Постанова
Іменем України
26 травня 2021 року
м. Київ
справа № 639/348/17
провадження № 61-4822 св 21
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Луспеника Д. Д.,
суддів: Воробйової І. А., Гулька Б. І. (суддя-доповідач), Коломієць Г. В., Лідовця Р. А.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - ОСОБА_2,
треті особи: Перша харківська державна нотаріальна контора, Кленівська сільська рада Богодухівського району Харківської області, ОСОБА_3,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Жовтневого районного суду м. Харкова від 14 грудня 2020 року у складі судді Труханович В. В. та постанову Харківського апеляційного суду від 23 лютого 2021 року у складі колегії суддів: Маміної О. В., Пилипчук Н. П., Тичкової О. Ю.,
ВСТАНОВИВ:
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У січні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, який було змінено, до ОСОБА_2, треті особи: Перша харківська державна нотаріальна контора, Кленівська сільська рада Богодухівського району Харківської області, ОСОБА_3,про визнання заповіту недійсним.
Позовна заява мотивована тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер її батько - ОСОБА_4 . Вона, як спадкоємець першої черги після смерті батька, у встановлений законом строк звернулася до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини.
19 грудня 2016 року вона отримала лист від Першої харківської державної нотаріальної контори, в якому її повідомили, що після смерті спадкодавця була заведена спадкова справа № 689/2016 на підставі заяви двоюрідної сестри спадкодавця - ОСОБА_2, та повідомлено її про те, що ОСОБА_4 04 серпня 2016 року було складено заповіт, яким він заповів усе належне йому майно на ім`я останньої.
Вважала, що вищевказаним заповітом порушено права її малолітніх дітей, оскільки вони проживають та зареєстровані у житловому будинку АДРЕСА_1, ј частка цього будинку на праві власності належала спадкодавцеві на час відкриття спадщини.
Спадкодавець її батько - ОСОБА_4 на протязі багатьох років систематично зловживав спиртними напоями, унаслідок чого він став психічно неврівноваженим, вів аморальний спосіб життя, неодноразово проходив лікування від алкогольної залежності. Останній рік життя спадкодавець не розмовляв та не мав можливості піклуватися про себе без сторонньої допомоги.
Вищевказані обставини свідчать про те, що спадкодавець не усвідомлював значення своїх дій та не міг керувати ними, у тому числі щодо складення заповіту.
З урахуванням викладеного та статей 203, 215, 225, 1257 ЦК України ОСОБА_1 просила суд визнати недійсним заповіт від 04 серпня 2016 року, яким ОСОБА_4, як спадкодавець, заповів усе належне йому майно ОСОБА_2 .
Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції
Рішенням Жовтневого районного суду м. Харкова від 14 грудня 2020 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що ОСОБА_1 не надано належних та допустимих доказів, що могли б ставити під сумнів дієздатність спадкодавця і спроможність підписання ним спірного заповіту. Крім того, позивачкою не доведено відповідними доказами, що на час складання спірного заповіту волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його внутрішній волі. ОСОБА_1 відмовилась від заявлених нею клопотань про проведення судово-психіатричної експертизи та судово-почеркознавчої експертизи.
Посилання позивачки на порушення заповітом прав її малолітніх дітей є безпідставними, оскільки ОСОБА_1 на підставі договору довічного утримання від 12 березня 1999 року на праві власності належить Ѕ частка житлового будинку з відповідною частиною надвірних будівель, що розташовані по АДРЕСА_1 .
Письмові пояснення позивачки від 20 липня 2020 року, в яких вона посилається на те, що Кленівською сільською радою Богодухівського району Харківської області не надано доказів на підтвердження того, що секретар сільської ради був уповноважений на вчинення нотаріальної дії щодо посвідчена спірного заповіту, судом першої інстанції не досліджувались, так як фактично вони є зміною підстав позову, подані до суду з порушенням вимог частини третьої статті 49 ЦПК України.
Суд послався на відповідну судову практику Верховного Суду України і Верховного Суду.
Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції
Постановою Харківського апеляційного суду від 23 лютого 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Судове рішення апеляційного суду мотивовано тим, що відсутні докази на підтвердження того, що при складенні спірного заповіту спадкодавець не усвідомлював значення своїх дій та не міг керувати ними, відсутності у нього волевиявлення на вчинення правочину. ОСОБА_1 належними та допустимими доказами не підтверджено, що спірний заповіт підписано не заповідачем, а іншою особою.
Позивачка просила змінити рішення суду першої інстанції у частині мотивів відмови у задоволенні позовних вимог, вказавши, що її позов не підлягає задоволенню, оскільки спірний заповіт є нікчемним, так як посвідчений не уповноваженою на це особою. Проте районний суд відмовив у задоволенні позову за недоведеністю. Згідно частиною шостою статті 367 ЦПК України в суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
ОСОБА_1 не позбавлена права звернутись до суду із зазначеними позивними вимогами у порядку, передбаченому ЦПК України.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить оскаржувані судові рішення змінити у частині мотивів відмови у задоволенні її позову, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 29 березня 2021 року відкрито касаційне провадження в указаній справі і витребувано цивільну справу № 639/348/17 з Жовтневого районного суду м. Харкова.
У квітні 2021 року справа надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 11 травня 2021 року справу за зазначеним позовом призначено до розгляду.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що у секретаря Кленівської сільської ради Богодухівського району Харківської області були відсутні повноваження на посвідчення оспорюваного заповіту, що підтверджується листом сільської ради від 12 травня 2020 року. Таким чином, заповіт від 04 серпня 2016 року згідно з положеннями частини першої статті 1257 ЦК України є нікчемним, тому відсутні правові підстави для визнання його недійсним, аналогічні висновки містяться у відповідних постановах Верховного Суду. Щодо вищевказаних обставин позивачкою 20 липня 2020 року було подано письмові пояснення до суду першої інстанції.
Доводи особи, яка подала відзив
У травні 2021 року ОСОБА_2 подала відзив на касаційну скаргу, посилаючись на те, що оскаржувані судові рішення є законними і обґрунтованими, доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують, на їх законність не впливають. Оспорюваний заповіт складений уповноваженою особою, яка мала на це право. Розпорядженням голови Кленівської сільської ради від 23 листопада 2015 року № 25 секретаря сільської ради Миренську С. М. було уповноважено на вчинення нотаріальних дій.
У травні 2021 року ОСОБА_1 подала відповідь на відзив.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
ОСОБА_1 є дочкою ОСОБА_4, що підтверджується свідоцтвом про народження (а.с. 35, т. 1).
04 серпня 2016 року ОСОБА_4 складено заповіт, посвідчений секретарем Кленівської сільської ради Богодухівського району Харківської області Миренською С. М., на підставі якого він заповів усе належне йому майно ОСОБА_2 (а.с. 155, т. 1).
ОСОБА_2 є двоюрідною сестрою спадкодавця - ОСОБА_4 .
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 помер, що підтверджується свідоцтвом про смерть від 02 вересня 2016 року ( а.с. 158, т. 1).
Після смерті ОСОБА_4 відкрилася спадщина на ј частки житлового будинку з відповідною частиною надвірних будівель, що розташовані по АДРЕСА_1, яка належала йому на підставі договору купівлі-продажу від 08 липня 1991 року (а.с. 42-45, т. 1).
19 грудня 2016 року Першою харківською державною нотаріальною конторою було направлено ОСОБА_1 лист про те, що після смерті ОСОБА_4 заведена спадкова справа № 689/2016 на підставі заяви ОСОБА_2 про прийняття спадщини за заповітом (а.с. 41, т.1).
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року
№ 460-IХ "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ".
Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Відповідно до змісту статей 1216, 1217 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом.
Згідно з частиною другою статті 1257 ЦК України за позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі.
Необхідно враховувати, що як заінтересовані особи, повноважні пред`являти позовні вимоги про визнання заповіту недійсним відповідно до частини другої статті 1257 ЦК України, можуть розглядатися виключно особи, суб`єктивні спадкові права яких, що виникають відповідно до норм книги шостої ЦК України (спадкоємців за законом, спадкоємців за іншим заповітом, відказоодержувачів), порушені у зв`язку із вчиненням (складанням) недійсного (за їх твердженням) заповіту.
Згідно зі статтею 1233 ЦК України заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті.
Відповідно до статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Статтею 1257 ЦК України передбачено вичерпний перелік підстав для визнання заповіту недійсним та визначено, що заповіт, складений особою, яка не мала на це права, а також заповіт, складений з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення, є нікчемним. За позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі. Таке ж положення міститься і у частині третій статті 203 ЦК України.
Отже, заповіт, як односторонній правочин, підпорядковується загальним правилам ЦК України щодо недійсності правочинів. Недійсними є заповіти: в яких волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі; складені особою, яка не мала на це права (особа не має необхідного обсягу цивільної дієздатності для складання заповіту); складені з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення (відсутність нотаріального посвідчення або посвідчення особами, яке прирівнюється до нотаріального, складання заповіту представником, відсутність у тексті заповіту дати, місця його складання тощо).
Відповідно до змісту наведених норм дійсним, тобто таким, що відповідає вимогам закону, є заповіт, який посвідчений уповноваженою особою, яка мала на це право в силу закону, відсутні порушення його форми та посвідчення, волевиявлення заповідача було вільним і відповідало його волі.
Згідно зі статтею 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
За правилами частини першої статті 225 ЦК України правочин, який дієздатна фізична особа вчинила у момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, може бути визнаний судом недійсним за позовом цієї особи, а в разі її смерті - за позовом інших осіб, чиї цивільні права або інтереси порушені.
Для визначення наявності такого стану на момент укладення правочину суд зобов`язаний призначити судово-психіатричну експертизу за клопотанням хоча б однієї зі сторін.
Справи про визнання правочину недійсним із цих підстав вирішуються з урахуванням як висновку судово-психіатричної експертизи, так і інших доказів.
Тлумачення статті 225 ЦК України свідчить, що правила цієї статті поширюються на випадки, коли фізична особа хоча і є дієздатною, однак у момент вчинення правочину вона перебувала в такому стані, коли не могла усвідомлювати значення своїх дій та (або) не могла керувати ними (тимчасовий психічний розлад, нервове потрясіння тощо).
Підставою для визнання правочину недійсним на підставі, передбаченій частиною першою статті 225 ЦК України, має бути встановлена судом неспроможність особи в момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними.
Для визнання правочину недійсним на підставі, передбаченій частиною першою статті 225 ЦК України, може бути лише абсолютна неспроможність особи в момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними, і в основу рішення суду про недійсність правочину не може покладатися висновок експертизи, який ґрунтується на припущеннях.
Аналогічні висновки містяться у постановах Верховного Суду: від 19 червня 2019 року у справі № 554/11179/13-ц (провадження № 61-30685 св 18), від 02 листопада 2020 року у справі № 326/81/15 (провадження № 61-837 св 19).
Судом установлено, що відповідно до довідки комунального закладу охорони здоров`я "Обласний психоневрологічний диспансер" від 15 лютого 2018 року ОСОБА_4, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1, у період з 1980 року по ІНФОРМАЦІЯ_1 до цього медичного закладу не звертався (а.с. 27, т. 2).
Згідно з довідкою комунального закладу охорони здоров`я "Харківський міський психоневрологічний диспансер №3" ОСОБА_4 упродовж останніх п`яти років за медичною допомогою не звертався (а.с. 67, т. 2).
Відповідно до довідки Харківської обласної клінічної психіатричної лікарні № 3 від 19 лютого 2018 року ОСОБА_4 у період з 1980 року по 2016 рік на стаціонарному лікуванні в лікарні не перебував (а.с. 71, т. 2.)
Згідно з листом Богодухівської центральної районної лікарні від 19 лютого 2018 року ОСОБА_4 на стаціонарному лікуванні та на обліку не перебував (а.с. 73, т. 2).
Відповідно до листа комунального закладу охорони здоров`я "Харківська міська лікарня № 3" від 26 лютого 2018 року ОСОБА_4 знаходився на лікуванні у період з 29 листопада 2013 року по 13 грудня 2013 року у неврологічному відділенні стаціонару (а.с. 83-84, т. 2).
Згідно з довідкою комунального закладу охорони здоров`я "Сахновщинська центральна районна лікарня" ОСОБА_4 проходив курс лікування протиалкогольної терапії у наркологічному кабінеті лікарні на протязі 2014-2015 років. Було встановлено діагноз: "психічні зміни та зміни поведінки в результаті вживання алкоголю. Хронічний алкоголізм". Результат лікування позитивний. Установка на тверезе життя - негативна. (а.с. 91, т. 2).
Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 підставами позову визначила те, що на момент складання оспорюваного заповіту спадкодавець не усвідомлював значення своїх дій та не міг керувати ними, а тому цей правочин є недійсним (статті 225, 1257 ЦК України).
Ураховуючи викладене, суди, встановивши фактичні обставини у справі, від яких залежить правильне вирішення спору, вірно застосувавши норми матеріального права, дійшли обґрунтованого висновку про те, що позивачкою належними та допустимими доказами не доведено, що при посвідченні спірного заповіту її батько - ОСОБА_4 - не усвідомлював значення своїх дій та не міг керувати ними та що у нього було відсутнє волевиявлення на вчинення спірного правочину, проте відповідно до вимог статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Суди дійшли правильного висновку про те, що ОСОБА_1 відповідними доказами не підтверджено, що спірний заповіт підписано не заповідачем, а іншою особою. Це також було підставою позову (статті 203, 215 ЦК України).
Ухвалою Жовтневого районного суду м. Харкова від 10 вересня 2019 року задоволено клопотання представника ОСОБА_1, призначено судово-психіатричну експертизу (а.с. 202-203, т. 3).
Відповідно до листа комунального некомерційного підприємства Харківської обласної ради "Обласна клінічна психіатрична лікарня № 3" від 23 червня 2020 року матеріали справи повернуті без виконання вищевказаного судового рішення, оскільки на рахунок-фактуру оплату проведення експертизи не здійснено (а.с. 11, т. 4).
Апеляційний суд виходив із того, що у подальшому ОСОБА_1 від проведення судово-психіатричної експертизи та судово-почеркознавчої експертизи відмовилася, зазначене ОСОБА_1 у касаційній скарзі не оспорює.
Таким чином, Верховний Суд погоджується з висновками судів про те, що відсутні правові підстави для визнання оспорюваного заповіту недійсним, оскільки позивачкою не надано доказів абсолютної неспроможності спадкодавця в момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій.
Доводи касаційної скарги про те, що у секретаря Кленівської сільської ради Богодухівського району Харківської області були відсутні повноваження на посвідчення оспорюваного заповіту, тому він згідно з положеннями частини першої статті 1257 ЦК України є нікчемним, про що ОСОБА_1 було зазначено у наданих до суду першої інстанції поясненнях від 20 липня 2020 року, на увагу не заслуговують, оскільки суди обґрунтовано не прийняли вказані пояснення позивачки, які фактично є зміною позовних вимог, подані нею поза межами визначеного строку (частина третя статті 49 ЦПК України).
Наведені у касаційній скарзі доводи були предметом дослідження у судах попередніх інстанцій із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах законодавства.
Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.
Керуючись статтями 400, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Жовтневого районного суду м. Харкова від 14 грудня 2020 року та постанову Харківського апеляційного суду від 23 лютого 2021 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.