ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
28 травня 2021 року
м. Київ
справа № 420/11261/20
адміністративне провадження № К/9901/4821/21
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Берназюка Я.О., судді Желєзного І.В., судді Чиркіна С.М., розглянувши в письмовому провадженні у касаційному порядку адміністративну справу
за позовом Головного управління Держпродспоживслужби в Одеській області
до фізичної особи-підприємця ОСОБА_1
про стягнення штрафу,
за касаційною скаргою Головного управління Держпродспоживслужби в Одеській області
на ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 3 листопада 2020 року (постановлену у складі судді Цховребової М.Г.) та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 18 січня 2021 року (прийняту у складі колегії: головуючого судді Скрипченка В.О., суддів Косцової І.П., Осіпова Ю.В.),
В С Т А Н О В И В :
Короткий зміст позовних вимог
У жовтні 2020 року Головне управління Держпродспоживслужби в Одеській області (далі також - ГУ Держпродспоживслужби в Одеській області, позивач) звернулося до адміністративного суду з позовом до фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (далі також - ФОП ОСОБА_1, відповідач), у якому просило стягнути з останнього суму штрафних санкцій у розмірі 31 000 грн.
Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 3 листопада 2020 року, залишеною без змін постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 18 січня 2021 року, позовну заяву повернуто.
Повертаючи позовну заяву особі, яка її подала, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, керувався пунктом 8 частини четвертої статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), яким передбачено, що позовна заява повертається позивачеві, якщо позовну заяву із вимогою стягнення грошових коштів, яка ґрунтується на підставі рішення суб`єкта владних повноважень, подано суб`єктом владних повноважень до закінчення строку, визначеного частиною другою статті 122 цього Кодексу.
Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги
Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, вважаючи їх прийнятими з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, ГУ Держпродспоживслужби в Одеській області звернулося із касаційною скаргою до Верховного Суду, в якій просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.
На підтвердження своїх доводів, у касаційній скарзі зазначено, що в оскаржуваних ухвалі Одеського окружного адміністративного суду від 3 листопада 2020 року та постанові П`ятого апеляційного адміністративного суду від 18 січня 2021 року суди неправильно застосували положення статей 122 та 169 КАС України, частини третьої статті 12 Закону України "Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності" від 5 квітня 2007 року № 877-V (далі - Закон № 877-V), що призвело до невірних висновків про те, що позов з вимогою про стягнення коштів, яка ґрунтується на підставі рішення контролюючого органу, може бути поданий суб`єктом владних повноважень до суду з дня виникнення підстав, що дають йому повноваження на пред`явлення визначених законом вимог, але не раніше закінчення шестимісячного строку, який обчислюється з дня, коли відповідач дізнався або повинен був дізнатися про порушення своїх прав чи інтересів у спірних правовідносинах.
Скаржник також зазначає, що суди попередніх інстанцій застосували вищезазначені правові норми без урахування висновку Верховного Суду, висловленого у постанові від 14 серпня 2020 року у справі 640/16216/19, які полягають у тому, що суб`єкт господарювання має сплатити штраф у п`ятнадцятиденний строк з дня отримання постанови про його накладення, а у разі несплати штрафу в зазначений строк він стягується в судовому порядку.
При цьому, скаржник також звертає увагу і на те, що суди попередніх інстанцій помилково зазначили про відповідність застосованої ними позиції у спірних правовідносинах висновкам Верховного Суду, висловленим у постанові від 19 червня 2020 року в адміністративній справі № 520/12807/19, оскільки, на думку скаржника, не можна вважати підставою для неоднакового застосування порядку стягнення штрафних санкцій різницю у положеннях частини третьої статті 12 Закону № 877-V та абзаців 8-12 частини шостої статті 44 Закону України "Про державний ринковий нагляд і контроль нехарчової продукції" від 2 грудня 2010 року № 2735-VI (далі - Закон № 2735-VI).
Процесуальні дії у справі та клопотання учасників справи
Касаційна скарга надійшла до суду 15 лютого 2021 року.
Ухвалою Верховного Суду від 20 квітня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі №420/11261/20, витребувано адміністративну справу та запропоновано сторонам надати відзив на касаційну скаргу.
Ухвалою Верховного Суду від 27 травня 2021 року справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження за наявними матеріалами без повідомлення та виклику учасників справи колегією у складі трьох суддів з 28 травня 2021 року.
З касаційною скаргою скаржником заявлено клопотання про розгляд касаційної скарги в судовому засіданні за участі представника, в задоволенні якого було відмовлено ухвалою Верховного Суду від 26 травня 2021 року.
Позиція інших учасників справи
Від відповідача відзиву на касаційну скаргу позивача не надходило, що відповідно до статті 338 КАС України не перешкоджає перегляду рішень судів першої та апеляційної інстанцій.
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Оцінка висновків судів попередніх інстанцій та доводів касаційної скарги
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.
Згідно з положенням частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Крім того, стаття 2 та частина четверта статті 242 КАС України встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
Зазначеним вимогам процесуального закону ухвала Одеського окружного адміністративного суду від 3 листопада 2020 року та постанова П`ятого апеляційного адміністративного суду від 18 січня 2021 року не відповідають, а викладені в касаційній скарзі доводи скаржника є прийнятні з огляду на наступне.
Постановляючи оскаржену ухвалу, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, керувався пунктом 8 частини четвертої статті 169 КАС України, яким передбачено, що позовна заява повертається позивачеві, якщо позовну заяву із вимогою стягнення грошових коштів, яка ґрунтується на підставі рішення суб`єкта владних повноважень, подано суб`єктом владних повноважень до закінчення строку, визначеного частиною другою статті 122 цього Кодексу.
Згідно з частиною першою статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Положеннями частини другої статті 122 КАС України встановлено різні строки звернення до адміністративного суду для суб`єктів владних повноважень та для інших осіб. Зокрема, абзацом другим вказаної частини визначено, що для звернення до адміністративного суду суб`єкта владних повноважень встановлюється тримісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня виникнення підстав, що дають суб`єкту владних повноважень право на пред`явлення визначених законом вимог. Цим Кодексом та іншими законами можуть також встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду суб`єкта владних повноважень.
Однак, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, повертаючи позовну заяву на підставі пункту 8 частини четвертої статті 169 КАС України, неправильно застосували положення частини третьої статті 12 Закону № 877-V.
Частиною третьою статті 12 Закону № 877-V передбачено, що у разі несплати суб`єктом господарювання застосованої до нього штрафної санкції за результатами здійснених заходів державного нагляду (контролю) протягом 15 календарних днів з дня вручення або направлення розпорядчого документа в порядку, передбаченому абзацами дванадцятим і тринадцятим частини дев`ятої статті 7 цього Закону сума санкції стягується в судовому порядку.
З аналізу вказаних вище норм Закону № 877-V вбачається, що перебіг тримісячного строку звернення ГУ Держпродспоживслужби в Одеській області до суду із позовом про стягнення суми штрафу, визначеного відповідною постановою вказаного органу, починається після спливу 15-денного строку з дня одержання суб`єктом господарювання копії відповідного рішення в судовому порядку.
Судами попередніх інстанцій встановлено та матеріалами справи підтверджено, що ГУ Держпродспоживслужби в Одеській області була проведена позапланова виїзна перевірка ФОП ОСОБА_1 з питань дотримання норм антитютюнового законодавства.
Перевіркою було виявлено порушення Закону України "Про заходи попередження та зменшення вживання тютюнових виробів і їх шкідливого впливу на здоров`я населення", за що статтею 20 цього Закону передбачена відповідальність.
30 липня 2020 року ГУ Держпродспоживслужби в Одеській області була винесена постанова №128 про застосування до відповідача штрафних санкцій у розмірі 31 000 грн.
Згідно повідомлення "Укрпошти" про вручення поштового відправлення, ФОП ОСОБА_1 отримав зазначену постанову 7 серпня 2020 року, однак у добровільному порядку у передбачений чинним законодавством строк її не виконав, відтак колегія суддів вважає, що підставою, яка надала позивачу право на пред`явлення позову щодо стягнення з відповідача штрафу за порушення законодавства про заходи попередження та зменшення вживання тютюнових виробів і їх шкідливого впливу на здоров`я населення є встановлення факту несплати відповідачем відповідного штрафу у п`ятнадцятиденний строк з дня отримання постанови про його накладення, тому Головне управління Держпродспоживслужби у Одеській області набуло право звертатися до суду з відповідним позовом через 15 днів після отримання позивачем відповідної постанови, в даному випадку - з 23 серпня 2020 року.
Також колегія суддів зазначає, що положеннями Закону № 877-V факт можливого оскарження суб`єктом господарювання в судовому порядку постанови про накладення штрафу не визначено обставиною, яка зупиняє дію відповідної постанови чи обов`язок щодо сплати накладеного нею штрафу.
При цьому колегія суддів звертає увагу на те, що у матеріалах справи відсутні відомості про оскарження відповідачем постанови позивача від 30 липня 2020 року №128.
Таким чином, доводи касаційної інстанції щодо неправильного застосування судами попередніх інстанцій положень статей 122 та 169 КАС України, частини третьої статті 12 Закону № 877-V знайшли своє підтвердження під час перегляду судом касаційної інстанції оскаржуваних рішень судів попередніх інстанцій.
Також, правильними є доводи касаційної скарги щодо помилкового застосування до спірних правовідносин висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 26 лютого 2019 року у справі №826/14908/18, оскільки рішення у вказаній справі прийняті за різних обставин та стосуються відмінного правового регулювання (статті 74 Закону України "Про Національний банк України", пункт 3.5 Положення про валютний контроль, затвердженого постановою Правління НБУ від 8 лютого 2000 року № 49).
З приводу доводів касаційної скарги щодо урахування під час розгляду судами питання про строки звернення до суду з цим позовом висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 14 серпня 2020 року у справі №640/16216/19, то колегія суддів зазначає, що рішення у вказаній справі хоча і прийнято за подібних обставин, водночас стосуються різного правового регулювання суспільних відносин.
Так, підставою для звернення з позовом у справі №640/16216/19 були положення частини шостої статті 44 Закону № 2735-VI, які хоча і є схожими із положеннями частини третьої статті 12 № 877-V, однак, ураховуючи приписи пункту 7 частини п`ятої статті 2 Закону № 2735-VI, не поширюють свою дію на відносини, пов`язані зі здійсненням нагляду та контролю тютюнових виробів.
Тому, твердження скаржника про неврахування судами попередніх інстанцій висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 14 серпня 2020 року у справі №640/16216/19, не знайшли свого підтвердження, водночас вказане не впливає на висновки суду касаційної інстанції щодо помилковості застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, що стало наслідком ухвалення незаконних судових рішень про повернення позовної заяви ГУ Держпродспоживслужби в Одеській області.
Враховуючи викладене, колегія суддів Верховного Суду приходить до висновку, що помилкове тлумачення судами попередніх інстанцій норм процесуального права, а саме частини другої статті 122 КАС України, в частині початку відліку строку звернення до суду з позовом про стягнення суми, яке ґрунтується на рішенні суб`єкта владних повноважень, а також неправильне застосування частини третьої статті 12 Закону № 877-V, призвело до безпідставного повернення позовної заяви Головного управління Держпродспоживслужби в Одеській області на підставі пункту 8 частини четвертої статті 169 КАС України.
Згідно з імперативними вимогами статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги; на підставі встановлених фактичних обставин справи лише перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального та дотримання норм процесуального права.