Постанова
Іменем України
26 травня 2021 року
м. Київ
справа № 534/896/18
провадження № 61-14259св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Висоцької В. С.,
суддів: Грушицького А. І., Литвиненко І. В. (суддя-доповідач), Петрова Є. В., Ткачука О. С.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - ОСОБА_2,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Полтавськогоапеляційного суду від 26 серпня 2020 року у складі колегії суддів: Лобов О. А., Дорош А. І., Триголов В. М.
у справі за позовомОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення коштів,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У червні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення коштів.
Свої позовні вимоги ОСОБА_1 обґрунтовував тим, що 11 липня 2017 року він надав, а ОСОБА_2 прийняв грошові кошти у сумі 7 000 доларів США. Грошові кошти було надано для виконання зобов`язання відповідачем щодо придбання сировини у Товариства з обмеженою відповідальністю "ТІКО ЛТД" та підписання договору на пошив чоловічого одягу за зразками та відвантаження ОСОБА_1 готового одягу. Однак станом на день подачі позову, після 11 місяців, відповідач не виконав жодного із домовлених зобов`язань, грошові кошти не повернув, навіть після направлення вимоги.
З урахуванням уточнених позовних вимог, ОСОБА_1 просив суд стягнути з відповідача на його користь основний борг у розмірі 7 000 доларів США, що станом на 19 листопада 2018 року еквівалентно 194 284, 79 грн, пеню у розмірі 46 807,37 грн, 3 % річних у розмірі 4 033,91 грн, всього 245 126,07 грн.
Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Комсомольського міського суду Полтавської області від 12 листопада 2019 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що розписка про отримання грошових коштів не містить відомостей про існування між сторонами правовідносин позики, оскільки в розписці не зафіксоване волевиявлення щодо укладення саме такого договору і відсутнє зобов`язання відповідача про повернення коштів.
Постановою Полтавського апеляційного суду від 26 серпня 2020 року апеляційну скаргу адвоката Бордюга С. Д., представника ОСОБА_1, задоволено частково.
Рішення Комсомольського міського суду Полтавської області від 12 листопада 2019 року скасовано та ухвалено нове судове рішення, яким позов ОСОБА_1 задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 7 000 доларів США основного боргу та 3 % річних у розмірі 504,58 доларів США, а разом 7 504, 58 доларів США.
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Судове рішення мотивовано тим, що відповідач не довів існування обставин, якими він заперечує пред`явлені до нього вимоги, а саме те, що між ним і позивачем був укладений і виконаний договір підряду у розумінні приписів статей 526, 638 ЦК України.
Враховуючи зміст розписки і обставини, що визнаються сторонами, суд дійшов висновку, що реально між сторонами був укладений договір про наміри укласти і виконати договір підряду (частина четверта статті 635 ЦК України), проте він не був реалізований (виконаний), тому грошові кошти, які відповідач отримав від позивача, підлягають поверненню. Окрім того, позивач має право на стягнення коштів, передбачених статтею 625 ЦК України.
Щодо позовної вимоги про стягнення пені за несвоєчасно повернуті кошти, апеляційний суд виходить з того, що у розписці не обумовлений розмір і порядок нарахування пені за прострочення боржником виконання зобов`язання, а норми Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання зобов`язань", на який посилається позивач у своїх доводах, розповсюджується виключно на відносини між суб`єктами господарської діяльності.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У вересні 2020 року ОСОБА_2 подав касаційну скаргу на постанову Полтавського апеляційного суду від 26 серпня 2020 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати оскаржуване судове рішення та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга ОСОБА_2 мотивована тим, що розписка про отримання грошових коштів не містить зобов`язання повернення коштів ОСОБА_1 . Відповідно до вказаної розписки в зобов`язання ОСОБА_2 входило за отримані від позивача кошти придбати тканину та відшити дитячий одяг на замовлення позивача, що було виконано з боку відповідача в повному обсязі. Відповідач надав суду докази, які вказують на правовідносини між позивачем та ОСОБА_3 щодо замовлення, покупки та оплати дитячого одягу.
Крім того, судом апеляційної інстанції не враховано показання свідка та ухвалено судове рішення лише на підставі доводів позивача.
Апеляційний суд помилково дійшов висновку, що реально між сторонами був укладений договір про наміри укласти і виконати договір підряду, проте він не був реалізований (виконаний), у зв`язку з чим суд неправильно застосував до спірних правовідносин норми права, які регулюють відносини, притаманні договору підряду, та не застосував норми права, що регулюють відносини за договором комісії, оскільки між сторонами фактично склалися відносини щодо договору комісії.
Разом з тим, суд апеляційної інстанції не врахував висновки, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04 грудня 2019 року у справі № 917/1739/17, від 05 червня 2018 року у справі № 523/6003/14-ц, Верховного Суду від 18 червня 2020 року у справі № 915/940/18, від 31 жовтня 2019 року у справі № 916/1134/18.
Узагальнений виклад позиції інших учасників справи
У листопаді 2020 року ОСОБА_1 через адвоката Бордюга С. Д. подав відзив на касаційну скаргу, в якому просив залишити її без задоволення, посилаючись на те, що факт укладання розписки про отримання коштів та передачі від позивача відповідачу грошових коштів в розмірі 7 000 доларів США не оспорювався та є встановленим. ОСОБА_2 підтвердив отримання коштів в судовому засіданні та письмово зазначив у відзиві на позовну заяву, у суді апеляційної інстанції та в касаційній скарзі. Крім того, відповідачем не надано жодних належних та допустимих доказів на підтвердження виконання зобов`язання особисто щодо закупівлі тканини і щодо пошиття одягу, як було обумовлено договором (розпискою).
Суд апеляційної інстанції правильно застосував до спірних правовідносин норми статей 837-846 ЦК України, що регулюють правовідносини з договору підряду.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 20 жовтня 2020 року відкрито провадження у цій справі та витребувано її матеріали із Комсомольського міського суду Полтавської області.
04 листопада 2020 року справа № 534/896/18 надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 18 листопада 2020 року клопотання ОСОБА_2 про зупинення виконання постанови Полтавського апеляційного суду від 26 серпня 2020 року задоволено. Зупинено виконання постанови Полтавського апеляційного суду від 26 серпня 2020 року.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 квітня 2021 року справу призначено до судового розгляду Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в кількості п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
11 липня 2017 року ОСОБА_2 отримав від ОСОБА_1 грошові кошти в сумі 7 000 доларів США на закуп тканини та подальшого пошиву одягу на підприємстві ФОП ОСОБА_2
23 лютого 2018 року ОСОБА_1 направив вимогу ОСОБА_2 про повернення грошових коштів в строк до 04 березня 2018 року.
12 березня 2018 року ОСОБА_2 направив ОСОБА_1 відповідь на вказану вимогу, згідно якої повідомив, що ним зобов`язання виконано в повному обсязі і в його діях не вбачається ознак шахрайства.
Згідно свідоцтва про державну реєстрацію фізичної особи-підприємця серії В02 № 900194 ОСОБА_2 є фізичною особою-підприємцем.
З патенту на промисловий зразок № 14088, зареєстрованого в Державному реєстрі патентів України на промислові зразки, вбачається, що з 25 квітня 2007 року за ОСОБА_3 зареєстровано право власності на зображення промислового зразка на одяг, трикотажні вироби, спідню білизну, панчохи, шкарпетки, головні убори, посаги для немовлят (набори одягу); дитячі пелюшки з текстилю, пінетки.
Допитані в суді першої інстанції свідки ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9 підтвердили обставини, на які відповідач посилався, заперечуючи проти позову, а саме те, що відповідач виконав взяті на себе зобов`язання з придбання тканини, пошиття одягу і передачі його позивачу.
МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
За положеннями пункту 1 частини другої статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Відповідно до частини першої статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.
У частині третій статті 203 ЦК України закріплено, що волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.
Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України).
Згідно зі статтею 208 ЦК України у письмовій формі належить вчиняти: 1) правочини між юридичними особами; 2) правочини між фізичною та юридичною особою, крім правочинів, передбачених частиною першою статті 206 цього Кодексу; 3) правочини фізичних осіб між собою на суму, що перевищує у двадцять і більше разів розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, крім правочинів, передбачених частиною першою статті 206 цього Кодексу; 4) інші правочини, щодо яких законом встановлена письмова форма.
Відповідно до статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї зі сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.
Статтею 641 ЦК України визначено, що пропозицію укласти договір (оферту) може зробити кожна зі сторін майбутнього договору. Пропозиція укласти договір має містити істотні умови договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов`язаною у разі її прийняття.
Відповідно до частин першої, третьої статті 837 ЦК України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов`язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов`язується прийняти та оплатити виконану роботу.
За змістом статті 843 ЦК України у договорі підряду визначається або конкретна ціна роботи, або способи її визначення.
Умова про предмет договору підряду є істотною. Предметом договору підряду є індивідуалізований результат праці підрядника на який спрямована узгоджена воля сторін.
Умова щодо предмета договору підряду уточнюється ціною підрядних робіт.
Ціна договору підряду - це грошова сума, належна підрядникові за виконане замовлення. Отже, ціна може бути визначена в тексті договору підряду безпосередньо, або у договорі підряду може зазначатися спосіб визначення ціни. Крім того, ціна у договорі підряду може бути визначена у кошторисі, який містить постатейний перелік затрат на виконання робіт, є додатком до договору та його невід`ємною частиною.
За відсутності цих умов ціну може встановити суд на основі звичайно застосовуваних за аналогічні роботи цін з урахуванням необхідних витрат, визначених сторонами.
Таким чином, закріплене у ЦК України визначення договору підряду дає підстави для висновку про те, що це консенсуальний, двосторонній та оплатний договір. Причому консенсуальність договору підряду означає, що він визнається укладеним у момент одержання особою, що направила оферту, акцепту.
Відповідно до статті 846 ЦК України строки виконання роботи або її окремих етапів установлюються в договорі підряду. Якщо в договорі підряду не встановлені строки виконання роботи, підрядник зобов`язаний виконати роботу, а замовник має право вимагати її виконання у розумні строки, відповідно до суті зобов`язання, характеру та обсягів роботи та звичаїв ділового обороту.
Форма договору підряду може бути як усною так і письмовою, і визначається відповідно до положень статей 205, 207 - 209 ЦК України.
Згідно з пунктом 3 частини першої статті 208 ЦК України у письмовій формі належить вчиняти: правочини фізичних осіб між собою на суму, що перевищує у двадцять і більше разів розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, крім правочинів, передбачених частиною першою статті 206 цього Кодексу.
Недодержання сторонами письмової форми правочину, яка встановлена законом, не має наслідком його недійсність, крім випадків, встановлених законом (частина перша статті 218 ЦК України).
Згідно зі статтями 610, 611 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені законом або договором, зокрема сплата неустойки, відшкодування збитків.
Оскільки цивільним законодавством не встановлені спеціальні правові наслідки у разі порушення зобов`язань за договором про наміри, при вирішенні цього спору слід керуватися загальними нормами, які регулюють правові наслідки порушення зобов`язання.
Відповідно до частини другої статті 612, частин першої, другої статті 623 ЦК України кредитор має право на відшкодування збитків, завданих порушенням зобов`язання.
За змістом частини четвертої статті 635 ЦК України договір про наміри (протокол про наміри тощо), якщо в ньому немає волевиявлення сторін щодо надання йому сили попереднього договору, не вважається попереднім договором.
Згідно з частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).
Згідно із частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно з положеннями статей 12, 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Частиною першою статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Судом апеляційної інстанції встановлено, що згідно з світлокопією видаткових накладних постачальником виробів є мати відповідача ОСОБА_3 . При цьому, світлокопії цих документів не містять відмітки про отримання ОСОБА_1 зазначених виробів.
Зі змісту електронних листів, відправлених на електронну адресу ОСОБА_1, вбачається, що з електронної адреси " ІНФОРМАЦІЯ_1" були відправлені описи трикотажних виробів (дитячий одяг) і накладні, проте ці документи не містять інформації про прийняття ОСОБА_1 цього товару. Зміст листів може свідчити лише про те, що між абонентами відбувався певний діалог, проте вони (листи) не містять достатньої і достовірної інформації про те, що між ОСОБА_1 і ОСОБА_2 узгоджені істотні умови договору підряду і обидві сторони договору або одна з них повністю чи частково виконала свої зобов`язання. ОСОБА_2 не підтвердив належними доказами те, що електронна адреса " ІНФОРМАЦІЯ_1" належить саме йому.
Світлокопія виписки по рахунку ОСОБА_3 підтверджує наявність певних фінансових відносин позивача з матір`ю відповідача, яка є підприємцем і займається виробництвом дитячого одягу. У справі не надано достатніх і достовірних доказів про укладення договору субпідряду між ОСОБА_2 і ОСОБА_3 або про існування певної тристоронньої угоди між ОСОБА_1, ОСОБА_3 і ОСОБА_2 .
Дослідивши зібрані у справі докази в їх сукупності та взаємозв`язку, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про те, що реально між сторонами був укладений договір про наміри укласти і виконати договір підряду, проте він не був виконаний.
Встановивши те, що відповідач не виконав умови договору про наміри укладення і виконання договору підряду, а грошові кошти отримані у позивача відмовляється повернути, апеляційний суд дійшов правильного висновку про те, що неповернені кошти підлягають стягненню з відповідача на користь ОСОБА_1 .
Також суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про те, що позивач має право на стягнення коштів, передбачених статтею 625 ЦК України.
Апеляційний суд обґрунтовано відмовив у задоволенні позовної вимоги про стягнення пені, оскільки у розписці не обумовлений розмір і порядок нарахування пені за прострочення боржником виконання зобов`язання.
Посилання касаційної скарги на те, що суд апеляційної інстанції не врахував висновки, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04 грудня 2019 року у справі № 917/1739/17, від 05 червня 2018 року у справі № 523/6003/14-ц, Верховного Суду від 18 червня 2020 року у справі № 915/940/18, від 31 жовтня 2019 року у справі № 916/1134/18 колегія суддів не приймає до уваги з огляду на те, що фактичні обставини в цих справах є відмінними від обставин у справі, яка переглядається.
Таким чином, доводи касаційної скарги не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки, які обґрунтовано викладені у мотивувальній частині оскаржуваного судового рішення, та зводяться до переоцінки доказів, незгоди заявника з висновками щодо їх оцінки та містять посилання на факти, що були предметом дослідження суду.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено як статтями 58, 59, 212 ЦПК України у попередній редакції 2004 року, так і статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України у редакції від 03 жовтня 2017 року. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів не встановлено, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.
Однакове застосування закону забезпечує загальнообов`язковість закону, рівність перед законом та правову визначеність у державі, яка керується верховенством права. Єдина практика застосування законів поліпшує громадське сприйняття справедливості та правосуддя, а також довіру до відправлення правосуддя.
Відповідно до усталеної практики ЄСПЛ (рішення у справах "Пономарьов проти України", "Рябих проти Російської Федерації", "Нєлюбін проти Російської Федерації") повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.
Таким чином, наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують висновків суду апеляційної інстанції.