Постанова
Іменем України
31 травня 2021 року
м. Київ
справа № 453/270/20
провадження 61-5932св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Фаловської І. М. (суддя-доповідач), Мартєва С. Ю., Стрільчука В. А.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - Університет державної фіскальної служби України,
третя особа - ОСОБА_2,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу Університету державної фіскальної служби України на ухвалу Львівського апеляційного суду від 05 лютого 2021 року у складі судді Приколоти Т. І.,
ВСТАНОВИВ
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У лютому 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Університету державної фіскальної служби України (далі - Університет ДФС України), третя особа - ОСОБА_2, про виплату середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що постановою Львівського апеляційного суду від 25 червня 2019 року у справі № 453/1175/17 ОСОБА_1 було поновлено на посаді професора кафедри теорії права та держави Університету ДФС України, визнано недійсним запис № 51 у трудовій книжці та стягнуто на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу з 19 червня 2017 року по 25 червня 2019 року в розмірі 254 442, 10 грн, моральну шкоду в розмірі 5 000 грн.
25 червня 2019 року ОСОБА_1 надіслав відповідачу лист електронною поштою та рекомендований лист з вимогою про добровільне виконання відповідачем зазначеної постанови Львівського апеляційного суду. Позивач неодноразово надсилав відповідачу аналогічні листи, однак на жоден із них відповіді не отримав.
У липні 2019 року позивач звернувся до Сколівського районного суду, оскільки Університет добровільно не виконував рішення Львівського апеляційного суду.
07 серпня 2019 року Сколівським районним судом видано три виконавчі листи на виконання рішення Львівського апеляційного суду від 25 червня 2019 року.
26 вересня 2019 року ОСОБА_1 звернувся до Ірпінського міського відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Київській області (далі - Ірпінський МВ ДВС) із відповідною заявою щодо примусового виконання рішення відповідачем.
16 жовтня 2019 року головним державним виконавцем Ірпінського МВ ДВС винесено три постанови про відкриття виконавчого провадження: №№ 60332581, 60332227, 60332410.
11 грудня 2019 року Університет ДФС України, оплативши визначений судом середній заробіток за час вимушеного прогулу з 19 червня 2017 року по 25 червня 2019 року та моральну шкоду, частково виконав рішення суду.
Таким чином, невиконаним є судове рішення в частині визнання запису № 51 у трудовій книжці ОСОБА_1 недійсним та поновлення його з 19 червня 2017 року на посаді професора кафедри теорії права та держави Університету ДФС України відповідно до наказу № 342-к від 16 червня 2017 року.
Враховуючи викладене, з урахуванням уточнених позовних вимог, ОСОБА_1 просив суд стягнути з Університету ДФС України на його користь середній заробіток за час затримки виконання рішення суду за період з 26 червня 2019 року по день винесення рішення суду.
Короткий зміст судових рішень
Рішенням Сколівського районного суду Львівської області від 28 травня 2020 року позов задоволено.
Стягнуто з Університету ДФС України на користь ОСОБА_1 116 790, 80 грн середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду.
Стягнуто з Університету ДФС України на користь держави 840, 80 грн судового збору.
Рішення місцевого суду мотивоване тим, що у разі затримки власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки.
Ухвалою Львівського апеляційного суду від 02 грудня 2020 року апеляційну скаргу Університету ДФС України залишено без руху та надано строк протягом десяти днів з дня вручення цієї ухвали подати заяву з наведенням поважних підстав для поновлення строку.
Ухвалою Львівського апеляційного суду від 05 лютого 2021 року у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою Університету ДФС України відмовлено.
Ухвала апеляційного суду мотивована тим, що, враховуючи дату отримання копії оскаржуваного рішення суду - 24 червня 2020 року, дату подання відповідачем апеляційної скарги - 11 листопада 2020 року, а також, враховуючи Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо перебігу процесуальних строків під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)" від 18 червня 2020 року, який набрав чинності 17 липня 2020 року, строк на апеляційне оскарження рішенням Сколівського районного суду Львівської області від 28 травня 2020 року закінчився 06 серпня 2020 року включно.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі, поданій у квітні 2021 року, Університет ДФС України просить скасувати ухвалу апеляційного суду й направити справу до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду, посилаючись на порушення апеляційним судом норм процесуального права.
Касаційна скарга мотивована тим, що на виконання Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби" (COVID-19) від 17 березня 2020 року наказом Університету ДФС України від 17 березня 2020 "Про організаційні заходи для запобігання поширенню коронавірусу COVID-19" запроваджено на період карантину дистанційний режим роботи працівників університету та його відокремлених структурних підрозділів, що призвело до неможливості вчинення відповідної процесуальної дії у визначений строк.
У травні 2021 року ОСОБА_1 надіслав відзив на касаційну скаргу, в якому вказує на необґрунтованість касаційної скарги та просить залишити її без задоволення.
Також у відзиві зазначено, що апеляційний суд обґрунтовано визнав підстави поновлення строку на апеляційне оскарження рішення місцевого суду неповажними, а тому дійшов правильного висновку про відмову у відкритті апеляційного провадження.
Інші учасники справи не скористалися своїм правом на подання до суду своїх заперечень щодо змісту і вимог касаційної скарги, відзиву на касаційну скаргу до касаційного суду не направили.
Встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини справи
Встановлено, що Постановою Львівського апеляційного суду від 25 червня 2019 року у справі № 453/1175/17 ОСОБА_1 було поновлено на посаді професора кафедри теорії права та держави Університету ДФС України, визнано недійсним запис № 51 у трудовій книжці та стягнено на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу з 19 червня 2017 року по 25 червня 2019 року в розмірі 254 442, 10 грн, моральну шкоду в розмірі 5 000 грн.
26 вересня 2019 року ОСОБА_1 звернувся до Ірпінського МВ ДВС із заявою щодо примусового виконання відповідачем вказаного рішення.
16 жовтня 2019 року головним державним виконавцем Ірпінського МВ ДВС винесено три постанови про відкриття виконавчого провадження: №№ 60332581, 60332227, 60332410 з порушенням статті 65 Закону України "Про виконавче провадження".
11 грудня 2019 року Університет ДФС України, оплативши визначений судом середній заробіток за час вимушеного прогулу з 19 червня 2017 року по 25 червня 2019 року та моральну шкоду, частково виконав рішення суду.
Вказане судове рішення, в частині визнання запису № 51 у трудовій книжці ОСОБА_1 недійсним та поновлення його з 19 червня 2017 року на посаді професора кафедри теорії права та держави Університету ДФС України відповідно до наказу № 342-к від 16 червня 2017 року, відповідачем не виконане.
Позиція Верховного Суду, застосовані норми права та мотиви, з яких виходить суд при прийнятті постанови
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.
Частиною першою статті 402 ЦПК України визначено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Відповідно до частин першої, третьої статті 406 ЦПК України ухвали судів першої та апеляційної інстанцій можуть бути оскаржені в касаційному порядку у випадках, передбачених пунктами 2, 3 частини першої статті 389 цього Кодексу. Касаційні скарги на ухвали судів першої чи апеляційної інстанцій розглядаються у порядку, передбаченому для розгляду касаційних скарг на рішення суду першої інстанції, постанови суду апеляційної інстанцій.
Зазначеним вимогам закону ухвала апеляційного суду відповідає.
Конституційні гарантії захисту прав і свобод людини і громадянина в апеляційній та касаційній інстанціях конкретизовано у главах 1, 2 розділу V ЦПК України, якими урегульовано порядок і підстави для апеляційного та касаційного оскарження рішень і ухвал суду в цивільному судочинстві.
Статтею 17 ЦПК України визначено, що учасники справи, а також особи, які не брали участь у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Згідно із частиною першою статті 352 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду - протягом п`ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду; на ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду (частини перша, друга статті 354 ЦПК України).
Відповідно до частин третьої, четвертої статті 357 ЦПК України апеляційна скарга залишається без руху зокрема у випадку, якщо вона подана після закінчення строків, установлених статтею 354 цього Кодексу, і особа, яка її подала, не порушує питання про поновлення цього строку або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані неповажними. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду апеляційної інстанції з заявою про поновлення строку або вказати інші підстави для поновлення строку.
Згідно з пунктом 4 частини першої статті 358 ЦПК України суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження у справі, якщо скаржником у строк, визначений судом, не подано заяву про поновлення строку на апеляційне оскарження або наведені підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження визнані судом неповажними.
У статтях 127, 357, 358 ЦПК України не визначено конкретного переліку причин, які є поважними і можуть бути підставою для поновлення пропущеного процесуального строку. Проте суд апеляційної інстанції, керуючись верховенством права та основними засадами судочинства, повинен надати оцінку наведеним особою, яка подає апеляційну скаргу, обставинам на предмет поважності причин пропуску строку, встановити чи поновлення такого строку не буде втручанням у принцип юридичної визначеності з врахуванням балансу суспільного та приватного інтересу.
З матеріалів справи вбачається, що 28 травня 2020 року Сколівським районним судом Львівської області проголошено повний текст вказаного судового рішення.
В матеріалах справи наявне рекомендоване повідомлення про вручення, відповідно до якого відповідач отримав копію оскаржуваного рішення суду 24 червня 2020 року (а. с. 89).
З урахуванням викладеного, постановляючи 02 грудня 2020 року ухвалу про залишення апеляційної скарги без руху, Львівський апеляційний суд обґрунтовано виходив із того, що апеляційна скарга Університету ДФС України подана 11 листопада 2020 року після закінчення строку, встановленого статтею 354 ЦПК України.
В заяві від 22 січня 2021 року, поданій на виконання вимоги ухвали апеляційного суду, заявник вказав, що на дату подання апеляційної скарги вплинули обмеження, пов`язані із запровадженням карантинних заходів на території України, та посилався, як на підставу для поновлення строку для апеляційного оскарження рішення суду першої інстанції, на Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)" від 30 березня 2020 № 540?IX, яким розділ ХІІ "Прикінцеві положення" ЦПК України доповнено пунктом 3, згідно х яким під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строк апеляційного оскарження продовжуються на строк дії такого карантину.
Проте суд апеляційної інстанції обґрунтовано відхилив відповідне клопотання позивача з огляду на те, що 17 липня 2020 року набрав чинності Закон України від 18 червня 2020 року № 731-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо перебігу процесуальних строків під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)". Згідно з пунктом 2 цього Закону пункт 3 розділу XII "Прикінцеві положення" ЦПК України викладено в такій редакції: "Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), суд за заявою учасників справи та осіб, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки (у разі наявності у них права на вчинення відповідних процесуальних дій, передбачених цим Кодексом), поновлює процесуальні строки, встановлені нормами цього Кодексу, якщо визнає причини їх пропуску поважними і такими, що зумовлені обмеженнями, впровадженими у зв`язку з карантином. Суд може поновити відповідний строк як до, так і після його закінчення. Суд за заявою особи продовжує процесуальний строк, встановлений судом, якщо неможливість вчинення відповідної процесуальної дії у визначений строк зумовлена обмеженнями, впровадженими у зв`язку з карантином".
Відповідно до пункту 2 Прикінцевих та перехідних положень вказаного Закону процесуальні строки, які були продовжені відповідно до пункту 4 розділу X "Прикінцеві положення" Господарського процесуального кодексу України, пункту 3 розділу XII "Прикінцеві положення" ЦПК України, пункту 3 розділу VI "Прикінцеві положення" Кодексу адміністративного судочинства України в редакції Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)" від 30 березня 2020 року № 540-IX, закінчуються через 20 днів після набрання чинності цим Законом. Протягом цього 20-денного строку учасники справи та особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки (у разі наявності у них права на вчинення відповідних процесуальних дій, передбачених цими кодексами), мають право на продовження процесуальних строків з підстав, встановлених цим Законом.
Вказаний 20-денний строк закінчився 06 серпня 2020 року включно.
Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 02 квітня 2021 року у справі № 522/14085/19 (провадження № 61-16791св20).
Апеляційний суд вмотивовано відхилив посилання відповідача на те, що пропуск строку на апеляційне оскарження рішення суду зумовлений обмеженнями, впровадженими у зв`язку з карантином. Не свідчать про поважність причин пропуску строку апеляційного оскарження судового рішення й посилання відповідача на запроваджений на період карантину дистанційний режим роботи працівників Університету ДФС України та його відокремлених структурних підрозділів, відповідно до наказу відповідача від 17 березня 2020 року № 422, з підстав зазначених вище.
З урахування викладеного, апеляційний суд, встановивши, що
Університетом ДФС України подано апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції поза межами строку на апеляційне оскарження і поважних причин для поновлення цього строку апелянтом не наведено, правильно застосував положення статті 358 ЦПК України та дійшов обґрунтованого висновку про відмову у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою Університету ДФС України на рішенням Сколівського районного суду Львівської області від 28 травня 2020 року.
Наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують встановлені у справі обставини та висновки, які обґрунтовано викладені у мотивувальній частині оскаржуваного судового рішення, і зводяться до помилкового тлумачення норм процесуального права та містять посилання на обставини, що були предметом дослідження апеляційного суду.
Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах "Пономарьов проти України", "Рябих проти Російської Федерації", "Нєлюбін проти Російської Федерації") повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.