Постанова
Іменем України
26 травня 2021 року
м. Київ
справа № 214/3083/18
провадження № 61-4186св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Луспеника Д. Д.,
суддів: Воробйової І. А. (суддя-доповідач), Коломієць Г. В., Лідовця Р. А., Черняк Ю. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - Виконавчий комітет Саксаганської районної у місті ради,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційні скарги заступника керівника Дніпропетровської обласної прокуратури та Виконавчого комітету Саксаганської районної у місті ради на рішення Саксаганського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 14 січня 2019 року у складі судді Хомініч С. В. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 10 лютого 2021 року у складі колегії суддів: Бондар Я. М., Барильської А. П., Зубакової В. П.,
ВСТАНОВИВ:
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У травні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Виконавчого комітету Саксаганської районної у місті Кривому Розі ради про визнання права власності в порядку набувальної давності.
Позовна заява мотивована тим, що в 2004 році вона працювала на посаді двірника у комунальному житловому підприємстві № 25 (далі - КЖП № 25), власного житла не мала, на квартирному обліку не перебувала. Вона написала заяву 05 листопада 2004 року директору КЖП № 25 щодо зарахування її на квартирний облік, так як власного житла в неї не було. На підставі вказаної заяви в 2004 році її вселили до квартири АДРЕСА_1 . Позивач за власні кошти зробила ремонт, оскільки до її заселення у квартирі сталася пожежа, тому квартира фактично не була придатна до експлуатації. Позивач протягом останніх 13 років проживає в цій квартирі, сплачує комунальні послуги, за електроенергію та інші комунальні витрати. Добросовісно та відкрито володіє спірним майном більше 10 років. Позивач не знає, хто володів квартирою до моменту її вселення.
Ураховуючи викладене, ОСОБА_1 просила визнати за нею право власності на квартиру АДРЕСА_1 в порядку набувальної давності.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу від 14 січня 2019 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено.
Визнано за ОСОБА_1 право власності за набувальною давністю на квартиру, загальною площею 45,4 кв. м, житловою площею 27,5 кв. м, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 .
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що позивач протягом 13 років безперервно відкрито та добросовісно користується спірною квартирою, що є підставою для визнання за ОСОБА_1 права власності за набувальною давністю на вказану квартиру.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Дніпровського апеляційного суду від 10 лютого 2021 року апеляційну скаргу Прокуратури Дніпропетровської області в інтересах держави в особі Виконавчого комітету Саксаганської районної у місті Кривому Розі ради залишено без задоволення.
Рішення Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 14 січня 2019 року залишено без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що позивач вселилась до спірної квартири і користувалась нею, помилково вважаючи, що ця квартира надана їй за її працю на посаді двірника в КЖП № 25, а фактично безтитульно, добросовісно та відкрито тривалий час володіла чужим майном, тому передбачені законом правові підстави для визнання за нею права власності на вказане майно за набувальною давністю є доведеними.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У березні 2021 року Виконавчий комітет Саксаганської районної у місті ради подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати судові рішення та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.
У березні 2021 року заступник керівника Дніпропетровської обласної прокуратури подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати судові рішення та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 19 березня 2021 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі, за касаційною скаргою Виконавчого комітету Саксаганської районної у місті ради.
Ухвалою Верховного Суду від 19 березня 2021 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі за касаційною скаргою заступника керівника Дніпропетровської обласної прокуратури.
У квітні 2021 року справа надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 18 травня 2021 року справу призначено до судового розгляду.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга Виконавчого комітету Саксаганської районної у місті ради мотивована тим, що позивач не надала належних доказів добросовісності заволодіння квартирою за адресою: АДРЕСА_1 .
Позивач знала, що спірне житло їй не належить, а у квитанціях оплати комунальних послуг, наданих позивачем платником, значиться особа, якій належить житло, а саме: ОСОБА_2, тому в цьому випадку не можна вважати володіння нерухомим майном, на яке позивач просить визнати право власності за набувальною давністю, добросовісним, а проживання в такому житлі не є підставою для визнання права власності за набувальною давністю.
Касаційна скарга заступника керівника Дніпропетровської обласної прокуратури мотивована тим, що встановлені судами обставини, зокрема, квитанції за сплату комунальних послуг від імені ОСОБА_2, долучені до позову ОСОБА_1, свідчать про те, що позивач була достеменно обізнана відносно того, що власником квартири АДРЕСА_1, яка є предметом спору та на яку вона просить визнати право власності за набувальною давністю, був померлий громадянин ОСОБА_2, а тому не можна вважати володіння позивачем квартирою, яка залишилась після його смерті добросовісним.
Крім того, позивачем не надала належних доказів того, що вона вселилася до спірної квартири з дозволу директора КЖП № 25, оскільки заява від 05 листопада 2004 року, долучена ОСОБА_1 до позову, доводить лише те, що адміністрацією підприємства погоджено її взяття на квартирний облік.
Відзив на касаційні скарги позивач до суду не подавала.
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до пунктів 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Касаційні скарги заступника керівника Дніпропетровської обласної прокуратури та Виконавчого комітету Саксаганської районної у місті ради підлягають задоволенню.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
ОСОБА_1 працювала на посаді двірника у КЖБ № 25.
У зв`язку з тим, що вона не мала власного житла в м. Кривому Розі, вона 05 листопада 2004 року звернулася до директора КЖБ № 25 із заявою, в якій просила взяти її на квартирний облік (а.с. 6).
На підставі вказаної заяви у 2004 році ОСОБА_1 вселено до квартири АДРЕСА_1 .
Відповідно до інформації, наданої КП ДОР "Криворізьке БТІ" № 637 від 25 травня 2018 року, станом на 31 грудня 2012 року право власності на квартиру АДРЕСА_1 зареєстроване на ім`я ОСОБА_2, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1, що підтверджується актовим записом про смерть № 1655 (а.с. 83,152).
Відповідно до листа завідуючої Сьомої Криворізької державної нотаріальної контори Грабевник О. В. від 21 грудня 2018 року із заявами про прийняття або про відмову від спадщини у передбачений статтею 1270 ЦК України строк після смерті ОСОБА_2 ніхто не звертався. В архівних матеріалах Сьомої Криворізької державної нотаріальної контори станом на 21 грудня 2018 року не міститься даних щодо звернення будь-кого зі спадкоємців ОСОБА_2, померлого ІНФОРМАЦІЯ_1, спадкова справа після його смерті не заводилася (а.с. 149).
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до частини першої статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Статтею 15 Цивільного кодексу Українипередбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Відповідно до статті 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Згідно з положеннями частин першої та четвертої статті 344 ЦК України особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п`яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом. Право власності за набувальною давністю на нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери набувається за рішенням суду.
Правовий інститут набувальної давності опосередковує один із первинних способів виникнення права власності, тобто це такий спосіб, відповідно до якого право власності на річ виникає вперше або незалежно від права попереднього власника на цю річ, воно ґрунтується не на попередній власності та відносинах правонаступництва, а на сукупності обставин, зазначених у частині першій статті 344 ЦК України, а саме: наявність суб`єкта, здатного набути у власність певний об`єкт; законність об`єкта володіння; добросовісність заволодіння чужим майном; відкритість володіння; безперервність володіння; сплив установлених строків володіння; відсутність норми закону про обмеження або заборону набуття права власності за набувальною давністю. Для окремих видів майна право власності за набувальною давністю виникає виключно на підставі рішення суду (юридична легітимація).
Аналізуючи поняття добросовісності заволодіння майном як підстави для набуття права власності за набувальною давністю відповідно до
статті 344 ЦК України, слід виходити з того, що добросовісність як одна із загальних засад цивільного судочинства означає фактичну чесність суб`єктів у їх поведінці, прагнення сумлінно захистити свої цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов`язків. При вирішенні спорів має значення факт добросовісності заявника саме на момент отримання ним майна (заволодіння майном), тобто на той початковий момент, який включається в повний давнісний строк володіння майном, визначений законом. Володілець майна в момент його заволодіння не знає (і не повинен знати) про неправомірність заволодіння майном. Крім того, позивач як володілець майна повинен бути впевнений у тому, що на це майно не претендують інші особи і він отримав це майно за таких обставин і з таких підстав, які є достатніми для отримання права власності на нього.
Отже, йдеться про добросовісне, але неправомірне, в тому числі безтитульне, заволодіння майном особою, яка в подальшому претендуватиме на набуття цього майна у власність за набувальною давністю. Підставою добросовісного заволодіння майном не може бути, зокрема, будь-який договір, що опосередковує передання майна особі у володіння (володіння та користування), проте не у власність. Володіння майном за договором, що опосередковує передання майна особі у володіння (володіння та користування), виключає можливість набуття майна у власність за набувальною давністю, адже у цьому разі володілець володіє майном не як власник.
Відповідна особа має добросовісно заволодіти саме чужим майном, тобто об`єкт давнісного володіння повинен мати власника або бути річчю безхазяйною (яка не має власника або власник якої невідомий). Нерухоме майно може стати предметом набуття за набувальною давністю, якщо воно має такий правовий режим, тобто є об`єктом нерухомості, який прийнято в експлуатацію.
Відкритість володіння майном означає, що володілець володіє річчю відкрито, без таємниць, не вчиняє дій, спрямованих на приховування від третіх осіб самого факту давнісного володіння. При цьому володілець не зобов`язаний спеціально повідомляти інших осіб про своє володіння. Володілець має поводитися з відповідним майном так само, як поводився б із ним власник.
Давнісне володіння має бути безперервним протягом певного строку, тобто бути тривалим. Для нерухомого майна тривалість володіння складає десять років.
Набуття відповідною особою права власності за набувальною давністю можливе лише за наявності всіх указаних умов у сукупності.
При вирішенні спорів, пов`язаних із набуттям права власності за набувальною давністю, необхідним є встановлення, зокрема, добросовісності та безтитульності володіння. Наявність у володільця певного юридичного титулу унеможливлює застосування набувальної давності. При цьому безтитульність визначена як фактичне володіння, яке не спирається на будь-яку правову підставу володіння чужим майном. Отже, безтитульним є володіння чужим майном без будь-якої правової підстави. Натомість володіння є добросовісним, якщо особа при заволодінні чужим майном не знала і не могла знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності.
Подібні висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду
від 14 травня 2019 року у справі № 910/17274/17 (провадження
№ 12-291гс18), а також у постановах Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 01 серпня 2018 року у справі № 201/12550/16-ц (провадження № 61-19156св18), від 27 червня 2019 року у справі
№ 175/2338/16-ц (провадження № 61-2017св18).
Окрім того, враховуючи положення частин першої та третьої статті 1277 ЦК України, слід дійти висновку, що у разі відсутності спадкоємців за заповітом і за законом, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття, спадщина, визнана судом відумерлою, переходить у власність територіальної громади за місцем відкриття спадщини, а нерухоме майно - за його місцезнаходженням, у встановленому вказаною статтею порядку.
З огляду на викладене, за набувальною давністю може бути визнано право власності на нерухоме майно, яке не має власника, або власник якого невідомий, або власник відмовився від права власності на належне йому нерухоме майно, а також на майно, що придбане добросовісним набувачем і у витребуванні якого його власнику було відмовлено.
Встановлені судами обставини свідчать про те, що позивач була обізнана про те, що власником квартири АДРЕСА_1, яка є предметом спору та на яку вона просить визнати право власності за набувальною давністю, був ОСОБА_2, тому не можна вважати володіння позивачем квартирою, яка залишилась після смерті ОСОБА_2, добросовісним. Смерть ОСОБА_2 та відсутність спадкоємців, які могли б прийняти спадщину після смерті останнього, не давали ОСОБА_1 підстав для того, щоб вважати користування чужим майном правомірним.
Згідно зі статтею 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Ураховуючи викладене, колегія суддів вважає, що оскаржені судові рішення не можуть вважатися законними та підлягають скасуванню.
Відповідно до частини першої статті 412 ЦПК підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Зважаючи на те, що у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судами повно, але допущено неправильне застосування норм матеріального права, рішення судів першої та апеляційної інстанцій не відповідають вимогам статті 263 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості судового рішення та підлягають скасуванню відповідно до вимог статті 412 ЦПК України з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 .