Постанова
іменем України
25 травня 2021 року
м. Київ
справа № 316/1293/20
провадження № 51-6311км20
Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого Лагнюка М.М.,
суддів Маринича В.К., Марчук Н.О.,
за участю:
секретаря судового засідання Батка Є.І.,
прокурора Гошовської Ю.М.,
представника потерпілих Гардера О.Г.,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційні скарги прокурора, який приймав участь під час розгляду кримінального провадження судом першої інстанції та потерпілих ОСОБА_1 і ОСОБА_2 на вирок Енергодарського міського суду Запорізької області від 17 червня 2020 року та ухвалу Запорізького апеляційного суду від 30 вересня 2020 року в кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12020080160000107, за обвинуваченням
ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, уродженця та жителя АДРЕСА_1 ), такого, що судимості не мав,
у вчиненні злочинів, передбачених частиною 2 статті 286 та частиною 1 статті 135 Кримінального кодексу України (далі - КК),
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами
першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Енергодарського міського суду Запорізької області від 17 червня 2020 року ОСОБА_3 засуджено за частиною 2 статті 286 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 6 років з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 роки, за частиною 1 статті 135 - до покарання у виді позбавлення волі на строк 2 роки.
На підставі частини 1 статті 70 КК шляхом часткового складання призначених покарань за сукупністю злочинів ОСОБА_3 остаточно призначено покарання у виді позбавлення волі на строк 6 років 6 місяців з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 роки.
Запобіжний захід ОСОБА_3 до вступу вироку в законну силу залишено попередній - тримання під вартою.
Строк відбування покарання визначено обчислювати з моменту затримання - 1 лютого 2020 року.
Вирішено питання щодо стягнення процесуальних витрат та речових доказів.
Частково задоволено цивільний позов потерпілих.
Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 в рахунок відшкодування матеріальних збитків 30 892,09 грн, 250 000 грн - моральної шкоди та 4000 грн - витрат на правову допомогу.
Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 в рахунок відшкодування матеріальних збитків 25 284 грн, 200 000 грн - моральної шкоди та 4000 грн - витрат на правову допомогу.
Згідно з вироком ОСОБА_3 визнано винуватим і засуджено за таких обставин.
01 лютого 2020 року, близько 17:34, ОСОБА_3, перебуваючи в стані алкогольного сп`яніння, керуючи автомобілем ВАЗ - 21070, д.н.з. НОМЕР_1, здійснював дорожній рух по дворовому проїзду, що розташований біля будинку № 2 на бульварі Каштановому в місті Енергодарі Запорізької області. Продовжуючи рух, маючи об`єктивну можливість своєчасно виявити пішоходів ОСОБА_1 та ОСОБА_4, які йшли зліва від проїзної частини по пішохідному тротуарі, ОСОБА_3 у зв`язку зі зниженням уваги і реакції, а так само порушенням координації дій, викликаних вживанням алкогольних напоїв, не впевнився, що це буде безпечним, змінив напрямок руху автомобіля вліво, внаслідок чого виїхав за межі проїзної частини на тротуар, де скоїв наїзд на пішоходів.
Внаслідок ДТП смерть пішохода ОСОБА_4 настала від численних відкритих переломів кісток черепа та кісток обличчя з переломами кісток склепіння та основи черепа, які ускладнилася розвитком небезпечного для життя стану шоку, та мають ознаки тяжкого тілесного ушкодження. Внаслідок ДТП пішохід ОСОБА_1 отримала тілесні ушкодження, які спричинили тривалий розлад здоров`я понад 21 день та кваліфікуються як ушкодження середнього ступеня тяжкості.
Своїми діями водій ОСОБА_3 порушив вимоги підпункту п.п. "а" п. 2.9, п. 10.1 Правил Дорожнього руху (далі - ПДР).
Порушення водієм ОСОБА_3 ПДР, з технічної точки зору, перебувають у причинному зв`язку з подією дорожньо-транспортної пригоди та її наслідками.
Своїми діями ОСОБА_3 скоїв кримінальне правопорушення, передбачене частиною 2 статті 286 КК, а саме: порушення правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що спричинило одній потерпілій середньої тяжкості тілесне ушкодження, а іншій потерпілій смерть.
Крім того, 01 лютого 2020 року за вказаних обставин під час вчинення ДТП ОСОБА_3, перебуваючи в стані алкогольного сп`яніння, скоїв наїзд на пішоходів ОСОБА_1 та ОСОБА_4, чим поставив потерпілих у небезпечний для життя стан, в якому вони внаслідок безпорадного стану були позбавлені можливості вжити заходів до самозбереження, та, усвідомлюючи це, був зобов`язаний згідно п.п. "г" п.2.10 ПДР та Законом України "Основи законодавства України про охорону здоров`я" вжити можливих заходів для надання першої медичної допомоги потерпілим, викликати карету швидкої допомоги, а якщо це не можливо, звернутися за допомогою до присутніх і відправити потерпілих до лікувального закладу.
Незважаючи на це, ОСОБА_3, будучи особою, яка завідомо поставила потерпілих у небезпечне для життя становище, перебуваючи у якому, останні внаслідок безпорадного стану були позбавлені можливості вжити заходів щодо самозбереження, заходів для надання допомоги потерпілим не вжив: самостійно першу медичну допомогу не надав, карету швидкої допомоги не викликав, за допомогою до присутніх не звернувся, а втік з місця події, не повідомивши нікому про ДТП.
Своїми діями ОСОБА_3 скоїв кримінальне правопорушення, передбачене частиною 1 статті 135 КК, а саме: завідоме залишення без допомоги особи, яка перебуває в небезпечному для життя стані і позбавлена можливості вжити заходів до самозбереження внаслідок безпорадного стану, якщо той, хто залишив без допомоги, сам поставив потерпілого в небезпечний для життя стан.
Ухвалою Запорізького апеляційного суду від 30 вересня 2020 року вирок Енергодарського міського суду Запорізької області від 17 червня 2020 року залишено без зміни.
Вимоги, наведені в касаційній скарзі, та узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі прокурор просить скасувати судові рішення і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції, посилаючись на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, невідповідність призначеного покарання тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та особі засудженого внаслідок м`якості.
Свої вимоги прокурор обґрунтовує тим, що суд першої інстанції постановив незаконне рішення з порушенням вимог кримінального процесуального закону та невідповідністю призначеного покарання тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та особі засудженого.
Вважає, що суд першої інстанції не дав належну оцінку тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та ступеню суспільної небезпечності вчиненого злочину, адже ОСОБА_3 вчинив тяжкий злочин, за наслідками якого позбавив особу життя, що є найвищою соціальною цінність та становить непомірну втрату для потерпілої.
Також прокурор стверджує, що суд апеляційної інстанції постановив ухвалу з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону, не зважив на порушення судом першої інстанції вимог закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та особі засудженого.
У спільній касаційній скарзі потерпілі не погоджуються із судовими рішеннями, просять їх скасувати, проте призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції. При цьому потерпілі не погоджуються з частковим задоволенням їх цивільного позову та з призначеним ОСОБА_3 покаранням, наполягають на призначенні максимального покарання за вчинені злочини у виді позбавлення волі на строк 8 років.
Зокрема зазначають, що засуджений не висловив щирого каяття з приводу вчинених ним кримінальних правопорушень, а під час судового засідання давав непослідовні показання, які змінював, крім того заперечував, що він був в стані алкогольного сп`яніння, намагаючись уникнути кримінальної відповідальності.
Між тим, потерпілі зазначають, що суд належним чином не врахував, що ОСОБА_3 своїми злочинними діями поставив потерпілих в небезпечний для життя стан та з місця пригоди втік, не надавши допомоги постраждалим, що вказує на його суспільну небезпечність.
При цьому потерпілі не погоджуються з частковим задоволенням цивільного позову, оскільки на думку потерпілих суд належним чином не розібрався у відшкодованих батьком засудженого коштах та неправомірно врахував 5 000 грн, та зменшив суму стягнення на відшкодування матеріальної шкоди потерпілій ОСОБА_1 на вказану суму.
Крім того, вважають, що суди неправильно розрахували суми щодо відшкодування моральної шкоди, при цьому не врахували доводи зазначені у позовній заяві на обґрунтування позиції щодо стягнення з ОСОБА_3 моральної шкоди у розмірі 1000000 грн на користь потерпілого ОСОБА_2 та 1 100 000 грн на користь потерпілої ОСОБА_5 .
На думку потерпілих, суд не зважив на ті страждання, які вони пережили у зв`язку із втратою доньки, та на поведінку засудженого, який лише в останньому слові вибачився за вчинене, але це було зроблено лише для суду. Вибачення з його боку було нещирим.
Заслухавши доповідь судді, доводи прокурора, яка частково підтримала касаційні скарги прокурора та потерпілих, представника потерпілого, який підтримав касаційні скарги прокурора та потерпілих, обговоривши наведені в касаційних скаргах доводи й перевіривши матеріали кримінального провадження, колегія суддів дійшла висновку, що касаційні скарги підлягають частковому задоволенню.
Мотиви Суду
Статтею 65 КК передбачено, що при призначенні покарання суд має врахувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом`якшують і обтяжують покарання. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.
Так, суд першої інстанції, призначаючи засудженомупокарання за частиною 2 статті 286 КК, врахував вчинення ОСОБА_3 тяжкого злочину, обставини кримінального правопорушення, його характер та тяжкі наслідки, поведінку засудженого після скоєних злочинів, а також дані про особу винного, який раніше не судимий, позитивно характеризується, до адміністративної відповідальності не притягувався, частково відшкодував збитки, завдані потерпілим.
Крім того, місцевий суд зважив на ступінь суспільної небезпеки скоєного, відношення ОСОБА_3 до вчиненого, обставини, що обтяжують та пом`якшують покарання, та виходячи із санкцій інкримінованих йому злочинів врахував, що особа перебувала у стані алкогольного сп`яніння, керуючи транспортним засобом, внаслідок чого спричинено смерть іншій людині. Крім того, ОСОБА_3 залишив місце пригоди, не надав допомоги постраждалим, яких фактично сам поставив у небезпечний для життя стан.
Такі обставини надали суду першої інстанції підстави для висновку про можливе призначення засудженому покарання у виді позбавлення волі та на підставі частини 1 статті 70 КК за сукупністю злочинів шляхом часткового складання призначених покарань призначити покарання на строк 6 років 6 місяців позбавлення волі з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 роки.
Погоджуючись із висновком суду першої інстанції, апеляційний суд додатково врахував, що ОСОБА_3, грубо порушуючи вимоги ПДР, перебуваючи у стані алкогольного сп`яніння, спричинив смерть одній особі та ушкодження середньої тяжкості іншій особі, до того ж залишив місце пригоди та не надав допомоги постраждалим, чим фактично поставив їх у небезпечний для життя стан.
Зазначив, що судом першої інстанції було враховано обставину, яка обтяжує покарання - вчинення злочину у стані алкогольного сп`яніння, наслідки, які настали від скоєних злочинів.
Проте, суд апеляційної інстанції належним чином не зважив на доводи, які зазначені в апеляційних скаргах прокурора та потерпілих.
Тобто суд не врахував доводи прокурора, що під час розгляду справи у суді ОСОБА_3, хоча і визнав свою вину, однак постійно заперечував стан алкогольного сп`яніння, надавав суперечливі показання щодо характеру дорожньо-транспортної пригоди та її наслідків і лише під час судового розгляду частково відшкодував матеріальні збитки.
У своїй апеляційній скарзі потерпілі також не погоджувались з призначеним ОСОБА_3 покаранням, при цьому зазначали, що під час ДТП останній не вжив жодних заходів щоб уникнути події, після вчинення ДТП навіть не намагався гальмувати, а зник з місця пригоди. Посилались також скаржники і на те, що батько засудженого через захисника відшкодував частково матеріальні збитки, а не сам ОСОБА_3 .
Зваживши на таке, колегія суддів вважає, що апеляційний суд формально розглянув вказані апеляційні скарги, належним чином не вмотивував своє рішення про залишення без зміни вироку місцевого суду, при цьому не зважив на вимоги статей 50, 65, КК.
Дотримання загальних засад призначення покарання є гарантією обрання винній особі необхідного й доцільного заходу примусу, яке би ґрунтувалося на засадах законності, гуманізму, індивідуалізації та сприяло досягненню справедливого балансу між правами і свободами людини та захистом інтересів держави й суспільства.
Кримінально-правові норми, що визначають загальні засади та правила призначення покарання, наділяють суд правом вибору однієї із форм реалізації кримінальної відповідальності - призначити покарання, завданням якої є виправлення особи та попередження нових кримінальних правопорушень.
Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує врахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особи винного, обставин, що впливають на покарання.
Разом із тим дискреційні повноваження суду щодо призначення покарання мають межі, визначені статтями 414, 438 КПК, які передбачають повноваження суду касаційної інстанції скасувати або змінити судове рішення у зв`язку з невідповідністю призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого, зокрема, коли покарання за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м`якість або через суворість і не можуть бути визначальними при виборі заходу примусу та порядку його відбування.
Як убачається з матеріалів кримінального провадження, ОСОБА_3 хоча і визнав вину, однак не погоджувався з обставинами вчинення кримінального правопорушення, заперечував свій стан алкогольного сп`яніння. Крім того, ОСОБА_3 вчинив 2 злочини, один з яких є тяжким тяжкий, перебував у стані алкогольного сп`яніння, грубо порушив ПДР, при цьому за наслідками таких кримінальних правопорушень настала смерть молодої людини, яка відбувалась на очах її матері, а інша потерпіла отримала тілесні ушкодження та довгий час перебувала на лікуванні, а сам засуджений місце пригоди покинув.
На думку колегії суддів, сукупність таких обставин свідчить про те, що розмір призначеного ОСОБА_3 покарання хоча і граничить у межах санкції частини 2 статті 286 КК, однак є несправедливим та не буде сприяти виправленню засудженого та попередженню вчинення ним нових злочинів.
З урахуванням наведеного, колегія суддів вважає, що призначене ОСОБА_3 покарання не відповідає загальним засадам призначення покарання, принципам законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання.
Отже, під час розгляду справи судом апеляційної інстанції на порушення вимог статті 419 КПК не дано належної оцінки доводам апеляційних скарг прокурора та потерпілих, у зв`язку з чим допущено порушення вимог кримінального процесуального закону, яке є істотним, оскільки ставить під сумнів законність і обґрунтованість судового рішення, та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженої внаслідок м`якості у зв`язку з неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, що у відповідності з вимогами пунктів 1-3 частини 1 статті 438 КПК є підставою для скасування такого рішення.
Також слушними є доводи потерпілих в частині неправильного вирішення цивільного позову, з огляду на таке.
Відповідно до статті 128 КПК особа, якій кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням завдано майнової та/або моральної шкоди, має право під час кримінального провадження до початку судового розгляду пред`явити цивільний позов до підозрюваного, обвинуваченого або до фізичної чи юридичної особи, яка за законом несе цивільну відповідальність за шкоду, завдану діяннями підозрюваного, обвинуваченого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння.
Так суд першої інстанції вирішуючи цивільний позов не у повній мірі обґрунтував суму, яку він стягнув у рахунок відшкодування матеріальної шкоди та неправильно зарахував часткове відшкодування батьком засудженого витрат у сумі 20 000 грн, при цьому зменшив суму заявлених позовних вимог та належним чином не обґрунтував свої висновки.
Що стосується вимог потерпілих про стягнення моральної шкоди на їх користь, суд переглядаючи вирок місцевого суду формально послався на глибину фізичних, душевних страждань потерпілих, не врахувавши того, що ними були заявлені різні суми відшкодування та зазначені різні мотиви щодо розрахунку моральної шкоди з урахуванням тих переживань, які вони зазнали після вказаної трагедії.
Між тим, зі змісту позовної заяви потерпілих убачається, що при обґрунтуванні розміру моральної шкоди ОСОБА_1 просила врахувати її перебування у надзвичайній ситуації ДТП, сам наїзд на неї, сильний емоційний стрес під час ДТП, страх за свій стан здоров`я, тривалий курс амбулаторного та стаціонарного лікування, довгий час перебування у безпорадному стані, наслідки від отриманих травм, які не дають повною мірою вести нормальний спосіб життя, багато зусиль покладених для захисту своїх прав у цьому кримінальному провадженні, а також зважити на те, що кожен розгляд справи у суді нагадує про трагічні події, з якими відчувається сильний душевний біль.
Потерпілий ОСОБА_2 також обґрунтовуючи позов в частині стягнення моральної шкоди послався на сильний емоційний стрес у зв`язку із втратою доньки та травмуванням дружини, що призвело до зміни звичайного способу життя, недосипання, постійний головний біль, догляд за дружиною, яка самостійно не могла пересуватись та зважити на те, що такі наслідки згадуються постійно і призводять до сильних душевних переживань після вказаної трагедії.
Таким доводам суд апеляційної інстанції не надав належної оцінки та при залишенні без зміни суми відшкодування моральної шкоди формально підійшов до розгляду апеляційної скарги та зазначив, що стягнення з ОСОБА_3 на користь потерпілої ОСОБА_1 250 000 грн, а на користь ОСОБА_2 200 000 грн, є достатньою сумою для визначення тих моральних страждань, які пережили потерпілі.
Проте, колегія суддів не може погодитись з таким рішенням та вважає його не справедливим, достатньо невмотивованим та необґрунтованим.
Тобто, Суд апеляційної інстанції на доводи апеляційної скарги потерпілих не надав належних відповідей у частині стягнення моральної шкоди, а в частині перерахунку матеріальної шкоди не навів належного вмотивування чому він залишає без зміни вирок місцевого суду.
За зазначених обставин, ухвала апеляційного суду підлягає скасуванню з призначенням нового розгляду у суді апеляційної інстанції.
А відтак, касаційні скарги прокурора та потерпілих підлягають частковому задоволенню, з тих підстав, що вони просили скасувати, окрім іншого і вирок місцевого суду, однак під час апеляційного розгляду можливо усунути допущені судом першої інстанції помилки, оскільки питання про м`якість призначеного покарання через неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність в апеляції ставились потерпілими і прокурором, а збільшення суми заподіяних збитків потерпілими під час апеляційного розгляду.
При новому розгляді в суді апеляційної інстанції необхідно врахувати наведене, апеляційний розгляд здійснити відповідно до вимог КПК та прийняти законне і обґрунтоване рішення в частині вирішення цивільного позову та призначеного покарання, з урахуванням того, що призначене ОСОБА_3 покарання слід вважати м`яким через неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність.
Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК, Суд