Постанова
Іменем України
31 травня 2021 року
м. Київ
справа № 128/149/17
провадження № 61-19804св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Черняк Ю. В. (суддя-доповідач), Воробйової І. А., Лідовця Р. А.,
учасники справи:
позивач - Публічне акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк",
відповідач - ОСОБА_1,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу Акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" на рішення Вінницького районного суду Вінницької області від 13 липня 2018 року у складі судді Саєнко О. Б. та постанову Вінницького апеляційного суду від 07 жовтня 2019 року у складі колегії суддів: Матківської М. В., Марчук В. С., Міхасішина І. В.,
ВСТАНОВИВ:
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У січні 2017 року Публічне акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк" (далі - ПАТ КБ "ПриватБанк") звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.
Позовна заява мотивована тим, що 02 жовтня 2009 року між ЗАТ КБ "ПриватБанк", правонаступником якого є ПАТ КБ"ПриватБанк" та АТ КБ "ПриватБанк", і ОСОБА_1 було укладено кредитний договір у вигляді встановлення кредитного ліміту в розмірі 1500 грн на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом в розмірі 30 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки.
Відповідач підтвердив свою згоду на те, що підписана ним заява разом з Умовами та правилами надання банківських послуг, Правилами користування платіжною карткою та Тарифами банку, які викладені на банківському сайті https://privatbank.ua/terms/pages/70/, складає між ним та банком договір.
У зв`язку з невиконанням ОСОБА_1 своїх зобов`язань за кредитним договором станом на 31 грудня 2016 року склалася заборгованість в загальній сумі 30 665,02 грн, з яких: 1 429,52 грн - заборгованість за кредитом; 23 525,97 грн - заборгованість за процентами за користування кредитом; 3 773,10 грн - заборгованість за пенею та комісією; 500 грн - штраф (фіксована частина) та 1 436,43 грн - штраф (процентна складова). Зазначену суму заборгованості ПАТ КБ "ПриватБанк" просило суд стягнути з ОСОБА_1 .
У листопаді 2017 року ПАТ КБ "ПриватБанк" подало до суду уточнену позовну заяву, згідно з якою банк збільшив позовні вимоги та остаточно просив стягнути з ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором від 02 жовтня 2009 року, яка станом на 31 жовтня 2017 року складає 61 198,47 грн, з яких: 1 429,52 грн - заборгованість за кредитом; 52 105,45 грн - заборгованість за відсотками за користування кредитом; 4 273,10 грн - заборгованість за пенею та комісією; 500 грн - штраф (фіксована частина) та 2 890,40 грн - штраф (процентна складова).
Ухвалою Вінницького районного суду Вінницької області від 10 січня 2018 року заяву ПАТ КБ "ПриватБанк" про уточнення (збільшення) позовних вимог прийнято до розгляду.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови апеляційного суду
Рішенням Вінницького районного суду Вінницької області від 13 липня 2018 року, залишеним без змін постановою Вінницького апеляційного суду від 07 жовтня 2019 року, у задоволенні позову ПАТ КБ "ПриватБанк" відмовлено.
Рішення судів попередніх інстанцій мотивовані тим, що розрахунок заборгованості, наданий позивачем на підтвердження позовних вимог про розмір та період заборгованості відповідача, не є належним доказом невиконання відповідачем взятих на себе зобов`язань за кредитним договором, зокрема, основної заборгованості за кредитом в сумі 1 429,52 грн.
Отже, позивачем не спростовані належними доказами твердження відповідача, що протягом року з дня укладення договору ним повністю було виконано умови договору та повернуто банку отриману ним суму коштів.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводів
У листопаді 2019 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга АТ КБ "ПриватБанк" на рішення Вінницького районного суду Вінницької області від 13 липня 2018 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 07 жовтня 2019 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, заявник просив скасувати оскаржувані судові рішення і ухвалити нове рішення про задоволення позову.
Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій не врахували визнання відповідачем обставин отримання від банку кредитних коштів у розмірі 1 500 грн, чим порушили вимоги частини першої статті 82 ЦПК України. При цьому відповідач не надав суду доказів на спростування існування заборгованості, зокрема квитанцій про сплату заборгованості або довідки про відсутність боргу.
На переконання заявника, висновки судів попередніх інстанцій про необхідність відмови у позові гуртуються на припущеннях, що суперечить статті 81 ЦПК України.
Крім того, суди проігнорували надану позивачем довідку про умови кредитування, в якій зазначено про розмір базової відсоткової ставки за користування кредитом, порядок нарахування пені, розмір штрафів.
Надходження касаційної скарги до Верховного Суду
Ухвалою Верховного Суду від 15 листопада 2020 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано цивільну справу № 128/149/17 із суду першої інстанції.
Короткий зміст позиції інших учасників справи
Відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1 не подавав.
Фактичні обставини, встановлені судами
02 жовтня 2009 року ОСОБА_1 з метою отримання кредитної картки "Універсальна, 55 днів пільгового періоду" підписав анкету-заяву про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг ЗАТ КБ "ПриватБанк". У заяві зазначено: кредитний ліміт в сумі 0,00 грн; базова процентна ставка за кредитом 2,5% в місяць на суму залишку заборгованості (а. с. 6, 107-108).
Із підписаної відповідачем заяви слідує, що він ознайомився і погоджується з Умовами та правилами надання банківських послуг, а також Тарифами банку, що були надані йому для ознайомлення в письмовому вигляді.
Згідно з розрахунком, наданим ПАТ КБ "ПриватБанк" суду першої інстанції разом із заявою про збільшення позовних вимог, ОСОБА_1 станом на 31 жовтня 2017 року має заборгованість за кредитним договором від 02 жовтня 2009 року в загальній сумі 61 198,48 грн, з яких: 1 429,52 грн - загальний залишок заборгованості за наданим кредитом (основна заборгованість); 52 105,45 грн - загальний залишок заборгованості за відсотками; 4 273,10 грн - заборгованість за пенею та комісією; 3 390,41 грн - заборгованість за судовими штрафами (а. с. 73-74).
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини другої розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Положеннями частини другої статті 389 ЦПК України (тут і далі у редакції, чинній до набрання чинності Законом України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ") передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до вимог частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Касаційна скарга задоволенню не підлягає.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, і застосовані норми права
Відповідно до частин першої, другої, четвертої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Розглянувши матеріали справи, перевіривши правильність застосування судами першої і апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги, колегія суддів вважає, що рішення Вінницького районного суду Вінницької області від 13 липня 2018 року та постанова Вінницького апеляційного суду від 07 жовтня 2019 року відповідають зазначеним вище вимогам цивільного процесуального законодавства України.
Згідно зі статтею 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати кредит позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит і сплатити проценти.
Відповідно до частини другої статті 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то у разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього кодексу.
Згідно з частиною першою статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Статтею 526 ЦК України встановлено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору.
Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).
Згідно з частиною першою статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Одним з основних принципів цивільного судочинства є змагальність сторін (стаття 12 ЦПК України).
Статтею 81 ЦПК України на сторін покладено обов`язок довести ті обставини, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказуванню підлягають обставини, щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір.
Саме на позивача покладено обов`язок довести суду факт укладення між сторонами кредитного договору та прострочення позичальником зобов`язання, а на відповідача - обов`язок спростувати розмір існуючої заборгованості.
Статтею 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Згідно зі статтею 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.
Відмовляючи у задоволенні позову, суди попередніх інстанцій виходили з недоведеності позовних вимог, оскільки судом не встановлено підстав для існування та нарахування заборгованості, визначеної банком у позовній заяві.
Колегія суддів погоджується з такими висновками судів попередніх інстанцій.
Обґрунтовуючи наявність між сторонами кредитних правовідносин, АТ КБ "ПриватБанк" посилалося на наявність анкети-заяви відповідача від 02 жовтня 2009 року про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг, довідки про умови кредитування з використанням кредитної картки "Універсальна, 55 днів пільгового періоду" та наданого розрахунку заборгованості за кредитним договором від 02 жовтня 2009 року станом на 31 жовтня 2017 року.
Дослідивши зазначені документи як окремо, так і у сукупності, суди встановили, що вони не підтверджують факт існування в ОСОБА_1 кредитної заборгованості у визначеному банком розмірі на підставі укладеної з банком анкети-заяви відповідача від 02 жовтня 2009 року.
В анкеті-заяві від 02 жовтня 2009 року та довідці про умови кредитування з використанням кредитної картки "Універсальна, 55 днів пільгового періоду" не зазначено кредитний ліміт за платіжною карткою, термін дії кредитного договору, строк повернення кредитних коштів, а зазначено про відкриття 02 жовтня 2009 року рахунку за карткою № НОМЕР_1 .
Разом з цим, сторони не заперечують факт отримання ОСОБА_1 від банку 1 500,00 грн у вигляді встановлення кредитного ліміту на отриману відповідачем кредитну картку.
Водночас у відзиві на позовну заяву ОСОБА_1 заперечував існування у нього будь-яких зобов`язань перед ПАТ КБ "ПриватБанк", обґрунтовуючи свою позицію тим, що він належним чином виконував умови кредитного договору, сплатив у повному обсязі розмір отриманого кредиту та відсотки за його користування у розмірі 2,5 % на місяць.
Згідно з довідкою про умови кредитування з використанням кредитної картки "Універсальна, 55 днів пільгового періоду" відомо, що розмір щомісячних платежів (враховуючи плату за використання кредитних коштів у звітному періоді) становить 7 % від заборгованості, але не менше 50 грн і не більше залишку заборгованості. Базова процентна ставка визначена у розмірі 2,5 % в місяць.
З наданих банком розрахунків заборгованості відомо, що за період з жовтня 2009 року до травня 2013 року ОСОБА_1 періодично здійснював погашення кредитної заборгованості у розмірах (2 614,65 грн, 3 000 грн, 1 700 грн, 1 000 грн, 2 000 грн, 2 700 грн), які значно перевищували розмір щомісячного платежу з урахуванням суми кредитного ліміту.
При цьому за змістом цього розрахунку неможливо встановити початок користування кредитом (а. с. 4-5, 73-74).
У позовній заяві ПАТ КБ "ПриватБанк" посилається, зокрема, на положення Умов та правил надання банківських послуг, якими передбачено зміну банком відсоткової ставки без погодження позичальника, нарахування неустойки (пені та штрафів (фіксованої та процентної складових), а також встановлення різних видів комісії.
Колегія суддів звертає увагу на те, що у анкеті-заяві, підписаній сторонами, відсутні умови договору про встановлення відповідальності у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення зобов`язання у вигляді грошової суми та її визначеного розміру, комісії, а також умов про можливу зміну відсоткової ставки за користування кредитом.
За змістом анкети-заяви від 02 жовтня 2009 року вона разом з пам`яткою клієнта, Умовами та правилами надання банківських послуг, а також Тарифами банку складають між сторонами договір про надання банківських послуг, а саме кредитний договір.
Матеріали справи не містять витяг з Умов та правил надання банківських послуг у ПАТ КБ "ПриватБанк" з підписом відповідача.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17 (провадження № 14-131цс19) зроблено висновок про те, що у переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку ПАТ КБ "ПриватБанк).
Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, то вони повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.
Пересічний споживач банківських послуг з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності, не може ефективно здійснити свої права бути проінформованим про умови кредитування за конкретним кредитним договором, який укладений у вигляді заяви про надання кредиту та Умов та Правил надання банківських послуг, оскільки Умови та Правила надання банківських послуг - це значний за обсягом документ, що стосується усіх аспектів надання банківських послуг та потребує як значного часу, так і відповідної фахової підготовки для розуміння цих правил тим більше співвідносно з конкретним видом кредитного договору.
В контексті зазначеного та з урахуванням фактичних обставин, встановлених у цій справі, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що позивач не надав суду належних та допустимих доказів на підтвердження наявності у відповідача заборгованості, у визначеному у позові розмірі.
Доводи касаційної скарги висновків судів попередніх інстанцій не спростовують та фактично зводяться до переоцінки доказів у справі, що відповідно до статті 400 ЦПК України не належить до повноважень суду касаційної інстанції.
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду