ф
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
28 травня 2021 року
м. Київ
справа № 240/20624/20
адміністративне провадження № К/9901/10607/21
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Загороднюка А.Г.,
суддів: Єресько Л.О., Соколова В.М.,
розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Житомирського окружного адміністративного суду від 07 грудня 2020 року (суддя Черняхович І.Е.) та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 15 березня 2021 року (судді: Біла Л.М. Гонтарук В. М., Курко О. П.) у справі позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити дії,
УСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування.
В листопаді 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління ДФС у м. Києві, в якому просив:
- визнати протиправною бездіяльність Головного управління ДФС у м. Києві щодо недонарахування та недоплати йому середнього заробітку за час чергової відпустки за 2003 рік відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100 (з урахуванням пункту 10 Порядку обчислення середньої заробітної плати);
- зобов`язати Головне управління ДФС у м. Києві донарахувати та доплатити на його користь середній заробіток за час чергової відпустки за 2003 рік відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100 (з урахуванням пункту 10 Порядку обчислення середньої заробітної плати).
В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач зазначив, що в період з 15 лютого 2000 року по 29 березня 2005 року він проходив службу в управлінні податкової міліції Державної податкової адміністрації в м. Києві. На підставі наказу ДПА у м. Києві від 17 грудня 2003 року №285-в, у період з 09 грудня 2003 року по 16 січня 2004 року, перебував у черговій щорічній відпустці за 2003 рік. Вказує, що розмір виплаченої йому середньої заробітної плати за період перебування у вказаній щорічній відпустці визначений відповідачем шляхом ділення його сумарного заробітку за останні перед відпусткою 12 місяців (грудень 2002 року - листопад 2003 року) на 356 календарних днів і множенням отриманої середньоденної заробітної плати на 37 календарних днів відпустки. Однак, з 01 вересня 2003 року на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 06 серпня 2003 року №1207 "Про підвищення посадових окладів працівникам апарату органів виконавчої влади, органів прокуратури, суддів та інших органів" та на підставі наказу ДПА України від 29 серпня 2003 року №411 "Про підвищення посадових окладів державної податкової служби" розміри посадових окладів особового складу податкової міліції Державної податкової адміністрації в м. Києві, в тому числі й розмір його посадового окладу, були підвищенні на 32 %. Відповідно до пункту 10 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100, у випадках підвищення тарифних ставок і посадових окладів на підприємстві, в установі, організації відповідно до актів законодавства, а також за рішеннями, передбаченими в колективних договорах (угодах), як у розрахунковому періоді, так і в періоді, протягом якого за працівником зберігається середній заробіток, заробітна плата, включаючи премії та інші виплати, що враховуються при обчисленні середньої заробітної плати, за проміжок часу до підвищення коригуються на коефіцієнт їх підвищення. Разом з тим, ОСОБА_1 зазначає, що вказане підвищення посадового окладу та положення 10 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100 протиправно не враховані відповідачем при обчисленні належної йому середньої заробітної плати за період перебування в щорічній відпустці за 2003 рік, а тому він звернувся з цим позовом до суду.
Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій.
Ухвалою Житомирського окружного адміністративного суду від 07 грудня 2020 року, залишеною без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 15 березня 2021 року у відкритті провадження у цій справі відмовлено.
Суд першої інстанції дійшов висновку, з яким погодився суд першої інстанції про те, що адміністративні справи №240/20624/20 та №826/8919/17 мають ідентичний склад учасників справи: позивачем у цих справах є ОСОБА_1, а відповідачем - Головне управління ДФС у м. Києві. Ідентичними є також і предмети спору у вказаних справах - неврахування Головним управління ДФС у м. Києві підвищення посадового окладу ОСОБА_1 з 01 вересня 2003 року та не застосування у зв`язку з таким підвищенням положення пункту 10 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100, щодо застосування коефіцієнту підвищення при обчисленні належної ОСОБА_1 середньої заробітної плати за період його перебування в щорічній відпустці (в період з 09 грудня 2003 року по 16 січня 2004 року).
Суди дійшли висновку, що станом на день вирішення питання про відкриття провадження у адміністративній справі №240/20624/20 у провадженні адміністративного суду вже була справа про спір між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, у зв`язку з чим наявні підстави для відмови у відкритті провадження у справі.
Провадження в суді касаційної інстанції.
ОСОБА_1, уважаючи рішення судів попередніх інстанцій про ухваленими з порушенням вимог процесуального закону, подав касаційну скаргу.
У касаційній скарзі автор просить скасувати оскаржувані судові рішення та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Скаржник у касаційній скарзі зазначає, що висновки судів попередніх інстанцій про відмову у відкритті провадження у справі на підставі пункту 2 частини першої статті 170 КАС України є передчасними і такими, що не відповідають фактичним обставинам справи, оскільки на етапі вирішення питання про відкриття провадження у справі суди не могли, не дослідивши характер спірних правовідносин, надати їм характеристику та правову оцінку.
Позиція інших учасників справи.
Від відповідача до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу позивача, в якому він просить відмовити у задоволенні касаційної скарги позивача та залишити рішення судів попередніх інстанцій без змін.
Рух касаційної скарги.
Ухвалою Верховного Суду від 06 квітня 2021 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Житомирського окружного адміністративного суду від 07 грудня 2020 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 15 березня 2021 року.
Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду ухвалою від 27 травня 2021 року зазначену адміністративну справу призначив до розгляду.
Норми права, якими керувався суд касаційної інстанції та висновки суду за результатами розгляду касаційної скарги.
Згідно з частиною другою статті 44 КАС України учасники справи зобов`язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами і неухильно виконувати процесуальні обов`язки.
В силу частини другої статті 171 КАС України, суддя відкриває провадження в адміністративній справі на підставі позовної заяви, якщо відсутні підстави для залишення позовної заяви без руху, її повернення чи відмови у відкритті провадження у справі.
За правилами пункту 2 частини першої статті 170 КАС України, суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо у спорі між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав є такі, що набрали законної сили, рішення або постанова суду, ухвала про закриття провадження в адміністративній справі.
Умовами застосування цієї підстави для відмови у відкритті провадження є: тотожність спору (підстави, предмет позову та сторони мають співпадати) та остаточне вирішення тотожного спору рішенням або постановою суду, ухвалою про закриття провадження в адміністративній справі, яке набрало законної сили.
Необхідно зауважити на тому, що відповідно до наведеної норми тотожними визнаються позови, у яких збігаються сторони, предмет і підстава, тобто коли позови повністю збігаються за складом учасників адміністративного процесу, вимогами та обставинами, що обґрунтовують звернення до суду. Нетотожність хоча б одного із цих чинників не перешкоджає повторному зверненню до суду заінтересованих осіб за вирішенням спору.
Предмет позову - це матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої він просить ухвалити судове рішення.
Визначаючи підстави позову, як елементу його змісту, суд повинен перевірити, на підставі чого, тобто яких фактів (обставин) і норм закону позивач просить про захист свого права.
Неможливість повторного розгляду справи за наявності рішення суду, що набрало законної сили, постановленого між тими ж сторонами, про той же предмет і з тих же підстав, ґрунтується на правових наслідках дії законної сили судового рішення.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що у провадженні судді Житомирського окружного адміністративного суду Лавренчук О.В. вже перебувала адміністративна справа №826/8919/17 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у м. Києві, в якому він просив зобов`язати відповідача донарахувати та виплатити йому середній заробіток за час відпустки, яка тривала з 09 грудня 2003 року по 16 січня 2004 року, шляхом коригування виплат розрахункового періоду за грудень 2002 року -серпень 2003 року на коефіцієнт підвищення посадових окладів згідно постанови КМУ від 06 серпня 2003 року №1207.
07 квітня 2020 року Житомирським окружним адміністративним судом прийнято рішення у справі №826/8919/17, яке в подальшому залишене без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 24 вересня 2020 року, про відмову в задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у м. Києві щодо зобов`язання донарахувати та виплатити середній заробіток за час відпустки та стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Вищезазначене рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 07 квітня 2020 року у справі №826/8919/17 набрало законної сили 24 вересня 2020 року. Повторно ОСОБА_1 звернувся до суду 23 листопада 2020 року.
Верховний Суд зазначає, що суди здійснили порівняльний аналіз підстав і обставин, якими позивач обґрунтовує позовні вимоги у цій справі.
Судами досліджено та встановлено, що звертаючись до суду з позовом у справі №826/8919/17, ОСОБА_1 вказував, що в період з 09 грудня 2003 року по 16 січня 2004 року йому надано відпустку, за яку відповідачем обчислено середній заробіток, виходячи з виплат за грудень 2002 року -листопад 2003 року. Однак, у розрахунковому 12-місячному періоді роботи, що передували місяцю надання відпустки, згідно з пункту 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100, відбулося підвищення з 01 вересня 2003 року на 32 % розміру посадових окладів працівників податкової міліції на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 06 серпня 2003 року №1207 "Про підвищення посадових окладів працівників апарату органів виконавчої влади, органів прокуратури, судів та інших органів", а тому зазначив, що відповідно до пункту 10 Порядку обчислення середньої заробітної плати, при розрахунку середньої заробітної плати за період відпустки, виплати за грудень 2002 року - серпень 2003 року відповідач повинен був відкоригувати виплати на коефіцієнт підвищення посадових окладів 1,32, однак цього не зробив.
Водночас, обґрунтовуючи позовні вимоги у цій справі, ОСОБА_1 посилався на те, що розмір виплаченої йому середньої заробітної плати за період перебування у щорічній відпустці за 2003 рік в період з 09 грудня 2003 року по 16 січня 2004 року визначений відповідачем шляхом ділення його сумарного заробітку за останні перед відпусткою 12 місяців (грудень 2002 року - листопад 2003 року) на 356 календарних днів і множенням отриманої середньоденної заробітної плати на 37 календарних днів відпустки. Однак, з 01 вересня 2003 року на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 06 серпня 2003 року №1207 "Про підвищення посадових окладів працівникам апарату органів виконавчої влади, органів прокуратури, суддів та інших органів" та на підставі наказу ДПА України від 29 серпня 2003 року №411 "Про підвищення посадових окладів державної податкової служби" розміри посадових окладів особового складу податкової міліції Державної податкової адміністрації в м. Києві, в тому числі й розмір його посадового окладу, були підвищенні на 32%. Відповідно до пункту 10 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100, у випадках підвищення тарифних ставок і посадових окладів на підприємстві, в установі, організації відповідно до актів законодавства, а також за рішеннями, передбаченими в колективних договорах (угодах), як у розрахунковому періоді, так і в періоді, протягом якого за працівником зберігається середній заробіток, заробітна плата, включаючи премії та інші виплати, що враховуються при обчисленні середньої заробітної плати, за проміжок часу до підвищення коригуються на коефіцієнт їх підвищення. Разом з тим, ОСОБА_1 зазначив, що вказане підвищення посадового окладу та положення 10 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100 протиправно не враховані відповідачем при обчисленні належної йому середньої заробітної плати за період перебування в щорічній відпустці за 2003 рік, а тому він звернувся з цим позовом до суду.
Таким чином, у цьому випадку, є всі підстави стверджувати, що в провадженні Житомирського окружного адміністративного суду вже перебував спір між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, що й в даній адміністративній справі. До того ж, у справі №826/8919/17 вже прийнято рішення від 07 квітня 2020 року, яке на час вирішення судом питання про відкриття провадження у даній справі №240/20624/20, набрало законної сили.
З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів Верховного Суду погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, так як вважає, що позивач в адміністративній справі № 826/8919/17 вже звертався до суду з аналогічними вимогами до того ж самого відповідача. При цьому, хоча позовні вимоги у справі №826/8919/17 та №240/20624/20 сформовані по різному, суд касаційної інстанції погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що за змістом заявлені вимоги є однаковими, а тому Верховний Суд відхиляє доводи скаржника щодо відсутності підстав для ототожнення предмету позову у справі №826/8919/17 та у справі №240/20624/20 як такі, що не знайшли свого належного підтвердження.
Верховний Суд дійшов висновку, що рішення судів попередніх інстанцій у цій справі є законними та обґрунтованими, оскільки суди, не допустили порушень норм процесуального права.