1. Правова система ipLex360
  2. Судові прецеденти
  3. Постанова суду


ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 травня 2021 року

м. Київ

справа № 1.380.2019.005739

касаційне провадження № К/9901/22607/20

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Гончарової І.А.,

суддів - Олендера І.Я., Ханової Р.Ф.,

розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Офісу великих платників податків ДПС

на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 02 березня 2020 року (головуючий суддя - Гулик А.Г.)

та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 04 серпня 2020 року (колегія суддів у складі: головуючий суддя - Гудим Л.Я.; судді - Довгополов О.М., Святецький В.В.)

у справі № 1.380.2019.005739

за позовом Приватного підприємства "Оліяр"

до Офісу великих платників податків ДПС

про визнання протиправними і скасування податкових повідомлень-рішень,

В С Т А Н О В И В:

У листопаді 2019 року Приватне підприємство "Оліяр" (далі - ПП "Оліяр"; позивач; платник) звернулося до суду з адміністративним позовом до Офісу великих платників податків ДПС (далі - Офіс ВПП ДПС; відповідач; контролюючий орган) про визнання протиправними і скасування податкових повідомлень-рішень від 10 серпня 2017 року № 0008144814 у повному обсязі та від 10 серпня 2017 року № 0008154814 в частині зменшення розміру від`ємного значення суми податку на додану вартість на 1540279,44 грн.

Львівський окружний адміністративний суд рішенням від 02 березня 2020 року позов задовольнив повністю.

Восьмий апеляційний адміністративний суд постановою від 04 серпня 2020 року рішення суду першої інстанції залишив без змін.

Офіс ВПП ДПС звернувся до суду касаційної інстанції з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Львівського окружного адміністративного суду від 02 березня 2020 року, постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 04 серпня 2020 року та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

В обґрунтування своїх вимог відповідач посилається на порушення судами норм матеріального та процесуального права. При цьому зазначає про безтоварний характер господарських операцій із придбання позивачем ріпаку та соняшника, врожаю 2016 року, в Товариства з обмеженою відповідальністю "Олія+О".

Верховний Суд ухвалою від 22 жовтня 2020 року відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою Офісу ВПП ДПС.

16 листопада 2020 року від позивача надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому він зазначив, що доводи касаційної скарги не спростовують правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, а також наголосив на реальності оспорюваних поставок.

Переглядаючи оскаржувані судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевіряючи дотримання судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права при встановленні фактичних обставин у справі та правильність застосування ними норм матеріального права, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на таке.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем проведено документальну позапланову виїзну перевірку ПП "Оліяр" з питань господарських відносин із Товариством з обмеженою відповідальністю "Олія+О" за вересень, жовтень, листопад 2016 року, а також документального підтвердження використання у власній господарській діяльності товарів, робіт (послуг) або подальшої реалізації цих товарів, робіт (послуг) від вищевказаного контрагента, та з метою здійснення контролю за дотриманням вимог податкового законодавства, за результатами якої складено акт від 31 липня 2017 року № 144/28-10-48-17/32461721.

Перевіркою встановлено порушення позивачем вимог підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134, пункту 135.1 статті 135, пунктів 198.1, 198.3, 198.6 статті 198 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - ПК України) у зв`язку з неправомірним формуванням даних податкового обліку за наслідками придбання ріпаку та соняшника, врожаю 2016 року, в Товариства з обмеженою відповідальністю "Олія+О" за договором поставки від 14 вересня 2016 року № 7ШС/1409-01, з огляду на удаваний (фіктивний) характер проведених поставок.

Обґрунтовуючи свою позицію, Офіс ВПП ДПС посилався на відсутність у постачальника позивача в достатній кількості трудових ресурсів, основних, виробничих та транспортних засобів, необхідних для здійснення оспорюваних поставок, а також неможливість простеження ланцюга придбання товарно-матеріальних цінностей, реалізованих Товариством з обмеженою відповідальністю "Олія+О" платнику.

Крім того, відповідач звертав увагу на здійснення Товариством з обмеженою відповідальністю "Олія+О" в охоплений перевіркою період господарських операцій із Товариством з обмеженою відповідальністю "Конкордвест" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Тіфорбуд", які мають ознаки фіктивності.

На підставі зазначеного акта перевірки та з огляду на вказані порушення Офісом ВПП ДПС 10 серпня 2017 року прийнято податкові повідомлення-рішення: № 0008144814, згідно з яким збільшено суму грошового зобов`язання з податку на прибуток у розмірі 109097,00 грн за основним платежем та 54549,00 грн за штрафними (фінансовими) санкціями; № 0008154814, згідно з яким зменшено розмір від`ємного значення суми податку на додану вартість на 1540279,44 грн.

Надаючи оцінку правомірності прийняття відповідачем названих актів індивідуальної дії в оскаржуваній частині, Верховний Суд виходить із такого.

Відповідно до пункту 44.1 статті 44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Згідно зі статтею 1 Закону України від 16 липня 1999 року № 996-XIV "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - Закон № 996-XIV) первинним документом є документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до частини першої статті 9 Закону № 996-XIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Отже, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків як обов`язкова ознака господарської операції кореспондує з нормами ПК України.

Так, підпунктом 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 ПК України передбачено, що об`єктом оподаткування податком на прибуток є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень цього розділу.

Згідно з пунктом 198.3 статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг.

Відповідно до пункту 198.6 статті 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Таким чином, витрати для цілей визначення фінансового результату до оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об`єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені та підтверджені належним чином оформленими первинними документами, що відображають реальність господарських операцій, які є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Застосовуючи зазначені правила оподаткування при оцінці оспорюваних господарських операцій, судові інстанції встановили, що вони є реальними та підтверджуються долученими ПП "Оліяр" до матеріалів справи належним чином оформленими копіями документів, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку та які містять достатні дані про зміст господарських операцій та їх учасників, підтверджують фактичність здійснення таких операцій, а саме: накладних; податкових накладних; товарно-транспортних накладних; посвідчень якості; платіжних доручень.

Контролюючим органом, у свою чергу, не наведено переконливих доводів, що ґрунтуються на об`єктивній інформації та спростовують факти господарської діяльності, засвідчені вказаними документами, а також не представлено жодних доказів на підтвердження того, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі.

Не подано відповідачем і жодних доказів на підтвердження недобросовісності позивача як платника податків або можливої фіктивності його безпосереднього постачальника - Товариства з обмеженою відповідальністю "Олія+О", як-от: пояснень посадової особи щодо її непричетності до фінансово-господарської діяльності очолюваної юридичної особи, судових рішень, вироків тощо, не наведено будь-яких доводів щодо здійснення ПП "Оліяр" розглядуваних операцій за відсутності розумних економічних причин (ділової мети) та наміру одержати економічний ефект тощо.

Твердження відповідача про те, що Товариство з обмеженою відповідальністю "Олія+О" не мало необхідних ресурсів для провадження господарської діяльності, також обґрунтовано відхилено судами попередніх інстанцій, оскільки вони не підтверджені належними та допустимими доказами, а ґрунтуються виключно на припущеннях Офісу ВПП ДПС.

Більш того, колегія суддів вважає за необхідне звернути увагу на висновок Верховного Суду, висловлений, зокрема, в постановах від 17 квітня 2018 року у справі № 826/14549/15, від 06 лютого 2018 року у справі № 816/166/15-а, від 13 серпня 2020 року у справі №520/4829/19, від 21 жовтня 2020 року у справі №140/1845/19, згідно з яким відсутність у контрагента матеріальних та трудових ресурсів не виключає можливості реального виконання ним господарської операції, оскільки залучення працівників є можливим за договорами цивільно-правового характеру, аутсорсингу та аутстафінгу (оренда персоналу). Основні та транспортні засоби можуть перебувати в постачальника на праві оренди або лізингу.

За таких обставин доводи судових інстанцій про необ`єктивність твердження контролюючого органу щодо неправомірності формування позивачем даних податкового обліку за здійсненими з Товариством з обмеженою відповідальністю "Олія+О" господарськими операціями ґрунтується на правильному застосуванні норм матеріального права.

З огляду на викладене та враховуючи, що за правилами частини другої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази, а суди попередніх інстанцій не допустили порушення норм процесуального права, які б могли вплинути на встановлення дійсних обставин справи, та правильно застосували норми матеріального права, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги Офісу ВПП ДПС без задоволення, а оскаржених судових рішень - без змін.

Керуючись статтями 341, 343, 349, 351, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -


................
Перейти до повного тексту