Постанова
Іменем України
31 травня 2021 року
м. Київ
справа № 234/8752/18
провадження № 61-3672св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Висоцької В. С., Литвиненко І. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідачі: ОСОБА_2, ОСОБА_3,
третя особа - ОСОБА_4,
розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Краматорського міського суду Донецької області від 18 вересня 2019 року у складі судді Лутай А. М. та постанову Донецького апеляційного суду від 11 лютого 2020 рокуу складі колегії суддів: Агєєва О. В., Канурної О. Д., Мірути О. А.
у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, третя особа - ОСОБА_4, про визнання заповіту недійсним.
ОПИСОВА ЧАСТИНА
Короткий зміст позовних вимог
У червні 2018 року позивач ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, вказуючи, що ІНФОРМАЦІЯ_1 у віці 80 років помер її батько ОСОБА_5, після смерті якого залишилась спадщина, а саме: будинок за адресою: АДРЕСА_1 .
Зазначала, що спадкоємцями за законом є вона ( ОСОБА_1 ) та її сестра ОСОБА_4 . Вони звернулися до приватного нотаріуса Краматорського міського нотаріального округу із заявами про прийняття вищевказаної спадщини, від якого їм стало відомо, що за три дні до смерті батько склав заповіт згідно якого все майно, що входить до складу спадщини, заповідається у рівних частках ОСОБА_2 та ОСОБА_3, відповідачам по справі.
Вважала, що цей заповіт було складено її батьком у стані тяжкої хвороби, яка позбавляла його можливості усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними, пояснюючи, що у 2015 році ОСОБА_5 захворів на онкологічне захворювання та довго лікувався, останній раз з 08 грудня 2017 року до 22 грудня 2017 року, під час лікування отримував наркотичний анальгетик морфін у вигляді ін`єкцій. 22 грудня 2017 року батька виписали з лікарні у тяжкому стані з останнім ступенем онкологічної хвороби та за прогнозами лікарів йому залишалось жити від двох до п`яти тижнів. Для полегшення больового стану ОСОБА_5 було призначено наркотичні анальгетики в таблетках, того ж дня вона ( ОСОБА_1 ) домовилась з відповідачем ОСОБА_3, що остання буде доглядати за ОСОБА_5 вдома поки вона ( ОСОБА_1 ) знаходиться на роботі. Як потім їй стало відомо, ОСОБА_3 в свою чергу домовилась з ОСОБА_2, що остання теж буде доглядати хворого батька у ті часи та дні коли вона ( ОСОБА_1 ) зайнята по роботі. Вважала, що відповідач ОСОБА_2, зрозумівши, в якому стані знаходиться ОСОБА_5, що під впливом наркотичних засобів він не усвідомлює значення своїх дій та не може ними керувати, заволоділа правовстановлюючими документами на будинок на АДРЕСА_1, та умовила батька скласти заповіт на її ( ОСОБА_2 ) користь та на користь відповідача ОСОБА_3 . Також зазначала, що заповіт було складено у приватного нотаріуса Краматорського міського нотаріального округу Донецької області Соловйової С. С. о 12.50 годині 27 грудня 2017 року, однак заповіт батько ні прочитати, ні підписати не міг, тому його підписала ОСОБА_6 у присутності свідків ОСОБА_7 та ОСОБА_8 . Вважала, що в такому стані волевиявлення заповідача не було вільним і не могло відповідати його волі, а тому такий правочин є недійсним. Цим недійсним правочином вона ( ОСОБА_1 ) та ОСОБА_4 були позбавлені права на спадщину за законом.
Враховуючи зазначене просила визнати заповіт, складений ОСОБА_5 недійсним та стягнути з відповідачів ОСОБА_2 та ОСОБА_3 сплачений судовий збір в сумі 704,80 грн.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Краматорського міського суду Донецької області від 18 вересня 2019 року, яке залишено без змін постановою Донецького апеляційного суду від 11 лютого 2020 року, позовні вимоги задоволено.
Визнано заповіт ОСОБА_5, посвідчений 27 грудня 2017 року приватним нотаріусом Краматорського міського нотаріального округу Донецької області Соловйовою С. С. за реєстровим № 5689, на користь ОСОБА_3 та ОСОБА_2 недійсним. Стягнуто з ОСОБА_2, ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 витрати по сплаті судового збору у розмірі по 352,40 грн з кожної.
Постановляючи рішення про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що позивачем доведено в суді відповідний стан спадкодавця в момент посвідчення заповіту. При цьому суд послався на історію хвороби померлого ОСОБА_5, згідно якої останній в період з 08 грудня 2017 року до 22 грудня 2017 року перебував на лікуванні з тяжкою онкологічною хворобою та під час лікування приймав наркотичні засоби 2 рази на добу. Після виписки йому було призначено також наркотичні анальгетики за необхідності. Крім того, відповідно до висновку судово-психіатричної експертизи № 53 від 17 квітня 2019 року ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_2, страждав психічними розладами, соматогенно зумовленими, з важким астенічним синдромом, наростаючим інтелектуально-мнестичним зниженням, з періодичними порушеннями свідомості різного ступеня, на фоні раку шлунку Т2Н1МО (термінальна стадія), стан після оперативного лікування, курсів ПХТ і не міг розуміти значення своїх дій та керувати ними. Стороною відповідача не надано належних доказів на спростування висновків експертів, відповідно до яких померлий на момент укладення оспорюваного заповіту не усвідомлював значення своїх дій та не міг керувати ними.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі, поданій у лютому 2020 року до Верховного Суду, ОСОБА_2, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції скасувати і направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Рух касаційної скарги в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 20 березня 2020 року відкрито касаційне провадження у цивільній справі та витребувано її з Краматорського міського суду Донецької області.
07 квітня 2021 року справу розподілено колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в складі суддів Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Висоцької В. С., Литвиненко І. В.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
В касаційній скарзі заявник посилається на пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України, зокрема вказує, що підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи. Зазначає, що судами необґрунтовано відхилено клопотання про проведення повторної судово-психіатричної експертизи.
Доводи інших учасників справи
У травні 2020 року ОСОБА_1 надіслала відзив на касаційну скаргу у якому просила касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій залишити без змін.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суд установив, що позивач ОСОБА_1 є донькою померлого ОСОБА_5, що підтверджується свідоцтвом про народження ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_3 (серія НОМЕР_1 від 05 жовтня 2004 року, актовий запис № 563) та витягом з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про шлюб від 13 січня 2016 року за № 00016194650 щодо зміни прізвища позивача " ОСОБА_1" на " ОСОБА_1" після реєстрації шлюбу (а. с. 10, 11).
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 помер у віці 80 років, що підтверджується свідоцтвом про смерть, виданим Краматорським МВ ДРАЦС ГТУЮ у Донецькій області 05 січня 2018 року повторно (серія НОМЕР_2, актовий запис № 3) (а. с. 6).
Після смерті ОСОБА_5 відкрилася спадщина у вигляді житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1, який належав померлому на праві приватної власності на підставі свідоцтва про право власності на жилий будинок серії НОМЕР_3, виданого 28 листопада 2003 року виконавчим комітетом Краматорської міської ради (а. с. 12 - 14).
Також встановлено, що за життя, 27 грудня 2017 року, ОСОБА_5 склав заповіт, яким на випадок своєї смерті заповів усе майно, яке буде належати йому на день його смерті, в рівних частках кожній: ОСОБА_3 та ОСОБА_2, відповідачам у справі (а. с. 5).
Цей заповіт було посвідчено приватним нотаріусом Краматорського міського нотаріального округу Донецької області Соловйовою С. С. за реєстровим № 5689 в присутності свідків ОСОБА_7 і ОСОБА_8 та підписано ОСОБА_6, у зв`язку з тим, що ОСОБА_5 не зміг самостійно підписати та прочитати текст заповіту.
Згідно повідомлення приватного нотаріуса Краматорського міського нотаріального округу Донецької області Стародубцевої Л. В. від 14 листопада 2018 року за № 526/01-16 встановлено, що після смерті ОСОБА_5, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1, на підставі заяви його доньки ОСОБА_1 заведена спадкова справа. Інша донька спадкодавця - ОСОБА_4, 09 червня 2018 року надала нотаріусу заяву про відмову від спадщини. Крім того, до нотаріуса із заявами про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_5 звертались: 15 березня 2018 року - ОСОБА_3, 16 березня 2018 року - ОСОБА_2 (а. с. 81).
МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Відповідно до статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише у межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції - без змін, оскільки їх ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до положень частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно зі статтею 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.
Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).
Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").
Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Отже, стаття 15 ЦК України визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.
За правилами статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно із статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Відповідно до положень статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).
За змістом статті 1217 ЦК України спадкування здійснюється за заповітом або за законом.
Відповідно до визначення, яке міститься в статті 1233 ЦК України заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті.
Згідно з частинами першою, другою статті 1257 ЦК України заповіт, складений особою яка не мала на це права, а також заповіт, складений з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення, є нікчемним. За позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі.
Згідно з частиною другою статті 1267 ЦК України за позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі.
Стаття 203 ЦК України містить загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Отже, заповіт, як односторонній правочин підпорядковується загальним правилам ЦК України щодо недійсності правочинів. Недійсними є заповіти: 1) в яких волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі; 2) складені особою, яка не мала на це права (особа не має необхідного обсягу цивільної дієздатності для складання заповіту); 3) складені з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення (відсутність нотаріального посвідчення або посвідчення особами, яке прирівнюється до нотаріального, складання заповіту представником, відсутність у тексті заповіту дати, місця його складання тощо).
Згідно з частиною першою статті 30 ЦК України цивільну дієздатність має фізична особа, яка усвідомлює значення своїх дій та може керувати ними. Цивільною дієздатністю фізичної особи є її здатність своїми діями набувати для себе цивільних прав і самостійно їх здійснювати, а також здатність своїми діями створювати для себе цивільні обов`язки, самостійно їх виконувати та нести відповідальність у разі їх невиконання.
Стаття 225 ЦК України визначає правові наслідки вчинення правочину дієздатною фізичною особою, яка у момент його вчинення не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, зокрема, відповідно до частини першої цієї статті правочин, який дієздатна фізична особа вчинила у момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, може бути визнаний судом недійсним за позовом цієї особи, а в разі її смерті - за позовом інших осіб, чиї цивільні права або інтереси порушені.
Правила статті 225 ЦК України поширюються на ті випадки, коли фізичну особу не визнано недієздатною, однак у момент вчинення правочину особа перебувала в такому стані, коли вона не могла усвідомлювати значення своїх дій та (або) не могла керувати ними (тимчасовий психічний розлад, нервове потрясіння тощо). Для визначення наявності такого стану на момент укладення правочину суд зобов`язаний призначити судово-психіатричну експертизу за клопотанням хоча б однієї зі сторін.
Справи про визнання правочину недійсним із цих підстав вирішуються з урахуванням як висновку судово-психіатричної експертизи, так і інших доказів.
Зазначений висновок щодо застосування норм права у подібних правовідносинах наведено у постанові Верховного Суду від 30 березня 2021 року у справі № 650/1252/17(провадження № 61-18032св20).
Крім того, Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 11 листопада 2019 року в справі № 496/4851/14-ц (провадження № 61-7835сво19) вказав, що підставою для визнання правочину недійсним згідно частини першої статті 225 ЦК України може бути лише абсолютна неспроможність особи в момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та керувати ними.
В матеріалах справи є витяг з історії хвороби ОСОБА_5 № 6231/2121, згідно якого він в період з 08 грудня 2017 року по 22 грудня 2017 року перебував на лікуванні з тяжкою онкологічною хворобою та під час лікування приймав наркотичні засоби 2 рази на добу. Після виписки рекомендовано призначення наркотичних анальгетиків за необхідності (а. с. 7 - 9).
Враховуючи зазначене, суди попередніх інстанцій обґрунтовано зазначили, що підставою для визнання правочину недійсним згідно із частиною першою статті 225 ЦК України має бути встановлена судом неспроможність особи в момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними.
З метою встановлення наявності такого стану у заповідача на момент складення заповіту, ухвалою суду першої інстанції від 28 березня 2019 року за клопотанням позивача була призначена посмертна судово-психіатрична експертиза (а. с. 118, 119).
Відповідно до висновку судово-психіатричної експертизи від 17 квітня 2019 року № 53 ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_2, страждав психічними розладами, соматогенно зумовленими, з важким астенічним синдромом, наростаючим інтелектуально-мнестичним зниженням, з періодичними порушеннями свідомості різного ступеня, на фоні раку шлунку Т2Н1МО (термінальна стадія), стан після оперативного лікування, курсів ПХТ. Супутній діагноз: анемія важкого ступеня вторинного характеру. В період складання заповіту від 27 грудня 2017 року, серія НМХ 382516, посвідченого приватним нотаріусом Краматорського міського нотаріального округу Соловйовою С. С., реєстр. № 5659, ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_2, не міг розуміти значення своїх дій та керувати ними (а. с.121 -130).
Суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що висновок експертизи не викликає сумнівів в його правильності, незаконності чи необґрунтованості, чи таким, що складений з порушенням норм чинного законодавства.
Щодо посилання про необґрунтоване відхилення клопотання про призначення повторної посмертної судово-психіатричної експертизи, суди попередніх інстанцій обґрунтовано зазначили, що вказане спростовується матеріалами справи, оскільки медична документація, яка містилась в матеріалах справи на час проведення експертизи, була досліджена судовими експертами з наданням відповідних оцінок; обґрунтованих підстав для сумнівів щодо висновків проведеної експертизи відповідачами не наводилось, тому у судів попередніх інстанцій не було підстав визнавати наявність дефектів висновку експертів (необґрунтованості, неповноти або його неясності) та вважати його неналежним доказом.
Отже, доводи касаційної скарги не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки, які обґрунтовано викладені у мотивувальних частинах рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанцій, та зводяться до переоцінки доказів, незгоди заявника з висновками щодо їх оцінки та містять посилання на факти, що були предметом дослідження суду.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено як статтями 58, 59, 212 ЦПК України у попередній редакції 2004 року, так і статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України у редакції від 03 жовтня 2017 року. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.
Однакове застосування закону забезпечує загальнообов`язковість закону, рівність перед законом та правову визначеність у державі, яка керується верховенством права. Єдина практика застосування законів поліпшує громадське сприйняття справедливості та правосуддя, а також довіру до відправлення правосуддя.
Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах "Пономарьов проти України", "Рябих проти Російської Федерації", "Нєлюбін проти Російської Федерації") повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржувані судові рішення відповідають критерію обґрунтованості судового рішення.
Таким чином, наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанцій.
Вищевикладене свідчить про те, що касаційна скарга є необґрунтованою, а тому не підлягає задоволенню.