Постанова
Іменем України
31 травня 2021 року
м. Київ
справа № 127/6582/16-ц
провадження № 61-2724св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Сакари Н. Ю. (суддя-доповідач), Осіяна О. М., Шиповича В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
представник позивача - ОСОБА_2,
відповідач - ОСОБА_3,
представник відповідача - ОСОБА_4,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_3 - ОСОБА_4 на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 21 жовтня 2020 року у складі судді Короля О. П. та постанову Вінницького апеляційного суду від 20 січня 2021 року у складі колегії суддів: Рибчинського В. П., Голоти Л. О., Оніщука В. В.,
ВСТАНОВИВ:
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У березні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_3 про відшкодування матеріальної і моральної шкоди.
Позовна заява мотивована тим, що 06 березня 2008 року він на підставі нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу придбав у ОСОБА_3 квартиру АДРЕСА_1, за що сплатив продавцю 222 200,00 грн. Право власності на квартиру зареєстровано у встановленому законом порядку.
На момент придбання квартири він був впевнений у тому, що жодних заборон чи обмежень на вказану квартиру немає, оскільки нотаріус запевнив його в тому, що проведеною перевіркою встановлено відсутність жодних обмежень на вказану квартиру.
Проте, у грудні 2014 року йому стало відомо, що ОСОБА_3 при приватизації зазначеної квартири не вказав у поданих ним документах про те, що ця квартира є службовою і не підлягає приватизації. Таким чином, ОСОБА_3, усвідомлюючи, що надана йому у користування службова квартира є державною власністю, знаючи встановлений порядок проживання в ній, навмисно, шляхом обману, 15 вересня 2005 року приватизував квартиру балансовою вартістю 56 426,00 грн, а також 06 березня 2008 року, зловживаючи його довірою, не повідомляючи, що квартира отримана незаконним шляхом, продав це майно, за що отримав від нього 222 200,00 грн.
На даний час у результаті умисних протиправних дій ОСОБА_3 він та його дружина ОСОБА_5 фактично залишились без житла, чим йому завдано моральної шкоди.
На підставі вказаного ОСОБА_1, з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог від 08 вересня 2020 року, просив суд стягнути з ОСОБА_3 867 825,00 грн на відшкодування завданої матеріальної шкоди та 150 000,00 грн на відшкодування завданої моральної шкоди.
Короткий зміст судових рішень
Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 21 жовтня 2020 року, залишеним без змін постановою Вінницького апеляційного суду від 20 січня 2021 року, позов ОСОБА_1 задоволено частково.
Стягнуто із ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 867 825,00 грн на відшкодування завданої матеріальної шкоди, 20 000,00 грн на відшкодування завданої моральної шкоди і витрати у розмірі 4 500,00 грн за проведення судової оціночно-будівельної експертизи згідно з висновком судового експерта Данилюка В. О. від 20 липня 2020 року № 552.
Стягнуто з ОСОБА_3 у дохід держави судовий збір у розмірі 8 878,25 грн.
У задоволенні інших позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.
Частково задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й суд апеляційної інстанції, виходив із того, що відповідно до висновку експерта від 20 липня 2020 року № 552 за результатами проведення оціночно-будівельної експертизи встановлено, що ринкова вартість квартири АДРЕСА_1 складає 867 825,00 грн, тому відповідач повинен відшкодувати позивачу, як покупцеві, завдані останньому збитки відповідно до реальної вартості указаної квартири на час розгляду справи, оскільки у позивача за рішенням суду була вилучена спірна квартира, як у добросовісного набувача.
Крім того, з урахуванням вимог розумності та справедливості, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог про стягнення моральної шкоди у розмірі 20 000,00 грн.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
У лютому 2021 року до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду надійшла касаційна скарга представника ОСОБА_3 - ОСОБА_4 на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 21 жовтня 2020 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 20 січня 2021 року.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 29 квітня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано цивільну справу і надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
У касаційній скарзі представник ОСОБА_3 - ОСОБА_4, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить судові рішення скасувати та ухвалити нове судове рішення про часткове задоволення позову.
Як на підставу касаційного оскарження заявник посилається на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах (пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України).
Також заявник вказує на порушення судом норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, оскільки суди не дослідили зібраних у справі доказів (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).
Касаційна скарга мотивована тим, що продаж спірної квартири вчинено за 222 200,00 грн, а тому саме ці кошти повинні бути стягнуті з відповідача на користь позивача. При цьому матеріали справи не містять жодного обґрунтованого розрахунку завданих позивачу збитків та необхідності стягнення з відповідача збитків саме у розмірі 867 825,00 грн. Також позивачем у порушення вимог статті 81 ЦПК України не надано суду належних і достатніх доказів на підтвердження завдання йому моральної шкоди.
Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
У травні 2021 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 подав відзив на касаційну скаргу, вказуючи на те, що підстав для скасування оскаржуваних судових рішень немає, оскільки доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про те, що судами допущено порушення норм процесуального права, яке призвело до неправильного вирішення справи.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Відповідно до пунктів 7 та 10 рішення виконавчого комітету Вінницької міської ради від 12 серпня 2003 року № 1277 "Про заселення 117-квартирного житлового будинку по АДРЕСА_1 та часткові зміни в рішенні виконкому міської ради від 14 січня 2003 року № 21" на квартиру № 37 оформлено право державної власності за державою в особі Верховної Ради України, дану квартиру визнано службовою і передано у користування Управління Служби безпеки України у Вінницькій області.
24 липня 2003 року капітан ОСОБА_3 подав начальнику Управління Служби безпеки України у Вінницькій області рапорт з проханням надати йому службове житло.
За клопотанням Управління Служби безпеки України у Вінницькій областівиконавчий комітет Вінницької міської ради 15 серпня 2003 року видав ордер на службове жиле приміщення № 0240 співробітнику ОСОБА_3 на право заняття службового жилого приміщення жилою площею 15,2 кв. м за адресою: АДРЕСА_1 .
Наказом Служби безпеки України від 13 жовтня 2004 року № 084 ОСОБА_3 зарахований в розпорядження до іншого військового формування.
Колишній співробітник Управління Служби безпеки України у Вінницькій області ОСОБА_3, достовірно знаючи, що надане йому житло є службовим і йому не належить, а також усвідомлюючи особливості найму службового житла, умови проживання в ньому та поселення в займане приміщення інших осіб, 02 вересня 2005 року, подав до органу приватизації заяву з проханням оформити йому в приватну власність квартиру АДРЕСА_1 .
Працівники виконавчого комітету Вінницької міської ради, не перевіривши надані ОСОБА_3 документи на приватизацію квартири на їх достовірність, не звіривши з відповідним журналом реєстрації службових квартир статус квартири, у порушення вимог частини 2 статті 2 Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду", пунктом 1.48 рішення від 15 вересня 2005 року № 2005 "Про приватизацію державного житлового фонду м. Вінниці", оформили право приватної власності та безоплатно передали у власність вказану квартиру ОСОБА_3 .
На підставі вказаного рішення виконавчий комітет Вінницької міської ради 15 вересня 2005 року видав ОСОБА_3 свідоцтво на право власності на житло.
06 березня 2008 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 укладено договір купівлі-продажу квартири, за умовами якого ОСОБА_3 продав, а ОСОБА_1 придбав квартиру АДРЕСА_1 за 222 200,00 грн.
Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 03 липня 2013 року у справі №127/8971/13-ц було скасовано свідоцтво на право власності на житло - квартиру АДРЕСА_1, видане виконавчим комітетом Вінницької міської ради 15 вересня 2005 року на ім`я ОСОБА_3 .
Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 19 березня 2015 року у справі № 127/23444/14-ц визнано протиправним та скасовано пункт 1.48 рішення виконавчого комітету Вінницької міської ради від 15 вересня 2005 року № 2005 "Про приватизацію державного житлового фонду в м. Вінниці" щодо передачі у власність ОСОБА_3 квартири АДРЕСА_1 .
Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 20 січня 2016 року у справі № 127/17924/15-ц частково задоволено позов Управління Служби безпеки України у Вінницькій області до ОСОБА_3, ОСОБА_1, ОСОБА_5 та визнано недійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1, укладений 06 березня 2008 року між ОСОБА_3 і ОСОБА_1 .
Рішенням Апеляційного суду Вінницької області від 29 лютого 2016 року рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 20 січня 2016 року в частині відмови в задоволенні позову Управління Служби безпеки України у Вінницькій області про виселення скасовано та виселено ОСОБА_1, ОСОБА_5 з квартири АДРЕСА_1 без надання іншого житлового приміщення.
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Положенням частини другої статті 389 ЦПК України встановлено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьоюстатті 411 цього Кодексу.
Касаційна скарга представника ОСОБА_3 - ОСОБА_4 підлягає залишенню без задоволення.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Колегія суддів вважає, що оскаржувані судові рішення є законними і обґрунтованими та підстав для їх скасування немає.
Так, згідно з частиною першою статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Частиною першою статті 15 ЦК України встановлено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа у разі порушення (можливого порушення), невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси.
Відтак суд повинен установити, чи були порушені (чи існує можливість порушення), не визнані або оспоренні права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.
Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.
З цією метою суд повинен з`ясувати характер спірних правовідносин сторін (предмет та підставу позову), характер порушеного права та можливість його захисту в обраний ним спосіб.
Відповідно до статті 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Статтями 6, 627 ЦК України визначено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (частина перша статті 628 ЦК України).
У частині першій статті 22 ЦК України визначено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.
Відповідно до пункту 1 частини другої статті 22 ЦК України збитками є втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки).
Згідно зі статтею 660 ЦК України, якщо третя особа на підставах, що виникли до продажу товару, пред`явить до покупця позов про витребування товару, покупець повинен повідомити про це продавця та подати клопотання про залучення його до участі у справі. Продавець повинен вступити у справу на стороні покупця.
Якщо покупець не повідомив продавця про пред`явлення третьою особою позову про витребування товару та не подав клопотання про залучення продавця до участі у справі, продавець не відповідає перед покупцем, якщо продавець доведе, що, взявши участь у справі, він міг би відвернути відібрання проданого товару у покупця.
Якщо продавець був залучений до участі у справі, але ухилився від участі в її розгляді, він не має права доводити неправильність ведення справи покупцем.
Відповідно до матеріалів справи встановлено, що ОСОБА_3 був залучений до участі у справі, у якій було ухвалено рішення про визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири та виселення позивача з цього житлового приміщення.
Частинами першою, другою статті 216 ЦК України передбачено, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину. Якщо у зв`язку із вчиненням недійсного правочину другій стороні або третій особі завдано збитків та моральної шкоди, вони підлягають відшкодуванню винною стороною.
Згідно з частиною третьою статті 216 ЦК України правові наслідки, передбачені частинами першою та другою цієї статті, застосовуються, якщо законом не встановлені особливі умови їх застосування або особливі правові наслідки окремих видів недійсних правочинів.
Частиною першою статті 661 ЦК України передбачено, що у разі вилучення за рішенням суду товару у покупця на користь третьої особи на підставах, що виникли до продажу товару, продавець має відшкодувати покупцеві завдані йому збитки, якщо покупець не знав або не міг знати про наявність цих підстав.
З урахуванням вказаного суди першої та апеляційної інстанцій обґрунтовано вважали, що питання компенсації добросовісному набувачу має вирішуватися за заявою такої особи у контексті статті 661 ЦК України.
При цьому вирішуючи питання про грошове стягнення у справах за позовами про захист права приватної власності на майно, суд має виходити з того, що вартість спірного майна визначається за погодженням сторін, а за його відсутності дійсною вартістю майна на час розгляду спору. Під дійсною вартістю розуміється грошова сума, за яку майно може бути продано в даному населеному пункті чи місцевості (постанова Верховного Суду від 30 жовтня 2019 року у справі № 640/14719/15-ц).
Відповідно до висновку експерта від 20 липня 2020 року № 552 за результатами проведення оціночно-будівельної експертизи встановлено, що ринкова вартість квартири АДРЕСА_1 складає 867 825,00 грн.
З урахуванням вказаного, частково задовольняючи позов ОСОБА_1, суди попередніх інстанцій на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами, дійшли правильного висновку про те, що покупець (позивач у справі) на час укладення договору купівлі-продажу указаної квартири не знав і не міг знати про наявність підстав, що виникли до її продажу, для вилучення у нього в подальшому придбаної квартири за рішенням суду на користь третіх осіб. За таких обставин, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й суд апеляційної інстанції, обґрунтовано стягнув з продавця ОСОБА_3 на користь покупця ОСОБА_1 дійсну вартість квартири, вилученої у позивача за рішенням суду на користь третіх осіб, з підстав, що виникли до її продажу. При цьому обставини, які відповідно до частини другої статті 660 ЦК України, звільняють від відповідальності продавця, судом не встановлено.
Твердження заявника, що суди попередніх інстанцій не дослідили зібрані у справі докази до уваги не приймається, оскільки встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій, а суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палата Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц).
При цьому порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій.
Доводи касаційної скарги, що позивачем не надано суду належних і достатніх доказів на підтвердження завдання йому моральної шкоди є безпідставними з огляду на наступне.
Частиною другою статті 23 ЦК України визначено, що моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна.
Загальні підстави відповідальності за завдану моральну шкоду визначені нормами статті 1167 ЦК України, відповідно до якої моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини.
У пункті 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної шкоди" судам роз`яснено, що розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого - спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.
Вимоги про відшкодування моральної шкоди ОСОБА_1 обґрунтовував тим, що внаслідок умисних протиправних дій ОСОБА_3 він та його дружина фактично залишилися без житла, що призвело до вимушених змін у його житті, душевних переживань та погіршення стану здоров`я.
Зі змісту оскаржуваних судових рішень, вбачається, що судами при визначенні розміру відшкодування моральної шкоди враховано глибину і тривалість душевних страждань ОСОБА_1, яких він зазнав у зв`язку з фактичною втратою житла з незалежних від нього причин, обґрунтовано визначено відшкодування моральної шкоди у розмірі 20 000,00 грн.
Таким чином, доводи касаційної скарги, які є подібними доводам апеляційної скарги, мотивована відповідь на які надана судом апеляційної інстанції, не дають підстав для висновку про неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, а у значній мірі зводяться до переоцінки доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.
У силу вимог статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази.
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Враховуючи наведене, встановивши відсутність підстав для скасування оскаржених судових рішень, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржені судові рішення - без змін.
Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду