Постанова
Іменем України
26 травня2021 року
м. Київ
справа № 263/15273/17
провадження № 51-7558км18
Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючої Вус С.М.,
суддів Єремейчука С.В., Мазура М.В.,
за участю:
секретаря судового засідання Голубенко О.В.,
захисника Довженка В.І. (в режимі відеоконференції),
засудженого ОСОБА_1 (в режимі відеоконференції),
прокурора Вараниці В.М.,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника Довженка Валерія Івановича в інтересах засудженого ОСОБА_1 на вирок Жовтневого районного суду м. Маріуполя від 28 грудня 2017 року та ухвалу Донецького апеляційного суду від 31 серпня 2020 року стосовно останнього у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 22140800000096, за обвинуваченням
ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, уродженця м. Донецька, жителя АДРЕСА_1 ), раніше не судимого,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 110 КК України.
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Жовтневого районного суду м. Маріуполя Донецької області від 28 грудня 2017 року ОСОБА_1 засуджено за ч. 2 ст. 110 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 6 років 9 місяців без конфіскації майна.
На підставі ч. 5 ст. 72 КК України (в редакції Закону від 26 листопада 2015 року) ОСОБА_1 зараховано у строк відбування покарання строк попереднього ув`язнення з 12 червня 2014 року до 20 червня 2017 року з розрахунку один день попереднього ув`язнення за два дні позбавлення волі та на підставі ч. 5 ст. 72 КК України (в редакції Закону від 03 вересня 2017 року) зараховано у строк відбування покарання строк попереднього ув`язнення з 21 червня 2017 року.
Вирішено питання щодо речових доказів та процесуальних витрат.
Ухвалою Апеляційного суду Донецької області від 12 квітня 2018 року апеляційні скарги обвинуваченого ОСОБА_1 та його захисника Довженка В.І. залишено без задоволення, а вирок Жовтневого районного суду м. Маріуполя Донецької області від 28 грудня 2017 року стосовно ОСОБА_1 - без зміни.
На підставі ч. 5 ст. 72 КК України (в редакції Закону від 26 листопада 2015 року) зараховано ОСОБА_1 у строк відбування покарання строк попереднього ув`язнення з 12 червня 2014 року (день затримання) до 12 квітня 2018 року (день набрання вироком законної сили) з розрахунку один день попереднього ув`язнення за два дні позбавлення волі. Звільнено ОСОБА_1 з-під варти в залі суду за відбуттям строку покарання.
Постановою Верховного Суду від 30 травня 2019 року ухвалу Апеляційного суду Донецької області від 12 квітня 2018 року стосовно ОСОБА_1 скасовано та призначено новий розгляд у суді апеляційної інстанції.
Ухвалою Донецького апеляційного суду від 31 серпня 2020 року апеляційні скарги обвинуваченого ОСОБА_1 та його захисника Довженка В.І. залишено без задоволення, а вирок Жовтневого районного суду м. Маріуполя Донецької області від 28 грудня 2017 року стосовно ОСОБА_1 - без змін.
На підставі ч. 5 ст. 72 КК України (в редакції Закону від 26 листопада 2015 року) зараховано ОСОБА_1 у строк відбування покарання строк попереднього ув`язнення з 12 червня 2014 року до 12 квітня 2018 року з розрахунку один день попереднього ув`язнення за два дні позбавлення волі.
Згідно з вироком ОСОБА_1 визнаний винним у вчиненні кримінального правопорушення за таких обставин.
У травні 2014 року ОСОБА_1, діючи умисно, з метою зміни меж території та державного кордону України, достовірно усвідомлюючи, що незаконне утворення "Донецької народної республіки" (далі - "ДНР") відбулось на адміністративній території України - Донецька область, всупереч відповідним положенням Конституції України, Закону України "Про всеукраїнський референдум" від 06 листопада 2012 року внаслідок озброєного захвату органів державної влади вказаного регіону, взяв участь в органах влади "ДНР" та в період з 01 червня 2014 року до 12 червня 2014 року вчинив активні дії щодо встановлення у непередбачений законами України спосіб влади "ДНР" у м. Маріуполі.
На виконання свого протиправного наміру, наприкінці травня 2014 року, маючи достатній досвід у забезпеченні роботи комунальних служб та рейтинг колишнього кандидата на пост мера м. Маріуполя, ОСОБА_1, з метою безпосередньої реалізації плану захвату влади в м. Маріуполі Донецької області представниками "ДНР", вступив у злочинну змову з депутатом незаконно створеного органу законодавчої влади - Верховної Ради "ДНР" та головою Територіальної виборчої комісії вказаної організації у м. Маріуполі, матеріали відносно якої виділено в окреме провадження та за якими ухвалений вирок суду, щодо призначення його на посаду виконуючого обов`язки голови виконавчого комітету Маріупольської міської ради "ДНР", функції якого можуть виконувати лише органи державної влади або місцевого самоврядування, утворені на підставі та в порядку, встановленому чинним законодавством України.
При цьому кандидатура ОСОБА_1 на посаду виконуючого обов`язки голови виконавчого комітету Маріупольської міської ради "ДНР" була погоджена особою, матеріали відносно якої виділено в окреме провадження та за якими ухвалений вирок суду, з керівництвом "ДНР" у м. Донецьку.
01 червня 2014 року ОСОБА_1, за наявності у м. Маріуполі офіційних органів державної влади України, з метою їх заміни та створення і діяльності непередбачених чинним законодавством органів управління "ДНР" та внаслідок цього зміни структури органів місцевого самоврядування та меж території України, в порушення норм Конституції України та Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", шляхом підтримки пропозиції особи, матеріали відносно якої виділено в окреме провадження та за якими ухвалений вирок суду, щодо висунення його кандидатури та імітованого голосування більшості присутніх, на мітингу біля захопленої будівлі Маріупольської міської ради обійняв посаду виконуючого обов`язки голови виконавчого комітету - мера "ДНР" у м. Маріуполі.
При цьому того ж дня на вказаному мітингу ОСОБА_1, прийнявши на себе обов`язки мера "ДНР" у м. Маріуполі, як керівник незаконно утвореного вищого органу виконавчої влади міста із наділенням його керівними функціями по відношенню до учасників "ДНР", які згідно з Конституцією України та Законом України "Про місцеве самоврядування в Україні" уповноважені виконувати лише органи державної влади та місцевого самоврядування, закликав до створення єдиної системи виконавчої влади "ДНР" у м. Маріуполі, забезпечення їх діяльності організаційно-штатною структурою та загальному підкоренні "ДНР".
У подальшому, на початку червня 2014 року, прийнявши на себе усю повноту виконавчої влади у м. Маріуполі, ОСОБА_1, використовуючи обов`язки голови виконавчого органу влади міста, за попередньою змовою з особою, матеріали відносно якої виділено в окреме провадження та за якими ухвалений вирок суду, паралельно з діючою Маріупольською міською радою, незаконно утворив Маріупольську міську раду "ДНР" та відповідні підрозділи в Приморському, Іллічівському, Орджонікідзевському та Жовтневому районах міста, а також відділи, призначивши в них на керівні посади відповідальних осіб.
Таким чином, ОСОБА_1 усупереч чинному законодавству самочинно очолив та сформував орган виконавчої влади місцевого самоврядування у м. Маріуполі, яким в період з 01 червня 2014 року до 12 червня 2014 року керував, виконуючи обов`язки мера міста.
Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі захисник Довженко В.І., посилаючись на допущені судом першої інстанції неповноту судового розгляду, невідповідність викладених у вироку висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, істотні порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, яке призвело до невідповідності призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення, що було залишено поза увагою апеляційним судом, просить судові рішення стосовно ОСОБА_1 скасувати і призначити новий розгляд кримінального провадження у суді першої інстанції. На обґрунтування своїх вимог зазначає, що захист обвинуваченого ОСОБА_1 здійснювався адвокатом Черкассом В.М., який одночасно здійснював захист обвинуваченої ОСОБА_2 за наявності конфлікту інтересів між обвинуваченими, що істотно порушило право на захист ОСОБА_1, який на відміну від ОСОБА_2 не визнавав своєї винуватості. Також посилається на розгляд справи та ухвалення обвинувального вироку стосовно ОСОБА_1 неповноважним складом суду, оскільки головуючою суддею було вже ухвалено вирок на підставі угоди про визнання винуватості стосовно ОСОБА_2, яким вона була пов`язана, що свідчить про її особисту заінтересованість у результатах розгляду справи. Крім того, вказує, що судовий розгляд в суді першої інстанції не в повному обсязі фіксувався технічними засобами, пред`явлене ОСОБА_1 обвинувачення є неконкретним через невідповідність його диспозиції ст. 110 КК України, що порушило право ОСОБА_1 на захист, а його дії за цим законом кваліфіковано неправильно, оскільки вони не мали на меті зміну меж території та державного кордону України. Викладаючи свою версію подій та даючи критичну оцінку показанням свідків, захисник зазначає, що судом першої інстанції не надано належної правової оцінки показанням ОСОБА_1 щодо його непричетності до вчинення інкримінованого йому правопорушення. Стверджує, що апеляційним судом не дотримано вимоги ст. 419 КПК України, оскільки не перевірено належним чином та не надано відповідної правової оцінки доводам апеляційної скарги захисника.
Позиції інших учасників судового провадження
Засуджений ОСОБА_1 та захисник Довженко В.І. у засіданні суду касаційної інстанції підтримали касаційну скаргу останнього та просили її задовольнити.
Прокурор Вараниця В.М. вважав касаційну скаргу необґрунтованою та просив залишити її без задоволення, а оскаржені судові рішення стосовно ОСОБА_1 без зміни.
Мотиви Суду
Заслухавши доповідь судді, з`ясувавши думки учасників судового провадження, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що скарга задоволенню не підлягає з огляду на таке.
За приписами ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
Згідно з ч. 1 ст. 438 КПК України підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є лише: істотне порушення вимог кримінального процесуального закону; неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність; невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого. При вирішенні питання про наявність зазначених у частині першій цієї статті підстав суд касаційної інстанції має керуватися статтями 412 - 414 цього Кодексу (ч. 2 ст. 438 КПК України).
Таким чином, неповнота судового розгляду (ст. 410 КПК України) та невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження (ст. 411 КПК України) не є підставою для перегляду судових рішень у касаційному порядку, чинним кримінальним процесуальним законом не передбачено можливості скасування касаційним судом рішень судів першої та апеляційної інстанцій з цих підстав.
Натомість зазначені обставини, на які, зокрема, посилається у своїй касаційній скарзі захисник, були предметом перевірки суду апеляційної інстанції, який зазначив про відсутність порушень вимог КПК України при проведенні розгляду кримінального провадження у суді першої інстанції. Тому при перегляді судових рішень колегія суддів виходить із фактичних обставин справи, встановлених судом першої інстанції.
Відповідно до вимог ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотримання вимог кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведенні належні і достатні мотиви та підставі його ухвалення.
Положеннями ст. 94 КПК України встановлено, що суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінює кожний доказ - з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів з точки зору їх достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення.
Судові рішення попередніх інстанцій у даному кримінальному провадженні свідчать, що судами ретельно перевірені доводи, аналогічні тим, що викладені у касаційній скарзі. Зазначені в них мотиви про відхилення цих доводів колегія суддів вважає обґрунтованими і такими, що відповідають дослідженим у судовому засіданні доказам.
Твердження захисника Довженка В.І. про недоведеність винуватості ОСОБА_1 у пред`явленому обвинуваченні є безпідставними, оскільки протилежні висновки місцевого суду ґрунтуються, згідно з вимогами ст. 370 КПК України, на об`єктивно з`ясованих обставинах, які підтверджені відповідними доказами.
Мотивуючи свої висновки у цій частині, суд у вироку послався, зокрема, на показання свідків ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, зі змісту яких убачається, що ОСОБА_1 був присутній на мітингах біля будівлі міської ради, де була наявна символіка "ДНР", основними темами мітингів були приєднання м. Маріуполя до території Російської Федерації та захист м. Маріуполя від української армії, йому запропонували стати керівником міста, на що він погодився, спілкувався з представниками "ДНР", очікував від них вказівок щодо подальших дій, був представлений ними як "народний мер" м. Маріуполя, представник "ДНР".
Також судом враховано ряд письмових доказів, у тому числі дані відеозаписів подій, які відбувалися у м. Маріуполі в травні - червні 2014 року за участі ОСОБА_1 та ОСОБА_2, зафіксовані на DVD - дисках та надані свідком ОСОБА_8 на підтвердження його показань; дані висновку фоноскопічної експертизи від 22.11.2017 № 111/4 з ілюстративною таблицею, згідно з якими у наданих на дослідження записах ознаки монтажу відсутні; дані протоколу пред`явлення особи для впізнання за фотознімками від 13.06.2014, відповідно до яких свідок ОСОБА_7 упізнав ОСОБА_1 як особу, яка разом із представниками "ДНР" заходила у будівлю УБОЗ в м. Маріуполі.
Сукупністю цих та інших доказів у кримінальному провадженні, безпосередньо досліджених та оцінених судом відповідно до вимог ст. 94 КПК України, які є належними, допустимими та узгоджуються між собою, спростовуютьсядоводи щодо непричетності ОСОБА_1 до вчинення інкримінованого йому кримінального правопорушення та твердження про бажання останнього лише щодо створення в досліджуваному періоді громадської організації, а його дії, вчинені за попередньою змовою групою осіб з метою зміни меж території та державного кордону України на порушення порядку, встановленого Конституцією України, а також публічні заклики до вчинення таких дій правильно кваліфіковано судом за ч. 2 ст. 110 КК України.
При цьому колегія суддів касаційного суду погоджується з критичною оцінкою судами першої та апеляційної інстанцій посилань сторони захисту на неконкретність пред`явленого ОСОБА_1 обвинувачення, оскільки формулювання останнього є у достатній мірі чітким та конкретним, складене з дотриманням вимог ст. 91 КПК України, дає повне уявлення про елементи складу інкримінованого ОСОБА_1 кримінального правопорушення і не звужує можливості для реалізації права на захист від нього.
Покарання засудженому призначено з дотриманням вимог статей 50, 65 КК України з урахуванням тяжкості вчиненого ним кримінального правопорушення, даних про його особу та конкретних обставин справи ближче до найнижчої межі санкції кримінального закону, за яким його визнано винним, і вважати таке покарання занадто суворим підстав не вбачається.
Суд апеляційної інстанції, розглянувши апеляційні скарги обвинуваченого ОСОБА_1 та захисника Довженка В.І., належним чином перевірив доводи у них, аналогічні доводам у касаційній скарзі останнього, у тому числі й щодо необґрунтованого засудження ОСОБА_1, та, погоджуючись із викладеними у вироку суду першої інстанції висновками і мотивами прийнятого ним рішення, законно й обґрунтовано постановив залишити цей вирок без змін, із чим погоджується і колегія суддів касаційного суду. Ухвала апеляційного суду відповідає вимогам ст. 419 КПК України.
Судом апеляційної інстанції обґрунтовано були визнані безпідставними посилання засудженого та його захисника на розгляд кримінального провадження неповноважним складом суду через ухвалення обвинувального вироку стосовно ОСОБА_1 тією самою головуючою суддею, яка раніше ухвалила вирок від 21.11.2017 на підставі угоди про визнання винуватості між прокурором та ОСОБА_2, обвинуваченою у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 110 КК України, за попередньою змовою з ОСОБА_1 .
Так, вирок суду на підставі угоди не може мати преюдиціального значення в кримінальних провадження щодо інших осіб. По-перше, чинний КПК України не містить норми, яка би вказувала на преюдиціальне значення таких вироків для доказування фактичних обставин кримінального правопорушення в межах іншого кримінального провадження щодо інших осіб (ст. 90 цього Кодексу вказує лише на преюдиціальне значення рішення національного чи міжнародного суду, яким встановлено порушення прав і свобод людини, для вирішення питання щодо допустимості тих чи інших доказів). По-друге, обставини вчинення злочину у вироку на підставі угоди не встановлюються на підставі повного та всебічного дослідження доказів у межах змагальної процедури за участю всіх фігурантів інкримінованого правопорушення, а набувають значення правової презумпції в силу визнання цих обставин сторонами угоди та затвердження її судом. По-третє, надання вироку на підставі угоди преюдиціального значення в кримінальному провадженні щодо інших осіб порушуватиме гарантії статті 6 Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини.
У рішенні від 23.02.2016 у справі "Навальний і Офіцеров проти Росії" (Navalnyy and Ofitserov vRussia, заяви № 46632/13 і № 28671/14) Європейський суд з прав людини підкреслив, що обставини, встановлені у провадженні, в якому не беруть участь інші обвинувачені, не повинні мати преюдиціальне значення для їх справ. Статус доказів, використаних в одній справі, повинен залишатися суто відносним, а їх сила - обмежуватися даними конкретногопровадження. Особливо це стосується вироків, ухвалених на підставі угоди.
Саме така правозастосовна позиція була висловлена в постанові Верховного Суду від 19.11.2019 у справі № 759/10575/16-к (провадження № 51-1951км19).
До того ж, право обвинуваченого на визнання своєї вини у вчиненні кримінального правопорушення та укладення угоди про визнання винуватості передбачено діючим кримінальним процесуальним законом і може бути вільно використано ним відповідно до принципу диспозитивності незалежно від невизнання своєї вини іншими особами у кримінальному провадженні. Водночас вирок на підставі угоди про визнання винуватості від 21.11.2017 стосовно ОСОБА_2 не містить посилання на конкретних осіб, як співучасників інкримінованих їй кримінальних правопорушень, що свідчить про відсутність встановлених преюдиціальних фактів щодо них, у тому числі й щодо ОСОБА_1 .
Крім того, в ході судового розгляду кримінального провадження стосовно ОСОБА_1 жоден із учасників судового провадження не заявляв про наявність обставин, передбачених статтями 75, 76 КПК України, які б виключали участь у ньому головуючої судді Хараджі Н.В., відводів їй заявлено не було.
Так само колегія суддів касаційного суду погоджується з наведеними в ухвалі суду апеляційної інстанції аргументами на користь відсутності порушення права ОСОБА_1 на захист. Як убачається з матеріалів кримінального провадження, захисник Черкасс В.М., який представляв інтереси обвинуваченої ОСОБА_2, був залучений до участі у кримінальному провадженні на підставі договору з ОСОБА_1 про надання правової допомоги в одному судовому засіданні 12.10.2017 (Т. 7, а. п. 113). При цьому ОСОБА_1 зазначив про можливість розгляду справи за відсутності двох інших його захисників Довженка В.І. та Гуртового М.Б., стверджуючи, що його права цим порушені не будуть. У вказаному судовому засіданні вирішувались процесуальні питання, не досліджувались докази, не встановлювались будь-які фактичні обставини справи, які в подальшому могли би вплинути на остаточне рішення суду щодо пред`явленого ОСОБА_1 обвинувачення. А наступний розгляд кримінального провадження відбувався за участю адвоката Довженка В.І., який представляв інтереси обвинуваченого ОСОБА_1 і не був обмежений щодо здійснення захисту останнього.
Угода з прокурором про визнання винуватості була укладена ОСОБА_2 21.11.2017, до цього вона заперечувала свою причетність до інкримінованих їй діянь, а матеріали справи за обвинуваченням ОСОБА_1 були виділені в окреме провадження, в якому захисник Черкасс В.М. участі не брав. За таких обставин взагалі немає підстав стверджувати про те, що адвокат Черкасс В.М. здійснював захист обвинувачених ОСОБА_2 та ОСОБА_1 за наявного між ними конфлікту інтересів, оскільки на той момент позиції обвинувачених щодо невизнання своєї винуватості не відрізнялися.
З приводу неповноти фіксування судового провадження в суді першої інстанції технічними засобами, на яку посилається захисник, слід зазначити, що за змістом ст. 412 КПК України невід`ємною властивістю поняття "істотність порушення вимог кримінального процесуального закону" є його здатність перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване рішення. Аналізуючи вказану норму кримінального процесуального закону, необхідно з`ясувати, як неповне фіксування судового провадження за допомогою технічних засобів вплинуло на законність ухваленого судом рішення, необхідно виходити із "рівня істотності" відхилень від вимог норми кримінального процесуального права. Так, з метою перевірки тверджень сторони захисту в цій частині судом апеляційної інстанції з місцевого суду було витребувано архівні технічні записи судових засідань, які надійшли на адресу апеляційного суду і були досліджені ним, внаслідок чого встановлено лише неповну фіксацію судового засідання від 03.07.2017, під час якого вирішувалося питання про привід свідка (Т. 10, а. п. 40 - 42). Однак така неповнота фіксування судового провадження, з огляду на значимість процесуальних дій, які проводились у судовому засіданні, та обсяг відсутньої на технічному носії інформації про них, розцінена судом апеляційної інстанції як така, що не перешкодила суду першої інстанції за результатами розгляду справи по суті ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення, з чим погоджується і колегія суддів касаційного суду.
Також судами обох інстанцій перевірено і обґрунтовано, з наведенням у вироку та ухвалі відповідних мотивів, відхилено як такі, що не знайшли свого підтвердження в ході судового розгляду, доводи сторони захисту щодо фальсифікації матеріалів справи, вимушеності показань свідків та застосування до ОСОБА_1 недозволених методів ведення досудового розслідування, оскільки будь-яких об`єктивних даних, які б указували на існування таких обставин, матеріали кримінального провадження не містять і жодною із сторін не надано, а відсутність в діях працівників правоохоронного органу складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 365 КК України, підтверджена результатами офіційного розслідування, які стороною захисту не оспорювались.
Таких істотних порушень вимог кримінального процесуального закону чи неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, які були би безумовними підставами для скасування чи зміни оскаржених судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій у цьому кримінальному провадженні, колегією суддів не встановлено.
Урахувавши наведене та керуючись статтями 434, 436 КПК України, Суд дійшов висновку, що касаційну скаргу захисника Довженка В.І. слід залишити без задоволення, а судові рішення стосовно ОСОБА_1 - без зміни.