Постанова
Іменем України
26 травня 2021 року
м. Київ
справа № 405/8280/19
провадження № 61-3411 св 21
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Луспеника Д. Д.,
суддів: Воробйової І. А., Гулька Б. І. (суддя-доповідач), Коломієць Г. В., Лідовця Р. А.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - ОСОБА_2,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Ленінського районного суду м. Кіровограда від 05 серпня 2020 року у складі судді Іванової Л. А. та постанову Кропивницького апеляційного суду від 28 січня 2021 року у складі колегії суддів: Дьомич Л. М., Дуковського О. Л., Письменного О. А.,
ВСТАНОВИВ:
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У листопаді 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики.
Позовна заява мотивована тим, що 18 травня 2018 року між нею та ОСОБА_2 укладено договір позики, за умовами якого вона надала відповідачці у борг грошові кошти у розмірі 73 461 доларів США, що станом на 13 листопада 2019 року еквівалентно 1 796 856,06 грн. Факт укладення між ними договору позики підтверджується написаною відповідачкою розпискою від 18 травня 2019 року, грошові кошти були передані останній під час підписання розписки.
Існування між ними позикових відносин та отримання ОСОБА_2 коштів у борг підтверджується наявним у неї оригіналом вищевказаної розписки.
Умовами зазначеного договору позики не визначено строків, в які відповідач зобов`язується повернути грошові кошти, у зв`язку з чим 30 вересня 2019 року вона направила ОСОБА_2 вимогу про повернення грошових коштів у 30-денний термін. 01 жовтня 2019 року вищевказана вимога отримана відповідачкою, проте у добровільному порядку взяті на себе зобов`язання за договором позики вона не виконала, отримані у борг грошові кошти до 30 жовтня 2019 року не повернула.
З урахуванням викладеного ОСОБА_1 просила суд стягнути з ОСОБА_2 на свою користь заборгованість за договором позики у розмірі 73 461 доларів США.
Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції
Рішенням Ленінського районного суду м. Кіровограда від 05 серпня 2020 року позов ОСОБА_1 залишено без задоволення. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що у розписці від 18 травня 2018 року зазначено про те, що ОСОБА_2 отримала від ОСОБА_1 73 461 доларів США. Таким чином, відсутні докази існування між позивачкою та відповідачкою правовідносин щодо надання позики, оскільки зі змісту вказаної розписки не вбачається, що вона може вважатися договором позики, не свідчать про існування між сторонами саме боргового зобов`язання, відсутнє зобов`язання повернути позику позивачці.
Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції
Постановою Кропивницького апеляційного суду від 28 січня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Судове рішення апеляційного суду мотивовано тим, що зі змісту розписки відповідача від 18 травня 2018 року не вбачається досягнення між сторонами домовленості щодо істотних умов договору позики, виникнення боргових зобов`язань, також відсутні докази отримання ОСОБА_2 від позивачки грошових коштів саме у позику, відсутнє зобов`язання повернути позику позивачці.
Таким чином, розписка відповідачки не може вважатись переконливим та беззаперечним доказом існування між сторонами позикових правовідносин щодо отримання ОСОБА_2 позики.
Суд послався на відповідну судову практику Верховного Суду.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить оскаржувані судові рішення скасувати й ухвалити нове рішення, яким її позов задовольнити, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 19 березня 2021 року відкрито касаційне провадження в указаній справі і витребувано цивільну справу № 405/8280/19 з Ленінського районного суду м. Кіровограда.
У березні 2021 року справа надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 11 травня 2021 року справу за зазначеним позовом призначено до розгляду.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що відповідачка не довела належними та допустимими доказами, що грошові кошти отримані нею не у позику і повернення цих коштів позивачці. Отже, встановленим є факт невиконання вказаного у розписці від 18 травня 2018 року грошового зобов`язання, яке виникло на підставі укладеного між сторонами договору позики, оформленого розпискою. ОСОБА_2 не доведено належними доказами іншу правову природу спірного договору, ніж договору позики, а її твердження, що кошти вона придбала у чоловіка позивачки безпідставні. Посилалась на відповідні постанови Верховного Суду.
Доводи особи, яка подала відзив
У квітні 2021 року ОСОБА_2 подала відзив на касаційну скаргу, посилаючись на те, що оскаржувані судові рішення є законними і обґрунтованими, доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують, на їх законність не впливають. З розписки відповідача від 18 травня 2018 року не вбачається, що вона за своїм змістом та природою може вважатися договором позики, оскільки у ній відсутні відомості щодо отримання позичальником коштів у борг, чи умов про їх повернення.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
ОСОБА_1 посилалась на те, що 18 травня 2018 року між нею та ОСОБА_2 укладено договір позики, за умовами якого позивачка надала відповідачці у борг грошові кошти у розмірі 73 461 доларів США.
Підтвердженням укладення між сторонами договору позики позивачка вважає написану ОСОБА_2 розписку, наступного змісту: "Я, ОСОБА_2, що проживаю у АДРЕСА_1 ( НОМЕР_1 ) отримала від ОСОБА_1 73 461 (сімдесят три тисячі чотириста шістдесят один) доларів США. 18.05.2018 року (підпис) ОСОБА_2" (а.с. 10).
30 вересня 2019 року ОСОБА_1 було направлено відповідачці письмову досудову вимогу про повернення грошових коштів на підставі частини другої статті 1049 ЦК України та встановлено 30-денний термін з моменту отримання для її виконання (а.с. 11-12).
01 жовтня 2019 року відповідачкою отримана зазначена вимога (а.с. 13).
Позивачка указувала про те, що відповідачем у добровільному порядку вказане зобов`язання не виконано.
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року
№ 460-IХ "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ".
Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно зі статтею 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Положеннями частини першої статті 1049 ЦК України встановлено, що за договором позики на позичальникові лежить обов`язок повернути суму позики у строк та в порядку, що передбачені договором.
Згідно із частиною другою статті 1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Статтею 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).
За статтею 208 ЦК України у письмовій формі належить вчиняти, зокрема, правочини фізичних осіб між собою на суму, що перевищує у двадцять і більше разів розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, крім правочинів, передбачених частиною першою статті 206 цього Кодексу; інші правочини, щодо яких законом встановлена письмова форма.
Відповідно до частин першої та другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який боржник видає кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей.
Письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, а й передачі грошової суми позичальнику.
Отже, досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, а також надавати оцінку всім наявним доказам і залежно від установлених результатів - робити відповідні правові висновки. Таким чином, розписка як документ, що підтверджує боргове зобов`язання, має містити умови отримання позичальником в борг грошей із зобов`язанням їх повернення та дати отримання коштів.
Позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором (частина перша стаття 1049 ЦК України).
Таким чином, за своїми правовими ознаками договір позики є реальною, односторонньою, оплатною або безоплатною угодою, на підтвердження якої може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику. У разі пред`явлення позову про стягнення боргу позивач повинен підтвердити своє право вимагати від відповідача виконання боргового зобов`язання. Для цього, з метою правильного застосування статей 1046, 1047 ЦК України суд повинен встановити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умов.
Вказаний правовий висновок про застосування положень статей 1046, 1047 ЦК України міститься у постановах Верховного Суду України: від 18 вересня 2013 року у справі № 6-63 цс 13; від 02 липня 2014 року у справі № 6-79 цс 14.
Аналогічні за змістом правові висновки містяться у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 464/3790/16-ц (провадження № 14-465 цс 18).
У частині четвертій статті 263 ЦПК України передбачено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Відповідно до частини третьої статті 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно з частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (частини перша та друга статті 77 ЦПК України).
Відповідно до частини другої статті 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Згідно зі статтею 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Частиною першою статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Суди, встановивши фактичні обставини у справі, від яких залежить правильне вирішення спору, вірно застосувавши норми матеріального права, дійшли обґрунтованого висновку про те, що позивачкою належними та допустимими доказами не доведено факт укладання між нею та ОСОБА_2 договору позики, виникнення в останньої перед нею боргових зобов`язань, що відповідно до вимог статей 12, 81 ЦПК України є процесуальним обов`язком ОСОБА_1, оскільки у розписці відсутні дані про отримання коштів у позику і зобов`язання їх повернути позивачу.
У зв`язку з цим Верховний Суд погоджується з висновком судів про те, що зі змісту розписки ОСОБА_2 від 18 травня 2018 року не вбачається досягнення між сторонами домовленості щодо істотних умов договору позики, а саме виникнення боргових зобов`язань відповідачки перед позивачкою, оскільки у вищевказаній розписці зазначено лише про отримання коштів ОСОБА_2 від ОСОБА_1, проте факт отримання коштів автоматично не кореспондується з їх позиченням, відсутнє зобов`язання повернути кошти.
Посилання касаційної скарги на те, що відповідачка не довела, що грошові кошти отримані нею не у борг й не довела інших зобов`язальних правовідносин, на увагу не заслуговують, оскільки підставу позову має довести позивач, а не відповідач її спростувати.
Доводи касаційної скарги про те, що судами не враховано правові висновки викладені у відповідних постановах Верховного Суду, є безпідставними, оскільки у цій справі наявні інші фактичні обставини.
Наведені у касаційній скарзі доводи були предметом дослідження у судах попередніх інстанцій із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах законодавства.
Зазначене не перешкоджає позивачу звернутися до суду на загальних підставах з позовом на захист своїх прав, який би відповідав змісту відносин, які між сторонами виникли.
Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.
Керуючись статтями 400, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Ленінського районного суду м. Кіровограда від 05 серпня 2020 року та постанову Кропивницького апеляційного суду від 28 січня 2021 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.