УХВАЛА
30 квітня 2021 року
м. Київ
Справа № 910/20594/15
Провадження № 12-23гс21
Велика Палата Верховного Суду у складі:
судді-доповідача Пількова К. М.,
суддів Анцупової Т. О., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Григор`євої І. В., Гриціва М. І., Гудими Д. А., Данішевської В. І., Єленіної Ж. М., Золотнікова О. С., Катеринчук Л. Й., Князєва В. С., Крет Г. Р., Лобойка Л. М., Прокопенка О. Б., Пророка В. В., Рогач Л. І., Ситнік О. М., Сімоненко В. М., Ткача І. В., Штелик С. П.,
перевіривши наявність підстав для передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду справи за касаційною скаргою Національного банку України на постанову Північного апеляційного господарського суду від 22.12.2020 (головуючий суддя Євсіков О. О., судді Корсак В. А., Владимиренко С. В.)
за заявою Національного банку України про поновлення пропущеного строку для пред`явлення наказу до виконання та видачу його дубліката
у справі за позовом Національного банку України
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Інвестиційно-будівельна фірма "АВМ"
про стягнення 1 000 725, 92 грн,
ВСТАНОВИЛА:
У травні 2015 року Національний банк України (далі - Нацбанк, Стягувач) звернувся до Товариства з обмеженою відповідальністю "Інвестиційно-будівельна фірма "АВМ" (далі - ТОВ "Інвестиційно-будівельна фірма "АВМ", Відповідач) з позовом про стягнення 1 000 725, 92 грн, з яких 632 037, 60 грн пені та 368 688, 32 грн штрафу.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 06.10.2015 позов задоволено повністю; стягнуто з Банку на користь Товариства 632 037, 60 грн пені та 368 688, 32 грн штрафу.
20.10.2015 на виконання вказаного рішення (повний текст рішення складено 09.10.2015), яке набрало законної сили 20.10.2015, Господарський суд міста Києва видав наказ.
У травні 2019 року Нацбанк звернувся до місцевого господарського суду із заявою, в якій просив поновити строк для пред`явлення до виконання наказу Господарського суду міста Києва від 20.10.2015 у цій справі та видати дублікат цього наказу. У поданій заяві вказав, що наказ Господарського суду міста Києва від 20.10.2015 був направлений на примусове виконання до Святошинського районного відділу державної виконавчої служби м. Києва Головного територіального управління юстиції у м. Києві і 25.11.2015 старший державний виконавець виніс постанову про відкриття виконавчого провадження.
Втім, до квітня 2019 року Стягувачу не надходило жодної інформації щодо вчинених виконавчих дій з примусового виконання рішення суду, у зв`язку з чим 10.04.2019 Стягувач направив запит до органу виконавчої служби щодо надання інформації про стан виконавчого провадження ВП № 49471016, у відповідь на який повідомлено, що постановою державного виконавця Святошинського районного відділу державної виконавчої служби м. Києва від 22.12.2018 повернуто виконавчий документ Стягувачу; лист від 18.04.2019 № 27755 Нацбанк отримав у ту ж дату.
Як стверджує Нацбанк, постанову державного виконавця від 22.12.2018 про повернення виконавчого документа він не отримував, доказів направлення та вручення адресату відповідних документів надано не було. Вказані обставини, на думку Стягувача, свідчать про те, що він пропустив строк для пред`явлення наказу до виконання з незалежних від нього обставин.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 20.06.2019 (суддя Шкурдова Л. М.) заяву Нацбанку про поновлення пропущеного строку пред`явлення наказу Господарського суду міста Києва від 20.10.2015 до виконання та видачу дубліката цього наказу задоволено; відновлено строк для пред`явлення наказу Господарського суду міста Києва від 20.10.2015 до виконання та видано дублікат наказу Господарського суду міста Києва від 20.10.2015 у цій справі.
Суд першої інстанції вказав, що, оскільки стягувачем за наказом суду є державний орган - Нацбанк, строк пред`явлення наказу Господарського суду міста Києва від 20.10.2015 у цій справі становить три місяці, та дійшов висновку, що цей строк Нацбанк пропустив з незалежних від нього причин, у зв`язку з чим він підлягає поновленню та, відповідно, наявні підстави для задоволення заяви Нацбанку про видачу дубліката наказу Господарського суду міста Києва від 20.10.2015.
Постановою Північного апеляційного господарського суду від 22.12.2020 апеляційну скаргу ТОВ "Інвестиційно-будівельна фірма "АВМ" задоволено; ухвалу Господарського суду міста Києва від 20.06.2019 скасовано; у задоволенні заяви Нацбанку про поновлення пропущеного строку пред`явлення наказу Господарського суду міста Києва від 20.10.2015 до виконання та видачі дубліката цього наказу відмовлено; повернуто до Святошинського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції через Відділ примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) журнал реєстрації вихідної кореспонденції за період з 01.12.2018 по 31.12.2018 та матеріали виконавчого провадження ВП № 49471016.
Апеляційний господарський суд вказав, що на підставі всіх можливих доказів, деякі з яких мають обмежений термін зберігання, неможливо остаточно підтвердити сам факт пересилання органом виконавчої служби на адресу Стягувача наказу Господарського суду міста Києва від 20.10.2015 у цій справі. Матеріалами справи та даними автоматизованої системи виконавчих проваджень підтверджується, що після винесення постанови від 22.12.2018 про повернення виконавчого документа стягувачу провадження за вказаним наказом суду першої інстанції не здійснювалося, державний виконавець із заявою про видачу дубліката наказу у зв`язку із втратою оригіналу не звертався.
Разом з цим, у цій справі поважність причин пропуску строку пред`явлення наказу до виконання пов`язується Стягувачем лише з обставиною його необізнаності про повернення державним виконавцем судового наказу, про що Стягувачу стало відомо з відповіді державної виконавчої служби від 18.04.2019 на його запит. Водночас, суд апеляційної інстанції зауважив, що Позивач після пред`явлення наказу до виконання та звернення до органу державної виконавчої служби з листом № 18-0005/24593 (23.03.2016) та до 18.04.2019, тобто більше трьох років, не вчиняв дій щодо з`ясування стану виконавчого провадження з примусового виконання рішення суду у цій справі.
З огляду на наведене суд дійшов висновку, що Позивач не навів обставин, які підтверджують поважність причин пропуску строку пред`явлення до виконання наказу Господарського суду міста Києва від 20.10.2015 та, відповідно, про відсутність правових підстав для задоволення заяви про видачу дубліката виконавчого документа.
У січні 2021 року Нацбанк звернувся до суду касаційної інстанції з касаційною скаргою на постанову Північного апеляційного господарського суду від 22.12.2020.
У касаційній скарзі вказує, що фактично саме дії та бездіяльність органу державної виконавчої служби, що полягають у ненадсиланні постанови про відкриття виконавчого провадження та щодо повернення виконавчого документа стягувачу призвели до фактичного припинення виконання судового рішення у цій справі.
Нацбанк вважає, що із заявою про видачу дубліката наказу Господарського суду міста Києва від 20.10.2015 звернувся у межах строку для пред`явлення його до примусового виконання, отже протилежні висновки суду апеляційної інстанції, на його думку, ґрунтуються на неправильному застосуванні положень статті 12, пункту 5 розділу ХІІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про виконавче провадження" від 02.06.2016 № 1404-VIII та зроблені без урахування висновків щодо застосування норм права, викладених у постановах Верховного Суду від 20.05.2019 у справі № 904/10285/15 (п. 4.12) та від 28.12.2018 у справі № 910/11424/15. Крім того, зауважив, що наказ Господарського суду міста Києва від 20.10.2015 мав бути пред`явлений до виконання у строк до 20.10.2016.
Ухвалою від 10.03.2021 Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду (далі - Суд) відмовив у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Нацбанку на постанову суду апеляційної інстанції в частині оскарження відмови у поновленні пропущеного строку для пред`явлення наказу до виконання; відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою Нацбанку на постанову Північного апеляційного господарського суду від 22.12.2020 в частині оскарження відмови у видачі дубліката наказу; призначив справу до розгляду у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.
Ухвалою від 12.04.2021 Суд цю справу за позовом Нацбанку до ТОВ "Інвестиційно-будівельна фірма "АВМ" про стягнення 1 000 725,92 грн в частині оскарження відмови Нацбанку у видачі дубліката наказу передав на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
Мотивуючи ухвалу, суд касаційної інстанції зазначив, що спір у цій справі містить виключну правову проблему, яка має значення для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики, з огляду на таке.
Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку до 05.10.2016 визначалися Законом України "Про виконавче провадження" від 21.04.1999 № 606-XIV.
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 22 Закону України "Про виконавче провадження" від 21.04.1999 № 606-XIV виконавчі документи можуть бути пред`явлені до виконання протягом року, якщо інше не передбачено законом.
Водночас 05.10.2016 набрав чинності Закон України "Про виконавче провадження" від 02.06.2016 № 1404-VIII, пунктом 5 розділу XIII "Прикінцеві та перехідні положення" якого визначено, що виконавчі документи, видані до набрання чинності цим Законом, пред`являються до виконання у строки, встановлені цим Законом.
Згідно з частиною першою статті 12 Закону України "Про виконавче провадження" від 02.06.2016 № 1404-VIII виконавчі документи можуть бути пред`явлені до примусового виконання протягом трьох років, крім посвідчень комісій по трудових спорах та виконавчих документів, за якими стягувачем є держава або державний орган, які можуть бути пред`явлені до примусового виконання протягом трьох місяців.
Отже, внаслідок зміни умов виконання рішень судів Законом України "Про виконавче провадження" від 02.06.2016 № 1404-VIII державі та державним органам - стягувачам у виконавчих документах, встановлено менший строк пред`явлення до примусового виконання виконавчих документів (був один рік, а став три місяці), проте іншим учасникам цивільних правовідносин навпаки - значно більший строк пред`явлення до примусового виконання (був один рік, а став три роки).
На думку колегії суддів, встановлення для держави та державних органів у порівнянні з іншими учасниками цивільних правовідносин меншого строку для пред`явлення до примусового виконання виконавчих документів має певні ознаки дискримінації стягувача за ознакою його статусу. В цьому випадку на законодавчому рівні створено передумови того, що виконавчі документи, за якими стягувачем є держава або державний орган, можуть бути не виконані через обмежені строки їх пред`явлення, що вказує на неефективність існуючого правового механізму захисту інтересів держави.
Водночас, предметом розгляду у цій справі були вимоги Нацбанку до ТОВ "Інвестиційно-будівельна фірма "АВМ" про стягнення коштів в сумі 1 000 725,92 грн з підстав неналежного виконання Відповідачем умов договору № Г-2190 від 15.04.2013 про переведення боргу, який виник за договором про інвестування у житлове будівництво № К-2824 від 08.12.2004; Нацбанк уклав договір про інвестування у житлове будівництво № К-2824 від 08.12.2004 як інвестор. Тобто, у спірних правовідносинах Нацбанк не здійснював владних управлінських функцій, а був учасником господарських відносин.
У цій справі на час набрання чинності Законом України "Про виконавче провадження" від 02.06.2016 № 1404-VIII (05.06.2016) строк пред`явлення наказу Господарського суду міста Києва від 20.10.2015 ще не закінчився (був встановлений до 20.10.2016, перервався пред`явленням до виконання з 25.11.2015 по 22.12.2018), а тому за висновками судів попередніх інстанцій, з урахуванням положень пункту 5 розділу XIII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про виконавче провадження" від 02.06.2016 N 1404-VIII та частини першої статті 12 цього Закону, на цей наказ поширюються вимоги щодо строку його пред`явлення до виконання протягом трьох місяців.
Колегія суддів зауважила, що внаслідок зміни законодавчих умов виконання рішень судів стягувач - Нацбанк як учасник цивільних правовідносин і який не здійснював владних управлінських функцій при виконанні договорів переведення боргу та про інвестування у житлове будівництво, проте є державним органом, був обмежений у строках пред`явлення до виконання наказу Господарського суду міста Києва від 20.10.2015 у порівнянні з річним строком за Законом України "Про виконавче провадження" від 21.04.1999 № 606-XIV так і трирічним строком для інших учасників цивільних правовідносин за Законом України "Про виконавче провадження" від 02.06.2016 N 1404-VIII, що суперечить засадам рівності всіх юридичних осіб незалежно від організаційно-правової форми, форми власності, підпорядкування перед законом та судом.
Отже, здійснення судового тлумачення норм закону щодо визначення строків пред`явлення виконавчих документів до виконання, за якими стягувачами є державні органи, які у правовідносинах, що стали підставою видачі виконавчого документа, не здійснювали владних управлінських функцій, матиме вплив на ефективність правового регулювання порядку виконання судових рішень прийнятих на користь держави та державних органів. Отже ця справа містить виключну правову проблему, якою є визначення строків пред`явлення виконавчого документа до виконання, за якими стягувачем є державний орган, який у правовідносинах, що стали підставою видачі виконавчого документа, не здійснював владних управлінських функцій та застосування частини першої статті 12, пункту 5 розділу XIII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про виконавче провадження" №1404-VIII від 02.06.2016 у таких випадках.
Відповідно до частини п`ятої статті 302 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії або палати, має право передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.
Передаючи цю справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, Суд вказав на відсутність сталої судової практики щодо застосування частини першої статті 12, пункту 5 розділу XIII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про виконавче провадження" №1404-VIII від 02.06.2016 у подібних правовідносинах, а також на те, що ця правова проблема стосується не однієї конкретної справи, а має значення для належної реалізації державою та державними органами своїх прав при виконанні судових рішень.
Втім, Суд не виклав в ухвалі правову проблему, яка б потребувала узгодження висновків Верховного Суду, зроблених за результатами розгляду справ судами різних юрисдикцій, відсутні також і посилання суду касаційної інстанції на справи, у яких виникає проблема правозастосування, їх кількісні показники, які б свідчили про їх непоодинокий характер, посилання на те, що судами було сформовано різну правову позицію при вирішенні справ у подібних правовідносинах, у зв`язку з чим передача цієї справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду була б необхідною для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.
З наведеного в ухвалі суду касаційної інстанції обґрунтування не вбачається, у чому саме полягає складність застосування вказаних положень законодавства в зазначеній правовій ситуації.
Судом касаційної інстанції в господарських справах відповідно до статті 286 ГПК України є Верховний Суд, у складі якого за змістом статей 36, 37 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" діє, зокрема, Касаційний господарський суд. Переглядаючи в касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права.
Отже, на розгляд Великої Палати Верховного Суду в цій справі як виключну правову проблему передані питання, які можуть бути вирішені колегією суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду як належним судом.
Згідно із частиною шостою статті 303 ГПК України якщо Велика Палата Верховного Суду дійде висновку про відсутність підстав для передачі справи на її розгляд, справа повертається (передається) відповідній колегії (палаті, об`єднаній палаті) для розгляду, про що постановляється ухвала.
Керуючись статтями 302, 303 Господарського процесуального кодексу України, Велика Палата Верховного Суду