ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
27 травня 2021 року
м. Київ
справа № 816/3089/13-а
адміністративне провадження № К/9901/25295/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Юрченко В.П.,
суддів: Васильєвої І.А., Пасічник С.С.,
розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Кременчуцької об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Полтавській області на постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 11 вересня 2017 року (суддя Канигіна Т.С.) та постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 16 січня 2018 року (головуючий суддя Ральченко І.М., судді: Катунов В.В., Бершов Г.Є.) у справі №816/3089/13-а за позовом Комунального підприємства "Кременчукводоканал" Кременчуцької міської ради до Кременчуцької об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Полтавській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,
ВСТАНОВИВ:
Комунальне підприємство "Кременчукводоканал" Кременчуцької міської ради (надалі - позивач, підприємство, платник податків) звернулося до Полтавського окружного адміністративного суду із позовом до Кременчуцької об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Полтавській області (надалі - відповідач, податковий орган, контролюючий орган), в якому просило визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 22 грудня 2011 року №0011552301/3645.
Позовні вимоги обґрунтовані безпідставністю та протиправністю оскаржуваного податкового повідомлення-рішення, оскільки господарські операції з контрагентами позивача, зокрема, з Приватним підприємством "ЕР-КРІ", Товариствами з обмеженою відповідальністю "Монолітбудкомплект", "Ізомат-Експорт", "ТД "Автомеханіка", "ТБ "Аква-Холдинг", Приватним підприємством В-КФ "Украгропродукт", Товариством з обмеженою відповідальністю "Текс Лайн", Комунальним підприємством "Виробничо-технологічне підприємство "Вода", Публічним акціонерним товариством "Кременчуцький завод комунального устаткування", Товариством з обмеженою відповідальністю "Кобра медіа" у відповідному звітному періоді підтверджені первинними документами бухгалтерського обліку, які оформлені відповідно до вимог чинного законодавства. З боку позивача виконані всі вимоги бухгалтерського та податкового законодавства, суми податкових зобов`язань сформовано за рахунок операцій, які мають реальний характер.
Постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 17 червня 2013 року у задоволені позовних вимог відмовлено у повному обсязі.
За результатами апеляційного оскарження Постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 18 листопада 2013 року постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 17 червня 2013 року скасовано та прийнято нову постанову, якою позов задоволено. Визнано протиправним та скасовано податкове-повідомлення рішення від 22 грудня 2011 року № 0011552301/3645.
За наслідками касаційного перегляду судових рішень першої та апеляційної інстанцій ухвалою Вищого адміністративного суду України від 1 березня 2017 року постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 17 червня 2013 року та постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 18 листопада 2013 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.
Направляючи справу на новий розгляд суд касаційної інстанції виходив з того, що судами не з`ясовано належним чином умов спірних договорів та специфіки кожної господарської операції позивача з відповідними контрагентами; умов проведення ремонтних робіт та поставки товарів; як мало оформлятися проведення відповідних робіт; куди мав доставлятися замовлений позивачем товар; як приймалися товари за кількістю та якістю; хто здійснював транспортування замовлених товарів, не з`ясовано питання щодо обґрунтованості господарської мети та економічної доцільності при укладанні спірних договорі; не перевірено зв`язок придбання товарів та робіт з власною господарською діяльністю позивача. Суди повинні були з`ясувати наявність чи відсутність у позивача необхідності придбавати роботи та товари, перевірити чи мали зазначені контрагенти потужності для виконання робіт. У справі залишилися недослідженими обставини про те чи контрагенти позивача були спроможними виконати умови спірних договорів; чи могли виконати замовлений обсяг та вид робіт і поставити замовлену кількість товарів в обумовлені сторонами строки; як мало оформлятись виконання ремонтних робіт та поставки товарів; наявність або відсутність відповідних первинних документів у позивача, їх відповідність вимогам законодавства; чи мали контрагенти позивача виробничий, технологічний й кадровий потенціал для досягнення результатів відповідної підприємницької діяльності.
За результатами нового розгляду справи постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 11 вересня 2017 року, залишеною без змін постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 16 січня 2018 року, адміністративний позов задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Кременчуцької об`єднаної державної податкової інспекції від 22 грудня 2011 року №0011552301/3645 в частині суми грошового зобов`язання з податку на додану вартість у загальному розмірі 85745 грн, з яких за основним платежем в сумі 68596 грн та за штрафними (фінансовими) санкціями у розмірі 17149 грн. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
Частково задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й суд апеляційної інстанції, виходив з реальності господарських взаємовідносин між позивачем і Приватним підприємством "ЕР-КРІ", Товариствами з обмеженою відповідальністю "Ізомат-Експорт", "Монолітбудкомплект".
Не погодившись із рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач звернувся з касаційною скаргою, у якій просить скасувати постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 11 вересня 2017 року та постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 16 січня 2018 року в частині задоволення позовних вимог і прийняти в цій частині нову постанову, якою відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.
В обґрунтування вимог касаційної скарги відповідач посилається на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права і неправильне застосування норм матеріального права. Вказує на невідповідність висновків судів попередніх інстанцій фактичним обставинам справи, які, на думку скаржника, полягають у нереальності здійснення господарських операцій, та непідтвердження таких операцій відповідними первинними документами. Посилається на лише документальне оформлення первинних документів без фактичного здійснення господарської діяльності за укладеними договорами між позивачем та іншими суб`єктами господарювання з підстав відсутності достатньої кількості трудових ресурсів, виробничо-складських приміщень, транспортних засобів та іншого майна, які економічно необхідні для виконання умов укладених договорів. Зауважує на наявність недоліків у первинних документах.
Позивачем 23 травня 2018 року надано до суду відзив на касаційну скаргу, в якому, посилаючись на законність та обґрунтованість судових рішень, просить касаційну скаргу податкового органу залишити без задоволення.
Верховний Суд, переглянувши рішення попередніх інстанцій в межах доводів та вимог касаційної скарги, на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права, дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги з таких мотивів.
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що податковим органом проведено планову виїзну перевірку підприємства з питань дотримання вимог податкового, валютного законодавства за період з 1 липня 2010 року по 30 червня 2011 року, за результатами якої складено акт від 6 грудня 2011 року №8252/23-209/03361655 (надалі - акт перевірки).
На підставі акту перевірки прийнято податкове повідомлення-рішення від 22 грудня 2011 року №0011552301/3645, яким визначено податкове зобов`язання з податку на додану вартість в сумі 115512 грн та застосовано штрафні (фінансові) санкції в сумі 25171,50 грн.
Перевіркою встановлено, зокрема, порушення позивачем вимог підпунктів 7.4.1, 7.4.4, 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість", що призвело до заниження податку на додану вартість на загальну суму 115 512 грн.
Фактичною підставою для прийняття спірного рішення став висновок податкового органу про відсутність реального здійснення господарських операцій позивача наведеними вище контрагентами.
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що протягом перевіряємого періоду позивач мав взаємовідносини з Товариствами з обмеженою відповідальністю "Ізомат-Експорт", "Монолітбудкомплект та Приватним підприємством "ЕР-КРІ".
Між позивачем (покупець) та Приватним підприємством ЕР-КРІ" (постачальник) укладено договір поставки від 18 січня 2010 року №КВК-2162/01-2010. На підтвердження реальності виконання умов договору поставки позивачем надано видаткові накладні, податкові накладні, рахунки-фактури та прибуткові ордери. Розрахунок здійснено у безготівковій формі, що підтверджується копіями платіжних доручень та виписками з журналу розрахунків. Сума податку на додану вартість у розмірі 15827 грн за податковими накладними, виписаними вказаним контрагентом позивача включена платником податків до складу податкового кредиту у відповідних періодах. Транспортування придбаної продукції здійснювалось Фізичними особами-підприємцями ОСОБА_1 та ОСОБА_2, що підтверджено товарно-транспортні накладними. Судами встановлено, що наведені первинні документи відповідають вимогам оформлення первинних документів бухгалтерської та податкової звітності.
Між позивачем (покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Ізомат-Експорт" укладено договір поставки від 1 серпня 2010 року №КВК-2384/09-2010 від 1 серпня 2010 року, предметом якого є постачання вугілля активованого на загальну суму 91875 грн, у тому числі податок на додану вартість у розмірі 15312,50 грн. На підтвердження реальності зазначених операцій надано специфікацію, накладну, податкові накладні, прибутковий ордер, товарно-транспортні накладні та платіжні доручення від 14 вересня 2010 року №98.
Між підприємством (покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Ізомат-Експорт" (постачальник) укладено договір поставки від 1 березня 2010 року №КВК-2115-1/03-2010. На підтвердження реальності виконання умов договору позивачем надано специфікацію до договору поставки, накладну, прибутковий ордер, податкові накладні, товарно-транспортні накладні, платіжні доручення та виписки з журналу розрахунків. Подальше використання придбаної продукції позивачем у власній господарській діяльності для очищення води підтверджено актом списання.
Між позивачем (замовник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Монолітбудкомплект" (генпідрядник) 20 липня 2010 року укладено договір на виконання ремонтних робіт побутових приміщень Крюківського водозабору. На підтвердження реальності виконання умов договору позивачем надано рахунок, податкову накладну, кошторис на капітальний ремонт, довідку про вартість виконаних підрядних робіт, акт приймання виконаних будівельних робіт та фотографічні зображення виконаних робіт.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів зазначає про таке.
Підпунктом 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість" визначено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв`язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Відповідно до підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 цього Закону не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв`язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).
З наведених законодавчих положень випливає, що умовами реалізації права платника на податковий кредит є фактичне придбання товарів (робіт, послуг) із метою їх використання в господарській діяльності та наявність первинних документів (зокрема, податкових накладних), оформлених у відповідності з вимогами чинного законодавства, на підтвердження факту понесення витрат на їх придбання.
Частиною першою статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16 липня 1999 року №996-ХІV (надалі - Закон №996-ХІV) визначено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.
Частиною другою зазначеної статті передбачено, що первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
За приписами статті 1 Закону №996-ХІV визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.
Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки, платіжні доручення, тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.
Враховуючи, що судами попередніх інстанцій встановлено підтвердження реальності господарських операцій позивача з його контрагентами належними первинними документами бухгалтерського та податкового обліку, встановлено відповідний рух активів, Верховний Суд не може погодитись з доводами податкового органу про нереальність здійснення господарських операцій.
Суд не приймає до уваги посилання податкового органу на недоліки в оформленні первинних документів платника податків, оскільки формальні недоліки в первинних документах повинні оцінюватися в сукупності з іншими обставинами справи. Перевагу необхідно надавати реальності здійснення господарської операції та її економічному змісту. Первинні документи повинні оцінюватися з урахуванням специфіки кожної господарської операції - умов перевезення, зберігання товарів, змісту послуг, що надаються, тощо. При цьому, сама собою наявність, або відсутність окремих документів, а також помилки у їх оформленні, не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов`язаннях платника податків, у зв`язку з його господарською діяльністю, мали місце.
Приймаючи до уваги встановлення судами використання позивачем у власній господарській діяльності придбаних у постачальників товарно-матеріальних цінностей, руху активів та підтвердження отриманих позивачем послуг від контрагентів, колегія суддів не приймає посилання скаржника на відсутність доказів використання товару у господарській діяльності та неправомірність формування податкового кредиту з податку на додану вартість за наведеними вище господарськими операціями. Зазначені доводи і доводи податкового органу про не підтвердження господарських операцій зустрічними перевірками контрагентів досліджено судами та надано їм відповідну оцінку.
Колегія суддів не приймає доводи податкового органу щодо відсутності у контрагентів позивача достатніх виробничих потужностей, працівників, офісних та складських приміщень та інших основних засобів, що не може свідчити про невиконання цими суб`єктами договірних зобов`язань перед позивачем, оскільки на момент виникнення спірних правовідносин вказані юридичні особи не були позбавлені права укладати з іншими суб`єктами господарювання субпідрядних договорів, договорів оренди обладнання, транспортних засобів тощо з метою використання відповідних основних фондів, устаткування та інших ресурсів для забезпечення власної господарської діяльності та укладання таких договорів встановлено судами попередніх інстанцій.
Правильність формування платником податків податкового кредиту вимагає наявності зв`язку витрат платника податків на придбання товарів (послуг) з його господарською діяльністю, що полягає у намірі платника податку отримати користь від придбаних товарів (послуг). За відсутності ж останнього відсутні підстави для зменшення бази оподаткування податком на додану вартість за рахунок витрат та податкового кредиту.
Дослідивши рух активів, наявність господарської мети при вчиненні позивачем угод з вищезазначеними контрагентами, судами встановлено, що усі наявні у матеріалах справи документи дають змогу визначити, який саме товар придбавався, які роботи замовлялись, за якою ціною, між якими контрагентами, також встановлено підтвердження використання товарів у господарській діяльності позивача.
Враховуючи встановлені судами обставини, Верховний Суд погоджується з висновками судів, що укладені між позивачем та переліченими вище контрагентами правочини відповідають вимогам чинного законодавства України, своїми наслідками спричинили зміни у майновому стані учасників правочину, є економічно виправданими, факт виконання господарських зобов`язань сторін підтверджується первинними документами бухгалтерської та податкової звітності, які є належними та достатніми доказами того, що господарські операції фактично відбулися, а операції між позивачем та цими контрагентами враховані відповідно до їх дійсного економічного змісту, обумовлені розумними економічними причинами (цілями ділового характеру) та відповідають меті здійснення господарської діяльності.
Податковий орган не спростовує висновків судів попередніх інстанцій щодо правомірності відображення у складі податкового кредиту сум податку на додану вартість за господарськими операціями з наведеними вище контрагентами, та не обґрунтовує, із зазначенням того, у чому полягає неправильне застосування судами норм матеріального права.
Відповідач у касаційній скарзі просить про переоцінку, додаткову оцінку доказів стосовно реальності здійснення господарських операцій позивача з його контрагентами, що знаходиться поза межами касаційного перегляду встановленими частиною другою статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України.
Відтак, доводи касаційної скарги відповідача не знайшли свого підтвердження, спростовуються матеріалами справи та не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваного рішення, судами першої та апеляційної інстанцій було порушено норми матеріального права.
За правилами частини другої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Відповідно до частини першої статті 349 Кодексу адміністративного судочинства України Суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право, зокрема, залишити судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення.
Згідно з частиною першою статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи викладене, Верховний Суд дійшов висновку, що судами першої та апеляційної інстанцій виконано всі вимоги процесуального законодавства, всебічно перевірено обставини справи, вирішено справу у відповідності до норм матеріального права, постановлено обґрунтоване рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для справи. Порушень норм матеріального права, які могли призвести до зміни чи скасування рішень суду не встановлено.
Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -