ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
31 травня 2021 року
м. Київ
справа №200/10640/20-а
адміністративне провадження №К/9901/9640/21
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Мельник-Томенко Ж. М.,
суддів - Жука А. В., Соколова В. М.,
розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Держпраці у Донецькій області про стягнення середнього заробітку за період вимушеного прогулу при затримці виконання рішення суду про поновлення на роботі, провадження в якій відкрито
за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Першого апеляційного адміністративного суду від 04.03.2021 (колегія суддів у складі: Блохіна А. А., Гаврищук Т. Г., Сіваченко І. В.),
УСТАНОВИВ:
Обставини справи, короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанції
У листопаді 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Головного управління Держпраці у Донецькій області про стягнення середнього заробітку за період вимушеного прогулу при затримці виконання рішення суду про поновлення на роботі.
Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 14.12.2020 позовну заяву повернуто позивачеві, оскільки позивачка не усунула недоліки позовної заяви, яку залишено без руху у встановлений судом строк.
Позивачка оскаржила це рішення в апеляційному порядку.
Ухвалою Першого апеляційного адміністративного суду від 11.01.2021 апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Донецького окружного адміністративного суду від 14.12.2020 залишено без руху з мотивів її невідповідності вимогам статті 296 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) (ненадання документа про сплату судового збору). Цією ж ухвалою суд апеляційної інстанції встановив апелянту десятиденний строк з моменту отримання копії даної ухвали для усунення виявлених судом недоліків, шляхом подання до суду доказів сплати судового збору у розмірі 2102,00 грн.
Ухвалою Першого апеляційного адміністративного суду від 04.03.2021 апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Донецького окружного адміністративного суду від 14.12.2020 повернуто заявникові.
Приймаючи рішення про повернення апеляційної скарги, суд виходив з того, що оскільки станом на 04.03.2021 позивачкою не усунуто недоліки апеляційної скарги, які стали підставою для залишення її без руху, є підстави для повернення апеляційної скарги. Крім того, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що пільга щодо сплати судового збору, передбачена пунктом 1 частини першої статті 5 Закону України "Про судовий збір", не поширюється на вимоги позивача про стягнення середнього заробітку за період вимушеного прогулу при затримці виконання рішення суду про поновлення на роботі під час розгляду таких справ в усіх судових інстанціях.
Провадження в суді касаційної інстанції
ОСОБА_1 вважаючи судове рішення суду апеляційної інстанції ухваленим із порушенням вимог процесуального закону, подала касаційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржуване судове рішення та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
На обґрунтування касаційної скарги вказує, що суд апеляційної інстанції помилково вважає, що пільга щодо спати судового збору, передбачена пунктом 1 частини першої статті 5 Закону України "Про судовий збір" не поширюється на вимоги позивача про стягнення середнього заробітку за період вимушеного прогулу при затримці виконання рішення суду про поновлення на роботі, оскільки, на думку скаржниці, предметом цього позову є питання стягнення заробітної плати та поновлення на роботі.
Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду ухвалою від 06.04.2021 відкрив касаційне провадження за скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Першого апеляційного адміністративного суду від 04.03.2021.
Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду ухвалою від 28.05.2021 зазначену адміністративну справу призначив до розгляду в порядку письмового провадження.
Відповідач своїм правом подати відзив на касаційну скаргу не скористався, що відповідно до статті 338 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) не перешкоджає касаційному перегляду справи.
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Релевантні джерела права й акти їхнього застосування
За статтею 67 Конституції України кожен зобов`язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.
Приписами пункту 8 статті 129 Конституції України визначено, що забезпечення права на апеляційний перегляд справи є однією з основних засад судочинства.
Завданням адміністративного судочинства в силу частини першої статті 2 КАС України є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
Відповідно до частин першої, другої статті 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.
Відповідно до пункту 1 частини п`ятої статті 296 КАС України до апеляційної скарги додаються документ про сплату судового збору.
Відповідно до частини другої статті 298 КАС України, до апеляційної скарги, яка оформлена з порушенням вимог, встановлених статтею 296 цього Кодексу, застосовуються положення статті 169 цього Кодексу, відповідно до яких, апеляційна скарга залишається без руху і скаржнику надається строк для усунення її недоліків до десяти днів з дня вручення ухвали.
Приписами статті 132 КАС України передбачено, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.
Законом України від 08.07.2011 № 3674-VІ "Про судовий збір" (далі - Закон № 3674-VІ) визначено правові засади справляння судового збору, платників, об`єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору.
За статтями 1, 2 Закону № 3674-VІ судовий збір - збір, що справляється на всій території України за подання заяв, скарг до суду, за видачу судами документів, а також у разі ухвалення окремих судових рішень, передбачених цим Законом. Судовий збір включається до складу судових витрат. Платники судового збору - громадяни України, іноземці, особи без громадянства, підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні) та фізичні особи - підприємці, які звертаються до суду чи стосовно яких ухвалене судове рішення, передбачене цим Законом.
Статтею 5 Закону України "Про судовий збір" передбачені пільги щодо сплати судового збору.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 5 Закону № 3674-VІ від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі - у справах про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі.
Оцінка висновків суду, рішення якого переглядається, та аргументів учасників справи
Верховний Суд наголошує на тому, що перегляд судового рішення здійснюється в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, а перевірка правильності застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права - на підставі встановлених фактичних обставин справи.
У контексті вищенаведених законодавчих норм Конституційний Суд України у своєму рішенні від 28.11.2013 № 12-рп/2013 зазначив, що "гарантією реалізації права на судовий захист в аспекті доступу до правосуддя є встановлення законом помірного судового збору для осіб, які звертаються до суду. Це відповідає Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам щодо заходів, що полегшують доступ до правосуддя, від 14.05.1981 № (81) 7: "У тій мірі, в якій судові витрати становлять явну перешкоду доступові до правосуддя, їх треба, якщо це можливо, скоротити або скасувати" (підпункт 12 пункту Є).
Отже, сплата судового збору за подання заяв, скарг до суду, а також за видачу судами документів є складовою доступу до правосуддя, який є елементом права особи на судовий захист, гарантованого статтею 55 Конституції України.
Відповідно до матеріалів справи, до Першого апеляційного адміністративного суду надійшла апеляційна скарга ОСОБА_1 на ухвалу Донецького окружного адміністративного суду від 14.12.2020.
Ухвалою Першого апеляційного адміністративного суду від 11.01.2021 апеляційна скарга ОСОБА_1 залишена без руху та встановлено строк для усунення виявлених недоліків апеляційної скарги протягом десяти днів з дня вручення ухвали про залишення апеляційної скарги без руху шляхом надання до суду оригіналу квитанції про сплату судового збору у розмірі 2102,00 грн.
Копія ухвали Першого апеляційного адміністративного суду від 11.01.2021 отримана позивачкою 15.01.2021, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення.
Ухвалою Першого апеляційного адміністративного суду від 04.03.2021 апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Донецького окружного адміністративного суду від 14.12.2020 повернуто заявникові, оскільки остання не усунула недоліки позовної заяви, яку залишено без руху, у встановлений судом строк, тобто не надала оригінал документа про сплату судового збору.
При цьому, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що пільга щодо сплати судового збору, передбачена пунктом 1 частини першої статті 5 Закону № 3674-VІ, не поширюється на вимоги позивачки про стягнення середнього заробітку за період вимушеного прогулу при затримці виконання рішення суду про поновлення на роботі під час розгляду таких справ в усіх судових інстанціях.
Аналіз пункту 1 частини першої статті 5 Закону № 3674-VІ вказує на те, що від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі - у справах про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі.
Відповідно до матеріалів справи, ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом про стягнення середнього заробітку за період вимушеного прогулу при затримці виконання рішення суду, яким її поновлено на роботі та стягнуто середній заробіток за час вимушеного прогулу.
Враховуючи викладене, Верховний Суд погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про те, що оскільки позивачка звернулась до суду з позовом про стягнення середнього заробітку за період вимушеного прогулу при затримці виконання рішення суду про поновлення на роботі, пільга щодо сплати судового збору, передбачена пунктом 1 частини першої статті 5 Закону України "Про судовий збір", на її вимоги не поширюється.
При цьому, Верховний Суд вважає за необхідне зазначити, що згідно зі статтею 1 Конвенції про захист заробітної плати № 95, ухваленої генеральною конференцією Міжнародної організації праці та ратифікованої Україною 30.06.1961, термін "заробітна плата" означає, незалежно від назви й методу обчислення, будь-яку винагороду або заробіток, які можуть бути обчислені в грошах і встановлені угодою або національним законодавством, що їх роботодавець повинен заплатити працівникові за працю, яку виконано чи має бути виконано, або за послуги, котрі надано чи має бути надано.
У Рішенні від 15.10.2013 № 8-рп/2013 у справі № 1-13/2013 Конституційний Суд України зазначив, що поняття "заробітна плата" і "оплата праці", які використано у законах, що регулюють трудові правовідносини, є рівнозначними в аспекті наявності у сторін, які перебувають у трудових відносинах, прав і обов`язків щодо оплати праці, умов їх реалізації та наслідків, що мають настати у разі невиконання цих обов`язків, а також дійшов висновку, що під заробітною платою, що належить працівникові, необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, установлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат.
Таким чином, заробітною платою є винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку роботодавець (власник або уповноважений ним орган підприємства, установи, організації) виплачує працівникові за виконану ним роботу (усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій).
Структура заробітної плати визначена статтею 2 Закону України "Про оплату праці", за змістом якої заробітна плата складається з основної та додаткової заробітної плати, а також з інших заохочувальних та компенсаційних виплат.
Основна заробітна плата - це винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов`язки), яка встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців.
Додаткова заробітна плата - це винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці, яка включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов`язані з виконанням виробничих завдань і функцій.
Інші заохочувальні та компенсаційні виплати - це виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, виплати в рамках грантів, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.
Трудовий договір повинен укладатись, як правило, у письмовій формі (частина перша статті 24 КЗпП України) або оформлюватись наказом чи розпорядженням роботодавця (частина третя статті 24 КЗпП України).
Припинення, розірвання трудового договору пов`язано зі звільненням працівника.
З огляду на зазначене, якщо працівник був незаконно звільнений, трудовий договір з ним був незаконно припинений роботодавцем в односторонньому порядку. Виконання роботодавцем рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника полягає у відновленні трудового договору, який раніше існував і був незаконно припинений роботодавцем.
До моменту фактичного виконання роботодавцем рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника трудові правовідносини, які існували до порушення з боку роботодавця, не виникають. У зв`язку з цим, виплати, які мають бути здійснені роботодавцем на користь незаконно звільненого працівника, у тому числі середній заробіток за час вимушеного прогулу або різниця у заробітку за час виконання нежчеоплачуваної роботи, не можуть вважатись заробітною платою та не витікають із трудового договору як підстави для виплат. Ці виплати не можуть кваліфікуватись як плата за виконану роботу.
Отже, за змістом норм чинного законодавства середній заробіток за час затримки власником або уповноваженим ним органом виконання судового рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника за своєю правовою природою не є основною чи додатковою заробітною платою (винагородою, яку роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу), а також не є заохочувальною чи компенсаційною виплатою у розумінні статті 2 Закону України "Про оплату праці", тобто середній заробіток за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі працівника не входить до структури заробітної плати, а є спеціальним видом відповідальності роботодавця за порушення трудових прав працівника.
Вказаний правовий висновок узгоджується із правовим висновком, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30.01.2019 у справі № 910/4518/16, постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10.10.2019 у справі № 522/13736/15, постанові Верховного Суду у складі колегії суддів судової палати Касаційного цивільного суду від 21.04.2021 у справі № 461/1303/19.
Таким чином, аналіз наведеного дає підстави для висновку про те, що залишаючи без руху, а потім повертаючи ОСОБА_1 апеляційну скаргу з підстав неусунення нею недоліків апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції правильно застосував положення процесуального закону, що діяв на час вирішення питання прийняття апеляційної скарги.
Верховний Суд звертає увагу на те, що пунктами 6 та 7 частини п`ятої статті 44 КАС України передбачено обов`язок учасників справи добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами і неухильно виконувати процесуальні обов`язки, зокрема виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки, а також виконувати інші процесуальні обов`язки, визначені законом або судом.
Наведеними положеннями КАС України чітко окреслено характер процесуальної поведінки, який зобов`язує учасника справи діяти сумлінно, тобто проявляти добросовісне ставлення до наявних у нього прав і здійснювати їх реалізацію таким чином, щоб забезпечити неухильне та своєчасне (без суттєвих затримок та зайвих зволікань) виконання своїх обов`язків, встановлених законом, упродовж визначених для цього строків.
Отже, учасник справи, маючи намір добросовісної реалізації належного йому права на оскарження судового рішення, повинен забезпечити неухильне і своєчасне виконання своїх процесуальних обов`язків, вимог закону і суду, зокрема стосовно належного оформлення апеляційної скарги, в тому числі щодо додання до апеляційної скарги документа про сплату судового збору або зазначення підстав звільнення від його сплати.
Ураховуючи те, що ОСОБА_1 недоліки апеляційної скарги не були усунуті, суд апеляційної інстанції правомірно дійшов висновку про повернення апеляційної скарги.
Верховний Суд звертає увагу скаржника також на те, що повернення апеляційної скарги не позбавляє особу права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом.
Разом з тим, повернення апеляційної скарги та надання заявнику права в межах розумних строків та при дотриманні всіх інших вимог процесуального закону на повторне звернення до суду з такою скаргою, не є обмеженням доступу до суду та забезпечує практичну можливість реалізації права особи на суд у формі апеляційного оскарження судового рішення.
З урахуванням того, що ОСОБА_1 не виконала вимог процесуального закону при поданні апеляційної скарги та на виконання ухвали суду про залишення апеляційної скарги без руху, Верховний Суд вважає, що судом апеляційної інстанції не було допущено порушення норм процесуального права.
Доводи касаційної скарги не спростовують правильності висновків суду апеляційної інстанції.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення.
Частиною першою статті 350 КАС України передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи вищенаведене, відповідно до частини першої статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Суд визнає, що суд апеляційної інстанції не допустив порушень норм процесуального права при ухваленні судового рішення, внаслідок чого касаційна скарга залишається без задоволення, а рішення суду апеляційної інстанцій - без змін.