Постанова
іменем України
25 травня 2021 року
м. Київ
справа № 720/284/19
провадження № 51- 5407 км 20
Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого Короля В.В.,
суддів Лагнюка М.М., Маринича В.К.,
за участю:
секретаря судового засідання Кулініч К.С.,
прокурора Сингаївської А.О.,
а також в режимі відеоконференції:
захисника Попової-Завгородньої С.Г.,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника Попової-Завгородньої С.Г. на ухвалу Чернівецького апеляційного суду від 3 серпня 2020 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12018260120000330, за обвинуваченням
ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, уродженця м. Надвірна Івано-Франківської області, жителя АДРЕСА_1, раніше не судимого,
у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 286 Кримінального кодексу України
(далі - КК).
Зміст оскаржуваних судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Новоселицького районного суду Чернівецької області від 13 лютого 2020 року ОСОБА_1 засуджено за ч. 2 ст. 286 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк три роки шість місяців без позбавлення права керування транспортними засобами.
На підставі ст. 75 КК ОСОБА_1 звільнено від відбування основного покарання з випробуванням упродовж однорічного іспитового строку та покладенням на нього обов`язків, передбачених ст. 76 цього Кодексу, а саме: періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації; повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання.
Ухвалою Чернівецького апеляційного суду від 3 серпня 2020 року вирок місцевого суду щодо ОСОБА_1 залишено без змін.
Згідно з вироком ОСОБА_1 визнано винуватим у тому, що він 27 вересня 2018 року приблизно о 16 годині 15 хвилин, керуючи технічно справним автомобілем "Kia Sorenta", державний реєстраційний номер Польської Республіки - НОМЕР_1, рухаючись по вул. Центральній в с. Маршинці Новоселицького району зі сторони с. Тарасівці Новоселицького району, грубо порушуючи вимоги п.п. 2.3 (б) та п. 12.3 Правил дорожнього руху (далі - ПДР), в умовах достатньої видимості не врахував дорожню обстановку, проявив неуважність та самовпевненість у своїх діях, своєчасно не виявив пішохода, не зменшив швидкість та не зупинився, в результаті чого здійснив наїзд керованим ним автомобілем на ОСОБА_2, який рухався в межах проїзної частини дороги в попутному напрямку.
Внаслідок дорожньо-транспортної пригоди потерпілому ОСОБА_2 були заподіяні тяжкі тілесні ушкодження за ознакою "небезпека для життя".
Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі захисник, посилаючись на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, просить скасувати ухвалу апеляційного суду щодо ОСОБА_1 і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції. Вважає, що судовий розгляд у суді першої інстанції проведено неповно та однобічно, висновки суду, викладені в судовому рішенні, не відповідають фактичним обставинам справи. При цьому зазначає, що пред`явлене ОСОБА_1 обвинувачення не знайшло свого підтвердження, оскільки не було встановлено прямих та безпосередніх доказів, які б підтверджували факт порушення останнім ПДР. Вказує, що надані стороною обвинувачення до протоколу огляду місця події від 27 вересня 2018 року шість фототаблиць є недопустимими доказами, оскільки вони були виготовлені неналежним чином з порушенням вимог ст. 105 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК) і не засвідчені підписами слідчого та понятих, які брали участь у виготовленні таких додатків. Зазначає, що 28 вересня 2018 року були внесені відомості про вказану подію до Єдиного реєстру досудових розслідувань (далі - ЄРДР) за № 12018260120000330 за ознаками кримінального правопорушення передбаченого ч. 1 ст. 286 КК, а відомості про вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК, органом досудового розслідування до ЄРДР не внесені та не прийнято рішення про об`єднання матеріалів досудового розслідування за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК, з матеріалами за ч. 2 ст. 286 КК. Вказує, що органом досудового розслідування не визначено слідчого, який здійснюватиме досудове розслідування, і не надано йому доручення на проведення досудового розслідування. Зазначає, що висновки, яких дійшла комісія експертів під час проведення дослідження, викладені у висновку комісійної судово-медичної експертизи №150 від 14 січня 2019 року, є суперечливими, неповними та необґрунтованими, оскільки вони не відповідають обставинам та матеріалам кримінального провадження і медичній документації, наданій комісії експертів для дослідження. Також вважає недопустимими доказами протоколи слідчих експериментів від 16 листопада 2018 року за участю потерпілого ОСОБА_2 та свідка ОСОБА_3, оскільки вони були проведені без застосування відеотехнічних засобів, протокол слідчого експерименту від 17 листопада 2018 року за участю ОСОБА_1 в статусі свідка, а також висновок судово-автотехнічної експертизи № 584-А від 26 листопада 2018 року. Крім того вказує, що ОСОБА_1 не мав технічної можливості уникнути наїзду на потерпілого ОСОБА_2, який раптово вийшов на проїзну частину дороги на відстані 0,5 м від перешкоди та на відстані не менше 1,5 м від узбіччя, а тому, на її думку, ОСОБА_1 об`єктивно не був спроможний виявити таку небезпеку для руху, що вказує на відсутність порушення ОСОБА_1 п. 12.3 Правил дорожнього руху і виключає в його діях склад злочину, передбачений ч. 2
ст. 286 КК. Крім того зазначає, що апеляційний суд належно не перевірив доводи апеляційної скарги, не навів вичерпних відповідей щодо відсутності в діях ОСОБА_1 складу злочину та не зазначив підстав, з яких апеляційну скаргу визнав необґрунтованою.
Позиції інших учасників судового провадження
Прокурор Сингаївська А.О. вважала касаційну скаргу захисника необґрунтованою і просила залишити її без задоволення.
Мотиви Суду
Заслухавши доповідь судді, доводи захисника Попової-Завгородньої С.Г., яка підтримала свою касаційну скаргу, прокурора Сингаївської А.О., перевіривши матеріали кримінального провадження, колегія суддів вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає на таких підставах.
Згідно з ч. 1 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Як установлено ч. ч. 1, 2 ст. 438 КПК підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є лише: істотне порушення вимог кримінального процесуального закону; неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність; невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого. При вирішенні питання про наявність зазначених у частині першій цієї статті підстав суд касаційної інстанції має керуватися статтями 412-414 цього Кодексу. Можливість скасування судом касаційної інстанції судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій через невідповідність їх висновків фактичним обставинам кримінального провадження (ст. 411 КПК) чинним законом не передбачена.
Отже, касаційний суд не перевіряє судові рішення в частині невідповідності висновків суду фактичним обставинам справи.
Згідно ж із вимогами ст. 370 КПК судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 КПК. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Наведені вимоги кримінального процесуального закону судами першої та апеляційної інстанцій в цілому було дотримано.
Як убачається зі змісту касаційної скарги, захисник, окрім іншого, посилається на невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, яку визначено у статтях 409 та 411 КПК як підставу для скасування або зміни судового рішення, і фактично просить доказам у справі дати іншу оцінку, ніж її дали суди першої та апеляційної інстанцій, тоді як перевірка цих обставин до повноважень касаційного суду законом не віднесена.
Водночас, із матеріалів кримінального провадження убачається, що висновок суду першої інстанції, із яким погодився і суд апеляційної інстанції, про доведеність винуватості ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК, зроблено з додержанням положень ст. 23 КПК на підставі об`єктивного з`ясування всіх обставин, які підтверджено доказами, дослідженими та перевіреними під час судового розгляду й оціненими відповідно до вимог ст. 94 цього Кодексу.
Зокрема, до таких висновків місцевий суд дійшов на підставі показань потерпілого ОСОБА_2 про те, що 27 вересня 2018 року приблизно о 16 годині він повертався з роботи разом з ОСОБА_3 та ОСОБА_4, вони йшли всі в одному ряду по вул. Центральній в с. Маршинці в напрямку м. Новоселиця, він йшов зі сторони проїзної частини практично по краю асфальту, зрівнявшись із калюжею, її обійшов та в цю мить його вдарив ззаду автомобіль; свідків ОСОБА_3 та ОСОБА_4 про те, що вони разом з ОСОБА_2 поверталися з роботи та йшли всі в одному ряду по вул. Центральній в с. Маршинці Новоселицького району в напрямку м. Новоселиця, перший від асфальту йшов ОСОБА_2, дійшовши до калюжі, він обійшов її зі сторони асфальту та вийшов на проїзну частину дороги і в цю мить його вдарив автомобіль, який їхав позаду них; свідків ОСОБА_6 та ОСОБА_7 про те, що вони брали участь у якості понятих при проведенні слідчого експерименту з потерпілим ОСОБА_2, який показував, що йшов по краю проїзної частини, в один ряд з ним йшли ще двоє осіб, попереду не було ніяких перешкод, автомобіль його вдарив ззаду, коли він знаходився на обочині; свідка ОСОБА_8 про те, що на прохання слідчого він був залучений у якості понятого під час проведення огляду місця події, дорога була суха, на обочині не було ніяких калюж; свідка ОСОБА_9 про те, що він був понятим під час проведення слідчого експерименту з ОСОБА_1, який без жодного примусу показав місце зіткнення, погроз або залякувань зі сторони працівників поліції на його адресу не було.
При цьому суд першої інстанції дав оцінку достовірності наданих у судовому засіданні показань потерпілого ОСОБА_2, свідків ОСОБА_3 та ОСОБА_4 в частині того, що потерпілий під час руху обійшов калюжу та вийшов на проїзну частину дороги, в результаті чого став несподіваною перешкодою для водія ОСОБА_1 на небезпечній відстані, що унеможливлювало уникнення зіткнення з потерпілим. Зокрема, у вироку зазначено, що у сукупності з дослідженими матеріалами кримінального провадження, якими встановлено, що проїзна частина дороги суха і на обочині дороги відсутні калюжі, суд їх покази в даній частині вважав такими, що суперечать об`єктивним обставинам кримінального провадження, оскільки вони надані з метою зменшення вини ОСОБА_1 .
Також суд критично оцінив показання свідків ОСОБА_10 та ОСОБА_11, оскільки вони не були безпосередніми свідками події ДТП, а тому їх показання не підтверджують існування або відсутність обставин, які підлягають доказуванню, та інших обставин, які мають значення для кримінального провадження.
До того ж, позицію ОСОБА_1 щодо невизнання ним своєї вини було судом першої інстанції розцінено як обраний обвинуваченим спосіб захисту від покарання за вчинений ним злочин, оскільки його вина підтверджується в повному обсязі зібраними у справі доказами, які не викликають сумніву в їх об`єктивності, належності та допустимості.
Зокрема, місцевим судом також досліджено як докази винуватості ОСОБА_1 фактичні дані, що містяться в протоколі огляду місця ДТП від 27 вересня 2018 року, яким встановлено, що в цей день приблизно о 16 год. 15 хв. стався наїзд автомобіля марки "KiaSorenta", який рухався по вул. Центральній в с. Маршинці Новоселицького району зі сторони с. Тарасівці під керуванням ОСОБА_1, на пішохода ОСОБА_2 . Також у ході огляду встановлено, що проїзна частина дороги суха, на обочині дороги відсутні калюжі, що також підтверджується і фотографіями, які додані до протоколу огляду місця події; у висновку автотехнічної експертизи № 575-А від 21 листопада 2018 року, в якому зазначено, що гальмівна система та рульове керування автомобіля марки "Kia Sorenta", державний реєстраційний номер Польської Республіки - НОМЕР_1, на момент огляду знаходився в працездатному стані, несправностей, які могли б спричинити ДТП, - не виявлено; у висновку судово-медичної експертизи № 91-Н від 22 листопада 2018 року та висновку комісійної судово-медичної експертизи № 150 від 14 січня 2019 року, якими встановлено, що ОСОБА_2 спричинено тяжкі тілесні ушкодження за ознакою "небезпека для життя".
При цьому суд першої інстанції безпосередньо дослідив висновки судово-медичної експертизи № 91-Н від 22 листопада 2018 року та комісійної судово-медичної експертизи № 150 від 14 січня 2019 року, а також допитав експерта ОСОБА_12, який зазначив, що комісійна судово-медична експертиза відносно потерпілого ОСОБА_2 проводилась за медичними документами, які зазначені в описовій частині експертизи. Всі зазначені у висновку комісійної судово-медичної експертизи тілесні ушкодження, виявлені у потерпілого, були отримані ним в результаті ДТП, яка сталася 27 вересня 2018 року; частину тілесних ушкоджень у потерпілого було виявлено під час проведення рентгеноскопії, а частина була виявлена під час проведення комп`ютерної томографії 28 вересня 2018 року та були наявними в медичній картці. Тому на підставі виявлених тілесних ушкоджень під час проведення комп`ютерної томографії 28 вересня 2008 року було визначено комісією експертів, що дані тілесні ушкодження відносяться до тяжких тілесних ушкоджень за ознакою "небезпека для життя".
Таким чином, місцевий суд обґрунтовано визнав висновки вищезазначених експертиз такими, що є повними та об`єктивними, проведеними компетентними спеціалістами в межах наданих їм повноважень, за своїм змістом узгоджуються з іншими доказами та не суперечать їм.
Крім того, суд першої інстанції на підтвердження винуватості ОСОБА_1 у вироку обґрунтовано послався на висновок судово-автотехнічної експертизи № 584-А від 26 листопада 2018 року, відповідно до якого водій ОСОБА_1, керуючи автомобілем марки "KiaSorenta", номерний знак НОМЕР_1,у даній дорожньо-транспортній обстановці мав технічну можливість уникнути наїзду на пішохода як шляхом застосування гальмування, так і шляхом виконання маневру об`їзду, не застосовуючи екстрених заходів.
Зазначене також доводить обґрунтованість спростування судом тверджень сторони захисту про те, що ОСОБА_1 не мав технічної можливості уникнути наїзду на потерпілого ОСОБА_2 .
До того ж, як убачається зі змісту вироку, суд першої інстанції на підтвердження винуватості ОСОБА_1 не посилався на дані протоколу слідчого експерименту від 17 листопада 2017 року за участю останнього у якості свідка, про що також було вказано й судом апеляційної інстанції. З огляду на зазначене, доводи захисника про необхідність визнання вищевказаного протоколу слідчого експерименту недопустимим доказом не впливають на висновки щодо законності та обґрунтованості оскаржуваних судових рішень.
Таким чином, у вироку в повній відповідності до вимог ч. 3 ст. 374 КПК наведено докази, на яких ґрунтується висновок суду про доведеність винуватості ОСОБА_1 у вчиненні інкримінованого йому злочину, які суд дослідив та оцінив із дотриманням положень ст. 94 КПК. В основу обвинувального вироку покладено виключно ті докази, що не викликають сумнівів у їхній достовірності. Зі змісту вказаного вироку вбачається, що суд у його мотивувальній частині виклав формулювання обвинувачення, визнаного доведеним, із достатньою конкретизацією встановив і зазначив місце, час, спосіб вчинення злочину, його наслідки.
Отже, встановивши фактичні обставини справи, дослідивши та проаналізувавши зібрані докази у їх сукупності, суд першої інстанції надав їм оцінку з точки зору належності, допустимості та достовірності, а сукупності зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку. При цьому дійшов обґрунтованого висновку про вчинення ОСОБА_1 зазначеного кримінального правопорушення та правильно кваліфікував його дії за ч. 2 ст. 286 КК.
А тому доводи захисника про відсутність у діях ОСОБА_1 складу інкримінованого йому злочину є безпідставними й такими, що повністю спростовуються матеріалами кримінального провадження.
Відповідно ж до матеріалів кримінального провадження, згідно з витягом з ЄРДР від 29 вересня 2019 року до реєстру внесено відомості про надходження повідомлення про кримінальне правопорушення за ч. 1 ст. 286 КК за номером кримінального провадження № 12018260120000330 від 28 вересня 2018 року, а згідно з витягом від 26 листопада 2018 року до ЄРДР внесено відомості про надходження повідомлення про кримінальне правопорушення за ч. 2 ст. 286 КК за номером кримінального провадження № 12018260120000330 від 28 вересня 2018 року.
За таких обставин доводи захисника про невнесення органом досудового розслідування до ЄРДР відомостей про вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК, є безпідставними.
Також безпідставними є й доводи захисника про те, що органом досудового розслідування не визначено слідчого, який здійснюватиме досудове розслідування і не надано йому доручення на проведення досудового розслідування.
Так, з матеріалів кримінального провадження вбачається, що згідно з дорученням про проведення досудового розслідування начальника СВ Новоселицького ВП Сторожинецького ВП ГУНП в Чернівецькій області підполковника поліції Рурака О.М. від 28 вересня 2019 року заступнику начальника СВ Новоселицького ВП Сторожецького ВП ГУНП в Чернівецькій області підполковнику поліції Марочко В.П. доручено провести досудове розслідування по кримінальному провадженню, внесеному до ЄРДР за № 12018260120000330 від 28 вересня 2018 року, щодо ОСОБА_1 за ч. 1 ст. 286 КК.
А відповідно до повідомлення про початок досудового розслідування заступника СВ Новоселицького ВП Сторожецького ВП ГУНП в Чернівецькій області підполковника поліції Марочко В.П. від 28 вересня 2018 року заступникові керівника Сторожинецької місцевої прокуратури Тимчуку Д.В. повідомлено про прийняття до провадження та розпочате досудове розслідування у кримінальному провадженні, внесеному до ЄРДР за № 12018260120000330.
Неспроможними є й доводи захисника щодо недопустимості як доказів фототаблиць, доданих до протоколу огляду місця події від 27 вересня 2018 року.
Відповідно до ч. 3 ст. 105 КПК додатки до протоколів повинні бути належним чином виготовлені, упаковані з метою надійного збереження, а також засвідчені підписами слідчого, прокурора, спеціаліста, інших осіб, які брали участь у виготовленні та/або вилученні таких додатків.
З огляду ж на те, що фототаблиці до протоколу огляду місця події від 27 вересня 2018 року було виготовлено вже після проведення цієї слідчої (розшукової) дії та підписано особою, яка їх виготовила, а саме заступником начальника СВ Новоселицького ВП Сторожецького ВП ГУНП в Чернівецькій області Марочко В.П., який був слідчим у цьому провадженні, колегія суддів касаційної інстанції не вбачає порушення вимог ч. 3 ст. 105 КПК під час виготовлення вказаних додатків до протоколу огляду місця події.
Крім того, у сторони захисту не було жодних перешкод щодо перевірки достовірності вказаних фототаблиць шляхом постановки відповідних запитань понятому ОСОБА_8, який був присутній під час огляду місця події та допитувався у суді першої інстанції в якості свідка.
Також колегія суддів вважає безпідставними й доводи сторони захисту про визнання недопустимими доказами протоколів слідчих експериментів від 16 листопада 2018 року за участю потерпілого ОСОБА_2 та свідка ОСОБА_3 у зв`язку з незастосуванням у ході їх проведенні відеозапису.
Відповідно до ч. 1 ст. 107 КПК рішення про фіксацію процесуальної дії за допомогою технічних засобів під час досудового розслідування приймає особа, яка проводить відповідну процесуальну дію. За клопотанням учасників процесуальної дії застосування технічних засобів фіксування є обов`язковим.
За змістом ч. 7 ст. 223 КПК слідчий, прокурор, зобов`язаний запросити не менше двох незаінтересованих осіб (понятих) для проведення слідчого експерименту. Винятками є випадки застосування безперервного відеозапису ходу проведення відповідної слідчої (розшукової) дії.
А згідно з ч. 2 ст. 240 КПК під час проведення слідчого експерименту можуть проводитися вимірювання, фотографування, звуко- чи відеозапис, складатися плани і схеми, виготовлятися графічні зображення, відбитки та зліпки, які додаються до протоколу.
Аналіз наведених норм процесуального закону вказує на те, що проведення відеозапису під час слідчого експерименту є обов`язковим за клопотанням учасників даної слідчої (розшукової) дії про застосування відповідних технічних засобів фіксування (ч. 1 ст. 107 КПК) та у випадку проведення слідчого експерименту за відсутності понятих (ч. 7 ст. 223 КПК). В інших випадках необхідність проведення відеозапису під час слідчого експерименту визначається особою, яка проводить цю слідчу (розшукову) дію.
Натомість, ні в матеріалах кримінального провадження, ні в касаційній скарзі захисника Попової-Завгородньої С.Г. не міститься жодних даних щодо заявлення учасниками слідчих експериментів від 16 листопада 2018 року за участю потерпілого ОСОБА_2 та свідка ОСОБА_3 клопотань про здійснення відеозапису та застосування відповідних технічних засобів фіксування під час їх проведення. А згідно з протоколами зазначених слідчих (розшукових) дій під час їх проведення були залучені по двоє понятих, котрі підписали ці протоколи без будь-яких зауважень.
За таких обставин підстав вважати недопустимими доказами дані, що містяться в протоколах слідчих експериментів від 16 листопада 2018 року за участю потерпілого ОСОБА_2 та свідка ОСОБА_3, про що вказує захисник у своїй касаційній скарзі, не вбачається.
Переглядаючи справу в апеляційному порядку, апеляційний суд відповідно до вимог ст. 419 КПК дав належну оцінку доводам, викладеним в апеляційній скарзі захисника Попової-Завгородньої С.Г., та обґрунтовано відмовив у її задоволенні, навівши докладні мотиви й підстави ухваленого рішення.
При цьому колегія суддів апеляційної інстанції погодилась із висновками суду першої інстанції щодо наявності в діях ОСОБА_1 порушень вимог п.п. 2.3 (б) та п. 12.3 Правил дорожнього руху, які перебувають у причинно-наслідковому зв`язку з настанням наслідків, а відповідно і складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК.
Покарання засудженому призначено відповідно до вимог закону, за своїм видом та розміром є необхідним та достатнім для виправлення ОСОБА_1 і попередження нових злочинів та відповідає вимогам ст. ст. 50, 65 КК.
Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які були б безумовними підставами для скасування судового рішення, не встановлено.
Таким чином, касаційну скаргу захисника Попової-Завгородньої С.Г. необхідно залишити без задоволення.
На підставі наведеного та керуючисьстаттями 433, 434, 436, 441,442 КПК України, Суд