Постанова
Іменем України
31 травня 2021 року
м. Київ
справа № 215/3707/15-ц
провадження № 61-6823св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Фаловської І. М. (суддя-доповідач), Мартєва С. Ю., Стрільчука В. А.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - Акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк",
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу Акціонерного товариства комерційного
банку "ПриватБанк" на рішення Тернівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 03 січня 2020 року в складі судді Демиденка Ю. Ю. та постанову Дніпровського апеляційного суду
від 25 березня 2020 року в складі колегії суддів: Барильської А. П.,
Бондар Я. М., Зубакової В. П.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У червні 2015 року ОСОБА_2, правонаступником якої
є ОСОБА_1, звернулася до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" (далі - ПАТ КБ "ПриватБанк"), назву якого змінено на Акціонерне товариство комерційний банк "Приватбанк" (далі - АТ КБ "ПриватБанк"), про стягнення коштів за договорами банківського вкладу.
Позовна заява мотивована тим, що 11 жовтня 2013 року між
ПАТ КБ "ПриватБанк" і ОСОБА_2 був укладений договір банківського вкладу № SAMDN25000738569024, за умовами якого остання внесла на депозит 2 000 дол. США, строком на 12 місяців з 11 жовтня 2013 року
до 11 жовтня 2014 року включно, під 7,5 % річних. Також між сторонами
30 січня 2014 року був укладений договір банківського вкладу
№ SAMDNWFD0070068396900, за умовами якого ОСОБА_2 внесла на депозит 5 500 дол. США, строком на 12 місяців, з 30 січня 2014 року
до 30 квітня 2014 року включно, під 8 % річних.
У зв`язку з окупацією Автономної Республіки Крим (далі - АР Крим) Національним банком України видано Постанову від 06 травня 2014 року
№ 260 "Про відкликання та анулювання банківських ліцензій та генеральних ліцензій на здійснення валютних операцій окремих банків і закриття банками відокремлених підрозділів, що розташовані на території Автономної Республіки Крим і міста Севастополя", відповідно до пункту п`ятого якої, банки зобов`язані припинити діяльність відокремлених підрозділів банків, розташованих на території АР Крим і міста Севастополя, та протягом місяця з дня набрання чинності цією постановою забезпечити закриття таких відокремлених підрозділів.
Після припинення банком своєї діяльності в АР Крим, вкладник не змогла отримати кошти у відділеннях банку, які розташовані в АР Крим, оскільки їй було відмовлено у поверненні депозиту та надано довідку про відкриття рахунків у ПАТ КБ "Приватбанк" та про стан депозитних вкладів. Рекомендовано звернутися до відділення ПАТ КБ "ПриватБанк" за місцем постійного проживання та реєстрації.
ОСОБА_2 неодноразово зверталася до відділення
ПАТ КБ "ПриватБанк" за місцем постійного проживання та реєстрації із заявами про повернення депозиту та відсотків, проте ці заяви залишені без задоволення. Представники банка запропонували вкладнику здійснити реструктуризацію вкладу за відповідною програмою, але вона відмовилася, наполягаючи на поверненні вкладу.
Також ОСОБА_2 зверталась з приводу неповернення депозитних вкладів до Національного банку України та Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, проте останні лише рекомендували звернутися до суду за захистом належних їй прав та інтересів.
ОСОБА_2 вважає, що у порушення умов, визначених депозитними договорами, банк не виконав своїх зобов`язань, грошові кошти не повернув
і не сплатив відсотки за користування вкладом, вимоги вкладника про повернення коштів та розірвання договорів банківського вкладу були залишені без задоволення.
На підставі викладеного ОСОБА_2 просила стягнути
з ПАТ КБ "ПриватБанк" суму банківських вкладів з відсотками у розмірі 7 634,15 дол. США, 3 % річних відповідно до статті 625 ЦК України -
254,45 дол. США та пеню - 3 125,26 дол. США.
ОСОБА_2 померла ІНФОРМАЦІЯ_1, тому ухвалою Тернівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 16 липня 2018 року залучено правонаступника останньої - ОСОБА_1 .
Уточнивши позовні вимоги, ОСОБА_1 просила стягнути
з ПАТ КБ "ПриватБанк":
- за договором від 11 жовтня 2013 року № SAMDN25000738569024 банківський вклад у розмірі 2 000 дол. США, що еквівалентно 55 440 грн, проценти (з урахуванням 7,5 % річних) - 20 790 грн, 3 % річних за прострочення виконання грошового зобов`язання - 8 283,30 грн, пеню
у розмірі 3 % суми простроченого платежу за кожен день прострочення - 607 068 грн;
- за договором від 30 січня 2014 року № SAMDNWFD0070068396900 банківський вклад - 5 550 дол. США, що еквівалентно 152 460 грн, та проценти (з урахуванням 8 % річних) - 59 967,51 грн, 3 % річних за прострочення виконання грошового зобов`язання - 22 966,24 грн, пеню
у розмірі 3 % суми простроченого платежу за кожен день прострочення -1 669 437,44 грн.
Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій
і мотиви їх прийняття
Рішенням Тернівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 03 січня 2020 року позов задоволено частково.
Стягнуто з АТ КБ "ПриватБанк" на користь ОСОБА_1 банківський вклад за договором № SAMDN25000738569024 у розмірі 2 000 дол. США та 7,5 % річних - 750 дол. США, всього - 2 750 дол. США; банківський вклад за договором № SAMDNWFD0070068396900 - 5 500 дол. США та 8 % річних - 2 163,33 дол. США, всього - 7 663,33 дол. США.
Стягнуто з АТ КБ "ПриватБанк" на користь ОСОБА_1 пеню у розмірі 3 % вартості послуги за кожний день прострочення: за договором
№ SAMDN25000738569024 у розмірі 2 084,79 дол. США, що за офіційним курсом складає 57 790,38 грн; за договором № SAMDNWFD0070068396900 - 6 137,0958 дол. США, що за офіційним курсом складає 170 120,30 грн.
Стягнуто з АТ КБ "ПриватБанк" на користь ОСОБА_1 пеню у розмірі 3 % річних за прострочення виконання грошового зобов`язання: за договором
від 11 жовтня 2013 року № SAMDN25000738569024 у розмірі 8 283,30 грн;
за договором від 30 січня 2014 року № SAMDNWFD0070068396900 -
22 966,24 грн.
Стягнуто з АТ КБ "ПриватБанк" на користь ОСОБА_1 2 000 грн витрат, пов`язаних з оплатою правничої допомоги адвоката.
Стягнуто з АТ КБ "ПриватБанк" у дохід держави судовий збір у розмірі
3 654 грн.
У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що зібраними у справі доказами підтверджено факт укладення між ПАТ КБ "ПриватБанк"
і ОСОБА_2 договорів банківських вкладів, згідно з якими остання передала банку грошові кошти для розміщення на депозитних рахунках,
а банк зобов`язався повернути суму вкладу та сплатити нараховані відсотки на умовах, визначених вказаними договорами. Доказів виплати банком депозитних коштів та нарахованих відсотків вкладнику не надано. Вимоги ОСОБА_2 повернути суми вкладів та нараховані відсотки банк не задовольнив, посилаючись на те, що кошти вносились у банківському відділенні на території АР Крим, яка є тимчасово окупованою територією, що позбавляє відповідача можливості перевірити вимоги вкладника та виконати умови договору.
Постановою Дніпровського апеляційного суду від 25 березня 2020 року рішення місцевого суду змінено в частині визначеного судом першої інстанції розміру процентів річних за договором банківського вкладу
№ SAMDN25000738569024, зменшивши цей розмір з 750 дол. США
до 146,06 дол. США, та зменшено загальний розмір коштів, що підлягають стягненню з АТ КБ "ПриватБанк" на користь ОСОБА_1 за договором банківського вкладу № SAMDN25000738569024 з 2 750 дол. США
до 2 146,06 дол. США.
Рішення місцевого суду змінено в частині визначеного судом першої інстанції розміру процентів річних за договором банківського вкладу
№ SAMDNWFD0070068396900, зменшивши цей розмір з 2 163,33 дол. США до 285,38 дол. США, та зменшено загальний розмір коштів, що підлягають стягненню з АТ КБ "ПриватБанк" на користь ОСОБА_1 за договором банківського вкладу № SAMDNWFD0070068396900 з 7 663,33 дол. США до 5 785,38 дол. США.
Рішення суду першої інстанції скасовано в частині задоволених вимог ОСОБА_1 про стягнення з АТ КБ "ПриватБанк" 2 000 грн витрат, пов`язаних з оплатою правничої допомоги адвоката, та ухвалено в цій частині нове судове рішення про відмову в задоволенні вказаних позовних вимог.
В іншій частині рішення місцевого суду залишено без змін.
Апеляційний суд погодився з висновками місцевого суду в частині наявності правових підстав для стягнення з відповідача суми вкладу, відсотків
та пені. ОСОБА_2 надала до суду першої інстанції квитанції,
які є документом первинної бухгалтерської звітності відповідно до
статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" та відображають розмір заборгованості відповідача перед позивачем на час вимог вкладника, що також підтверджено довідкою Кримського регіонального управління ПАТ КБ "ПриватБанк" від 08 травня 2014 року, яка свідчить про залишки грошових коштів на рахунках.
Разом з тим, суд першої інстанції не правильно визначив розмір відсотків, оскільки у разі неналежного виконання договору банківського вкладу
і неповернення та (або) затримки у поверненні, за період часу коли договір вже є розірваним на вимогу вкладника, банк повинен нарахувати та виплатити клієнту проценти у розмірі, що звичайно сплачуються банком за вкладом "на вимогу" ("до запитання"). Проценти після розірвання договору банківського вкладу за період з 08 травня 2014 року до 03 травня 2017 року мають розраховуватись за процентною ставкою за вкладом "на вимогу"
(1 %), а за період з 04 травня 2017 року до 11 жовтня 2018 року за процентною ставкою за вкладом "до запитання" (0,01 %).
На підтвердження вимог про стягнення витрат на правничу допомогу, позивач надала угоду про надання правничої допомоги від 05 січня 2018 року, в якій відсутні відомості про порядок здійснення оплати такої допомоги. Також суду не надано жодних квитанцій про перерахування вищевказаних сум представнику позивача. Отже вимоги про стягнення витрат на правничу допомогу не підлягають задоволенню, оскільки матеріали справи не містять доказів на підтвердження тих обставин, що вони були понесені позивачем.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі АТ КБ "ПриватБанк" просить скасувати рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду в частині задоволених позовних вимог, ухвалити в цій частині нове судове рішення про відмову
в задоволенні вказаних вимог, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Судові рішення в частині відмови у задоволенні позовних вимог до суду касаційної інстанції не оскаржені, тому відповідно до частини першої
статті 400 ЦПК України не є предметом касаційного перегляду.
У касаційній скарзі заявник посилається на пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України (суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку) як на підставу оскарження судових рішень. Зокрема, заявник у касаційній скарзі зазначає, що суди попередніх інстанцій в оскаржуваних судових рішеннях не урахували висновки щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених
у постановах Верховного Суду від 05 червня 2019 року у справі
№ 757/32522/17, від 02 жовтня 2019 року у справі № 201/18575/17,
від 20 грудня 2019 року у справі № 757/18977/18-ц, від 29 січня 2020 року
у справі № 757/53464/18, від 19 лютого 2020 року у справі № 757/49408/18-ц, від 20 березня 2019 року у справі № 761/26293/16-ц.
Касаційна скарга мотивована тим, що суди дійшли помилкового висновку про існування між сторонами договірних правовідносин за депозитними договорами, виходячи з наявності у позивача договорів та квитанцій на підтвердження факту зарахування коштів на депозитні рахунки. Наявність
у позивача вказаних документів підтверджує лише факт укладення договорів банківського вкладу та факт внесення коштів на рахунки, проте не
є належним доказом невиконання банком умов договорів щодо повернення коштів за вкладами після закінчення строку їх дії.
Матеріали справи не містять будь-яких доказів, що підтверджують невиконання обов`язків банком на час звернення позивача до суду, наявності вимог до банку та, як наслідок, існування порушеного права. Позивач повинна була довести, що грошові кошти не були зняті з рахунків до моменту припинення діяльності Кримської філії ПАТ КБ "ПриватБанк". Позивачем не було надано доказів на підтвердження факту знаходження грошових коштів на банківських рахунках (за депозитними угодами) на час розгляду справи саме у тих розмірах, які заявлені у позовній заяві.
У зв`язку з окупацією території АР Крим банк не може перевірити інформацію щодо спірних банківських договорів.
Суди помилково не застосували до спірних правовідносин частину третю статті 551 ЦК України та безпідставно не зменшили розмір нарахованої позивачем пені. Суди не встановили баланс між застосованим заходом відповідальності у вигляді неустойки та оцінкою дійсного розміру збитків.
Пеня має обчислюватися та стягуватися за судовим рішенням виключно
у національній валюті України - гривні. Стягнення пені в іноземній
валюті суперечить вимогам чинного законодавства, оскільки згідно
зі статтею 533 ЦК України грошове зобов`язання має бути виконане у гривнях. Судами не правильно проведено розрахунок за спірним зобов`язанням.
Інший учасник справи відзиву на касаційну скаргу не направив.
Провадження у суді касаційної інстанції
Касаційна скарга подана до Верховного Суду АТ КБ "ПриватБанк" 14 квітня 2020 року.
Ухвалою Верховного Суду від 27 квітня 2020 року відкрито касаційне провадження у справі.
Розпорядженням заступника керівника апарату Верховного Суду - керівника секретаріату Касаційного цивільного суду від 14 грудня 2020 року призначено повторний автоматизований розподіл судових справ у зв`язку з обранням судді Штелик С. П. до Великої Палати Верховного Суду та відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судових справ між суддями у справі № 215/3707/15-ц (провадження № 61-6823св20) визначено суддю-доповідача Фаловську І. М.
Встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини справи
Суди встановили, що ПАТ КБ "ПриватБанк", назву якого змінено на
АТ КБ "ПриватБанк", та ОСОБА_2 11 жовтня 2013 року уклали договір банківського вкладу № SAMDN25000738569024, відповідно до умов якого остання внесла на депозит банку 2 000 дол. США, строком на 12 місяців -
з 11 жовтня 2013 року до 11 жовтня 2014 року включно, з виплатою 7,5 % річних по закінченню терміну дії договору.
Крім того, сторони 30 січня 2014 року уклали договір банківського вкладу
№ SAMDNWFD0070068396900, за умовами якого ОСОБА_2 внесла на депозит банку 5 500 дол. США, строком на період з 30 січня 2014 року
до 30 квітня 2014 року включно, з виплатою 8 % річних по закінченню терміну дії договору.
На виконання умов договору № SAMDN25000738569024 ОСОБА_2
11 жовтня 2013 року внесла на депозитний рахунок банка грошові кошти у розмірі 2 000 дол. США за квитанцією № 6 від 11 жовтня 2013 року.
З метою виконання умов договору № SAMDNWFD0070068396900
ОСОБА_2 30 січня 2014 року внесла на депозитний рахунок банка грошові кошти у розмірі 5 500 дол. США за квитанцією № 33801519
від 30 січня 2014 року.
ОСОБА_2 08 травня 2014 року звернулась до Кримського регіонального управління ПАТ КБ "ПриватБанк" із заявою про розірвання договору та виплатою грошових коштів, однак останнє відмовило
у поверненні депозиту та надано довідку про відкриті рахунки
у ПАТ КБ "ПриватБанк" та про стан депозитних вкладів, згідно з якою залишки грошових коштів на рахунках становлять: 2 062,81 дол. США та 5 571,34 дол. США.
ОСОБА_2 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Ухвалою Тернівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 16 липня 2018 року залучено до участі у справі ОСОБА_1 як правонаступника позивача - ОСОБА_2 .
Договорами банківського вкладу визначено, що строк вкладу автоматично подовжується ще на один строк, якщо вкладник не заявив про намір забрати кошти після закінчення попереднього строку вкладу.
При цьому відсотки під час нового строку вкладу нараховуються на суму вкладу за відсотковою ставкою для вкладів даного найменування та строку, що діє в банку на день закінчення попереднього строку вкладу, без укладання додаткових угод до договору. Поточний розмір діючої процентної ставки за вкладом вкладник може дізнатися у відділенні банку або на сайті банку.
Суд апеляційної інстанції встановив, що договори банківського вкладу не містять визначеного розміру процентної ставки за користування грошовим вкладом у разі неналежного виконання зобов`язань за договором та (або) після закінчення терміну його дії.
Термін дії договорів банківського вкладу закінчився до пред`явлення позову.
Наказом голови правління Закритого акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк", назву якого змінено на ПАТ КБ "ПриватБанк",
від 05 січня 2004 року № 07 встановлено відсоткову ставку за вкладами
"на вимогу" в розмірі 1 % річних. Відповідно до витягу з протоколу комітету управління активами і пасивами банку від 25 квітня 2017 року з 04 травня 2017 року змінено процентні ставки за депозитами фізичних осіб
у національній та іноземній валюті - рахунок "до запитання" у розмірі 0,01 % річних.
Позиція Верховного Суду, застосовані норми права та мотиви, з яких виходить суд при прийнятті постанови
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.
Так, частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується
з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Згідно з частинами першою та другою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Задовольняючи позовні вимоги частково, суд першої інстанції виходив
з того, що зібраними у справі доказами підтверджено факт укладення між ПАТ КБ "ПриватБанк" і ОСОБА_2 договорів банківських вкладів, згідно з якими остання передала банку грошові кошти для розміщення на депозитних рахунках, а банк зобов`язався повернути суму вкладу та сплатити нараховані відсотки на умовах, визначених вказаними договорами. Доказів виплати банком депозитних коштів та нарахованих відсотків вкладнику не надано. Вимоги ОСОБА_2 повернути суми вкладів та нараховані відсотки банк не задовольнив, посилаючись на те, що кошти вносились
у банківському відділенні на території АР Крим, яка є тимчасово окупованою територією, що позбавляє відповідача можливості перевірити вимоги вкладника та виконати умови договору.
Змінюючи рішення суду першої інстанції, апеляційний суд виходив з того, що ОСОБА_2 надала до суду першої інстанції квитанції,
які є документом первинної бухгалтерської звітності та відображають розмір заборгованості відповідача перед позивачем на час вимог вкладника, що також підтверджено довідкою Кримського регіонального управління
ПАТ КБ "ПриватБанк" від 08 травня 2014 року, яка свідчить про залишки грошових коштів на рахунках. Проценти після розірвання договорів банківського вкладу за період з 08 травня 2014 року до 03 травня 2017 року мають розраховуватись за процентною ставкою за вкладом "на вимогу"
(1 %), а за період з 04 травня 2017 року до 11 жовтня 2018 року за процентною ставкою за вкладом "до запитання" (0,01 %).
Колегія суддів Верховного Суду погоджується з висновками суду першої інстанції у незміненій частині та висновками суду апеляційної інстанції, враховуючи наступне.
Відповідно до частини першої статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).
Частиною першою статті 1058 ЦК України передбачено, що за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов`язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором.
Відповідно до частини першої статті 1059 ЦК України договір банківського вкладу укладається в письмовій формі. Письмова форма договору банківського вкладу вважається додержаною, якщо внесення грошової суми підтверджено договором банківського вкладу з видачею ощадної книжки або сертифіката чи іншого документа, що відповідає вимогам, встановленим законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (банківськими правилами) та звичаями ділового обороту.
Пунктом 5 постанови Національного банку України від 06 травня 2014 року
№ 260 "Про відкликання та анулювання банківських ліцензій та генеральних ліцензій на здійснення валютних операцій окремих банків і закриття банками відокремлених підрозділів, що розташовані на території Автономної Республіки Крим і міста Севастополя" зобов`язано припинити діяльність відокремлених підрозділів банків, розташованих на території АР Крим і міста Севастополя та протягом місяця з дня набрання чинності цією постановою забезпечити закриття таких відокремлених підрозділів, що унеможливлює діяльність відокремленого підрозділу банку на території АР Крим та міста Севастополя - філії "Кримське регіональне управління ПАТ КБ "ПриватБанк".
Відповідно до Інструкції про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземних валютах, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 12 листопада 2003 року № 492,
в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, (далі - Інструкція № 492), банки відкривають своїм клієнтам за договором банківського вкладу вкладні (депозитні) рахунки (пункт 1.8 Інструкції); договір банківського рахунку укладається в письмовій формі; один примірник договору зберігається в банку, а другий - банк зобов`язаний надати клієнту під підпис (пункт 1.9 Інструкції); письмова форма договору банківського вкладу вважається дотриманою, якщо внесення грошової суми на вкладний (депозитний) рахунок вкладника підтверджено договором банківського вкладу з видачею ощадної книжки або іншого документа, що відповідає вимогам, установленим законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (банківськими правилами) і звичаями ділового обороту; у договорі банківського вкладу, зокрема, зазначаються: вид банківського вкладу, сума, що вноситься або перераховується на вкладний (депозитний) рахунок, строк зберігання коштів (за строковим вкладом), розмір і порядок сплати процентів або доходу в іншій формі, умови перегляду їх розміру, відповідальність сторін, умови дострокового розірвання договору тощо (пункт 1.10 Інструкції).
Пункт 10.1 Інструкції № 492 (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) передбачає порядок відкриття вкладних (депозитних) рахунків фізичним особам. Зокрема, після пред`явлення фізичною особою необхідних документів уповноважений працівник банку ідентифікує цю фізичну особу, після чого між банком і фізичною особою укладається
в письмовій формі договір банківського вкладу; після укладення договору банківського вкладу фізична особа вносить або перераховує з іншого власного рахунка кошти на вкладний (депозитний) рахунок, після чого на підтвердження укладення договору банківського вкладу і внесення грошових коштів на вказаний рахунок банк видає фізичній особі ощадну книжку або інший документ, що її замінює і який видається згідно з внутрішніми положеннями банку.
Пунктом 1.4 глави 1 Положення про порядок здійснення банками України вкладних (депозитних) операцій з юридичними і фізичними особами, затвердженого постановою Правління Національного банку України
від 03 грудня 2003 року № 516, (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) визначено, що залучення банком вкладів (депозитів) юридичних і фізичних осіб підтверджується: договором банківського рахунку; договором банківського вкладу (депозиту) з видачею ощадної книжки; договором банківського вкладу (депозиту) з видачею ощадного (депозитного) сертифіката; договором банківського вкладу (депозиту)
з видачею іншого документа, що підтверджує внесення грошової суми або банківських металів і відповідає вимогам, установленим законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (банківськими правилами) та звичаями ділового обороту.
Згідно з пунктом 2.9 глави 2 "Приймання готівки" розділу ІV "Касові операції банків з клієнтами" Інструкції про ведення касових операцій банками
в Україні, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 01 червня 2011 року № 174 (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), банк (філія, відділення) зобов`язаний видати клієнту після завершення приймання готівки квитанцію (другий примірник прибуткового касового ордера) або інший документ, що є підтвердженням про внесення готівки у відповідній платіжній системі. Квитанція або інший документ, що
є підтвердженням про внесення готівки у відповідній платіжній системі, має містити найменування банку (філії, відділення), який здійснив касову операцію, дату здійснення касової операції (у разі здійснення касової операції в післяопераційний час - час виконання операції або напис чи штамп "вечірня" чи "післяопераційний час"), а також підпис працівника банку (філії, відділення), який прийняв готівку, відбиток печатки (штампа) або електронний підпис працівника банку (філії, відділення), засвідчений електронним підписом САБ.
Таким чином, письмова форма договору банківського вкладу вважається додержаною, якщо внесення грошової суми підтверджено договором банківського вкладу з видачею ощадної книжки або сертифіката чи іншого документа, що відповідає вимогам, встановленим законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (банківськими правилами) та звичаями ділового обороту. При цьому квитанція (другий примірник прибуткового касового документа) або інший документ є підтвердженням внесення готівки у відповідній платіжній системі.
Договір банківського вкладу має своїм наслідком ту обставину, що готівкові кошти вкладника передаються ним у власність банку, а безготівкові кошти - в повне розпорядження банку. Відповідні дії вкладника є необхідною умовою виникнення зобов`язання за договором банківського вкладу, згідно з яким
у вкладника виникає право вимагати від банку видачі суми вкладу і виплати процентів на неї, а у банку - відповідний обов`язок. З договору банківського вкладу, укладення якого обумовлено переданням коштів вкладника
у власність банку, можуть виникнути лише зобов`язальні правовідносини за участю вкладника (кредитора) і банку (боржника).
Подібний правовий висновок викладений в постанові Верховного Суду України від 06 квітня 2016 року у справі № 6-352цс16 та постанові Верховного Суду від 04 березня 2021 року у справі № 757/18976/18-ц.
Згідно зі статтею 1060 ЦК України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) договір банківського вкладу укладається на умовах видачі вкладу на першу вимогу (вклад на вимогу) або на умовах повернення вкладу зі спливом встановленого договором строку (строковий вклад). Договором може бути передбачено внесення грошової суми на інших умовах її повернення. За договором банківського вкладу незалежно від його виду банк зобов`язаний видати вклад або його частину на першу вимогу вкладника, крім вкладів, зроблених юридичними особами на інших умовах повернення, які встановлені договором. Умова договору про відмову від права на одержання вкладу на першу вимогу є нікчемною. Якщо відповідно до договору банківського вкладу вклад повертається вкладникові на його вимогу до спливу строку або до настання інших обставин, визначених договором, проценти за цим вкладом виплачуються у розмірі процентів за вкладами на вимогу, якщо договором не встановлений більш високий процент. Якщо вкладник не вимагає повернення суми строкового вкладу зі спливом строку, встановленого договором банківського вкладу, або повернення суми вкладу, внесеного на інших умовах повернення, після настання визначених договором обставин договір вважається продовженим на умовах вкладу на вимогу, якщо інше не встановлено договором.
Вклад (депозит) - ц кошти в готівковій або у безготівковій формі, у валюті України або в іноземній валюті, які розміщені клієнтами на їх іменних рахунках у банку на договірних засадах на визначений строк зберігання або без зазначення такого строку і підлягають виплаті вкладнику відповідно до законодавства України та умов договору (стаття 2 Закону України "Про банки і банківську діяльність").
Договір банківського вкладу є реальним, оплатним договором і вважається укладеним з моменту прийняття банком від вкладника або третьої особи на користь вкладника грошової суми (вкладу).
Згідно з частиною першою статті 1074 ЦК України обмеження прав клієнта щодо розпорядження грошовими коштами, що знаходяться на його рахунку, не допускається, крім випадків обмеження права розпоряджання рахунком за рішенням суду або в інших випадках, встановлених законом, а також у разі зупинення фінансових операцій, які можуть бути пов`язані з легалізацією (відмиванням) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванням тероризму, передбачених законом.
Таким чином, обмеження прав клієнта на розпоряджання грошовими коштами, що знаходяться на його рахунку, не допускається, крім випадків обмеження права розпоряджання рахунком за рішенням суду або в інших випадках, встановлених законом (частина перша статті 1074 ЦК України). Договір банківського рахунка розривається за заявою клієнта у будь-який час (частина перша статті 1075 ЦК України).
Вирішуючи питання про стягнення грошових коштів за договорами банківського вкладу або перерахування на вимогу клієнта на його рахунок коштів за вкладами та процентів за користування ними, суди повинні встановити факт укладення відповідного договору, з`ясувати повноваження сторін на його укладення, факт внесення грошової суми на вкладний (депозитний) рахунок вкладника, а також дотримання вимог, передбачених законами та іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності, щодо укладення договору банківського вкладу та внесення грошових коштів.
На підтвердження факту виникнення між сторонами договірних правовідносин, позивач надала договори банківських вкладів, квитанції про внесення коштів на депозитні рахунки банку та довідку Кримського регіонального управління ПАТ КБ "ПриватБанк" про відкриті рахунки
у ПАТ КБ "ПриватБанк" і про стан депозитних вкладів.
Доказів повернення позивачу депозитних вкладів банком не надано.
Встановивши, що наявні у матеріалах справи докази в їх сукупності підтверджують факт укладення між сторонами вищезазначених договорів банківського вкладу та внесення ОСОБА_2 грошових коштів на депозитні рахунки банку, проте в порушення своїх зобов`язань відповідач відмовився виконувати вимогу вкладника щодо перерахування на її рахунок вкладів та процентів за користування ними, суд першої інстанції, з яким обґрунтовано погодився апеляційний суд, дійшов правильного висновку про наявність правових підстав для стягнення суми вкладу та нарахованих відсотків.
Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції
у незміненій частині та апеляційний суд правильно визначилися
з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідили наявні у справі докази і дали їм належну оцінку, правильно встановили обставини справи.
При цьому суд першої інстанції у нескасованій частині та апеляційний суд навели обґрунтований розрахунок при задоволенні грошової вимоги.
Аргументи касаційної скарги АТ КБ "ПриватБанк" про те, що у зв`язку
з окупацією території АР Крим банк не може перевірити інформацію щодо спірних банківських договорів, не заслуговують на увагу з огляду на таке.
Згідно зі статтею 2 Закону України "Про банки і банківську діяльність" банк - це юридична особа, яка на підставі банківської ліцензії має виключне право надавати банківські послуги, відомості про яку внесені до Державного реєстру банків.
Банк має право відкривати відокремлені підрозділи (філії, відділення, представництва тощо) на території України (частина перша статті 33 вказаного Закону).
Згідно зі статтею 47 Закону України "Про банки і банківську діяльність" банк має право здійснювати банківську діяльність шляхом надання банківських послуг. До банківських послуг належать: залучення у вклади (депозити) коштів та банківських металів від необмеженого кола юридичних і фізичних осіб; відкриття та ведення поточних (кореспондентських) рахунків клієнтів,
у тому числі у банківських металах; розміщення залучених у вклади (депозити), у тому числі на поточні рахунки, коштів та банківських металів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик. Банківські послуги дозволяється надавати виключно банку.
Тобто надання послуг з розміщення вкладу (депозиту) здійснює саме банк як юридична особа, а не його структурні одиниці (відділення, філії). Проте, якщо структурній одиниці надано відповідні повноваження (згідно з положенням, статутом, довіреністю), то вона має право укладати договори від імені банку. Стороною за договором у таких випадках є банк, а не його структурна одиниця. Відтак саме банк, а не його структурна одиниця, має відповідати за зобов`язаннями, взятими на себе за укладеним договором.
Відповідно до частини третьої статті 95 ЦК України філії та представництва не є юридичними особами. Вони наділяються майном юридичної особи, що їх створила, і діють на підставі затвердженого нею положення.
За правилом статті 1 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території" тимчасово окупована територія України є невід`ємною частиною території України, на яку поширюється дія Конституції та законів України.
Стороною укладених договорів банківських вкладів є АТ КБ "ПриватБанк", тому згідно зі статтями 526, 631, 651, 653, 1058, 1075 ЦК України зобов`язання за договором має виконувати саме банк як юридична особа. Ліквідація філій або припинення у будь-який спосіб їх діяльності не звільняє відповідача від виконання обов`язків за укладеними і дійсними договорами.
Подібні висновки викладені у постанові Верховного Суду від 04 березня
2021 року у справі № 757/18976/18-ц.
Безпідставним є посилання у касаційній скарзі на постанови Верховного Суду від 05 червня 2019 року у справі № 757/32522/17, від 02 жовтня 2019 року
у справі № 201/18575/17, від 20 грудня 2019 року у справі № 757/18977/18-ц, від 29 січня 2020 року у справі № 757/53464/18, від 19 лютого 2020 року
у справі № 757/49408/18-ц, від 20 березня 2019 року у справі
№ 761/26293/16-ц, оскільки викладені в указаних судових рішеннях висновки не суперечать висновкам судів першої та апеляційної інстанції, викладеним
у судових рішеннях, які є предметом касаційного перегляду у цій справі.
Не заслуговують на увагу доводи касаційної скарги, що між сторонами відсутні правовідносин за депозитними договорами, оскільки вказані обставини спростовані зібраними у справі доказами, зокрема договорами банківських вкладів, квитанціями про внесення коштів на депозитні
рахунки банку та довідкою Кримського регіонального управління
ПАТ КБ "ПриватБанк" про відкриті рахунки у ПАТ КБ "ПриватБанк" і про стан депозитних вкладів.
Доводи касаційної скарги, що наявність у позивача договорів банківських вкладів та квитанцій про внесення коштів не є доказом невиконання банком умов цих договорів щодо повернення коштів за вкладами після закінчення строку їх дії, не заслуговують на увагу, оскільки вказані доводи ґрунтуються на припущеннях, відповідач не подав до суду належних та допустимих доказів виконання своїх зобов`язань за договорами вкладів.
Не заслуговують на увагу доводи касаційної скарги, що суди помилково не застосували до спірних правовідносин частину третю статті 551 ЦК України та безпідставно не зменшили розмір нарахованої позивачем пені, враховуючи наступне.
Положення вказаної норми матеріального права дає право суду зменшити розмір неустойки за умови, що він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення. Істотними обставинами в розумінні частини третьої статті 551 ЦК України можна вважати, зокрема, ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу (наприклад, відсутність негативних наслідків для позивача через прострочення виконання зобов`язання).
Вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, суд повинен оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступінь виконання зобов`язання боржником; причини неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначного прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної особи (у тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо.
Зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.
Подібна правова позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 12 грудня 2018 у справі № 703/1181/16-ц, від 20 березня 2019 року
у справі № 761/26293/16-ц.
Разом з тим, відповідачем не доведено обставин, які давали б підстави для зменшення розміру нарахованої позивачем пені відповідно до указаної вище норми матеріального права. За відсутності обставин, які мають істотне значення, суди обґрунтовано стягнули пеню у визначеному розмірі.
Безпідставним є посилання у касаційній скарзі на те, що стягнення відповідно до частини п`ятої статті 10 Закону України "Про захист прав споживачів" пені в іноземній валюті суперечить вимогам чинного законодавства, оскільки у резолютивній частині оскаржуваного судового рішення вказану неустойку стягнуто в еквіваленті до національної валюти - гривні.
При цьому, суд касаційної інстанції є судом права, а не факту, тому з огляду на вимоги процесуального закону, не здійснює оцінку доказів, у зв`язку
з тим, що це знаходиться поза межами його повноважень.
Європейський суд з прав людини вказав, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Серявін та інші проти України", заява
№ 4909/04, від 10 лютого 2010 року).
Наявність обставин, за яких відповідно до частини першої статті 411 ЦПК України судові рішення підлягають обов`язковому скасуванню, касаційним судом не встановлено. Доводи касаційної скарги не знайшли свого підтвердження.
За таких обставин суд касаційної інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для скасування оскаржуваних рішення суду першої інстанції
у незміненій частині та постанову апеляційного суду в частині задоволених позовних вимог, оскільки, встановивши фактичні обставини справи, які мають значення для правильного її вирішення, суд першої інстанції
у незміненій частині ухвалив рішення та апеляційний суд прийняв постанову з додержанням норм матеріального і процесуального права, що відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України є підставою для залишення касаційної скарги без задоволення, а судових рішень без змін.