ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
31 травня 2021 року
м. Київ
справа №753/8463/16-а
адміністративне провадження №К/9901/44775/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Коваленко Н.В., суддів: Берназюка Я.О., Желєзного І.В., розглянувши у письмовому провадженні в касаційному порядку справу за позовом ОСОБА_1 до Лівобережного об`єднаного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про визнання дій протиправними, за касаційною скаргою ОСОБА_1 на додаткову постанову Дарницького районного суду м. Києва у складі судді Леонтюк Л.К. від 05.12.2016 та постанову Київського апеляційного адміністративного суду у складі колегії суддів: Кучми А.Ю., Аліменка В.О., Безименної Н.В. від 20.03.2017,
УСТАНОВИВ:
ІСТОРІЯ СПРАВИ
Короткий зміст позовних вимог
1. У квітні 2016 року ОСОБА_1 (далі у тексті цієї постанови також ОСОБА_1, позивач) звернувся з позовом до Лівобережного об`єднаного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (далі у тексті цієї постанови також Управління, пенсійний орган, відповідач), у якому просив визнати дії щодо припинення виплати йому пенсії за віком неправомірними та зобов`язати поновити йому виплату пенсії з 01.05.2015.
2. У позові наводились аргументи про те, що норми законодавства, які діяли станом на момент призначення йому пенсії за віком згідно Закону України від 09.07.2003 №1058-IV "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", а також відповідно до Законів України від 05.11.1991 №1788-XII "Про пенсійне забезпечення", від 28.02.1991 №796-XII "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" зі зменшенням пенсійного віку як особі, яка працювала та проживала на територіях радіоактивного забруднення, не пов`язували можливість виплати чи невиплати призначеної пенсії з його місцем роботи, зокрема, на посаді судді.
3. Крім того, позивач зазначав, що, пов`язуючи виплату чи невиплату пенсії з його місцем роботи, відповідачем допущено дискримінацію за ознакою роду занять, що є порушенням вимоги статті 24 Конституції України, оскільки держава, всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб, які мають право на отримання пенсії, на законодавчому рівні, позбавила його цього права, поставивши можливість його реалізації в залежність від виду діяльності, яким він займається, тобто фактично обмежила, передбачене статтею 43 Конституції України право на працю, яку особа обирає вільно.
4. Позивач наполягав й на тому, що, виходячи із правової, соціальної природи пенсій, право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов`язуватися з такою умовою, як місце роботи; держава відповідно до конституційних принципів зобов`язана гарантувати це право незалежно від того, де працює особа, якій призначена пенсія.
5. На думку позивача, недотримання конституційних приписів та припинення виплати йому пенсії у спосіб, що суперечить нормам Конституції України, є свідченням незаконності дій пенсійного органу, які, на переконання заявника, призвели до заборгованості з виплати пенсії на день звернення до суду у сумі 82030 гривень 08 копійок (12х 6835,84 грн.), оскільки він з 01.05.2015 позбавлений соціального захисту (пенсії).
6. У зв`язку з вищевикладеним, ОСОБА_1 наголошував на неправомірності дій Управління щодо припинення виплати йому пенсії за віком.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
7. Ухвалою Дарницького районного суду м. Києва від 29.06.2016 адміністративний позов ОСОБА_1 до Лівобережного об`єднаного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про визнання дій протиправними в частині з 01.05.2015 по 11.03.2016 залишено без розгляду.
8. Постановою Дарницького районного суду м. Києва від 29.06.2016 позовні вимоги ОСОБА_1 до Лівобережного об`єднаного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про визнання дій протиправними задоволено.
9. Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 11.10.2016 апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково, ухвалу Дарницького районного суду м. Києва від 29.06.2016 скасовано в частині залишення без розгляду позовних вимог за період 29.10.2015 по 11.03.2016 включно, направивши справу у вказаній частині до суду першої інстанції для продовження розгляду. У решті ухвалу Дарницького районного суду м. Києва від 29.06.2016 залишено без змін.
10. Додатковою постановою Дарницького районного суду м. Києва від 05.12.2016 адміністративний позов ОСОБА_1 в частині за період з 01.05.2015 по 28.10.2015 включно залишено без розгляду. Зобов`язано Лівобережне об`єднане управління Пенсійного фонду України в м. Києві поновити ОСОБА_1 виплату пенсії з 29.10.2015 по 11.03.2016.
11. Залишаючи без розгляду позовні вимоги за період з 01.05.2015 по 28.10.2015 включно, суд першої інстанції виходив з того, що статтею 99 Кодексу адміністративного судочинства України у редакції, чинній до 15.12.2017, встановлювався шестимісячний строк звернення до адміністративного суду.
12. Враховуючи те, що ОСОБА_1 звернувся з позовом до суду лише 29.04.2016, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що позовні вимоги про визнання протиправними дій та зобов`язання поновити виплату пенсії підлягають залишенню без розгляду за період з 01.05.2015 по 28.10.2015 включно.
13. Суд першої інстанції відзначав і те, що пенсія є щомісячним періодичним платежем, а тому шестимісячний строк звернення до суду повинен обраховуватися не з моменту звернення позивача до Управління із заявою про поновлення виплати пенсії (11.03.2016), а з дня звернення до суду, тобто з 29.04.2016.
14. У зв`язку з цим суд першої інстанції дійшов висновку, що залишення без розгляду позовних вимог за період з 29.10.2015 по 11.03.2016 включно не відповідає вимогам процесуального закону щодо гарантованого особі права на звернення до суду
15. При цьому, розгляд справи у вищевказаній частині позовних вимог здійснювався судом першої інстанції на підставі статті 168 Кодексу адміністративного судочинства України у редакції, чинній до 15.12.2017, в порядку ухвалення додаткового судового рішення.
16. Мотивів щодо задоволення позову в частині вимог за період з 29.10.2015 по 11.03.2016 у додатковій постанові Дарницького районного суду м. Києва від 05.12.2016 наведено не було.
17. Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 20.03.2017 додаткову постанову Дарницького районного суду м. Києва від 05.12.2016 скасовано та прийнято нову постанову, якою адміністративний позов ОСОБА_1 до Лівобережного об`єднаного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про визнання дій протиправними за період з 29.10.2015 по 11.03.2016 задоволено, а саме:
- визнано дії Лівобережного об`єднаного управління Пенсійного фонду України в м. Києві щодо не нарахування і невиплати ОСОБА_1 пенсії, починаючи з 29.10.2015 по 11.03.2016 - протиправними;
- зобов`язано Лівобережне об`єднане управління Пенсійного фонду України в м. Києві відновити нарахування та виплату ОСОБА_1 пенсії, призначеної за віком, починаючи з 29.10.2015 по 11.03.2016.
18. Переглядаючи додаткову постанову Дарницького районного суду м. Києва від 05.12.2016, в частині залишення без розгляду адміністративного позову за період з 01.05.2015 по 28.10.2016, апеляційний суд зазначав, що суд першої інстанції, при ухваленні додаткової постанови, не дотримався процесуальної форми судового рішення, оскільки після скасування ухвали суду від 29.06.2016 в частині суд повинен був ухвалити постанову по суті позовних вимог за період з 29.10.2015 по 11.03.2016, а не ухвалювати додаткове судове рішення.
19. Апеляційний суд підкреслив, що суд першої інстанції після направлення йому судом апеляційної інстанції справи, у зв`язку із скасуванням ухвали суду від 29.06.2016 в частині, для продовження розгляду, а саме - для розгляду позовних вимог за період з 29.10.2015 по 11.03.2016 включно протиправно не прийняв основного рішення за вказаний період як того вимагають норми процесуального закону, а безпідставно ухвалив додаткову постанову.
20. Крім того, колегія суддів відзначила, що оскаржуваною в апеляційному порядку додатковою постановою, суд першої інстанції залишив без розгляду адміністративний позов за той період (з 01.05.2015 по 28.10.2015), який вже був вирішений у даній справі, та судове рішення з цього приводу набрало законної сили.
21. Висновки апеляційного суду про наявність підстав для задоволення позову в частині вимог за період з 29.10.2015 по 11.03.2016 ґрунтуються на тому, що Закон України від 02.03.2015 №213-VIII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення", на який посилається відповідач, прийнятий з відкладальною умовою про прийняття до 01.06.2015 закону щодо призначення всіх пенсій, у тому числі спеціальних, яка не була виконана, що у відповідності до пункту 5 Прикінцевих положень цього ж Закону тягне відсутність правових підстав для застосування обмежень до окремих категорій пенсій.
22. В обґрунтуванні такої позицій суд апеляційної позиції посилався на висновки, викладені у Рішенні Конституційного Суду України від 08.06.2016 №4-рп/2016, у якому Суд підкреслив, що при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу визначених Конституцією України гарантій незалежності суддів, однією з яких є належне матеріальне і соціальне забезпечення.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
23. Не погоджуючись із вищевказаним судовим рішенням апеляційного суду в частині, якою скасовано додаткову постанову Дарницького районного суду м. Києва від 05.12.2016, а також із судовим рішенням суду першої інстанції в частині залишення без розгляду позовних вимог за період з 01.05.2015 по 28.10.2015, ОСОБА_1 подав касаційну скаргу в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального та порушення норм процесуального права, просить їх у наведеній частині скасувати та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.
24. В решті додаткову постанову Дарницького районного суду м. Києва від 05.12.2016 скаржник просить залишити без змін.
СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
25. Суди попередніх інстанцій установили, що позивач, починаючи з 04.02.2015, отримує пенсію за віком.
26. Виплата його пенсії припинена з 01.05.2015, у зв`язку з чим позивач звернувся до УПФУ в Дарницькому районі м. Києва стосовно поновлення пенсії.
27. Листом №179/Б-148 від 11.03.2016 пенсійний орган повідомив позивача про те, що у відповідності з нормами статті 47 Закону "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" у редакції Закону України від 02.03.2015 №213-VIII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" тимчасово, у період з 01.04.2015 по 31.12.2015 та з 01.01.2016 по 31.12.2016, особам (крім інвалідів І та ІІ групи, інвалідів війни ІІІ групи та учасників бойових дій), осіб, на яких поширюється дія п. 1 ст. 10 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", які працюють на посадах та на умовах, передбачених Законами України "Про державну службу", "Про прокуратуру", "Про судоустрій і статус суддів", призначені пенсії не виплачуються. З посиланням на викладене, відповідач повідомив позивача про відсутність підстав для поновлення виплати пенсії за віком з 01.05.2015.
28. Не погоджуючись з такими діями відповідача, позивач звернувся до суду для захисту свого права, порушеного, на його думку, пенсійним органом.
ДОВОДИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
29. У касаційній скарзі наводяться аргументи про те, що висновки суду першої інстанції про наявність підстав для залишення без розгляду частини позовних вимог за період з 01.05.2015 по 28.10.2015 суперечать положенням статті 87 Закону України "Про пенсійне забезпечення", якою передбачено, що суми пенсії, не одержані своєчасно з вини органу, що призначає або виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком.
30. Скаржник вважає, що внаслідок залишення без розгляду вищенаведеної частини позовних вимог, його безпідставно позбавлено права на доступ до правосуддя, оскільки у перевірці законності цього рішення відмовлено за відсутності для цього законних підстав.
31. Позивач у своїй касаційній скарзі звертає увагу, що ним не оскаржувалася додаткова постанова суду першої інстанції у частині позовних вимог за період з 29.10.2015 по 11.03.2016, оскільки такі були задоволені, а вказане судове рішення вже виконано.
32. ОСОБА_1 зазначає, що предметом апеляційного перегляду справи була додаткова постанова суду першої інстанції лише в частині вимог, залишених без розгляду, однак, в порушення норм процесуального права, апеляційним судом так і не було ухвалено жодного судового рішення у цій частині.
33. Посилається скаржник і на те, що суд апеляційної інстанції порушив його право на доведення своїх аргументів перед судом, оскільки задовольнивши клопотання позивача про розгляд справи за його участю, фактично провів апеляційний перегляд справи за відсутності осіб, які беруть участь у справі.
34. На переконання позивача, розгляд цієї справи без його участі за наявності ухвали про задоволення клопотання про таку участь та фактичної явки останнього у визначений апеляційним судом день і час розгляду справи, свідчить про порушення судом принципів адміністративного судочинства, зокрема, змагальності сторін та офіційного з`ясування обставин справи, що призвело до ухвалення судом апеляційної інстанції постанови, яка не відповідає вимогам закону.
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
35. Згідно з статтею 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
36. Законодавство про пенсійне забезпечення базується на Конституції України, складається з Основ законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, цього Закону, закону про недержавне пенсійне забезпечення, законів, якими встановлюються умови пенсійного забезпечення, відмінні від загальнообов`язкового державного пенсійного страхування та недержавного пенсійного забезпечення, міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (далі - закони про пенсійне забезпечення), а також інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до законів про пенсійне забезпечення, що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення в Україні (частина перша статті 4 Закону України від 09.07.2003 №1058-IV "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування").
37. Згідно з положеннями статті 47 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" (в редакції чинній на час призначення позивачу пенсії) пенсія виплачується щомісяця організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України або перераховується на визначений цією особою банківський рахунок у порядку, передбаченому законодавством.
38. З 01.04.2015 набрав чинності Закон України від 02.03.2015 №213-VIII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення", яким внесено зміни до статті 47 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" та визначено, що "тимчасово, у період з 1 квітня 2015 року по 31 грудня 2015 року, особам, яким пенсія призначена відповідно до цього Закону (крім інвалідів I та II груп, інвалідів війни III групи та учасників бойових дій, осіб, на яких поширюється дія пункту 1 статті 10 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту"), у період роботи на посадах, які дають право на призначення пенсії або щомісячного довічного грошового утримання у порядку та на умовах, передбачених законами України "Про статус народного депутата України", "Про державну службу", "Про прокуратуру", "Про судоустрій і статус суддів", пенсії, призначені відповідно до цього Закону, не виплачуються. Після звільнення з роботи виплата пенсії відповідно до цього Закону поновлюється".
39. Аналогічні зміни також внесено до положень статті 141 Закону України від 07.07.2010 №2453-VI "Про судоустрій і статус суддів".
40. Відповідно до пункту 2 Прикінцевих положень вищезазначеного Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" порядок виплати пенсії (щомісячного довічного грошового утримання) працюючим пенсіонерам, встановлений цим Законом, поширювався на пенсіонерів (отримувачів щомісячного довічного грошового утримання) незалежно від часу призначення пенсії.
41. Крім того, з 01.01.2016 набрав чинності Закон України від 24.12.2015 №911-VІІІ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України", яким було продовжено особливий порядок виплати пенсії працюючим пенсіонерам у період з 1 січня 2016 року по 31 грудня 2016 року.
42. Згідно з частиною першою статті 47 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" (зі змінами, внесеними Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України", які набрали чинності з 01.01.2016) було передбачено, що тимчасово, у період з 1 січня 2016 року по 31 грудня 2016 року у період роботи особи (крім інвалідів I та II груп, інвалідів війни III групи та учасників бойових дій, осіб, на яких поширюється дія пункту 1 статті 10 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту") на посадах, які дають право на призначення пенсії або щомісячного довічного грошового утримання у порядку та на умовах, передбачених Законами України "Про статус народного депутата України", "Про державну службу", "Про прокуратуру", "Про судоустрій і статус суддів", пенсії, призначені відповідно до цього Закону, не виплачуються; після звільнення з роботи виплата пенсії відповідно до цього Закону поновлюється.
43. Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" було внесено зміни й до статті 141 Закону України від 07.07.2010 №2453-VI "Про судоустрій і статус суддів", якою було встановлено, що тимчасово, у період з 1 січня 2016 року по 31 грудня 2016 року, особам (крім інвалідів I та II груп, інвалідів війни III групи та учасників бойових дій, осіб, на яких поширюється дія пункту 1 статті 10 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту"), які працюють на посадах та на умовах, передбачених цим Законом, законами України "Про прокуратуру", призначені пенсії/щомісячне довічне грошове утримання не виплачуються. Після звільнення з роботи щомісячне довічне грошове утримання виплачується у повному розмірі.
44. Пунктом 5 Прикінцевих положень Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" передбачено, що у разі неприйняття до 1 червня 2015 року закону щодо призначення всіх пенсій, у тому числі спеціальних, на загальних підставах з 1 червня 2015 року скасовуються норми щодо пенсійного забезпечення осіб, яким пенсії/щомісячне довічне грошове утримання призначаються, зокрема, відповідно до Закону України "Про судоустрій і статус суддів".
45. Однак, 08.06.2016 Конституційним Судом України прийнято Рішення №4-рп/2016 (справа №1-8/2016), яким визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення: частини третьої статті 141 Закону №2453-VI у редакції Закону №213-VIII від 2 березня 2015 року; абзаців першого, другого, третього, четвертого та першого, другого речень абзацу шостого частини п`ятої статті 141 Закону №2453-VI у редакціях Закону №213-VIII, Закону №911-VIII; пункту 5 розділу III Прикінцеві положення Закону №213-VIII в частині скасування з 1 червня 2015 року норм щодо призначення щомісячного довічного грошового утримання відповідно до Закону України "Про судоустрій і статус суддів".
46. У пункті 4 резолютивної частини Рішення №4-рп/2016 Конституційний Суд України, керуючись частиною другою статті 70 Закону України "Про Конституційний Суд України", вважав за необхідне вказати такий порядок виконання цього рішення, зокрема:
- абзаци перший, другий, третій, четвертий та перше, друге речення абзацу шостого частини п`ятої статті 141 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 7 липня 2010 року N 2453-VI у редакціях Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 2 березня 2015 року N 213-VIII, Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 24 грудня 2015 року N 911-VIII, що суперечать Конституції України, не підлягають застосуванню як такі, що втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього рішення. Підлягає застосуванню перше речення частини п`ятої статті 141 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 7 липня 2010 року N 2453-VI у редакції Закону України "Про забезпечення права на справедливий суд" від 12 лютого 2015 року №192-VIII, а саме: "Пенсія або щомісячне довічне грошове утримання судді виплачується незалежно від заробітку (прибутку), одержуваного суддею після виходу у відставку".
47. У пункті 5 резолютивної частини вищевказаного Рішення Конституційного Суду України вказано й про те, що це Рішення Конституційного Суду України має преюдиціальне значення при розгляді судами загальної юрисдикції позовів у зв`язку з правовідносинами, що виникли внаслідок дії положень законів України, визнаних неконституційними.
Оцінка доводів учасників справи і висновків судів попередніх інстанцій
48. Перевіряючи дотримання судами попередніх інстанцій норм процесуального права у частині оскаржуваного судового рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_1 за період з 01.05.2015 по 28.10.2015 включно залишено без розгляду, колегія суддів зазначає таке.
49. Колегія суддів звертає увагу на те, що суд першої інстанції здійснив розгляд справи за процедурою, передбаченою для ухвалення додаткового судового рішення.
50. В той же час, згідно з положеннями частини першої статті 168 Кодексу адміністративного судочинства України у редакції, яка була чинна станом на час вирішення і розгляду цієї справи у суді першої інстанції, суд, що ухвалив судове рішення, може за заявою особи, яка брала участь у справі, чи з власної ініціативи прийняти додаткову постанову чи постановити додаткову ухвалу у випадках, якщо:
1) щодо однієї із позовних вимог, з приводу якої досліджувалися докази, чи одного з клопотань не ухвалено рішення;
2) суд, вирішивши питання про право, не визначив способу виконання судового рішення;
3) судом не вирішено питання про судові витрати
51. Випадки, за яких суд може ухвалити додаткове судове рішення, наведено у вищевказаній нормі процесуального права за вичерпним і остаточним переліком, який розширеному тлумаченню не підлягає.
52. Зі змісту оскаржуваної додаткової постанови суду першої інстанції вбачається, що таке судове рішення було ухвалено судом з власної ініціативи на підставі пункту 1 частини першої статті 168 Кодексу адміністративного судочинства України у вищенаведеній редакції, тобто, у зв`язку з тим, що стосовно однієї із позовних вимог, з приводу якої досліджувалися докази, чи одного з клопотань не ухвалено рішення.
53. Водночас, щодо позовних вимог, зокрема, за період з 01.05.2015 по 28.10.2015 включно, було ухвалене судове рішення (ухвала Дарницького районного суду м. Києва від 29.06.2016), яким ці вимоги були залишені без розгляду.
54. У цій частині вищевказана ухвала суду першої інстанції була залишена без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 11.10.2016. Вищий адміністративний суд України, ухвалою від 28.10.2016, відмовив у відкритті касаційного провадження щодо перегляду у касаційному порядку вищевказаної ухвали, яка оскаржувалась позивачем у частині залишення позову без розгляду. При цьому, ухвалою Верховного Суду України від 05.12.2016 було відмовлено у допуску цієї справи до провадження Верховного Суду України для перегляду ухвали Вищого адміністративного суду України від 28.10.2016.
55. З наведеного констатується, що стосовно позовних вимог за період з 01.05.2015 по 28.10.2015 включно було ухвалене судове рішення про залишення цих вимог без розгляду, а в частині позову за період з 29.10.2015 по 11.03.2016 справу було направлено для продовження розгляду до суду першої інстанції. Щодо позовних вимог за період, після 11.03.2016, судом першої інстанції було прийнято постанову про задоволення цих вимог, яка набрала законної сили і виконана пенсійним органом.
56. Зважаючи на вищевикладене, суд апеляційної інстанції правильно вказав на відсутність правових підстав для розгляду справи в частині позовних вимог за період з 01.05.2015 по 28.10.2015 включно і ухвалення у цій частині додаткового судового рішення, оскільки ці позовні вимоги вже були вирішені у судовому порядку й щодо них було ухвалене відповідне судове рішення, яке набрало законної сили.
57. Враховуючи, те що у суду першої інстанції були відсутні процесуальні повноваження на прийняття оскаржуваної додаткової постанови в частині позовних вимог за період з 01.05.2015 по 28.10.2015 включно після розгляду цих же самих позовних вимог судами усіх інстанцій і прийняття щодо них відповідного судового рішення, колегія суддів погоджується з висновками суду апеляційної інстанції про наявність підстав для скасування додаткової постанови Дарницького районного суду м. Києва від 05.12.2016 у цій частині без прийняття жодного судового рішення стосовно цих вимог, оскільки, такого рішення, з огляду на викладені вище обставини, не могло бути прийнято взагалі.
58. Колегія суддів враховує, що постанова Київського апеляційного адміністративного суду від 20.03.2017 у частині позовних вимог за період з 29.10.2015 по 11.03.2016 не оскаржується у касаційному порядку жодним з учасників справи, а тому Верховний Суд, розглядаючи касаційну скаргу в межах її вимог і доводів, не входить в обговорення питання перевірки правильності застосування апеляційним судом норм матеріального права у цій частині.
59. Окрім цього, за змістом частини першої статті 211 Кодексу адміністративного судочинства України у редакції, чинній станом на момент подання позивачем касаційної скарги на прийняту у цій справі додаткову постанову Дарницького районного суду м. Києва від 05.12.2016, право оскаржити в касаційному порядку надавалось стосовно судових рішень суду першої інстанції після їх перегляду в апеляційному порядку, а також судових рішень суду апеляційної інстанції. Не зазнало суттєвих змін таке правове регулювання й після викладення Кодексу адміністративного судочинства України у новій редакції з 15.12.2017, яка діє й на час здійснення касаційного розгляду цієї справи Верховним Судом.
60. Тобто, право на касаційне оскарження виникає лише щодо тих судових рішень суду першої інстанції, які переглянуті в апеляційному порядку і не скасовані.
61. У даному ж випадку позивач заявив до касаційного суду вимогу про скасування додаткової постанови Дарницького районного суду м. Києва від 05.12.2016 в частині, яка скасована апеляційним судом, а за наслідками апеляційного перегляду справи прийнято нову постанову. Зважаючи на відсутність у процесуальному законі правової регламентації стосовно можливості оскарження у касаційному порядку рішення суду першої інстанції, яке скасоване апеляційним судом, вищевказана вимога касаційної скарги ОСОБА_1 розгляду не підлягає і не може бути задоволена.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
62. За правилами частини першої статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
63. Зважаючи на вищезазначене, Верховний Суд, провівши касаційний розгляд справи у межах вимог і доводів касаційної скарги та повноважень, визначених статтею 341 Кодексу адміністративного судочинства України, не виявив неправильного застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та/або порушень норм процесуального права, а тому не вбачає підстав для скасування оскаржуваного судового рішення, яке ухвалене відповідно до закону.
64. Керуючись статтями 340, 341, 344, 349, 350, 355, 356, підпунктом 4 пункту 1 Розділу VІІ "Перехідні положення" КАС України, пунктом 2 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 15.01.2020 №460-IX,