Постанова
Іменем України
31 травня 2021 року
м. Київ
справа № 188/1958/13-ц
провадження № 61-2834св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Висоцької В. С., Литвиненко І. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - ОСОБА_2,
розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Дніпровського апеляційного суду від 09 січня 2020 року у складі колегії суддів: Єлізаренко І. А., Красвітної Т. П., Свистунової О. В.,
у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення коштів з повіреного.
ОПИСОВА ЧАСТИНА
Короткий зміст позовних вимог
У вересні 2013 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення коштів з повіреного.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на те, що на підставі свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_1, виданого РЕВ 7-го MB ДАІ УМВС України в Дніпропетровській області 14 грудня 2007 року, йому належав автомобіль марки MAZDA, модель - 6, випуску - 2007 року, шасі (кузов, рама) № НОМЕР_2, реєстраційний номер НОМЕР_3, колір "чорна перлина". 30 жовтня 2008 року ОСОБА_3 та ОСОБА_4 запропонували йому допомогу у продажі його автомобіля, на що він погодився.
06 листопада 2008 року він видав нотаріально посвідчену довіреність ОСОБА_3 та відповідачу ОСОБА_2 на право користування та розпорядження його автомобілем, оскільки вони обіцяли йому продати цей автомобіль за вигідною ціною та передати йому виручені від реалізації кошти. Вони домовилися, що всі свої дії повірені будуть попередньо з ним узгоджувати. В той же день він передав автомобіль ОСОБА_3, який у свою чергу передав його відповідачу. 19 листопада 2008 року позивач дізнався про те, що відповідач зняв автомобіль з реєстраційного обліку, відігнав в інший населений пункт і продав його, приховавши це від нього. З цих підстав 20 листопада 2008 року він скасував довіреність, видану ОСОБА_3 та відповідачу ОСОБА_2, написавши відповідну заяву у нотаріуса, про що повідомив повірених та вимагав повернення отриманих від реалізації автомобіля коштів у сумі 25 000,00 дол. США.
У подальшому йому стало відомо, що автомобіль був проданий ОСОБА_2 за 19 000,00 дол. США шляхом видачі довіреності на іншу особу. З цих підстав 27 листопада 2008 року він звертався до правоохоронних органів, однак у порушенні кримінальної справи було відмовлено. Відповідач ОСОБА_2 не повернув йому отримані від реалізації автомобіля кошти або належний йому автомобіль.
Позивач просив суд стягнути з ОСОБА_2 на свою користь кошти, які були отримані за автомобіль MAZDA, модель - 6, випуск - 2007 рік, реєстраційний номер НОМЕР_3, колір "чорна перлина" у сумі 25 000,00 дол. США, що еквівалентно 703 000,00 грн та 2 000,00 грн судового збору.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Заочним рішенням Петропавлівського районного суду Дніпропетровської області від 27 грудня 2018 року, з урахуванням ухвали про виправлення описки від 14 січня 2019 року, визнано поважними причини пропуску строку позовної давності і поновлено ОСОБА_1 строк позовної давності для подання позову до ОСОБА_2 про стягнення коштів з повіреного. Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення коштів з повіреного задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошові кошти в розмірі 534 280,00 грн, що за офіційним курсом НБУ відповідає сумі 19 000,00 дол. США. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати в розмірі 2 000,00 грн. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь держави судові витрати в розмірі 3 822,80 грн.
Задовольняючи частково позовні вимоги позивача суд першої інстанції посилався на їх доведеність та обґрунтованість.
Постановою Дніпровського апеляційного суду від 09 січня 2020 року заочне рішення Петропавлівського районного суду Дніпропетровської області від 27 грудня 2018 року скасовано. У задоволенні позовних вимог відмовлено.
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що позивач пропустив строк позовної давності на звернення до суду із вказаними позовними вимогами.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі, поданій у лютому 2020 року до Верховного Суду, ОСОБА_1, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить постанову суду апеляційної інстанції скасувати і залишити в силі заочне рішення суду першої інстанції.
Рух касаційної скарги в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 28 лютого 2020 року відкрито касаційне провадження у цивільній справі та витребувано її з Петропавлівського районного суду Дніпропетровської області.
29 березня 2021 року справу розподілено колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в складі суддів Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Висоцької В. С., Литвиненко І. В.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
У касаційній скарзі заявник посилається на пункти 1 та 3 частини другої статті 389 ЦПК України, зокрема вказує, що суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах (щодо критеріїв оцінки поважності причин пропуску строку позовної давності) та вказує, що відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах (щодо повноважень суду апеляційної інстанції щодо переоцінки поважності причин пропуску строку позовної давності на підставі тих же доказів, які досліджував суд першої інстанції).
У доповненні до касаційної скарги позивач зазначає, що суд апеляційної інстанції, застосовуючи строк позовної давності не мав легітимної мети, оскільки звільнив від цивільної відповідальності відповідача, який протиправно не виконав своє зобов`язання.
Доводи інших учасників справи
У квітні 2020 року ОСОБА_2 надіслав відзив на касаційну скаргу у якому зазначає, що суд апеляційної інстанції правильно застосував норми матеріального та процесуального права. Просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції без змін.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суд установив, що на підставі свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_1, виданого 14 грудня 2007 року РЕВ 7-го MB ДАІ УМВС України в Дніпропетровській області, позивачу ОСОБА_1 належав автомобіль марки MAZDA, модель - 6, випуску - 2007 року, шасі (кузов, рама) № НОМЕР_2, реєстраційний номер НОМЕР_3, колір "чорна перлина" (т. 1 а. с. 6).
Нотаріально посвідченою довіреністю серії ВМА № 3419834 від 06 листопада 2008 року позивач уповноважив ОСОБА_3 та відповідача ОСОБА_2 укладати правочини щодо розпорядження належним йому автомобілем марки MAZDA, модель - 6, випуску - 2007 року, шасі (кузов, рама) № НОМЕР_2, реєстраційний номер НОМЕР_3, колір "чорна перлина", за ціною та на умовах на власний розсуд. Довіреність видана з правом передоручення повноважень іншим особам, правом використання автомобіля за межами України і дійсна до 06 листопада 2018 року (т. 1 а. с. 5).
20 листопада 2008 року позивач скасував зазначену довіреність, видану ОСОБА_3 та відповідачу ОСОБА_2, подавши відповідну заяву приватному нотаріусу Павлоградського міського нотаріального округу Дорошенко Л. Г. (т. 1 а. с. 9).
Звернувшись до суду із вказаними позовними вимогами, позивач посилався на те, що 19 листопада 2008 року він дізнався, що відповідач зняв автомобіль з реєстраційного обліку, відігнав в інший населений пункт і продав, приховавши це від нього. Кошти від реалізації автомобіля йому не повернув (т. 1 а. с. 2 - 4, 117 - 119).
27 листопада 2008 року позивач звернувся із заявою до правоохоронних органів.
З постанови про відмову в порушенні кримінальної справи від 30 грудня 2008 року, винесеної інспектором розшуку ВДАІ з обслуговування м. Павлограда та Павлоградського району УМВС України в Дніпропетровській області, вбачається, що в ході допиту ОСОБА_3 пояснив, що в кінці жовтня 2008 року він та ОСОБА_4 запропонували позивачу допомогу в продажу його автомобіля MAZDA, модель - 6, випуску - 2007 року, на що позивач погодився. В листопаді 2008 року позивач надав нотаріально посвідчену довіреність ОСОБА_3 та відповідачу на право користування та розпорядження його автомобілем. В цей же день автомобіль передали разом з документами відповідачу для продажу. Відповідач продав автомобіль МАZDА за 19 000,00 дол. США, але гроші ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_1 не повернув. Опитаний відповідач ОСОБА_2 пояснив, що ОСОБА_3 та ОСОБА_4 отримали від нього в борг гроші. На початку листопада 2008 року ОСОБА_3 та ОСОБА_4 просили його надати допомогу з продажу автомобіля МАZDА, модель - 6, випуску - 2007 року, після реалізації якого він, ОСОБА_2, отримає від останніх кошти, які він дав їм в борг. Він через своїх знайомих знайшов покупця на автомобіль, після чого в м. Павлограді на підставі довіреності, виданої позивачем йому та ОСОБА_3, продав автомобіль МАZDA, модель - 6, випуску - 2007 року за 19 000,00 дол. США шляхом видачі довіреності новому покупцю. Гроші за проданий автомобіль він передав знайомому ОСОБА_4 та ОСОБА_3 з вирахуванням боргу останніх (т. 1 а. с. 10).
За повідомленням Павлоградського ЦНП, підпорядкованого ГУ МВС України в Дніпропетровській області, від 22 січня 2014 року № 65 автомобіль марки MAZDA, модель - 6, випуску - 2007 року, шасі (кузов, рама) № НОМЕР_2, реєстраційний номер НОМЕР_3, колір "чорна перлина", 11 листопада 2008 року знятий з обліку для реалізації за генеральною довіреністю ВМА № 419834 від 06 листопада 2008 року на ім`я відповідача ОСОБА_2 (т. 1 а. с. 72).
Згідно повідомлення Центру ДАІ 1406 (Центру надання послуг, пов`язаних з використанням автотранспортних засобів м. Горлівка) при управлінні Державної автоінспекції ГУ МВС України в Донецькій області, автомобіль марки MAZDA, модель - 6, випуску - 2007 року, шасі (кузов, рама) № НОМЕР_2, реєстраційний номер НОМЕР_3, колір "чорна перлина", 25 грудня 2008 року прибув з ВРЕР м. Павлограда. Цей транспортний засіб поставлений на облік ОСОБА_5 на підставі біржової угоди № 15903 від 23 грудня 2008 року. Після чого 02 квітня 2010 року транспортний засіб МАZDА знятий з обліку для подальшої реалізації за заявою власника і поставлений на облік в Котовському ВРЕР в Одеській області (т. 1 а. с. 78).
МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Відповідно до статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише у межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції - без змін, оскільки її ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до положень частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно зі статтею 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.
Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).
Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").
Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Отже, стаття 15 ЦК України визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.
За правилами статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно із статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 травня 2018 року у справі № 369/6892/15-ц (провадження № 14-96цс18) зазначено, що суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовних вимог, звернутих позивачем до того відповідача у спорі, який заявляє про застосування позовної давності. Тобто, перш ніж застосовувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи було порушене право, за захистом якого позивач звернувся до суду. Якщо це право порушене не було, суд відмовляє у позові через необґрунтованість останнього. І тільки якщо буде встановлено, що право позивача дійсно порушене, але позовна давність за відповідними вимогами спливла, про що заявила інша сторона у спорі, суд відмовляє у позові через сплив позовної давності у разі відсутності визнаних судом поважними причин її пропуску, про які повідомив позивач.
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено та не заперечувалося відповідачем, що вказані кошти від проданого автомобіля не були повернуті позивачу.
З матеріалів справи вбачається, що відповідач ОСОБА_2 звернувся до суду першої інстанції із заявою про застосування строків позовної давності у вказаній справі, пославшись на те, що позивач про порушення свого права вже знав з листопада 2008 року, а до суду із позовною заявою у даній справі звернувся 25 вересня 2013 року (т. 1 а. с. 24).
Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Згідно із частиною першою статті 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Частиною першою статті 261 ЦК України встановлено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Позовна давність відповідно до частини першої статті 260 ЦК України обчислюється за загальними правилами визначення строків, встановленими статтями 253 - 255 цього Кодексу.
Відповідно до частини четвертої статті 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошує, що "позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Термін позовної давності, що є звичайним явищем у національних законодавствах держав - учасників Конвенції, виконує кілька завдань, у тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу" (пункт 570 рішення від 20 вересня 2011 року за заявою № 14902/04 у справі ВАТ "Нафтова компанія "Юкос" проти Росії"; пункт 51 рішення від 22 жовтня 1996 року за заявами № 22083/93, 22095/93 у справі "Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства").
Судами попередніх інстанцій встановлено, що про зняття автомобіля відповідачем з реєстраційного обліку та переміщення його у інший населений пункт позивач дізнався 19 листопада 2008 року та 20 листопада 2008 року скасував видану ним на ім`я ОСОБА_3 та ОСОБА_2 нотаріально посвідчену довіреність.
У листопаді 2008 року позивач звернувся до правоохоронних органів із заявою про притягнення відповідача до кримінальної відповідальності та постановою від 30 грудня 2008 року, винесеною інспектором розшуку ВДАІ з обслуговування м. Павлограда та Павлоградського району УМВС України в Дніпропетровській області було відмовлено у порушенні кримінальної справи у відношенні ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_2 (т. 1 а. с. 10).
Тобто, про порушення своїх прав позивачу ОСОБА_1 було достеменно відомо у листопаді 2008 року.
Із позовною заявою ОСОБА_1 звернувся до суду 25 вересня 2013 року, тобто з пропуском трирічного строку позовної давності, про застосування якого просив відповідач.
У клопотанні про поновлення строків позовної давності позивач вказував, що він працював у ВАТ "Павлоградвугілля" підземним робітником, де 01 червня 2006 року отримав виробничу травму. Отримавши регресні виплати з фонду соціального страхування, він вирішив придбати автомобіль MAZDA.
ІНФОРМАЦІЯ_1 помер його батько, а ІНФОРМАЦІЯ_2 померла мати. Після смерті батьків він перебував у душевному хвилюванні та скрутному матеріальному становищі, що і було підставою для продажу автомобіля. Вказував, що ним пропущено строк позовної давності з поважних причин, оскільки на нервовому підґрунті погіршився стан його здоров`я. Він не мав змоги виконувати будь-яку роботу, оскільки у нього розпочинався біль у спині. Тривалий час він не міг розрахуватися зі своїми борговими зобов`язаннями перед банком і людьми, в яких брав в борг кошти, що заважало йому звернутися до суду для захисту своїх законних прав і інтересів. Тільки у вересні 2013 року у нього стабілізувався матеріальний стан, покращилось здоров`я і він вирішив звернутись до суду (т. 1 а. с. 30, 31).
На підтвердження вищевказаних обставин щодо хвороби позивачем були надані довідки МСЕК від 02 жовтня 2006 року, 06 жовтня 2008 року, 09 жовтня 2012 року, з яких вбачається що позивач є особою з інвалідністю ІІІ групи, має втрату професійної працездатності - 50 % та потребує медикаментозного та санаторно-курортного лікування (т. 1 а. с. 36 - 40).
Позивач ОСОБА_1 надав виписні епікризи, з яких вбачається що він перебував у лікарні на денному стаціонарі з 02 червня 2010 року по 15 червня 2010 року, з 02 серпня 2011 року по 16 серпня 2011 року, з 11 червня 2012 року по 22 червня 2012 року, з 13 серпня 2013 року по 26 серпня 2013 року, а також на стаціонарному лікуванні у лікарнях з 11 вересня 2008 року по 19 вересня 2008 року, з 18 квітня 2011 року по 04 травня 2011 року, з 07 серпня 2012 року по 17 серпня 2012 року, з 16 березня 2012 року по 28 березня 2012 року, з 01 жовтня 2013 року по 14 жовтня 2013 року, з 13 лютого 2013 року по 25 лютого 2013 року (т. 1 а. с. 35 - 55).
Із вказаних медичних документів вбачається, що позивач працездатний, але має скарги на здоров`я, проходив курси лікування пов`язані із виробничою травмою, отриманою у 2006 році.
Доказів щодо стану здоров`я, який би дійсно перешкоджав позивачу звернутись до суду із вказаними позовними вимогами в межах трирічного строку позовної давності, який має відраховуватися з листопада 2008 року, позивачем суду не надано.
Враховуючи зазначене, обґрунтованим є висновок суду апеляційної інстанції, що зазначені позивачем обставини щодо стану його здоров`я, фінансового стану не є поважними причинами для поновлення строку на звернення до суду з позовною заявою.
Крім того, відповідно до частини четвертої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Тому, доводи скаржника стосовно відсутності повноважень у суду апеляційної інстанції щодо переоцінки доказів, в тому числі щодо поважності причин пропуску строку позовної давності є необґрунтованими.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено як статтями 58, 59, 212 ЦПК України у попередній редакції 2004 року, так і статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України у редакції від 03 жовтня 2017 року. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.
Доводи касаційної скарги не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки, які обґрунтовано викладені у мотивувальній частині постанови суду апеляційної інстанції, та зводяться до переоцінки доказів, незгоди заявника з висновками щодо їх оцінки та містять посилання на факти, що були предметом дослідження суду.
Однакове застосування закону забезпечує загальнообов`язковість закону, рівність перед законом та правову визначеність у державі, яка керується верховенством права. Єдина практика застосування законів поліпшує громадське сприйняття справедливості та правосуддя, а також довіру до відправлення правосуддя.
Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах "Пономарьов проти України", "Рябих проти Російської Федерації", "Нєлюбін проти Російської Федерації") повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржуване судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.
Таким чином, наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують висновків суду апеляційної інстанції.
Вищевикладене свідчить про те, що касаційна скарга є необґрунтованою, а тому не підлягає задоволенню.