Постанова
Іменем України
26 травня 2021 року
м. Київ
справа № 235/9011/19
провадження № 61-4152св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Крата В. І. (суддя-доповідач),
суддів: Антоненко Н. О., Дундар І. О., Русинчука М. М., Тітова М. Ю.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - ОСОБА_2,
третя особа - орган опіки та піклування виконкому Покровської міської ради Донецької області,
розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1, яка підписана представником ОСОБА_3, на постанову Донецького апеляційного суду від 10 лютого 2021 року в складі колегії суддів: Мірути О. А., Азевича О. О., Кішкіної І. В.,
ІСТОРІЯ СПРАВИ
Короткий зміст позовних вимог
У грудні 2019 року ОСОБА_1 звернувся із позовом до ОСОБА_2, третя особа - орган опіки та піклування виконкому Покровської міської ради Донецької області, про визнання таким, що втратив право користування житловим приміщенням, та виселення із житлового приміщення.
Позовні вимоги мотивовані тим, що ОСОБА_1 на праві приватної власності, набутої на підставі договору дарування від 28 листопада 2012 року, посвідченого приватним нотаріусом Красноармійського міського нотаріального округу Донецької області, зареєстрованого в реєстрі № 4279, належить квартира за адресою: АДРЕСА_1 . У зазначеній квартирі зареєстрована та проживає відповідач, що підтверджується довідкою сектору реєстрації місця проживання фізичних осіб ЦНАП м. Покровськ № 0808/19564 від 12 листопада 2019 року.
Позивач вказував, що 28 квітня 2007 року між позивачем та ОСОБА_2 був зареєстрований шлюб, і сторін є неповнолітній син ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1 . З лютого 2018 року фактичні шлюбні відносини з відповідачкою припинені. Відповідачкою створені такі умови, за яких їх спільне проживання є неможливим. У добровільному порядку відповідач виселитись та знятись з реєстрації в належній позивачу квартирі не бажає, чим перешкоджає йому в користуванні та розпорядженні квартирою. Оскільки відповідач вселилася у спірну квартиру в якості члена сім`ї власника і набула право користування спірною квартирою не з підстав, передбачених статтею 405 ЦК України і статтею 156 ЖК України, а на підставі сервітуту (статтями 395, 397, 403 ЦК України), то на цей час обставини, які були підставою для встановлення сервітуту припинилися, тому право користування ОСОБА_2 квартирою також припинилось і вона має її звільнити.
ОСОБА_1 просив:
визнати ОСОБА_2 такою, що втратила право користування житловим приміщенням за адресою: АДРЕСА_1 та виселити її із житлового приміщення.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 30 жовтня 2020 року в складі судді: Філь О. Є., позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено.
Визнано ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_2, такою, що втратила право користування житловим приміщенням за адресою: АДРЕСА_1 .
Примусово виселено ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_2, з квартири за адресою: АДРЕСА_1 .
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що ОСОБА_2 вселилася у спірну квартиру як член сім`ї власника житлового будинку і набула право користуванням чужим майном, яке по своїй суті є сервітутом. На цей час обставини, які були підставою для встановлення сервітуту, припинились, між сторонами склалися такі стосунки, за яких їхнє подальше спільне проживання неможливе, відповідач спільним побутом з позивачем не пов`язана, тому її право на користування спірною квартирою підлягає припиненню на вимогу власника цього майна на підставі частини другої статті 406 ЦК України.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Донецького апеляційного суду від 10 лютого 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено.
Рішення Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 30 жовтня 2020 року скасовано та ухвалено нове рішення.
У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа - орган опіки та піклування виконкому Покровської міської ради Донецької області, про визнання таким, що втратив право користування житловим приміщенням та виселення із житлового приміщення, відмовлено.
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що право членів сім`ї власника квартири користуватись жилим приміщенням може виникнути та існувати лише за умови, що така особа є членом сім`ї власника житлового приміщення, а власник житлового приміщення надавав згоду на вселення такої особи, як члена сім`ї. При розгляді питання про припинення права користування колишнього члена сім`ї власника житла, суди мають приймати до уваги як формальні підстави, передбачені статтею 406 ЦК України, так і враховувати на те, що сам факт припинення сімейних відносин з власником будинку (квартири) не позбавляє їх права користування займаним приміщенням та вирішувати спір з урахуванням балансу інтересів обох сторін. Положення статті 406 ЦК України у спори між власником та колишнім членом його сім`ї з приводу захисту права власності на житлове приміщення, можуть бути застосовані за умови наявності таких підстав - якщо сервітут був встановлений, але потім припинився. Однак встановлення такого сервітуту презюмується на підставі статті 402, частини першої статті 405 ЦК України.
Апеляційний суд зазначив, що втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у право на повагу до житла (див., серед багатьох інших джерел, рішення від 13 травня 2008 року у справі МакКенн проти Сполученого Королівства (McCann v. the United Kingdom), заява № 19009/04, п. 50). Втручання держави є порушенням статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, якщо воно не переслідує законну мету, одну чи декілька, що перелічені у пункті 2 статті 8, не здійснюється згідно із законом та не може розглядатись як необхідне в демократичному суспільстві (див. рішення від 18 грудня 2008 р. у справі Савіни проти України (Saviny v. Ukraine), заява № 39948/06, п. 47). Крім того, втручання у право заявника на повагу до його житла має бути не лише законним, але й необхідним у демократичному суспільстві. Інакше кажучи, воно має відповідати нагальній суспільній необхідності, зокрема бути співрозмірним із переслідуваною законною метою (див. рішення у справі Зехентнер проти Австрії (Zehentner v. Austria), заява № 20082/02, п. 56, ECHR 2009-...). Концепція житла має першочергове значення для особистості людини, самовизначення, фізичної та моральної цілісності, підтримки взаємовідносин з іншими, усталеного та безпечного місця в суспільстві (див. рішення від 27 травня 2004 р. у справі Коннорс проти Сполученого Королівства (Connors v. the United Kingdom), заява № 66746/01, пункт 82). Враховуючи, що виселення є серйозним втручанням у право особи на повагу до її житла, Суд надає особливої ваги процесуальним гарантіям, наданим особі в процесі прийняття рішення (див. рішення у справі Зехентнер проти Австрії, зазначене вище, п. 60). Зокрема, навіть якщо законне право на зайняття приміщення припинено, особа вправі мати можливість, щоб співрозмірність заходу була визначена незалежним судом у світлі відповідних принципів статті 8 Конвенції (див., серед багатьох інших джерел, рішення від 09 жовтня 2007 року у справі Станкова проти Словаччини (Stankova v. Slovakia), заява № 7205/02, пункти 60-63; зазначене вище рішення в справі МакКенн проти Сполученого Королівства, п. 50; рішення від 15 січня 2009 р. у справі Косіч проти Хорватії (Cosic v. Croatia), заява № 28261/06, пункти 21-23; та рішення від 22 жовтня 2009 р. у справі Пауліч проти Хорватії (Paulic v. Croatia), заява № 3572/06, пункти 42-45). Відсутність обґрунтування в судовому рішенні підстав застосування законодавства, навіть якщо формальні вимоги було дотримано, може серед інших факторів братися до уваги при вирішенні питання, чи встановлено справедливий баланс заходом, що оскаржується (див., mutatis mutandis, рішення у справі Беєлер проти Італії (Beyeler v. Italy) [ВП], заява № 33202/96, п. 110, ECHR 2000-I). Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення. Виселення особи з житла без надання іншого житлового приміщення можливе за умов, що таке втручання у право особи на повагу до приватного життя та права на житло, передбачене законом, переслідує легітимну мету, визначену пунктом 2 статті 8 Конвенції, та є необхідним у демократичному суспільстві. Навіть якщо законне право на зайняття житлового приміщення припинене, особа вправі сподіватися, що її виселення буде оцінене на предмет пропорційності у контексті відповідних принципів статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Апеляційний суд вказавав, що встановлені обставини щодо вселення відповідача ОСОБА_2 в спірну квартиру за згодою свого чоловіка, який є власником спірного житла, як члена сім`ї, на тривалий час (7 років), є безумовною підставою вважати її житлом відповідача в розумінні статті 8 Конвенції, а площа спірної квартири яка складається із трьох кімнат є достатньою для проживання позивача, дитини та його матері. Особливістю вирішення вказаного спору є те, що при створенні сім`ї, встановленні сімейних відносин, власник і член сім`ї, тобто дружина і чоловік вважали, що їх відносини є постійними, не обмеженими у часі, а не про тимчасовий характер таких відносин, тому житлові права відповідача повинні розглядатися як постійні. Таким чином, тривалий час проживання особи в житлі, незалежно від його правового режиму, є достатньою підставою для того, щоб вважати відповідне житло належним такій особі в розумінні статті 8 Конвенції, а тому наступне виселення її з відповідного житла є невиправданим втручанням в приватну сферу особи, порушенням прав на повагу до житла. У пункті 44 рішення від 02 грудня 2010 року у справі Кривіцька та Кривіцький проти України (Заява № 30856/03) зазначено, що втручання у право заявника на повагу для його житла має бути не лише законним, але й "необхідним у демократичному суспільстві" . Інакше кажучи, воно має відповідати "нагальній суспільній необхідності", зокрема бути співрозмірним із переслідуваною законною метою. Концепція "житла" має першочергове значення для особистості людини, самовизначення, фізичної та моральної цілісності, підтримки взаємовідносин з іншими, усталеного та безпечного місця в суспільстві.
Заперечуючи проти позову, відповідач посилалася на те, що визнання її такою, що втратила право користування житловим приміщенням - квартирою, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1, фактично позбавить її житла, тобто її виселення покладе на неї надмірний тягар, чим порушить баланс інтересів сторін, оскільки вона фактично стане безхатченком. Колегія суддів зазначила, що задовольняючи позовні вимоги про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, суд першої інстанції помилково обмежився лише положеннями закону, який врегульовує випадки припинення сервітуту - пункт 4 частини першої статті 406 ЦК України та не врахував, відповідно до пункту 1 статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини, як джерело права. При вирішенні справи, суд повинен у кожній конкретній справі провести оцінку на предмет того, чи є втручання у право особи на повагу до його житла не лише законним, але й "необхідним у демократичному суспільстві". Інакше кажучи, воно має відповідати "нагальній суспільній необхідності", зокрема бути співрозмірним із переслідуваною законною метою, дотримуватися балансу захисту прав сторін по справі. При розгляді питання про припинення права користування колишнього члена сім`ї власника житла, суд має приймати до уваги як формальні підстави, передбачені статтею 406 ЦК України, так і зважати на те, що сам факт припинення сімейних відносин з власником будинку (квартири) не позбавляє їх права користування займаним приміщенням та вирішувати спір з урахуванням балансу інтересів обох сторін. Оскільки відповідач ОСОБА_2 має тривалий зв`язок із спірною квартирою, як із житлом, іншого житла не має, тому таке проживання у спірній квартирі, незалежно від її правового режиму, є достатньою підставою вважати її житлом, належним відповідачу в розумінні статті 8 Конвенції, а тому наступне виселення її з відповідного житла є невиправданим втручанням в приватну сферу особи, порушенням прав на повагу до житла. Встановлені конфліктні взаємовідносини сторін по справі, порушення ними правила спільного проживання та припинення шлюбу не є безперечними підставами для виселення особи зі спірного житла.
Аргументи учасників справи
У березні 2021 року ОСОБА_1 через представника ОСОБА_3 подав касаційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржену постанову апеляційного суду та рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Касаційна скарга мотивована тим, що між сторонами склалися такі стосунки, за яких їхнє подальше спільне проживання неможливе, тому є підстави для припинення сервітуту. У відповідача відсутня окрема кімната для проживання у спірному житлі. Спільне проживання сторін негативно впливає на неповнолітнього сина.
Рух справи
Ухвалою Верховного Суду від 20 квітня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі.
Ухвалою Верховного Суду від 18 травня 2021 року: у задоволенні клопотання ОСОБА_1, яке підписане представником ОСОБА_3, про участь у судовому засіданні відмовлено; справу призначено до судового розгляду.
Межі та підстави касаційного перегляду
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).
В ухвалі Верховного Суду від 20 квітня 2021 року вказано, що наведені у касаційній скарзі доводи містять підстави, передбачені частиною другою статті 389 ЦПК України для відкриття касаційного провадження: суд апеляційної інстанції в оскарженій постанові застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 243/7004/17 (провадження № 61-25371св18) та від 16 грудня 2020 року у справі № 182/7347/18 (провадження № 61-19252св19).
Фактичні обставини
Суди встановили, що ОСОБА_1 на праві приватної власності, на підставі договору дарування від 28 листопада 2012 року, посвідченого приватним нотаріусом Красноармійського міського нотаріального округу Донецької області, зареєстрованого в реєстрі № 4279, належить квартира, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 .
У зазначеній квартирі зареєстрована та проживає ОСОБА_2, що підтверджується довідкою сектору реєстрації місця проживання фізичних осіб ЦНАП м. Покровськ № 0808/19564 від 12 листопада 2019 року.
Між позивачем та відповідачем 28 квітня 2007 року був зареєстрований шлюб.
У сторін є неповнолітній син ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, який також зареєстрований та проживає в спірній квартирі.
Рішенням Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 26 лютого 2019 року шлюб між сторонами розірвано.
Рішенням Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 26 лютого 2019 року встановлено, що шлюбні відносини між сторонами припинені з лютого 2018 року через те, що ОСОБА_2 нехтує нормами моралі, обов`язками подружжя турбуватися про сім`ю, живе своїм життям, має інших чоловіків поза шлюбом, сторони мешкають окремо, спільне господарство не ведуть.
Покровським ВП ГУ НП в Донецькій області відповіддю № 5аз/401/01 від 19 листопада 2019 року повідомлено, що згідно бази інформаційно-телекомунікаційної системи "Інформаційний портал Національної поліції України" станом на 18 листопада 2019 року щодо звернень ОСОБА_1 до ОСОБА_5 наявна інформація: № 9829 від 20 серпня 2019 року та № 9868 від 24 червня 2019 року про те, що дружина спричинила йому тілесні ушкодження; № 11245 від 19 липня 2019 року по факту звернення 24 червня 2019 року за медичною допомогою ОСОБА_1 до Покровської підстанції швидкої медичної допомоги; № 16623 від 28 жовтня 2018 року, № 3302 від 01 березня 2019 року, № 5769 від 12 квітня 2019 року, № 8616 від 03 червня 2019 року та № 11530 від 23 липня 2019 року повідомлення ОСОБА_2 щодо конфлікту з чоловіком.
Згідно відповіді Покровського ВП від 06 лютого 2020 року за базою інформаційно-телекомунікаційної системи "Інформаційний портал Національної поліції України" станом на 05 лютого 2020 року наявна інформація за зверненням ОСОБА_2 : ЄО № 16623 від 28 жовтня 2018 року, ЄО № 3302 від 01 березня 2019 року, ЄО № 5769 від 12 квітня 2019 року, ЄО № 8616 від 03 червня 2019 року, ЄО № 2023 від 05 лютого 2020 року відносно конфліктів з її колишнім чоловіком ОСОБА_1 .
Наявність конфліктів між сторонами також підтверджується побутовими характеристиками сторін.
Згідно характеристики учня шостого класу ЗОШ №9 ОСОБА_6 вихованням сина займається мати ОСОБА_2, зі слів дитини батько дозволяє нецензурні висловлювання в бік сина та часто перешкоджає дотримуватися повноцінного режиму дня дитини.
Кримінальна справа № 1-кп/235/132/20 за обвинуваченням ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого статтею 116 КК України, 23 квітня 2020 року направлена з апеляційною скаргою до Донецького апеляційного суду для розгляду.
У провадженні Красноармійського міськрайонного суду Донецької області перебуває кримінальна справа № 1-кп/235/211/20 за обвинуваченням ОСОБА_2 у вчиненні кримінального правопорушення за частиною першою статті 125 КК України, на цей час справа не розглянута.