Постанова
Іменем України
31 травня 2021 року
м. Київ
справа № 428/3627/18
провадження № 61-2377св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Черняк Ю. В. (суддя-доповідач), Воробйової І. А., Лідовця Р. А.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - Луганське обласне бюро судово-медичної експертизи,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 16 липня 2018 року у складі судді Кордюкової Ж. І. та постанову Луганського апеляційного суду від 27 грудня 2018 року у складі колегії суддів: Кострицького В. В., Стахової Н. В., Яреська А. В.,
ВСТАНОВИВ:
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У квітні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Луганського обласного бюро судово-медичної експертизи про поновлення на роботі та допуск до роботи.
Позовна заява мотивована тим, що 02 жовтня 2001 року його було призначено на посаду завідуючого Старобільським міжрайонним відділенням Луганського обласного бюро судово-медичної експертизи. Без звільнення із зазначеної посади, 20 листопада 2015 року його було призначено на посаду начальника Луганського обласного бюро судово-медичної експертизи, яку він обіймав до 18 серпня 2017 року. Оскільки його не було звільнено з посади завідуючого Старобільським міжрайонним відділенням Луганського обласного бюро судово-медичної експертизи, він мав намір продовжити працювати на цій посаді, проте відповідач не допустив його до роботи, чим порушив його права.
У зв`язку з викладеним ОСОБА_1 просив суд поновити його на роботі та допустити до роботи з 02 січня 2018 року в якості завідуючого Старобільським міжрайонним відділенням Луганського обласного бюро судово-медичної експертизи за основним місцем роботи.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови апеляційного суду
Рішенням Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 16 липня 2018 року, залишеним без змін постановою Луганського апеляційного суду від 27 грудня 2018 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного суду мотивовані тим, що трудові відносини ОСОБА_1 з Луганським обласним бюро судово-медичної експертизи існували з 20 листопада 2015 року до 18 серпня 2017 року. Позивач об`єктивно не міг у період свого перебування на посаді начальника Луганського обласного бюро судово-медичної експертизи працювати за сумісництвом чи у будь-який інший спосіб обіймати посаду завідувача Старобільським міжрайонним відділенням Луганського обласного бюро судово-медичної експертизи, оскільки з 01 грудня 2015 року на цю посаду було призначено ОСОБА_2, що підтверджується копією наказу від 01 грудня 2015 року № 101/1-ос, виданого самим ОСОБА_1 .
Відсутність у трудовій книжці ОСОБА_1 запису про його звільнення з посади завідуючого Старобільським міжрайонним відділенням Луганського обласного бюро судово-медичної експертизи вказує лише про порушення порядку ведення трудових книжок.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводів
У січні 2019 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 на рішення Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 16 липня 2018 року та постанову Луганського апеляційного суду від 27 грудня 2018 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, заявник просив скасувати оскаржувані судові рішення і ухвалити нове рішення про задоволення позову.
Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій не звернули увагу на відсутність доказів про звільнення ОСОБА_1 з посади завідуючого Старобільським міжрайонним відділенням Луганського обласного бюро судово-медичної експертизи і неправильно застосували до спірних правовідносин положення статті 36 КЗпП України.
Надходження касаційної скарги до Верховного Суду
Ухвалою Верховного Суду від 15 березня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано цивільну справу № 428/3627/18 із суду першої інстанції.
Короткий зміст позиції інших учасників справи
У відзиві на касаційну скаргу, поданому у квітні 2019 року, Луганське обласне бюро судово-медичної експертизи заперечувало проти доводів ОСОБА_1, а рішення Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 16 липня 2018 року та постанову Луганського апеляційного суду від 27 грудня 2018 року вважало законними та обґрунтованими.
Фактичні обставини, встановлені судами
На підставі наказу від 12 жовтня 2001 року ОСОБА_1 був призначений на посаду завідуючого Старобільським міжрайонним відділенням Луганського обласного бюро судово-медичної експертизи, що підтверджується копією трудової книжки НОМЕР_1 (а. с. 13-15).
Розпорядженням від 20 листопада 2015 року № 787-к ОСОБА_1 був призначений на посаду начальника Луганського обласного бюро судово-медичної експертизи, що підтверджується копією трудової книжки НОМЕР_1, копією розпорядження від 20 листопада 2015 року № 787 та копією контракту від 20 листопада 2015 року (а. с. 6, 9-15).
Згідно з розпорядженням від 18 серпня 2017 року № 359-к ОСОБА_1 звільнено з посади начальника Луганського обласного бюро судово-медичної експертизи відповідно до статті 45 КЗпП України, достроково розірвано укладений з ним контракт, що підтверджується копією трудової книжки НОМЕР_1, копією розпорядження від 18 серпня 2017 року № 359-к (а. с. 7, 15).
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини другої розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Положеннями частини другої статті 389 ЦПК України (тут і далі у редакції, чинній до набрання чинності Законом України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ") передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до вимог частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Касаційна скарга задоволенню не підлягає.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, і застосовані норми права
Відповідно до частин першої, другої, четвертої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Розглянувши матеріали справи, перевіривши правильність застосування судами першої і апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги, колегія суддів вважає, що рішення Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 16 липня 2018 року та постанова Луганського апеляційного суду від 27 грудня 2018 року відповідають зазначеним вище вимогам цивільного процесуального законодавства України.
Статтею 43 Конституції України встановлено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.
Згідно з пунктом 4 частини першої статті 36 КЗпП України підставами припинення трудового договору є розірвання трудового договору з ініціативи працівника (статті 38, 39), з ініціативи власника або уповноваженого ним органу (статті 40, 41) або на вимогу профспілкового чи іншого уповноваженого на представництво трудовим колективом органу (стаття 45).
Одним з основних принципів цивільного судочинства є змагальність сторін (стаття 12 ЦПК України).
Статтею 81 ЦПК України на сторін покладено обов`язок довести ті обставини, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказуванню підлягають обставини, щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір.
Статтею 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Згідно зі статтею 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.
Відмовляючи у задоволенні позову, суди попередніх інстанцій виходили з недоведеності позовних вимог.
Колегія суддів погоджується з такими висновками судів попередніх інстанцій.
З матеріалів справи вбачається, що запис про звільнення ОСОБА_1 з посади завідуючого Старобільським міжрайонним відділенням Луганського обласного бюро судово-медичної експертизи в його трудовій книжці відсутній.
Разом з цим, судами встановлено, що починаючи з 20 листопада 2015 року до 18 серпня 2017 року ОСОБА_1 працював начальником Луганського обласного бюро судово-медичної експертизи і виконував трудові обов`язки, покладені на нього контрактом, укладеним 20 листопада 2015 року між Луганською обласною державною адміністрацією - обласною військово-цивільною адміністрацією в особі голови обласної державної адміністрації, з однієї сторони, та ОСОБА_1, з іншої сторони.
Дослідивши наявні у матеріалах справи докази, як окремо, так і у сукупності, зокрема, копію трудової книжки ОСОБА_1, розпорядження про його призначення та звільнення з роботи з Луганського обласного бюро судово-медичної експертизи, суди встановили, що позивач об`єктивно не міг в період свого перебування на посаді начальника Луганського обласного бюро судово-медичної експертизи працювати за сумісництвом чи у будь-який інший спосіб на посаді завідувача Старобільським міжрайонним відділенням Луганського обласного бюро судово-медичної експертизи.
Відсутність запису в трудовій книжці позивача про звільнення його з посади завідуючого Старобільським міжрайонним відділенням Луганського обласного бюро судово-медичної експертизи не спростовує факт відсутності між сторонами трудових відносин. З 01 грудня 2015 року на цю посаду було призначено ОСОБА_2, що підтверджується копією наказу від 01 грудня 2015 року № 101/1-ос, виданого ОСОБА_1 .
Таким чином, трудові відносини ОСОБА_1 з Луганським обласним бюро судово-медичної експертизи припинились 18 серпня 2017 року.
Суди попередніх інстанцій обґрунтовано відхилили посилання ОСОБА_1 на те, що згідно із розпорядженням від 20 листопада 2015 року № 787-к його було призначено на посаду начальника Луганського обласного бюро судово-медичної експертизи, відповідно до строкового трудового договору, і у цих документах не зазначено про його звільнення або переведення з одночасним звільненням з посади завідуючого Старобільським міжрайонним відділенням Луганського обласного бюро судово-медичної експертизи.
Колегія суддів погоджується з висновком апеляційного суду про те, що зазначені ОСОБА_1 обставини свідчать про те, що з ним було укладено трудовий договір, який і не повинен містити рішень про звільнення або переведення. Ці доводи ОСОБА_1 не відповідають вимогам статті 77 ЦПК України, оскільки предметом судового розгляду є вимога про поновлення на роботі.
В контексті зазначеного та з урахуванням фактичних обставин, встановлених у цій справі, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що позивач не надав суду належних та допустимих доказів на обґрунтування своїх позовних вимог.
Доводи касаційної скарги висновків судів попередніх інстанцій не спростовують та фактично зводяться до переоцінки доказів у справі, що відповідно до статті 400 ЦПК України не належить до повноважень суду касаційної інстанції.
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду