ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
28 травня 2021 року
м. Київ
справа № 2140/1810/18
адміністративне провадження № К/9901/30839/19
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Желєзного І.В.,
суддів: Берназюка Я.О., Коваленко Н.В.,
розглянув у попередньому судовому засіданні
касаційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_1
на рішення Херсонського окружного адміністративного суду у складі головуючого судді Дмитрієвої О. О. від 20.12.2018 та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду у складі колегії суддів: головуючого судді Осіпова Ю. В., суддів: Бойка А. В., Запорожана Д. В. від 28.08.2019
у справі № 2140/1810/18
за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1
до Головного управління Держпраці у Херсонській області
про визнання протиправними дій та скасування постанови про накладення штрафу
ВСТАНОВИВ:
І. РУХ СПРАВИ
1. У вересні 2018 року фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (далі також - позивач, ФОП ОСОБА_1 ) звернулася до суду з позовом до Головного управління Держпраці у Херсонській област (далі також - відповідач, ГУ Держпраці у Херсонській області), в якому просила визнати протиправними дії уповноважених осіб та скасувати постанову від 21.08.2018 №ХС2172/503/А13/П/ГД-ФС про накладення на неї штрафу у розмірі 111 690,00 грн.
2. Рішенням Херсонського окружного адміністративного суду від 20.12.2018, залишеним без змін постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 28.08.2019, у задоволенні позову відмовлено.
3. 07.11.2019 від позивача до Верховного Суду надійшла касаційна скарга, в якій просить скасувати рішення Херсонського окружного адміністративного суду від 20.12.2018 та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 28.08.2019 і ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити у повному обсязі.
4. Ухвалою Верховного Суду від 19.12.2019 відкрито касаційне провадження у справі.
II. СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, УСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
5. Судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_1 зареєстрована як суб`єкт підприємницької діяльності, код ЄДРПОУ НОМЕР_1, місце проживання фізичної особи-підприємця: АДРЕСА_1 ; адреса здійснення підприємницької діяльності: АДРЕСА_2 . Основним видом економічної діяльності за КВЕД 55.20 є діяльність засобів розміщування на період відпустки та іншого тимчасового проживання.
6. 20.07.2018 головними державними інспекторами Управління Держпраці на підставі наказу №752 та направлення №1037 проведено інспекційне відвідування ФОП ОСОБА_1 з питань виявлення неоформлених трудових відносин, прийняті за результатами аналізу інформації, отриманої із засобів масової інформації, інших джерел, доступ до яких не обмежений законодавством, та джерел, зазначених у підпунктах 1, 2, 4-7, згідно з підпунктом 3 пункту 5 Порядку здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26.04.2017 №295, а саме на предмет додержання законодавства про працю в частині оформлення трудових відносин.
7. 26.07.2018 за результатами інспекційного відвідування складено акт №2172/503/АВ та видано припис про усунення виявлених порушень №2172/503/АВ/П.
8. Згідно з актом інспекційного відвідування встановлено порушення позивачем вимог частини третьої статті 24 Кодексу законів про працю України (далі також - КЗпП України, в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) та постанови Кабінету Міністрів України №413 від 17.06.2015 "Про порядок повідомлення Державній фіскальній службі та її територіальним органам про прийняття працівника на роботу" (далі також - Постанова № 413, в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), а саме ФОП ОСОБА_1 допущено до роботи без укладання трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення Державної фіскальної служби про прийняття на роботу одну особу - ОСОБА_2, яка виконувала роботу "покоївки" з квітня 2018 року.
9. Акт інспекційного відвідування від 26.07.2018 підписаний ФОП ОСОБА_1 без будь-яких зауважень та з власноручним дописом "з порушенням згодна".
10. 06.08.2018 відповідачем прийнято рішення №ХС2172/503/АВ щодо розгляду справи про накладення штрафу на ФОП ОСОБА_1 .
11. В той же день відповідач направив на адресу позивача виклик про розгляд справи про накладення штрафу на 21.08.2018 о 10:00 год. у приміщенні ГУ Держпраці у Херсонській області за адресою: м. Херсон, вул. Горького, 8 (Театральна), 2-й поверх.
12. 21.08.2018 за результатами розгляду матеріалів уповноваженою особою ГУ Держпраці у Херсонській області на підставі статті 259 КЗпП України, статті 53 Закону України "Про зайнятість населення", частини третьої статті 34 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", пункту 8 Порядку накладення штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2013 №509, та абзацу 2 частини другої статті 265 КЗпП України прийнято постанову №ХС2172/503/АВ/П/ТД-ФС про накладення на ФОП ОСОБА_1 за порушення нею вимог частини третьої статті 24 КЗпП України та Постанови №413 штрафу в розмірі 111 690,00 грн.
13. Не погоджуючись з такими діями та рішенням відповідача, позивач звернулася до суду із цим позовом.
ІІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
14. Позивач свої вимоги обґрунтовувала тим, що під час розгляду справи про накладення штрафу не було заслухано її пояснень та заперечень, у зв`язку із чим було прийняте необґрунтоване та неправомірне рішення про накладення штрафу. Перевірка проведена з порушенням норм Закону України "Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності" невідомими особами та за відсутності директора чи іншої уповноваженої особи. З працівником укладено не трудовий договір, а цивільно-правовий, що не заборонено чинним законодавством.
15. Відповідач заперечував щодо задоволення позовних вимог, посилаючись на те, що інспекційне відвідування проведено у присутності ОСОБА_1 . Під час проведення інспекційного відвідування інспектори представилися, пред`явили службові посвідчення, направлення на проведення інспекційного відвідування, у яких позивач відмовилась проставити свій підпис про ознайомлення. ФОП ОСОБА_1 в акті зазначено "с нарушением согласна", зауважень чи заперечень від підприємця до ГУ Держпраці у Херсонській області не надходило. Справу про накладення штрафу розглянуто за присутності представника ФОП ОСОБА_1 - адвоката Гринченко С. Б. Постанова Головного управління Держпраці у Херсонській області про накладення штрафу №ХС2172/503/АВ/П/ТД-ФС від 21.08.2018 є такою, що прийнята відповідно до вимог чинного законодавства, з використанням повноважень у порядку, у спосіб та з метою, з якою таке повноваження надано, відповідно до вимог закону, а тому не підлягає скасуванню.
ІV. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
16. Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що після проведення інспекційного відвідування позивачем подано повідомлення до ГУ Держпраці у Херсонській області про прийняття ОСОБА_2 на роботу 26.07.2018. Однак факт виконання вимог припису у встановлений термін не звільняє позивача від відповідальності. Позивач з`явилася до ГУ Держпраці у Херсонській області та була присутньою під час розгляду справи про накладення штрафу. У цьому випадку відносини між позивачем та фізичною особою ОСОБА_2 оформлені цивільно-правовим договором, який має ознаки трудового договору, оскільки предметом цивільно-правової угоди від 09.07.2018 є зобов`язання виконати роботу покоївки; за виконану роботу замовник сплачує виконавцеві винагороду 1000,00 грн. Сторонами не надано жодного акта виконаних робіт. Також суду не надано доказів і оплати виконаних робіт.
17. Крім того суд апеляційної інстанції зазначив, що оскільки перевірку проведено відповідно із приписами чинного законодавства, на підставі, передбаченій пунктом 5 Порядку №295, акт перевірки підписано позивачем, яка погодилась із встановленими у акті порушеннями, та в подальшому виклик на розгляд справи про накладення штрафу від 06.08.2018 надіслано ФОП ОСОБА_1 у встановлені законодавством строки і позивач була присутньою під час розгляду справи, а тому постанова про накладення штрафу №ХС2172/503/АВ/П/ТД-ФС від 21.08.2018 є правомірною.
V. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ
18. Позивач у касаційній скарзі не погоджується з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, посилаючись помилковість висновків судів, згідно з якими ФОП ОСОБА_1 із зазначеним у акті порушенням погодилася, про що свідчить запис у ньому "с нарушением согласна", зауважень чи заперечень від підприємця до ГУ Держпраці не надходило, оскільки 26.07.2018 за адресою фактичного місця вчинення господарської діяльності позивача прийшли невідомі особи, начебто з метою здійснення якоїсь перевірки. Жодних документів, які б посвідчували особу, підтверджували їх повноваження, а також мету перевірки, ці громадяни не надали. Директора чи уповноваженої нею особи на території пансіонату не було. Направлення №1037 і наказ №752 від 20.07.2018 під час проведення перевірки позивача 26.07.2018 нікому не вручалися і не надавалися. Суд першої інстанції фактично переклав тягар доказування обставин справи на позивача, прийнявши доводи відповідача - суб`єкта владних повноважень як обставини, що не підлягають доказуванню, а мають бути спростовані позивачем. Також суди не дотримали вимог законодавства щодо повноти з`ясування обставин, які мають значення для вирішення справи по суті, не виклали обґрунтованих висновків щодо переваги одних доводів перед іншими, чи неприйняття доводів сторін, чим неправильно застосовано норми матеріального та процесуального права.
VI. ВИСНОВКИ ВЕРХОВНОГО СУДУ
19. Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, з урахуванням положень статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України (далі також - КАС України), колегія суддів зазначає наступне.
20. Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
21. Згідно з положеннями частини другої статті 2 КАС України в справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
22. Відповідно до частини першої статті 259 КЗпП України державний нагляд та контроль за додержанням законодавства про працю юридичними особами незалежно від форми власності, виду діяльності, господарювання, фізичними особами-підприємцями, які використовують найману працю, здійснює центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
23. Відповідно до частини першої статті 259 КЗпП України Кабінет Міністрів України постановою від 26.04.2017 № 295 затвердив Порядок здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю (далі також - Порядок №295, в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
24. Згідно з пунктом 2 Порядку № 295 державний контроль за додержанням законодавства про працю здійснюється у формі проведення інспекційних відвідувань та невиїзних інспектувань інспекторами праці, зокрема, Держпраці та її територіальних органів.
25. Колегія суддів зважає на ту обставину, що постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 14.05.2019 у справі №826/8917/17 постанову Кабінету Міністрів України "Деякі питання реалізації статті 259 Кодексу законів про працю України та статті 34 Закону України "Про місцеве самоврядування Україні" від 26.04.2017 №295 визнано нечинною.
26. Водночас за змістом частини другої статті 265 КАС України нормативно-правовий акт втрачає чинність повністю або в окремій його частині з моменту набрання законної сили відповідним рішенням суду.
27. Зважаючи на викладене, постанова Кабінету Міністрів України "Деякі питання реалізації статті 259 Кодексу законів про працю України та статті 34 Закону України "Про місцеве самоврядування Україні" від 26.04.2017 №295 вважається такою, що втратила чинність з дня набрання законної сили постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 14.05.2019.
28. Інспекційне відвідування відповідачем проведено у період, коли Порядок №295 був чинним.
29. Як встановлено судами попередніх інстанцій, на підставі наказу Головного управління Держпраці у Херсонській області №752 від 20.07.2018 та направлення №1037 від 20.07.2018 головними державними інспекторами проведене інспекційне відвідування ФОП ОСОБА_1 з питань виявлення неоформлених трудових відносин.
30. Під час проведення інспекційного відвідування інспектор праці виявив факт допущення позивачем ОСОБА_2 до роботи покоївки без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та без повідомлення органів ДФС про її прийняття на роботу.
31. Ця обставина зафіксована, зокрема, у акті перевірки №2172/503/АВ від 26.07.2018, який підписаний ФОП ОСОБА_1 особисто, нею отримано його копію, а також зроблено відмітку "с нарушениями согласна".
32. Предметом цивільно-правової угоди від 09.07.2018, укладеної між позивачем та ОСОБА_2, є зобов`язання виконати роботу покоївки. За виконану роботу замовник сплачує виконавцеві винагороду 1000,00 грн. Виплата винагороди виконавцеві замовником здійснюється не пізніше 10 банківських днів після підписання акта приймання виконаних робіт.
33. Згідно з приписами статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку він вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.
34. Частиною першою статті 3 КЗпП України передбачено, що законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.
35. Статтею 4 КЗпП України визначено, що законодавство про працю складається з Кодексу законів про працю України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.
36. За змістом статті 21 КЗпП України трудовий договір є угодою між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін. Працівник має право реалізувати свої здібності до продуктивної і творчої праці шляхом укладення трудового договору на одному або одночасно на декількох підприємствах, в установах, організаціях, якщо інше не передбачене законодавством, колективним договором або угодою сторін.
37. Статтею 24 КЗпП України передбачено, що трудовий договір укладається, як правило, в письмовій формі. Додержання письмової форми є обов`язковим: 1) при організованому наборі працівників; 2) при укладенні трудового договору про роботу в районах з особливими природними географічними і геологічними умовами та умовами підвищеного ризику для здоров`я; 3) при укладенні контракту; 4) у випадках, коли працівник наполягає на укладенні трудового договору у письмовій формі; 5) при укладенні трудового договору з неповнолітнім (стаття 187 цього Кодексу); 6) при укладенні трудового договору з фізичною особою; 7) в інших випадках, передбачених законодавством України. При укладенні трудового договору громадянин зобов`язаний подати паспорт або інший документ, що посвідчує особу, трудову книжку, а у випадках, передбачених законодавством, - також документ про освіту (спеціальність, кваліфікацію), про стан здоров`я та інші документи. Працівник не може бути допущений до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
38. З аналізу наведених норм вбачається, що трудовий договір - це угода щодо здійснення і забезпечення трудової функції. За трудовим договором працівник зобов`язаний виконувати не якусь індивідуально-визначену роботу, а роботу з визначеної однієї або кількох професій, спеціальностей, посади відповідної кваліфікації, виконувати визначену трудову функцію в діяльності підприємства. Після закінчення виконання визначеного завдання трудова діяльність не припиняється.
39. Аналогічний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 04.07.2018 у справі №820/1432/17, від 24.12.2019 у справі №823/1167/16, від 05.02.2020 у справі №620/3913/18, від 06.02.2020 у справі №0840/3690/18, від 03.03.2020 у справі №1540/3913/18.
40. У той же час взаємовідносини фізичної особи і роботодавця можуть виникати як на підставі трудового, так і на підставі цивільно-правового договору. При цьому сторони цивільно-правової угоди укладають договір в письмовій формі згідно з вимогами, зокрема, статті 208 Цивільного кодексу України (далі також - ЦК України).
41. Частиною першою статті 638 ЦК України передбачено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
42. Відповідно до статті 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
43. Згідно зі статтею 902 ЦК України виконавець повинен надати послугу особисто. У випадках, встановлених договором, виконавець має право покласти виконання договору про надання послуг на іншу особу, залишаючись відповідальним в повному обсязі перед замовником за порушення договору.
44. Основною ознакою, що відрізняє цивільні відносини від трудових, є те, що трудовим законодавством регулюється процес організації трудової діяльності. За цивільно-правовим договором процес організації трудової діяльності залишається за його межами, метою договору є отримання певного матеріального результату.
45. При цьому виконавець, який працює за цивільно-правовим договором, на відміну від працівника, який виконує роботу відповідно до трудового договору, не підпорядковується правилам внутрішнього трудового розпорядку, хоча і може бути з ними ознайомлений, він сам організовує свою роботу і виконує її на власний ризик, працівник не зараховується до штату установи (організації), не вноситься запис до трудової книжки та не видається розпорядчий документ про прийом його на роботу на певну посаду.
46. Згідно з частиною другою статті 265 КЗпП України юридичні та фізичні особи-підприємці, які використовують найману працю, несуть відповідальність в разі фактичного допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту), оформлення працівника на неповний робочий час у разі фактичного виконання роботи повний робочий час, установлений на підприємстві, та виплати заробітної плати (винагороди) без нарахування та сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та податків.
47. Зважаючи на наведене вище правове регулювання та встановлені судами обставини, колегія суддів погоджується із висновками судів попередніх інстанцій, що позивачем здійснено фактичний допуск працівника ОСОБА_2 до роботи без оформлення трудового договору. Предметом договору, укладеного позивачем з ОСОБА_2, є процес праці, що є ознакою трудових відносин та суперечить природі договору цивільно-правового характеру, предметом якого є виконання його стороною певного визначеного обсягу робіт. Натомість, уклавши цивільно-правовий договір з ОСОБА_2, позивач фактично здійснила спробу підміни трудових відносин цивільно-правовими.
48. Колегія суддів відхиляє доводи позивача, викладені у касаційній скарзі, про невідповідність обставинам справи висновків суду першої та апеляційної інстанцій, згідно з якими ФОП ОСОБА_1 із зазначеним у акті порушенням погодилася, про що свідчить запис "с нарушением согласна", зауважень чи заперечень від підприємця до ГУ Держпраці не надходило, в обґрунтування яких вона зазначає, що 26.07.2018 за адресою її фактичного місця вчинення господарської діяльності прийшли невідомі особи та не надали їй документи, які б посвідчували їх особу, підтверджували їх повноваження, а також мету перевірки, оскільки такі спрямовані на переоцінку доказів у справі і свідчать про незгоду позивача із правовою оцінкою судів першої та апеляційної інстанцій щодо обставин, які суди встановили у процесі її розгляду. Наведені позивачем доводи щодо порушення порядку проведення інспекційного відвідування жодних чином не спростовують встановлену судами обставину щодо зазначення нею у акті перевірки про її згоду щодо виявленого порушенням та відсутність заперечень щодо такого.
49. Водночас колегія суддів наголошує, що до повноважень Верховного Суду не входить дослідження доказів, встановлення фактичних обставин справи або їх переоцінка, тобто об`єктом перегляду касаційним судом є виключно питання застосування права.
50. Більше того, як встановлено судами, у подальшому позивачем із ОСОБА_2 укладено трудовий договір від 27.07.2018 та видано наказ від 26.07.2018 про прийняття її на роботу.
51. Колегія суддів відхиляє доводи позивача щодо покладення судом першої інстанції обов`язку доказування на позивача та прийняття ним доводів відповідача - суб`єкта владних повноважень як обставин, що не підлягають доказуванню, а мають бути спростовані самим позивачем, оскільки такі є безпідставними, так як судом встановлювались обставини безпосередньо на підставі дослідження доказів.
52. Також колегія суддів відхиляє доводи позивача щодо порушення судами вимог законодавства в частині повноти з`ясування обставин, які мають значення для вирішення справи по суті, відсутності обґрунтованих висновків щодо прийняття одних доводів перед іншими, неприйняття доводів сторін, оскільки такі є безпідставними. Позивачем не зазначено, які саме докази підлягали дослідженню судами, однак не були досліджені; яким саме доводам, які б могли вплинути на правильність висновків судів щодо відсутності підстав для задоволення позву, судами не надано оцінку.
53. Колегія суддів наголошує, що особа має право реалізовувати свої здібності до праці шляхом укладення трудового договору або цивільно-правового, водночас зазначене залежить від характеру праці і якщо ці відносини мають ознаки трудових, то відповідно до імперативних положень частини третьої статті 24 КЗпП України роботодавцю забороняється залучати працівника до роботи без укладення трудового договору в усній або письмовій формі.
54. Колегія суддів Верховного Суду враховує, що шляхом укладення з особою цивільно-правового договору порушуються права такої особи, оскільки юридичні та фізичні особи-підприємці, залучаючи працівників до найманої оплачуваної праці та укладаючи з такими особами цивільно-правові договори, замість трудових, позбавляють останніх основних прав та гарантій, встановлених Конституцією (стаття 43-46) та законами України, а саме: на оплату праці не нижче встановленого державою мінімального розміру, права на відпочинок, на щорічні і додаткові оплачувані відпустки, права на здорові і безпечні умови праці, на об`єднання в професійні спілки та на вирішення колективних трудових конфліктів (спорів) у встановленому законом порядку, на участь в управлінні підприємством, установою, організацією, на матеріальне забезпечення в порядку соціального страхування в старості, а також у разі хвороби, повної або часткової втрати працездатності, на матеріальну допомогу в разі безробіття, на право звернення до суду для вирішення трудових спорів незалежно від характеру виконуваної роботи або займаної посади тощо.
55. Аналогічний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 16.06.2020 у справі №815/5427/17, від 04.09.2020 у справі №160/8039/18 та від 07.09.2020 у справі №520/526/19.
56. Інші аргументи касаційної скарги не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанції, зводяться до необхідності переоцінки доказів і свідчать про незгоду позивача із правовою оцінкою судів попередніх інстанцій щодо обставин справи, які суди встановили у процесі її розгляду. Водночас, за приписами частини другої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції не має права вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
57. Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
58. Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.
59. Суд під час ухвалення рішення враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
60. На підставі викладеного Верховний Суд констатує, що підстави для скасування чи зміни рішення Херсонського окружного адміністративного суду від 20.12.2018 та постанови П`ятого апеляційного адміністративного суду від 28.08.2019 відсутні.
61. Оскільки колегія суддів залишає в силі рішення судів першої та апеляційної інстанцій, то відповідно до статті 139 КАС України судові витрати не підлягають новому розподілу.
Керуючись статтями 341, 349, 350, 356, 359 КАС України, Верховний Суд