Постанова
Іменем України
26 травня 2021 року
м. Київ
справа № 947/27151/19
провадження № 61-653св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Крата В. І.
суддів: Антоненко Н. О. (суддя-доповідач), Дундар І. О., Русинчука М. М., Тітова М. Ю.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідачі: управління патрульної поліції в Одеської області департаменту патрульної поліції Національної поліції України, головне управління Державної казначейської служби в Одеській області,
треті особи: ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7,
розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Київського районного суду міста Одеси від 15 червня 2020 року в складі судді Огренич І. В. та постанову Одеського апеляційного суду від 03 листопада 2020 року в складі колегії суддів Погорєлової С. О., Таварткіладзе О. М., Заїкіна А. П.,
ВСТАНОВИВ :
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У листопаді 2019 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до управління патрульної поліції в Одеській області департаменту патрульної поліції Національної поліції України, головного управління Державної казначейської служби в Одеській області про визнання дій неправомірними та відшкодування шкоди.
Позов мотивував тим, що 27 лютого 2018 року працівники управління патрульної поліції в Одеській області департаменту патрульної поліції Національної поліції України зупинили належний ОСОБА_1 автомобіль та в ході спілкування з позивачем застосували до нього насильство, завдали численних тілесних ушкоджень, привласнили грошові кошти, які знаходились у нього в кишені, а також пошкодили належний йому автомобіль.
За заявою ОСОБА_1 прокуратура Одеської області 06 березня 2018 року внесла до ЄРДР відомості за № 42018160000000237 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 365 КК України, однак досудове розслідування на момент пред`явлення цього позову триває, винні особи до кримінальної відповідальності не притягнуті, що завдає позивачу моральної шкоди.
З огляду на викладене ОСОБА_1 просив суд:
- визнати неправомірними дії працівників управління патрульної поліції в Одеській області департаменту патрульної поліції Національної поліції України, що полягають у нанесенні побоїв, пограбуванні та пошкодження майна позивача;
- стягнути з держави в особі ГУ ДКСУ в Одеській області майнову шкоду в розмірі 51 747,67 грн та 1 000 000 грн у відшкодування моральної шкоди.
Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Ухвалою Київського районного суду міста Одеси від 18 березня 2020 року відкрито провадження в справі.
Ухвалою Київського районного суду міста Одеси від 15 червня 2020 року, залишеною без змін постановою Одеського апеляційного суду від 03 листопада 2020 року, провадження в справі закрито з посиланням на те, що справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
Суди виходили з того, що з наданих відповідачем документів щодо розстановки сил та засобів 2 батальйону УПП МВС в Одеській області з 26 лютого 2018 року по 27 лютого 2018 року, а також копій рапортів працівників патрульної поліції від 27 лютого 2018 року вбачається, що на час подій, зазначених у позові, треті особи виконували владні функції, а тому спір у справі, що переглядається, є публічно-правовим.
Аргументи учасників справи
У січні 2021 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу на вказані судові рішенняй просив їх скасувати як такі, що прийняті з порушенням норм процесуального права, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
Касаційна скарга мотивована тим, що:
- документи, подані відповідачем, на підставі яких установлено факт реалізації третіми особами владних функцій, прийняті судами до уваги з порушенням норм процесуального права;
- вказавши, що позовна вимога про визнання дій посадових осіб УПП підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, суди проігнорували позовні вимоги про відшкодування майнової та моральної шкоди;
- згідно усталеної практики Верховного Суду позови про відшкодування шкоди, заподіяної неправомірними діями посадових осіб органу державної влади, підлягають розгляду в порядку цивільного судочинства;
- цивільний позов у межах кримінального провадження № 42018160000000237 ОСОБА_1 не пред`являв.
У квітні 2021 року УПП в Одеській області Департаменту патрульної поліції подало до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому просило залишити її без задоволення, а оскаржені судові рішення - без змін із посиланням на те, що суди дійшли правильного висновку про підвідомчість спору судам адміністративної юрисдикції.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 10 березня 2021 року відкрито касаційне провадження в справі.
Ухвалою Верховного Суду від 19 травня 2021 року справу призначено до судового розгляду.
Межі та підстави касаційного перегляду
Переглядаючи в касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).
Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
В ухвалі Верховного Суду від 10 березня 2021 року вказано, що наведені у касаційній скарзі доводи містять підстави, передбачені частиною другою статті 389 ЦПК України, для відкриття касаційного провадження.
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини першої статті 19 ЦПК України загальні суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
За змістом частини першої статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Суб`єктом владних повноважень є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг (пункт 7 частини першої статті 4 КАС України).
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема: спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
Отже, до справ адміністративної юрисдикції віднесені публічно-правові спори, ознакою яких є не лише спеціальний суб`єктний склад, але і їх виникнення з приводу виконання чи невиконання суб`єктом владних повноважень публічно-владних управлінських функцій.
За змістом пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів у будь-яких правовідносинах, крім випадків, коли такий спір вирішується за правилами іншого судочинства, а, по-друге, спеціальний суб`єктний склад цього спору, в якому однією зі сторін є, як правило, фізична особа.
Закриваючи провадження у справі, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, виходив із публічно-правового характеру спору, оскільки позивач просить визнати неправомірними дії суб`єктів владних повноважень.
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 червня 2020 року по справі № 333/6816/17 (провадження № 14-87цс20) зроблено висновок, що "ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів позивача у цивільному процесі можливий за умови, що такі права, свободи чи інтереси справді порушені, а позивач використовує цивільне судочинство саме для такого захисту, а не з іншою метою. Не відповідатиме завданням цивільного судочинства звернення до суду з позовом, спрямованим на оцінювання доказів, зібраних в інших справах, на предмет їх належності та допустимості, або з метою створення підстав для звільнення від доказування в іншій справі (для встановлення у судовому рішенні обставин, які би не потрібно було надалі доказувати під час розгляду іншої справи). Недопустимим з огляду на завдання цивільного судочинства є ініціювання позовного провадження з метою оцінки обставин, які становлять предмет доказування у кримінальному провадженні, чи з метою створення поза межами останнього передумов для визнання доказу, отриманого у такому провадженні, неналежним або недопустимим. Такі позови не підлягають судовому розгляду. […] Приписи "суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо заява не підлягає розгляду в судах у порядку цивільного судочинства" (пункт 1 частини першої статті 186 ЦПК України), "суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства" (пункт 1 частини першої статті 255 ЦПК України) стосуються як позовів, які не можна розглядати за правилами цивільного судочинства, так і тих позовів, які суди взагалі не можуть розглядати. […] Право на доступ до суду не є абсолютним. Воно може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов, за яких суд повноважний розглядати позовну заяву. Такі обмеження не можуть шкодити самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою".
У частині першій та другій статті 2 ЦПК України зазначено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
У частині першій статті 11 ЦПК України передбачено, що суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.
Тлумачення вказаних норм свідчить, що завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту. Приватно-правовий інструментарій не повинен використовуватися учасниками для встановлення обставин, які стосуються предмета доказування в кримінальному провадженні.
У справі, що переглядається, позивач пред`явив позовну вимогу про визнання неправомірними дій працівників управління патрульної поліції в Одеській області департаменту патрульної поліції Національної поліції України, що полягають у нанесенні побоїв, пограбуванні та пошкодженні майна позивача, тим самим вимагаючи встановлення в порядку цивільного судочинства факту заподіяння відносно нього кримінально караних правопорушень працівниками патрульної поліції. Вказані обставини підлягають доказуванню в межах кримінального провадження № 42018160000000237, а тому їх встановлення/дослідження судами загальної юрисдикції в порядку позовного провадження суперечить завданню цивільного судочинства.
З огляду на викладене провадження в справі в частині позовних вимог ОСОБА_1 про визнання дій неправомірними підлягало закриттю в зв`язку з тим, що такі вимоги не підлягають розгляду в судах у позовному провадженні, а не внаслідок їх підвідомчості судам адміністративної юрисдикції.
Разом з тим, колегія суддів приймає доводи касаційної скарги щодо безпідставного закриття провадження в справі в частині позовних вимог ОСОБА_1 про відшкодування майнової і моральної шкоди з наступних мотивів.
Згідно з частиною першою статті 1174 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи.
Відповідно до частини сьомої статті 128 КПК України особа, яка не пред`явила цивільного позову в кримінальному провадженні, а також особа, цивільний позов якої залишено без розгляду, має право пред`явити його в порядку цивільного судочинства.
Установивши, що ОСОБА_1 не пред`явив цивільний позов у межах кримінального провадження № 42018160000000237, суди дійшли помилкового висновку про неможливість вирішення позовних вимог про відшкодування майнової шкоди в порядку цивільного судочинства.
Суди також не звернули увагу, що підставою для пред`явлення позовної вимоги про відшкодування моральної шкоди є неприйняття процесуального рішення в кримінальному провадженні № 42018160000000237 протягом тривалого часу, що завдає позивачу моральних страждань, а тому питання відшкодування моральної шкоди в цій справі знаходиться в площині цивільних правовідносин.