Постанова
Іменем України
26 травня 2021 року
м. Київ
справа № 591/695/19
провадження № 61-371св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Крата В. І.,
суддів: Антоненко Н. О., Дундар І. О., Краснощокова Є. В. (суддя-доповідач), Тітова М. Ю.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідачі: Публічне акціонерне товариство "Перший Український Міжнародний банк", державний реєстратор комунального підприємства "Реєстрація бізнесу" Коровинської сільської ради Недригайлівського району Сумської області Якубовський Ростислав Георгійович,
розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Перший Український Міжнародний банк" на рішення Зарічного районного суду м. Суми від 17 вересня 2019 року та додаткове рішення Зарічного районного суду м. Суми від 18 жовтня 2019 року у скаладі судді Шелєхової Г. В., постанову Сумського апеляційного суду від 12 грудня 2019 року у складі колегії суддів: Левченко Т. А., Собини О. І., Орлова І. В.
ОПИСОВА ЧАСТИНА
Короткий зміст позовних вимог
У лютому 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства "Перший Український Міжнародний банк" (далі -
ПАТ "ПУМБ", банк), державного реєстратора Комунального підприємства "Реєстрація бізнесу" Коровинської сільської ради Недригайлівського району Сумської області Якубовського Р. Г. (далі - державний реєстратор) про cкасування рішення щодо реєстрації права власності на предмет іпотеки та зобов`язання вчинити дії.
Позовні вимоги мотивовані тим, що за кредитним договором від 08 листопада 2007 року № 5765446 отримала від ПАТ "ПУМБ" 33 000,00 дол. США під 11,5 % річних на строк до 08 листопада 2027 року для придбання квартири за адресою: АДРЕСА_1 . Цього ж дня на забезпечення виконання зобов`язання за цим укладений договір іпотеки №5765465. У зв`язку
з різким зростанням курсу дол. США у неї виникла заборгованість. Рішенням Зарічного районного суду м. Суми від 23 грудня 2015 року з неї на користь банку стягнуто заборгованість за кредитним договором у сумі 21 447,04 дол. США. На виконання рішення суду звернуто стягнення на її зарплату. 29 січня 2019 року вона дізналася, що належна їй квартира 08 листопада 2018 року переоформлена на відповідача на підставі договору іпотеки. Вважає такі дії державного раєстратора незаконними, оскільки на неї розповсюджується дія положень Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті". Банком порушено процедуру звернення стягнення на майно, зокрема щодо оцінки такого майна та направлення їй письмової вимоги про усунення порушень.
З урахуванням зазначеного, просила суд скасувати рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав та їх обтяжень індексний номер 44300057 від 28 листопада 2018 року про реєстрацію за банком права власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 та зобов`язати державного реєстратора поновити в Державному реєстрі запис про право власності на вказану квартиру за ОСОБА_1 .
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Зарічного районного суду м. Суми від 17 вересня 2019 року позов задоволено.
Скасовано рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень індексний номер 44300057 від 28 листопада 2018 року, прийняте державним реєстратором Комунального підприємства "Реєстрація бізнесу" Коровинської сільської ради Недригайлівського району Сумської області Якубовським Р.Г., про реєстрацію за банком права власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_1, загальною площею 39,1 кв. м., житловою площею 19,0 кв. м., номер в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 3133377.
Зобов`язано державного реєстратора поновити в Державному реєстрі запис про право власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_1, загальною площею 39,1 кв.м., житловою площею 19,0 кв.м., номер
в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 3133377, за ОСОБА_1 .
Стягнено з ПАТ "ПУМБ" на користь ОСОБА_1 судовий збір в сумі 1921,00 грн.
Скасовано заходи забезпечення позову, накладені відповідно до ухвали Зарічного районного суду м. Суми від 05 лютого 2019 року.
Судове рішення мотивоване тим, що реалізації права іпотекодержателя звернути стягнення на предмет іпотеки передує реалізація ним права вимагати дострокового виконання зобов`язання; доцільним є застосування Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті", який був прийнятий в умовах суттєвих змін економічної ситуації в країні з метою захисту окремих прав громадян, та відповідно до якого при реалізації іпотечного майна необхідне одержання згоди боржника, тоді як матеріали справи не містять доказів про повідомлення позивача про відчуження предмету іпотеки, про вартість житла, яке перейшло у власність банку, та як змінилася сума боргу.
Додатковим рішенням Зарічного районного суду м. Суми від 18 жовтня
2019 року заяву про стягнення судових витрат задоволено частково.
Стягнено з ПАТ "ПУМБ" на користь ОСОБА_1 судові витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 6 000,00 грн.
Додаткове судове рішення мотивоване тим, що справедливим і співмірним із складністю справи є визначення розміру гонорару в сумі 6 000,00 грн, такі витрати є розумними, доведеними, обґрунтованими, пов`язані з розглядом справи в суді та її підготовкою до судового розгляду адвокатом.
Зазначені рішення залишені без змін постановою Сумського апеляційного суду від 12 грудня 2019 року.
Стягнено з ПАТ "ПУМБ" на користь ОСОБА_1 судові витрати за розгляд справи в суді апеляційної інстанції в розмірі 1500 грн.
Аргументи учасників справи
У грудні 2019 року ПАТ "Перший Український Міжнародний банк" подало до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить судові рішення скасувати та ухвалити у справі нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.
Касаційна скарга мотивована тим, що частина перша статті 1 Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті", не підлягає застосуванню у спірних правовідносинах, оскільки норми цього закону не поширюються на випадки звернення стягнення на предмет іпотеки в порядку статті 37 Закону України "Про іпотеку" на підставі договору про задоволення вимог іпотекодержателя (відповідного застереження в іпотечному договорі).
Закон України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" не містить заборони на позасудове врегулювання, передбачене статтею 36 Закону України "Про іпотеку", отже, банк правомірно задовольнив свої кредиторські вимоги, оформивши право власності на предмет іпотеки в рахунок погашення заборгованості на основі "іпотечного застереження".
Письмове застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, яке, міститься в іпотечному договорі, можна трактувати як згоду власника, що
є підставою для відмови в застосуванні мораторію при згоді власника на відчуження, оскільки підпис іпотекодавця ОСОБА_1 в іпотечному договорі
є способом його волевиявлення.
Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку щодо права на позасудовий спосіб задоволення вимог кредитора
у справі від 09 грудин 2019 року № 464/8589/15-ц.
Аналогічний висновок міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справі № 643/17966/14-ц (провадження № 14-203цс19),
у якій зазначено: "продаж іпотекодержателем предмета іпотеки третій особі відповідно до статей 36-38 цього Закону та згідно з умовами іпотечного застереження, визначеного у договорі іпотеки, є способом позасудового врегулювання, який здійснюється за згодою сторін без звернення до суду".
Згідно з умовами кредитного договору всі валютні ризики під час виконання зобов`язань за кредитним договором несе позичальник. Кредит наданий для придбання квартири, яка є забезпеченням виконання зобов`язання. Позивач була обізнана, що в разі неналежного виконання зобов`язання за кредитним договором, майно, яке є забезпеченням зобов`язання, може перейти у власність банку.
Висновок суду першої інстанції про відсутність доказів повідомлення позивача про відчуження предмету іпотеки та про вартість житла є необгрунтований, оскільки позивачем отримано вимогу-попередження направлену банком відповідно до умов договору іпотеки від 08 листопада 2007 року №5765465 (ризик отримання якої покладається на позивача відповідно до пункту 6.6. статті 6 кредитного договору від 08 листопада 2007 року №5765446) та вимогу про усунення порушення основного зобов`язання відповідно до статті 35 Закону України "Про іпотеку" від 10 квітня 2015 року N9121 (підтвердження надані до відзиву на позов). Крім того, рішенням Зарічного районного суду м. Суми від
23 грудня 2015 року по справі № 591/8014/15-ц ПАТ "ПУМБ" стягнуто заборгованість за кредитним договором від 08 листопада 2007 року № 5765446.
Згідно з умовам кредитного договору основною вимогою, яка дає право банку на звернення стягнення в позасудовому порядку є вимога про усунення порушення основного зобов`язання відповідно до статті 35 Закону України "Про іпотеку", отримання якої встановлено рішенням Зарічного районного суду
м. Суми від 23 грудня 2015 року по справі № 591/8014/15-ц та не потребує додаткового доказування. Однак суд апеляційної інстанції помилково зробив висновок, що саме вимога від 05 вересня 2016 року № 2765 є вимогою про усунення порушень.
Суд першої інстанції, скасовуючи рішення про Державну реєстрацію прав та їх обтяжень та зобов`язуючи Державного реєстратора поновити в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запис про право власності за
ОСОБА_1, фактично порушує принцип розподілу влади в частині цивільно-дискреційних повноважень. Суд у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень не може втручатися в дискрецію (вільний розсуд) суб`єкта владних повноважень поза межами перевірки за наявними критеріями.
Позовними вимогами у цій справі є скасування рішення про реєстрацію права власності на предмет іпотеки та зобов`язання вчинити дії. Право або інтерес позивача, який вважає себе власником нерухомого майна, може бути порушено внесенням до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відомостей про наявність права власності іншої особи. При цьому, рішення суб`єкта державної реєстрації прав про державну реєстрацію прав із внесенням відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно вичерпує свою дію. Тому належним способом захисту права або інтересу позивача у такому разі є не скасування рішення суб`єкта державної реєстрації прав про державну реєстрацію прав, а скасування саме запису про проведену державну реєстрацію права власності.
Щодо неправомірності скасування рішення державного реєстратора про реєстрацію права неодноразово висловлювався Верховний Суд у постановах: від 22 серпня 2018 року у справі № 925/1265/16, від 04 вересня 2018 року
у справі № 915/127/18, від 29 травня 2019 року у справі № 367/2022/15, від
16 січня 2019 року у справі № 755/9555/18, від 29 травня 2019 у справі
№ 310/11024/15. Аналогічного висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 20 листопада 2019 року № 802/3/18-а (11-474апн19).
Суди попередніх інстанцій фактично відступили від висновків Великої Палати
в частині застосування до спірних правовідносин, а саме: Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті", який не розповсюджується на позасудовий спосіб задоволення вимог кредитора при наявності у договорі відповідного застереження, та скасування саме рішення суб`єкта державної реєстрації прав про державну реєстрацію прав, яке вичерпало свою дію.
В рішенні Зарічного районного суду м. Суми від 17 вересня 2019 року не було зазначено про подання відповідної заяви щодо стягнення витрат на професійну правничу допомогу, яку буде вирішено відповідно до частини 8 статті 141 ЦПК України. При ухваленні судового рішення від 17 вересня 2019 року Зарічний районний суд м. Суми відповідно до закону, на підставі наявних документів
у справі здійснив розподіл судових витрат та вирішив всі заявлені вимоги позивача, а тому відсутні підстави для постановлення додаткового рішення від 18 жовтня 2019 року відповідно до пункту 3 частини першої статті 270 ЦПК України. Крім того, позивачем не було додано до позову договір про надання правової допомоги та попередній розрахунок витрат, які планувалися понести
з оплати правової допомоги адвоката, що є обов`язковою вимогою закону.
В позові зазначено лише фіксовану суму у розмірі 8 000,00 грн, яка не змінилась до ухвалення рішення.
У лютому 2020 року ОСОБА_1 подала відзив на касаційну скаргу, в якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, судові рішення залишити без змін.
Рух справи
Ухвалою Верховного Суду від 20 січня 2020 року відкрито касаційне провадження у цій справі; зупинено дію рішення Зарічного районного суду
м. Суми від 17 вересня 2019 року, яке залишене без змін постановою Сумського апеляційного суду від 12 липня 2019 року, до закінчення їх перегляду
в касаційному порядку.
Відповідно до пункту 2 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ", який набрав чинності 08 лютого 2020 року, касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Ухвалою Верховного Суду від 17 травня 2021 року справу призначено до судового розгляду.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
08 листопада 2007 року між ЗАТ "ПУМБ", правонаступником якого є відповідач, та ОСОБА_1 був укладений кредитний договір №5765446, відповідно до якого ОСОБА_1 отримала кредит у розмірі 33 000,00 дол. США для придбання нерухомості, а саме квартири за адресою: АДРЕСА_1, строком до 08 листопада 2027 року.
08 листопада 2007 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 був укладений договір купівлі-продажу, за яким остання придбала квартиру за адресою:
АДРЕСА_1, загальною площею 39,1 кв.м, житловою площею 19,0 кв.м. На підставі вказаного договору 28 грудня
2007 року за ОСОБА_1 зареєстровано право приватної власності на спірну квартиру.
На забезпечення виконання зобов`язання за вказаним договором 08 листопада 2007 року між тими ж сторонами був укладений договір іпотеки №5765465 зазначеної квартири, у пп. 1.2.3. якого вказано, що на момент укладення договору предмет іпотеки оцінено у сумі 203 140,00 грн. При цьому сторони згідні з тим, що при зверненні стягнення та реалізації предмету іпотеки іпотекодержатель не буде зв`язаний або будь-яким чином обмежений зазначеною оціночною вартістю.
Згідно з пунктом 4.2. договору звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється одним із таких способів за вибором іпотекодержателя: (1) за рішенням суду; (2) на підставі виконавчого напису нотаріуса; (3) шляхом позасудового врегулювання відповідно до передбачених цим договором застережень про задоволення вимоги іпотекодержателя.
У пункті 4.7.1. договору іпотеки вказано, що у разі виникнення
у іпотекодержателя права звернути стягнення на предмет іпотеки, іпотекодержатель може прийняти рішення про прийняття предмету іпотеки
у свою власність, про що письмово повідомляє іпотекодавця. В зазначеному повідомленні має міститися: підстави звернення стягнення на предмет іпотеки, ціна, за якою предмет іпотеки переходить у власність іпотекодержателя, суть та розмір вимог за основним зобов`язанням та вимог щодо відшкодування витрат іпотекодержателя, передбачених цим договором, які припиняються в результаті переходу до іпотекодержателя права власності на предмет іпотеки.
Відповідно до пункту 4.7.2. договору іпотеки застереження, яке вважається договором про задоволення вимог іпотекодержателя, є правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що
є предметом іпотеки.
Згідно з пунктом 5.7. договору іпотеки будь-які повідомлення та документи, які надаються іпотекодержателем іпотекодавцю згідно умов цього договору, повинні бути викладені в письмовій формі та будуть вважатись наданими належним чином, якщо вони надіслані рекомендованим листом або телеграмою, за місцем проживання іпотекодавця, вказаним у статті 6 цього договору, або надані іпотекодавцю особисто. Сторони погодились, що повідомлення та/або документи вважаються отриманими іпотекодавцем на сьомий день з дня реєстрації іпотекодержателем рекомендованого листа або телеграми
у відділенні поштового зв`язку/телеграфі (при цьому іпотекодавець несе ризик отримання таких листів та телеграм у строк, що перевищує 7 календарних днів), або в день особистого вручення іпотекодавцю, вказаний в повідомленнях та/або документах.
10 квітня 2015 року ПАТ "ПУМБ" надіслало ОСОБА_1 вимогу № 111 про дострокове повернення всієї суми кредиту та процентів за користування кредитом у зв`язку з неналежним виконанням основного зобов`язання
у загальному розмірі 20 116,20 дол. США, та вимогу №121 про усунення порушення основного зобов`язання, які ОСОБА_1 отримала 21 квітня
2015 року.
Зарічний районний суд м. Суми рішенням від 23 грудня 2015 року стягнув
з ОСОБА_1 та ОСОБА_3 в солідарному порядку на користь ПАТ "ПУМБ" заборгованість за кредитним договором у розмірі 21 447,04 дол. США.
05 вересня 2016 року ПАТ "ПУМБ" направило ОСОБА_1 вимогу № 2765 (попередження стосовно ухвалення рішення банком про прийняття предмету іпотеки у свою власність), в якому зазначено, що в разі непогашення протягом 30 днів заборгованості за основним зобов`язанням у розмірі 23 368,02 дол. США, банк ухвалить рішення про прийняття предмету іпотеки у свою власність.
Згідно з довідкою МЄІРЦ №348/24102018-30121899 ОСОБА_1 зареєстрована
в АДРЕСА_1 .
Висновком про вартість майна визначена вартість спірної квартири станом на 22 листопада 2018 року, яка складає 273 364,00 грн без ПДВ.
28 листопада 2018 року державний реєстратор Якубовський Р. Г. прийняв рішення №44300057 про державну реєстрацію права власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 за ПАТ "ПУМБ". Підставами виникнення права власності зазначено: кредитний договір від
08 листопада 2007 року № 5765446, договір іпотеки від 08 листопада 2007 року № 5765465, вимога банку від 05 вересня 2016 року № 2765.
11 грудня 2018 року ПАТ "ПУМБ" направило ОСОБА_1 письмове повідомлення про забезпечення звільнення предмету іпотеки за адресою: АДРЕСА_1 у зв`язку з реалізацією банком права на звернення стягнення на предмет іпотеки через неналежне виконання умов кредитного договору № 5765446 та прийняття у власність вказаної квартири.
МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА
Позиція Верховного Суду
Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Відповідності до частин першої, третьої статті 33 Закону України "Про іпотеку"
у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.
Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки (частина друга статті 36 Закону України "Про іпотеку").
У частині першій статті 37 Закону України "Про іпотеку" передбачено, що іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання.
У пункті 1 Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" (тут і далі в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) передбачено, що не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно із статтею 4 Закону України "Про заставу" та/або предметом іпотеки згідно із статтею 5 Закону України "Про іпотеку", якщо таке майно виступає як забезпечення зобов`язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що:
- таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя або є об`єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває
в іпотеці, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно;
- загальна площа такого нерухомого житлового майна (об`єкта незавершеного будівництва нерухомого житлового майна) не перевищує 140 кв. м для квартири та 250 кв. м для житлового будинку.
Згідно з пунктом 23 частини першої статті 1 Закону України "Про захист прав споживачів" (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) споживчий кредит - це кошти, що надаються кредитодавцем (банком або іншою фінансовою установою) споживачеві на придбання продукції.
У пункті 4 Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" передбачено, що протягом дії цього Закону інші закони України з питань майнового забезпечення кредитів діють з урахуванням його норм.
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі
і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 травня 2020 року у справі
№ 644/3116/18 (провадження № 14-45цс20) зроблено висновок, що: "Закон
№ 898-IV прямо вказує, що договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі,
є одним зі шляхів звернення стягнення на предмет іпотеки. Підписавши іпотечне застереження, сторони визначили лише можливі шляхи звернення стягнення, які має право використати іпотекодержатель. Стягнення є примусовою дією іпотекодержателя, направленою до іпотекодавця з метою задоволення своїх вимог. При цьому до прийняття Закону № 1304-VII право іпотекодержателя звернути стягнення на предмет іпотеки (як у судовому, так і в позасудовому порядку) залежало не від наявності згоди іпотекодавця, а від наявності факту невиконання боржником умов кредитного договору. Водночас Закон № 1304-VII ввів тимчасовий мораторій на право іпотекодержателя відчужувати майно іпотекодавця без згоди останнього на його відчуження. З огляду на викладене, Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про те, що квартира площею 37,10 кв. м за адресою: АДРЕСА_1, яка використовується позивачем як місце постійного проживання, не може бути примусово стягнута на підставі дії Закону № 1304-VII, у тому числі і шляхом реєстрації права власності за АТ "КБ "Приватбанк" як забезпечення виконання ОСОБА_1 умов кредитного договору від 23 квітня 2008 року, укладеного
в іноземній валюті. Отже, у нотаріуса були наявні підстави для відмови
у проведенні державної реєстрації права власності на вказану квартиру за
АТ "КБ "Приватбанк". Аналогічний висновок щодо застосування положень Закону № 1304-VII міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від
20 листопада 2019 року у справі № 802/1340/18-а".
Згідно частини шостої статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.
У частині четвертій статті 403 ЦПК України визначено підстави для передачі справи на розгляд палати, об`єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду, зокрема суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів, палати або об`єднаної палати, передає справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо така колегія (палата, об`єднана палата) вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Великої Палати.
Тлумачення вказаних норм свідчить, що суд, який розглядає справу
в касаційному порядку у складі колегії суддів, палатиабо об`єднаної палати може ініціювати відступ від висновку щодо застосування норми права
у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Великої Палати Верховного Суду, проте відступити від такого висновку може лише Велика Палата Верховного Суду.
Підстав для ініціювання відступу від висновку щодо застосування норми права
у подібних правовідносинах, викладеного в постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 травня 2020 року у справі № 644/3116/18 (провадження № 14-45цс20), колегія суддів не вбачає.
У частині 2 статті 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (у редакції, чинній на момент ухвалення соскардженийсудових рішень) було визначено порядок внесення записів до Державного реєстру прав, змін до них та їх скасування. Так, за змістом зазначеної норми у разі скасування на підставі рішення суду рішення про державну реєстрацію прав, документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування записів про проведену державну реєстрацію прав, а також у випадку, передбаченому підпунктом "а" пункту 2 частини 6 статті 37 цього Закону, до Державного реєстру прав вноситься запис про скасування державної реєстрації прав. У разі скасування судом документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав до 01 січня 2013 року, або скасування записів про державну реєстрацію прав, інформація про які відсутня
в Державному реєстрі прав, запис про державну реєстрацію прав вноситься до Державного реєстру прав та скасовується.
Однак згідно із Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству", який набрав чинності з 16 січня
2020 року, статтю 26 Закону України Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" викладено у новій редакції, відповідно до пунктів 1, 2, 3 частини третьої якої відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, не підлягають скасуванню та/або вилученню. У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи
у випадку, передбаченому підпунктом "а" пункту 2 частини 6 статті 37 цього Закону, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, державний реєстратор чи посадова особа Міністерства юстиції України (у випадку, передбаченому підпунктом "а" пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону) проводить державну реєстрацію набуття, зміни чи припинення речових прав відповідно до цього Закону. Ухвалення судом рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, а також скасування державної реєстрації прав допускається виключно
з одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).
Отже, за змістом статті 26 вказаного Закону виконанню підлягають судові рішення: 1) про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень; 2) про визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень; 3) про скасування державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень. Тобто, починаючи з 16 січня 2020 року до їх переліку не належить судове рішення про скасування запису про проведену державну реєстрацію права.
Встановивши, що спірна квартира відповідає критеріям, визначеним у Законі України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті", суди зробили обгрунтований висновок про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 до ПАТ "ПУМБ" в частині cкасування рішення щодо державної реєстрації права власності на предмет іпотеки.
Разом з тим суд не може підміняти орган, до повноважень якого належить прийняття рішення, яке є предметом оскарження, приймати замість нього своє рішення та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб`єкта. Суди зазначеного не врахували, у зв`язку з чим зробили помилковий висновок про задоволення позовних вимог в частині зобов`язання державного реєстратора поновити в Державному реєстрі запис про право власності на майно.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі
№ 523/9076/16-ц (провадження № 14-61цс18) зроблено висновок, що "пред`явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови
у відкритті провадження у справі, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному ЦПК України. За результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача. Тобто, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи, а не на стадії відкриття провадження".
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 вересня 2018 року у справі № 823/2042/16 (провадження № 11-377апп18) зроблено висновок, що "спір про скасування рішення, запису щодо державної реєстрації речового права на нерухоме майно чи обтяження такого права за іншою особою у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно є цивільно-правовим. А тому вирішення таких спорів здійснюється за правилами цивільного або господарського судочинства залежно від суб`єктного складу сторін. Належним відповідачем