Постанова
Іменем України
28 травня 2021 року
м. Київ
справа № 338/713/17
провадження № 61-10991св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
Тітова М. Ю. (суддя-доповідач), Дундар І. О., Краснощокова Є. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідачі: ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, Богородчанська селищна рада Івано-Франківської області,
третя особа: Богородчанська районна державна нотаріальна контора,
провівши в порядку письмового провадження попередній розгляд справи за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 06 травня 2019 року в складі колегії суддів: Мелінишин Г. П., Пнівчук О. В., Ясеновенко Л. В.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У липні 2017 року позивач ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, Богородчанської селищної ради Івано-Франківської області (далі - Богородчанської селищної ради) та просила визнати недійсними: рішення Богородчанської селищної ради від 14 жовтня 1993 року № 87; свідоцтво про право власності на будинковолодіння від 10 листопада 1993 року, видане на ім`я ОСОБА_5 ; свідоцтво про право на спадщину за законом від 17 січня 1994 року; рішення Богородчанської селищної ради від 17 січня 2006 року № 17; свідоцтво про право власності від 03 травня 2006 року, видане на ім`я відповідачів; та реєстрацію права власності на будинковолодіння.
Свої вимоги обґрунтовувала тим, щовона є дочкою ОСОБА_5 та ОСОБА_6, шлюб між якими було укладено 17 лютого 1979 року.
Рішенням Богородчанської селищної ради від 09 лютого 1979 року № 3 ОСОБА_5 виділено земельну ділянку площею 700 кв. м для будівництва індивідуального житлового будинку по АДРЕСА_1 та встановлено строк початку будівництва не пізніше 09 лютого 1980 року та закінчення - 09 лютого 1982 року. На цій земельній ділянці наприкінці 1982 року батьки за спільні кошти побудували житловий будинок та надвірні споруди, це будинковолодіння належало їм на праві спільної сумісної власності подружжя.
ІНФОРМАЦІЯ_1 народилась вона, а ІНФОРМАЦІЯ_2 померла її мати - ОСОБА_6
ІНФОРМАЦІЯ_3 батько одружився вдруге, із ОСОБА_7, з якою у них народилось двоє дітей: ОСОБА_8 і ОСОБА_4, відповідачі в справі.
Рішенням Богородчанського районного суду Івано-Франківської області від 03 березня 1992 року шлюб між ОСОБА_5 та ОСОБА_2 розірвано, а 17 березня 1992 року припинення шлюбу зареєстровано у відділі РАЦС Богородчанського районного управління юстиції.
ІНФОРМАЦІЯ_4 помер ОСОБА_5, після смерті якого відкрилась спадщина на вищевказане будинковолодіння.
Спадщину прийняли спадкоємці першої черги в рівних частках, а саме: вона та відповідачі, про що державним нотаріусом усім було видано свідоцтво про право на спадщину за законом від 17 січня 1994 року.
Вважала вказане свідоцтво незаконним і таким, що порушує її право на спадок.
Зазначала, що ОСОБА_2 приховала від нотаріуса факт її розлучення зі спадкодавцем напередодні смерті останнього, тому вона не могла спадкувати як спадкоємець першої черги за законом і безпідставно отримала в спадщину після смерті колишнього чоловіка 1/4 частку будинковолодіння.
Крім того, після смерті її матері - ОСОБА_6, у 1984 році вона разом з батьком порівну успадкували її частку будинку, яка належала їй на праві спільної сумісної власності подружжя, тобто по 1/4 частці.
Таким чином, після смерті батька в 1992 році спадкова маса складалась не з цілого будинковолодіння, а лише з 3/4 його частки, яка підлягала поділу лише між дітьми ОСОБА_5, тому вона має право на 1/2 частку спірного будинковолодіння (1/4 частку - після смерті матері, та 1/4 частку - після смерті батька), а їй видали свідоцтво про право власності на 30/100 часток спірного будинковолодіння.
Рішенням Богородчанської селищної ради від 14 жовтня 1993 року № 87 незаконно затверджено акт державної комісії про прийняття в експлуатацію спірного будинку й оформлено право власності за ОСОБА_5 . Крім того, державним нотаріусом на підставі вказаного документу та свідоцтва про одруження, незаконно видано свідоцтво про право на спадщину за законом, а рішенням Богородчанської селищної ради від 17 січня 2006 року № 17 незаконно визнано за відповідачами право власності на частину будинковолодіння.
22 червня 2016 року вона дізналась, що ОСОБА_2 на час видачі державним нотаріусом свідоцтва про право на спадщину не перебувала в шлюбі зі ОСОБА_5, а тому просила поновити позовну давність для звернення з цим позовом до суду та задовольнити її вимоги.
Короткий зміст судових рішень судів попередніх інстанцій
Рішенням Богородчанського районного суду Івано-Франківської області від 16 квітня 2018 року в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із пропуску позивачем позовної давності.
Постановою Апеляційного суду Івано-Франківської області від 10 вересня 2018 року вищевказане рішення суду першої інстанції було залишено без змін.
Апеляційний суд, залишаючи рішення суду першої інстанції без змін, погодився з висновком районного суду, зазначивши, що ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом після спливу позовної давності та не вказала поважних причин для поновлення цього строку.
Постановою Верховного Суду від 13 березня 2019 року постанову Апеляційного суду Івано-Франківської області від 10 вересня 2018 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Скасовуючи постанову апеляційного суду та направляючи справу на новий розгляд, суд касаційної інстанції виходив з того, що апеляційний суд, застосувавши позовну давність, не вказав, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, а тому дійшов передчасного висновку про залишення рішення суду першої інстанції без змін.
Постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 06 травня 2019 року рішення Богородчанського районного суду Івано-Франківської області від 16 квітня 2018 року скасовано й ухвалено нове рішення про відмову в задоволенні позову.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що оспорюване свідоцтво про право на спадщину за законом від 17 січня 1994 року порушує права позивача, оскільки ОСОБА_2 не мала права на спадкування майна, яке залишилося після смерті ОСОБА_5, й, відповідно, нотаріусом неправильно визначені розміри часток, які повинні були успадкувати діти померлого. З цих підстав суд апеляційної інстанції вважав обґрунтованими вимогу про визнання цього свідоцтва недійсним та похідні від неї вимоги про визнання недійсними рішення Богородчанської селищної ради від 17 січня 2006 року № 17, свідоцтва про право власності від 03 травня 2006 року й реєстрації права власності на нерухоме майно на спірне будинковолодіння. Однак, підстав для задоволення вказаних позовних вимог апеляційний суд не вбачав, оскільки позивач звернулася до суду з пропуском позовної давності й будь-яких належних та допустимих доказів на підтвердження поважності причин такого пропуску не надала, а відповідач заявив про застосування наслідків спливу позовної давності.
Разом з тим, відмовляючи в задоволенні позову в частині позовних вимог про визнання недійсними рішення Богородчанської селищної ради від 14 жовтня 1993 року, свідоцтва про право власності на житловий будинок від 10 листопада 1993 року та визнання права власності на 1/2 частину будинку, апеляційний суд виходив з їх безпідставності, оскільки позивач не надала жодного належного й допустимого доказу на підтвердження того, що спірний будинок побудовано її батьками за час спільного проживання.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги
У червні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасуватипостанову Івано-Франківського апеляційного суду від 06 травня 2019 року в частині відмови в задоволенні позовних вимог про визнання права власності на 1/2 частину будинку, визнання недійсними свідоцтва про право власності на житловий будинок від 10 листопада 1993 року, свідоцтва про право на спадщину за законом від 17 січня 1994 року, свідоцтва про право власності від 03 травня 2006 року й реєстрації права власності на спірне будинковолодіння та передати справу на новий розгляд.
Касаційна скарга мотивована, зокрема, тим, що спірний будинок був зведений і облаштований її батьками в період з 1978 по 1984 роки, її право на 1/4 частину цього будинку після смерті матері встановлено законом, а тому вона не зобов`язана його доводити. При цьому зазначала, що довідка Обласного бюро технічної інвентаризації від 10 листопада 1993 року про те, що будинок збудований у 1986 році, є неналежним доказом, оскільки втратила свою чинність через шість місяців після її виготовлення. Таким чином, із часткою, яку вона успадкувала після смерті батька, їй належала 1/2 частина будинку.
Проте, суд апеляційної інстанції на наведене уваги не звернув, не надав оцінки її доводам, внаслідок чого дійшов помилкового висновку щодо безпідставності її вимог в частині визнання недійсним свідоцтва про право власності на житловий будинок від 10 листопада 1993 року та визнання за нею права власності на 1/2 частину будинку.
Окрім цього, вважає необґрунтованим висновок апеляційного суду про відмову в задоволенні інших позовних вимог з підстав спливу позовної давності, оскільки про порушення своїх прав на спадкове майно вона дізналася лише в 2016 році, після отримання довідки про сімейний стан батьків, а тому в суду були всі підстави для його поновлення.
Постанову суду апеляційної інстанції в частині вирішення позовних вимог про визнання недійсними рішень Богородчанської селищної ради від 14 жовтня 1993 року № 87 та від 17 січня 2006 року № 17 ОСОБА_1 не оскаржує, а тому в цій частині суд касаційної інстанції її не переглядає.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 23 липня 2019 року відкрито касаційне провадження в цій справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.
13 серпня 2019 року справа № 338/713/17 надійшла до Верховного Суду.
Відповідачі ОСОБА_2, ОСОБА_4 та ОСОБА_3 надіслали відзив на касаційну скаргу, у якому просять залишити її без задоволення, а оскаржувану постанову апеляційного суду без змін.
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ".
Пунктом 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" цього Закону встановлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
За вказаних обставин тут і надалі положення ЦПК України застосовуються у редакції, яка діяла до 08 лютого 2020 року.
Підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права (частина друга статті 389 ЦПК України).
Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.
Фактичні обставини, встановлені судами
Установлено, що ОСОБА_1 народилася ІНФОРМАЦІЯ_5 в сім`ї ОСОБА_5 та ОСОБА_9, які зареєстрували шлюб 17 лютого 1979 року.
ІНФОРМАЦІЯ_6 померла ОСОБА_6
29 червня 1985 року ОСОБА_5 зареєстрував шлюб зі ОСОБА_7 . У цьому шлюбі народилося двоє дітей: ОСОБА_3, 1986 року народження, та ОСОБА_4, 1988 року народження.
До реєстрації першого шлюбу рішенням Богородчанської селищної ради від 09 лютого 1979 року № 3 ОСОБА_5 виділено земельну ділянку площею 700 кв. м для будівництва індивідуального житлового будинку по АДРЕСА_1 та встановлено строк початку будівництва не пізніше 09 лютого 1980 року та закінчення - 09 лютого 1982 року.
Рішенням Богородчанського районного суду Івано-Франківської області від 03 березня 1992 року шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_5 розірвано, а 17 березня 1992 року його припинення зареєстровано у відділі РАЦС Богородчанського РУЮ.
ІНФОРМАЦІЯ_4 ОСОБА_5 помер.
Після смерті ОСОБА_5 відкрилася спадщина, до складу якої увійшов спірний житловий будинок з господарськими будівлями по АДРЕСА_1 .
На час смерті ОСОБА_5 у житловому будинку зі спадкодавцем проживали ОСОБА_2, їх діти: ОСОБА_3, ОСОБА_4, та дочка від першого шлюбу - ОСОБА_10 .
Рішенням Богородчанської селищної ради від 14 жовтня 1993 року було вирішено оформити право власності на цілий будинок за ОСОБА_5, а 10 листопада 1993 року на його ім`я видано свідоцтво про право власності на житловий будинок.
Рішенням виконавчого комітету Старобогородчанської сільської ради Богородчанського району Івано-Франківської області від 16 січня 1996 року № 1 неповнолітній ОСОБА_10, як сироті, було призначено опікуна ОСОБА_12 .
Діючи в інтересах неповнолітньої ОСОБА_10, у 1996 році ОСОБА_12 звернувся до Богородчанського районного суду Івано-Франківської області з позовом до ОСОБА_2 про поділ будинку. Згідно із затвердженою ухвалою Богородчанського районного суду Івано-Франківської області від 02 липня 1996 року мировою угодою сторонам будинку АДРЕСА_1 належить: кухня, площею 13,0 кв. м № 1-2; комора, площею 9, 9 кв. м № 1-3; жила кімната, площею 23, 6 кв. м № 1-4; шиферне покриття розміром 10, 49 кв. м проти кухні і комори, що в ідеальних даних становить 2/5, а ОСОБА_2 та її неповнолітнім дітям: ОСОБА_3 та Стемпурському І. П., належить: веранда, площею 11, 7 кв. м № 1; коридор, площею 10, 5 кв. м № 1-1; жила кімната, площею 28, 5 кв. м № 1-5; жила кімната, площею 18, 2 кв. м, що в ідеальних даних становить 3/5.
У період з 1996 року по 2006 рік відповідач ОСОБА_2 отримала дозвіл на добудову та коректуру частини житлового будинку, яка належала їй та її двом неповнолітнім дітям згідно з ухвалою Богородчанського районного суду Івано-Франківської області від 02 липня 1996 року.
У січні 2006 року ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 та ОСОБА_1 звернулися до Богородчанської селищної ради із заявами про визнання за ними права власності на житловий будинок по АДРЕСА_1 .
Рішенням Богородчанської селищної ради від 17 січня 2006 року № 17 за Стемпурською Г. В., ОСОБА_3 та ОСОБА_4 визнано право власності на 70/100 спірного житлового будинку, а за ОСОБА_10 визнано право власності на 30/100 житлового будинку.
03 травня 2006 року Богородчанська селищна рада видала ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 свідоцтво про право власності на нерухоме майно серії НОМЕР_1, а ОСОБА_10 - свідоцтво про право власності на нерухоме майно серії НОМЕР_2 .