ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
28 травня 2021 року
м. Київ
справа № 400/144/20
адміністративне провадження № К/9901/23658/20
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Загороднюка А.Г.,
суддів: Єресько Л.О., Соколова В.М.,
розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Головного територіального управління юстиції у Миколаївській області на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 12 березня 2020 року (суддя: Устинов І.А.) та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 23 червня 2020 року (судді: Лук`янчук О.В., Бітов А.І., Ступакова І.Г.) у справі № 400/144/20 за позовом ОСОБА_1 до Головного територіального управління юстиції у Миколаївській області, Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) про визнання протиправним і скасування наказу, поновлення на посаді та стягнення коштів,
УСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування
ОСОБА_1 (далі - позивач, позивачка) звернулася до суду з адміністративним позовом до Головного територіального управління юстиції у Миколаївській області (далі - відповідач -1, ГТУЮ у Миколаївській області), Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) (далі - відповідач -2), в якому просила:
- визнати протиправним та скасувати наказ Головного територіального управління юстиції у Миколаївській області № 6395/06 від 27 грудня 2019 року про звільнення з посади начальника відділу з питань нотаріату Головного територіального управління юстиції у Миколаївській області, 28 грудня 2019 року відповідно частини 1-1 статті 87 Закону України "Про державну службу", у зв`язку із ліквідацією Головного територіального управління юстиції у Миколаївській області, з припиненням державної служби;
- поновити на посаді начальника відділу з питань нотаріату Головного територіального управління юстиції у Миколаївській області з 29 грудня 2019 року;
- стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу з 29 грудня 2019 року до дня поновлення на роботі за кожен день вимушеного прогулу та вихідну допомогу у розмірі середньої місячної заробітної плати.
В обґрунтування позовних вимог зазначила, що відповідач, запропонувавши перелік вакантних посад згідно нового штатного розпису структурного підрозділу Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) у Миколаїській області надав неповний перелік таких посад, посад з нижчим кваліфікаційним рівнем та меншою заробітною платою, що протирічило діючому законодавству України.
Позивач з посиланням на норми КЗпП та з посиланням на практику Верховного Суду вважає, що роботодавець зобов`язаний запропонувати всі вакансії що існують на підприємстві відповідно до КЗпП України і незалежно від того, в якому стурктурному підрозділі працівник, який вивільняється працював.
Позивач вважає, що однією з найважливіших гарантій працівників у зв`язку зі змінами в організації виробництва і праці, при скороченні чисельності або штату є обов`язок власника підприємства чи уповноваженого ним органу працевлаштувати працівника. Проте, відповідач-1, на переконання позивача, всупереч норма діючого законодавства протиправно звільнив позивача з посади у зв`язку ліквідацією підприємства та не виплатив при звільненні вихідну допомогу у розмірі остаточного розрахунку, а виплатив лише грошову компенсацію за невикористані відпустки.
Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій.
Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 12 березня 2020 року, залишеним без змін постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 23 червня 2020 року, адміністративний позов задоволено. Визнано протиправним та скасовано спірний наказ про звільнення, поновлено на попередній посаді та стягнуто середній заробіток за час вимушено прогулу у розмірі 39 338,34 грн.
Рішення судів попередніх інстанції мотивовані тим, що при звільненні позивача відповідачем грубо порушенни норми трудового законодавства, оскільки позивачу не були запропоновані усі вакантні посади, а згідно з пропозицією від 27 грудня 2019 року ОСОБА_1 запропоновані лише посади з нижчим кваліфікаційним рівнем в інших структурних підрозділах, хоча на той період були вакантні посади у відділі з питань нотаріату у Миколаївській області Управління нотаріату Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса).
Суди зазначили, що ГТУЮ у Миколаївській області самоусунулось від виконання належним чином обов`язку пропонування працівнику усі наявні вакантні посади, які позивач могла обіймати відповідно до своєї кваліфікації.
При цьому суди посилались на правові позиції, викладені у постановах Верховного Суду від 10 жовтня 2018 року у справі № 816/979/17 від 20 червня 2018 року у справі № П/811/3349/15, відповідно до яких у випадку ліквідації державної установи (організації) з одночасним створенням іншої, яка буде виконувати повноваження (завдання) установи, обов`язок щодо працевлаштування (пропозиції про працевлаштування згідно статті 49-2 КЗпП) працівників ліквідованої установи (організації) поширюється не лише на цю установу (організацію), а й на відповідну новостворену установу (організацію), оскільки роботодавцем у такому випадку є держава, а не окрема установа, що діє від імені держави.
Крім того, суди попередніх інстанцій також зазначили, що відповідачем - 1 не взято до уваги вимоги пункту 10 статті 42 КЗпП України, яка передбачає переважне право на залишення на роботі при вивільненні працівників у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці працівникам, яким залишилося менше трьох років до настання пенсійного віку, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат.
Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги.
Відповідач у касаційній скарзі просить скасувати рішення суддів попередніх інстанцій та ухвалити нову постанову про відмову у задоволенні позову.
У касаційній скарзі вказує на безпідставне посилання судів на правову позицію викладену у постановах Верховного Суду від 10 жовтня 2018 року у справі № 816/979/17 від 20 червня 2018 року у справі № П/811/3349/15, посилаючись на те, що зазначені судові рішення та надана ними оцінка спірним правовідносинам є відмінними від тих фактичних обставин справи, що розглядається в межах цієї справи за позовом ОСОБА_1 .
На переконання скаржника, в межах цієї справи, обставини справи мають свою особливість та індивідуально - визначений характер та за своєю правовою природою мають різний предмет правового регулювання. Тому їх врахування при вирішенні цієї справи необгрунтоване.
Також, підтримуючи позицію недоречного застосування до спірних правовідносин висновків Верховного Суду, які викладені у вказаних постановах скаржник зазначив, що одним із ключових елементів на чому ґрунтуються правові позиції зазначених висновків є те, що при звільненні позивачів у вказаних справах їм не було запропоновано іншої посади у новоствореному органі. Саме те, що позивачам у вказаних справах не було запропоновано нових посад у новостворених органах стало підґрунтям для формування правових позицій у наведених справах.
Проте, у цій справі позивачу 27 грудня 2019 року надано пропозицію з переліком вакантних посад в державних органах, які підпорядковуються Головному територіальному управлінню юстиції у Миколаївській області (відповідні органи ДВС та ДРАЦС по місту Миколаєву, які також стали структурними підрозділами Південного міжрегіонального управління юстиції (м. Одеса)) від яких позивач відмовилась.
Скаржник вважає, що головою ліквідаційної комісії Головного територіального управління юстиції у Миколаївській області були вжиті та здійснені заходи, спрямовані на працевлаштування позивача за переведенням на керівні посади до інших структурних підрозділів.
При цьому, скаржник стверджує, що при вирішенні даної справи необхідно використовувати правові висновки, які викладені у постанові Верховного Суду від 30 травня 2020 року у справі № 520/6610/19, адже у даному правовому висновку позивача також звільнили у зв`язку із ліквідацією державного органу/установи, але голова ліквідаційної комісії державного органу/установи яка ліквідовується вжив усіх необхідних заходів для працевлаштування позивача у даній справі, що і стало причиною прийняття рішення суду не на користь позивача.
Відносно переважного права позивача залишення на роботі через настання нею пенсійного віку менше ніж за три роки, скаржник вказує, що голова ліквідаційної комісії ГТУЮ пропонувала позивачу всі наявні на той час в ГТУЮ вакантні посади державної служби. Позивач відмовилась від наданої пропозиції, хоча в разі її прийняття могла продовжити проходження державної служби до досягнення нею пенсійного віку.
Позиція інших учасників справи.
У відзиві на касаційну скаргу позивач просила залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанції без змін.
Позивачка зазначає, що їй запропоновано посади з нижчим кваліфікаційним рівнем та меншою заробітною платою в районних відділах державної виконавчої служби та державної реєстрації актів цивільного стану ГТУЮ у Миколаївській області, при цьому відмовлено в можливості подання заяви про переведення до Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса).
ОСОБА_1 вказує, що 27 грудня 2019 року письмово повідомила голову ліквідаційної комісії, що перелік запропонованих вакантних посад є неповним, з нижчим кваліфікаційним рівнем та меншою заробітною платою. Зазначає, що не відмовлялась від запропонованих посад, а прохала надати повний перелік посад та надати можливість бути переведеною до нового органу, оскільки до виходу на пенсію їй залишалось відпрацювати декілька місяців. Також звертала увагу, що функції відділу з питань нотаріату збереглися в новому органі і посада начальника відділу не скорочувалась.
Рух касаційної скарги
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 17 серпня 2020 року (судді: Загороднюк А,Г., Єресько Л.О., Соколов В.М.) відкрито касаційне провадження за скаргою Головного територіального управління юстиції у Миколаївській області на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 12 березня 2020 року та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 23 червня 2020 року.
Ухвалою Верховного Суду від 27 травня 2021 року призначено справу до розгляду.
Установлені судами попередніх інстанцій обставини справи.
Позивач з 25 листопада 2005 року працювала ГТУЮ у Миколаївській області на різних посадах.
На підставі наказу ГТУЮ у Миколаївській області від 03 березня 2018 року № 578/06, позивачу присвоєно 5 ранг державного службовця. Рішенням звітно-виборної конференції Первинної профспілкової організації ГТУЮ у Миколаївській області від 12 квітня 2019 року позивача обрана головою Профспілки.
Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 09 жовтня 2019 року № 870 "Деякі питання територіальних органів Міністерства юстиції" та на виконання наказу Міністерства юстиції України від 16 жовтня 2019 року № 3173/5 "Про утворення міжрегіональних територіальних органів Міністерства юстиції України" до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (далі - реєстр) 18 жовтня 2019 року внесено запис про рішення засновників (учасників) юридичної особи щодо припинення юридичної особи (Головного територіального управління юстиції у Миколаївській області) в результаті ліквідації.
Згідно з даними реєстру 29 жовтня 2019 року створено Південне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м. Одеса). В його в складі перебуває структурний підрозділ у Миколаївській області, та є правонаступником ГТУЮ у Миколаївській області.
18 жовтня 2019 року до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань внесено запис про початок ліквідаційної процедури ГТУЮ у Миколаївській області.
29 жовтня 2019 року до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб- підприємців та громадських формувань внесено запис про проведення державної реєстрації юридичної особи Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), код - 43315529, адреса - 65007, м. Одеса, вулиця Богдана Хмельницького, 34.
Наказом Міністерства юстиції України від 28 грудня 2019 року № 4365/5 "Про можливість забезпечення здійснення повноважень та виконання функцій" встановлено, що Головне територіальне управління юстиції у Миколаївській області з 28 грудня 2019 року припиняє здійснення повноважень та функцій з реалізації державної політики у відповідних сферах, у зв`язку зі створенням та початком функціонування Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса).
Наказом Міністерства юстиції України від 16 жовтня 2019 року № 3173/5 "Про утворення міжрегіональних територіальних органів Міністерства юстиції України" призначено голови ліквідаційних комісій територіальних органів юстиції, що ліквідуються. Головою ліквідаційної комісії ГТУЮ у Миколаївській області призначено Фірсову І.В., яка обіймала посаду першого заступника начальника ГТУЮ у Миколаївській області.
25 жовтня 2019 року, в ході проведення реорганізації, листом голови ліквідаційної комісії ГТУЮ у Миколаївській області Фірсової І.В. позивача повідомлено про її вивільнення, у зв`язку із ліквідацією Головного територіального управління юстиції у Миколаївській області.
27 грудня 2019 року головою ліквідаційної комісії позивачу запропоновано 13 посад в районних відділах державної виконавчої служби та державної реєстрації актів цивільного стану.
Посад у підрозділу ПМУ Міністерства юстиції (м. Одеса) у Миколаївській області позивачу не запропоновано.
27 грудня 2019 року позивач звернулась з письмовою заявою про призначення її на аналогічну вакантну посаду начальника відділу з питань нотаріату у Миколаївській області управління нотаріату Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса). Докази про надання заявнику відповіді у матеріалах справи відсутні.
27 грудня 2019 року головою ліквідаційної комісії ГТУЮ у Миколаївській області Фірсовою І.В. видано наказ № 6395/06 про звільнення позивача з посади начальника відділу з питань нотаріату ГТУЮ у Миколаївській області з 28 грудня 2019 року відповідно до частини 1-1 статті 87 Закону України "Про державну службу", у зв`язку із ліквідацією ГТУЮ у Миколаївській області, з припиненням державної служби.
Не погоджуючись з наказом про звільнення, позивач звернулась до суду.
Релевантні джерела права й акти їх застосування.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частина шоста статті 43 Конституції України гарантує громадянам захист від незаконного звільнення.
Відповідно до частин першої третьої статті 5 Закону України "Про державну службу" правове регулювання державної служби здійснюється Конституцією України, цим та іншими законами України, міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, постановами Верховної Ради України, указами Президента України, актами Кабінету Міністрів України та центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері державної служби.
Відносини, що виникають у зв`язку із вступом, проходженням та припиненням державної служби, регулюються цим Законом, якщо інше не передбачено законом.
Дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих цим Законом.
Пунктом 4 частини першої статті 83 Закону України "Про державну службу" передбачено, що державна служба припиняється за ініціативою суб`єкта призначення (статті 87, 87-1 цього Закону).
Відповідно до пункту 1-1 частини другої статті 87 Закону України "Про державну службу" підставами для припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення є ліквідація державного органу.
Оскільки стаття 87 цього Закону, в редакції чинній на час звільнення позивача не визначала порядок і процедуру припинення державної службу на підставі пункту 1-1 частини першої цієї статті (відповідні зміни були внесені Законом України від 14 січня 2020 р. № 440-IX), тому до спірних правовідносин, згідно приписів частини третьої статті 5 Закону України "Про державну службу" підлягають застосованою положення Кодексу законів про працю України.
Статтею 40 КЗпП України передбачено, що трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках: 1) змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації.
Звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.
Не допускається звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в період його тимчасової непрацездатності (крім звільнення за пунктом 5 цієї статті), а також у період перебування працівника у відпустці. Це правило не поширюється на випадок повної ліквідації підприємства, установи, організації.
Згідно статті 49-2 КЗпП про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці.
При вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством.
Одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації працівник, на власний розсуд, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно. У разі якщо вивільнення є масовим відповідно до статті 48 Закону України "Про зайнятість населення", власник або уповноважений ним орган доводить до відома державної служби зайнятості про заплановане вивільнення працівників.