ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
27 травня 2021 року
м. Київ
справа № 814/229/15
адміністративне провадження № К/9901/26871/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Пасічник С.С.,
суддів: Васильєвої І.А., Юрченко В.П.,
розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Головного управління ДПС у Миколаївській області на постанову Миколаївського окружного адміністративного суду у складі судді Малих О.В. від 26 лютого 2015 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду у складі колегії суддів: головуючого судді Єщенка О.В., суддів Вербицької Н.В., Романішина В.Л. від 26 листопада 2015 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Транзас України" до Головного управління ДПС у Миколаївській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,
В С Т А Н О В И В:
У січні 2015 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Транзас України" (далі - позивач, Товариство) звернулось до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Центральному районі м. Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївській області (правонаступник - Головне управління ДПС у Миколаївській області; далі - відповідач, контролюючий орган), в якому просило визнати протиправним та скасувати податкові повідомлення-рішення від 05 січня 2015 року №0000042201, яким Товариству збільшено суму грошового зобов`язання з податку на прибуток у розмірі 4892307 грн. за основним платежем та 1079473 грн. за штрафними санкціями; №0000032201, яким збільшено суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість (далі-ПДВ) у розмірі 3040807 грн. за основним платежем та 1520404 грн. за штрафними санкціями; №0000052201 про зменшення бюджетного відшкодування ПДВ на 22405 грн.
Предметом перевірки судів у цій справі були рішення податкового органу щодо правильності визначення грошових зобов`язань зі сплати податку на прибуток та ПДВ за наслідками господарської діяльності Товариства з ТОВ "ПАР", ПП "Промтехсервіс", ТОВ "Альфа-Київбуд", ТОВ "Профінструмент-Україна", ТОВ "Техно-Торг", ТОВ "КОНУС УКРАЇНА", ТОВ "ДІДЖИТАЛ-ВІНЖ", ПП "Електрохаус", ПП "НПФ МУССОН МАРИН", ТОВ "КПІ-ТРЕЙДІНГ", ТОВ "Гефест Альянс", ПП "МАЙКЛОД-ЮГ" у період з 01 жовтня 2011 року по 31 грудня 2013 року.
Товариство не погодилось із рішеннями відповідача і послалося на необґрунтованість висновків акту перевірки, на підставі якого прийняті оскаржені податкові повідомлення-рішення.
Постановою Миколаївського окружного адміністративного суду від 26 лютого 2015 року, яка залишена без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 26 листопада 2015 року, позов задоволено повністю.
Ухвалюючи таке рішення, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, дійшов висновків про те, що у позивача наявні всі необхідні первинні документи, які підтверджують здійснення операцій між Товариством та ТОВ "ПАР", ПП "Промтехсервіс", ТОВ "Альфа-Київбуд", ТОВ "Профінструмент-Україна", ТОВ "Техно-Торг", ТОВ "КОНУС УКРАЇНА", ТОВ "ДІДЖИТАЛ-ВІНЖ", ПП "Електрохаус", ПП "НПФ МУССОН МАРИН", ТОВ "КПІ-ТРЕЙДІНГ", ТОВ "Гефест Альянс", ПП "МАЙКЛОД-ЮГ" по придбанню в останніх товарів (послуг) й подальше їх використання у власній господарській діяльності, тому Товариство, включивши до складу податкового кредиту суми ПДВ та зменшивши оподатковуваний дохід на суму валових витрат за результатами таких відносин, дотрималося передбачених законодавством умов для формування податкової вигоди; зазначив, що відповідачем не наведено, а судом не встановлено підстав, що дозволяли б дійти висновку про фактичне невиконання контрагентами своїх зобов`язань за угодами, укладеними із позивачем, а доводи контролюючого органу про порушення Товариством правил оподаткування не знайшли свого підтвердження у ході розгляду справи.
Не погоджуючись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, відповідач подав до Вищого адміністративного суду України касаційну скаргу, в якій просив їх скасувати та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позову.
В касаційній скарзі по суті зазначає про помилковість висновків судів попередніх інстанцій та прийняття ними рішення за неправильного застосування норм матеріального права, вирішення спору без повного, належного та всебічного дослідження всіх обставин справи. Насамперед йдеться про нереальність господарських операцій, на підставі яких формувався податковий кредит та валові витрати, а також про непідтвердження платником податку їх товарності відповідними доказами, що випливає із отриманої за результатами здійснених заходів з податкового контролю інформації, яка, на переконання скаржника, свідчить, що фінансово-господарська діяльність контрагентів здійснювалася поза межами правового поля; надані до перевірки документи містять недоліки в їх оформленні; відсутні сертифікати якості продукції, товарно-транспортні накладні, подорожні листи тощо.
Товариство у письмових запереченнях на касаційну скаргу проти доводів та вимог останньої заперечило, вважаючи їх безпідставними, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій, які просить залишити без змін, - обґрунтованими та законними.
Справа передана до Верховного Суду як суду касаційної інстанції в адміністративних справах відповідно до підпункту 4 пункту 1 Розділу VІІ "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
Переглянувши судові рішення в межах доводів і вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права і дотримання норм процесуального права, Верховний Суд виходить з наступного.
Так, судами попередніх інстанцій встановлено, що за результатами проведеної відповідачем документальної планової виїзної перевірки Товариства з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01 жовтня 2011 року по 31 грудня 2013 року складено акт від 16 грудня 2014 року №984/14-03-22-01/19285560, у якому, серед іншого, встановлено порушення позивачем вимог пункту 134.1 статті 134, пунктів 138.1, 138.2, 138.6, підпункту 138.8.1 пункту 138.8 статті 138, пункту 198.3 статті 198, пункту 200.1 статті 200 Податкового кодексу України (далі - ПК України), внаслідок чого занижено податок на прибуток на 4892307,00 грн. та ПДВ у розмірі 3040807,00 грн., завищено від`ємного значення ПДВ на суму 22405,00 грн.
Судами зазначено, що у акті перевірки контролюючий орган дійшов висновку про формування позивачем без достатніх правових підстав показників податкового обліку за операціями із постачальниками ТОВ "ПАР", ПП "Промтехсервіс", ТОВ "Альфа-Київбуд", ТОВ "Профінструмент-Україна", ТОВ "Техно-Торг", ТОВ "КОНУС УКРАЇНА", ТОВ "ДІДЖИТАЛ-ВІНЖ", ПП "Електрохаус", ПП "НПФ МУССОН МАРИН", ТОВ "КПІ-ТРЕЙДІНГ", ТОВ "Гефест Альянс", ПП "МАЙКЛОД-ЮГ", оскільки перевіркою документально не підтверджено здійснення таких господарських відносин. Як на підставу для такого висновку контролюючий орган вказує на здійснені заходи з податкового контролю по контрагентам та аналіз їх податкової звітності, відповідно до яких не встановлено реальності господарських взаємовідносин останніх з платниками податків по ланцюгу постачання та наявності у них необхідних ресурсів і умов для здійснення спірних операцій; дефектність документів, складених за результатами розглядуваних операцій, та їх оформлення з порушенням вимог статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16 липня 1999 року №996-XIV (далі - Закон №996-XIV); відсутність сертифікатів якості продукції, товарно-транспортних накладних, подорожних листів тощо; нехарактерність для підприємства здійснення операцій купівлі-продажу зливків із сталі й ненаправлення їх на отримання прибутку тощо.
На підставі акту перевірки відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення, які є предметом розгляду у цій справі.
В аспекті заявлених вимог, з огляду на фактичні обставини, установлені судами, Верховний Суд виходить з наступного.
Згідно пункту 44.1 статті 44 ПК України (тут і далі в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.
Підпункт 14.1.27 пункту 14.1 статті 14 ПК України визначає витрати як суму будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов`язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).
Відповідно до пункту 138.1 статті 138 ПК України витрати, що враховуються при обчисленні об`єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.
Згідно з підпунктом 138.1.1 пункту 138.1 статті 138 ПК України витрати операційної діяльності включають: собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об`єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.
За змістом пункту 138.2 статті 138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об`єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.
Підпункт 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 ПК України встановлює, що не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.
Згідно ж з підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 ПК України податковий кредит - це сума, на яку платник ПДВ має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.
Відповідно до пункту 198.1 статті 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій, зокрема, з: придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг (підпункт а).
Пункт 198.3 статті 198 ПК України встановлює, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду, зокрема, у зв`язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
У відповідності до пункту 198.2 статті 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг.
Згідно пункту 198.6 статті 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.
За визначенням статті 1 Закону №996-XIV (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.
Відповідно до частини першої статті 9 Закону №996-XIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.
Як визначено підпунктом 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 ПК України господарська діяльність - це діяльність особи, що пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.
У відповідності до статті 1 Закону №996-XIV господарська операція це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства.
Отже правові наслідки у вигляді виникнення у покупця права на формування відповідних сум податкових вигод (витрат та податкового кредиту) виникають за наявності таких обставин та підстав, зокрема: фактичного (реального) здійснення оподатковуваних операцій та їх документального підтвердження сукупністю юридично значимих (дійсних) первинних та інших документів, які зазвичай супроводжують операції певного виду; наявності у сторін спеціальної податкової правосуб`єктності та належним чином складеної податкової накладної; ділової мети, розумних економічних причин для здійснення операції й подальшого використання придбаного товару (робіт, послуг) у межах господарської діяльності платника.
Наслідки для податкового обліку створює лише фактичний рух активів, що є обов`язковою умовою для формування податкових вигод.
У справі, яка розглядається, судами встановлено, що у період, який перевірявся, Товариство було платником ПДВ.
Встановлені у акті перевірки порушення, які оспорюються позивачем, стосуються взаємовідносин Товариства з ТОВ "ПАР", ПП "Промтехсервіс", ТОВ "Альфа-Київбуд", ТОВ "Профінструмент-Україна", ТОВ "Техно-Торг", ТОВ "КОНУС УКРАЇНА", ТОВ "ДІДЖИТАЛ-ВІНЖ", ПП "Електрохаус", ПП "НПФ МУССОН МАРИН", ТОВ "КПІ-ТРЕЙДІНГ" як постачальниками товарно-матеріальних цінностей на користь позивача (легована (швидкоріжуча) сталь у зливках марки Р12Ф3, ТУ №14-1890-2004, ТУ 27.1-00190414-041:2007, шафа, відеокамери, факс, кабель, монітор, панелі жидкокристалічні, несучі конструкції, пристрої спряженія сигналу радару, блоки управління приводом антени, частотні перетворювачі для приводу антени, контролер управління радаром, монтажні комплекти, свердло зі швидкорізальної сталі та по металу, аксесуари для ноутбуків, кондиціонери тощо) та ТОВ "Гефест Альянс", ПП "МАЙКЛОД-ЮГ" як постачальниками послуг (прокладка кабелю, установка розеток, монтаж розподільних щитків, монтаж автоматів тощо).
За висновком судів операції по придбанню позивачем у вказаних підприємств товарно-матеріальних цінностей та послуг, за якими сформовані відповідні суми податкових вигод (витрати та податковий кредит), підтверджуються всіма необхідними документами (рахунками фактурами, видатковими накладними, актами виконаних робіт/наданих послуг, актами прийманням-передачі обладнання, специфікаціями, реєстрами виписаних довіреностей на отримання матеріальних цінностей, виписками по особовому рахунку тощо). Вказані документи, як зазначено судами, містять всі необхідні реквізити, відповідають вимогам Закону №996-XIV, тобто є первинними документами у розумінні цього Закону.
Контрагенти, будучи зареєстровані як юридичні особи та платники ПДВ, виписали на адресу позивача податкові накладні, на підставі яких Товариством включено до складу податкового кредиту у відповідних періодах суми сплаченого податку.
У ході розгляду справи з`ясовано, що, враховуючи особливості, передбачені договором, укладеним із ТОВ "ПАР", поставка здійснювалась вказаним постачальником власними силами та засобами, тобто позивач не мав обов`язку в оформленні товарно-транспортних накладних. Отриманий від ТОВ "ПАР" товар (легована (швидкоріжуча) сталь у зливках марки Р12Ф3, ТУ №14-1890-2004, ТУ 27.1-00190414-041:2007) реалізований позивачем на експорт із залученням комісіонерів ПП "Зовнішторгсервіс", ТОВ "ПКК Компроміс", підтвердженням чого є відповідні договори, контракти, акти прийому-передачі товару, товарно-транспортні накладні, митні декларації, інвойси, виписки по рахунку, акти здачі-прийняття робіт/послуг та звіти комісіонера; придбані у ТОВ "КОНУС УКРАЇНА" товари були реалізовані філії ДП "Дельта - лоцман" ДП "АМПУ" та Миколаївський філії концерну РРТ.
Як установили суди, придбаний товар та послуги використані у власній господарській діяльності Товариства, що не спростовано відповідачем у ході розгляду справи.
На підставі зазначених обставин та наведених доказів, суди попередніх інстанцій дійшли висновку про те, що господарські операції між позивачем та вказаними контрагентами (постачальниками) документально підтверджені та фактично здійснені з метою використання в оподатковуваних операціях; відповідачем - суб`єктом владних повноважень, на якого положеннями частини другої статті 71 КАС України покладено обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, якщо він заперечує проти адміністративного позову, в ході розгляду справи не надано доказів, які б спростовували здійснення таких операцій, свідчили б про відсутність у позивача відповідних розрахункових та інших первинних документів, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами бухгалтерського обліку, або ж невідповідності їх вимогам Закону №996-XIV, як наслідок, не доведено порушення Товариством установленого законодавством порядку формування відповідних сум податкових вигод.
Слід погодитися з висновком судів про те, що ненадання до перевірки окремих документів, зокрема товарно-транспортних накладних, а також наявність інформації за результатами податкового контролю контрагентів по ланцюгу постачання, у даному випадку, не є такими, що можуть свідчити про нереальність господарських операцій з урахуванням встановлених у справі обставин на підставі поданих позивачем доказів.
Також судами правильно зазначено, що при неможливості звірки контролюючим органом не можуть формуватися висновки за аналогією акту документальної перевірки, яка проводиться у тому числі й на підставі первинних документів, що використовуються в бухгалтерському та податковому обліку, а тому інформація, наведена у відповідних актах про неможливість проведення зустрічних звірок контрагентів, не свідчить про нездійснення господарських операцій та про порушення податкового законодавства.
Оцінивши повноту, характер, об`єктивність та юридичне значення установлених конкретних фактичних обставин справи, суди попередніх інстанцій дійшли висновку про помилковість тверджень відповідача щодо нереального характеру правовідносин позивача із ТОВ "ПАР", ПП "Промтехсервіс", ТОВ "Альфа-Київбуд", ТОВ "Профінструмент-Україна", ТОВ "Техно-Торг", ТОВ "КОНУС УКРАЇНА", ТОВ "ДІДЖИТАЛ-ВІНЖ", ПП "Електрохаус", ПП "НПФ МУССОН МАРИН", ТОВ "КПІ-ТРЕЙДІНГ", ТОВ "Гефест Альянс", ПП "МАЙКЛОД-ЮГ", підставою для яких стали лише припущення контролюючого органу та недоведені обставини.
Доводи ж касаційної скарги не спростовують мотивів, покладених судами в основу оскаржуваних рішень, дублюють аргументи акту перевірки та апеляційної скарги, належна правова оцінка яким була надана судами першої та апеляційної інстанцій. Відповідач на обґрунтування своїх вимог не зазначив, у чому саме полягає неправильне застосування норм матеріального права (неправильно розтлумачено закон або застосовано закон, який не підлягав застосуванню, або не застосовано закон, який підлягав застосуванню) чи порушення норм процесуального права судами попередніх інстанцій, що призвело до постановлення незаконних судових рішень.
За правилами статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Згідно з частиною третьою статті 343 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 355, 359 КАС України, Суд