Постанова
Іменем України
26 травня 2021 року
м. Київ
справа № 761/35556/14
провадження № 61-15734св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Крата В. І.,
суддів: Антоненко Н. О., Дундар І. О., Краснощокова Є. В. (суддя-доповідач),Тітова М. Ю.,
учасники справи:
позивач -Публічне акціонерне товариство "Банк "Контракт", правонаступником якого є Товариство з обмеженою відповідальністю "Консалт Солюшенс",
відповідачі: ОСОБА_1, ОСОБА_2,
розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргуОСОБА_1, подану представником ОСОБА_3, на заочне рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 02 лютого 2015 року у складі судді Волокітіної Н. Б.та постанову Київського апеляційного суду від 19 лютого 2019 року у складі колегії суддів: Невідомої Т. О., Гаращенка Д. Р.,
Ратнікової В. М.
ОПИСОВА ЧАСТИНА
Короткий зміст позовних вимог
У грудні 2014 року Публічне акціонерне товариство "Банк "Контракт" (далі -
ПАТ "Банк "Контракт", Банк) звернулось до суду з позовом до ОСОБА_4, ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Позовні вимоги мотивовані тим, що 28 березня 2011 року між банком та ОСОБА_4 укладений договір про відкриття кредитної лінії, відповідно до якого банк надав відповідачу кредит шляхом відкриття відновлювальної відкличної кредитної лінії з максимальним лімітом в сумі 900 000 дол. США зі сплатою за користування кредитом 14 % річних зі строком повернення до
27 березня 2013 року. До кредитного договору неодноразово вносилися зміни та в остаточній редакції його умови передбачали: максимальний ліміт кредитної лінії - 15 000 000 грн, процента ставка - 14 % річних, строк повернення кредиту -
09 жовтня 2014 року.
В забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором між Банком та ОСОБА_2 укладено договір поруки, за умовами якого він поручився за виконання ОСОБА_4 зобов`язань за кредитним договором у повному обсязі.
ОСОБА_4 взятих на себе зобов`язань за кредитним договором не виконала, а тому станом на 25 листопада 2014 року утворилась заборгованість по сплаті кредиту у розмірі 18 224 440, 05 грн, з яких 14 794 772,03 грн - основний борг, 2 621 171,22 грн - проценти за користування кредитом, 498 912, 59 грн - пеня за несвоєчасне повернення кредиту, 309 584,21 грн - пеня за несвоєчасну сплату процентів.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Заочним рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 02 лютого 2015 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від
19 лютого 2019 року, позов ПАТ "Банк "Контракт" задоволено.
Стягнено солідарно з ОСОБА_4, ОСОБА_2 на користь ПАТ "Банк "Контракт" заборгованість за кредитним договором в розмірі 18 224 440,05 грн.
Стягнено з ОСОБА_2 та ОСОБА_4 на користь ПАТ "Банк "Контракт" по 1 827 грн судового збору.
Суди керувалися тим, що відповідачамипорушено умови договору, а тому вимоги банку є обґрунтованими та на його користь з відповідачів у солідарному порядку підлягає стягненню сума боргу у повному обсязі.
Згідно розрахунку, наданого позивачем, розмір заборгованості ОСОБА_4 за кредитним договором № 23/2011 станом на 25 листопада 2014 року становив
18 224 440,05 грн, в тому числі основний борг - 14 794 772,03 грн, проценти -
2 621 171,22 грн, пеня за несвоєчасне повернення кредиту - 498 912,59 грн, пеня за несвоєчасну сплату процентів - 309 584,21 грн. Факт отримання кредитних коштів, наявність заборгованості та її розмір відповідачем не спростовані.
Пеня за простроченими процентами нарахована банком за період з 01 вересня 2013 року, в той час як до суду із позовом банк звернувся 26 листопада
2014 року, однак заяви про застосування наслідків спливу спеціальної позовної давності щодо пені до суду не подано, а тому заборгованість в силу вимог статті 267 ЦК України підлягає стягненню в повному обсязі.
Апеляційний суд також вказав, що обґрунтовуючи довід про те, що ОСОБА_1 додаткові угоди № 9 - 12 до договору № 23/2011 не підписувала, дії щодо підписання таких угод вчинені проти її волі, скаржник посилається на звернення до правоохоронних органів про вчинення кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 190 КК України. Під час апеляційного перегляду справи представником відповідача надано висновок експерта № 3-03/717 від 18 червня 2015 року, згідно з яким підписи від імені ОСОБА_4 в договорі про відкриття кредитної лінії № 23/2011, додаткових угодах до цього договору № 1 - 12, а також у заявах на видачу готівки від
04 грудня 2012 року, 07 травня 2013 року, 01 лютого 2013 року, 04 червня
2013 року, 01 листопада 2012 року, 04 березня 2013 року, 03 жовтня 2013 року виконані не ОСОБА_4, а іншою особою з наслідуванням її дійсних підписів. На дану обставину ОСОБА_4 стала посилатися лише на стадії оскарження заочного рішення в апеляційному порядку, а тому твердження скаржника в апеляційній скарзі про відмову в призначенні почеркознавчої експертизи оцінюється судом критично, оскільки таке клопотання в суді першої інстанції відповідачем не заявлялось. Зазначене експертне досліджене проведене 18 червня 2015 року Науково-дослідним експертно-криміналістичним центром при ГУМВС України в Київській області на виконання постанови слідчого Ярмачок А. С. про призначення почеркознавчої експертизи від
26 травня 2015 року в кримінальному провадженні № 12015110130001535 за заявою ОСОБА_2 щодо кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 190 КК України, тобто поза межами розгляду даної справи у суді першої інстанції. Крім того, ні стороною відповідачів, ні Банком укладення такого договору, отримання у банку коштів, погашення такого кредиту не оспорювалось, а тому такі обставини доказуванню не підлягають.
Відсутність вилучених у Банку оригіналів документів кредитної справи унеможливлює проведення повторної почеркознавчої експертизи в рамках даної цивільної справи.
Факт підписання кредитного договору № 23/2011 (доларовий кредит) та надання кредиту у доларах США, його виконання у повному обсязі, був підтверджений
у апеляційній скарзі та при подальшому розгляді цієї справи у суді апеляційної інстанції адвокатом ОСОБА_1 - ОСОБА_3 .
Твердження скаржника про те, що додаткова угода № 7 до договору № 23/2011 датована 02 липня 2012 року, в той час, як банк самостійно відкрив
ОСОБА_4 позичковий рахунок № НОМЕР_1, за яким видача кредитних коштів у гривнях почалася з 29 квітня 2011 року, тобто раніше на 1 рік і 2 місяці, ніж укладення додаткової угоди № 7, суд відхилив як безпідставні, оскільки можливість отримання кредитних коштів у національній валюті передбачена додатковою угодою № 1 до договору № 23/2011, укладеною
27 квітня 2011 року.
Доводи апеляційної скарги про те, що кредитні кошти у гривнях отримувались іншою особою, а не ОСОБА_4 суд вважав неприйнятними. Відповідно до виписки/особового рахунку ОСОБА_4 за період з 28 березня 2011 року по 25 листопада 2014 року погашення заборгованості по кредитному договору відбувалось до липня 2013 року включно; у червні цього ж року таке погашення відбувалось неодноразово. ОСОБА_4 такими своїми діями підтвердила наявність зобов`язань перед банком. Вчиняючи такі дії, вона оспорювані додаткові угоди за відсутності її підпису не укладеними не вважала, а також не вважала такі угоди недійсними через відсутність її волевиявлення. Це свідчить про обізнаність ОСОБА_4 щодо існування таких додаткових угод та підтверджує виконання нею зобов`язань за кредитним договором до липня
2013 року.
Пунктом 4.1 договору поруки від 26 липня 2012 року, укладеним між ОСОБА_2 та ПАТ "Банк "Контракт", встановлено строк його дії, а саме до 20 вересня 2016 року або до повного виконання позичальником своїх зобов`язань за договором кредиту.
Заперечення скаржника щодо завищення зобов`язань ОСОБА_4 з підстав перенесення заборгованості в сумі 14 794 772,03 грн з рахунку
№ НОМЕР_1 на рахунок № НОМЕР_2 не враховані судом, оскільки таке перенесення пов`язане виключно з набуттям вказаної заборгованості статусу простроченої.
Аргументи учасників справи
У серпні2019 року ОСОБА_5 звернулася до Верховного Суду
з касаційною скаргою, поданою представником ОСОБА_3, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального та порушення норм процесуального права, незаконність та необґрунтованість оскаржених судових рішень, просила скасувати зазначені судові рішення та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити повністю; стягнути з Банку на її користь судові витрати.
Касаційну скаргу мотивовано тим, що висновок апеляційного суду про те, що факт отримання нею грошових коштів підтверджується заявами на видачу готівки та меморіальними ордерами про перерахування коштів, є помилковим. Оригінали письмових доказів, якими позивач обґрунтовує свої позовні вимоги,
у Банку відсутні та місце їх знаходження позивач повідомити не може. Тому суд не може дослідити ці докази безпосередньо, як того вимагає частина перша статті 89 та статті 213 ЦПК України.
Висновок суду про встановлення суми заборгованості відповідачів на підставі розрахунку, наданого позивачем, є незаконним. Виконаний банком розрахунок заборгованості не є належним доказом, який би доводив обґрунтованість вимог позивача. Доказами, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір
є первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність". Банківський розрахунок не
є первинним документом, а тому він не може підтвердити наявність або відсутність заборгованості, а також встановлювати розмір зазначеної заборгованості. У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 28 листопада 2018 року у справі № 409/49/17 (провадження № 61-15938св18) зазначено, що Верховний Суд відхиляє доводи касаційної скарги про те, що виписки за рахунком є первинними бухгалтерськими документами, з яких можна встановити усі здійснені операції за кредитом, в тому числі й факти надання позичальнику кредитних коштів, оскільки ці виписки, складені позивачем без участі відповідача, не доводять існування відповідного його волевиявлення.
Судом в порушення частини п`ятої статті 263 ЦПК України взагалі не надано оцінки доводів її представника щодо безпідставності позовних вимог Банку,
у зв`язку із тим, що вона в момент видачі грошових коштів не знаходилась на території України.
Висновок суду щодо сумнівності, правильності та об`єктивності висновку експерта № 3-03/717 є помилковим. За результатами розгляду цивільної справи № 361/9874/14-ц за позовом Банку до неї, третя особа - ОСОБА_2, про звернення стягнення па предмет іпотеки за тим же кредитним договором, що
й у цій справі, 14 березня 2018 року Верховним Судом прийнята постанова, відповідно до змісту якої зазначений висновок експерта оцінений судами, включаючи і Верховний Суд, стосовно належності, допустимості, достовірності, достатності та взаємного зв`язку з іншими доказами у справі. Судом не враховано обставини, встановлені рішенням суду у цивільній справі
№ 361/9874/14-ц.
Відсутність її підпису на додаткових угодах до договору № 23/2011, що підтверджується висновком експерта № 3-03/717, є підставою вважати додаткові угоди неукладеними через відсутність її згоди на їх укладення. Судом не враховано висновки у постанові Великої Палати Верховного Суду від
14 листопада 2018 року у справі № 161/3245/15-ц, що наявні у справі копії додаткових угод не можуть визнаватись недійсними, оскільки без оригіналу не мають самостійного значення і сили правочину.
Відзив на касаційну скаргу іншими учасниками справи не подано.
Рух справи
Ухвалою Верховного Суду від 27 серпня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі; зупинено дію оскаржених судових рішень до закінчення їх перегляду в касаційному порядку.
Відповідно до пункту 2 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ", який набрав чинності 08 лютого 2020 року, касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Ухвалою Верховного Судуу складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 12 серпня 2020 року залучено Товариство
з обмеженою відповідальністю "Консалт Солюшенс" до участі у справі як правонаступника ПАТ "Банк "Контракт".
У січні 2021 року справу передано судді-доповідачу Краснощокову Є. В.
Ухвалою Верховного Суду від 11 травня 2021 року справу призначено до судового розгляду.
МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА
Позиція Верховного Суду
Касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Суди встановили, що 28 березня 2011 року між банком та ОСОБА_4 укладений договір про відкриття кредитної лінії № 23/2011, відповідно до умов якого банк надав відповідачу кредит шляхом відкриття відновлювальної відкличної кредитної лінії з максимальним лімітом у розмірі 900 000 дол. США
з відсотковою ставкою у розмірі 14,00 % річних строком до 27 березня
2013 року.
Згідно із пунктом 3.1 договору кредит надається банком позичальнику шляхом видачі готівки через касу Банку з позичкового рахунку № НОМЕР_3, відкритого в Банку та/або у будь-який інший не заборонений чинним законодавством спосіб відповідно до цільового призначення кредиту.
Відповідно до пунктів 4.2.1 - 4.2.2 договору позичальник зобов`язався своєчасно та у повному обсязі повернути кредит та своєчасно сплачувати плату за кредит, неустойку та інші платежі, передбачені цим договором.
Відповідно до пункту 5.2 договору за несвоєчасну сплату кредиту та/або плати за кредит, позичальник сплачує Банку пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період прострочення, яка нараховується на суму простроченого платежу із розрахунку фактичної кількості днів існування простроченої заборгованості з дати виникнення обставин, що
є підставою для застосування пені, до дати припинення цих обставин включно.
Крім того, 27 квітня 2011 року, 30 червня 2011 року, 04 серпня 2011 року,
14 жовтня 2011 року, 04 січня 2012 року, 06 лютого 2012 року, 02 липня
2012 року, 26 липня 2012 року, 13 вересня 2012 року, 30 липня 2013 року,
19 вересня 2013 року та 10 жовтня 2013 року між банком та ОСОБА_4 укладені додаткові угоди до договору № 23/2011 від 28 березня 2011 року, відповідно до яких сторонами змінювався ліміт кредитної лінії, валюта кредитування, порядок нарахування відсотків, строк повернення кредитних коштів.
В якості забезпечення виконання зобов`язань за договором № 23/2011 від
28 березня 2011 року ОСОБА_2 виступив поручителем на підставі договору поруки від 26 липня 2012 року.
Відповідно до пункту 1.1 договору поруки поручитель зобов`язується перед кредитором у повному обсязі солідарно відповідати за виконання позичальником, яким є ОСОБА_4, зобов`язань щодо повернення суми кредиту, сплати відсотків за користування кредитом, а також можливих штрафних санкцій, комісій у розмірі та у випадках, передбачених договором про відкриття кредитної лінії № 23/2011 від 28 березня 2011 року, укладеним
з позичальником та додатковими угодами/договорами про внесення змін до нього.
Згідно з пунктом 4.1 договору поруки від 26 липня 2012 року, укладеного між ОСОБА_2 та ПАТ "Банк Контракт", строк його дії до 20 вересня 2016 року або до повного виконання позичальником своїх зобов`язань за договором кредиту.
Станом на 25 листопада 2014 року у ОСОБА_4 виникла заборгованість за договором кредиту, яка становила згідно наданого банком розрахунку
18 224 440,05 грн, з яких 14 794 772, 03 грн - заборгованість за кредитом;
2 621 171,22 грн - заборгованість за відсотками за користування кредитом;
498 912,59 грн - пеня за несвоєчасне повернення кредиту, 309 584, 21 грн - пеня за несвоєчасну сплату процентів.
Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до частин першої, другої статті 1054 ЦК України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором,
а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Згідно частиною першою статті 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
У статті 1055 ЦК України визначено, що кредитний договір укладається
у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним.
Відповідно до частин першої і другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі
і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
В постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 12 червня 2019 року в справі № 2-6315/11 (провадження № 61-23326св18) зроблено висновок, що "невід`ємною складовою правильної правової кваліфікації судами спірних договірних відносин
є визначення правової природи договору, який є основою їх виникнення. Виходячи зі змісту статті 640 ЦК України, залежно від моменту виникнення цивільних прав і обов`язків у сторін договору, законодавець розрізняє договори консенсуальні і реальні. Консенсуальнийдоговір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції. Щодо реальних договорів, для укладення яких, крім згоди сторін, вимагається передання майна або вчинення іншої дії, частина друга статті 640 ЦК України передбачає правило, за яким договір вважається укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії. Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України кредитний договір - це договір, за яким банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Кредитний договір за своєю юридичною природою є консенсуальним".
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 січня 2019 року у справі № 526/405/13 (провадження № 61-11647св18) зроблено висновок, що "приймаючи до уваги як належний та допустимий доказ висновок зазначеної експертизи про те, що позичальник не підписував заяву про видачу готівки і обґрунтовуючи свій висновок про недоведеність факту отримання позичальником коштів за договором та перебування сторін у зобов`язальних відносинах за кредитним договором та договором іпотеки, при цьому не врахував, що за наявності доведеності факту неотримання коштів за указаним договором, це могло бути підставою для розірвання договору за його позовом, якого останній з 2008 року не заявляв, а навпаки виконував його умови та сплатив на виконання договору зазначену суму коштів і передав в іпотеку квартиру".
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 2-1383/2010 (провадження № 14-308цс18) зазначено, що "стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили.
У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися,
а обов`язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню".
У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 23 січня 2019 року у справі № 355/385/17 (провадження
№ 61-30435сво18) зроблено висновок, що "у статті 629 ЦК України закріплено один із фундаментів на якому базується цивільне право - обов`язковість договору. Тобто з укладенням договору та виникненням зобов`язання його сторони набувають обов`язки (а не лише суб`єктивні права), які вони мають виконувати. Не виконання обов`язків, встановлених договором, може відбуватися при: (1) розірванні договору за взаємною домовленістю сторін; (2) розірванні договору в судовому порядку; (3) відмові від договору
в односторонньому порядку у випадках, передбачених договором та законом; (4) припинення зобов`язання на підставах, що містяться в главі 50 ЦК України; (5) недійсності договору (нікчемності договору або визнання його недійсним на підставі рішення суду)".
Відповідно до частини першої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
У частині третій статті 12, частинах першій, п`ятій, шостій статті 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
У частинах першій-третій статті 89 ЦПКУкраїни передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Згідно з частинами першою, другою та третьою статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються
в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі
№ 756/1529/15-ц (провадження № 14-242цс18) зроблено висновок, що "суд апеляційної інстанції перевіряє законність рішення суду першої інстанції в межах тих обставин та подій, які мали місце підчас розгляду справи судом першої інстанції".
Колегія судді відхиляє доводи касаційної скарги щодо неврахування апеляційним судом висновку експерта № 3-03/717 від 18 червня 2015 року, складеного на виконання постанови слідчого в кримінальному провадженні
№ 12015110130001535, та обставин, установлених у справі № 361/9874/14-ц, оскільки суд апеляційної інстанції перевіряє законність рішення суду першої інстанції в межах тих обставин та подій, які мали місце підчас розгляду справи судом першої інстанції.
Колегія судді відхиляє доводи касаційної скарги щодо відсутності у Банка оригіналів письмових доказів, якими позивач обґрунтовує свої позовні вимоги,
а місце їх знаходження невідоме, оскільки апеляційний суд встановив, що відповідні оригінали документів кредитної справи вилучені 12 червня 2015 року на підставі ухвали слідчого судді Броварського міськрайонного суду Київської області за клопотанням слідчого СВ Броварського МВ ГУ МВС України
в Київській області Ярчака А. С. згідно протоколу тимчасового доступу до речей
і документів з приміщення Банку "Контракт" в кримінальному провадженні
№ 12015110130001535, ініційованому ОСОБА_2 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 190 КК України. Після вилучення оригіналів документів кредитної справи для проведення експертного дослідження в рамках вказаного кримінального провадження, такі документи до Банку не повернуті.
Встановивши отримання відповідачем кредитних коштів та вчинення сторонами дій на виконання кредитного договору, зокрема відповідач здійснювала часткове погашення кредитної заборгованості, звернення банку до суду в межах строку дії поруки, суди зробили обґрунтований висновок про задоволення позову.