Постанова
Іменем України
24 травня 2021 року
м. Київ
справа № 350/423/19
провадження № 61-19745св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Антоненко Н. О. (суддя-доповідач), Крата В. І., Русинчука М. М.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідачі: ОСОБА_2, Ясенська сільська рада,
розглянувши в попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Рожнятівського районного суду Івано-Франківської області від 12 червня 2019 року в складі судді Бейка А. М. та на постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 24 вересня 2019 року в складі колегії суддів Матківського Р. Й., Василишин Л. В., Максюти І. О.,
ВСТАНОВИВ :
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У березні 2019 року ОСОБА_1 звернулася з позовом до ОСОБА_2 та Ясенської сільської ради про визнання незаконним і скасування рішення.
Позов мотивувала тим, що їй в порядку спадкування після смерті матері на праві приватної власності належить 51/100 частини домоволодіння по АДРЕСА_1 . Власником інших 49/100 частин указаного домоволодіння є ОСОБА_2, який також є власником сусіднього домоволодіння, що знаходиться по АДРЕСА_2 . Разом із частиною домоволодіння по АДРЕСА_1 у її користування перейшла й відповідна частина земельної ділянки для будівництва та обслуговування вказаного домоволодіння.
Зазначала, що між земельними ділянками сторін проходить спільний заїзд, який розділяє домоволодіння АДРЕСА_2 та АДРЕСА_1, однак їй стало відомо, що рішенням Ясенської сільської ради від 03 лютого 2019 року надано дозвіл відповідачу ОСОБА_2 на виготовлення технічної документації щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) орієнтовною площею 0,0821 га для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель та споруд по АДРЕСА_2 . На підставі зазначеного рішення відповідач виготовив план меж земельної ділянки площею 0,0821 га, в результаті чого самовільно змінив без погодження з позивачкою конфігурацію встановлених роками меж землекористування та перекрив наявний спільний заїзд, що розділяв домогосподарства сторін, тим самим зменшивши площу земельної ділянки, якою користується позивачка, та позбавивши її доступу до земель загального користування.
З огляду на викладене ОСОБА_1 просила суд скасувати рішення Ясенської сільської ради від 03 лютого 2019 року про надання дозволу ОСОБА_2 на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) орієнтовною площею 0,0821 га призначеної для будівництва та обслуговування житлового будинку і господарських споруд по АДРЕСА_2 .
Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Рожнятівського районного суду Івано-Франківської області від 12 червня 2019 року, залишеним без змін постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 24 вересня 2019 року, в задоволенні позову відмовлено.
Суди виходили з того, що обставини самовільної зміни відповідачами конфігурації встановлених роками меж землекористування та включення до наданої ОСОБА_2 площі земельної ділянки земель загального користування (заїзду) не знайшли свого підтвердження в ході розгляду справи. Навпаки, з плану меж земельної ділянки вбачається, що між домоволодіннями АДРЕСА_2 та АДРЕСА_1 передбачений спільний заїзд (дорога), обставин зменшення розміру земельної ділянки позивачки не встановлено. Суди також врахували, що Ясенська сільська рада не мала передбачених статтями 116, 118 ЗК України підстав для відмови в прийнятті оскарженого рішення.
Апеляційний суд прийняв до уваги, що рішення про надання дозволу на виготовлення технічної документації із землеустрою не є остаточним документом, який дає право зареєструвати за собою право власності на земельну ділянку, оскільки після виготовлення така технічна документація ще повинна бути затверджена сесією сільської ради.
За таких обставин суди першої та апеляційної інстанцій не встановили порушення законних прав та інтересів позивачки оскарженим рішенням Ясенської сільської ради .
Аргументи учасників справи
У листопаді 2019 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу на вказані судові рішення та просила їх скасувати як такі, що прийняті з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, й ухвалити нове рішення про задоволення позову.
Позивачка наполягає на тому, що в результаті прийняття Ясенською сільською радою рішення від 03 лютого 2019 року про надання дозволу ОСОБА_2 на виготовлення технічної документації щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) орієнтовною площею 0,0821 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд по АДРЕСА_2 змінено межі земельних ділянок, якими користувалися сторони, та обмежено доступ позивачки до земель загального користування, а саме проїзду між домоволодіннями сторін.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 11 листопада 2019 року відкрито касаційне провадження в справі.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суди встановили, що ОСОБА_1 належить 51/100, а ОСОБА_2 - 49/100 частини домоволодіння по АДРЕСА_1 на підставі свідоцтв про право на спадщину за законом та заповітом відповідно. ОСОБА_2 також є власником домоволодіння по АДРЕСА_2 .
Рішенням Ясенської сільської ради від 03 лютого 2019 року надано дозвіл ОСОБА_2 на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) орієнтовною площею 0,0821 га для будівництва та обслуговування житлового будинку і господарських споруд по АДРЕСА_2 .
Згідно відповіді Ясенської сільської ради до домоволодінь сторін передбачений спільний заїзд, який розділяє окремі господарства сторін.
ФОП ОСОБА_3 виготовив план меж земельної ділянки з винесенням меж громадської дороги шириною від 4,08 м до 5,57 м. Фототаблицею підтверджено, що між земельними ділянками ОСОБА_1 та ОСОБА_2 проходить спільний заїзд.
Позиція Верховного Суду
Касаційна скарга подана до набрання чинності Закону України № 460-ІХ від 15 січня 2020 року "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ", тому відповідно до пункту 2 прикінцевих та перехідних положень вищезазначеного закону розглядається у порядку, що діяв до набрання чинності цим законом.
За результатами розгляду касаційної скарги колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
У частинах першій та другій статті 2 ЦПК України визначено завданням цивільного судочинства справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
У частині першій статті 11 ЦПК України передбачено, що суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.
Тлумачення вказаних норм свідчить, що завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси власне порушені, а учасники цивільного обороту використовують цивільне судочинство для такого захисту.
Згідно частини першої статті 15, частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦК України).
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 грудня 2020 року по справі № 303/6366/17 (провадження № 61-17559св19) вказано, що: "порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права. Суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси (частина перша статті 21 ЦК України)".
У відповідності до статті 152 ЗК України держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється, зокрема, шляхом визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування.
За змістом частини першої статті 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.
Згідно з частинами першою, сьомою статті 118 ЗК України громадянин, зацікавлений у приватизації земельної ділянки, яка перебуває у його користуванні, подає заяву до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, який розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. При цьому підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проєктів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).
Під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження (пункти 1 та 2 частини першої статті 264 ЦПК України).
У справі, що переглядається, встановивши, що позивачка не надала належних та допустимих доказів на підтвердження того, що в результаті прийняття Ясенською сільською радою рішення від 03 лютого 2019 року зменшується площа земельної ділянки, яка перебуває в її користуванні, або обмежується доступ до спільного проїзду (дороги), що розділяє домогосподарства сторін, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, зробив правильний висновок про відмову в позові.
Доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки встановлених судами обставин та наданих сторонами доказів, що в силу положень статті 400 ЦПК України знаходиться за межами повноважень Верховного Суду.