Постанова
Іменем України
31 травня 2021 року
м. Київ
справа № 459/2638/20
провадження 61-4844св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Фаловської І. М. (суддя-доповідач), Мартєва С. Ю., Стрільчука В. А.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Львівській області в особі Червоноградського відділення Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Львівській області,
третя особа - Державне підприємство "Львіввугілля" в особі Відокремленого підрозділу "Шахта "Степова",
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Червоноградського міського суду Львівської області від 02 жовтня 2020 року у складі судді Отчак Н. Я. та постанову Львівського апеляційного суду від 16 лютого 2021 року у складі колегії суддів: Бойко С. М., Копняк С. М., Ніткевича А. В.,
ВСТАНОВИВ
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У вересні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Львівській області в особі Червоноградського відділення Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Львівській області (далі - Управління виконавчої дирекції ФССУ у Львівській області, Фонд), третя особа - Державне підприємство "Львіввугілля" в особі Відокремленого підрозділу "Шахта "Степова" (далі - ВП "Шахта "Степова"), про стягнення недоплачених сум відшкодування шкоди у зв`язку із заподіяною шкодою здоров`ю на виробництві, та нарахованої і невиплаченої виплати на санаторно-курортне лікування.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що постановою Управління виконавчої дирекції ФССУ у Львівській області від 01 вересня 2011 року ОСОБА_1 вперше призначено страхові виплати у зв`язку з ушкодженням здоров`я, яке він отримав на шахті, з 07 липня 2011 року, однак упродовж восьми років відповідач виплачував йому страхові виплати в меншому розмірі, ніж йому належить.
Невірно визначений розмір відшкодування пояснюється неправильним встановленням середнього заробітку, який враховувався при визначенні розміру такого відшкодування з урахуванням ступеня втрати працездатності.
Відповідач невірно застосував норми Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постановою КМУ від 8 лютого 1995 року N 100, та статтю 34 Закону України "Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності".
Посилаючись на вищевикладене, ОСОБА_1 зазначав про неправильне визначення розміру відшкодування шкоди та просив суд стягнути на його користь: недоплачену суму щомісячного відшкодування шкоди у зв`язку з заподіяною шкодою здоров`ю на виробництві, в загальному розмірі 40 930,82 грн, яка недоплачена за період з 07 липня 2011 року по 01 вересня 2020 року, з урахуванням правильно визначеного розміру середньої заробітної плати та ступеня втрати професійної працездатності, з індексацією суми страхових виплат відповідно до закону; недоплачену суму одноразової допомоги у зв`язку із заподіяною шкодою здоров`ю на виробництві, з урахуванням правильного визначеного розміру середньої заробітної плати та ступеня втрати професійної працездатності, в загальному розмірі 11 716,50 грн; нараховану та невиплачену виплату на санаторно курортне лікування в розмірі 9 120 грн.
Короткий зміст судових рішень
Ухвалою Червоноградського міського суду Львівської області від 02 жовтня 2020 року у відкритті провадження відмовлено.
Роз`яснено позивачу, що дану справу належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.
Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що позовна заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, а повинна розглядатись в порядку адміністративного судочинства.
Постановою Львівського апеляційного суду від 16 лютого 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення.
Ухвалу Червоноградського міського суду Львівської області від 02 жовтня
2020 року залишено без змін.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що спори стосовно оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України, його робочих органів і їхніх правонаступників про обчислення, призначення, перерахунок, здійснення, надання, одержання виплат за загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням є публічно-правовими і такі спори слід розглядати за правилами адміністративного судочинства.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі, поданій у березні 2021 року, ОСОБА_1 просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій й направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду, посилаючись на порушення судами норм процесуального права.
Касаційна скарга мотивована тим, що справа підлягає розгляду в порядку цивільного, а не адміністративного судочинства, оскільки у даному випадку право на відшкодування шкоди визнається, і питання стоїть лише щодо стягнення різниці та недоплачених сум. Таким чином, судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій підлягають скасуванню, оскільки заявником не оскаржувались рішення, дії чи бездіяльність Фонду, тому спір не є публічно-правовим та підлягає вирішенню в порядку цивільного судочинства.
У травні 2021 року Управління виконавчої дирекції ФССУ у Львівській області надіслало відзив на касаційну скаргу, в якому вказує на необґрунтованість касаційної скарги та просить залишити її без задоволення.
Також у відзиві зазначено, що вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб`єктів публічно-правових відносин, або вимоги про витребування майна, вилученого на підставі рішення суб`єкта владних повноважень розглядаються адміністративним судом, якщо вони заявлені в одному провадженні з вимогою вирішити публічно-правовий спір.
У відповіді на відзив Управління виконавчої дирекції ФССУ у Львівській області, надісланій у травні 2021 року на адресу Верховного Суду, ОСОБА_1 вказує, що в справі, яка розглядається спірні правовідносини не пов`язані з виконанням відповідачем своїх владних управлінських функцій, а стосуються лише стягнення різниці страхового відшкодування та інших недоплачених сум.
Інші учасники справи не скористалися своїм правом на подання до суду своїх заперечень щодо змісту і вимог касаційної скарги, відзиву на касаційну скаргу до касаційного суду не направили.
Встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини справи
Встановлено, що у вересні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Управління виконавчої дирекції ФССУ у Львівській області, третя особа -ВП "Шахта "Степова", про стягнення недоплачених сум відшкодування шкоди у зв`язку із заподіяною шкодою здоров`ю на виробництві, та нарахованої і невиплаченої виплати на санаторно-курортне лікування.
Ухвалою Червоноградського міського суду Львівської області від 02 жовтня 2020 року у відкритті провадження у даній справі відмовлено з тих підстав, що позовна заява ОСОБА_1 не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, а повинна розглядатись за правилами адміністративного судочинства.
Постановою Львівського апеляційного суду від 16 лютого 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Ухвалу Червоноградського міського суду Львівської області від 02 жовтня 2020 року залишено без змін.
Позиція Верховного Суду, застосовані норми права та мотиви, з яких виходить суд при прийнятті постанови
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.
Частиною першою статті 402 ЦПК України визначено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Відповідно до частин першої, третьої статті 406 ЦПК України ухвали судів першої та апеляційної інстанцій можуть бути оскаржені в касаційному порядку у випадках, передбачених пунктами 2, 3 частини першої статті 389 цього Кодексу. Касаційні скарги на ухвали судів першої чи апеляційної інстанцій розглядаються у порядку, передбаченому для розгляду касаційних скарг на рішення суду першої інстанції, постанови суду апеляційної інстанцій.
Зазначеним вимогам закону ухвала суду першої інстанції та постанова апеляційного суду відповідають.
Згідно з частинами першою та другою статті 4 Закону України "Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування" (далі - Закон) (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) Фонд соціального страхування України є органом, який здійснює керівництво та управління загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням від нещасного випадку, у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності та медичним страхуванням, провадить акумуляцію страхових внесків, контроль за використанням коштів, забезпечує фінансування виплат за цими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування та здійснює інші функції згідно із затвердженим статутом. Фонд є некомерційною самоврядною організацією, що діє на підставі статуту, який затверджується його правлінням.
Виконавча дирекція Фонду є постійно діючим виконавчим органом правління Фонду. Виконавча дирекція є підзвітною правлінню Фонду та провадить діяльність від імені Фонду в межах та в порядку, визначених статутом Фонду та положенням про виконавчу дирекцію Фонду, що затверджується його правлінням, організовує та забезпечує виконання рішень правління Фонду (частина перша статті 8 Закону).
Робочими органами виконавчої дирекції Фонду є її управління в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, що створюються за рішенням правління Фонду на підставі затвердженої ним структури органів Фонду. Робочі органи виконавчої дирекції Фонду та їх відділення провадять свою діяльність від імені виконавчої дирекції Фонду в межах та порядку, визначених цим Законом, статутом Фонду, типовим положенням про робочі органи виконавчої дирекції Фонду та їх відділення, що затверджується правлінням Фонду, та положенням, затвердженим директором виконавчої дирекції Фонду (частина третя статті 8 Закону).
Основними завданнями Фонду та його робочих органів, зокрема, є: реалізація державної політики у сферах соціального страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності, медичного страхування; надання матеріального забезпечення, страхових виплат та соціальних послуг відповідно до цього Закону (пункти 1 і 2 частини першої статті 9 Закону).
Фонд зобов`язаний забезпечувати фінансування та виплачувати матеріальне забезпечення, страхові виплати і надавати соціальні послуги, передбачені цим Законом (пункт 1 частини другої статті 10 Закону).
Згідно з частиною сьомою статті 36 Закону страхові виплати складаються із: 1) страхової виплати втраченого заробітку (або відповідної його частини) залежно від ступеня втрати потерпілим професійної працездатності (далі - щомісячна страхова виплата); 2) страхової виплати в установлених випадках одноразової допомоги потерпілому (членам його сім`ї та особам, які перебували на утриманні померлого); 3) страхової виплати дитині, яка народилася з інвалідністю внаслідок травмування на виробництві або професійного захворювання її матері під час вагітності; 4) страхових витрат на медичну та соціальну допомогу.
Спори, що виникають із правовідносин за цим Законом, вирішуються в судовому порядку. Спори щодо розміру шкоди та прав на її відшкодування, накладення штрафів та з інших питань вирішуються в судовому порядку (частини перша та третя статті 17 Закону).
Відповідно до частини першої статті 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
Суб`єкт владних повноважень - це орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень (пункт 7 частини першої статті 4 КАС України).
Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.
Ураховуючи принципи, функції Фонду та зміст положень вищезазначених норм права, за предметним та суб`єктним складом цей спір має ознаки публічно-правових правовідносин, а отже, підлягає розгляду за правилами КАС України.
Отже, у відносинах з обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання виплат за загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням Фонд та його робочі органи здійснюють владні управлінські функції та наділені повноваженнями приймати рішення/вчиняти дії, що впливають на можливість реалізації застрахованими особами права на соціальний захист, яке, зокрема, включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, і мають обов`язковий характер для інших суб`єктів владних повноважень.
Аналогічний правовий висновок щодо застосування зазначених норм процесуального права викладено Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 05 травня 2020 року у справі № 761/21898/16-ц (провадження № 14-5цс20).
Предметом спору в цій справі є перерахунок неправильно встановленого середнього заробітку ОСОБА_1, який враховувався при визначенні розміру відшкодування останньому, з урахуванням ступеня втрати працездатності, отже, ОСОБА_1 оспорює правильність застосування норми спеціального законодавства, що регулюють спірні правовідносини, які є піблічно-правовими, оскільки Фонд, відмовляючи у здійсненні перерахунку розміру середньої заробітної плати, здійснює владні управлінські функції.
В касаційній скарзі ОСОБА_1 посилається на неврахування судами попередніх інстанцій правових висновків щодо застосування норм права у спірних правовідносинах, викладених, зокрема, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 5 грудня 2018 року у справі № 210/5258/16-ц, як на підставу для скасування оскаржуваних судових рішень, проте з такими доводами погодитися не можна з огляду на таке.
У справі № 210/5258/16-ц фізична особа звернулася до суду з позовом про відшкодування моральної шкоди відділенням виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в м. Кривому Розі Дніпропетровської області. Вирішуючи питання про юрисдикцію суду, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 5 грудня 2018 року вказала, що, оскільки позивач не оспорював правомірність дій відповідача та не просив визнати їх протиправними, а вимога про відшкодування моральної шкоди не заявлена в одному провадженні з вимогою вирішити публічно-правовий спір, таку вимогу треба розглядати за правилами цивільного судочинства.
Висновок про необхідність розгляду вказаної спраи № 210/5258/16-ц за правилами цивільного судочинства обґрунтувані тим, що, заявивши вимогу про відшкодування моральної шкоди, позивач не оспорював законність рішень чи дій/бездіяльності органу Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України, тобто не просив вирішити публічно-правовий спір з відповідачем. Тому з огляду на вимогу частини другої статті 21 КАС України у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року, у Великої Палати Верховного Суду не було підстав розглядати такі спори за правилами адміністративного судочинства.
Таким чином, справа, що розглядається, є відмінною від справи № 210/5258/16-ц, насамперед, за предметом: у справі, що переглядається предметом позову фактично є оскарження постанови Управління виконавчої дирекції ФССУ у Львівській області від 01 вересня 2011 року, шляхом зобов`язання здійснення перерахунку суми щомісячного відшкодування шкоди з урахуванням іншого розміру середньої заробітної плати, суми одноразової допомоги, та стягненням нарахованої та невиплаченої виплати на санаторно курортне лікування; натомість у справі № 210/5258/16-ц - відшкодування моральної шкоди, а тому Велика Палата Верховного Суду зробила висновок, що вказану справу слід розглядати за правилами цивільного судочинства.
ЄСПЛ вказав, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Серявін та інші проти України", заява № 4909/04, від 10 лютого 2010 року).
Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах "Пономарьов проти України", "Рябих проти Російської Федерації", "Нєлюбін проти Російської Федерації") повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.
Інші доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують, на законність судового рішення не впливають, а зводяться до незгоди заявника із висновками судів, в основному направлені на переоцінку доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.