ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
27 травня 2021 року
м. Київ
справа № 640/15365/20
адміністративне провадження № К/9901/2249/21
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Єресько Л.О.,
суддів: Загороднюка А.Г., Соколова В.М.,
розглянув у порядку письмового провадження у касаційній інстанції адміністративну справу № 640/15365/20
за позовом Громадянина Ісламської Республіки Афганістан ОСОБА_1 до Державної міграційної служби України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог, на стороні відповідача - Центральне міжрегіональне управління Державної міграційної служби України у м. Києві та Київській області про визнання протиправним та скасування рішення про відмову про відмову у наданні статусу біженця
за касаційною скаргою Громадянина Ісламської Республіки Афганістан ОСОБА_1
на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 22 вересня 2020 року, ухвалене суддею Аверковою В.В.
та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 15 грудня 2020 року, ухвалену колегією суддів у складі: головуючого судді: Пилипенко О.Є., суддів: Беспалова О.О. та Глущенко Я.Б.,
УСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог та їх обгрунтування
1. У липні 2020 року Громадянин Ісламської Республіки Афганістан ОСОБА_2 (далі - позивач) звернувся до Окружного адміністративного суду м. Києва з адміністративним позовом до Державної міграційної служби України (далі - відповідач, ДМС України), у якому просив:
1.1. визнати протиправним та скасувати рішення ДМС України № 215-20 від 15 червня 2020 року про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту громадянину Ісламської Республіки Афганістан ОСОБА_1 ;
1.2. зобов`язати ДМС України повторно розглянути заяву громадянина Ісламської Республіки Афганістан ОСОБА_1 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, відповідно до вимог чинного законодавства.
2. Позивач звернувся з адміністративним позовом до суду, обґрунтовуючи свої вимоги побоюваннями за своє життя та здоров`я внаслідок загальнопоширеного насильства в ситуаціях збройного конфлікту, а також систематичного порушення прав людини в Афганістані.
Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
3. Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києві від 22 вересня 2020 року, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 15 грудня 2020 року, у задоволенні адміністративного позову відмовлено.
4. Відмовляючи у задоволенні адміністративного позову, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції виходив з того, що позивачем не доведено, що перебування у країні походження або повернення до неї реально загрожує його життю та свободі з підстав переслідування за ознакою раси, віросповідання, національності, громадянства, належності до певної соціальної групи або політичних переконань, також, позивачем не надано доказів на підтвердження обґрунтованості побоювань загрози життю, не доведено існування умов для визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту та наявності підстав для прийняття ДМС України відповідного рішення, при цьому, зазначена у позовній заяві інформація (щодо можливих причин визнання позивачем біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту) носить суперечливий характер, є не послідовою та не логічною, крім того такою, що суперечить загальнодоступній та офіційній ІКП.
Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги та її рух в касаційній інстанції
5. 20 січня 2021 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга Громадянина Ісламської Республіки Афганістан ОСОБА_1, у якій скаржник з урахуванням уточненої касаційної скарги скасувати рішення Окружного адміністративного суду міста Києві від 22 вересня 2020 року та постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 15 грудня 2020 року і ухвалити нову постанову, якою задовольнити позовні вимоги позивача у повному обсязі.
6. В обґрунтування касаційної скарги скаржник посилається на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.
6.1. Скаржник вважає, що судами попередніх інстанцій при постановленні оскаржуваного рішення було неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, порушено норми матеріального та процесуального права. Зауважує, що судові рішення були прийняті без дослідження інформації щодо країни походження.
6.2. Скаржник зазначає на побоюваннями за своє життя та здоров`я внаслідок загальнопоширеного насильства в ситуаціях збройного конфлікту, а також систематичного порушення прав людини в Афганістані. Вказує на те, що влада Ісламської Республіки Афганістан не здатна забезпечити захист позивачеві від переслідувань через політичні причини та ситуацію загальнопоширеного насильства в країні. До того ж влада Афганістану не в змозі забезпечити позивачеві захист від систематичного порушення прав людини. Зазначає, що відповідач формально дослідив ситуацію інформацію про країну походження позивача.
6.3. Також скаржник звертає увагу на те, що відмова відповідача в надані позивачу статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту, може мати наслідком виникнення у позивача обов`язку повернутися до країни походження, а відтак така відмова є порушенням норм законодавства України та міжнародного права.
7. 20 січня 2020 року відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями визначено склад колегії суддів: головуючий суддя (суддя - доповідач) Єресько Л.О., судді Загороднюк А.Г., Соколов В.М.
8. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 10 березня 2021 року відкрито касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою.
9. Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного адміністративного суду Єресько Л.О. від 25 травня 2021 року закінчено підготовчі дії у справі та призначено її до розгляду в порядку письмового провадження у відповідності до вимог пункту 5 частини 1 статті 340 та статті 345 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
Позиція інших учасників справи
10. 26 березня 2021 року від ДМС України надійшов відзив на касаційну скаргу, у якій відповідач посилається на не обґрунтованість доводів даної касаційної скарги та просить її відхилити, а рішення прийняті судами попередніх інстанцій залишити без змін. Вказують на те, що позивачем не доведено, що перебування в країні походження або повернення до неї реально загрожує його життю та свободі.
11. Від третьої особи відзиву на касаційну скаргу не надходило, що відповідно до статті 338 КАС України не перешкоджає касаційному перегляду справи.
Установлені судами фактичні обставини справи
12. ОСОБА_1, громадянином Ісламської Республіки Афганістан, народився в м. Мазарі-Шариф, провінція Балх. За національністю - таджик; за віросповіданням - мусульманин-суніт. Освіта - середня; спілкується мовою дарі (рідна), на початковому рівні володіє англійською мовою, неодружений. Прибув без документів.
13. З 1997 по 2009 позивач навчався в середній школі ім. Моллана Джалалладіна Балхі у м. Мазарі-Шариф. В подальшому до моменту виїзду із Ісламської Республіки Афганістан працював в магазині посуду, який належав його батькові. Сім`я позивача складається із 7 осіб: він, батьки, три брати та 1 сестра. Всі рідні позивача проживають в м. Мазарі-Шариф.
14. Позивач повідомив, що 05 серпня 2017 року виїхав із Ісламської Республіки Афганістан, прибув в Казахстан, де віддав свій паспортний документ особі, яка була організатором його перевезення в Україну. Протягом 9 днів потому позивач нелегально прибув в Україну. У процесі розгляду особової справи позивач повідомив, що може для підтвердження особи надати копію паспорту, однак цього не зробив.
15. 15 березня 2018 року громадянин Ісламської Республіки Афганістан ОСОБА_2 звернувся до Головного управління Державної міграційної служби України в місті Києві з заявою про визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
16. У заяві позивач зазначив причину, через яку він виїхав із Ісламської Республіки Афганістан, а саме: він повідомив, що в Ісламській Республіці Афганістану спілкувався по телефону з дівчиною, яка за національністю пушту. Він зазначив, що одного разу вони зустрілись. При цьому, позивач повідомив, що в очах братів дівчини він є особою, що порушила закони шаріату, оскільки спілкувався із дівчиною до шлюбу. Позивач свідчив, що у разі повернення до Ісламської Республіки Афганістан, його можуть вбити брати цієї дівчини, оскільки вони були проти цього спілкування і погрожували позивачеві вбивством. При цьому позивач свідчив, що вони скоїли на нього напад і позивач не міг звернутись в поліцію через те, що поліція під контролем пуштунів, які в провінції Балх і м. Мазарі- Шаріф суттєво переважають в етнічному складі населення. Він свідчить: "У цій області живуть пуштуни - тільки вони". Водночас, він додав, що в Ісламській Республіки Афганістан відбуваються військові дії. За порадою батька позивач виїхав із Ісламської Республіки Афганістан.
16.1. Позивач стверджував під час співбесід, що не хоче повертатись до Ісламської Республіки Афганістану, оскільки у разі повернення його вб`ють брати дівчини, з якою він спілкувався. Інших причин звернення за захистом позивач не зазначив.
17. 20 травня 2020 року Головним управлінням ДМС України в місті Києві за результатами розгляду справи позивача №2018KV0051 прийнято висновок про відмову у визнанні особою біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
17.1. Відповідно до зазначеного висновку згідно зі статтею 6 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового захисту" міграційним органом рекомендовано прийняти рішення про відмову у визнанні позивача біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
17.2. У висновку зазначено про відсутність підстав вважати, що позивач має обґрунтовані побоювання стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань, факт існування загрози життю позивача в країні походження взагалі є сумнівним, окрім того, не доведено особистого переслідування в країні громадянської належності.
18. На підставі вказаного вище висновку 15 червня 2020 року Головним управлінням Державною міграційною службою України в місті Києві видано наказ № 215-20 про відмову в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту громадянина Ісламської Республіки Афганістан ОСОБА_1 .
19. 24 червня 2020 року позивач отримав повідомлення Головного управління Державної міграційної служби України в місті Києві від 23 червня 2020 року № 203 про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
20. 14 червня 2017 року позивач подав до Державної міграційної служби України скаргу на відмову в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
21. Вважаючи вказане рішення відповідача протиправним, позивач звернувся із цим позовом до суду.
Нормативне регулювання
22. Згідно з частиною першою статті 14 Загальної декларації прав людини від 10 грудня 1948 року, кожна людина має право шукати притулку від переслідувань в інших країнах і користуватися цим притулком.
23. Порядок правового регулювання суспільних відносин у сфері визнання особи біженцем, особою, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, втрати та позбавлення цього статусу, а також встановлення правового статусу біженців та осіб, які потребують додаткового захисту і яким надано тимчасовий захист в Україні врегульовано Законом України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" від 08 липня 2011 року № 3671-VI (далі - Закон № 3671-VI).
24. Згідно з пунктом 1 частини першої статті 1 Закону № 3671-VI біженець - це особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.
25. Пунктом 13 частини першої статті 1 Закону № 3671-VI установлено, що особа, яка потребує додаткового захисту, - це особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання.
26. Як передбачено у частині п`ятій статті 5 Закону № 3671-VI особа, яка на законних підставах тимчасово перебуває в Україні, і під час такого перебування в країні її громадянської належності чи попереднього постійного проживання виникли умови, зазначені в пунктах 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, внаслідок яких вона не може повернутися до країни свого походження і має намір бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, повинна звернутися до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, до закінчення строку перебування на території України.
27. Згідно з частиною першою статті 7 Закону № 3671-VI оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, проводиться на підставі заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Така заява особисто подається іноземцем чи особою без громадянства або її законним представником до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, за місцем тимчасового перебування заявника.
28. Частиною одинадцятою статті 9 Закону № 3671-VI передбачено, що після вивчення документів, перевірки фактів, повідомлених особою, яка подала заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, орган міграційної служби готує письмовий висновок щодо визнання або відмови у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
29. Відповідно до частини п`ятої статті 10 Закону № 3671-VI за результатами всебічного вивчення і оцінки всіх документів та матеріалів, що можуть бути доказом наявності умов для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, приймає рішення про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, чи про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
30. Пункт 42 Керівництва з процедур і критеріїв визначення статусу біженця (згідно Конвенції 1951 року та Протоколу 1967 року, що стосуються статусу біженців) Управління Верховного комісару ООН у справах біженців, видання 1992 року (далі - Керівництва) передбачає, що знання умов країни походження прохача - якщо не основна мета, то вельми важливий елемент в оцінці достовірності відомостей, наданих прохачем. Загалом, побоювання прохача повинні вважатися цілком обґрунтованими, якщо він може довести в межах розумного, що його тривале перебування в країні походження стало нестерпним для нього з причин, вказаних у визначенні, чи з тих же причин було б нестерпним, якби він повернувся назад.
31. Відповідно до пунктів 45 та 66 Керівництва для того, щоб уважитися біженцем, особа, яка клопоче про отримання статусу біженця, повинна вказати переконливу причину, чому вона особисто побоюється стати жертвою переслідування, надати свідчення повністю обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за конвенційними ознаками.
32. Відповідно до пункту 195 Керівництва у кожному окремому випадку всі необхідні факти повинні бути надані, в першу чергу, самим заявником, і тільки після цього особа, уповноважена здійснювати процедуру надання статусу біженця, повинна оцінити всі твердження і достовірність переконань заявника.
33. Відповідно до частини першої статті 5 Директиви 2011/95/EU від 13 грудня 2011 року "Про стандарти для кваліфікації громадян третіх країн та осіб без громадянства як біженців чи як осіб, які потребують міжнародного захисту, єдиного статусу для біженців, або для осіб, які підпадають під додатковий захист, а також змісту цього захисту" обґрунтовані побоювання зазнати переслідування або ризику постраждати від серйозної шкоди можуть ґрунтуватися на подіях, які сталися після виїзду заявника з країни походження.