ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
31 травня 2021 року
м. Київ
справа №460/2529/20
адміністративне провадження №К/9901/25174/20
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого судді Мартинюк Н.М.,
суддів Жука А.В., Мельник-Томенко Ж.М.,
розглянув у порядку письмового провадження у касаційній інстанції адміністративну справу №460/2529/20
за позовом ОСОБА_1
до Апарату Верховної Ради України
про зобов`язання вчинити дії
за касаційною скаргою Апарату Верховної Ради України
на ухвалу Восьмого апеляційного адміністративного суду від 7 вересня 2020 року (постановлену у складі: головуючого судді Носа С. П., суддів Кухтея Р. В. Шевчук С. М.).
І. Історія справи
ОСОБА_1 у березні 2020 року звернулась до суду з позовом до Апарату Верховної Ради України, в якому просила зобов`язати відповідача нарахувати і виплатити їй компенсацію за 82 дні невикористаної щорічної основної відпустки, обчислену відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року №100.
Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 12 червня 2020 року адміністративний позов задоволено.
Не погоджуючись із рішенням суду, Апарат Верховної Ради України оскаржив його в апеляційному порядку.
Ухвалою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 7 вересня 2020 року апеляційну скаргу Апарату Верховної Ради України повернуто скаржнику.
Апеляційний суд, приймаючи ухвалу про повернення апеляційної скарги, виходив з того, що апеляційна скарга підписана особою, яка не має права її підписувати.
Суд апеляційної інстанції встановив, що подана апеляційна скарга підписана представником Шумар В.Ю., на підтвердження повноважень якої долучено копію довіреності від 13 січня 2020 року №21, яка не засвідчена у визначеному законом порядку, а тому не є належним документом, що підтверджує право особи, яка підписала апеляційну скаргу, на вчинення такої дії. Зокрема, відсутня посада особи, яка завірила довіреність, і будь-які докази наявності в такої особи повноважень щодо засвідчення копії довіреності.
У касаційній скарзі Апарат Верховної Ради України просить скасувати цю ухвалу суду апеляційної інстанції й направити справу для продовження розгляду до того ж суду для вирішення питання про відкриття апеляційного провадження.
Зокрема, скаржник зазначає, що посилання суду апеляційної інстанції на неподання до довіреності положення про право засвідчення довіреностей на представництво Апарату Верховної Ради України є незаконним, оскільки надання такого документу при оскарженні судових рішень Кодексом адміністративного судочинства України (далі - "КАС України") не передбачено, як і будь-яким іншим нормативно-правовим актом.
Також скаржник вказує, що апеляційний суд не з`ясував усі обставини справи, не взяв до уваги надані разом з апеляційною скаргою копії документів, що підтверджують повноваження на самопредставництво інтересів Апарату Верховної Ради України відповідно до статті 55 КАС України.
Позивачка відзив на касаційну скаргу не подала, копію ухвали Верховного Суду від 26 жовтня 2020 року про відкриття касаційного провадження отримала 7 листопада 2020 року.
Ознайомившись із доводами скаржника, Верховний Суд вважає необхідним залишити без задоволення касаційну скаргу з огляду на таке.
ІІ. Мотиви Верховного Суду
Однією з основних засад судочинства, визначеною пунктом 8 частини третьої статті 129 Конституції України, є забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду, крім випадків, установлених законом.
КАС України також визначено принципи здійснення адміністративного судочинства, одним з яких є забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішень суду. Даний принцип полягає в тому, що особам, які беруть участь у справі, а також іншим особам, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи чи інтереси, у випадках та порядку визначених цим Кодексом, надається право оскарження прийнятих судом рішень.
Частина друга статті 44 КАС України покладає на учасників справи обов`язок добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами і неухильно виконувати процесуальні обов`язки.
Згідно з пунктом 1 частини четвертої статті 298 КАС України апеляційна скарга не приймається до розгляду та повертається заявнику в разі, якщо апеляційна скарга подана особою, яка не має адміністративної процесуальної дієздатності, не підписана, або підписана особою, яка не має права її підписувати, або особою, посадове становище якої не зазначено.
Згідно з частиною третьою статті 55 КАС України юридична особа незалежно від порядку її створення, суб`єкт владних повноважень, який не є юридичною особою, беруть участь у справі через свого керівника, члена виконавчого органу, іншу особу, уповноважену діяти від її (його) імені відповідно до закону, статуту, положення, трудового договору (контракту) (самопредставництво юридичної особи, суб`єкта владних повноважень), або через представника.
За змістом частин першої, третьої статті 59 КАС України повноваження представників сторін та інших учасників справи мають бути підтверджені довіреністю фізичної або юридичної особи, зокрема, довіреність від імені юридичної особи видається за підписом (електронним цифровим підписом) посадової особи, уповноваженої на це законом, установчими документами.
Частинами шостою, восьмою цієї ж норми визначено, що оригінали документів, зазначених у цій статті, копії з них, засвідчені суддею, або копії з них, засвідчені у визначеному законом порядку, приєднуються до матеріалів справи. У разі подання представником до суду заяви, скарги, клопотання він додає довіреність або інший документ, що посвідчує його повноваження, якщо в справі немає підтвердження такого повноваження на момент подання відповідної заяви, скарги, клопотання.
Отже, сторона у справі має право на звернення до суду через представника лише на підставі документу, що посвідчує його повноваження у визначеному законом порядку.
Відповідно до пункту 5.27 Національного стандарту України "Уніфікована система організаційно-розпорядчої документації. Вимоги до оформлювання документів ДСТУ 4163-2003", затвердженого наказом Держспоживстандарту України від 7 квітня 2003 року №55, відмітку про засвідчення копії документа складають зі слів "Згідно з оригіналом", назви посади, особистого підпису особи, яка засвідчує копію, її ініціалів та прізвища, дати засвідчення копії і проставляють нижче реквізиту 23 (підпис).
За правилами пунктів 71, 72 Типової інструкції з діловодства в міністерствах, інших центральних та місцевих органах виконавчої влади, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 17 січня 2018 року №55, напис про засвідчення документа у паперовій формі складається із слів "Згідно з оригіналом", найменування посади, особистого підпису особи, яка засвідчує копію, її ініціалу імені і прізвища, дати засвідчення копії і проставляється нижче реквізиту документа "Підпис". Напис про засвідчення паперової копії скріплюється печаткою із зазначенням на ній найменування відповідної установи (без зображення герба) або печаткою структурного підрозділу (служби діловодства, служби кадрів, бухгалтерії тощо) установи.
Згідно з пунктом 8 Глави 10 Розділу ІІІ Правил організації діловодства та архівного зберігання документів у державних органах, органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах і організаціях, затверджених наказом Міністерства юстиції України від 18 червня 2015 року №1000/5, зареєстрований у Міністерстві юстиції України 22 червня 2015 року №736/27181 (далі - Правила №1000/5), напис про засвідчення копії складається зі слів "Згідно з оригіналом", назви посади, особистого підпису особи, яка засвідчує копію, її ініціалів (ініціалу імені) та прізвища, дати засвідчення копії. Напис про засвідчення копії скріплюється відбитком печатки відповідного структурного підрозділу установи або печатки "Для копій". У випадках, визначених законодавством, копії документів засвідчуються відбитком печатки установи. На лицьовому боці у верхньому правому куті першого аркуша документа проставляється відмітка "Копія".
Дотримання наведеного державними органами, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами і організаціями незалежно від форм власності під час засвідчення копій документів, що підтверджують повноваження представників, є достатнім для додержання вимог частини шостої статті 59 КАС України.
Аналогічний висновок викладено Верховним Судом у постанові від 19 вересня 2018 року у справі №569/907/18.
Апаратом Верховної Ради України 29 липня 2020 року подано апеляційну скаргу на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 12 червня 2020 року, яка підписана представником Апарату Верховної Ради України Шумар В.Ю.
На підтвердження повноважень Шумар В.Ю. надала копію довіреності №21 від 13 січня 2020 року, видану старшому консультанту Відділу зв`язків з органами правосуддя Апарату Верховної Ради України Шумар В.Ю. на представництво у судах інтересів, зокрема, Апарату Верховної Ради України.
Судом апеляційної інстанції правильно встановлено, що копія довіреності не засвідчена у визначеному законом порядку, оскільки додана до апеляційної скарги копія довіреності завірена С. Кавун без зазначення посади цієї особи. Водночас, суду апеляційної інстанції не надано жодних доказів наявності у особи, яка засвідчила цю довіреність, повноважень на засвідчення копії довіреності.
З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновками суду апеляційної інстанції, що апеляційна скарга Апарату Верховної Ради України підписана представником за відсутності підтвердження повноважень такої особи на здійснення представництва.
Оскільки, адміністративну процесуальну дієздатність представника Апарату Верховної Ради України, яка підписала апеляційну скаргу, не підтверджено, то апеляційна скарга має бути повернута відповідно до пункту 1 частини четвертої статті 298 Кодексу адміністративного судочинства України.
Аналогічні висновки щодо відсутності доказів підтвердження повноважень на засвідчення копії довіреності викладені Верховним Судом у постановах від 21 серпня 2019 року у справі №359/2334/18, від 28 листопада 2019 року у справі №0340/1363/18, від 21 серпня 2020 року у справі №804/816/16.
Аргумент скаржника про те, що суд апеляційної інстанції безпідставно зазначив про неподання до довіреності відповідного положення про право засвідчення довіреностей на представництво Апарату Верховної Ради України, Верховний Суд відхиляє, оскільки апеляційний суд про це не зазначав.
Також Верховний Суд відхиляє доводи скаржника про те, що представник відповідача мав право представляти інтереси Апарату Верховної Ради України в порядку самопредставництва відповідно до статті 55 КАС України, з огляду на таке.
Відповідно до частини першої статті 55 КАС України сторона, третя особа в адміністративній справі, а також особа, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, може брати участь у судовому процесі особисто (самопредставництво) та (або) через представника.
Отже, стаття 55 КАС України передбачає дві форми участі сторін в адміністративній справі, а саме: участь через представника (представництво) і особисту участь (самопредставництво).
Частинами третьою та четвертою статті 55 КАС України передбачено, що юридична особа незалежно від порядку її створення, суб`єкт владних повноважень, який не є юридичною особою, беруть участь у справі через свого керівника, члена виконавчого органу, іншу особу, уповноважену діяти від її (його) імені відповідно до закону, статуту, положення, трудового договору (контракту) (самопредставництво юридичної особи, суб`єкта владних повноважень), або через представника. Держава, Автономна Республіка Крим, територіальна громада беруть участь у справі через відповідний орган державної влади, орган влади Автономної Республіки Крим, орган місцевого самоврядування відповідно до його компетенції, від імені якого діє його керівник, інша уповноважена особа відповідно до закону, статуту, положення, трудового договору (контракту) (самопредставництво органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування), або через представника.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 2 липня 2010 у справі №9901/39/20 зазначила, що з урахуванням положень статті 55 КАС України, для визнання особи такою, що діє в порядку самопредставництва, необхідно, щоб у відповідному законі, статуті, положенні чи трудовому договорі (контракті) було чітко визначене її право діяти від імені такої юридичної особи (суб`єкта владних повноважень без права юридичної особи) без додаткового уповноваження.
Так, відповідно до частин першої і третьої статті 7 Закону України "Про Регламент Верховної Ради України" організаційне, правове, наукове, документальне, інформаційне, експертно-аналітичне, матеріально-технічне та фінансове забезпечення діяльності Верховної Ради, її органів, народних депутатів, депутатських фракцій (депутатських груп) у Верховній Раді здійснює Апарат Верховної Ради. Апарат Верховної Ради діє на основі Положення про Апарат Верховної Ради, яке затверджується постановою Верховної Ради. Положення про структурний підрозділ Апарату Верховної Ради затверджується Головою Верховної Ради України.
Згідно з підпунктом 15 пункту 6 розділу II Положення про Апарат Верховної Ради України, затвердженого розпорядженням Голови Верховної Ради України від 25 серпня 2011 року №769 (в редакції розпорядження Голови Верховної Ради України №734 від 20 листопада 2014 року), із змінами, внесеними згідно з Розпорядженнями Голови Верховної Ради №218 від 12 червня 2020 року (далі - "Положення"), у сфері правового і наукового забезпечення діяльності Верховної Ради України Апарат забезпечує підготовку Відділом зв`язків з органами правосуддя Апарату процесуальних документів (далі - "Відділ") та його участь у справах в судах України у порядку самопредставництва Верховної Ради України, Голови Верховної Ради України, Апарату, Керівника Апарату, без окремого доручення у відповідності до процесуального закону, з метою захисту їх інтересів.
Відповідно до підпункту 2 пункту 6 розділу ІІ Положення "Про Відділ зв`язків з органами правосуддя Апарату Верховної Ради України", затвердженого розпорядженням Голови Верховної Ради України №397-к від 12 червня 2020 року (далі - "Положення про відділ зв`язків з органами правосуддя") основними завданнями Відділу є забезпечення підготовки процесуальних документів та участі у справах у судах України у порядку самопредставництва відповідно до процесуального закону з метою захисту інтересів Верховної Ради України, Голови Верховної Ради України, Апарату, Керівника Апарату, зокрема, участь у судових провадженнях у сфері публічно - правових та приватно -правових відносин, в яких учасником судового процесу виступає Голова Верховної Ради України, Верховна Рада України, Апарат, Керівник Апарату, у порядку самопредставництва відповідно до процесуального закону.
Згідно з підпунктом 5 пункту 7 розділу ІІІ Положення про відділ зв`язків з органами правосуддя Відділ на виконання своїх завдань забезпечує участь Голови Верховної Ради України, Верховної Ради України, Апарату, Керівника Апарату при розгляді справ у судах України у порядку самопредставництва відповідно до процесуального закону.
Як зазначалось, апеляційна скарга на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 12 червня 2020 року підписана представником Апарату Верховної Ради України Шумар В.Ю.
На підтвердження повноважень ОСОБА_2 надала копії: розпорядження Керівника Апарату Верховної Ради України №5101 від 3 вересня 2014 року "Про призначення ОСОБА_2 на посаду старшого консультанта" Відділу зв`язків; Посадової інструкції старшого консультанта Відділу зв`язків з органами правосуддя Апарату Верховної Ради України, затверджену розпорядженням Першого заступника Кервника Апарату Верховної Ради України - керуючого справами від 13 грудня 2016 року №3608-п (далі - "Посадова інструкція"); Положення про відділ зв`язків з органами правосуддя; Положення про Апарат Верховної Ради України.
Посадовою інструкцією, зокрема, визначені завдання та обов`язки старшого консультанту Відділу, серед яких, старший консультанту Відділу за довіреністю бере участь у судових провадженнях, визначених керівництвом Відділу, зокрема, у спорах публічно - правового, майнового та немайнового характеру.
Також Посадової інструкцією передбачено те, що старший консультанту Відділу має право за дорученням Голови Верховної Ради України, Верховної Ради України, Апарату, Керівника Апарату здійснювати представництво інтересів Верховної Ради України в Верховному Суді та інших судах.
Отже, Посадова інструкція старшого консультанту Відділу, на посаді якої на час подачі апеляційної скарги перебувала ОСОБА_2, не містить положень щодо прав та обов`язків про те, що старший консультант Відділу діє (може діяти) в порядку самопредставництва від імені Апарату Верховної Ради України, у тому числі у спосіб підготовки та подання апеляційних скарг, що включає у себе право підписання таких апеляційних скарг, без додаткового уповноваження, тобто без довіреності.
За наведеного, аргумент скаржника про те, що старший консультант Відділу Шумар В.Ю. мала повноваження на подання і підписання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції в порядку самопредставництва від імені Апарату Верховної Ради України, Верховний Суд відхиляє.
Посилання відповідача в касаційній скарзі на те, що представник ОСОБА_2 вже здійснювала представництво інтересів у цій справі у суді першої інстанції, не приймаються касаційним судом до уваги, оскільки згідно із матеріалами справи суд першої інстанції розглянув цю справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін. Отже, ОСОБА_2 не брала участі в засіданнях цього суду, а тому останнім не перевірялись та не встановлювались її повноваження, враховуючи, що частиною першою статті 202 КАС України передбачено такий обов`язок саме для головуючого у судовому засіданні.
У матеріалах цієї справи хоча й міститься документ (зокрема, відзив на позовну заяву), підписаний ОСОБА_2 як представником відповідача, однак до нього додано аналогічну копію довіреності, що подана до суду апеляційної інстанції під час подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, яку апеляційний суд визнав не засвідченою у визначеному законом порядку.
Відповідно до частини першої статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
Колегія суддів дійшла висновку, що суд апеляційної інстанції не допустив порушення норм процесуального права, які могли б бути підставою для скасування судового рішення, а тому в задоволенні касаційної скарги слід відмовити.
З огляду на результат касаційного розгляду, судові витрати у зв`язку з розглядом справи в суді касаційної інстанції не розподіляються.
Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України, Верховний Суд