Постанова
Іменем України
31 травня 2021 року
м. Київ
справа № 234/15371/17
провадження № 61-3757св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Висоцької В. С., Литвиненко І. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - комунальне підприємство "Краматорське трамвайно-тролейбусне управління",
третя особа - виконуючий обов`язки директора комунального підприємства "Краматорське трамвайно-тролейбусне управління" Бороха Андрій Степанович,
розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Донецького апеляційного суду від 23 січня 2020 року у складі колегії суддів: Будулуци М. С., Новікової Г. В., Халаджи О. В.,
у справі за позовом ОСОБА_1 до комунального підприємства "Краматорське трамвайно-тролейбусне управління", третя особа - виконуючий обов`язки директора комунального підприємства "Краматорське трамвайно-тролейбусне управління" Бороха Андрій Степанович, про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
ОПИСОВА ЧАСТИНА
Короткий зміст позовних вимог
У жовтні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до комунального підприємства "Краматорське трамвайно-тролейбусне управління" (далі - КП "КТТУ"), третя особа - виконуючий обов`язки директора КП "КТТУ" Бороха А. С., про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
В обґрунтування позовних вимог зазначала, що починаючи з 27 січня 1983 року вона працювала на підприємстві водієм трамваю, а 15 червня 2017 року її переведено на посаду оператора диспетчерської служби.
Наказом (розпорядженням) КП "КТТУ" про припинення трудового договору від 14 вересня 2017 року № 74 ОСОБА_1 звільнено з роботи в зв`язку зі скороченням чисельності та штату працівників на підставі пункту 1 статті 40 КЗпП України.
Позивач зазначала, що відповідач не мав законних підстав для її звільнення.
ОСОБА_1 просила суд: визнати незаконним та скасувати наказ КП "КТТУ" від 14 вересня 2017 року № 74 про припинення з нею трудового договору; поновити її на роботі в якості оператора диспетчерської служби; стягнути з КП "КТТУ" на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу з 15 вересня 2017 року по день винесення рішення.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Краматорського міського суду Донецької області від 24 червня 2019 року у складі судді Пікалової Н. М. позовні вимоги задоволено.
Визнано незаконним та скасовано наказ КП "КТТУ" від 14 вересня 2017 року № 74 про припинення трудового договору з ОСОБА_1 . Поновлено ОСОБА_1 на роботі в якості оператора диспетчерської служби КП "КТТУ". Стягнуто з КП "КТТУ" на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 61 750,08 грн. Рішення про поновлення ОСОБА_1 на роботі в якості оператора диспетчерської служби допущено до негайного виконання та стягнуто з КП "КТТУ" на користь ОСОБА_1 заробітну плату за місяць за час вимушеного прогулу в розмірі 61 750,08 грн. Вирішено питання розподілу судових витрат.
Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, що відповідач порушив норми трудового законодавства при звільненні ОСОБА_1 .
Додатковим рішенням Краматорського міського суду Донецької області від 23 серпня 2019 року доповнено рішення Краматорського міського суду Донецької області від 24 червня 2019 року новим абзацом:
Стягнути з КП "КТТУ" судовий збір в дохід держави: отримувач коштів ГУК у м. Києві, 22030106, код отримувача (код за ЄДРПОУ): 37993783, банк отримувача: Казначейство України (ЕАП), код банку отримувача (МФО): 899998, рахунок отримувача: 31211256026001, код класифікації доходів бюджету: 22030106, в сумі 768,40 грн.
Постановою Донецького апеляційного суду від 23 січня 2020 року рішення Краматорського міського суду Донецької області від 24 червня 2019 року в частині визнання незаконним наказу КП "КТТУ" від 14 вересня 2017 року № 74 про припинення трудового договору з ОСОБА_1, поновлення її на роботі оператором диспетчерської служби КП "КТТУ" та негайного виконання рішення суду про поновлення ОСОБА_1 на роботі залишено без змін.
Рішення Краматорського міського суду Донецької області від 24 червня 2019 року в частині стягнення з КП "КТТУ" на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу в розмірі 61 750,08 грн та негайного виконання рішення суду про стягнення з КП "КТТУ" на користь ОСОБА_1 заробітної плати за один місяць в сумі 3 073,12 грн скасовано та ухвалено в цій частині нове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_1 до КП "КТТУ" про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу задоволено частково. Стягнуто з КП "КТТУ" на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період 15 вересня 2017 року до 15 вересня 2018 року (250 робочих днів) у сумі 35 735,00 грн. Допущено негайне виконання рішення в частині стягнення з КП "КТТУ" на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу за жовтень 2017 року у сумі 3 001,74 грн. Зобов`язано КП "КТТУ" при виплаті ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу утримати з цієї суми податки та інші обов`язкові платежі. В задоволенні іншої частини вимог відмовлено. Вирішено питання розподілу судових витрат.
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що позовна заява ОСОБА_1 про поновлення на роботі розглядалась судом першої інстанції більше одного року, в тому числі з вини працівника ОСОБА_1, що, відповідно до частини другої статті 235 КЗпП України є підставою для прийняття рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу не більш як за один рік.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі, поданій у лютому 2020 року до Верховного Суду, ОСОБА_1, посилаючись на порушення норм процесуального права, просить постанову суду апеляційної інстанції в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу скасувати і залишити в силі у цій частині рішення суду першої інстанції.
Рух касаційної скарги в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 02 квітня 2020 року відкрито касаційне провадження у цивільній справі та витребувано її з Краматорського міського суду Донецької області.
29 березня 2021 року справу розподілено колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в складі суддів Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Висоцької В. С., Литвиненко І. В.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд всупереч вимог частин першої та четвертої статті 367 ЦПК України вийшов за межі доводів апеляційної скарги.
У касаційній скарзі заявник посилається на пункти 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України, зокрема вказує, що суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 2-2093/10, від 19 лютого 2020 року у справі № 206/1362/16-ц, від 26 лютого 2020 року у справі № 372/4627/15-ц та в ухваленні судового рішення брав участь суддя, якому було заявлено обґрунтований відвід.
Доводи інших учасників справи
Інші учасники справи не надіслали відзив на касаційну скаргу.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суд установив, що 27 січня 1983 року наказом № 30 ОСОБА_1 була прийнята на роботу водієм трамваю в КП "КТТУ", про що укладено трудовий договір. Згідно до наказу від 15 червня 2007 року № 16 вона переведена на посаду оператора диспетчерської служби (т. 1 а. с. 4, 153).
Згідно наказу від 12 липня 2017 року № 174 "Про проведення організаційно-штатних заходів по скороченню чисельності і штату працівників" належало внести зміни до штатного розпису КП "КТТУ" з 01 жовтня 2017 року, скоротивши посади трамвайного господарства, в тому числі, посаду оператора диспетчерської служби, яку займала ОСОБА_1 (т. 1 а. с. 34, 35).
Згідно попередження про скорочення штату працівників від 13 липня 2017 року, ОСОБА_1 14 липня 2017 року під підпис особисто попереджено про скорочення штату працівників і їй запропоновано вакантні посади, наявні на той момент (т. 1 а. с. 37).
Згідно попередження про скорочення штату працівників від 14 вересня 2017 року позивача ОСОБА_1 попереджено про скорочення штату працівників і їй запропоновано вакантні посади, що були наявні станом на 14 вересня 2017 року (т. 1 а. с. 40).
14 вересня 2017 року наказом № 74 оператора диспетчерської служби ОСОБА_1 звільнено у зв`язку зі скороченням чисельності та штату працівників на підставі пункту 1 статті 40 КЗпП України (т. 1 а. с. 41).
МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Відповідно до статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише у межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції у частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу- без змін, оскільки її ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до положень частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно зі статтею 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.
Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).
Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").
Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Отже, стаття 15 ЦК України визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.
За правилами статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно із статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Однією з гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений
у статті 5-1 КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови
у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння
у збереженні роботи.
ОСОБА_1 у позовній заяві просила стягнути з відповідача середній заробіток за час вимушеного прогулу. Позовні вимоги в цій частині є предметом касаційного перегляду.
За правилами частини другої статті 235 КЗпП України при ухваленні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.
Отже, оплата середнього заробітку за весь час понад один рік провадиться за вимушений прогул за умови, що заява про поновлення на роботі розглядалась більше одного року і в цьому не було вини працівника. При частковій вині працівника оплата вимушеного прогулу за період понад один рік може бути відповідно зменшена. Висновок суду про наявність вини працівника (не з`являвся на виклик суду, вчиняв інші дії по зволіканню розгляду справи) або її відсутність, про межі зменшення розміру виплати має бути мотивованим.
Учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами, зловживання процесуальними правами не допускається.
Так, принцип добросовісності - це загальноправовий принцип, який передбачає необхідність сумлінної та чесної поведінки суб`єктів при виконанні своїх юридичних обов`язків і здійсненні своїх суб`єктивних прав.
У суб`єктивному значенні добросовісність розглядається як усвідомлення суб`єктом власної сумлінності та чесності при здійсненні ним прав і виконанні обов`язків.
Добросовісність при реалізації прав і повноважень включає в себе неприпустимість зловживання правом, яка, виходячи із конституційних положень, означає, що здійснення прав та свобод людини не повинно порушувати права та свободи інших осіб. Зловживання правом - це свого роду спотворення права. У цьому випадку особа надає своїм діям повну видимість юридичної правильності, використовуючи насправді свої права
в цілях, які є протилежними тим, що переслідує позитивне право, що, на переконання судової колегії, і мало місце у даній справі.
У цій справі за клопотанням представника позивача було зупинено провадження у цій справі, проте останній не повідомив суд вчасно про усунення обставин, що викликали зупинення.
На підставі викладеного, колегія суддів погоджується зі висновком суду апеляційної інстанції про відсутність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період більше одного року.
Частиною першою статті 13 ЦПК України визначено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Згідно з частиною першою статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до частини четвертої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Враховуючи вищезазначене, колегія суддів Верховного Суду відхиляє посилання заявника на допущені апеляційним судом порушення цивільного процесуального законодавства, які полягають у виході за межі доводів апеляційної скарги, оскільки відповідно до вимог вищевказаної норми процесуального права суд апеляційної інстанції не був обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги за умови встановлення порушення судом першої інстанції норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Отже, встановивши неправильне застосування судом першої інстанції положень статті 117 КЗпП України, яка регулює відповідальність за затримку розрахунку при звільненні, та дійшовши обґрунтованого висновку, що на спірні правовідносини указана норма не розповсюджується, апеляційний суд не був обмежений доводами апеляційної скарги і дійшов правильного висновку про застосування до спірних правовідносин саме статті 235 КЗпП України, мотивувавши у постанові свої висновки відповідно до вимог статей 263, 264 ЦПК України.
Зазначений висновок щодо застосування норм права у подібних правовідносинах наведено у постановах Верховного Суду від 21 травня
2020 року у справі № 234/15368/17 (провадження № 61-3179св20) та від 26 листопада 2020 року у справі № 234/15372/17 (провадження № 61-4998св20).
Також Верховний Суд відхиляє доводи касаційної скарги щодо того, що в ухваленні судового рішення брав участь суддя, якому було заявлено обґрунтований відвід.
Відповідно до частини другої статті 258 ЦПК України процедурні питання, пов`язані з рухом справи, клопотання та заяви учасників справи, питання про відкладення розгляду справи, оголошення перерви, зупинення провадження у справі, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом, вирішуються судом апеляційної інстанції шляхом постановлення ухвал в порядку, визначеному цим Кодексом для постановлення ухвал суду першої інстанції.
У вказаній справі ухвалою Донецького апеляційного суду від 30 жовтня 2019 року відмовлено у задоволенні заяви про відвід колегії суддів у зв`язку із тим, що позивач не навів жодної підстави чи обставини яка би вказувала на упередженість складу колегії суддів чи на обмеження прав сторін спору через здійснену заміну складу суду, або на пряму чи побічну заінтересованість суддів у результаті розгляду справи.
Враховуючи зазначене, судом апеляційної інстанції не порушено норми процесуального права, обґрунтованих підстав для відводу заявником не наведено.
Крім того, посилання у касаційній скарзі на те, що судом апеляційної інстанції застосовано норму права без урахування висновку щодо її застосування у подібних правовідносинах, викладеного у постановах від 12 лютого 2020 року у справі № 2-2093/10, від 19 лютого 2020 року у справі № 206/1362/16-ц, від 26 лютого 2020 року у справі № 372/4627/15-ц є безпідставними, оскільки правовідносини в указаних справах є відмінними від тих, що склалися між сторонами у справі, що переглядається.
Отже, доводи касаційної скарги не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки, які обґрунтовано викладені у мотивувальній частині постанови суду апеляційної інстанції, та зводяться до переоцінки доказів, незгоди заявника з висновками щодо їх оцінки та містять посилання на факти, що були предметом дослідження суду.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено як статтями 58, 59, 212 ЦПК України у попередній редакції 2004 року, так і статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України у редакції від 03 жовтня 2017 року. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.
Однакове застосування закону забезпечує загальнообов`язковість закону, рівність перед законом та правову визначеність у державі, яка керується верховенством права. Єдина практика застосування законів поліпшує громадське сприйняття справедливості та правосуддя, а також довіру до відправлення правосуддя.
Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) (рішення у справах "Пономарьов проти України", "Рябих проти Російської Федерації", "Нєлюбін проти Російської Федерації") повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.
ЄСПЛ вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржуване судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.
Таким чином, наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують висновків суду апеляційної інстанції.
Вищевикладене свідчить про те, що касаційна скарга є необґрунтованою, а тому не підлягає задоволенню.