ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
28 травня 2021 року
м. Київ
справа № 640/3040/21
адміністративне провадження № К/9901/13646/21
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючої судді - Блажівської Н.Є.,
суддів: Білоуса О.В., Желтобрюх І.Л.,
розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу Консорціума "Військово-будівельна індустрія"
на ухвалу Шостого апеляційного адміністративного суду від 12 квітня 2021 року (судді Федотов І.В., Сорочко Є.О., Коротких А.Ю.).
у справі за позовом Консорціума "Військово-будівельна індустрія"
до Головного управління ДПС у м. Києва
про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,
В С Т А Н О В И В:
1. ІСТОРІЯ СПРАВИ
1.1. Короткий зміст позовних вимог
Консорціум "Військово-будівельна індустрія" (далі - Позивач) звернувся до суду з позовом, в якому просив визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у м. Києві (далі - Відповідач) від 5 жовтня 2020 року № 0857140411.
1.2. Обставини, що передували прийняттю оскаржуваної ухвали
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 15 лютого 2021 року позовну заяву повернуто.
Не погоджуючись із прийнятим рішенням суду першої інстанції, Позивачем подано апеляційну скаргу.
Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 10 березня 2021 року відкрито апеляційне провадження та призначено справу до апеляційного розгляду в порядку письмового провадження.
1.3. Короткий зміст ухвали і мотиви її прийняття
Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 12 квітня 2021 року апеляційне провадження за апеляційною скарго Консорціума "Військово-будівельна індустрія" на ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 15 лютого 2021 року закрито.
Постановляючи це рішення, суд апеляційної інстанції з посиланням на положення частини другої статті 305 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) зазначив, що в ордері на надання правничої (правової) допомоги не зазначено конкретного найменування суду, в якому адвокат Терновий Руслан Богданович уповноважений представляти інтереси Консорціума "Військово-будівельна індустрія", тому провадження у справі №640/3040/21 підлягає закриттю.
2. КОРОТКИЙ ЗМІСТ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ ТА ВІЗДИВУ НА НЕЇ
Не погоджуючись із рішенням суду апеляційної інстанції, Позивач звернувся з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом норм процесуального права, просив скасувати ухвалу Шостого апеляційного адміністративного суду від 12 квітня 2021 року і повернути матеріали справи для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.
Позивач у своїй касаційній скарзі зазначає, що ордер надання правової допомоги від 24 квітня 2020 року серія АА №1024669 містить усі обов`язкові реквізити, скаржником дотримано вимог Положення про ордер на надання правової допомоги та порядок ведення реєстру ордерів, оскільки в ордері у графі "Назва органу, в якому надається правова допомога" вказано "у всіх судах України", що є достатнім та необхідним підтвердженням уповноваження адвоката надавати правову допомогу клієнту та представляти його інтереси в будь-яких судах України, без уточнення/зазначення територіальної, інстанційної, предметної та суб`єктної юрисдикції.
Відзив або заперечення на касаційну скаргу не надходили, що не перешкоджає її розгляду по суті.
3. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
3.1. Оцінка доводів учасників справи і висновку апеляційної інстанції
Згідно з пунктом 6 частини третьої статті 2 КАС України забезпечення права на апеляційний перегляд справи є однією з основних засад (принципів) адміністративного судочинства.
Пункт 8 частини другої статті 129 Конституції України серед основних засад судочинства закріплює забезпечення права на апеляційний перегляд справи.
Цим конституційним положенням кореспондують норми статті 14 Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" і статті 13 КАС України.
Згідно з пунктом 1 частини четвертої статті 298 КАС України апеляційна скарга не приймається до розгляду і повертається судом апеляційної інстанції, якщо апеляційна скарга подана особою, яка не має адміністративної процесуальної дієздатності, не підписана або підписана особою, яка не має права її підписувати, або особою, посадове становище якої не зазначено.
Відповідно до частини першої статті 55 КАС України сторона, третя особа в адміністративній справі, а також особа, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, може брати участь у судовому процесі особисто (самопредставництво) та (або) через представника.
Представником у суді може бути адвокат або законний представник (частина перша статті 57 КАС України).
Згідно з частиною четвертою статті 59 КАС України повноваження адвоката як представника підтверджуються довіреністю або ордером, виданими відповідно до Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність".
Частиною першою статті 26 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" визначено, що ордер - письмовий документ, що у випадках, встановлених цим Законом та іншими законами України, посвідчує повноваження адвоката на надання правової допомоги.
Положення про ордер на надання правничої (правової) допомоги, затверджене рішенням Ради адвокатів України від 12 квітня 2019 року № 41 (в редакції відповідно до рішення Ради адвокатів України №118 від 17 листопада 2020 року), встановлює єдині для всіх адвокатів України, адвокатських об`єднань/адвокатських бюро правила виготовлення, оформлення, зберігання, обліку ордерів.
Відповідно до підпункту 12.4 пункту 12 зазначеного Положення ордер містить назву органу, у якому надається правова допомога адвокатом із зазначенням, у випадку необхідності, виду адвокатської діяльності відповідно до статті 19 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність".
Під назвою органу розуміється як безпосередньо назва конкретного органу так і назва групи органів визначених пунктом 2 частини 1 статті 20 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" (наприклад, судові органи, органи державної влади, органи місцевого самоврядування, органи досудового слідства, правоохоронні органи тощо).
Відповідно до пунктом 2 частини 1 статті 20 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" під час здійснення адвокатської діяльності адвокат має право вчиняти будь-які дії, не заборонені законом, правилами адвокатської етики та договором про надання правової допомоги, необхідні для належного виконання договору про надання правової допомоги, зокрема представляти і захищати права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб у суді, органах державної влади та органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах, організаціях незалежно від форми власності, громадських об`єднаннях, перед громадянами, посадовими і службовими особами, до повноважень яких належить вирішення відповідних питань в Україні та за її межами.
Як установлено судом апеляційної інстанції та вбачається з матеріалів справи, в ордері серії АА №1024669 від 21 квітня 2020 року зазначено про надання адвокатом правової допомоги у будь-яких судах України, що у даному випадку є достатнім для висновку про наявність у адвоката Тернового Р.Б. права на підписання апеляційної скарги від імені Консорціума "Військово-будівельна індустрія".
За таких обставин та їх правового регулювання, висновок суду апеляційної інстанції про відсутність у Тернового Р.Б. повноважень на підписання апеляційної скарги від імені Консорціума "Військово-будівельна індустрія" є надмірно формалізованим.
Аналогічний підхід до застосування положень статті 298 КАС України у взаємозв`язку з приписами Положення про ордер на надання правничої (правової) допомоги, затверджене рішенням Ради адвокатів України від 12 квітня 2019 року № 41 викладено в постановах Верховного Суду від 9 жовтня 2020 року у справі №460/1726/19, від 22 квітня 2021 року у справі № 280/2788/20.
Водночас посилання суду апеляційної інстанції на постанову Великої Палати Верховного Суду від 5 червня 2019 року у справі №9901/847/18 є помилковим, з огляду на таке.
В зазначеній постанові Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що законодавець чітко відокремив судові органи як такі, що повинні бути окремо зазначені в ордері на надання правової допомоги, зокрема, в графі "Назва органу, в якому надається правова допомога". Отже, в ордері на надання правової допомоги має бути зазначено не абстрактний орган державної влади, а конкретна назва такого органу, зокрема, суду.
Такий висновок зроблено у правовідносинах, за змістом яких, у ордері на надання правової допомоги, який був доданий до позовної заяви, підписаної адвокатом, у графі "Назва органу, в якому надається правова допомога" було зазначено: "В органах державної влади та органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах, організаціях незалежно від форми власності і підпорядкування".
Отже, у справі №9901/847/18 в ордері на надання правової допомоги у в графі "назва органу, у якому надається правова допомога" взагалі були відсутні відомості про судові органи, тоді як у даній справі в ордері серії АА №1024669 від 21 квітня 2020 року у вищевказаній графі, зазначено "у всіх судах України, всіх податкових органах України", що у даному випадку є достатнім для висновку про наявність у адвоката Тернового Р.Б. повноважень на підписання апеляційної скарги від імені Консорціума "Військово-будівельна індустрія"
Згідно з частиною п`ятою статті 242 КАС при виборі та застосуванні норм права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. За змістом цієї норми висновок Верховного Суду повинен стосуватися застосування тих же норм права у подібних правовідносинах.
Суд апеляційної інстанції не звернув увагу на неподібність правовідносин у цій справі та у справах №9901/847/18, №620/4113/148 та безпідставно, в порушення норми частини п`ятої статті 242 КАС України, послався на висновок Великої Палати Верховного Суду.
Окремо слід звернути увагу й на дещо різне нормативне регулювання спірних правовідносин у порівнюваних справах. Так у справі, що розглядається, вимоги до ордеру визначені Положенням про ордер на надання правничої (правової) допомоги, яке затверджене рішенням Ради адвокатів України від 12 квітня 2019 року №41 (в редакції відповідно до рішення Ради адвокатів України №118 від 17 листопада 2020 року). В той час як у справі №9901/847/18 на спірні правовідносини поширювало свою дію чинне на той час Положення про ордер на надання правової допомоги та порядок ведення реєстру ордерів, затверджене Рішенням Ради адвокатів України 17 грудня 2012 року №36.
Зазначені Положення висувають різні вимоги до заповнення графи "Назва органу, в якому надається правова допомога", на що суд апеляційної інстанції уваги не звернув та внаслідок чого дійшов помилкових висновків.
Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, реалізуючи положення Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, необхідно уникати занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути реальним. Надмірний формалізм при вирішені питання щодо прийняття позовної заяви або скарги - є порушенням права на справедливий судовий захист.
Зокрема, у рішенні від 4 грудня 1995 року у справі "Беллет проти Франції" Європейський суд з прав людини зазначив, що статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод встановлені гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданих національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ до суду був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права.
У рішенні від 13 січня 2000 року у справі "Мірагаль Есколано та інші проти Іспанії" та у рішенні від 28.10.1998 у справі "Перес де Рада Каваніллес проти Іспанії" Європейський Суд з прав людини вказав, що надто суворе тлумачення внутрішніми судами процесуальної норми позбавило заявників права доступу до суду і завадило розгляду їхніх позовних вимог. Це визнано порушенням пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Рішеннями Європейського суду з прав людини визначено, що право на доступ до суду має "застосовуватися на практиці і бути ефективним" (рішення у справі Bellet v. France від 4 грудня 1995 року). Для того, щоб право на доступ було ефективним, особа "повинна мати реальну можливість оскаржити дію, що порушує його права" (рішення у справах "Bellet v. France" та "Nunes Dias v. Portugal").
Суворе трактування національним законодавством процесуального правила (надмірний формалізм) можуть позбавити заявників права звертатись до суду (рішення у справі "Perez de Rada Cavanilles v. Spain").
Також Європейським судом з прав людини зазначено, що "надмірний формалізм" може суперечити вимозі забезпечення практичного та ефективного права на доступ до суду згідно з пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Це зазвичай відбувається у випадку особливо вузького тлумачення процесуальної норми, що перешкоджає розгляду скарг заявника по суті, із супутнім ризиком порушення його чи її права на ефективний судовий захист (рішення у справах "Zubac v. Croatia", "Beles and Others v. the Czech Republic", №47273/99, пп. 50-51 та 69, та "Walchli v. France", № 35787/03, п. 29).
При цьому Європейський суд з прав людини провів лінію між формалізмом та надмірним формалізмом. Так, формалізм є явищем позитивним та необхідним, оскільки забезпечує чітке дотримання судами процесу. Надмірний же формалізм заважає практичному та ефективному доступу до суду. Формалізм не є надмірним, якщо сприяє правовій визначеності та належному здійсненню правосуддя.
Отже, як зазначила Велика Палата Верховного Суду у своєму рішенні від 5 грудня 2018 року (справа №11-989заі18) згідно з практикою Європейського суду з прав людини, реалізуючи положення Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, необхідно уникати занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише і фактичним, але і реальним. Надмірний формалізм при вирішені питання щодо прийняття позовної заяви або скарги - є порушенням права на справедливий судовий захист.
У розглядуваному випадку суд апеляційної інстанції, вирішуючи питання про наявність/відсутність у представника позивача повноваження представляти інтереси останнього, занадто формально підійшов до оцінки обставин, що позбавило позивача права на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції.
З огляду на вищенаведене суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку про наявність підстав для закриття апеляційного провадження на підставі пункту 2 частини першої статті 305 КАС України, що призвело до порушення норм процесуального права та постановлення незаконної ухвали, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі.