Постанова
Іменем України
27 травня 2021 року
м. Київ
справа № 201/6689/19
провадження № 61-5965св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
Стрільчука В. А. (суддя-доповідач), Ігнатенка В. М., Мартєва С. Ю.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - Комунальний заклад "Обласний клінічний центр медико-соціальної експертизи" Дніпропетровської обласної ради,
провівши в порядку письмового провадження попередній розгляд справи за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 05 листопада 2019 року у складі судді Демидової С. О. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 04 березня 2020 року у складі колегії суддів: Пищиди М. М., Петешенкової М. Ю., Деркач Н. М.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог і судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій.
У червні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Комунального закладу "Обласний клінічний центр медико-соціальної експертизи" Дніпропетровської обласної ради (далі - КЗ "Обласний клінічний центр медико-соціальної експертизи") про скасування наказу, посилаючись на те, що з 03 лютого 2009 року вона обіймає посаду голови обласної медико-соціальної експертної комісії (далі - МСЕК) № 5 КЗ "Обласний клінічний центр медико-соціальної експертизи". 14 березня 2017 року відповідачв особі в. о. головного лікаря Крутікової Н. Ю. видав наказ про притягнення її до дисциплінарної відповідальності у вигляді догани. Рішенням Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 14 березня 2018 року у справі № 201/4509/17 вказаний наказ було скасовано. Проте 12 січня 2018 року відповідач в особі головного лікаря знову видав наказ про оголошення їй догани за невиконання наказу від 06 грудня 2017 року № 81, порушення виконавчої дисципліни, який в подальшому рішенням Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 15 квітня 2019 року було визнано незаконним та скасовано. 08 травня 2018 року відповідачем прийнято наказ № 112-о про застосування до неї дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення. Цей наказ також було скасовано рішенням Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 05 грудня 2018 року та їїбуло поновлено на роботі. 13 травня 2019 року в. о. головного лікаря КЗ "Обласний клінічний центр медико-соціальної експертизи" видав наказ № 95-о "Про реорганізацію структури центру, внесення змін до штатного розпису, скорочення штату та чисельності", яким фактично повідомлялося про її звільнення. 16 травня 2019 року її було ознайомлено з вказаним наказом, а 28 травня 2019 року - запропоновано перевестися на іншу роботу у зв`язку із скороченням. Вказаний наказвона вважає черговою незаконною дією відповідача, направленою на порушення її трудових прав. В наказі відсутні посилання на рішення Дніпропетровської обласної ради щодо реорганізації відповідача, він виданий на виконання наказу Міністерства охорони здоров`я України від 31 жовтня 2018 року № 1977; рекомендацій Дніпропетровської обласної ради від 18 січня 2018 року № 97/0/2-18; висновків аналізу роботи КЗ "Обласний клінічний центр медико-соціальної експертизи" за 2018 рік щодо раціонального та ефективного використання бюджетних коштів. Проте у вказаних документах не вбачається підстав для внесення змін до штатного розпису, скорочення штату та чисельностіпрацівників. Враховуючи викладене, ОСОБА_1 просила скасувати наказ КЗ "Обласний клінічний центр медико-соціальної експертизи" від 13 травня 2019 року № 95-о "Про реорганізацію структури центру, внесення змін до штатного розпису, скорочення штату та чисельності".
Рішенням Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 05 листопада 2019 року позов залишено без задоволення.
Рішення місцевого суду мотивоване тим, що позивачем обрано неправильний спосіб захисту її прав, оскільки вона оскаржила наказ про скорочення штату та чисельності закладу, що стосується виключно внутрішньої господарської діяльності КЗ "Обласний клінічний центр медико-соціальної експертизи". В даному випадку суд не наділений повноваженнями обговорювати питання про доцільність скорочення чисельності або штату працівників.
Постановою Дніпровського апеляційного суду від 04 березня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 05 листопада 2019 року - без змін.
Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що висновки місцевого суду по суті вирішеного спору є правильними, підтверджуються наявними у справі доказами, яким суд дав належну правову оцінку. Доводи апеляційної скарги не спростовують цих висновків і не свідчать про порушення судом норм матеріального та процесуального права. Нормами трудового законодавства не передбачено право суду перевіряти доцільність скорочення працівників, оскільки власник підприємства або уповноважений ним орган самостійно вирішує питання організаційної структури, чисельності та штатів працівників, ці питання стосуються суто внутрішньої господарської діяльності окремого суб`єкта господарювання і не є предметом доказування у судових спорах. Враховуючи, що позивач оскаржила наказ про скорочення штату та чисельності закладу, що стосується виключно внутрішньої господарської діяльності КЗ "Обласний клінічний центр медико-соціальної експертизи", суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи.
25 березня 2020 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просила скасувати рішення Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 05 листопада 2019 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 04 березня 2020 року і ухвалити нове рішення про задоволення позову.
На обґрунтування підстав касаційного оскарження судових рішень, передбачених пунктом 3 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), заявник вказала, що відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах. Також заявник послалася на те, що судом апеляційної інстанції було порушено її право на участь в судовому засіданні через представника, оскільки справу було розглянуто за її відсутності та відсутності її адвоката, який подавав до суду клопотання про відкладення розгляду справи.
У червні 2020 року КЗ "Обласний клінічний центр медико-соціальної експертизи" подав відзив на касаційну скаргу, в якому просив залишити її без задоволення, посилаючись на те, що оскаржувані судові рішення є законними та обґрунтованими, ухваленими відповідно до вимог чинного законодавства України, з урахуванням всіх фактичних обставин справи.
Рух справи в суді касаційної інстанції.
Ухвалою Верховного Суду у складі Касаційного цивільного суду від 20 травня 2020 року відкрито касаційне провадження в цій справі та витребувано її матеріали із Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська.
15 червня 2020 року справа № 201/6689/19 надійшла до Верховного Суду.
Позиція Верховного Суду.
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
За змістом пункту 1 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.
Згідно з абзацом 1 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги у межах, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Судами встановлено, що КЗ "Обласний клінічний центр медико-соціальної експертизи" є юридичною особою публічного права, створена розпорядчим актом органу місцевого самоврядування, який представляє інтереси територіальної громади.
Пунктом 1.2 Статуту КЗ "Обласний клінічний центр медико-соціальної експертизи" визначено, що заклад заснований на спільній власності територіальних громад сіл, селищ, міст Дніпропетровської області та перебуває в управлінні Дніпропетровської ради.
Заклад має право формувати та затверджувати організаційно-правові документи закладу, зокрема структуру і штатну чисельність, штатний розпис, положення про структурні підрозділи, регламенти взаємодії структурних підрозділів між собою, посадові та робочі інструкції тощо (пункт 6.1.2 Статуту).
З 03 березня 2009 року ОСОБА_1 працює на посаді голови Обласної МСЕК № 5 КЗ "Обласний клінічний центр медико-соціальної експертизи".
13 травня 2019 року в. о. головного лікаря КЗ "Обласний клінічний центр медико-соціальної експертизи" було видано наказ № 95-о про реорганізацію структури центру, внесення змін до штатного розпису, скорочення штату та чисельності, відповідно до якого, для оптимізації організаційної структури центру, у зв`язку з проведенням заходів, направлених на поліпшення діяльності закладу та його підрозділів, на виконання наказу Міністерства охорони здоров`я України від 31 жовтня 2018 року № 1977, рекомендацій, викладених у листі Дніпропетровської обласної ради № 97/0/2-18 від 16 січня 2018 року, враховуючи висновки аналізу роботи КЗ "Обласний клінічний центр медико-соціальної експертизи" за 2018 рік щодо раціонального та ефективного використання бюджетних коштів, скорочено посади та виведено їх зі штатного розпису КЗ "Обласний клінічний центр медико-соціальної експертизи" обласну МСЕК № 5 у складі 7 штатних одиниць: голову комісії (лікаря-невропатолога), лікаря-невропатолога, лікаря-терапевта, лікаря ортопеда-травматолога, лікаря-терапевта (реабілітолога), лікаря-методиста, старшу медичну сестру, реєстратора медичного.
Наказом від 06 вересня 2019 року № 210-о внесено зміни до наказу від 13 травня 2019 року № 95-о шляхом викладення пункту 2 наказу в новій редакції: "2. Скоротити такі посади і вивести їх зі штатного розпису: 2.1 вивести зі штатного розпису КЗ "Обласний клінічний центр медико-соціальної експертизи" обласну МСЕК № 5 в складі 7 штатних одиниць: голову комісії, лікаря-невропатолога, лікаря-невропатолога, лікаря-терапевта, лікаря ортопеда-травматолога, лікаря-терапевта (реабілітолога), лікаря-методиста, старшу медичну сестру, реєстратора медичного.
Таким чином, у відповідача відбулися реорганізація структури центру, зміни в організації виробництва і праці, а саме скорочення чисельності та штату працівників.
Статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.
Однією з гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений змістом статті 5-1 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП Українитрудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.
Процедура звільнення працівника у разі скорочення має відбуватися на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України, відповідно до якого скорочення чисельності або штату працівників - одна з підстав для розірвання трудового договору.
Розірвання трудового договору за зазначеною підставою відбувається в разі реорганізації підприємства (через злиття, приєднання, поділ, виділення, перетворення), зміни його власника, ухвалення власником або уповноваженим ним органом рішення про скорочення чисельності або штату у зв`язку з перепрофілюванням, а також з інших причин, які супроводжуються змінами у складі працівників за посадами, спеціальністю, кваліфікацією, професією.
При виникненні спору між працівником і роботодавцем суд не вирішує питання про доцільність скорочення чисельності або штату працівників, а перевіряє наявність підстав для звільнення (чи відбувалося скорочення штату або чисельності працівників) та дотримання відповідної процедури.
Відповідно до статті 64 Господарського кодексу України (далі - ГК України) підприємство самостійно визначає свою організаційну структуру, встановлює чисельність працівників і штатний розпис.
Частиною другою статті 65 ГК України передбачено, що власник здійснює свої права щодо управління підприємством безпосередньо або через уповноважені ним органи відповідно до статуту підприємства.
Згідно з позиціями Верховного Суду, викладеними у постановах від 16 січня 2018 року у справі № 519/160/16-ц (провадження № 61-312св17), від 06 лютого 2018 року у справі № 696/985/15-ц (провадження № 61-1214св18), від 12 червня 2019 року у справі № 297/868/18 (провадження № 61-393св19), від 28 квітня 2021 року у справі № 373/2133/17 (провадження № 61-8393св20), суд не може вдаватися до обговорення та оцінки питання про доцільність і правомірність скорочення штату та чисельності працівників. Право визначати чисельність і штат працівників належить винятково власнику або уповноваженому ним органу, суд зобов`язаний тільки з`ясувати наявність підстав для звільнення.
Положеннями статей 15, 16 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Таким чином, порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту.
Нормами цивільного законодавства передбачені засади захисту права власності. Під способами захисту суб`єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на правопорушника.
Особа, якій належить порушене право, може скористатися не будь-яким на свій розсуд, а певним способом захисту такого свого права, який прямо визначається спеціальним законом, що регламентує конкретні цивільні правовідносини, або договором.
Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.
Обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови в позові (пункт 52 постанови Великої Палати Верховного Суду від 02 лютого 2021 року у справі № 925/642/19, провадження № 15-52гс20).