ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
28 травня 2021 року
м. Київ
справа № 1.380.2019.006091
касаційне провадження № К/9901/20899/20
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Гончарової І.А.,
суддів - Ханової Р.Ф., Юрченко В.П.,
розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Головного управління ДПС у Львівській області
на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 29 січня 2020 року (головуючий суддя - Кедик М.В.)
та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 08 липня 2020 року (колегія суддів у складі: головуючий суддя - Коваль Р.Й.; судді - Гуляк В.В., Ільчишин Н.В.)
у справі № 1.380.2019.006091
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління ДПС у Львівській області
про визнання протиправними і скасування рішень, податкових повідомлень-рішень, вимоги про сплату недоїмки,
В С Т А Н О В И В:
У листопаді 2019 року ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 ; позивач; платник) звернувся до суду з адміністративним позовом до Головного управління ДПС у Львівській області (далі - ГУ ДПС у Львівській області; відповідач; контролюючий орган), в якому просив визнати протиправними та скасувати: рішення від 13 червня 2019 року № 12 про застосування штрафних санкцій; податкові повідомлення-рішення від 11 червня 2019 року № 11, від 11 червня 2019 року № 10, від 11 червня 2019 року № 7, від 11 червня 2019 року № 0007391307, від 11 червня 2019 року № 0007381307, від 11 червня 2019 року № 0007341307; вимогу від 11 червня 2019 року № Ф-8 про сплату боргу (недоїмки); рішення від 11 червня 2019 року № 9 про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску, а також визнати припиненим публічне обтяження - податкову заставу, яка зареєстрована 01 жовтня 2019 року № 27052914 у Державному реєстрі обтяжень рухомого майна (податкові застави) - невизначене майно, майно згідно з актом опису від 25 вересня 2019 року № 3149/10/13-01-51-08/336, а також рішенням про опис майна в податкову заставу від 08 серпня 2019 року № 38792/10/50.17-15.
Львівський окружний адміністративний суд рішенням від 29 січня 2020 року позов задовольнив повністю.
Восьмий апеляційний адміністративний суд постановою від 08 липня 2020 року рішення суду першої інстанції залишив без змін.
ГУ ДПС у Львівській області звернулося до суду касаційної інстанції з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Львівського окружного адміністративного суду від 29 січня 2020 року, постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 08 липня 2020 року та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.
В обґрунтування своїх вимог відповідач посилається на порушення судами норм матеріального та процесуального права. При цьому зазначає, що будівництво та подальший продаж ОСОБА_1 протягом 2016 - 2018 років об`єктів нерухомого майна (квартир та нежитлових приміщень) є підприємницькою діяльністю, оскільки такі операції здійснювалися позивачем систематично та з метою отримання прибутку.
Верховний Суд ухвалою від 24 листопада 2020 року відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою ГУ ДПС у Львівській області.
Відзиву на касаційну скаргу від позивача не надійшло, що в силу частини четвертої статті 338 Кодексу адміністративного судочинства України не перешкоджає перегляду рішень судів першої та апеляційної інстанцій.
Переглядаючи оскаржувані судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевіряючи дотримання судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права при встановленні фактичних обставин у справі та правильність застосування ними норм матеріального права, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на таке.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем проведено документальну позапланову невиїзну перевірку фізичної особи ОСОБА_1 щодо своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати усіх передбачених Податковим кодексом України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - ПК України) податків та зборів, дотримання валютного та іншого законодавства, контроль за яким покладено на контролюючі органи, за період з 01 січня 2016 року по 31 грудня 2018 року, правильності нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за період з 01 січня 2016 року по 31 грудня 2018 року, за результатами якої складено акт від 26 квітня 2019 року № 657/13.7/ НОМЕР_1 .
Перевіркою встановлено порушення позивачем вимог:
- пункту 167.1 статті 167, пункту 177.2 статті 177 ПК України, в результаті чого занижено податок на доходи фізичних осіб за період з 01 січня 2016 року по 31 грудня 2018 року на загальну суму 1368822,52 грн;
- пункту 4 частини першої статті 4, абзацу першого пункту 2 частини першої статті 7, абзацу першого частини п`ятої статті 8, абзаців третього, п`ятого частини восьмої статті 9 Закону України від 08 липня 2010 року № 2464-VІ "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - Закон № 2464-VІ), в результаті чого занижено єдиний внесок із сум отриманого доходу в загальному розмірі 264462,00 грн за 2016 рік;
- пункту 187.1 статті 187, пунктів 200.1, 200.2, 200.4 статті 200, пунктів 201.1, 201.10 статті 201 ПК України, внаслідок чого занижено податок на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету, за період з 11 липня 2016 року по 31 грудня 2018 року в загальному розмірі 1713777,80 грн;
- пунктів 201.1, 201.10 статті 201 ПК України з огляду на порушення граничних термінів реєстрації податкових накладних за період з січня 2017 року по грудень 2018 року;
- підпункту 163.1.1 пункту 163.1 статті 163, підпункту 164.1.3 пункту 164.1 статті 164, пунктів 177.2, 177.4 статті 177, підпунктів 1.2, 1.3, 1.6 пункту 16-1 підрозділу 10 розділу XX "Перехідні положення" ПК України, в результаті чого занижено військовий збір за охоплений перевіркою період на загальну суму 43308,00 грн;
- підпункту 49.18.1 пункту 49.18 статті 49, пункту 203.1 статті 203 ПК України у зв`язку з порушенням строків подання податкових декларацій з податку на додану вартість за липень - грудень 2016 року, січень - грудень 2017 року, січень - грудень 2018 року;
- пункту 3.2 розділу ІІІ Порядку формування та подання страхувальниками звіту щодо сум нарахованого єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затвердженого наказом Міністерства доходів і зборів України від 09 вересня 2013 року № 454, статті 6 Закону № 2464-VІ з огляду на порушення строків подання звітів щодо суми нарахованого єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за 2016 рік;
- підпункту 49.18.5 пункту 49.18 статті 49, пунктів 177.5,177.11 статті 177 ПК України у зв`язку з порушенням строків подання податкових декларацій про майновий стан і доходи за 2016 - 2018 роки;
- пункту 44.3 статті 44, пункту 85.2 статті 85 ПК України з підстави ненадання книги обліку доходів і витрат за період з 01 січня 2016 року по 31 грудня 2018 року та інших документів, що підтверджують результати здійснення господарської діяльності.
Обґрунтовуючи свою позицію, ГУ ДПС у Львівській області зазначало, що протягом охопленого перевіркою періоду ОСОБА_1 отримував доходи від провадження господарської діяльності, які згідно з нормами ПК України підлягають включенню до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу та відображенню платником у податковій декларації про майновий стан і доходи.
Так, ОСОБА_1 протягом 2016 - 2018 років здійснював будівництво багатоквартирних житлових будинків та систематичний продаж об`єктів нерухомого майна (квартир та нежитлових приміщень) фізичним особам шляхом нотаріального посвідчення договорів.
Проте, на переконання відповідача, таке будівництво та систематичний продаж фізичною особою нерухомого майна, в тому числі власного, з метою одержання прибутку слід вважати для цілей оподаткування підприємницькою діяльністю.
На підставі зазначеного акта перевірки контролюючим органом прийнято: рішення від 13 червня 2019 року № 12, згідно з яким застосовано штрафні санкції в розмірі 170,00 грн; податкове повідомлення-рішення від 11 червня 2019 року № 11, згідно з яким з яким застосовано штрафні санкції з податку на додану вартість у розмірі 5100,00 грн; податкове повідомлення-рішення від 11 червня 2019 року № 10, згідно з яким збільшено суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість у розмірі 1713777,80 грн за основним платежем та 428444,50 грн за штрафними (фінансовими) санкціями; вимогу від 11 червня 2019 року № Ф-8 щодо сплати єдиного внеску в розмірі 264462,00 грн; рішення від 11 червня 2019 року № 9, згідно з яким застосовано штрафні санкції за донарахування відповідним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску в розмірі 79338,60 грн; податкове повідомлення-рішення від 11 червня 2019 року № 7, згідно з яким застосовано штрафні санкції з податку на додану вартість у розмірі 604551,00 грн; податкове повідомлення-рішення від 11 червня 2019 року № 0007391307, згідно з яким збільшено суму грошового зобов`язання з військового збору в розмірі 43308,00 грн за основним платежем та 10827,00 грн за штрафними (фінансовими) санкціями; податкове повідомлення-рішення від 11 червня 2019 року № 0007381307, згідно з яким збільшено суму грошового зобов`язання з податку на доходи фізичних осіб, що сплачується фізичними особами за результатами річного декларування, в розмірі 1368822,52 грн за основним платежем та 342205,00 грн за штрафними (фінансовими) санкціями; податкове повідомлення-рішення від 11 червня 2019 року № 0007341307, згідно з яким застосовано штрафні санкції з податку на доходи фізичних осіб у розмірі 510,00 грн.
Надаючи оцінку правомірності прийняття відповідачем названих актів індивідуальної дії, Верховний Суд виходить із такого.
Кожна фізична особа має право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом (стаття 42 Конституції України).
Відповідно до частин другої, третьої статті 50 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) фізична особа здійснює своє право на підприємницьку діяльність за умови її державної реєстрації в порядку, встановленому законом. Інформація про державну реєстрацію фізичних осіб-підприємців є відкритою.
Якщо особа розпочала підприємницьку діяльність без державної реєстрації, уклавши відповідні договори, вона не має права оспорювати ці договори на тій підставі, що вона не є підприємцем.
Згідно з частиною першою статті 51 ЦК України до підприємницької діяльності фізичних осіб застосовуються нормативно-правові акти, що регулюють підприємницьку діяльність юридичних осіб, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин.
Враховуючи викладене, реалізацію конституційного права фізичної особи на здійснення підприємницької діяльності законодавство пов`язує із виконанням обов`язкової умови - державної реєстрації особи як фізичної особи-підприємця.
При цьому фізична особа, яка бажає реалізувати своє конституційне право на підприємницьку діяльність, після проходження відповідних реєстраційних та інших передбачених законодавством процедур за жодних умов не втрачає і не змінює свого статусу фізичної особи, якого вона набула з моменту народження, а лише набуває до нього нової ознаки - підприємця. У свою чергу, правовий статус фізичної особи-підприємця сам собою не впливає на будь-які правомочності фізичної особи, зумовлені її цивільною право- і дієздатністю, та не обмежує їх.
Такі висновки викладено Великою Палатою Верховного Суду, зокрема, в постановах від 25 лютого 2020 року у справі № 916/385/19, від 30 червня 2020 року у справі № 235/445/18, від 03 листопада 2020 року у справі № 916/617/17.
Відповідно до частини п`ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосування норми до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Отже, "фізична особа-підприємець" та "фізична особа" мають різний правовий статус, у тому числі, й у сфері оподаткування, а тому для цілей оподаткування необхідно надавати оцінку конкретним правовідносинам у контексті того, чи виступає особа у них як підприємець, чи як фізична особа.
Оподаткування доходу фізичних осіб регламентовано розділом IV ПК України, відповідно до підпункту 163.1.1 пункту 163.1 статті 163 якого об`єктом оподаткування фізичної особи-резидента є загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід.
Згідно з підпунктом 164.2.4 пункту 164.2 статті 164 ПК України до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включаються частина доходів від операцій з майном, розмір якої визначається згідно з положеннями статей 172 - 173 цього Кодексу.
Ставки податку встановлені статтею 167 ПК України.
За правилами пункту 167.1 цієї статті ставка податку становить 18 відсотків бази оподаткування щодо доходів, нарахованих (виплачених, наданих) (крім випадків, визначених у пунктах 167.2 - 167.5 цієї статті) у тому числі, але не виключно у формі: заробітної плати, інших заохочувальних та компенсаційних виплат або інших виплат і винагород, які нараховуються (виплачуються, надаються) платнику у зв`язку з трудовими відносинами та за цивільно-правовими договорами.
Водночас пунктом 167.2 цієї статті встановлено, що ставка податку становить 5 відсотків бази оподаткування у випадках, прямо визначених розділом IV ПК України.
Такий випадок передбачено статтею 172 ПК України, якою встановлено оподаткування доходу від операцій з продажу (обміну) об`єктів нерухомого майна.
Абзацом першим пункту 172.1 цієї статті передбачено, що дохід, отриманий платником податку від продажу (обміну) не частіше одного разу протягом звітного податкового року житлового будинку, квартири або їх частини, кімнати, садового (дачного) будинку (включаючи земельну ділянку, на якій розташовані такі об`єкти, а також господарсько-побутові споруди та будівлі, розташовані на такій земельній ділянці), а також земельної ділянки, що не перевищує норми безоплатної передачі, визначеної статтею 121 Земельного кодексу України залежно від її призначення, та за умови перебування такого майна у власності платника податку понад три роки, не оподатковується.
Згідно з пунктом 172.2 цієї статті дохід, отриманий платником податку від продажу протягом звітного податкового року більш як одного з об`єктів нерухомості, зазначених у пункті 172.1 цієї статті, або від продажу об`єкта нерухомості, не зазначеного в пункті 172.1 цієї статті, підлягає оподаткуванню за ставкою, визначеною пунктом 167.2 статті 167 цього Кодексу. У такому самому порядку оподатковується дохід від продажу (обміну) об`єкта незавершеного будівництва.
Статтею 177 ПК України врегульовано оподаткування доходів, отриманих фізичною особою-підприємцем від провадження господарської діяльності, крім осіб, що обрали спрощену систему оподаткування.
Так, доходи фізичних осіб-підприємців, отримані протягом календарного року від провадження господарської діяльності, оподатковуються за ставкою, визначеною пунктом 167.1 статті 167 цього Кодексу (пункт 177.1 статті 177 ПК України).
Як зазначено вище, впродовж 2016 - 2018 років позивач, не перебуваючи у статусі суб`єкта підприємницької діяльності, здійснив будівництво об`єктів нерухомого майна (квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирних житлових будинків), які в подальшому продав фізичним особам.
А відтак, відповідно до пункту 172.2 статті 172 ПК України у ОСОБА_1 виник обов`язок сплатити податок з отриманого доходу за ставкою, визначеною пунктом 167.2 статті 167 цього Кодексу (у розмірі 5 %), а підстави для застосування до спірних правовідносин правил оподаткування доходів, отриманих фізичною особою-підприємцем від провадження господарської діяльності, встановлених статтею 177 ПК України, відсутні.
Відповідно до частини першої статті 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.
Цей правовий принцип дотично до спірних правовідносин слід розуміти так, що право платника зареєструватися підприємцем не може бути обов`язком; платник податку - фізична особа не повинен сплачувати податки в розмірі, встановленому для фізичної особи-підприємця.
За визначенням статті 42 Господарського кодексу України (далі - ГК України) підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб`єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.
Суб`єктами господарювання у розумінні статті 55 ГК України, зокрема, є громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані відповідно до закону як підприємці.
Отже, фізичні особи можуть вважатися суб`єктами господарювання тільки за умови здійснення ними господарської діяльності і реєстрації їх як підприємців. І лише зареєстровані підприємці зобов`язані сплачувати податки, передбачені для підприємців, оскільки саме з моменту реєстрації особа набуває відповідний правовий статус.
При цьому реєстрація суб`єктом господарювання є добровільним рішенням фізичної особи. Чинним законодавством України не передбачено надання фізичній особі статусу фізичної особи-підприємця в обхід встановленої процедури, в тому числі й примусово, за рішенням будь-якого суб`єкта владних повноважень.
Аналогічний за змістом висновок щодо застосування норм пунктів 177.1, 172.2 статті 172 ПК України у подібних правовідносинах викладно в постанові Верховного Суду від 25 травня 2020 року у справі № 810/1963/18.
За встановлених у цій справі обставин відсутні й підстави для покладення на ОСОБА_1 обов`язку зі сплати військового збору згідно з податковим повідомленням-рішенням від 11 червня 2019 року № 0007391307.
За правилами абзацу четвертого пункту 179.2 статті 179 ПК України відповідно до цього розділу обов`язок платника податку щодо подання податкової декларації вважається виконаним і податкова декларація не подається, якщо такий платник податку отримував доходи, зокрема від операцій продажу (обміну) майна, дарування, при нотаріальному посвідченні договорів за якими був сплачений податок відповідно до цього розділу.
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що позивач продав об`єкти нерухомого майна на підставі нотаріально посвідчених договорів зі сплатою податку на доходи в розмірі 5 % у передбаченому пунктом 172.2 статті 172 ПК України порядку.
Отже, в силу норми абзацу четвертого пункту 179.2 статті 179 ПК України в ОСОБА_1 відсутній обов`язок щодо подання податкових декларацій про майновий стан і доходи за 2016 - 2018 роки.
З огляду на відсутність у ОСОБА_1 статусу суб`єкта підприємницької діяльності відсутній в останнього й обов`язок щодо ведення книги обліку доходів і витрат.
Оскільки позивач не є суб`єктом підприємницької діяльності, він не належить і до платників єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування відповідно статті 4 Закону № 2464-VI, у зв`язку чим рішення від 13 червня 2019 року № 12 про застосування штрафних санкцій; вимога від 11 червня 2019 року № Ф-8 про сплату боргу (недоїмки) та рішення від 11 червня 2019 року № 9 про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску прийняті контролюючим органом безпідставно.
Відповідно до пункту 15.1 статті 15 ПК України платниками податків визнаються фізичні особи (резиденти і нерезиденти України), юридичні особи (резиденти і нерезиденти України) та їх відокремлені підрозділи, які мають, одержують (передають) об`єкти оподаткування або провадять діяльність (операції), що є об`єктом оподаткування згідно з цим Кодексом або податковими законами, і на яких покладено обов`язок із сплати податків та зборів згідно з цим Кодексом.
Відповідно до підпункту 2 пункту 180.1 статті 180 ПК України для цілей оподаткування платником податку на додану вартість є будь-яка особа, що зареєстрована або підлягає реєстрації як платник податку.
Пунктом 181.1 статті 181 ПК України передбачено, що у разі якщо загальна сума від здійснення операцій з постачання товарів/послуг, що підлягають оподаткуванню згідно з цим розділом, у тому числі з використанням локальної або глобальної комп`ютерної мережі, нарахована (сплачена) такій особі протягом останніх 12 календарних місяців, сукупно перевищує 1000000 гривень (без урахування податку на додану вартість), така особа зобов`язана зареєструватися як платник податку у контролюючому органі за своїм місцезнаходженням (місцем проживання) з дотриманням вимог, передбачених статтею 183 цього Кодексу, крім особи, яка є платником єдиного податку першої - третьої групи.
Відповідно до пункту 183.2 статті 183 ПК України у разі обов`язкової реєстрації особи як платника податку реєстраційна заява подається до контролюючого органу не пізніше 10 числа календарного місяця, що настає за місяцем, в якому вперше досягнуто обсягу оподатковуваних операцій, визначеного у статті 181 цього Кодексу.
Пунктом 183.10 статті 183 ПК України передбачено, що будь-яка особа, яка підлягає обов`язковій реєстрації як платник податку, і у випадках та в порядку, передбачених цією статтею, не подала до контролюючого органу реєстраційну заяву, несе відповідальність за ненарахування або несплату цього податку на рівні зареєстрованого платника без права нарахування податкового кредиту та отримання бюджетного відшкодування.
Збільшуючи позивачу суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість згідно з податковим повідомленням-рішенням від 11 червня 2019 року № 10, контролюючий орган виходив із того, що загальна сума від здійснення ОСОБА_1 операцій із постачання товарів (нерухомого майна), що підлягає оподаткуванню, в період з 01 січня 2016 року по 31 березня 2016 року перевищила сукупно 1000000,00 грн (становила 1958530,00 грн), а тому він зобов`язаний був зареєструватися як платник податку на додану вартість з дотриманням вимог статті 183 ПК України з 11 липня 2016 року.
Утім, відповідно до підпункту 197.1.14 пункту 197.1 статті 197 ПК України звільняються від оподаткування операції з постачання житла (об`єктів житлового фонду), крім їх першого постачання, якщо інше не передбачено цим підпунктом.
У цьому підпункті перше постачання житла (об`єкта житлового фонду) означає:
а) першу передачу готового новозбудованого житла (об`єкта житлового фонду) у власність покупця або постачання послуг (включаючи вартість придбаних за рахунок виконавця матеріалів) із спорудження такого житла за рахунок замовника;
б) перший продаж реконструйованого або капітально відремонтованого житла (об`єкта житлового фонду) покупцю, який є особою, іншою, ніж власник такого об`єкта на момент виведення його з експлуатації (використання) у зв`язку з такою реконструкцією або капітальним ремонтом, або постачання послуг (включаючи вартість придбаних за рахунок виконавця матеріалів) на таку реконструкцію чи капітальний ремонт за рахунок замовника.
Норми цього підпункту поширюються також на перший продаж дачних або садових будинків, а також будь-яких інших об`єктів власності, зареєстрованих згідно із законодавством як житло (житловий фонд).
Зміст норм підпункту 197.1.14 пункту 197.1 статті 197 ПК України дає підстави для висновку, що операцією з першого постачання житла буде вважатися операція з передачі права власності (оформлення правовстановлюючих документів) до першого власника такого житла, незалежно від джерел фінансування будівництва: чи за рахунок власних коштів забудовника, чи за рахунок учасників фонду фінансування будівництва, чи за кошти держателів облігацій. Така операція з першого постачання житла підлягає оподаткуванню податком на додану вартість на загальних підставах.
У свою чергу, операції з подальшого постачання житла (об`єктів житлового фонду) звільняються від оподаткування.
Отже, у випадку, коли після завершення будівництва правовстановлюючі документи на новозбудоване житло оформлюються на замовника, а пізніше згідно з договорами купівлі-продажу квартир з фізичними особами переоформлюються на таких фізичних осіб, операцією з першого постачання житла буде вважатися операція оформлення правовстановлюючих документів на замовника. Подальше переоформлення права власності на фізичних осіб, у розумінні норм ПК України, не буде вважатися операцією з першого постачання житла, а тому дана операція звільняється від оподаткування податком на додану вартість відповідно до статті 197 ПК України.
Наведеного висновок щодо застосування підпункту 197.1.14 пункту 197.1 статті 197 ПК України дійшов Верховний Суд у постановах від 27 лютого 2018 року у справі № 826/1513/17, від 10 грудня 2019 року у справі № 817/223/15, від 06 листопада 2020 року у справі № 826/6329/16.
Як встановлено судами попередніх інстанцій, продані позивачем об`єкти нерухомого майна (квартири та нежитлові приміщення) були оформлені на нього, а відтак подальше переоформлення права власності на фізичних осіб відповідно до договорів купівлі-продажу не вважається операцією з першого постачання житла в розумінні підпункту 197.1.14 пункту 197.1 статті 197 ПК України та, відповідно, такі операції звільнені від оподаткування податком на додану вартість.
З огляду на викладене та враховуючи, що за правилами частини другої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази, а суди попередніх інстанцій не допустили порушення норм процесуального права, які б могли вплинути на встановлення дійсних обставин справи, та правильно застосували норми матеріального права, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги ГУ ДПС у Львівській області без задоволення, а оскаржених судових рішень - без змін.
Керуючись статтями 341, 343, 349, 351, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -