ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
26 травня 2021 року
м. Київ
справа № 644/349/19
провадження № 51-150км21
Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючої Вус С.М.,
суддів Єремейчука С.В., Стороженка С.О.,
за участю:
секретаря судового засідання Голубенко О.В.,
прокурора Вараниці В.М.,
захисника Гепалова А.Г., (у режимі відеоконференції),
засудженого ОСОБА_1 (в режимі відеоконференції),
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу потерпілої ОСОБА_2 на вирок Харківського апеляційного суду від 22 грудня 2020 року стосовно ОСОБА_1 у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12018220000000272, за обвинуваченням
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, жителя АДРЕСА_1 ), зареєстрованого в АДРЕСА_2 ), раніше не судимого,
у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України.
Зміст оскарженого судового рішення і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 05 серпня 2019 року ОСОБА_1 засуджено за ч. 2 ст. 286 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років із позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 роки.
На підставі ст. 75 КК України звільнено ОСОБА_1 від відбування основного покарання з випробуванням зі встановленням іспитового строку тривалістю 1 рік та покладенням обов`язків, передбачених частинами 1, 3 ст. 76 цього Кодексу.
Вирішено питання щодо процесуальних витрат, цивільних позовів та речових доказів.
За оскаржуваним вироком Харківського апеляційного суду від 22 грудня 2020 року скасовано вказаний вирок місцевого суду в частині призначеного покарання і звільнення від його відбування та ухвалено новий вирок, яким призначено ОСОБА_1 за ч. 2 ст. 286 КК України покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 2 роки.
Строк відбування покарання засудженому ОСОБА_1 ухвалено рахувати з моменту звернення вироку до виконання.
У решті вирок суду першої інстанції залишено без змін.
Згідно з вироком ОСОБА_1 визнано винуватим у тому, що він 14 березня 2018 року близько 17:50, керуючи технічно справним автомобілем "Hyundai Elantra", номерний знак НОМЕР_1, їдучи по автодорозі "Київ - Харків - Довжанський" зі сторони Салтівського шосе в напрямку просп. Московського в м. Харкові зі швидкістю приблизно 50 км/год, у районі 513 км усупереч вимогам п. 12.1 Правил дорожнього руху не врахував дорожньої обстановки, не обрав такої швидкості руху і таких прийомів керування, які би дозволяли постійно контролювати рух автомобіля та безпечно керувати ним, у зв`язку з чим допустив неконтрольований рух свого автомобіля з подальшим виїздом на смугу зустрічного руху, де відбулося зіткнення його автомобіля з автомобілем "Toyota Rav4", номерний знак НОМЕР_2, під керуванням ОСОБА_3 .
Унаслідок дорожньо-транспортної події водій автомобіля "Toyota Rav4" отримав тілесні ушкодження середньої тяжкості за критерієм тривалості розладу здоров`я, а пасажир автомобіля "Hyundai Elantra" ОСОБА_4, - тяжкі тілесні ушкодження по критерію небезпеки для життя, від яких ІНФОРМАЦІЯ_2 померла.
Порушення вимог Правил дорожнього руху ОСОБА_1, мають причинний зв`язок із подією та її наслідками.
Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі потерпіла, не оспорюючи висновків судів щодо встановлених фактичних обставин кримінального провадження, доведеності винуватості ОСОБА_1 і правильності кваліфікації його дій, посилаючись на невідповідність призначеного апеляційним судом покарання тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та особі засудженого внаслідок м`якості, просить призначити йому покарання у виді позбавлення волі на строк 8 років.
Потерпіла стверджує про неврахування апеляційним судом у достатній мірі даних щодо особи засудженого, зокрема того, що він не працює, не одружений, на утриманні дітей не має, завдану злочином шкоду не відшкодував. Також, на її думку, суд апеляційної інстанції не звернув належної уваги на суспільну небезпеку вчиненого кримінального правопорушення, кількість потерпілих та розмір завданої моральної і матеріальної шкоди.
Позиції інших учасників судового провадження
Від захисника засудженого - адвоката Гепалова А.Г. до касаційного суду надійшли заперечення на касаційну скаргу в яких він навів відповідні аргументи.
Прокурор Вараниця В.М., засуджений та його захисник у засіданні суду касаційної інстанції заперечили проти задоволення касаційної скарги вважаючи її необґрунтованою, та просили залишити вирок апеляційного суду стосовно ОСОБА_1 без зміни.
Мотиви Суду
Заслухавши доповідь судді, з`ясувавши прокурора, засудженого і його захисника, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи, наведені у касаційній скарзі, колегія суддів дійшла висновку, що скарга задоволенню не підлягає з огляду на таке.
За приписами ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
Згідно з ч. 1 ст. 438 КПК України підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є лише: істотне порушення вимог кримінального процесуального закону; неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність; невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого. При вирішенні питання про наявність зазначених у ч. 1 цієї статті підстав суд касаційної інстанції має керуватися статтями 412-414 вказаного Кодексу (ч. 2 ст. 438 КПК України).
У касаційній скарзі потерпіла не оспорює висновків суду в частині доведеності винуватості ОСОБА_1 у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення та правильності кваліфікації його дій за ч. 2 ст. 286 КК України.
За вироком суду апеляційної інстанції ОСОБА_1 визнано винуватим у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України, який згідно зі ст. 12 цього Кодексу є тяжким.
Санкція ч. 2 ст. 286 КК України передбачає покарання у виді позбавлення волі на строк від 3 до 8 років з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк до 3 років або без такого.
Відповідно до вимог статей 50, 65 КК України особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне і достатнє для її виправлення і попередження нових злочинів. Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути співмірним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного.
Кримінально-правові норми, що визначають загальні засади та правила призначення покарання, наділяють суд правом вибору однієї із форм реалізації кримінальної відповідальності - призначити покарання або звільнити від покарання чи від його відбування, завданням якої є виправлення особи та попередження нових кримінальних правопорушень.
Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує врахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особи винного, обставин, що впливають на покарання.
Разом із тим дискреційні повноваження суду щодо призначення покарання або прийняття рішення про звільнення від його відбування мають межі, визначені статтями 414, 438 КПК України, які передбачають повноваження суду касаційної інстанції скасувати або змінити судове рішення у зв`язку з невідповідністю призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого, зокрема, коли покарання за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м`якість або через суворість, а також у разі неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, у разі необґрунтованого застосування, в тому числі, положень ст. 75 КК України.
Дискреційні повноваження суду визнаються і Європейським судом з прав людини, який у своїх рішеннях (наприклад, у справі "Довженко проти України") зазначає лише про необхідність визначення законності, обсягу, способів і меж застосування свободи оцінювання представниками судових органів, виходячи з відповідності таких повноважень суду принципу верховенства права. Це забезпечується, зокрема, належним обґрунтуванням обраного рішення в процесуальному документі суду тощо.
Згідно зі ст. 414 КПК України невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м`якість або суворість.
Термін "явно несправедливе покарання" означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання з погляду суду апеляційної чи касаційної інстанції, а відмінність у такій оцінці принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію між визначеним судом хоча й у межах відповідної санкції статті видом та розміром покарання й тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначено, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема ті, що повинні братися до уваги при призначенні покарання.
Як убачається з матеріалів кримінального провадження, апеляційний суд, переглядаючи вирок суду першої інстанції щодо ОСОБА_1, дотримався наведених вимог матеріального права.
Так, в апеляційній скарзі потерпіла посилалася на м`якість призначеного ОСОБА_1 покарання з огляду на необґрунтоване застосування місцевим судом положень ст. 75 КК України і вважала, що засудженому слід призначити покарання, яке належить відбувати реально.
Апеляційний суд частково погодився із зазначеними доводами і скасував вирок місцевого суду в частині заходу примусу, обравши такий, що належить відбувати реально. При цьому, призначаючи ОСОБА_1 покарання, суд дав належну оцінку ступеню тяжкості вчиненого злочину, виходячи не лише з визначених у ст. 12 КК України формальних критеріїв, а й з особливостей конкретного кримінального правопорушення. Зокрема, апеляційний суд узяв до уваги наслідки в результаті порушення ОСОБА_1 Правил дорожнього руху.
Разом із тим, виконуючи приписи ст. 65 цього Кодексу, суд зважив на обставини, що пом`якшують покарання - щире каяття, відсутність обставин, які його обтяжують, та дані про особу винного.
Повною мірою врахувавши вказані обставини, суд апеляційної інстанції усупереч твердженням потерпілої, належно умотивувавши своє рішення, визнав їх такими, що пом`якшують покарання, і дотримуючись принципу співмірності та індивідуалізації покарання, призначив ОСОБА_1 покарання за ч. 2 ст. 286 КК України у виді позбавлення волі на строк 3 роки, яке слід відбувати реально.
До того ж думка потерпілої, яка наполягала на суворій мірі покарання, враховується судом у сукупності з обставинами, передбаченими ст. 65 КК України, однак не є вирішальною під час призначення покарання.
За таких обставин доводи касаційної скарги потерпілої стосовно неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідності призначеного судом покарання ступеню тяжкості вчиненого злочину й особі засудженого через м`якість є непереконливими.
Вирок апеляційного суду є законним, обґрунтованим та відповідає вимогам ст. 420 КПК України.
Призначене ОСОБА_1 покарання узгоджується з приписам статей 50, 65 КК України, є необхідним і достатнім для його виправлення та попередження вчинення нових злочинів, домірним вчиненому. Правових підстав вважати призначене засудженому покарання явно несправедливим через м`якість і недостатнім для досягнення його мети колегія суддів не вбачає.
Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які були би підставою для скасування вироку апеляційного суду, не встановлено.
Урахувавши наведене та керуючись статтями 434, 436 КПК України, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга потерпілої не підлягає задоволенню, а оскаржуване судове рішення слід залишити без зміни.