ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
20 квітня 2021 року
м. Київ
Справа № 914/240/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Кролевець О.А. - головуючий, Губенко Н.М., Студенця В.І.,
за участю секретаря судового засідання - Забеліної О.О.
та представників:
Прокуратури: Гавловська А.В.
Позивача: Самойлова Д.М.
Відповідача 1: Лук`янова І.Ю.
Відповідача 2: не з`явився
Відповідача 3: не з`явився
Третіх осіб на стороні позивача: не з`явився
Третіх осіб на стороні відповідача: не з`явився
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу заступника керівника Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Західного регіону
на постанову Північного апеляційного господарського суду від 13.01.2021
(головуючий - Мальченко А.О., судді Агрикова О.В., Чорногуз М.Г.)
та рішення Господарського суду міста Києва від 23.07.2020
(суддя Пінчук В.І.)
у справі №914/240/18
за позовом заступника військового прокурора Західного регіону України в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України
до 1) Дочірнього підприємства Державної компанії з експорту та імпорту продукції і послуг військового та спеціального призначення ?Укрспецекспорт? - Державного госпрозрахункового зовнішньоторговельного підприємства ?Спецтехноекспорт?, 2) Товариства з обмеженою відповідальністю виробничого підприємства ?Будінвест?, 3) Адміністрації державної прикордонної служби України,
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні позивача: 1) Громадська організація ?Правозахисний центр імені генерала УНР Володимира Сікевича?, 2) Регіональний ландшафтний парк ?Знесіння?,
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні відповідача: 3)Товариство з обмеженою відповідальністю ?АрхіБуд?, 4) Військова частина 2144, 5) Львівська міська рада
про визнання недійсним договору купівлі-продажу нерухомого майна,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
1. Заступник військового прокурора Західного регіону України в інтересах держави в особі Кабінету міністрів України(далі - Прокурор) звернувся до Господарського суду Львівської області з позовом до Дочірнього підприємства Державної компанії з експорту та імпорту продукції і послуг військового та спеціального призначення ?Укрспецекспорт? - Державне госпрозрахункове зовнішньоторговельне підприємство ?Спецтехноекспорт? (далі - ДП?Спецтехноекспорт?, Відповідач 1), Товариства з обмеженою відповідальністю виробничого підприємства ?Будінвест? (далі - ТОВ?Будінвест?, Відповідач 2), Адміністрації державної прикордонної служби України (далі - Адміністрація ДПС України) про визнання недійсним з моменту укладення договору купівлі-продажу будівель та споруд від 20.04.2006, що укладений ДП ДГЗП ? Спецтехноекспорт ? та ТОВ ?Будінвест?.
2. Позов обґрунтовано тим, що Відповідачем-1 було відчужено військове майно по вул. Довбуша, 15 у м. Львові площею 722,6 кв.м., згода на відчуження якого Кабінетом Міністрів України, як власником майна, згідно з розпорядженням від 13.07.2005 №258-р ?Про затвердження переліку нерухомого військового майна Держприкордонслужби України, яке може бути відчужено? не надавалась, відтак зазначене військове майно під час укладення договору від 20.04.2006 вибуло з власності держави незаконно.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції
3. Постановою Західного апеляційного господарського суду від 08.10.2019 справа №914/240/18 передана на розгляд до Господарського суду міста Києва за встановленою підсудністю.
4. Рішенням Господарського суду міста Києва від 23.07.2020, яке залишено без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 13.01.2021, у позові відмовлено повністю.
5. Судові рішення мотивовані тим, що:
- за оспорюваним договором було відчужено військове нерухоме майно, що знаходиться у м. Львові по вул. Довбуша, 15, загальною площею 722,6 кв.м.;
- переліком затвердженим розпорядженням КМУ від 13.07.2005 №258-р, надавався дозвіл на відчуження нерухомого майна по вул. Довбуша, 18 у м. Львові, загальною площею 175,3 кв.м.;
- таким чином, відповідачем - 1 було відчужено військове нерухоме майно по вул. Довбуша, 15, а саме: 8 об`єктів нерухомості загальною площею 722,6 кв.м., що були відсутні у Переліку нерухомого військового майна Держприкордонслужби України, яке могло бути відчужено, на підставі розпорядження КМУ від 13.07.2005 №258-р, отже, суди дійшли висновку, що договір від 20.04.2006 укладено з порушенням законодавства;
- разом з цим, відповідачі 1, 2 звернулись до суду з заявами про застосування строку позовної давності, оскільки, за їх доводами строк позовної давності на звернення з таким позовом сплив ще у 2009 році;
- судами встановлено, що оспорюваний договір укладено 20.04.2006, з позовом у цій справі прокурор звернувся у 2018 році, обґрунтованих доводів, які б підтверджували поважність причин пропуску строку позовної давності Прокурором і Позивачем не надано суду, отже, суди дійшли висновку про відмову у позові, у зв`язку з пропуском строку позовної давності на звернення до суду з відповідними вимогами.
-Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнення їх доводів
6. Не погоджуючись з висновками судів попередніх інстанцій, Прокурор звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати прийняті у справі судові рішення та прийняти нове рішення про задоволення позову.
7. Посилаючись на п. 1 частини 2 ст. 287 ГПК України, скаржник зазначає, що оскаржувані судові рішення прийнято без урахуванням висновків Великої Палати Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах від 19.11.2019 у справі № 911/3677/17, від 19.11.2019 у справі № 911/3680/17, від 11.09.2019 у справі № 487/10132/14-ц, від 12.06.2019 у справі № 487/10128/14-ц, від 04.12.2018 у справі № 910/18560/16, від 05.12.2018 у справі № 522/2110/15-ц, від 05.12.2018 у справі № 522/2201/15-ц, від 20.11.2018 у справі № 907/50/16 зокрема, щодо застосування строку позовної давності за позовами прокурора.
Узагальнений виклад позиції інших учасників справи
8. Відповідачем - 1 подано суду касаційної інстанції відзив на касаційну скаргу, в якому Відповідач-1, посилаючись на безпідставність доводів та вимог, викладених Прокурором у касаційній скарзі, та водночас, вказуючи на законність та обґрунтованість судових рішень у справі, просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін.
9. 19.04.2021 ТОВ "Архібуд" подано до суду касаційної інстанції клопотання про відкладення розгляду справи, з посиланням на те, що з ухвалою про відкриття касаційного провадження товариство ознайомилось у Єдиному державному реєстрі судових рішень тільки 14.04.2021, при цьому, товариство зазначає, що станом на 14.04.2021 не отримувало ні копії касаційної скарги ні ухвали Верховного Суду про відкриття касаційного провадження. Суд оцінивши вказані обставини, дійшов висновку про їх безпідставність, оскільки ухвалу Верховного Суду від 12.03.2021 про відкриття касаційного провадження у справі було оприлюднено у Єдиному державному реєстрі судових рішень 16.03.2021, зазначену ухвалу касаційним судом направлено ТОВ "Архібуд" 15.03.2021, яка отримана ТОВ "Архібуд" 22.03.2021, що підтверджується повідомленням про вручення від 22.03.2021, яке повернулось на адресу суду касаційної інстанції 19.04.2021. Крім того, з опису вкладення поштового відправлення від 15.02.2021, доданого до касаційної скарги вбачається, що скаржником було надіслано ТОВ "Архібуд" копію касаційної скарги. Зважаючи на зазначене, суд касаційної інстанції відхиляє клопотання ТОВ "Архібуд" про відкладення розгляду справи, як безпідставне.
Фактичні обставини справи, встановлені судами першої та апеляційної інстанцій
10. Судами попередніх інстанцій встановлено, що 06.12.2017 прокуратурою Західного регіону України отримано звернення громадської організації "Правозахисний центр імені генерала УНР Володимира Сікевича" щодо необхідності здійснення судового захисту інтересів держави за фактом незаконного вибуття з державної власності нерухового майна по вул. Довбуша, 15 у м. Львові.
11. 13.07.2005 Кабінетом Міністрів України прийнято розпорядження 258-р " Про затвердження переліку нерухомого військового майна Держприкордонслужби, яке може бути відчужено ". Вказаним розпорядженням надано адміністрації Держприкордонслужби дозвіл здійснювати відчуження на відкритих торгах ряду об`єктів військового містечка №301-а, по вул. Довбуша, 18 у м. Львові, а саме: склад ІІІ категорії загальною площею 20,5 кв.м., склад ІV категорії - 68,5 кв.м., технічне приміщення ІІІ категорії - 20 кв.м., туалет - 43 кв.м., туалет 3,3 кв.м. та технічне приміщення 20 кв.м., всього 6 об`єктів нерухомості площею 175,3 кв.м.
12. Відповідно до умов договору комісії № 527-05/STE-2-101-Д/К-2005 на реалізацію військового майна від 10.10.2005, укладеного між ДП "Спецтехноекспорт" (комісіонер) та Адміністрацією ДПС України (комітент), комісіонер, взяв на себе зобов`язання відчужити за дорученням комітента військове майно відповідно до Переліку нерухомого військового майна Держприкордонслужби, яке може бути відчужено, затвердженого розпорядженням КМУ від 13.07.2005 №258-р.
13. 20.04.2006 ДП "Спецтехноекспорт", на підставі додаткової угоди № 1 від 20.10.2005 до договору комісії від 10.10.2005, було продано ТОВ "Будінвест" військове майно, яке розташоване по вул. Довбуша, 15 у м. Львові, загальною площею 722,6 кв.м., 8 об`єктів нерухомого майна, які відсутні у переліку, затвердженому розпорядженням КМУ від 13.07.2005 №258-р.
14. 23.08.2006 Адміністрацією ДПС України надіслано військовій частині 2144 супровідний лист №0.614-16533/0/6-06, яким направлено затверджені акти приймання-передачі будівель та споруд військової частини 2144 по вул. Довбуша, 15, які необхідно зняти з бухгалтерського обліку внаслідок відчуження, а також цим листом командиру військової частини запропоновано провести роботу щодо передачі земельної ділянки, за вказаною адресою, відповідно до вимог законодавства.
15. У подальшому, ТОВ "Будінвест" відчужило вказане нерухоме майно за договором купівлі-продажу від 20.10.2006 ТОВ "Архібуд", яким було здійснено державну реєстрацію права власності на нього.
16. Звертаючись з позовом Прокурор зазначає, що вищезазначене нерухоме військове майно, площею 722,6 кв.м., під час укладення договору від 20.04.2006, вибуло з власності держави незаконно, оскільки зазначене майно було відсутнє у розпорядженні КМУ № 258-р від 13.07.2005, яким надавався дозвіл на відчуження об`єктів нерухомого військового майна.
17. Згідно з розпорядженням КМУ від 13.07.2005 №258-р, надавався дозвіл на відчуження нерухомого майна по вул. Довбуша, 18 у м. Львові загальною площею 175,3 кв. м.
18. Натомість, предметом оспорюваного договору купівлі-продажу, є військове нерухоме майно, що знаходиться у м. Львові по вул. Довбуша, 15, загальною площею 722,6 кв.м.
19. Таким чином, за договором від 20.04.2006 було відчужено військове нерухоме майно по вул. Довбуша, 15, загальною площею 722,6 кв.м., 8 об`єктів нерухомого майна. Зазначене нерухоме майно було відсутнє у Переліку нерухомого військового майна Держприкордонслужби, яке може бути відчужено, за розпорядженням КМУ від 13.07.2005 №258-р. Отже, договір купівлі - продажу від 20.04.2006 року укладено з порушенням законодавства.
Позиція Верховного Суду
20. Перевіривши повноту встановлення попередніми судовими інстанціями обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального і процесуального права, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення Прокурора, представників Позивача, Відповідача -1, дослідивши доводи, наведені у касаційній скарзі, заперечення відзиву на касаційну скаргу, Верховний Суд вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.
21. Відповідно до статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права (1). Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (2). У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається (3). Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 310, частиною другою статті 313 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги (4).
22. Звертаючись з касаційною скаргою Прокурор посилається на неврахування судами попередніх інстанцій при прийнятті оскаржуваних рішень правових висновків Великої Палати Верховного Суду щодо застосування положень статей 256, 257, 261 Цивільного кодексу України, викладених в постановах від 19.11.2019 у справі № 911/3677/17, від 19.11.2019 у справі № 911/3680/17, від 11.09.2019 у справі № 487/10132/14-ц, від 12.06.2019 у справі № 487/10128/14-ц, від 04.12.2018 у справі № 910/18560/16, від 05.12.2018 у справі № 522/2110/15-ц, від 05.12.2018 у справі № 522/2201/15-ц, від 20.11.2018 у справі № 907/50/16.
23. Згідно зі статтею 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
24. Відповідно до статті 257 Цивільного кодексу України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
25. Частиною першою статті 261 Цивільного кодексу України визначено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
26. Згідно з частинами третьою та четвертою статті 267 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
27. При цьому визначення початкового моменту перебігу позовної давності має важливе значення, оскільки від нього залежить і правильність обчислення позовної давності, і захист порушеного права.
28. При цьому, як у випадку пред`явлення позову самою особою, право якої порушене, так і в разі пред`явлення позову в інтересах цієї особи іншою уповноваженою на це особою, перебіг позовної давності обчислюється з одного й того самого моменту: коли особа довідалася або могла довідатися про порушення її права або про особу, яка його порушила.
29. Це правило пов`язане не тільки з часом безпосередньої обізнаності особи про певні обставини (факти порушення її прав), а й з об`єктивною можливістю цієї особи знати про такі обставини.
30. Якщо у передбачених законом випадках у разі порушення або загрози порушення інтересів держави з позовом до суду звертається прокурор від імені органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, позовну давність слід обчислювати з дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Позовна давність починає обчислюватися з дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися прокурор, у таких випадках: 1) прокурор, який звертається до суду у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, довідався чи мав об`єктивну можливість довідатися (під час кримінального провадження, прокурорської перевірки тощо) про порушення або загрозу порушення таких інтересів чи про особу, яка їх порушила або може порушити, раніше, ніж орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах; 2) прокурор звертається до суду у разі порушення або загрози порушення інтересів держави за відсутності відповідного органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження щодо захисту таких інтересів.
31. Такий правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.12.2018 у справі № 910/18560/16, яка є подібною до правовідносин у справі, що наразі розглядається касаційним судом. На неврахування правових висновків цієї постанови Великої Палати Верховного Суду звертає увагу суду касаційної інстанції Прокурор у касаційній скарзі.
32. Аналогічні правові висновки викладені у постанові Верховного Суду України від 12.04.2017 у справі № 6-1852цс16 та у постановах Великої Палати Верховного Суду від 22.05.2018 у справі № 369/6892/15-ц, від 11.09.2019 у справі № 487/10132/14-ц на які містяться посилання у касаційній скарзі Прокурора.
33. Водночас, касаційний суд зауважує, що виходячи з вимог статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. Якщо таке право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстави його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом позовної давності за відсутності поважних причин її пропущення, наведених позивачем. Таким чином, відмова в задоволенні позову у зв`язку зі спливом позовної давності без встановлення порушення права або охоронюваного законом інтересу позивача не відповідає вимогам закону.
34. Суд звертає увагу, що відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (пункт 51 рішення від 22.10.1996 за заявами № № 22083/93, 22095/93 у справі "Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства"; пункт 570 рішення від 20.09.2011 за заявою № 14902/04 у справі "ВАТ "Нафтова компанія "Юкос" проти Росії").
35. З урахуванням вищезазначеного суд касаційної інстанції зауважує, що застосування інституту позовної давності є одним з інструментів, який забезпечує дотримання принципу юридичної визначеності, тому, вирішуючи питання про застосування позовної давності, суд має повно з`ясувати усі обставини, пов`язані з фактом обізнаності та об`єктивної можливості особи бути обізнаною щодо порушення її прав та законних інтересів, ретельно перевірити доводи учасників справи у цій частині, дослідити та надати належну оцінку наданим ними в обґрунтування своїх вимог та заперечень доказів.
36. У справі, що наразі розглядається Верховним Судом, суди встановили порушення законодавства при укладенні договору від 20.04.2006, оскільки на підставі цього договору було відчужено нерухоме майно, дозвіл на відчуження якого Кабінетом Міністрів України не надавався.
37. Водночас, суди встановили, що Відповідачами 1, 2 у справі заявлено про застосування до вимог позивача наслідків спливу строків позовної давності, з посиланням на те, що оспорюваний договір укладено 20.04.2006, а з позовом Прокурор звернувся лише у 2018 році. Крім того, Відповідач-2 зазначав про те, що Прокуророві та Позивачеві було відомо про укладення оспорюваного договору та, відповідно про порушення прав Позивача, оскільки в ході розгляду справи №5015/2804/12 за позовом Першого заступника військового прокурора Західного регіону України в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України та уповноваженого органу - Львівської ОДА до Львівської міської ради, ТОВ "Архібуд", за участю третьої особи 1, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Управління державного комітету земельних ресурсів у м. Львові, та третьої особи 2, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача ГО "Правозахисний центр імені генерала УНР Володимира Сікевича" про визнання недійсним договору оренди землі від 11.12.2008, витребування з чужого незаконного володіння земельної ділянки площею 2,8939 га, неодноразово згадувався оспорюваний договір купівлі-продажу.
38. Зважаючи на зазначене, суди дійшли висновку, що позивач у справі міг довідатися про порушення свого права ще у 2011 та 2012 роках, а тому відхилили доводи Прокурора і Позивача про те, що Позивач не міг дізнатись про порушене право раніше лютого 2016 року.
39. При цьому, суди попередніх інстанцій, в порушення статей 236, 237 ГПК України, належним чином не з`ясували обставини справи, пов`язані з фактом обізнаності або об`єктивної можливості Позивача бути обізнаним щодо порушення інтересів держави, як і не встановили обставин справи, пов`язаних з визначенням початку перебігу строку позовної давності і закінчення зазначеного строку за вимогами, що є предметом позову.
40. При цьому колегія суддів звертає увагу, що порівняльний аналіз термінів "довідався" та "міг довідатися", що містяться в статті 261 Цивільного кодексу України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав. Таким чином, доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо, оскільки позивач повинен також довести той факт, що він не міг довідатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила, встановленого статтею 74 ГПК України про обов`язковість доведення стороною спору тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. В свою чергу, відповідач повинен довести, що інформацію про порушення можна було отримати раніше.
41. Зазначеного не врахували суди попередніх інстанцій, зазначивши лише про те, що Прокурору стало відомо про порушення прав Позивача під час проведення Військовою прокуратурою Західного регіону України перевірки виконання розпорядження КМУ від 13.07.2005 № 258-р, а Позивач міг довідатися про порушення свого права після направлення прокуратурою листа Позивачу з інформацією про проведення вказаної перевірки. Крім того, суди вказали, що Прокурору було відомо про порушення прав Позивача, зважаючи на розгляд господарськими судами справи № 5015/2804/12 за позовом Першого заступника військового прокурора Західного регіону України в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України та уповноваженого органу - Львівської ОДА до Львівської міської ради, ТОВ "Архібуд", за участю третьої особи 1, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: Управління державного комітету земельних ресурсів у м. Львові, та третьої особи 2, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: ГО "Правозахисний центр імені генерала УНР Володимира Сікевича" про визнання недійсним договору оренди землі від 11.12.2008, витребування з чужого незаконного володіння земельної ділянки площею 2,8939 га, у якій неодноразово згадувався оспорюваний договір.
42. Встановивши зазначене суди дійшли висновку, що позивач міг довідатися про порушення свого права ще у 2011 та 2012 роках, при цьому, суди зазначили, що Позивачем не надано суду доказів на підтвердження неможливості дізнатись про порушене право раніше лютого 2016 року.
43. Отже, судами не враховано положень ст. 237 ГПК України, якою встановлено, що при ухваленні рішення суд вирішує такі питання, зокрема:
1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються;
2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження;
3) яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин;
44. Господарський суд, відповідно до статті 86 ГПК України, оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
45. Наведена норма зобов`язує суд у кожному конкретному випадку оцінювати наявні докази в їх сукупності, з урахуванням повноти встановлення всіх обставин справи, які необхідні для правильного вирішення спору.
46. При цьому, колегія суддів зазначає, що усебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування всіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язками, відносинами і залежностями. Таке з`ясування запобігає однобічності та забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.
47. Не врахувавши зазначеного суди дійшли передчасного висновку, про необґрунтованість доводів позивача про поважність причин пропуску строку позовної давності, при цьому так і не встановивши конкретний момент початку відліку строку позовної давності.
48. Тоді як, аналіз наведених норм права щодо "інституту позовної давності" в сукупності із нормами Господарського процесуального кодексу України, що обмежують повноваження касаційного суду в частині здійснення додаткової оцінки доказів та обставин справи, не дають Верховному Суду підстав та можливостей для самостійного визначення обставин дати початку перебігу строку позовної давності, однак не обмежують його у перевірці правильності встановлення судами попередніх інстанцій початку відліку такого строку.
49. Подібний правовий висновок викладено в постановах Верховного Суду від 17.09.2019 у справі № 910/14469/18, від 23.01.2020 у cправі №916/2128/18.
50. З огляду на вищевикладене, висновки судів попередніх інстанцій про відмову у позові з підстав пропуску строку позовної давності є передчасними та такими, що зроблені без встановлення істотних обставин справи, що стосуються порушення строку позовної давності на звернення з позовними вимогами у справі.
51. Отже, доводи скаржника про те, що господарські суди попередніх інстанції, приймаючи оскаржувані судові рішення, неправильно застосували положення ст.ст. 256, 257, 261 Цивільного кодексу України та не врахували висновків Верховного Суду щодо застосування вказаних положень законодавства, знайшли своє підтвердження.
52. Відповідно до статті 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
53. Разом з тим, як вбачається з оскаржуваних судових рішень, вони зазначеним критеріям не відповідають, а суд касаційної інстанції позбавлений можливості встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
54. Зважаючи на викладене, суд касаційної інстанції, вважає, прийнятними доводи Прокурора про порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваних судових рішень, підстави касаційного оскарження визначені п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України знайшли своє підтвердження під час касаційного перегляду справи.
55. З урахуванням викладеного, суд касаційної інстанції констатує, що судами попередніх інстанцій належним чином не досліджено всіх обставин у даній справі та не надано їм належної правової оцінки, з урахуванням вищезазначених положень матеріального права, що є порушенням частини 3 п. 1 ст. 310 ГПК України, та підставою для скасування судових рішень, враховуючи повноваження суду касаційної інстанції, визначені у ст. 300 ГПК України, постанова Північного апеляційного господарського суду від 13.01.2021 та рішення Господарського суду міста Києва від 23.07.2020 підлягають скасуванню, а справа - направленню на новий розгляд до суду першої інстанції.