Постанова
Іменем України
26 травня 2021 року
м. Київ
справа № 209/2805/18
провадження № 61-11085св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду Антоненко Н. О. (суддя-доповідач), Крата В. І., Русинчука М. М.,
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - департамент з гуманітарних питань Кам`янської міської ради,
розглянувши в попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу департаменту з гуманітарних питань Кам`янської міської ради на рішення Дніпровського районного суду м. Дніпродзержинська від 11 листопада 2019 року в складі судді Багбая Є. Д. та на постанову Дніпровського апеляційного суду від 08 липня 2020 року в складі колегії суддів Каратаєвої Л. О., Ткаченко І. Ю., Деркач Н. М.,
ІСТОРІЯ СПРАВИ
Короткий зміст позовних вимог
03 вересня 2018 року ОСОБА_1 звернулася з позовом до департаменту з гуманітарних питань Кам`янської міської ради про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
В обґрунтування позовних вимог зазначала, що 27 липня 2018 року відповідно до наказу № 480-к/тр її було звільнено з посади методиста з дошкільного виховання методичного кабінету при департаменті з гуманітарних питань Кам`янської міської ради за прогул без поважних причин 09 липня 2018 року на підставі пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП України. Вказує, що 06 липня 2018 року звернулася із заявою про надання їй відпустки без збереження заробітної плати на 09 липня 2018 року в зв`язку із необхідністю супроводження матері до лікарні, до якої на підтвердження перебування матері на лікуванні додала відповідні документи. Проте, їй було відмовлено в наданні відпустки, складено акт № 12 від 09 липня 2018 року про відсутність на робочому місці протягом робочого дня, від неї було відібрано пояснювальну записку з причин відсутності на роботі, в якій вона зазначила, що була відсутня на роботі у зв`язку із супроводженням матері до лікарні, та звільнили за прогул. Зазначає, що була відсутня на роботі 09 липня 2018 році з поважних причин, має право на відпустку без збереження заробітної плати як пенсіонер за віком згідно вимог статті 25 Закону України "Про відпустки", а тому її звільнення є незаконним, що є підставою для поновлення її на посаді із зобов`язанням виплатити середню заробітну плату за час вимушеного прогулу.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Дніпровського районного суду м. Дніпродзержинська від 11 листопада 2019 року позов ОСОБА_1 задоволено частково; визнано незаконним наказ департаменту з гуманітарних питань Кам`янської міської ради від 27 липня 2018 року № 480-к/тр "Про звільнення ОСОБА_1"; поновлено ОСОБА_1 на посаді методиста з дошкільного виховання методичного кабінету при департаменті з гуманітарних питань Кам`янської міської ради; стягнуто з департаменту з гуманітарних питань Кам`янської міської ради на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 85 924,92 грн; вирішено питання про розподіл судових витрат; рішення в частині поновлення на роботі допущено до негайного виконання.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що позивач подала заяву про надання їй відпустки без збереження заробітної плати, на яку за законом мала право, про що у належний спосіб повідомила роботодавця, який зобов`язаний був на виконання вимог закону надати таку відпустку на один день, про який просила позивач, однак безпідставно цього не зробив, чим порушив права позивача, в тому числі, оформивши її відсутність на роботі 09 липня 2018 року, як прогул без поважних причин, та провів її звільнення на підставі пункту 4 частини 1 статті 40 КЗпП України. При цьому доказів прогулу без поважних причин під час розгляду справи відповідач не надав, а поважність причин відсутності позивача на роботі підтверджується встановленими обставинами та дослідженими доказами, які відповідачем не спростовано. Не можна вважати, що невихід на роботу за конкретних обставин мав місце саме у зв`язку з самовільним використанням працівником відпустки.
Відмова у наданні відпустки з тих підстав, що позивач не надала докази, що є пенсіонером за віком, та не надала доказів, що супроводжує матір до лікарні, є не обґрунтована, оскільки роботодавець достеменно знав про статус працівника, а про необхідність супроводу хворої матері до лікарні позивач повідомляла керівництво.
Вирішуючи питання стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, суд першої інстанції виходив із того, що справа розглядалася більше року, судові засідання неодноразово відкладалися в зв`язку з неявками позивача, в тому числі без поважних причин, та врахував поведінку позивача під час судового розгляду, спрямовану на затягування розгляду справи, що підтверджується журналами та записами судових засідань, а тому зробив висновок, що розгляд справи відбувався більше року саме з вини позивача і середній заробіток на її користь слід стягнути не більш як за один рік.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Дніпровського апеляційного суду від 08 липня 2020 року апеляційну скаргу департаменту з гуманітарних питань Кам`янської міської ради залишено без задоволення; апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено; рішення Дніпровського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 11 листопада 2019 року змінено в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, збільшивши його розмір з 85 924,92 грн до 111 460,84 грн.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що позивач мала законне право на отримання в обов`язковому порядку відпустки без збереження заробітної плати як пенсіонера за віком, зокрема для догляду за хворою матір`ю, з дня, про який просила у відповідній заяві у роботодавця, але дану відпустку не отримала, у зв`язку з безпідставною відмовою останнього, чим було порушено її права, передбачені трудовим законодавством. Судом першої інстанції вірно встановлено, що позивач була відсутня на роботі, але така відсутність обумовлена поважними причинами (догляд за хворою матір`ю), про які був обізнаний роботодавець, в тому числі поданою позивачем заявою про надання відпустки без збереження заробітної плати. У зв`язку з чим апеляційний суд дійшов висновку про те, що рішення суду першої інстанції в частині задоволення позову про поновлення позивача на роботі, з урахуванням конкретних обставин справи та наданих сторонами доказів у їх сукупності, які судом оцінені в установленому законом порядку, є законним та обґрунтованим.
Змінюючи рішення суду першої інстанції в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, апеляційний суд виходив із того, що суд першої інстанції дійшов безпідставного висновку про застосування частини другої статті 235 КЗпП України до вимог позивача, оскільки матеріалами справи не підтверджено затягування судового розгляду саме з вини позивача. Розгляд справи відкладався за клопотанням позивача у зв`язку з обґрунтованими причинами, які підтверджені відповідними доказами, а також з інших процесуальних підстав, що не залежали від позивача, а тому стягненню підлягає середній заробіток за вимушений прогул позивача, який тривав з 27 липня 2018 року до ухвалення рішення судом першої інстанції 11 листопада 2019 року, що становив 323 робочих днів. Апеляційний суд дійшов висновку, що середній заробіток за час затримки складає 111 460,84 грн (345,08 грн *323 робочих днів).
Аргументи учасників справи
24 липня 2020 року директор департаменту з гуманітарних питань Кам`янської міської ради подала касаційну скаргу, у якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду. При цьому посилається на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга мотивована тим, що судами порушено принципи змагальності, рівності та диспозитивності. Вказує, що висновок суду першої інстанції, з яким безпідставно погодився апеляційний суд про те, що не можна вважати прогулом без поважних причин самовільний вихід у відпустку, коли працівник має право на її отримання, якщо працівник надав відповідну заяву про надання відпустки, суперечить правовій позиції Верховного Суду України, викладеній в постанові від 13 вересня 2017 року в справі № 761/30967/15 (провадження № 6-1412цс17)
Рух справи
Ухвалою Верховного Суду від 06 серпня 2020 року відкрито касаційне провадження у справі.
Межі та підстави касаційного перегляду
Переглядаючи в касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).
Відповідно до пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
В ухвалі Верховного Суду від 06 серпня 2020 року вказано, зокрема, що підставою касаційного оскарження вказаних судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду України від 13 вересня 2017 року в справі № 761/30967/15 (провадження № 6-1412цс17) (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України)".