Постанова
Іменем України
19 травня 2021 року
м. Київ
справа № 706/323/16-ц
провадження № 61-20138св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Крата В. І.,
суддів: Антоненко Н. О., Дундар І. О., Краснощокова Є. В., Тітова М. Ю. (суддя-доповідач),
учасники справи:
позивач (відповідач за зустрічним позовом) - ОСОБА_1,
відповідач (позивач за зустрічним позовом) - ОСОБА_2,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи(письмового провадження) касаційні скарги ОСОБА_2 та його представника ОСОБА_3 на постанову Черкаського апеляційного суду від 10 жовтня 2019 року в складі колегії суддів: Храпка В. Д., Вініченка Б. Б., Новікова О. М.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У березні 2016 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 та просила в порядку поділу спільного майна подружжя визнати за нею право власності: - у житловому будинку "А" з верандою "а" на приміщення загальною площею 35,0 кв. м, у тому числі на кімнату 1-1 площею 12,0 кв. м, кухню 1-2 площею 11,4 кв. м, котельню 1-5 площею 3,9 кв. м, веранду 1-1 площею 7,7 кв. м, а також на господарські будівлі та споруди, у тому числі погріб під "а", сарай "Д", гараж "Ж", ганок "І", ганок "ІІ", що розташовується по АДРЕСА_1 і складає Ѕ частину;
- на частину земельної ділянки, кадастровий номер 7124610100:01:003:0264, по АДРЕСА_1, що становить 179,7 кв. м та включає площу під городньою частиною та гаражем літ "Ж" з геометричними розмірами по периметру від т. 1 на межі ділянки (за годинниковою стрілкою) в межах поворотних точок (додаток 3.2 синє штрихування): 1-9 -12,72 м; 9-8 -14,15 м; 8-7 - 12,56 м; 7-1 - 12,72 м.
За відповідачем ОСОБА_2 просила визнати право власності:
- у житловому будинку літ "А" на приміщення загальною площею 28,1 кв. м, у тому числі на кімнату 1-3 площею 10,1 кв. м, кімнату 1-4 площею 18,0 кв. м, а також на господарські будівлі і споруди, у тому числі вбиральню "Г", літню кухню "Б", погріб "И", що розташовується по АДРЕСА_1 і становить Ѕ частину;
- на частину земельної ділянки, кадастровий номер 7124610100:01:003:0264, по АДРЕСА_1, що становить 179,7 кв. м та включає площу під городньою частиною геометричними розмірами по периметру від т. 2 на межі ділянки (за годинниковою стрілкою), в межах поворотних точок (додаток 3.2 жовте штрихування): 10-8 - 12,56 м; 8-9 - 14,15 м; 9-2 - 12,94 м.
Також просила залишити у спільній сумісній власності у загальному користуванні опорні конструкції будинку, дах, вимощення "ІІІ", паркан № 1, ворота з хвірткою № 2, паркан № 3, колодязь "К" водопровід "К1"; залишити у спільному користуванні під житловим будинком, господарськими будівлями та спорудами дворову частину земельної ділянки, кадастровий номер 7124610100:01:003:0264, по АДРЕСА_1 площею 437,6 кв. м; стягнути на користь відповідача 21 гривню за перевищення частки в будинку, господарських будівлях і спорудах; стягнути з відповідача на її користь компенсацію за Ѕ частину автомобіля ЗІЛ 431410, державний номерний знак НОМЕР_1, 1990 року випуску, та напівпричіп 2012 року (складений самостійно), державний номерний знак НОМЕР_2, в сумі 15770,25 грн.
В обґрунтування позову зазначала, що 01 жовтня 1999 року по квітень 2015 року вона перебувала у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_2, у якому вони набули у власність житловий будинок на АДРЕСА_2, земельну ділянку за цією ж адресою, автомобіль ЗІЛ 431410, державний номерний знак НОМЕР_1, та напівпричіп, державний номерний знак НОМЕР_2, право власності на які зареєстроване за відповідачем. Оскільки зазначене майно набуте під час шлюбу за спільні кошти, воно належить їй та відповідачу на праві спільної сумісної власності.
Оскільки сторони не досягнули домовленості щодо поділу майна подружжя, ОСОБА_1 просила позов задовольнити.
У травні 2016 року ОСОБА_2 звернувся до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1 та просив визнати жилий будинок на АДРЕСА_1 його особистою власністю.
Зустрічна позовна заява мотивована тим, що на спірний житловий будинок АДРЕСА_1 режим спільної сумісної власності не поширюється, оскільки будинок придбаний виключно за особисті кошти, отримані за договором позики від покійного батька ОСОБА_4, зобов`язання за яким він виконав самостійно, що підтверджується копією розписки та рішенням Христинівського районного суду Черкаської області від 13 квітня 2016 року.
Враховуючи викладене, ОСОБА_2 просив його зустрічний позов задовольнити.
Короткий зміст рішення судів першої та апеляційної інстанції
Рішенням Христинівського районного суду Черкаської області від 10 липня 2019 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію вартості Ѕ частини автомобіля ЗИЛ - 431410, державний номерний знак НОМЕР_1, в розмірі 14 020 грн та грошову компенсацію вартості Ѕ частини напівпричепа 2012 року (складеного самостійно), державний номерний знак НОМЕР_2, в розмірі 3 500, 50 грн.
Припинено право власності ОСОБА_1 на частку у праві власності на автомобіль ЗИЛ - 431410, державний номерний знак НОМЕР_1, та на частку в праві власності на напівпричіп 2012 року (складеного самостійно), державний номерний знак НОМЕР_2 .
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 2 376 грн судових витрат, пов`язаних із залученням експерта для проведення судової автотоварознавчої експертизи.
У задоволенні вимог про визнання права на частку в праві власності на житловий будинок АДРЕСА_1, права на частку у праві власності на земельну ділянку з кадастровим номером 7124610100:01:003:0264, права користування частиною земельної ділянки з кадастровим номером 7124610100:01:003:0264, стягнення судових витрат на правничу допомогу, залучення експерта для проведення судової будівельно - технічної та земельно - технічної експертиз відмовлено.
Зустрічний позов ОСОБА_2 задоволено.
Визнано за ОСОБА_2 право особистої приватної власності на житловий будинок, який знаходиться у АДРЕСА_1 на земельній ділянці площею 0,0797 га, з господарськими будівлями та спорудами: літня кухня "В", убиральня "Г", сарай "Д,Е", гараж "Ж", погріб "г1", вимощення ІІІ, колодязь "К", водопровід К-1, паркан 1,2, ворота 2.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 551, 20 грн судового збору та 24 229 грн витрат на професійну правничу допомогу.
Суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_1 згоду на придбання ОСОБА_2 будинку не надавала.
Згідно розписки від 28 серпня 1999 року відповідач ОСОБА_2 позичив у свого батька ОСОБА_4 грошові кошти в сумі 20 000 грн на придбання спірного будинку. ОСОБА_1 вказаний договір позики не оспорювала, з позовом про визнання його недійсним не зверталася.
Свої зобов`язання за договором позики відповідач ОСОБА_2 виконав самостійно і на виконання рішення Христинівського районного суду Черкаської області від 13 квітня 2016 року після розірвання шлюбу з ОСОБА_1 сплатив 20 000 грн.
Доказів існування інших грошових коштів для набуття у власність спірного житлового будинку ОСОБА_1 суду не надала, відтак хоча його було придбано за час шлюбу, однак за кошти, які належали особисто ОСОБА_2, він є його особистою приватною власністю.
Оскільки спірний житловий будинок належить на праві особистої приватної власності ОСОБА_2, відсутні підстави для задоволення вимоги ОСОБА_1 про розподіл приватизованої ОСОБА_2 земельної ділянки для обслуговування і будівництва житлового будинку.
З огляду на те, що автомобіль ЗІЛ 431410, державний номерний знак НОМЕР_1, 1990 року випуску, та напівпричіп 2012 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_2, відповідно до статті 183 ЦК України є неподільними речами, ОСОБА_1 з огляду на визнання за ОСОБА_2 права власності на них має право на грошову компенсацію половини їх вартості.
Постановою Черкаського апеляційного суду від 10 жовтня 2019 року рішення Христинівського районного суду Черкаської області від 10 липня 2019 року скасовано.
Позов ОСОБА_1 задоволено частково.
Визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частку жилого будинку з надвірними спорудами на АДРЕСА_1 .
Визнано за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частку жилого будинку із надвірними спорудами на АДРЕСА_1 .
Визнано за ОСОБА_1 право власності на 0,03985 га земельної ділянки на АДРЕСА_1 .
Визнано за ОСОБА_2 право власності на 0,03985 га земельної ділянки на АДРЕСА_1 .
Визнано за ОСОБА_2 право власності на автомобіль ЗІЛ-431410, державний номерний знак НОМЕР_1, та напівпричеп, державний номерний знак НОМЕР_2 .
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію у розмірі 17 520, 50 грн.
В решті позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.
У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 відмовлено.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати у розмірі 11 472 грн.
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що рішенням Христинівського районного суду Черкаської області від 13 квітня 2016 року стягнуто із ОСОБА_2 заборгованість за договором позики в розмірі 20 000 грн.
Рішенням апеляційного суду Черкаської області від 02 червня 2016 року виключено з мотивувальної частини рішення абзац 8 про встановлення, що у 2008 році за отримані у позику гроші ОСОБА_2 було придбано власний жилий будинок в АДРЕСА_3 . Будинок був придбаний ним за 16 000 грн. Іншу частину позики він витратив на оплату послуг при купівлі будинку, проведення природного газу та облаштування будинку для проживання. Зазначені обставини підтверджуються відповідними договорами та технічними документами.
В решті рішення суду залишено без змін.
Жилий будинок сторони по справі придбали 22 липня 2003 року під час перебування в шлюбі. Вказаний будинок є спільною сумісною власністю подружжя. ОСОБА_2 не надано суду належних та допустимих доказів, що будинок придбаний за його особисті кошти.
Рішеннями судів про стягнення коштів за договором позики не підтверджено, що позичені кошти були витрачені на придбання будинку, а тільки підтверджують, що такий борг існував. Будинок придбаний через 4 роки після отримання коштів у борг. Перед придбанням будинку ОСОБА_2 перебував в іншому шлюбі. Доказів, що саме на отримані в борг кошти витрачені на придбання будинку ОСОБА_2 не надав. Відтак жилий будинок є спільною сумісною власністю і підлягає поділу по 1/2 частині з визнанням права власності за кожною зі сторін на вказану частину.
За загальним правилом, закріпленим у частині четвертій статті 120 ЗК України, особа, яка набула право власності на частину будівлі чи споруди, стає власником відповідної частини земельної ділянки на тих самих умовах, на яких вона належала попередньому власнику, якщо інше не передбачено у договорі відчуження нерухомості.
Згідно зі статтями 364, 367 ЦК України кожен зі співвласників має право на виділ його частки майна, що є у спільній частковій власності в натурі, або його поділ з дотриманням вимог статті 183 цього Кодексу.
Відповідно до Державного акту на право власності на земельну ділянку від 31 жовтня 2008 року за ОСОБА_2 визнано право власності на 0,0797 га.
Враховуючи наведене, за ОСОБА_1 необхідно визнати право власності на 0,03985 га спірної земельної ділянки відповідно до її частки в домоволодінні.
За ОСОБА_2 також необхідно визнати право власності на 0,03985 га земельної ділянки на АДРЕСА_1 .
Встановлено, що поділ жилого будинку в натурі можливий тільки з переплануванням і відповідними добудовами, однак в матеріалах справи відсутній висновок щодо перепланування спірного жилого будинку, тому в задоволенні вимог про реальний розподіл жилого будинку необхідно відмовити.
Під час шлюбу сторони придбали автомобіль ЗІЛ-431410 вартістю 28 040 грн та напівпричіп вартістю 7 001 грн.
Оскільки автомобілем і напівпричепом користується ОСОБА_2, сторони у справі не заперечують проти поділу вказаного рухомого майна шляхом визнання права власності на нього за ОСОБА_2 та стягнення з нього на користь ОСОБА_1 грошової компенсації, з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню 17 520, 50 грн.
При розгляді справи в суді першої інстанції ОСОБА_1 сплачено судовий збір в сумі 1 648 грн, 2 376 грн за проведення автотоварознавчої експертизи, 7 314 грн за проведення судово-технічної експертизи, а також 11 500 грн витрат на правову допомогу.
Судом відмовлено в задоволенні позову про розподіл жилого будинку, тому витрати, понесені ОСОБА_1 на оплату судово-технічної експертизи, не підлягають стягненню з ОСОБА_2 . Судові витрати по сплаті судового збору, оплати проведення автотоварознавчої експертизи, та витрат на правову допомогу підлягають стягненню у розмірі 10 349 грн пропорційно задоволених позовних вимог.
За подачу апеляційної скарги, яка задоволена частково, ОСОБА_1 сплачено 2 247 грн, тому з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 необхідно стягнути 1 123 грн судового збору.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційних скарг
У листопаді 2019 року ОСОБА_2 та його представник ОСОБА_3 звернулися до Верховного Суду з касаційними скаргами, у яких, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просили скасувати постанову Черкаського апеляційного суду від 10 жовтня 2019 року та залишити в силі рішення Христинівського районного суду Черкаської області від 10 липня 2019 року.
В обґрунтування касаційних скарг зазначали, що апеляційний суд безпідставно не врахував, що спірний будинок був придбаний за позичені ОСОБА_2 у батька грошові кошти, оскільки інших джерел набуття вказаного нерухомого майна у той період часу в родині не було.
Суд не надав оцінку доказам у справі, зокрема показанням свідків, довідці про доходи ОСОБА_1, рішенню суду про стягнення аліментів.
Здійснюючи розподіл спірної земельної ділянки, суд апеляційної інстанції не врахував, що відповідно до частини четвертої статті 120 ЗК України у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду кількома особами право на земельну ділянку визначається пропорційно часткам осіб у праві власності на жилий будинок, будівлю або споруду. Вказана норма не наділяє особу, яка стала співвласником будинку, безумовним правом на частину земельної ділянки, а лише надає право на її отримання.
Рішення про визнання за кожною зі сторін права власності на 0, 03985 га земельної ділянки суперечить вимогам статей 79, 79-1 ЗК України, оскільки предметом спору є земельна ділянка площею 0,0797 га, однак оскаржуваною постановою апеляційний суд визнав за сторонами право власності на обʼєкти, які згідно з нормами чинного законодавства обʼєктами цивільного права не являються. Апеляційний суд поділив сформовану як об`єкт цивільного права земельну ділянку на дві окремі земельні ділянки.
Задовольняючи частково позов та здійснюючи розподіл судових витрат, апеляційний суд не врахував понесені ОСОБА_2 витрати на правову допомогу та не обґрунтував стягнення з нього 2/3 частин витрат на правничу допомогу. З нього не підлягає стягненню на користь ОСОБА_1 судовий збір, оскільки він є особою з інвалідністю II групи та звільнений від сплати судового збору.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 21 листопада 2019 року відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_2 та витребувано її матеріали з Христинівського районного суду Черкаської області, а ухвалою від 22 листопада 2019 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3
10 грудня 2019 року справа № 706/323/16-ц надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду в від 27 квітня 2020 року справу призначено до судового розгляду.
ОСОБА_1 направила відзив на касаційні скарги, в якому просила залишити їх без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.
Межі касаційного перегляду
Рішення апеляційного суду в частині задоволення вимог ОСОБА_1 про визнання за ОСОБА_2 права власності на автомобіль ЗІЛ-431410 та напівпричіп і стягнення з нього компенсації вартості Ѕ їх частки, а також відмови в задоволенні вимог про реальний поділ будинку АДРЕСА_1 в касаційному порядку не оскаржується та не переглядається.
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Пунктом 2 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" від 15 січня 2020 року № 460-IXустановлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Тому у тексті цієї постанови норми ЦПК України наводяться в редакції, яка була чинною станом на 07 лютого 2020 року.
Підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права (частина друга статті 389 ЦПК України).
Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Згідно з частиною третьою статті 400 ЦПК України суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційні скарги підлягають частковому задоволенню.