ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
27 травня 2021 року
м. Київ
справа № 580/645/20
адміністративне провадження № К/9901/31061/20
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Єресько Л.О.,
суддів: Загороднюка А.Г., Соколова В.М.,
розглянув у порядку спрощеного провадження у касаційній інстанції адміністративну справу № 580/645/20
за позовом ОСОБА_1 до Черкаської міської ради, Черкаського міського голови Бондаренка Анатолія Васильовича про визнання протиправним та скасування розпорядження, поновлення на посаді
за касаційною скаргою Черкаського міського голови Бондаренка Анатолія Васильовича
на рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 03 липня 2020 року, ухвалене суддею Рідзелем О.А.
на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 27 жовтня 2020 року, ухвалену колегією суддів у складі: головуючого судді: Федотова І.В., суддів Сорочка Є.О. та Чаку Є.В.,
УСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог та їх обгрунтування
1. У лютому 2020 року до Черкаського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) з позовною заявою до Черкаської міської ради (далі - відповідач 1), Черкаського міського голови Бондаренка Анатолія Васильовича (далі - відповідач 2), в якій просив:
1.1. визнати протиправним та скасувати розпорядження Черкаського міського голови №10-р/(к) від 10 січня 2020 року "Про припинення служби та звільнення ОСОБА_1 ";
1.2. поновити позивача на посаді заступника директора департаменту - начальника відділу розвитку конкуренції департаменту економіки та розвитку Черкаської міської ради з 10 січня 2020 року.
2. В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що підставою для звільнення у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю більше чотирьох місяців може бути лише безперервна непрацездатність. Однак, тимчасова непрацездатність позивача підтверджена декількома листками непрацездатності з різними захворюваннями, а отже відповідач не довів безперервності захворювання. Також позивач зазначає, що чотиримісячний строк з першого захворювання позивача закінчується 25 грудня 2019 року, однак, 11 грудня 2019 року позивач виходив на роботу, що підтверджується копією заяви про надання позивачу щорічної відпустки з відміткою про її отримання. Отже з 12 грудня 2019 року вказаний строк непрацездатності мав обчислюватись заново. З огляду на викладене позивач зазначає, що підстав для його звільнення не було, оскаржуване розпорядження є протиправним, а він має бути поновлений на роботі.
Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
3. Рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 03 липня 2020 року, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного від 27 жовтня 2020 року, адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено повністю; визнано протиправним та скасовано розпорядження Черкаського міського голови від 10 січня 2020 року №10-р/(к) "Про припинення служби та звільнення ОСОБА_1 "; поновлено ОСОБА_1 на посаді заступника директора департаменту - начальника відділу розвитку конкуренції департаменту економіки та розвитку Черкаської міської ради з 11 січня 2020 року; стягнуто з Черкаської міської ради на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 126477,82 грн.
4. Задовольняючи адміністративний позов, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що листки непрацездатності позивача оформлені та видані різними лікувальними закладами та різними за профілем лікарями, що свідчить про різні, відмінні один від одного діагнози захворювань. Оскільки при звільненні позивача відповідачем не враховано відсутність обов`язкової умови, а саме безперервної непрацездатності працівника упродовж зазначеного часу, звільнення позивача на підставі пункту 5 частини першої статті 40 КЗпП України є протиправним.
Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги та її рух в касаційній інстанції
5. 18 листопада 2020 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга Черкаського міського голови Бондаренка Анатолія Васильовича, у якій скаржник просить скасувати рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 03 липня 2020 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 27 жовтня 2020 року і ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 в повному обсязі.
6. В обґрунтування касаційної скарги скаржник зазначає, що в оскаржуваному судовому рішенні суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 24 червня 2020 року у справі № 495/2574/17 та від 19 липня 2019 року у справі № 826/7334/16.
6.1. Скаржник зазначає, що суди першої та апеляційної інстанції помилково допустили неправильне тлумачення закону, а саме пункт 5 частини першої статті 40 КЗпП України. По-перше, як суд першої інстанції, так і суд апеляційної інстанції помилково ототожнили поняття "тимчасова непрацездатність", "випадок тимчасової непрацездатності" та "нез`явлення на роботу внаслідок тимчасової непрацездатності". Дані поняття хоча і близькі за змістом, але мають різне правове наповнення. Якщо поняття "тимчасова непрацездатність" характеризує стан здоров`я працівника, то поняття "нез`явлення на роботу внаслідок тимчасової непрацездатності" визначає стан відносин між працівником та роботодавцем. При цьому судами не було враховано, що юридична конструкція пункту 5 частини першої статті 40 КЗпП України в якості підстави для звільнення визначає не тривалу (безперервну) непрацездатність, а тривалий (безперервний) невихід на роботу внаслідок непрацездатності. Висновки судів першої та апеляційної інстанції про те, що випадок тимчасової непрацездатності позивача не є безперервним, оскільки відповідні лікарняні листки були видані різними лікувальними закладами та різними за профілем лікаря, а також не охоплюють дати вихідних днів, не відповідають висновкам постанови Верховного Суду у справі № 495/2574/17 від 24 червня 2020 року.
6.2. По-друге, помилкове тлумачення судами першої та апеляційної інстанцій понять "тимчасова непрацездатність" та "нез`явлення на роботу внаслідок тимчасової непрацездатності" призвело до неналежної оцінки та неповного з`ясування обставин, що мають значення для справи, а саме: не досліджено питання виходу на роботу ОСОБА_1 та виконання ним трудових обов`язків як фактичного переривання працівником періоду нез`явлення на роботу. При цьому судами попередніх інстанцій необґрунтовано не прийнято до уваги табелі обліку робочого часу позивача, які підтверджують безперервність його відсутності на роботі та невиконання ним своїх трудових обов`язків з 25 липня 2019 року по день звільнення (10 січня 2020 року). Скаржник вказує на те, що єдиним первинним документом, який дає підставу для здійснення оплати праці посадової особи Черкаської міської ради і який підтверджує перебування особи на роботі є саме табель обліку робочого часу. Однак, позивач вважає, що його заява про надання йому щорічної відпустки є доказом його виходу на роботу, з чим не погодився Черкаський міський голова. Скаржник звертає увагу, що матеріали справи не містять доказів що в дні, коли позивач згідно з листками непрацездатності мав стати до роботи, він виходив на роботу та виконував свої посадові обов`язки. Відсутні також докази того, що в день отримання заяви позивача про надання йому щорічної відпустки він також виконував свої повноваження. Більше того, у заяві про надання щорічної відпустки, датованій 11 грудня 2019 року, позивач просить надати йому відпустку саме з 11 грудня 2019 року, з чого випливає, що він не тільки не приступив до роботи, а й не мав наміру приступати до роботи в цей день. Тому, оскільки позивач так і не приступив до виконання ним своїх посадових обов`язків та фактично не вийшов на роботу, що підтверджується копіями табелів обліку робочого часу (що містяться в матеріалах справи), суди попередніх інстанцій через неповноту з`ясування обставин щодо фактичного невиходу на роботу ОСОБА_1 зробили неправильний висновок стосовно переривання тимчасової непрацездатності позивача.
6.3. Також скаржник вказує на порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права, оскільки перше засідання суду апеляційної інстанції у даній справі було призначено на 13 жовтня 2020 року, проте представником позивача було подано клопотання про відкладення засідання у справі у зв`язку з його участю у виборчому процесі. Представник відповідачів у судове засідання прибув. Суд апеляційної інстанції визнав причини неявки представника позивача поважними не розглядав справу в цей день. Наступне судове засідання у цій справі було призначено на 27 жовтня 2020 року. Представником відповідача 26 жовтня 2020 року на адресу електронної пошти суду апеляційної інстанції було надіслано електронного листа з доданим до нього клопотанням про відкладення судового засідання, призначеного на 27 жовтня 2020 року. Одночасно представником відповідача рекомендованим листом на адресу суду апеляційної інстанції було надіслано паперовий примірник цього клопотання з доданими до нього документами, що підтверджують повноваження представника. Незважаючи на це, суд апеляційної інстанції не прийняв до уваги клопотання представника відповідача про відкладення судового засідання, призначеного на 27 жовтня 2020 року, розглянув у цьому засіданні справу у письмовому провадженні та виніс оскаржувану постанову. Таким чином, суд апеляційної інстанції порушив принцип рівності усіх учасників судового процесу перед законом і судом, визнавши право позивача брати участь у судових засіданнях та відмовивши у реалізації такого самого права відповідачам.
7. 18 листопада 2020 року відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями визначено склад колегії суддів: головуючий суддя (суддя - доповідач) Єресько Л.О., судді Загороднюк А.Г., Соколов В.М.
8. Ухвалою Верховного Суду від 08 грудня 2020 року відкрито касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою.
9. Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного адміністративного суду Єресько Л.О. від 25 травня 2021 року закінчено підготовчі дії у справі та призначено її до розгляду у спрощеного провадження за наявними документами у матеріалах справи.
Позиція інших учасників справи
10. 24 грудня 2020 року від ОСОБА_1 надійшов відзив на касаційну скаргу, де позивач посилається на не обґрунтованість доводів даної касаційної скарги та просить її відхилити, а рішення прийняті судами попередніх інстанцій залишити без змін. Вказують на те, що перебіг захворювань не мав безперервного характеру, оскільки у листках непрацездатності серії АДФ №722149 від 02 серпня 2019 року, АДФ №854657 від 14 серпня 2019 року, АДФ №720752 від 15 серпня 2019 року, серії АДФ №794351 від 09 вересня 2019 року, серії АДФ № 855584 від 01 жовтня 2019 року, серії АДФ №802363 від 02 жовтня 2019 року, серії АДФ №838367 від 06 листопада 2019 року, серії АДФ №866541 від 22 листопада 2019 року, серії АДФ 803984 від 12 грудня 2019 року та серії АДФ №867728 від 27 грудня 2019 року лікарем зазначено "Стати до роботи". Натомість, безперервними характер перебіг захворювань мали місце в період з 07 листопада 2019 року до 06 грудня 2019 року, що підтверджується листками непрацездатності серії НОМЕР_1 від 22 листопада 2019 року та серії АДФ 866541 від 22 листопада 2019 року та в період з 22 грудня 2019 року до 17 січня 2020 року, що підтверджується листками непрацездатності серії НОМЕР_2 від 23 грудня 2019 року та серії АДФ 867728 від 27 грудня 2019 року. Так, закриття листків непрацездатності серії АДФ 795749 від 22 листопада 2019 року та серії АДФ 801562 від 23 грудня 2019 року здійснено з формулюванням "продовжує хворіти".
11. Від відповідача 1 відзиву на касаційну скаргу не надходило, що відповідно до статті 338 КАС України не перешкоджає касаційному перегляду справи.
Установлені судами фактичні обставини справи
12. З 11 квітня 2005 року ОСОБА_1 працював на різних посадах в органі місцевого самоврядування - Черкаській міській раді.
13. Розпорядженням міського голови м. Черкаси С.О. Одарича від 30 вересня 2011 року №476-р/(к) позивача призначено на посаду заступника директора департаменту - начальника відділу розвитку конкуренції департаменту економіки та розвитку Черкаської міської ради.
14. Відповідно до листка непрацездатності КНП "Черкаська центральна районна лікарня" Черкаської районної ради серії АДФ №722149 від 02 серпня 2019 року позивач з 25 липня 2019 року до 02 серпня 2019 року перебував на стаціонарному лікуванні. Листок непрацездатності первинний. Захворювання загальне.
15. Відповідно до листка непрацездатності КНП "Черкаська обласна лікарня Черкаської обласної ради" серії АДФ №854657 від 14 серпня 2019 року позивач з 05 серпня 2019 року до 14 серпня 2019 року перебував на стаціонарному лікуванні. Листок непрацездатності первинний. Захворювання загальне.
16. Відповідно до листка непрацездатності КНП "Черкаський районний центр первинної медико-санітарної допомоги" Черкаської районної ради серії АДФ №720752 від 15 серпня 2019 року позивач з 15 серпня 2019 року до 19 серпня 2019 року, з 20 серпня 2019 року до 24 серпня 2019 року та з 25 серпня 2019 року до 29 серпня 2019 року перебував на амбулаторному лікуванні. Листок непрацездатності первинний. Захворювання загальне.
17. Відповідно до листка непрацездатності КНП "Третя Черкаська міська лікарня швидкої медичної допомоги" серії АДФ №794351 від 09 вересня 2019 року позивач з 29 серпня 2019 року до 09 вересня 2019 року перебував на стаціонарному лікуванні. Листок непрацездатності - продовження листка. Захворювання загальне.
18. Відповідно до листка непрацездатності КНП "Черкаська обласна лікарня Черкаської обласної ради" серії АДФ №855584 від 01 жовтня 2019 року позивач з 10 вересня 2019 року до 01 жовтня 2019 року перебував на стаціонарному лікуванні. Листок непрацездатності первинний. Захворювання загальне.
19. Відповідно до листка непрацездатності КНП "Другий Черкаський міський центр медико-санітарної допомоги" серії АДФ №802363 від 02 жовтня 2019 року позивач з 02 жовтня 2019 року до 04 жовтня 2019 року, з 05 жовтня 2019 року до 09 жовтня 2019 року, з 10 жовтня 2019 року до 11 жовтня 2019 року, з 12 жовтня 2019 року до 16 жовтня 2019 року перебував на амбулаторному лікуванні. Листок непрацездатності первинний. Захворювання загальне.
20. Відповідно до листка непрацездатності КНП "Черкаська обласна лікарня Черкаської обласної ради" серії АДФ №838367 від 06 листопада 2019 року позивач з 17 жовтня 2019 року до 06 листопада 2019 року перебував на стаціонарному лікуванні. Листок непрацездатності первинний. Захворювання загальне.
21. Відповідно до листка непрацездатності КНП "Третя Черкаська міська лікарня швидкої медичної допомоги" серії АДФ №795749 від 22 листопада 2019 року позивач з 07 листопада 2019 року до 22 листопада 2019 року перебував на стаціонарному лікуванні. Листок непрацездатності первинний.
22. Відповідно до листка непрацездатності Філії №5 Черкаської міської консультативно-діагностичної поліклініки серії АДФ №866541 від 22 листопада 2019 року позивач з 23 листопада 2019 року до 02 грудня 2019 року, з 03 грудня 2019 року до 06 грудня 2019 року перебував на амбулаторному лікуванні. Листок непрацездатності - продовження листка непрацездатності №795749.Захворювання загальне.
23. Відповідно до довідки КНП "Третя Черкаська міська лікарня швидкої медичної допомоги" позивач з 09 грудня 2019 року до 10 грудня 2019 року перебував у хірургічному відділенні.
24. Відповідно до листка непрацездатності КНП "Другий Черкаський міський центр медико-санітарної допомоги" серії АДФ№803984 від 12 грудня 2019 року позивач з 12 грудня 2019 року до 16 грудня 2019 року, з 17 грудня 2019 року до 18 грудня 2019 року, з 19 грудня 2019 року до 21 грудня 2019 року перебував на амбулаторному лікуванні. Листок непрацездатності первинний. Захворювання загальне.
25. Відповідно до листка непрацездатності КНП "Третя Черкаська міська лікарня швидкої медичної допомоги" серії АДФ №801562 від 23 грудня 2019 року з 23 грудня 2019 року до 26 грудня 2019 року перебував на амбулаторному лікуванні. Листок непрацездатності первинний. Причина непрацездатності - невиробничі травми.
26. Відповідно до листка непрацездатності КНП "Третя Черкаська міська лікарня швидкої медичної допомоги" серії АДФ №867728 від 27 грудня 2019 року з 27 грудня 2019 року до 31 грудня 2019 року, з 01 січня 2020 року до 10 січня 2020 року та з 11 січня 2020 року до 17 січня 2020 року перебував на амбулаторному лікуванні. Листок непрацездатності - продовження листка №801562. Причина непрацездатності - невиробничі травми.
27. Вказане підтверджуються даними табелів обліку робочого часу за спірний період, які містяться в матеріалах справи.
28. Розпорядженням Черкаського міського голови №10-р/(к) від 10 січня 2020 року припинено службу в органах місцевого самоврядування та звільнено ОСОБА_1 з посади заступника директора департаменту - начальника відділу розвитку конкуренції департаменту економіки та розвитку Черкаської міської ради 10 січня 2020 року у зв`язку із нез`явленням на роботу протягом більш як чотирьох місяців підряд внаслідок тимчасової непрацездатності.
29. Вважаючи розпорядження Черкаського міського голови №10-р/(к) від 10 січня 2020 року протиправним, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.
Нормативне регулювання
30. Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
31. Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.
32. Однією із гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений у статті 5-1 Кодексу законів про працю України від 10 грудня 1971 року № 322-VIII (далі - КЗпП України) правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.
33. За приписами частини першої статті 21 КЗпП України трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.
34. Відповідно до пункту 5 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку нез`явлення працівника на роботу протягом більш як чотирьох місяців підряд внаслідок тимчасової непрацездатності, не рахуючи відпустки по вагітності і родах, якщо законодавством не встановлений триваліший строк збереження місця роботи (посади) при певному захворюванні.
Позиція Верховного Суду
Оцінка висновків судів, рішення яких переглядаються, та аргументів учасників справи
35. Відповідно до частини першої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
36. Зі змісту ухвали Верховного Суду від 08 грудня 2020 року слідує, що провадження у справі відкрито з підстав, визначених пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України, а саме якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
37. Спірним питанням у суді касаційної інстанції є правомірність звільнення позивача на підставі пункту 5 частини першої статті 40 КЗпП України.
38. Задовольняючи адміністративний позов, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що листки непрацездатності позивача оформлені та видані різними лікувальними закладами та різними за профілем лікарями, що свідчить про різні, відмінні один від одного діагнози захворювань. Оскільки при звільненні позивача відповідачем не враховано відсутність обов`язкової умови, а саме безперервної непрацездатності працівника упродовж зазначеного часу, звільнення позивача на підставі пункту 5 частини першої статті 40 КЗпП України є протиправним.
39. Верховний Суд не погоджується із такими висновками судів першої та апеляційної інстанцій та враховує таке.
40. Верховний Суд приймає до уваги, що суд касаційної інстанції уже надавав тлумачення пункту 5 частини першої статті 40 КЗпП України та викладав правову позицію щодо їх застосування, зокрема у своїх постановах від 18 квітня 2018 року у справі № 809/763/14, 18 березня 2020 року у справі №759/10039/18, від 21 січня 2021 року у справі № 757/71904/17-ц.
41. Згідно з правовою позицією, сформованою у постанові Верховного Суду 18 квітня 2018 року у справі № 809/763/14, застосування зазначеної норми передбачає одночасну наявність двох складових її диспозиції - як установленого нею проміжку часу, протягом якого працівник не з`являвся на роботу, так і факту безперервної непрацездатності працівника упродовж зазначеного часу, відсутність хоча б однієї з них виключає можливість застосування згаданої норми як підстави звільнення з роботи. Таким чином, звільнення працівника на підставі вказаної норми можливе лише після закінчення строків, зазначених у цій нормі, та за умови, що працівник не став до роботи. Вихід працівника на роботу хоча б на один день перериває чотиримісячний строк, і надалі цей строк має обчислюватися спочатку. Звільнення за цим пунктом можливе, якщо працівник унаслідок тимчасової непрацездатності (не враховуючи відпустки по вагітності та пологах) відсутній на роботі понад чотири місяці поспіль або понад установлений законодавством більш тривалий строк, протягом якого за ним зберігається місце роботи (посада) за певних захворювань. Якщо працівник став до роботи, навіть якщо до цього хворів понад зазначені строки, його звільнення вважається незаконним".
42. У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 19 липня 2019 року в справі № 826/7334/16 зроблено висновок, що "звільнення працівника за пунктом 5 частини першої статті 40 КЗпП України з ініціативи керівництва підприємства можливе у разі нез`явлення працівника на роботу протягом більш як чотирьох місяців підряд внаслідок тимчасової непрацездатності, якщо така непрацездатність не пов`язана: з вагітністю та пологами; із захворюванням на туберкульоз; із професійним захворюванням або трудовим каліцтвом".
42.1. Верховний Суд зауважив, що положення пункту 5 частини першої статті 40 КЗпП України не містять вимог про пов`язаність між собою листків непрацездатності.
43. Як встановлено судами попередніх інстанцій та слідує з матеріалів справи, ОСОБА_1 перебував на лікарняному з 25.07.2019 по 02.08.2019, стати до роботи 03.08.2019; з 05.08.2019 по 14.08.2019, стати до роботи 15.08.2019; з 15.08.2019 по 29.08.2019, стати до роботи 30.08.2019; з 29.08.2019 по 09.09.2019, стати до роботи 10.09.2019; з 10.09.2019 по 01.10.2019, стати до роботи 02.10.2019; з 02.10.2019 по 16.10.2019, стати до роботи 17.10.2019; з 17.10.2019 по 06.11.2019, стати до роботи 07.11.2019, з 07.11.2019 по 22.11.2019, з 23.11.2019 по 06.12.2019, стати до роботи 07.12.2019, з 09.12.2019 ро 10.12.2019, з 12.12.2019 по 21.12.2019, стати до роботи 22.12.2019, з 23.12.2019 по 26.12.2019, з 27.12.2019 по 17.01.2020, стати до роботи 18.01.2020, про що свідчать листки непрацездатності та довідка КП "Третя міська лікарня швидкої допомоги".
44. При цьому, 03-04.08.2019 та 22.12.2019 були вихідними днями.
46. Зазначені вище листки непрацездатності з перервами на вихідні підтверджують безперервний строк нез`явлення ОСОБА_1 на роботі з причин тимчасової непрацездатності.
47. Обставин того, що тимчасова непрацездатність ОСОБА_1 була пов`язана із захворюванням на туберкульоз, трудовим каліцтвом або професійним захворюванням не встановлено.
48. Надаючи оцінку правильному застосуванню судами попередніх інстанцій пункту 5 частини першої статті 40 КЗпП України у контексті доводів касаційної скарги, Верховний Суд констатує, що у даному випадку не відбулося переривання тимчасової непрацездатності позивача у зв`язку з фактичним виходом на роботу з яким можливо було пов`язати розрахунок чотиримісячного строку спочатку для застосування цілей пункту 5 частини першої статті 40 КЗпП України.
49. Суди попередніх інстанцій, обмежившись висновками, що листки непрацездатності позивача видані різними лікувальними закладами та за профілем лікарями, дійшли помилкового висновку про переривання чотиримісячного строку тимчасової непрацездатності позивача.
50. Водночас суди попередніх інстанцій не дослідили обставину, яка має істотне значення для правильного вирішення спору, а саме чи відбулося фактичний вихід ОСОБА_1 11 грудня 2019 року на роботу, оскільки виконання останнім у цей день своїх посадових обов`язків впливає на висновки судів попередніх інстанцій в частині обрахунку строку у контексті пункту 5 частини пкршої статті 40 КЗпП України, а саме мало/не мало місце переривання цього строку.
51. У позовній заяві позивач посилається на те, що 11 грудня 2019 року він виходив на роботу, що підтверджує копією заяви про надання йому щорічної відпустки з відміткою установи про її отримання. Отже, на його думку з 12 грудня 2019 року вказаний строк непрацездатності мав обчислюватися заново.
52. У судах попередніх інстанцій відповідач надавав заперечення на ці доводи позивача та залучав до матеріалів справи докази в обґрунтування цих заперечень.
53. Водночас, суди попередніх інстанцій не надали оцінку цим доводам, не встановили пов`язані з ними обставини та не дослідили докази з цього питання наявні у матеріалах справи.
54. Установлення цих обставини мають значення для правильного вирішення справи цього спору.
55. За наведених обставин, Верховний Суд приходить до висновку, що висновки судів попередніх інстанцій ґрунтуються на неповно встановлених обставинах справи.
56. Викладене в сукупності дає підстави для висновку про недотримання судами попередніх інстанцій принципу офіційного з`ясування всіх обставин справи під час дослідження зібраних у справі доказів, що унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.
57. Виходячи із змісту принципу офіційного з`ясування всіх обставин у справі в адміністративному судочинстві саме на суд покладається обов`язок визначити характер спірних правовідносин та зміст правової вимоги, матеріальний закон, який їх регулює, а також факти, що підлягають встановленню і лежать в основі позовних вимог та заперечень; з`ясувати, які є докази на підтвердження зазначених фактів, і вжити заходів для виявлення та витребування необхідних доказів.
58. Оскільки вказані обставини та фактичні дані залишилися поза межами дослідження судами попередніх інстанцій, тому з урахуванням повноважень касаційного суду (які не дають касаційній інстанції права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні) відсутня можливість перевірити правильність його висновків в цілому по суті спору.
59. В той же час критерій обґрунтованості за статтею 242 КАС України означає, що судові рішення мають містити пояснення (мотиви), чому суди вважають ту чи іншу обставину доведеною або не доведеною, чому суди врахували одні докази, але не взяв до уваги інших доказів, чому обрали ту чи іншу норму права (закону), а також чому застосували чи не застосували встановленими ними той чи інший правовий наслідок. Кожен доречний і важливий аргумент особи, яка бере участь у справі, повинен бути проаналізований і одержати відповідь суду.
60. Щодо посилання скаржника про порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права, а саме принципу рівності усіх учасників справи, Верховний Суд зазначає таке.
61. Порушення норм процесуального права судом апеляційної інстанції у своїй касаційній скарзі скаржник пов`язує з тим, що 13 жовтня 2020 року суд визнав причини неявки представника позивача у судове засідання поважними та задовольнив його клопотання. Водночас, у задоволенні клопотання представника Черкаської міської ради про відкладення розгляду справи, суд апеляційної інстанції відмовив у реалізації такого права.
62. Вирішуючи дане клопотання, Верховний Суд вважає за необхідне врахувати, що вирішення клопотання про відкладення розгляду справи врегулювано статтею 313 КАС України, за змістом частини першої якої, вирішення питання про відкладення розгляду справи у зв`язку з неявкою учасника справи залежить від визнання судом апеляційної інстанції поважності причин зазначених представником у клопотанні.
63. Така оцінка судом апеляційної інстанції надається на підставі доказів наданих стороною на підтвердження обґрунтованості поважності заявлених у клопотанні причин.
64. З матеріалів справи слідує, що розглядаючи справу 27 жовтня 2020 року, суд апеляційної інстанції відмовив у задоволенні клопотання Черкаської міської ради про відкладення розгляду справи, визнавши причини неявки неповажними, та перейшов до письмового провадження.
65. У даному клопотанні скаржник указав, що внаслідок поширення коронавірусної інфекції, працівники юридичного управління департаменту управління справами та юридичного забезпечення Черкаської міської ради, які згідно з посадовими обов`язками мають право здійснювати представництво в суді інтересів Черкаської міської ради та міського голови м. Черкаси, перебувають на самоізоляції, що зумовлює неможливість їх участі у цьому судовому засіданні.
66. Згідно п.п. 18-20, 22, 27 постанови Кабінету Міністрів України № 641 від 22 липня 2020 року "Про встановлення карантину та запровадження посилених протиепідемічних заходів на території із значним поширенням гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" самоізоляція здійснюється з метою запобігання поширенню COVID-19 та зменшення кількості хворих з тяжким перебігом COVID-19.
67. Самоізоляції підлягають особи, які мали контакт з пацієнтом з підтвердженим випадком COVID-19, крім осіб, які під час виконання службових обов`язків використовували засоби індивідуального захисту відповідно до рекомендацій щодо їх застосування; строк самоізоляції становить 14 днів для осіб.
68. Особи, які потребують самоізоляції, зобов`язані постійно перебувати у визначеному ними місці самоізоляції, утримуватися від контакту з іншими особами, крім тих, з якими разом проживають.
69. Водночас, з матеріалів справи слідує, що до клопотання про відкладення розгляду справи не долучено жодних доказів, які б підтверджували зазначені причини неявки представника Черкаської міської ради у судове засідання, а тому Верховний Суд вважає, що суд апеляційної інстанції правомірно відмовив у клопотанні Черкаської міської ради про відкладення розгляду справи та визнав причини неявки неповажними.
70. Вирішуючи клопотання скаржника про передачу справи на розгляд до Великої Палати Верховного Суду на підставі частини п`ятої статті 346 КАС України, Верховний Суд приходить до таких висновків.
71. В обґрунтування вказаного клопотання скаржник посилається на те, що дана справа має виключну правову проблему, оскільки на час розгляду справи за позовом ОСОБА_1 в суді першої інстанції Верховний Суд у справах стосовно перевірки обґрунтованості звільнення особи з роботи за пунктом 5 частини першої статті 40 КЗпП України мав неоднакові висновки, що суперечать один одному. Скаржник вважає, що суди попередніх інстанцій під час вирішення спору у даній справі не застосували до даних правовідносин правові позиції Верховного Суду у постановах від 18 квітня 2018 року у справі № 809/763/14, від 16 січня 2018 року у справі № 367/6881/15-ц та від 24 червня 2020 року у справі № 495/2574/17.
73. Статтею 346 КАС України визначено підстави для передачі справи на розгляд палати, об`єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду, зокрема, відповідно до частини п`ятої цієї статті суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії або палати, має право передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.
74. Вирішуючи дане клопотання, колегія суддів виходить із того, що виключність правової проблеми має оцінюватися за кількісним та якісним критеріями. Кількісний ілюструє той факт, що вказана проблема наявна не в одній конкретній справі, а у невизначеній кількості спорів, які або вже існують, або можуть виникнути з урахуванням правового питання, щодо якого постає проблема невизначеності. З погляду якісного критерію про виключність правової проблеми свідчать такі обставини, як відсутність сталої судової практики в питаннях, що визначаються, як виключна правова проблема; невизначеність на нормативному рівні правових питань, які можуть кваліфікуватися як виключна правова проблема; необхідність застосування аналогії закону чи права; вирішення правової проблеми необхідне для забезпечення принципу пропорційності, тобто належного балансу між інтересами сторін у справі.
75. Водночас, колегія суддів зауважує, що суд касаційної інстанції уже надавав тлумачення пункту 5 частини першої статті 40 КЗпП України та викладав правову позицію щодо їх застосування, зокрема у своїх постановах від 18 квітня 2018 року у справі № 809/763/14, 18 березня 2020 року у справі №759/10039/18, від 21 січня 2021 року у справі № 757/71904/17-ц, що свідчить про відсутність у спірних правовідносинах виключної правової проблеми.
76. Проаналізувавши зазначені в клопотанні підстави, якими позивач обґрунтовує необхідність передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, колегія суддів дійшла висновку про відмову у його задоволенні, оскільки позивачем не доведено наявності в спірних правовідносинах виключної правової проблеми.
77. За таких обставин, у цій справі вищевказані підстави для передачі справи на розгляд до Великої Палати Верховного Суду відсутні, у зв`язку з чим у задоволенні клопотання належить відмовити.