ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
27 травня 2021 року
м. Київ
справа № 815/4363/17
адміністративне провадження № К/9901/51711/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Юрченко В.П.,
суддів: Васильєвої І.А., Пасічник С.С.,
розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби в Одеській області на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 29 вересня 2017 року (суддя Аракелян М.М.) та постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 6 лютого 2018 року (головуючий суддя Яковлєв О.В., судді: Танасогло Т.М., Запорожан Д.В.) у справі №815/4363/17 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Чорноморбуденергосервіс" до Головного управління Державної фіскальної служби в Одеській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,
ВСТАНОВИВ:
Товариство з обмеженою відповідальністю "Чорноморбуденергосервіс" (надалі - позивач, підприємство, товариство, платник податків) звернулось до Одеського окружного адміністративного суду із позовом до Головного управління Державної фіскальної служби в Одеській області (надалі - відповідач, податковий орган, контролюючий орган), в якому просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 29 червня 2017 року №0016551407, №0016531407, №0016521407, №0007991307.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що спірні податкові повідомлення-рішення прийняті з порушенням норм законодавства, контролюючим органом під час проведення перевірки надано неправильну оцінку фактичним обставинам, внаслідок чого зроблено помилкові висновки при визначенні податкового зобов`язання. Зазначає про наявність і надання податковому органу усіх первинних документів, які підтверджують реальність господарських операцій та надають право на формування витрат та податкового кредиту.
Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 29 вересня 2017 року, залишеною без змін постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 6 лютого 2018 року, адміністративний позов задоволено частково. Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення Головного управління Державної фіскальної служби в Одеській області від 29 червня 2017 року №0016551407, №0016531407, №0016521407. В іншій частині позовних вимог відмовлено.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й суд апеляційної інстанції, виходив із того, що факт отримання позивачем товарів та послуг, оплати їх вартості підтверджується документально, господарські операції належним чином відображені у бухгалтерському обліку та податковій звітності позивача. Податковий орган безпідставно посилається на отриману податкову інформацію щодо порушення контрагентами позивача норм податкового законодавства, оскільки чинне законодавство не ставить в залежність виникнення у платника податку обов`язку донарахування йому певних податкових зобов`язання від дотримання вимог податкового законодавства іншими суб`єктами господарювання.
Не погоджуючись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, відповідач звернувся з касаційною скаргою, у якій просить скасувати постанову Одеського окружного адміністративного суду від 29 вересня 2017 року та постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 6 лютого 2018 року і ухвалити нову постанову, якою відмовити у задоволені позовних вимог у повному обсязі.
В обґрунтування вимог касаційної скарги відповідач посилається на порушення судом апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права. Вказує на невідповідність висновків суду апеляційної інстанції фактичним обставинам справи, які, на думку податкового органу, полягають у неврахуванні судом нереальності здійснення господарських операцій. Зазначає про відсутність господарської операції, як певної дії або події, та відсутність факту формування відповідного активу. Посилається на відсутність основних засобів, складських приміщень, транспортних засобів, трудових ресурсів, матеріально-технічної і технологічної можливості у контрагентів позивача для надання послуг за договорами підряду. Зауважує, що контрагенти позивача не подавали звітність до податкового органу та не відображали спірні господарські операції в бухгалтерському та податковому обліку.
Від позивача 6 липня 2018 року надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому, посилаючись на обґрунтованість та законність судових рішень, просив відмовити у задоволенні касаційної скарги та залишити без змін судові рішення попередніх інстанцій.
Верховний Суд, переглянувши рішення суду першої та апеляційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права, дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення касаційної скарги з таких підстав.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що податковим органом проведено документальну планову виїзну перевірку підприємства з питань дотримання вимог податкового, валютного законодавства, сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за період з 19 лютого 2016 року по 31 грудня 2016 року, за результатами якої складено акт від 15 червня 2017 року №633/15-32-14-07/40287740 (надалі - акт перевірки).
Перевіркою, серед іншого, встановлено порушення вимог пунктів 44.1, 44.2 статті 44, підпунктів 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 Податкового кодексу України, в результаті чого товариством занижено податок на прибуток у 2016 році на загальну суму 1314365 грн; пунктів 200.1, 200.2 статті 200 Податкового кодексу України, в наслідок чого занижено податок на додану вартість на загальну суму 1327891 грн; пункту 200.4 статті 200 Податкового кодексу України, в результаті чого встановлено завищення від`ємного значення різниці між сумою податкового зобов`язання та сумою податкового кредиту поточного звітного (податкового) періоду на загальну суму 131804 грн.
На підставі акта перевірки контролюючим органом прийнято податкові повідомлення-рішення від 29 червня 2017 року №0016551407, яким зменшено розмір від`ємного значення суми податку на додану вартість на суму 131904 грн; №0016531407, яким збільшено суму грошового зобов`язання по податку на додану вартість на суму 1327891 грн та застосовано штрафну санкцію в розмірі 331973 грн; №0016521407, яким збільшено суму грошового зобов`язання по податку на прибуток приватних підприємств в розмірі 1314365 грн та застосовано штрафну санкцію в розмірі 328591 грн.
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що у період лютий-грудень 2016 року позивач здійснював наступні види діяльності за КВЕД: 43.91 Покрівельні роботи, 41.20 Будівництво житлових і нежитлових будівель, 42.21 Будівництво трубопроводів; мав ліценцію Державної архітектурно-будівельної інспекції України на виконання господарської діяльності з будівництва об`єктів IV і V категорії складеності від 18 квітня 2016 року №15-Л (видане 5 травня 2016 року строком дії з 18 квітня 2016 по 18 квітня 2018 року).
Між позивачем (замовник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Пром Строй Сервіс" (підрядник) укладено договори підряду від 14 грудня 2016 року № 14/12, від 9 грудня 2016 року № 9/12, від 23 грудня 2016 року № 23-3, предметом якого є виконання робіт з капітального ремонту будівель за адресами: смт. Доброслав Лиманського району Одеської області та вул. Колгоспна, 88-д в с. Корсунці Комінтернівського району Одеської області.
На підтвердження виконання умов договору позивачем надано акти приймання виконаних будівельних робіт, довідки про вартість виконаних будівельних робіт та витрат, податкові накладні та оборотно-сальдові відомості по рахунку 311 "Рахунки в банках", з яких вбачається, що позивачем було перераховано на користь підрядника за вказаним договором 28 грудня 2016 року суму 909729,83 грн та 29 грудня 2016 року суму 391535,27 грн. По рахунку 631 "Розрахунки з вітчизняними постачальниками" станом на 31 грудня 2016 року рахується кредиторська заборгованість у розмірі 3 069 883,39 грн. Сума податку на додану вартість за грудень 2016 року включена позивачем до складу податкового кредиту, Додатку 5 до Декларацій з податку на додану вартість за грудень 2016 року.
Між позивачем (замовник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Маро-Макс" (виконавець) укладений договір від 26 липня 2016 року № НР-12/08/16 про виконання робіт з капітального ремонту за адресою: с. Шомполи Комінтернівського району Одеської області.
На підтвердження виконання умов договору позивачем надано акти приймання виконаних будівельних робіт, довідки про вартість виконаних будівельних робіт та витрат, податкові накладні на загальну суму 405813,34 грн та оборотно-сальдові відомості по рахунку 311 "Рахунки в банках", з яких вбачається, що позивачем перераховано на користь контрагента 18 серпня 2016 року суму 312020,4 грн, 19 серпня 2016 року суму 93792,94 грн. По рахунку 631 "Розрахунки з вітчизняними постачальниками" станом на 31 грудня 2016 року дебіторська/кредиторська заборгованість відсутня. Сума податку на додану вартість у розмірі 67635,56 грн включено позивачем до складу податкового кредиту Додатку 5 до Декларацій з податку на додану вартість за серпень 2016 року.
Між позивачем (замовник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Буд Фінанс Компані" (підрядник) укладено договори підряду від 21 вересня 2016 року №21/09/16, від 27 жовтня 2016 року № 27/10/16 щодо виконання робіт з капітального ремонту за адресами: с. Шомполи Комінтернівського району Одеської області, с. Сичавка Лиманського району Одеської області.
На підтвердження виконання умов договору позивачем надано акти приймання виконаних будівельних робіт, довідки про вартість виконаних будівельних робіт та витрат, податкові накладні та розрахунок коригування на загальну суму 2168914,88 грн, оборотно-сальдові відомості по рахунку 311 "Рахунки в банках", з яких вбачається, що позивачем перераховано на користь контрагента 16 вересня 2016 року суму 452956,08 грн, 30 вересня 2016 року суму 393015,6 грн, 19 жовтня 2016 року суму 88735,2 грн, 1 листопада 2016 року суму 725000 грн, 11 листопада 2016 року суму 509208 грн. По рахунку 631 "Розрахунки з вітчизняними постачальниками" станом на 31 грудня 2016 року дебіторська/ кредиторська заборгованість відсутня. Сума податку на додану вартість у розмірі 361485,81 грн включена позивачем до складу податкового кредиту Додатку 5 до Декларацій з податку на додану вартість за вересень, жовтень, листопад 2016 року.
Між позивачем (замовник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Буд Інтернаціональ Груп" (підрядник) укладено договори підряду від 15 листопада 2016 року № 15/11/16, від 9 листопада 2016 року № 9/11/16, від 17 листопада 2016 року №17/11, від 18 листопада 2016 року № 18/11, предметом яких є виконання робіт з капітального ремонту за адресами: с. Старі Шомполи Комінтернівського району Одеської області, зелена зона на північно-східній ділянці перехрестя доріг проспекту Леніна та вулиці Будівельників м. Южного Одеської області, вул. Шкільна, 1 в с. Красносілка Комінтернівського району Одеської області, Тилігульський лимн-Чорне море на території Комінтернівського району Одеської області.
На підтвердження виконання умов договору позивачем надано акти приймання виконаних будівельних робіт, довідки про вартість виконаних будівельних робіт та витрат, податкові накладні на загальну суму 1816556,82 грн (у тому числі податок на додану вартість у розмірі 302759,47 грн), оборотно-сальдової відомості по рахунку 311 "Рахунки в банках", з яких вбачається, що позивачем перераховано на користь підрядника 22 листопада 2016 року 1100000 грн, 23 листопада 2016 року 328749,25 грн, 24 листопада 2016 року 181500 грн, 28 листопада 2016 року 206307 грн, 29 листопада 2016 року 1692000 грн. Відомостями по рахунку 631 "Розрахунки з вітчизняними постачальниками" підтверджується, що станом на 31 грудня 2016 року дебіторська/ кредиторська заборгованість відсутня. Сума податку на додану вартість у розмірі 361485,81 грн включена позивачем до складу податкового кредиту Додатку 5 до Декларацій з податку на додану вартість за вересень, жовтень, листопад 2016 року.
Сума податку на додану вартість 302759,47 грн включена позивачем до складу податкового кредиту, Додатку 5 до Декларацій з податку на додану вартість за листопад 2016 року.
Висновки акта перевірки про заниження позивачем податку на прибуток у 2016 році на суму 1314365 грн, заниження податку на додану вартість у розмірі 1327891 грн та завищення від`ємного значення різниці між сумою податкового зобов`язання та сумою податкового кредиту поточного звітного (податкового) періоду на суму 131804 грн ґрунтуються на тому, що договори підряду позивача з його контрагентами не були спрямовані на якісне і своєчасне виконання зобов`язань перед замовниками, а лише спрямовані на збільшення витрат та податкового кредиту у 2016 році, оскільки контрагенти позивача не залучали до робіт субпідрядників. В основу зазначених висновків контролюючого органу покладено податкову інформацію про оформлення контрагентами операцій з придбання послуг/товарів різної номенклатури, стан платника, звіт про суми нарахованої заробітної плати, наявність основних засобів, складських приміщень та транспортних засобів тощо; аналіз податкових накладних, зареєстрованих в Єдиному державному реєстрі податкових накладних по ланцюгу постачання призвів перевіряючих до висновку про незалучення ними до виконання робіт/послуг субпідрядників.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також з урахуванням меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до пункту 44.1 статті 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.
Підпунктом 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 Податкового кодексу України визначено, що об`єктом оподаткування є: прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень цього розділу.
Положеннями підпунктів "а", "б" пункту 185.1 статті 185 Податкового кодексу України встановлено, що об`єктом оподаткування є операції платників податку з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у чому числі операції з передачі права власності на об`єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об`єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/ орендарю; постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу.
Згідно з підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України податковий кредит - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.
Порядок формування податкового кредиту з податку на додану вартість визначено статтею 198 Податкового кодексу України.
Відповідно до пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв`язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.
За приписами пункту 198.2 статті 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.
Пунктом 198.3 статті 198 Податкового кодексу України встановлено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
Згідно з пунктом 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу. У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними у абзаці першому цього пункту документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.
Відповідно до пункту 201.1 статті 201 Податкового кодексу України на дату виникнення податкових зобов`язань платник податку зобов`язаний скласти податкову накладну в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних у встановлений цим Кодексом термін.
Пунктом 201.10 статті 201 Податкового кодексу України передбачено, що при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов`язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою. Податкова накладна, складена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.
За змістом наведених норм, право платника податків на включення сум податку на додану вартість до податкового кредиту обумовлено юридичним складом, до якого входять придбання товарів/послуг, призначених для використання в оподатковуваних операціях, що відповідають його цілям господарської діяльності, підтвердження обліковими, розрахунковими документами, в тому числі й податковою накладною. При цьому, наявність формально оформлених (складених) первинних документів та/або сплати грошових коштів не може слугувати підставою для формування податкового кредиту за відсутністю факту придбання товару/послуг.
Правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначає Закон України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16 липня 1999 року №996-XIV (надалі - Закон №996-XIV).
Згідно із частинами першою та другою статті 9 Закону №996-XIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Таким чином, законодавцем визначено підстави, за яких платник податків має право на віднесення сплачених сум податку на додану вартість, у вартості товарів (робіт, послуг), до складу податкового кредиту підприємства. До таких підстав віднесено: наявність господарської операції, наслідок якої є поставка товару (робіт, послуг), понесення витрат, у зв`язку з господарською діяльністю платника, сплата (нарахування) податку на додану вартість у вартості товарів (робіт, послуг), факт понесення витрат та сплати податку на додану вартість має підтверджуватися відповідними первинними документами.
Суди приймаючи оскаржувані рішення врахували, що факт придбання та оплати товарів (послуг) підтверджуються документально, господарські операції належним чином відображені у бухгалтерському обліку позивача та податковій звітності; право на формування податкового кредиту з податку на додану вартість підтверджується податковими накладними та формування витрат у деклараціях з податку на прибуток підприємств відповідними видатковими накладними.
Проте, податковий орган наполягає на тому, що контрагенти позивача не мають достатньої кількості працівників, основних фондів, технічних можливостей, тощо для виконання укладених угод, судами не досліджено матеріальні, фінансові, трудові ресурси, технічні та технологічні можливості таких контрагентів для виконання договірних зобов`язань, залучення контрагентами з цією метою третіх осіб та, відповідно, понесення ними витрат, пов`язаних із таким залученням.
Верховний Суд визнає, що у даному випадку судами не досліджено наведені вище обставини. При оцінці податкових наслідків господарських операцій суд не повинен обмежуватися встановленням лише формальних умов застосування платником податків норм шляхом подання первинних документів, що за формою та змістом відповідають законодавчим вимогам, а з урахуванням доводів сторін має дослідити фактичні правовідносини учасників поставок (надання послуг), перевірити дійсний рух активів у процесі виконання операцій та встановити зв`язок складених первинних документів з реальними фактами господарської діяльності.
Суд повинен надати належну правову оцінку доводам позивача та відповідача, якими вони мотивують свою правову позицію у справі, оцінити представлені учасниками провадження докази у сукупності та надати належне обґрунтування щодо причин відхилення певних доказів, надання переваги тим чи іншим доводам або доказам.
Крім того, судам важливо перевірити інформацію про наяність в Єдиному реєстрі судових рішень вироку Приморського районного суду м. Одеси від 19 вересня 2018 року у справі №522/15503/18 відносно керівника Товариства з обмеженою відповідальністю "Буд Інтернаціональ Груп" (код ЄДРПОУ 40860185) за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених частиною п`ятою статті 27, частиною першою статті 205 Кримінального кодексу України.
В Єдиному державному реєстрі судових рішень міститься також ухвала Приморського районного суду м. Одеси від 14 січня 2019 року у справі №522/8531/18 щодо кримінального провадження №32018160000000013 від 14 лютого 2018 року за фактом фіктивного підприємництва та за фактом умисного ухилення від сплати податків в особливо великих розмірах, за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених частиною 1 статті 205, частиною 3 статі 212 Кримінального кодексу України відносно, Товариств з обмеженою відповідальністю "Пром Строй Сервіс", "Буд ФінансКопмані", "Буд Інтернаціональ Груп".
Із встановлених судами попередніх інстанцій обставин вбачається, що з вказаними контрагентами позивач мав взаємовідносини, проте судами попередніх інстанцій не перевірено інформацію податкового органу про неможливість ведення господарської діяльності, нереальність господарських операцій та не досліджено наявність або відсутність кримінальних проваджень за фактом фіктивного підприємництва відносно посадових осіб контрагентів позивача.
Верховний Суд зазначає, що первинні документи, підписані особами, відносно яких є вироки, не можна вважати належно оформленими та підписаними повноважними особами, які посвідчують факт придбання товарів, робіт чи послуг, а тому віднесення відображених у них сум податку на додану вартість до податкового кредиту є безпідставними, а виписані податкові накладні не можна вважати належно оформленими документами податкової звітності.
Дослідження зазначених обставин має значення для правильного вирішення спору, оскільки наведені матеріали містять відомості щодо фіктивності саме суб`єктів господарювання, які є контрагентами позивача у цій справі.
Факт фіктивності господарської діяльності не може залишитися неврахованим судом, оскільки статус фіктивного підприємства несумісний з легальною підприємницькою діяльністю навіть за формального підтвердження її первинними документами та дає підстави для висновку про те, що первинні документи, які стали підставою для формування податкового кредиту, виписані контрагентом, фіктивність господарської діяльності якого встановлена рішенням суду, не можуть вважатися належно оформленими та підписаними повноважними особами звітними документами, які посвідчують факт придбання товарів, робіт чи послуг, а тому відображення в податковому обліку наслідків такої господарської операції є безпідставним.
Крім того, судами попередніх інстанцій не досліджено питання фактичної оплати позивачем податку на додану вартість в ціні отриманих товарно-матеріальних цінностей, з відповідним документальним підтвердженням, не досліджено та не надано оцінку наявності або відсутності кредиторської заборгованості по зазначеним вище господарським операціям по наведеним постачальникам товару.
Верховний Суд зазначає, що господарські операції для формування податкового кредиту мають бути фактично здійснені і підтверджені належними та допустимими первинними документами, які відображають реальність господарських операцій позивача з контрагентом, і є підставою для формування податкового обліку платника податків.
Однак, судами попередніх інстанцій не досліджено обставини, що підтверджують або спростовують реальність здійснення господарських операцій між позивачем та контрагентами.
Верховний Суд вважає за необхідне зазначити, що у даній справі дослідженню підлягає саме реальність господарських операцій, що є підставою для виникнення права на податковий кредит та формування витрат; добросовісність дій платника податку, яка полягає у відповідності вчинених ним дій господарській меті; взаємозв`язок між отриманими товарами (послугами) та використанням їх у господарській діяльності.
Судами першої та апеляційної інстанцій не досліджено зазначені обставини, на які посилався відповідач під час розгляду цієї справи. Дослідження таких обставин має значення для правильного вирішення спору, для доведення реальності та правомірності укладення й виконання угод, з якими пов`язане донарахування податкового зобов`язання з податку на додану вартість.
З урахуванням наведеного, Верховний Суд зазначає, що суди попередніх інстанцій дійшли передчасного висновку про підтвердження господарських операцій позивача та правомірність формування податкового кредиту за вказаними операціями.
Оскільки передбачені процесуальним законодавством межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають їй права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені попередніми судовими інстанціями, судове рішення підлягає скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.
Під час нового розгляду справи суду необхідно врахувати все вище викладене, всебічно і повно з`ясувати і перевірити всі фактичні обставини справи, докази, якими вони підтверджуються та прийняти обґрунтоване і законне судове рішення.
За приписами частин першої і другої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги і на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Відповідно до частини другої статті 353 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, зокрема, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.
У зв`язку з вищенаведеним Верховний Суд визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій допустили порушення норм процесуального права, не встановили фактичні обставини, що мають значення для справи та не дослідили зібрані у справі докази, що є підставою для часткового задоволення касаційної скарги та направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції.
Керуючись статтями 341, 343, 349, 353, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд