П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
19 травня 2021 року
м. Київ
Справа № 9901/27/21
Провадження № 11-123заі21
Велика Палата Верховного Суду у складі:
судді-доповідача Золотнікова О. С.,
суддів Анцупової Т. О., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Григор`євої І. В., Гриціва М. І., Гудими Д. А., Данішевської В. І., Єленіної Ж. М., Катеринчук Л. Й., Князєва В. С., Крет Г. Р., Лобойка Л. М., Пількова К. М., Прокопенка О. Б., Пророка В. В., Рогач Л. І., Сімоненко В. М., Ткача І. В., Штелик С. П.
розглянула в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 17 березня 2021 року (судді Смокович М. І., Данилевич Н. А., Радишевська О. Р., Уханенко С. А., Шевцова Н. В.) у справі № 9901/27/21 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Президента України Зеленського Володимира Олександровича про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання вчинити дії та
ВСТАНОВИЛА:
Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування
1. У лютому 2021 року ОСОБА_1 звернувся до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду як суду першої інстанції з адміністративним позовом до Президента України, у якому просив:
- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо поновлення порушеного права позивача на отримання дубліката диплома про закінчення ним ( ОСОБА_1 ) у 1981 році Миколаївського державного педагогічного інституту ім. В. Г. Бєлінського;
- зобов`язати Президента України своїм Указом зобов`язати Міністерство освіти і науки України (далі - Міністерство) встановити порядок видачі дублікатів дипломів, що видавалися в Українській Радянській Соціалістичній Республіці (далі - Українська РСР).
2. На обґрунтування позову ОСОБА_1 зазначив, що Міністерство не забезпечило позивачу можливості отримати дублікат диплому, який він отримав у 1981 році після закінчення Миколаївського державного педагогічного інституту ім. В. Г. Бєлінського. Після неодноразових звернень до Міністерства щодо встановлення порядку видачі дублікатів дипломів, він оскаржив такі дії/рішення згаданого відомства в судовому порядку, однак у задоволенні його вимог адміністративні суди відмовили.
3. 05 грудня 2020 року позивач звернувся до Президента України з проханням видати Указ, яким зобов`язати Міністерство встановити порядок видачі дублікатів дипломів, що видавалися в Українській РСР, адже такого не існує, а Міністерство відмовляється врегулювати це питання.
4. Листом від 05 січня 2021 року № 22/064212-14 відповідач повідомив ОСОБА_1, що видання запропонованого ним Указу Президента України не вбачається доцільним.
5. На думку позивача, відповідач порушив його право на отримання дубліката диплома, оскільки як гарант дотримання прав людини не забезпечив можливість реалізації цього права, хоча зобов`язаний це зробити.
Короткий зміст рішення суду попередньої інстанції
6. Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду рішенням від 17 березня 2021 року відмовив у задоволенні позову.
7. Судове рішення мотивовано тим, що суд не встановив порушень з боку відповідача. Суд зауважив, що листом від 05 січня 2021 року № 22/064212-14 у межах місячного строку позивачу було надано вичерпну відповідь по суті порушених у його зверненні питань. Крім того, у спірних правовідносинах, які виникли у зв`язку з розглядом відповідачем звернення позивача в порядку Закону України від 02 жовтня 1996 року № 393/96-ВР "Про звернення громадян" (далі - Закон № 393/96-ВР), суд не може вимагати від суб`єкта владних повноважень ухвалювати певні рішення, які є юридичною формою реалізації ним владних повноважень, тим більше, коли йдеться про його повноваження у сфері нормотворення.
8. Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду дійшов висновку про те, що: взаємовідносини Президента України з Міністерством щодо правового регулювання певної сфери правовідносин не є управлінською діяльністю у розумінні положень Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) і не можуть підпадати під контроль суду адміністративної юрисдикції; позовні вимоги в означеній площині та пов`язаний із цим "предмет доказування" не охоплюються публічно-правовим спором, з яким пов`язано звернення ОСОБА_1 до суду за захистом прав та інтересів; з огляду на завдання адміністративного судочинства обраний позивачем спосіб захисту порушеного права (шляхом зобов`язання видати Указ) не відповідає суті спірних правовідносин, тому задоволенню не підлягає.
Короткий зміст та обґрунтування наведених в апеляційній скарзі вимог
9. Не погодившись із таким судовим рішенням, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, на обґрунтування якої зазначив, що суд неповно і невсебічно дослідив обставини, які мають значення для вирішення спору, а саме, що: позивач не має можливості отримати дублікат диплома; жодним з нормативно-правових актів, зазначених у листі Міністерства від 30 жовтня 2019 року № 1/11-9517, не встановлено порядку видачі дублікатів дипломів; Міністерство не встановило порядку видачі дублікатів дипломів і припинило розгляд звернень позивача із цього питання. Крім того, суд не дослідив рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 10 березня та 22 квітня 2020 року.
10. На думку скаржника, суд неправильно застосував статтю 19 Закону № 393/96-ВР, якою зобов`язано посадових осіб, зокрема і відповідача, забезпечувати поновлення порушених прав.
11. На переконання позивача, оскільки в Україні немає органу державної влади, який міг би забезпечити поновлення його порушеного права на отримання дубліката диплома, і немає іншої посадової особи, окрім відповідача, яка б могла забезпечити поновлення порушеного права ОСОБА_1, то відповідно до статті 102 Конституції України поновити його порушене право зобов`язаний відповідач.
12. ОСОБА_1 також зазначив, що 30 липня 2020 року відповідач видав Указ № 303, яким зобов`язав Кабінет Міністрів України (далі - КМУ) подати до Верховної Ради України (далі - ВРУ) проєкт закону про надання шістьом релігійним святам статусу державного. Скаржник вважає, що за аналогією відповідач міг своїм Указом зобов`язати Міністерство виконати свій обов`язок, тобто встановити порядок видачі дублікатів дипломів, однак відповідач цього не зробив. Отже, суд мав би зобов`язати відповідача це зробити, тобто вжити заходи для поновлення порушеного права ОСОБА_1 на отримання дубліката диплома, відтак суд необґрунтовано відмовив позивачу в задоволенні цієї вимоги. Крім того, суд не вказав будь-якого іншого способу поновлення порушеного права позивача на отримання дубліката диплома й відхилив спосіб, запропонований позивачем у його другій позовній вимозі.
13. На підставі викладеного ОСОБА_1 просить скасувати оскаржуване рішення Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду та ухвалити нове рішення, яким задовольнити його позовні вимоги в повному обсязі.
Позиція інших учасників справи
14. У відзиві на апеляційну скаргу представник відповідача зазначив, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що унормування процедури видачі дублікатів дипломів про освіту та надсилання подібної ініціативи відомству, до сфери повноважень якого належить вирішення спірного питання, не відноситься до компетенції Президента України як глави держави, а тому відповідач не допустив і не міг допустити протиправної бездіяльності тим, що не виконав прохання ОСОБА_1, порушеного у його зверненні. З огляду на завдання адміністративного судочинства, обраний апелянтом спосіб захисту порушеного права (шляхом зобов`язання видати Указ) не відповідає суті спірних правовідносин.
15. Ураховуючи викладене, представник Президента України вважає законним та обґрунтованим оскаржуване рішення суду першої інстанції та просить відмовити ОСОБА_1 в задоволенні його апеляційної скарги.
Рух апеляційної скарги
16. Велика Палата Верховного Суду ухвалою від 05 квітня 2021 року відкрила апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 17 березня 2021 року, а ухвалою від 19 квітня 2021 року призначила справу до розгляду в порядку письмового провадження без виклику її учасників на підставі пункту 3 частини першої та частини третьої статті 311 КАС України, оскільки рішення суду першої інстанції ухвалено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження) та немає необхідності виклику учасників справи для надання пояснень з огляду на її обставини.
Обставини справи, установлені судом першої інстанції
17. 05 грудня 2020 року ОСОБА_1 звернувся до Президента України із заявою, у якій просив видати Указ, яким зобов`язати Міністерство встановити порядок видачі дублікатів дипломів, що видавалися в Українській РСР.
18. У цьому зв`язку ОСОБА_1 указав, що у 1981 році він закінчив Миколаївський державний педагогічний інститут ім. В. Г. Бєлінського, про що отримав диплом, який згодом втратив. Вважає, що правонаступник цього інституту не може видати йому дублікат диплому, позаяк Міністерство не затвердило для цього відповідного порядку. Додав також, що на теперішній час навчальні заклади можуть видавати тільки дублікати диплома молодшого бакалавра, бакалавра, спеціаліста і магістра. Проте такого диплома (із тим чи іншим ступенем освіти) заявник не отримував і не має на це права.
19. Покликаючись на те, що Указом Президента України від 20 липня 2020 року № 303 відповідач зобов`язав КМУ подати до ВРУ проєкт закону про надання релігійним святам державного статусу, заявник зазначив, що таким самим чином Президент України може вирішити й питання з унормуванням видачі дублікатів дипломів, зобов`язавши Міністерство затвердити відповідний порядок.
20. У відповідь на звернення позивача Офіс Президента України (Департамент з питань звернень громадян) надіслав листа від 05 січня 2021 року № 22/064212-14, у якому зазначив таке.
Вирішення питання щодо нормативного регулювання порядку видачі дублікатів дипломів про освіту, що видавалися в Українській РСР, не віднесено до повноважень Президента України, вичерпно визначених Конституцією України.
Відповідно до постанови КМУ від 16 жовтня 2014 року № 630 "Про затвердження Положення про Міністерство освіти і науки України" Міністерство затверджує порядок виготовлення, видачі та обліку документів про освіту, вимоги до їх форми та/або змісту.
З матеріалів попередніх звернень ОСОБА_1 відомо, що питання замовлення та виготовлення дублікатів документів про вищу освіту унормовано і не потребує прийняття додаткових нормативно-правових актів (лист Міністерства від 30 жовтня 2019 року № 1/11-9517).
За наведених обставин видання запропонованого Указу Президента України не видається доцільним.
21. Водночас у листі зазначено, що в разі, якщо автор звернення не погоджується з рішеннями, які ухвалив компетентний орган (за текстом листа мається на увазі Міністерство) за результатами розгляду по суті звернень ОСОБА_1 щодо зазначеного питання, він може оскаржити такі рішенні в установленому порядку.
22. Не погодившись із результатом розгляду його звернення, ОСОБА_1 звернувся до суду із цим позовом.
ПОЗИЦІЯ ВЕЛИКОЇ ПАЛАТИ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Релевантні джерела права й акти їх застосування. Оцінка висновку суду, рішення якого переглядається, та аргументів учасників справи
23. Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
24. Згідно із частиною першою статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
25. За змістом статті 40 Конституції України усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов`язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк.
26. Питання практичної реалізації громадянами України наданого їм Конституцією України права вносити в органи державної влади, об`єднання громадян відповідно до їх статуту пропозиції про поліпшення їх діяльності, викривати недоліки в роботі, оскаржувати дії посадових осіб, державних і громадських органів регулює Закон № 393/96-ВР. Цей Закон забезпечує громадянам України можливості для участі в управлінні державними і громадськими справами, для впливу на поліпшення роботи органів державної влади і місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, для відстоювання своїх прав і законних інтересів та відновлення їх у разі порушення.
27. Частиною першою статті 5 Закону № 393/96-ВР передбачено, що звернення адресуються органам державної влади і органам місцевого самоврядування, підприємствам, установам, організаціям незалежно від форми власності, об`єднанням громадян або посадовим особам, до повноважень яких належить вирішення порушених у зверненнях питань.
28. Статтею 15 цього Закону визначено, що органи державної влади, місцевого самоврядування та їх посадові особи, керівники та посадові особи підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об`єднань громадян, до повноважень яких належить розгляд заяв (клопотань), зобов`язані об`єктивно і вчасно розглядати їх, перевіряти викладені в них факти, приймати рішення відповідно до чинного законодавства і забезпечувати їх виконання, повідомляти громадян про наслідки розгляду заяв (клопотань). Відповідь за результатами розгляду заяв (клопотань) в обов`язковому порядку дається тим органом, який отримав ці заяви і до компетенції якого входить вирішення порушених у заявах (клопотаннях) питань, за підписом керівника або особи, яка виконує його обов`язки.
29. Таким чином, усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, які зобов`язані об`єктивно і вчасно розглядати їх, перевіряти викладені в них факти, приймати рішення відповідно до чинного законодавства і забезпечувати їх виконання, повідомляти громадян про наслідки розгляду заяв (клопотань).
30. Як установив суд першої інстанції, ОСОБА_1 звернувся до Президента України зі зверненням, у якому виклав обставини неможливості отримання ним дубліката диплома про закінчення Миколаївського державного педагогічного інституту імені В. Г. Бєлінського та просив відповідача видати Указ, яким зобов`язати Міністерство встановити порядок видачі дублікатів дипломів, що видавалися в Українській РСР, адже такого не існує, а Міністерство відмовляється це питання врегулювати.
31. Повноваження Президента України визначені статтею 106 Конституції України.
32. Відповідно до частини першої вказаної статті Конституції України Президент України:
1) забезпечує державну незалежність, національну безпеку і правонаступництво держави;
2) звертається з посланнями до народу та із щорічними і позачерговими посланнями до Верховної Ради України про внутрішнє і зовнішнє становище України;
3) представляє державу в міжнародних відносинах, здійснює керівництво зовнішньополітичною діяльністю держави, веде переговори та укладає міжнародні договори України;
4) приймає рішення про визнання іноземних держав;
5) призначає та звільняє глав дипломатичних представництв України в інших державах і при міжнародних організаціях; приймає вірчі і відкличні грамоти дипломатичних представників іноземних держав;
6) призначає всеукраїнський референдум щодо змін Конституції України відповідно до статті 156 цієї Конституції, проголошує всеукраїнський референдум за народною ініціативою;
7) призначає позачергові вибори до Верховної Ради України у строки, встановлені цією Конституцією;
8) припиняє повноваження Верховної Ради України у випадках, передбачених цією Конституцією;
9) вносить за пропозицією коаліції депутатських фракцій у Верховній Раді України, сформованої відповідно до статті 83 Конституції України, подання про призначення Верховною Радою України Прем`єр-міністра України в строк не пізніше ніж на п`ятнадцятий день після одержання такої пропозиції;
10) вносить до Верховної Ради України подання про призначення Міністра оборони України, Міністра закордонних справ України;
11) призначає на посаду та звільняє з посади за згодою Верховної Ради України Генерального прокурора;
12) призначає на посади та звільняє з посад половину складу Ради Національного банку України;
13) призначає на посади та звільняє з посад половину складу Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення;
14) вносить до Верховної Ради України подання про призначення на посаду та звільнення з посади Голови Служби безпеки України;
15) зупиняє дію актів Кабінету Міністрів України з мотивів невідповідності цій Конституції з одночасним зверненням до Конституційного Суду України щодо їх конституційності;
16) скасовує акти Ради міністрів Автономної Республіки Крим;
17) є Верховним Головнокомандувачем Збройних Сил України; призначає на посади та звільняє з посад вище командування Збройних Сил України, інших військових формувань; здійснює керівництво у сферах національної безпеки та оборони держави;
18) очолює Раду національної безпеки і оборони України;
19) вносить до Верховної Ради України подання про оголошення стану війни та у разі збройної агресії проти України приймає рішення про використання Збройних Сил України та інших утворених відповідно до законів України військових формувань;
20) приймає відповідно до закону рішення про загальну або часткову мобілізацію та введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях у разі загрози нападу, небезпеки державній незалежності України;
21) приймає у разі необхідності рішення про введення в Україні або в окремих її місцевостях надзвичайного стану, а також оголошує у разі необхідності окремі місцевості України зонами надзвичайної екологічної ситуації - з наступним затвердженням цих рішень Верховною Радою України;
22) призначає на посади третину складу Конституційного Суду України;
24) присвоює вищі військові звання, вищі дипломатичні ранги та інші вищі спеціальні звання і класні чини;
25) нагороджує державними нагородами; встановлює президентські відзнаки та нагороджує ними;
26) приймає рішення про прийняття до громадянства України та припинення громадянства України, про надання притулку в Україні;
27) здійснює помилування;
28) створює у межах коштів, передбачених у Державному бюджеті України, для здійснення своїх повноважень консультативні, дорадчі та інші допоміжні органи і служби;
29) підписує закони, прийняті Верховною Радою України;
30) має право вето щодо прийнятих Верховною Радою України законів (крім законів про внесення змін до Конституції України) з наступним поверненням їх на повторний розгляд Верховної Ради України;
31) здійснює інші повноваження, визначені Конституцією України.
33. Отже, до повноважень Президента України не віднесено вирішення питання щодо нормативного врегулювання порядку видачі дублікатів дипломів про освіту, що видавалися в Українській РСР.
34. Згідно із частиною першою статті 19 Закону № 393/96-ВР органи державної влади і місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації незалежно від форм власності, об`єднання громадян, засоби масової інформації, їх керівники та інші посадові особи в межах своїх повноважень зобов`язані, зокрема: об`єктивно, всебічно і вчасно перевіряти заяви чи скарги; забезпечувати поновлення порушених прав, реальне виконання прийнятих у зв`язку з заявою чи скаргою рішень; письмово повідомляти громадянина про результати перевірки заяви чи скарги і суть прийнятого рішення.
35. За змістом частини першої статті 20 Закону № 393/96-ВР звернення розглядаються і вирішуються у термін не більше одного місяця від дня їх надходження, а ті, які не потребують додаткового вивчення, - невідкладно, але не пізніше п`ятнадцяти днів від дня їх отримання. Якщо в місячний термін вирішити порушені у зверненні питання неможливо, керівник відповідного органу, підприємства, установи, організації або його заступник встановлюють необхідний термін для його розгляду, про що повідомляється особі, яка подала звернення. При цьому загальний термін вирішення питань, порушених у зверненні, не може перевищувати сорока п`яти днів.
36. На підставі підпункту 22 пункту 4 Положення про Офіс Президента України, затвердженого Указом Президента України від 25 червня 2019 року № 436/2019, Офіс відповідно до покладених на нього завдань організовує прийом громадян, які звертаються до Президента України, розгляд звернень громадян, а також звернень органів місцевого самоврядування, політичних партій та громадських об`єднань (у тому числі професійних спілок), підприємств, установ, організацій, здійснює облік і аналіз таких звернень, на основі аналізу звернень розробляє та подає Президентові України пропозиції щодо розв`язання порушених у них проблем.
37. Як правильно встановив суд першої інстанції, листом від 05 січня 2021 року № 22/064212-14 Офіс Президента України повідомив ОСОБА_1 про те, що його звернення розглянуто. У вказаному листі зазначено, що вирішення питання щодо нормативного врегулювання порядку видачі дублікатів дипломів про освіту, що видавалися в Українській РСР, не віднесено до повноважень Президента України, вичерпно визначених Конституцією України. Крім того, Офіс Президента України вказав, що питання замовлення та виготовлення дублікатів документів про вищу освіту унормовано і не потребує прийняття додаткових нормативно-правових актів, отже, видання запропонованого ОСОБА_1 Указу Президента України не вбачається за доцільне. Зі змісту наданої позивачу відповіді можна виснувати, що відповідач ознайомився з існуючим правовим регулюванням порядку видачі дублікатів дипломів про вищу освіту, здобуту до введення в дію Закону України від 23 травня 1991 року № 1060-XII "Про освіту", вичерпну інформацію щодо якого (у вимірі неодноразових звернень ОСОБА_1 з того самого питання) зазначено у листі Міністерства від 30 жовтня 2019 року № 1/11-9517.
38. Таким чином, позивачу в межах місячного строку надіслано відповідь на його звернення з наданням відповідних роз`яснень щодо порушених у зверненні питань, відтак обґрунтованим є висновок суду першої інстанції про те, що звернення позивача розглянуто відповідачем належним чином відповідно до вимог Закону № 393/96-ВР.
39. Суд першої інстанції правильно вказав на те, що у спірних правовідносинах, які виникають у зв`язку з розглядом звернення в порядку Закону № 393/96-ВР, суд не може вимагати від суб`єкта владних повноважень ухвалювати певні рішення, які є юридичною формою реалізації владних повноважень, тим більше коли йдеться про його повноваження у сфері нормотворення.
40. Вимагаючи від суду зобов`язати відповідача вчинити певні дії чи ухвалити певні рішення (видати Указ), позивач таким чином, по суті, просить втрутитися у компетенцію цього органу, що за описаної ситуації вимагає від адміністративного суду, окрім іншого, ревізувати стан нормативного регулювання у сфері освіти (стосовно видачі дублікатів дипломів). Однак позовні вимоги в означеній площині та пов`язаний із цим "предмет доказування" не охоплюються публічно-правовим спором, з яким пов`язано звернення ОСОБА_1 до суду за захистом прав та інтересів (у цьому випадку - у зв`язку з розглядом його заяви в порядку Закону № 393/96-ВР).
41. Ураховуючи викладене, рішення Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду про відмову в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 є обґрунтованим.
42. Доводи та міркування, викладені в апеляційній скарзі, не впливають на правильність висновків суду першої інстанції, а тому не можуть бути підставою для скасування оскаржуваного судового рішення.