ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
20 травня 2021 року
м. Київ
Справа № 11-398сап20
Велика Палата Верховного Суду у складі:
головуючого Князєва В. С.,
судді-доповідача Гриціва М. І.,
суддів Анцупової Т. О., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Григор`євої І. В., Гудими Д. А., Єленіної Ж. М., Золотнікова О. С., Катеринчук Л. Й., Крет Г. Р., Лобойка Л. М., Прокопенка О. Б., Пророка В. В., Рогач Л. І., Ткача І. В., Штелик С. П.,
за участю секретаря судового засідання Біляр Л. В.,
представників:
скаржника - адвоката Кравця Р. Ю.,
відповідача - Цуцкірідзе І. Л.,
розглянула в судовому засіданні скаргу ОСОБА_2 на рішення Вищої ради правосуддя від 22 жовтня 2020 року № 2930/0/15-20, ухвалене за результатами перегляду рішення її Першої Дисциплінарної палати від 19 червня 2020 року № 1890/1дп/15-20, і
ВСТАНОВИЛА:
1. 19 листопада 2020 року ОСОБА_2 оскаржив до Великої Палати Верховного Суду рішення Вищої ради правосуддя (далі - ВРП, Рада) від 22 жовтня 2020 року № 2930/0/15-20 "Про залишення без змін рішення Першої Дисциплінарної палати від 19 червня 2020 року № 1890/1дп/15-20 про притягнення судді Сквирського районного суду Київської області ОСОБА_2 до дисциплінарної відповідальності" (далі - Спірне рішення).
Цим Рішенням ВРП погодилася з висновками її Першої Дисциплінарної палати про те, що поведінка судді Сквирського районного суду Київської області ОСОБА_2 під час розгляду справ № 376/2301/18 та № 376/359/18 свідчить про наявність у його діях складу дисциплінарних проступків, передбачених підпунктами "а", "в" пункту 1 та пунктом 4 частини першої статті 106 Закону України "Про судоустрій і статус суддів України" (далі - Закон № 1402-VІІІ) (внаслідок недбалості істотне порушення норм процесуального права під час здійснення правосуддя, що унеможливило реалізацію учасниками судового процесу наданих їм процесуальних прав та виконання процесуальних обов`язків, призвело до порушення правил щодо юрисдикції суду; порушення засад гласності і відкритості судового процесу; внаслідок грубої недбалості допущення суддею, який брав участь в ухваленні судового рішення, порушення прав людини і основоположних свобод та інше грубе порушення закону, що призвело до істотних негативних наслідків).
2. Суддя ОСОБА_2 вважає рішення ВРП та її Першої Дисциплінарної палати невмотивованими, упередженими, протиправними, необґрунтованими і такими, що не містять посилань на визначені законом підстави дисциплінарної відповідальності судді та мотивів, якими відповідач обґрунтував викладені в Спірному рішенні висновки. Доводить, що ухвалення цих рішень відбувалося з порушенням його права на захист у процесі його прийняття.
Просить визнати протиправним та скасувати Спірне рішення.
Прохання мотивує в основному доводами, аналогічними тим, що висловлені в скарзі до ВРП, за наслідками розгляду якої прийняте Спірне рішення.
Акцентує увагу на тому, що Перша Дисциплінарна палата, коли ухвалила рішення від 19 червня 2020 року, грубо порушила вимоги законодавства щодо права на захист, оскільки позбавила його можливості висловити свою позицію під час розгляду дисциплінарної справи. ОСОБА_2 переконує, що ВРП розгляд його скарги на рішення дисциплінарного органу провадила без його участі за наявності клопотання про відкладення засідання та відсутності у його представника, який брав участь у засіданні Дисциплінарної палати 19 червня 2020 року, повноважень на представництво його інтересів під час розгляду скарги. Представник мав повноваження тільки на заявлення клопотання про перенесення засідання та на ознайомлення з матеріалами справи.
Вважає, що ухвалення рішення про притягнення його до дисциплінарної відповідальності із застосуванням дисциплінарного стягнення у виді подання про звільнення з посади під час його перебування у відпустці є порушенням частини третьої статті 40 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпПУ), за якою не допускається звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в період його тимчасової непрацездатності, а також у період перебування працівника у відпустці.
Покликання у Спірному рішенні на правову позицію Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 13 листопада 2019 року у справі № 160/1640/19, згідно з якою на суддю як на особу публічного права з особливим статусом не розповсюджуються загальні норми трудового права, вважає безпідставними, позаяк це рішення не стосується питання притягнення судді до дисциплінарної відповідальності у період тимчасової непрацездатності.
ОСОБА_2 покликався також на такі доводи:
- рішення дисциплінарного органу надіслано учасникам провадження з порушенням строків, встановлених частиною десятою статті 50 Закону України "Про Вищу раду правосуддя" від 21 грудня 2016 року № 1798-VIII (далі - Закон № 1798-VIII), що обмежило можливість підготувати якісне обґрунтування скарги;
- висновки ВРП, що під час розгляду справи № 376/2301/18 суддя ОСОБА_2 проявив грубу недбалість, є надумані, поверхові, такі, що ґрунтуються на суб`єктивному баченні і припущеннях, які не містять під собою об`єктивних даних. Доводить, що Рада не зважила на складну для розуміння систему розмежування юрисдикції судів. Наголошує, що, відкриваючи провадження у цій справі, він керувався вимогами цивільного процесуального законодавства щодо визначення юрисдикції суду (статтями 15, 16, 19, 27 та 28 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України); у діях судді відсутня суб`єктивна сторона проступку у формі грубої недбалості під час розгляду вищезазначених справ, а Спірне рішення є надуманим;
- рішенням суду у справі № 376/2301/18 збитки сторонам не спричинені;
- члени ВРП усупереч вимогам пункту 1 частини третьої статті 20 Закону № 1798-VIII упереджено поставилися до судді під час розгляду дисциплінарної справи, оскільки хоча й під час розгляду скарги встановила порушення з боку Дисциплінарної палати, однак зазначила, що "обставини [порушення] не впливають на кваліфікацію вчинених суддею дій та наслідки таких дій";
- відповідач у судовій справі № 376/2301/18 скористався своїм правом на оскарження судового рішення, за наслідками якого це рішення було скасовано, здійснено поворот його виконання, тому немає підстав стверджувати про порушення процесуальних прав учасника судового процесу;
- ВРП залишила поза увагою мотиви скарги ОСОБА_3 (вхідний номер № Б-6813/0/7-19 від 18 грудня 2019 року), оскільки відповідно до вимог пункту 6 частини першої статті 44 Закону № 1798-VIII ця скарга мала б бути залишена без розгляду та повернута скаржнику, позаяк ґрунтується лише на доводах, що можуть бути перевірені виключно судом вищої інстанції в порядку, передбаченому процесуальним законом. Саме рішення у справі № 376/359/18 сторони не оскаржували;
- доводи скарги особи, що стала приводом для відкриття дисциплінарного провадження, стосуються повноти з`ясування обставин, які мають значення для справи, дослідження та оцінки доказів у справі, дотримання норм процесуального права, можуть бути перевірені виключно судом вищої інстанції в порядку, передбаченому процесуальним законом. ВРП не є судом вищої інстанції і не наділена повноваженнями оцінювати законність судового рішення, перевіряти його правовий зміст;
- попри покликання в Спірному рішенні на наслідки, які настали за результатами вчинених суддею діянь, для власників майна, а також зашкодили авторитету правосуддя в цілому, Рада не зазначила, на підставі яких саме доказів зробила такий висновок, не вказала, які саме наслідки настали, не обґрунтувала, у чому полягає шкода авторитету правосуддя, та не навела доказів негативного сприйняття або засудження суспільством вчинених суддею дій;
- ВРП під час розгляду скарги на рішення Першої Дисциплінарної палати не надала об`єктивної оцінки навантаженню та кількості розглянутих справ суддею ОСОБА_2 ;
- супровідний лист Ради про направлення копії Спірного рішення не містить підписів голови та членів ВРП, замість яких проставлені написи "підпис", що є свідченням порушення вимог частини одинадцятої статті 51 Закону № 1798-VIII.
Суддя ОСОБА_2 подав додаткові пояснення, у яких з посиланням на правову позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену в постанові від 24 жовтня 2019 року у справі № 11-129сап19, зазначив, що допущення суддею помилок за недоведеності умислу на вчинення правопорушення, а також спричинення ними (помилками) негативних наслідків, саме по собі не може бути визнано достатніми підставами для внесення подання про звільнення судді з посади.
Звертає увагу на те, що ВРП під час здійснення дисциплінарного провадження не встановила склад проступку і не врахувала всі обставини, які зумовили певну поведінку судді за конкретних умов. Виокремлює, що ВРП порушила строки надання відзиву на скаргу.
3. Факти та обставини, на підставі яких Перша Дисциплінарна палата ВРП виснувала, що суддя ОСОБА_2 вчинив дисциплінарний проступок, з якими погодилася Рада, можна викласти таким чином.
ОСОБА_2 Указом Президента України від 12 січня 2007 року № 12/2007 призначений на посаду судді Сквирського районного суду Київської області, а Постановою Верховної Ради України від 12 січня 2012 року № 4326-VI призначений на посаду судді Сквирського районного суду Київської області безстроково.
До ВРП 01 березня та 02 квітня 2019 року надійшли дисциплінарні скарги ОСОБА_4 та Компанії з обмеженою відповідальністю "Цехріба Інвестментс Лімітед" (далі - Компанія "Цехріба Інвестментс Лімітед"), подана через адвоката Павленка Г. С., на дії судді Сквирського районного суду Київської області ОСОБА_2 під час розгляду справи № 376/2301/18.
Перша Дисциплінарна палата ВРП ухвалою від 20 грудня 2019 року № 3562/1дп/15-19 відкрила дисциплінарну справу стосовно судді ОСОБА_2 за ознаками дисциплінарних проступків, передбачених підпунктами "а", "в" пункту 1, пунктом 4 частини першої статті 106 Закону № 1402-VІІІ.
18 грудня 2019 року до ВРП надійшла скарга ОСОБА_3 на дії ОСОБА_2 під час розгляду справ № 376/359/18 та № 376/1992/15-к.
Третя Дисциплінарна палата ВРП ухвалою від 12 лютого 2020 року № 411/3дп/15-20 відкрила дисциплінарну справу стосовно судді ОСОБА_2 за ознаками дисциплінарних проступків, передбачених підпунктом "а" пункту 1, пунктом 4 частини першої статті 106 Закону № 1402-VІІІ.
Рада ухвалою від 18 лютого 2020 року № 504/0/15-20 об`єднала дисциплінарну справу стосовно судді ОСОБА_2, відкриту за дисциплінарними скаргами ОСОБА_4 та Компанії "Цехріба Інвестментс Лімітед", з дисциплінарною справою стосовно цього самого судді, відкритою за дисциплінарною скаргою ОСОБА_3, в одну дисциплінарну справу і передала її на розгляд Першої Дисциплінарної палати ВРП.
За результатами розгляду об`єднаної дисциплінарної справи Перша Дисциплінарна палата ВРП рішенням від 19 червня 2020 року № 1890/1дп/15-20 притягнула суддю Сквирського районного суду Київської області ОСОБА_2 до дисциплінарної відповідальності та застосувала до нього дисциплінарне стягнення у виді подання про звільнення судді з посади.
4. Конкретний зміст фактичних обставин та їхню правову природу, які дисциплінарний орган і сама ВРП відповідно встановили та перевірили за наслідками дослідження послідовності та характеру (змісту) дій судді ОСОБА_2 під час розгляду цивільних справ, а потім поклали в основу висновку про вчинення скаржником дисциплінарного порушення, можна викласти таким чином.
4.1. Щодо обставини розгляду справи № 376/2301/18.
У вересні 2018 року Громадська організація "Товариство сприяння обороні України" (далі - ГО "Товариство сприяння обороні України", ГО) звернулась до суду з позовом до Компанії "Цехріба Інвестментс Лімітед", ОСОБА_5 про визнання недійсним договору купівлі-продажу цінних паперів та повернення цінних паперів.
Позов обґрунтувала тим, що 20 березня 2017 року продавець ГО "Товариство сприяння обороні України" в особі її голови - ОСОБА_5 та покупець Компанія "Цехріба Інвестментс Лімітед" уклали договір купівлі-продажу цінних паперів № 200317-БВ, згідно з яким продавець передав, а покупець прийняв у власність прості іменні акції Приватного акціонерного товариства "Патріот" (далі - ПАТ "Патріот") у кількості 30 штук, які на праві власності належать ГО "Товариство сприяння обороні України". На черговому засіданні ГО "Товариство сприяння обороні України" встановила, що договір купівлі-продажу акцій уклав директор ГО "Товариство сприяння обороні України" без відповідних повноважень, тому позивач просив визнати цей договір недійсним і застосувати наслідки недійсності правочину.
Суддя Сквирського районного суду Київської області ОСОБА_2 ухвалою від 26 вересня 2018 року відкрив загальне позовне провадження у справі та призначив підготовче засідання на 12 жовтня 2018 року.
Ухвалою суду від 12 жовтня 2018 року цей же суддя закрив підготовче провадження та призначив справу до судового розгляду по суті у відкритому судовому засіданні на 22 жовтня 2018 року з викликом у судове засідання учасників судового процесу.
Сквирський районний суд Київської області рішенням від 22 жовтня 2018 року позов ГО "Товариство сприяння обороні України" задовольнив частково. Визнав недійсним договір купівлі-продажу цінних паперів № 200317-БВ від 20 березня 2017 року, укладений між ГО "Товариство сприяння обороні України" в особі її голови - ОСОБА_5 та Компанією "Цехріба Інвестментс Лімітед". Застосував наслідки недійсності договору купівлі-продажу цінних паперів № 200317-БВ від 20 березня 2017 року, а саме: Компанія "Цехріба Інвестментс Лімітед" повертає ГО "Товариство сприяння обороні України" цінні бездокументарні папери в кількості 30 штук номінальною вартістю одного цінного папера - 100 грн, договірна вартість одного цінного папера 13 333,33 грн; ГО "Товариство сприяння обороні України" повертає Компанії "Цехріба Інвестментс Лімітед" за договором купівлі-продажу цінних паперів № 200317-БВ від 20 березня 2017 року 400 000 грн на розрахунковий рахунок у депозитарній установі Акціонерне товариство "Укргазбанк" № НОМЕР_1 . Стягнув з Компанії "Цехріба Інвестментс Лімітед" на користь ГО "Товариство сприяння обороні України" судові витрати в розмірі 60 000 грн.
Київський апеляційний суд постановою від 24 червня 2019 року рішення Сквирського районного суду Київської області від 22 жовтня 2018 року скасував, а провадження у справі закрив. Вирішив питання щодо розподілу судових витрат та здійснив поворот виконання рішення Сквирського районного суду Київської області від 22 жовтня 2018 року.
Під час перегляду рішення суду першої інстанції апеляційний суд встановив, що від імені позивача у березні 2017 року відбулось відчуження простих іменних акцій ПАТ "Патріот" відповідачу - Компанії "Цехріба Інвестментс Лімітед" згідно з договором № 200317-БВ. Хоча між ГО "Товариство сприяння обороні України" та Компанією "Цехріба Інвестментс Лімітед" виникли правовідносини за цивільно-правовим договором, цей договір стосується розпорядження корпоративними правами, і спір виник саме з правочину щодо відчуження акцій юридичної особи. Сторонами вказаного правочину є юридичні особи. Відповідач - Компанія "Цехріба Інвестментс Лімітед" є юридичною особою, зареєстрованою згідно із законодавством Республіки Кіпр. З огляду на встановлені обставини, наявність у законі прямої вказівки на вид судочинства, у якому повинен розглядатися такий спір, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що правовідносини, які виникли між сторонами у справі, є господарсько-правовими, тому ця справа підлягає розгляду за правилами господарського судочинства.
Як зазначила Дисциплінарна палата, звертаючись до Сквирського районного суду Київської області, позивач неправильно визначив належність спору до компетенції суду загальної юрисдикції відповідно до суб`єктного складу та змісту правовідносин сторін, які виникли з господарського договору, укладеного між юридичними особами, щодо володіння, користування й розпорядження належними сторонам корпоративними правами. Натомість суддя ОСОБА_2 тим, що відкрив 26 вересня 2018 року провадження в цивільній справі № 376/2301/18 та ухвалив у ній рішення 22 жовтня 2018 року, не вказав на цю помилку, не запобіг її незаконній дії й не дотримався вимог частини першої статті 19, пункту 1 частини першої статті 186 ЦПК України, відповідно до яких мав би відмовити у відкритті провадження у справі, якщо заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, але на противагу цьому здійснив у порядку цивільного судочинства розгляд справи щодо визнання недійсним договору про відчуження акцій ПАТ "Патріот" на користь Компанії "Цехріба Інвестментс Лімітед", тобто щодо майна компанії скаржника у справі, яка підвідомча господарському суду.
Вирішуючи питання щодо наявності підстав для притягнення судді до дисциплінарної відповідальності, тобто наявності чи відсутності обставин, які б свідчили, що відповідне рішення суддею ухвалено внаслідок умисного порушення норм права чи неналежного ставлення до службових обов`язків, Перша Дисциплінарна палата ВРП виходила з того, що матеріали справи № 376/2301/18, копії яких надіслано судом на запит члена ВРП, не містять будь-яких доказів надсилання учасникам справи судових повісток про виклик до суду та отримання ними цих судових повісток.
Також Дисциплінарна палата звернула увагу, що загальний строк розгляду справи № 376/2301/18 становив один місяць. За цей період справа призначалась до розгляду двічі: 26 вересня 2018 року призначено підготовче судове засідання на 12 жовтня 2018 року, а 12 жовтня 2018 року справу призначено до розгляду по суті на 22 жовтня 2018 року (з інтервалом десять днів між засіданнями). Справу розглянуто за відсутності учасників справи. Тобто, розглянувши справу в такі стислі строки, призначаючи справу до розгляду з інтервалом між засіданнями десять днів, суддя ОСОБА_2 не міг не розуміти неможливість виконання вимог статті 128 ЦПК України, яка передбачає, що судова повістка про виклик повинна бути вручена з таким розрахунком, щоб особи, які викликаються, мали достатньо часу для явки в суд і підготовки до участі в судовому розгляді справи, але не пізніше ніж за п`ять днів до судового засідання.
Як встановила Дисциплінарна палата, невиконання суддею ОСОБА_2 вимог статей 7, 8, 128, 211 ЦПК України призвело до розгляду справи без належного повідомлення відповідачів - Компанії "Цехріба Інвестментс Лімітед" і ОСОБА_5 про час та місце розгляду справи та без їхньої участі, що потягло вирішення питання про право власності на майно Компанії "Цехріба Інвестментс Лімітед" без її участі в розгляді справи.
На підставі рішення Сквирського районного суду Київської області від 22 жовтня 2018 року був виданий виконавчий лист від 23 листопада 2018 року. Приватний виконавець виконавчого округу міста Києва Каращук К. Л. постановою від 13 березня 2019 року № 58061272 на підставі цього виконавчого листа описав та наклав арешт на майно Компанії "Цехріба Інвестментс Лімітед": прості іменні акції емітента ПАТ "Патріот" у кількості 1 200 000 штук загальною номінальною вартістю 120 000 000 гривень, що становить 100 % капіталу емітента (номінальна вартість одного цінного папера - 100 гривень). Під час виконавчого провадження Компанія "Цехріба Інвестментс Лімітед" сплатила на користь приватного виконавця 60 991 грн 15 коп., що підтверджується наявною в матеріалах справи копією постанови приватного виконавця від 13 березня 2019 року № 58061272 про опис та арешт майна та копією квитанції про сплату Компанією "Цехріба Інвестментс Лімітед" грошових коштів у рахунок погашення зобов`язань у межах виконавчого провадження. Київський апеляційний суд постановою від 24 червня 2019 року здійснив поворот виконання рішення Сквирського районного суду Київської області від 22 жовтня 2018 року.
У контексті обставин розгляду справи № 376/2301/18 Дисциплінарна палата виокремила та оцінила зміст (характер) і послідовність дій судді ОСОБА_2 та підсумувала, що суддя ОСОБА_2 відкрив провадження в цій справі з порушенням правил цивільної юрисдикції та здійснив в порядку цивільного судочинства розгляд справи, яка підвідомча господарському суду.
Усупереч вимогам процесуального закону щодо гласності та відкритості судового процесу, обов`язку суду своєчасно повідомити учасників справи про місце, дату і час судового засідання суддя ОСОБА_2 у процесі розгляду справи № 376/2301/18 порушив положення статей 7, 8, 128, 211 ЦПК України та розглянув справу в стислі строки (один місяць), призначивши у справі два судових засідання з інтервалом десять днів між засіданнями, без належного повідомлення відповідачів у справі - Компанії "Цехріба Інвестментс Лімітед" і ОСОБА_5 про час та місце розгляду справи та без їхньої участі. Вирішив питання про майно, яке належить відповідачу - Компанії "Цехріба Інвестментс Лімітед", без виклику компанії в судове засідання та без її участі у справі, що позбавило її права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи, можливості висловити в судовому засіданні свою позицію з приводу доцільності визнання недійсним договору купівлі-продажу та повернення цінних паперів, що є істотним порушенням норм процесуального права під час здійснення правосуддя.
Через такі дії судді відповідач був позбавлений можливості реалізувати своє право представити свої інтереси безпосередньо перед судом і висловити суду ті аргументи, які вважав важливими для справи, та мали (могли) унеможливити настання негативних наслідків для права власності на майно (цінні папери) компанії, яка не була обізнана про розгляд справи судом, що, своєю чергою, призвело до порушення прав відповідача. Зміст та зовнішнє вираження таких дій судді є свідченням грубого порушення суддею закону та спричинення істотних негативних наслідків у вигляді порушення права компанії на захист своєї власності, стягнення за рішенням суду з Компанії "Цехріба Інвестментс Лімітед" на користь позивача у справі суми коштів в розмірі 400 000 грн, судових витрат у розмірі 60 000 грн та застосування наслідків недійсності договору купівлі-продажу цінних паперів, а саме зобов`язання компанії повернути позивачу у справі цінні бездокументарні папери в кількості 30 штук.
З огляду на встановлені обставини Дисциплінарна палата дійшла висновку, що допущені суддею ОСОБА_2, який має значний досвід роботи на посаді судді, істотні порушення норм процесуального права не мають характеру суддівської помилки, їх вчинено внаслідок грубої недбалості та нехтування обов`язками судді, що вплинуло на реалізацію наданих учасникам судового процесу процесуальних прав та виконання процесуальних обов`язків.
Зважаючи на зазначене, Дисциплінарна палата дійшла висновку, що дії судді ОСОБА_2 під час розгляду справи № 376/2301/18 охоплюються складом дисциплінарних проступків, передбачених підпунктами "а", "в" пункту 1, пунктом 4 частини першої статті 106 Закону № 1402-VIII, - внаслідок недбалості істотне порушення норм процесуального права під час здійснення правосуддя, що унеможливило реалізацію учасниками судового процесу наданих їм процесуальних прав та виконання процесуальних обов`язків та призвело до порушення правил щодо юрисдикції суду; порушення засад гласності і відкритості судового процесу; внаслідок грубої недбалості допущення суддею, який брав участь в ухваленні судового рішення, грубого порушення закону, що призвело до істотних негативних наслідків.
4.2. Щодо дій судді ОСОБА_2 під час розгляду справи № 376/359/18.
21 лютого 2018 року до Сквирського районного суду Київської області надійшла позовна заява ОСОБА_6 до ОСОБА_7 про розірвання договору та застосування штрафних санкцій.
Вимоги позову мотивувалися так. ОСОБА_6 та ОСОБА_7 10 лютого 2014 року уклали договір про спільну діяльність, предметом якого було надання побутових послуг населенню шляхом об`єднання зусиль і майна позивача та відповідачки на умовах, визначених цим договором. Ці особи уклали також додаткову угоду № 1 до договору, якою було затверджено порядок та умови сплати ними внесків. Відповідно до умов договору вартість майнових внесків сторін для ведення спільної діяльності становить 120 000 грн, з яких відповідачка вносить 60 000 грн, а позивач - нежитлову будівлю загальною вартістю 60 000 грн, що стоїть на АДРЕСА_1, загальною площею 211,2 кв. м. Оскільки позивач свої зобов`язання виконав у повному обсязі й передав у спільне користування сторін договору згадану нежитлову будівлю, а відповідачка вимоги договору та додаткової угоди не виконала та використовує частину переданої позивачем нежитлової будівлі для власних потреб без будь-яких витрат з її боку на утримання будівлі, позивач просив розірвати договір про спільну діяльність та додаткову угоду до договору про спільну діяльність від 10 лютого 2014 року, укладеного між ОСОБА_6 та ОСОБА_7, та застосувати до ОСОБА_6 штрафні санкції в розмірі 10 000 грн.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 21 лютого 2018 року справа № 376/359/18 розподілена судді ОСОБА_2 .
Суддя Сквирського районного суду Київської області ОСОБА_2 ухвалою від 26 лютого 2018 року відкрив загальне позовне провадження у справі, призначив підготовче судове засідання на 16 березня 2018 року.
Цей же суддя ухвалою від 16 березня 2018 року закрив підготовче провадження та призначив справу до судового розгляду по суті на 02 квітня 2018 року.
02 квітня 2018 року у зв`язку з неявкою в судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, суд відклав розгляд справи на 19 квітня 2018 року.
04 квітня 2018 року, тобто після закриття підготовчого провадження у справі, до Сквирського районного суду Київської області надійшла заява ОСОБА_6 про збільшення позовних вимог.
У заяві про збільшення позовних вимог позивач ОСОБА_6 просив розірвати договір про спільну діяльність та додаткову угоду до цього договору, застосувати до ОСОБА_7 штрафні санкції за невиконання умов договору та угоди, а також визнати за ним право власності на нежитлову будівлю в АДРЕСА_1 загальною площею 211,2 кв. м.
Вимоги про визнання права власності на нежитлове приміщення, про які заявив ОСОБА_6, жодним чином не були пов`язані ні з вимогами про розірвання договору та угоди, ні з підставою виникнення таких вимог, ні з поданими доказами. А нежитлова будівля, право власності на яку просив визнати позивач, знаходиться у м. Києві, тобто поза межами територіальної юрисдикції Сквирського районного суду Київської області.
Оскільки спір про визнання права власності на нерухоме майно розглядається за місцезнаходженням такого майна, подавши заяву про збільшення позовних вимог, у якій заявлені вимоги про визнання права власності на нерухоме майно, позивач вчинив дії, спрямовані на штучну зміну підсудності (територіальної юрисдикції) справи.
Суддя ОСОБА_2 на згадані обставини не звернув уваги та всупереч вимогам пункту 2 частини другої статті 49 ЦПК України після закінчення підготовчого засідання прийняв до провадження заяву про збільшення позовних вимог і таким чином порушив правила частини п`ятої статті 188 ЦПК України щодо об`єднання позовних вимог та частини першої статті 30 ЦПК України щодо виключної підсудності спорів, що стосуються нерухомого майна.
Сквирський районний суд Київської області рішенням від 19 квітня 2018 року задовольнив позов ОСОБА_6, розірвав договір про спільну діяльність та додаткову угоду № 1 до договору про спільну діяльність від 10 лютого 2014 року, укладеного між ОСОБА_6 та ОСОБА_7, і стягнув з ОСОБА_7 на користь ОСОБА_6 10 000 грн. Суд визнав за ОСОБА_6 право власності на нежитлову будівлю в АДРЕСА_1, загальною площею 211,2 кв. м.
У цьому рішенні суд встановив, що ОСОБА_6 є власником нежитлової будівлі на АДРЕСА_1 загальною площею 211,2 кв. м, яка була побудована ним господарським способом у 2001 році, що підтверджується актом технічного огляду та технічним паспортом.
Попри посилання в судовому рішенні на акт технічного огляду, самого цього документа, про який зазначив суд, у матеріалах судової справи бракувало. До позовної заяви та заяви про збільшення позовних вимог такий акт не був долучений.
Мотивуючи своє рішення, суд послався на норми Конституції України, Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), ЦПК України та дійшов висновку, що "позивачем надано достатньо належних і допустимих доказів для задоволення позовних вимог. Відповідачем, всупереч вимог статей 12, 13, 76, 81 ЦПК України, належних та допустимих доказів наявності підстав для відмови у задоволенні позовних вимог не надано. За таких обставин, всебічно, повно, об`єктивно та безпосередньо дослідивши наявні у справі докази, з урахуванням всіх обставин та матеріалів справи суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог та ухвалення рішення про задоволення позову".
Водночас, як установив дисциплінарний орган, суд взагалі не досліджував підстави для розірвання договору про спільну діяльність, додаткової угоди № 1 та стягнення штрафних санкцій. У мотивувальній частині рішення суду не зазначені фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин з посиланням на докази, на підставі яких встановлені відповідні обставини, та норми права, які застосував суд, вирішуючи вимоги про розірвання договору та угоди і стягнення штрафних санкції, а також мотиви їх застосування.
Суд не досліджував підстави набуття ОСОБА_6 права власності на спірний об`єкт нерухомого майна та не встановив, чи прийнято зазначене нерухоме майно в експлуатацію та чи здійснена його державна реєстрація. У рішенні суду лише зазначено, що нежитлова будівля побудована позивачем господарським способом у 2001 році, що підтверджується актом технічного огляду (відсутній у матеріалах справи) та технічним паспортом.
Визнавши право власності на об`єкт нерухомого майна, що знаходиться в межах міста Києва, Сквирський районний суд Київської області не з`ясував питання щодо власника земельної ділянки, на якій стоїть спірний об`єкт нерухомого майна.
У контексті обставин розгляду справи № 376/359/18 Дисциплінарна палата виокремила та оцінила зміст (характер) і послідовність дій судді ОСОБА_2 та узагальнила, що під час розгляду цієї справи суддя ОСОБА_2 діяв усупереч вимогам пункту 2 частини другої статті 49 ЦПК України, після закінчення підготовчого засідання прийняв до провадження заяву про збільшення позовних вимог, у якій позивач ОСОБА_6, крім задоволення первісних позовних вимог, просив визнати за ним право власності на нежитлове приміщення, що призвело до порушення правил частини п`ятої статті 188 ЦПК України щодо об`єднання позовних вимог, які не пов`язані між собою підставою виникнення або поданими доказами, не є основними та похідними вимогами.
Після прийняття до свого провадження заяви про збільшення позовних вимог та ухвалення рішення про визнання права власності на нежитлову будівлю, яка розташована поза межами територіальної юрисдикції Сквирського районного суду Київської області, суддя ОСОБА_2 вдався до дій, які суперечать вимогам частини першої статті 30 ЦПК України щодо виключної підсудності спорів про об`єкти нерухомого майна, що призвело до порушення правил предметної юрисдикції спору.
Дисциплінарний орган прояви порушення в діях судді ОСОБА_2 побачив ще й у тому, що суддя не дотримався вимог статей 263-265 ЦПК України щодо обґрунтованості та вмотивованості рішення суду, не дослідив підстави для розірвання договору про спільну діяльність, додаткової угоди № 1 та стягнення штрафних санкцій, підстави набуття ОСОБА_6 права власності на спірний об`єкт нерухомого майна, не з`ясував питання щодо власника земельної ділянки, на якій знаходиться спірний об`єкт нерухомого майна.
Кваліфікуючи дії судді ОСОБА_2, Дисциплінарна палата зазначила, що прийняття заяви про збільшення позовних вимог, об`єднання та розгляд в одному провадженні позовних вимог, які не пов`язані між собою в розумінні вимог статті 188 ЦПК України, розгляд справи з порушенням вимог щодо виключної підсудності спорів, що стосуються нерухомого майна, без належного обґрунтування та вмотивованості судового рішення, є істотним порушенням норм процесуального права під час здійснення правосуддя, що унеможливило реалізацію учасниками справи їх права на справедливий судовий розгляд в розумінні статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), та свідчить про грубе порушення суддею закону, що призвело до істотних негативних наслідків у вигляді порушення передбаченого статтею 1 Першого протоколу до Конвенції права на захист власності з огляду на невстановлення судом підстав набуття позивачем у справі права власності на спірний об`єкт нерухомого майна та не з`ясування судом питання щодо власника земельної ділянки, на якій знаходиться спірний об`єкт нерухомого майна.
Недотримання суддею ОСОБА_2 вимог статей 263-265 ЦПК України щодо обґрунтованості та вмотивованості рішення суду у справі № 376/359/18 Дисциплінарна палата розцінила як порушення, яке не має характеру простої суддівської помилки, оскільки бракує предмета помилки або, інакше кажучи, того, у чому суддя міг би помилитися. Натомість, як вважає дисциплінарний орган, дії названого судді свідчать про допущену ним грубу недбалість.
На думку Дисциплінарної палати, описані дії судді ОСОБА_2 під час розгляду справи № 376/359/18 охоплюються складом дисциплінарних проступків, передбачених підпунктом "а" пункту 1, пунктом 4 частини першої статті 106 Закону № 1402-VIII, - внаслідок недбалості істотне порушення норм процесуального права під час здійснення правосуддя, що унеможливило реалізацію учасниками судового процесу наданих їм процесуальних прав та виконання процесуальних обов`язків та призвело до порушення правил щодо юрисдикції суду; внаслідок грубої недбалості допущення суддею, який брав участь в ухваленні судового рішення, порушення прав людини і основоположних свобод та інше грубе порушення закону, що призвело до істотних негативних наслідків.
5. Вирішуючи питання про притягнення судді ОСОБА_2 до дисциплінарної відповідальності та визначаючи вид дисциплінарного стягнення, Дисциплінарна палата виснувала, що вказані вище дії судді ОСОБА_2 під час розгляду справ № 376/2301/18 та № 376/359/18 з огляду на значний досвід роботи на посаді судді слід кваліфікувати як вчинення істотного дисциплінарного проступку, що є несумісним зі статусом судді.
За висновком Дисциплінарної палати, з огляду на характер порушень, допущених суддею ОСОБА_2, що призвели до підриву авторитету правосуддя, застосування до судді дисциплінарного стягнення у виді внесення подання ВРП про звільнення його з посади є пропорційним вчиненим дисциплінарним проступкам і відповідає вимогам статті 109 Закону № 1402-VIII.
6. ОСОБА_2 не погодився з рішенням Дисциплінарної палати та оскаржив його до ВРП.
ВРП за наслідками розгляду скарги судді ОСОБА_2 на рішення Першої Дисциплінарної палати ВРП від 19 червня 2020 року № 1890/1дп/15-20 "Про притягнення до дисциплінарної відповідальності судді Сквирського районного суду Київської області ОСОБА_2" залишила його без змін.
7. У судовому засіданні представник скаржника підтримав доводи скарги й на підставі слушності аргументів скарги просив скасувати Спірне рішення.
Представник ВРП просила залишити без змін рішення ВРП й навела доводи на користь своєї позиції аналогічні тим, що викладені у відзиві.
8. Велика Палата Верховного Суду (далі - Велика Палата) перевірила матеріали скарги та матеріали дисциплінарного провадження щодо судді, всебічно і повно з`ясувала всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується скарга, і встановила таке.
Порядок розгляду скарги на рішення Дисциплінарної палати про притягнення до дисциплінарної відповідальності судді встановлено статтею 51 Закону № 1798-VIII, відповідно до частини першої якої право оскаржити таке рішення до ВРП має суддя, щодо якого ухвалено відповідне рішення.
Статтею 52 Закону № 1798-VIII передбачено порядок оскарження рішення ВРП, ухваленого за результатами розгляду скарги на рішення Дисциплінарної палати, та визначено вичерпний перелік підстав для його скасування, зокрема: 1) склад ВРП, який ухвалив відповідне рішення, не мав повноважень його ухвалювати; 2) рішення не підписано будь-ким зі складу членів ВРП, які брали участь у його ухваленні; 3) суддя не був належним чином повідомлений про засідання ВРП - якщо було ухвалено будь-яке з рішень, визначених пунктами 2-5 частини десятої статті 51 цього Закону; 4) рішення не містить посилань на визначені законом підстави дисциплінарної відповідальності судді та мотиви, з яких ВРП дійшла відповідних висновків.
Як зазначає Консультативна рада європейських суддів (далі - КРЄС), "дисциплінарний розгляд справи в кожній країні повинен передбачати можливість подання апеляції на рішення первинного дисциплінарного органу (відомства або суду) до суду" (пункт 77 (v) Висновку № 3 (2002) КРЄС про принципи та правила, які регулюють професійну поведінку суддів, зокрема питання етики, несумісної поведінки та неупередженості).
Відповідно до частини першої статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди при розгляді справ застосовують Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.
Згідно з практикою ЄСПЛ "навіть у разі, коли судовий орган, що виносить рішення у спорах щодо "прав та обов`язків цивільного характеру", у певному відношенні не відповідає пункту 1 статті 6 Конвенції, порушення Конвенції не констатується за умови, якщо провадження у вищезазначеному органі "згодом є предметом контролю, здійснюваного судовим органом, що має повну юрисдикцію та насправді забезпечує гарантії пункту 1 статті 6 Конвенції". У межах скарги за статтею 6 Конвенції для того, щоб визначити, чи мав суд другої інстанції "повну юрисдикцію" або чи забезпечував "достатність перегляду" для виправлення відсутності незалежності в суді першої інстанції, необхідно врахувати такі фактори, як предмет оскаржуваного рішення, спосіб, у який було винесено рішення, та зміст спору, включаючи бажані та дійсні підстави для оскарження (рішення ЄСПЛ від 9 січня 2013 року у справі "Олександр Волков проти України", пункт 123).
Можливість оскаржити рішення по суті є важливим запобіжником суддівської незалежності та незалежності судової системи в цілому. Велика Палата забезпечує гарантії пункту 1 статті 6 Конвенції та є визначеним статтею 266 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) судовим органом, який має повну юрисдикцію щодо розгляду скарг на рішення ВРП, зокрема на її рішення про залишення без змін рішень дисциплінарних палат про притягнення суддів до дисциплінарної відповідальності.
Статтею 6 Конвенції встановлено, що справедливість судового рішення вимагає, аби такі рішення достатньою мірою висвітлювали мотиви, на яких вони ґрунтуються. Межі такого обов`язку можуть різнитися залежно від природи рішення і мають оцінюватись у світлі обставин кожної справи. Національні суди, обираючи аргументи та приймаючи докази, мають обов`язок обґрунтувати свою діяльність шляхом наведення підстав для такого рішення. Таким чином, суди мають дослідити основні доводи (аргументи) сторін та з особливою прискіпливістю й ретельністю - змагальні документи, що стосуються прав та свобод, гарантованих Конвенцією.
Рішенням ЄСПЛ від 19 квітня 1993 року у справі "Краска проти Швейцарії" визначено, що ефективність справедливого розгляду досягається тоді, коли сторони процесу мають право представити перед судом ті аргументи, які вони вважають важливими для справи. При цьому такі аргументи мають бути "почуті", тобто ретельно розглянуті судом. Іншими словами, суд має обов`язок провести ретельний розгляд подань, аргументів та доказів, поданих сторонами.
9. Предметом оскарження до ВРП було рішення її Першої Дисциплінарної палати від 19 червня 2020 року про притягнення ОСОБА_2 до дисциплінарної відповідальності та застосування до нього дисциплінарного стягнення у виді подання про звільнення з посади судді.
Велика Палата вважає за можливе розглянути вимоги ОСОБА_2, ретельно дослідити дотримання ВРП при прийнятті Спірного рішення положень пункту 4 частини першої статті 52 Закону № 1798-VIII, тобто наявність обґрунтованих посилань на визначені законом підстави дисциплінарної відповідальності судді та мотиви, з яких ВРП дійшла відповідних висновків.
Статтею 108 Закону № 1402-VIII та частиною другою статті 42 Закону № 1798-VІІІ установлено, що дисциплінарні провадження щодо судді здійснюють дисциплінарні палати ВРП.
Відповідно до пункту 1 частини сьомої статті 56 Закону № 1402-VIII суддя зобов`язаний своєчасно, справедливо та безсторонньо розглядати і вирішувати судові справи відповідно до закону з дотриманням засад і правил судочинства.
Підпунктом "а" пункту 1 частини першої статті 106 Закону № 1402-VIII передбачено, що суддю може бути притягнуто до дисциплінарної відповідальності в порядку дисциплінарного провадження з підстав, зокрема, умисного або внаслідок недбалості істотного порушення норм процесуального права під час здійснення правосуддя, що унеможливило реалізацію учасниками судового процесу наданих їм процесуальних прав та виконання процесуальних обов`язків або призвело до порушення правил щодо юрисдикції або складу суду.
Також суддю може бути притягнуто до дисциплінарної відповідальності в порядку дисциплінарного провадження з підстав, зокрема, умисного або внаслідок недбалості порушення засад гласності і відкритості судового процесу (підпункт "в" пункту 1 частини першої статті 106 Закону № 1402-VIII).
Пунктом 4 частини першої статті 106 Закону № 1402-VIII передбачено, що суддю може бути притягнуто до дисциплінарної відповідальності в порядку дисциплінарного провадження з підстав, зокрема, умисного або внаслідок грубої недбалості допущення суддею, який брав участь в ухваленні судового рішення, порушення прав людини і основоположних свобод або інше грубе порушення закону, що призвело до істотних негативних наслідків.
10. Відповідно до частини першої статті 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ здійснюється в порядку іншого судочинства.
Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами.
Згідно із частиною першою статті 20 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку зі здійсненням господарської діяльності, та інші справи у визначених законом випадках, зокрема справи у спорах, що виникають з правочинів щодо акцій, часток, паїв, інших корпоративних прав в юридичній особі, крім правочинів у сімейних та спадкових правовідносинах; й інші справи у спорах між суб`єктами господарювання.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 186 ЦПК України суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
Відповідно до частини першої статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Згідно із частиною другою статті 7 ЦПК України будь-яка особа має право бути присутньою у відкритому судовому засіданні.
Відповідно до частини першої статті 8 ЦПК України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Будь-яка особа, яка не є учасником справи, має право на доступ до судових рішень у порядку, встановленому законом.
Розгляд справи відбувається в судовому засіданні. Про місце, дату і час судового засідання суд повідомляє учасників справи (частини перша, друга статті 211 ЦПК України).
Статтею 128 ЦПК України визначено, що суд викликає учасників справи у судове засідання або для участі у вчиненні процесуальної дії, якщо визнає їх явку обов`язковою. Суд повідомляє учасників справи про дату, час і місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії, якщо їх явка є не обов`язковою.
Згідно із частиною першою статті 43 ЦПК України учасники справи мають право, зокрема, подавати докази; брати участь у судових засіданнях, якщо інше не визначено законом; брати участь у дослідженні доказів; ставити питання іншим учасникам справи, а також свідкам, експертам, спеціалістам; подавати заяви та клопотання, надавати пояснення суду, наводити свої доводи, міркування щодо питань, які виникають під час судового розгляду, і заперечення проти заяв, клопотань, доводів і міркувань інших осіб; користуватися іншими визначеними законом процесуальними правами.
Відповідно до частини першої статті 27 ЦПК України позови до фізичної особи пред`являються в суд за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем її проживання або перебування, якщо інше не передбачено законом.
Згідно із частиною шостою статті 187 ЦПК України у разі якщо відповідачем у позовній заяві вказана фізична особа, яка не є суб`єктом підприємницької діяльності, суд не пізніше двох днів з дня надходження позовної заяви до суду звертається до відповідного органу реєстрації місця перебування та місця проживання особи щодо надання інформації про зареєстроване місце проживання (перебування) такої фізичної особи.
Якщо за результатами отриманої судом інформації буде встановлено, що справа не підсудна цьому суду, суд надсилає справу за підсудністю в порядку, встановленому статтею 31 цього Кодексу (частина дев`ята статті 187 ЦПК України).
11. Зі змісту матеріалів справи № 376/2301/18 встановлено, що суддя ОСОБА_2, коли 26 вересня 2018 року відкрив провадження в цій цивільній справі та 22 жовтня 2018 року ухвалив у ній рішення, не дотримався вимог частини першої статті 19, пункту 1 частини першої статті 186 ЦПК України, відповідно до яких як суддя мав відмовити у відкритті провадження у справі, якщо заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, але в цій справі суддя діяв навпаки - здійснив у порядку цивільного судочинства розгляд справи щодо визнання недійсним договору про відчуження акцій ПАТ "Патріот" на користь Компанії "Цехріба Інвестментс Лімітед", тобто щодо майна Компанії "Цехріба Інвестментс Лімітед" у справі, яка підвідомча господарському суду.
Суддя ОСОБА_2 розглянув цю справу без участі відповідачів і таким чином не виконав вимоги процесуального закону щодо повідомлення відповідачів про час та місце розгляду справи.
На підставі ухваленого у справі рішення видав виконавчий лист, у процесі виконавчого провадження було накладено арешт на майно Компанії "Цехріба Інвестментс Лімітед" (прості іменні акції емітента ПАТ "Патріот" у кількості 1 200 000 штук, загальною вартістю 120 000 000 грн, що становить 100 % капіталу емітента).
На переконання ВРП, порушення, які допустив суддя ОСОБА_2, який має значний досвід роботи на посаді судді, істотні порушення норм процесуального права не мають характеру суддівської помилки, їх вчинено внаслідок грубої недбалості та нехтування обов`язками судді, що вплинуло на реалізацію наданих учасникам судового процесу процесуальних прав та виконання процесуальних обов`язків.
12. Зміст матеріалів справи № 376/359/18 указує на те, що суддя ОСОБА_2 після закінчення підготовчого засідання всупереч вимогам пункту 2 частини другої статті 49 ЦПК України прийняв до провадження заяву про збільшення позовних вимог, яку не мав приймати, бо таке рішення суперечило правилам частини п`ятої статті 188 ЦПК України щодо об`єднання позовних вимог, які не могли бути об`єднані в одне провадження, та частини першої статті 30 ЦПК України щодо виключної підсудності спорів, що стосуються нерухомого майна. За результатами розгляду позовної заяви (з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог) ухвалив рішення, яким задовольнив позовні вимоги, зокрема, визнав за ОСОБА_6 право власності на нежитлову будівлю у місті Києві загальною площею 211,2 кв. м.
Зі згаданого рішення випливає, що суд взагалі не досліджував підстави набуття ОСОБА_6 права власності на спірний об`єкт нерухомого майна та не встановив, чи прийнято зазначене нерухоме майно в експлуатацію та чи здійснена його державна реєстрація. У рішенні суду лише зазначено, що нежитлова будівля побудована позивачем господарським способом у 2001 році, що підтверджується актом технічного огляду (відсутній у матеріалах справи) та технічним паспортом. Суд не з`ясував питання щодо власника земельної ділянки, на якій розташований спірний об`єкт нерухомого майна.
ВРП погодилася з висновками Першої Дисциплінарної палати, що, приймаючи до свого провадження заяву про збільшення позовних вимог та ухвалюючи рішення про визнання права власності на нежитлову будівлю, яка знаходиться поза межами територіальної юрисдикції Сквирського районного суду Київської області, суддя, який вчинив такі дії, порушив частину першу статті 30 ЦПК України щодо виключної підсудності спорів, що стосуються нерухомого майна, що призвело до порушення правил щодо юрисдикції суду.
На думку ВРП, порушення порядку прийняття заяви про збільшення позовних вимог, об`єднання та розгляд в одному провадженні позовних вимог, які не пов`язані між собою в розумінні вимог статті 188 ЦПК України, розгляд справи з порушенням вимог щодо виключної підсудності спорів, що стосуються нерухомого майна, без належного обґрунтування та вмотивованості судового рішення, є істотним порушенням норм процесуального права під час здійснення правосуддя, що унеможливило реалізацію учасниками справи їх права на справедливий судовий розгляд в розумінні статті 6 Конвенції, та свідчить про грубе порушення суддею закону, що призвело до істотних негативних наслідків у вигляді порушення передбаченого статтею 1 Першого протоколу до Конвенції права на захист власності з огляду на невстановлення судом підстав набуття позивачем у справі права власності на спірний об`єкт нерухомого майна, та нез`ясування судом питання щодо власника земельної ділянки, на якій розташований спірний об`єкт нерухомого майна.
13. Підсумовуючи результати розгляду скарги на рішення дисциплінарного органу, ВРП визнала, що характер допущених суддею ОСОБА_2 під час розгляду справ № 376/2301/18 та № 376/359/18 порушень чітких та зрозумілих за змістом вимог процесуального законодавства, які визначають правила юрисдикції суду та не допускають розширеного тлумачення, за встановлених обставин щодо розгляду справи № 376/2301/18 без повідомлення учасників справи, порушення у справі № 376/359/18 порядку прийняття заяви про збільшення позовних вимог, об`єднання та розгляд в одному провадженні не пов`язаних між собою вимог з порушенням виключної підсудності, без належного обґрунтування та вмотивованості рішення суду, визнання права власності за особою на нерухоме майно всупереч встановленому законом порядку безумовно свідчать про вчинення суддею істотного дисциплінарного проступку в розумінні пунктів 1, 7 частини дев`ятої статті 109 Закону № 1402-VIII, позаяк такі грубі порушення закону порочать звання судді та підривають суспільну довіру до суду.
14. Велика Палата вважає, що у Спірному рішенні ВРП правильно погодилася з тим, що підстави дисциплінарного правопорушення, які встановила Перша Дисциплінарна палата ВРП і які були відтворені в цій постанові, містять достатньо даних для настання дисциплінарної відповідальності. У цьому рішенні Рада проаналізувала її і надала відповідну правову характеристику з погляду належності до ознак, що утворюють склад дисциплінарного делікту.
ВРП слушно погодилася з рішенням її Першої Дисциплінарної палати про те, що порушення, яке вчинив ОСОБА_2, підпадає під правову кваліфікацію, яку сформулювала Дисциплінарна палата.
Рада обґрунтовано схвалила рішення Дисциплінарної палати про відсутність підстав для звільнення судді від дисциплінарної відповідальності.
Рада перевірила і не поставила під сумнів того, що вибір виду дисциплінарного стягнення провадився на підставі характеру вчиненого суддею діяння, відомостей про особу судді та обставин, що впливають на дисциплінарну відповідальність, з розуміння того, що проступок вчинив саме суддя і саме у сфері правосуддя, а також наскільки дії судді під час здійснення провадження у справі були об`єктивними, відповідали вимогам закону.
15. Велика Палата висновує, що наведені в Спірному рішенні результати розгляду скарги судді ОСОБА_2 на рішення Першої Дисциплінарної палати ВРП вмотивовані, ґрунтуються на належних і допустимих доказах, рішення ухвалене на підставі закону та з урахуванням принципу пропорційності. Передбачених статтею 52 Закону № 1798-VIII обов`язкових підстав для скасування Спірного рішення ВРП немає. Рададіяла в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Законом № 1798-VIII.
16. У розумінні положень статті 106 Закону № 1402-VIII, зокрема й підпунктів "а", "в" пункту 1, пункту 4 частини першої цієї статті, дисциплінарний орган повинен встановити, які дії здійснив суддя в царині своєї діяльності, якою є сфера правосуддя; як процесуальний закон приписує діяти чи не діяти судді; які рішення має вчинити суддя, а на які встановлені обмеження чи заборона; чи діяв суддя відповідно до закону та відомих нормативних положень і якщо чинив усупереч, то через які причини, якими мотивами керувався. Встановлення кваліфікуючих фактичних обставин дисциплінарного правопорушення, вибір нормативних положень і зіставлення фактичних передумов дисциплінарного проступку з вимогами закону, що встановлюють процедуру здійснення судочинства, виявлення в діях судді невідповідності, відхилення, недотримання чи інших негативних поведінкових факторів, зовнішній вираз яких відображає ставлення свідомості і волі судді до суті та характеру цих дій і дає можливість визначити, чи вчиняв ці дії суддя умисно або через грубу недбалість, утворюють юридичну кваліфікацію фактичних взаємовідносин, формують обсяг та зміст (тіло) діяння. Встановлюються ознаки, що характеризують діяння як дисциплінарний проступок, його негативні наслідки і причинний зв`язок між ними, надається юридична оцінка проступку.
Як згадано вище, у полі зору Ради були, зокрема, конкретні матеріали справ, дати надходження справ до суду, заяви про збільшення позовних вимог, суб`єктний склад учасників процесу, вимоги заявлені та сформульовані позивачами, інтервали та періодичність призначення справи до розгляду, повідомлення про час та місце розгляду справи учасників процесу, наслідки, що настали після ухвалення у справі судових рішень, фактична та правова природа цих наслідків, причинний зв`язок між діями скаржника та цими наслідками.
Фактичні передумови дисциплінарної відповідальності Рада зіставила з вимогами матеріального та процесуального закону, які встановлюють дії судді під час розгляду справ відповідної категорії, і кваліфікувала їх як дисциплінарний проступок.
Зі змісту Спірного рішення не простежується суджень з оцінкою законності рішень, ухвалених скаржником. У ньому дисциплінарний орган виокремив конкретні дії судді під час розгляду цих справ та надав їм юридичну оцінку на предмет наявності в них ознак дисциплінарного делікту.
У зв`язку із цим твердження скаржника про те, що Спірне рішення є невмотивованим, упередженим, протиправним, необґрунтованим і таким, що не містить посилань на визначені законом підстави дисциплінарної відповідальності судді та мотивів, якими відповідач обґрунтував викладені в оскаржуваному рішенні висновки, є необґрунтованими і не спростовують висновків цієї постанови.
17. У скарзі до ВРП на рішення Першої Дисциплінарної палати ВРП суддя ОСОБА_2 навів доводи про його протиправність і необхідність прийняття запропонованого у скарзі рішення. ВРП навела мотиви незгоди з ними, зміст яких викладений у цій постанові. Доводи тієї скарги в основному перекликаються з міркуваннями та вимогами, які містяться в скарзі на Спірне рішення.
Велика Палата не вбачає у скарзі судді, яку він до неї подав, доводів чи аргументів, що були б вагомими чи відмінними від наведених у скарзі до ВРП настільки, щоб задовольнити їх та ухвалити нове рішення, яким відмовити у притягненні судді ОСОБА_2 до дисциплінарної відповідальності.
18. Велика Палата не вбачає підстав для втручання в Спірне рішення через доводи скаржника про порушення його права на захист (розгляд справи відбувся без його участі, обмеження можливості висловити свою позицію перед Радою).
З хронології, характеру та послідовності дій скаржника і Ради під час дисциплінарного провадження, розпочатого стосовно ОСОБА_2, з яких можна визначити роль і значення дій кожного з учасників цього провадження, зокрема, чи обмежила ВРП право скаржника на безпосередню участь на засіданні Ради та право надати свої пояснення стосовно висунутого проти нього звинувачення у скоєнні дисциплінарного правопорушення, можна простежити, що копії актів Ради про відкриття дисциплінарних справ стосовно судді Сквирського районного суду міста Києва ОСОБА_2 надсилались на адресу суду, де працює суддя ОСОБА_2, та оприлюднені на офіційному вебсайті ВРП. На засідання Дисциплінарної палати 04 березня 2020 року суддя ОСОБА_2 не прибув, надіслав клопотання про відкладення розгляду справи у зв`язку з хворобою. Ця причина була визнана поважною, тому розгляд об`єднаної дисциплінарної справи був відкладений на 20 березня 2020 року. Засідання Дисциплінарної палати 20 березня 2020 року теж не відбулось у зв`язку з установленням з 12 березня 2020 року на всій території України карантину відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 "Про запобігання поширенню на території України коронавірусу СОVID-19". Наступний розгляд справи був призначений на 29 травня 2020 року, який вкотре не відбувся, позаяк 26 травня 2020 року до ВРП надійшло клопотання судді ОСОБА_2 про відкладення розгляду дисциплінарної справи через відсутність технічної можливості взяти участь у засіданні в режимі відеоконференції, а 28 травня 2020 року надійшло ще й клопотання судді ОСОБА_2 про відкладення розгляду справи у зв`язку з хворобою.
Учергове розгляд справи було відкладено на 19 червня 2020 року, але за тиждень до дати розгляду (12 червня 2020 року) до ВРП надійшло клопотання судді ОСОБА_2, у якому він просив відкласти засідання Дисциплінарної палати, призначене на 19 червня 2020 року, бо згідно з наказом голови Сквирського районного суду Київської області від 05 червня 2020 року № 5-в він перебуватиме у щорічній відпустці з 15 червня по 06 липня 2020 року, а в період із 16 по 26 червня 2020 року знаходитиметься на санаторно-курортному лікуванні за межами Київської області.
На засідання Дисциплінарної палати 19 червня 2020 року суддя ОСОБА_2 не з`явився, клопотання про розгляд справи в режимі відеоконференції не надав. Дисциплінарний орган не знайшов підстав для відкладення розгляду справи.
Дисциплінарна палата, коли вирішила розглядати справу без участі судді ОСОБА_2, як видно з її аргументації, зважила на тривалість неявки судді ОСОБА_2 на засідання Дисциплінарної палати, множинність причин відкладення засідання дисциплінарного органу з ініціативи скаржника, на відсутність документів, які б підтверджували поважність причин неявки на попередні виклики (наприклад, скаржник таки не пред`явив копій медичних документів, які підтверджували факт перебування на лікарняному). Дисциплінарний орган зважив також на небажання судді скористатися можливостями відеоконференцзв`язку для реалізації свого права на участь у дисциплінарному провадженні, на його нехіть надати пояснення у відповідь на надісланні йому відповідні дисциплінарні скарги щодо нього та пропозицію дисциплінарного органу надати пояснення стосовно викладених у скаргах обставин. Рішення про можливість розгляду справи без участі скаржника було ухвалено з огляду й на причини неявки на останнє засідання (перебування у відпустці), які не можна віднести до непереборних чи нездоланних для того, щоб з`явитися в судове засідання.
При цьому Дисциплінарна палата керувалася положеннями частини другої статті 47 Закону№ 1798-VIII про можливість судді брати участь у розгляді справи самостійно та/або через свого представника та взяла до уваги факт участі в розгляді справи представника судді ОСОБА_2 - адвоката Гарди А. О. Річ у тому, що на засіданні Дисциплінарної палати 19 червня 2020 року з`явився і брав участь названий представник судді ОСОБА_2
Велика Палата вважає, що наведені обставини не дають можливості визнати, що Дисциплінарна палата протиправно обмежила право судді на участь у засіданні дисциплінарного органу, чи не бажала його почути, чи заслухати його пояснення з мотивами незгоди з доводами дисциплінарних скарг.
Ззовні виглядало так, що суддя ОСОБА_2 насправді наче не проявляв наміру скористатися своїм правом в участь в засіданні дисциплінарного органу й тому неодноразово ініціював відкладення розгляду справи, попри те, що, за бажання, міг скористатися дозволеними й доступними засобами для реалізації свого права на участь у засіданні дисциплінарного органу як особисто, так і через свого представника.
19. Відповідно до частини десятої статті 50 Закону № 1798-VIIIкопія рішення Дисциплінарної палати у триденний строк з дня ухвалення має бути вручена чи надіслана судді та скаржнику або їх представникам.
У цій справі встановлено, що Перша Дисциплінарна палата ВРП рішення про притягнення судді Сквирського районного суду Київської області ОСОБА_2 до дисциплінарної відповідальності ухвалила 19 червня 2020 року (п`ятниця), а копію судді та іншим учасникам провадження надіслала 26 червня 2020 року (на п`ятий робочий день після ухвалення оскарженого рішення).
З простого зіставлення можна побачити, що копія рішення була направлена судді поза строком, встановленим законом.
Велика Палата вважає, що пропуск строку надсилання копії рішення Дисциплінарної палати судді сам по собі не є тим видом порушення, яке має тягнути скасування оскарженого рішення. Установлений у законі строк за правовими наслідками не є правостворювальним чи правоприпинним. Цей строк має орієнтувати й дисциплінувати Дисциплінарну палату і ВРП на невідкладне в межах розумного строку виконання приписів закону щодо строку надсилання копії рішення про притягнення судді до дисциплінарної відповідальності. На тлі фактичного строку надсилання копії оскарженого рішення Дисциплінарної палати строк, встановлений у частині десятій статті 50 Закону № 1798-VIII,має демонструвати, чи справді Дисциплінарна палата направила судді копію свого рішення з пропуском строку такого надсилання поза розумним обґрунтуванням, чи з таким порушенням терміну надсилання, який не можна визнати виправданим за жодних обставин.
У цій справі такого характеру порушень не виявлено, оскільки пропуск строку надсилання в кілька днів не є істотним. У справі немає відомостей, що порушення строку надсилання завадило судді ОСОБА_2 реалізувати своє право на оскарження рішення Дисциплінарної палати до ВРП й належним чином мотивувати свою незгоду із цим актом. Принаймні в матеріалах справи немає заяв скаржника до ВРП про надання йому часу для якісного обґрунтування доводів незгоди з рішенням дисциплінарного органу.
Отож доводи скарги судді ОСОБА_2 про порушення строків надсилання копії рішення дисциплінарного органу не є достатніми для скасування Спірного рішення.
20. Не є слушними й посилання судді ОСОБА_2 на те, що ВРП протиправно не застосувала до нього положення частини третьої статті 40 КЗпПУ та Конституції України виходячи з такого.
Суддя - це посадова особа, що має статус, визначений чинним законодавством. Призначення чи обрання на посаду, звільнення та організація суддівської кар`єри (професійної діяльності) здійснюється в порядку спеціальних процедур, визначених спеціальним законодавством.
Правовий статус судді та гарантії здійснення професійної діяльності регулюється винятково Конституцією України та Законом № 1402-VIII.
Організацію судової влади та здійснення правосуддя в України, що функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів і забезпечує право кожного на справедливий суд, визначає Закон № 1402-VIII.
Згідно з пунктом 1 частини п`ятої статті 48 Закону № 1402-VIII незалежність судді забезпечується, зокрема, особливим порядком його призначення, притягнення до відповідальності, звільнення та припинення повноважень.
Статтею 128 Конституції України передбачено, що призначення на посаду судді здійснюється Президентом України за поданням ВРП в порядку, встановленому законом.
Відповідно до статті 125 Закону № 1402-VIII припинення повноважень судді є підставою для припинення трудових відносин судді із відповідним судом, про що голова суду видає наказ.
З огляду на особливий статус судді правове регулювання питання звільнення судді з посади з підстави, передбаченої пунктом 3 частини шостої статті 126 Конституції України (за наслідками дисциплінарного провадження) визначається винятково Конституцією України та спеціальними законами України № 1402-VIII та № 1798-VIII, а не положеннями КЗпПУ. Тобто на суддю як на особу публічного права з особливим статусом не поширюються загальні норми трудового законодавства.
Отож посилання ОСОБА_2 на норми трудового законодавства та застосування такого законодавства до цих спірних правовідносин є безпідставними, оскільки за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, коли нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться в спеціальному законі.
Аналогічного змісту міркування сформульовані в постанові Великої Палати від 29 жовтня 2020 року у справі № 9901/929/18.
21. Відповідно до частини п`ятої статті 50 Закону № 1798-VII вид дисциплінарного стягнення визначається на основі принципу пропорційності, зокрема, враховуються характер дисциплінарного проступку судді, його наслідки, дані, що характеризують особу судді, ступінь його вини, наявність непогашених дисциплінарних стягнень, інші обставини, що впливають на можливість притягнення судді до дисциплінарної відповідальності.
Вказані положення частини п`ятої статті 50 Закону № 1798-VII кореспондуються з нормами частини другої статті 109 Закону № 1402-VIII.
Як убачається з рішення дисциплінарного органу, визначаючи вид дисциплінарного стягнення, що має бути застосований до судді ОСОБА_2, Рада взяла до уваги як позитивну характеристику судді, наявність інших дисциплінарних стягнень, стаж роботи на посаді судді понад одинадцять років, так і характер дисциплінарних проступків, який полягає у ставленні до виконання своїх обов`язків з грубою недбалістю, їхню множинність.
За таких обставин ВРП та її Перша Дисциплінарна палата правильно застосували до судді ОСОБА_2 дисциплінарне стягнення у виді подання про звільнення з посади судді.
У контексті цього слід визнати необґрунтованими і непереконливим твердження скаржника, зокрема, що обраний судді ОСОБА_2 вид дисциплінарного стягнення є надмірно суворим, свавільним чи очевидно несправедливим.
22. Посилання судді ОСОБА_2 на завантаженість судовою роботою, яка призвела до судових помилок під час розгляду справ № 376/2301/18 та № 376/359/18 і яку ВРП не врахувала під час розгляду скарги на рішення Дисциплінарної палати, не применшують правильності Спірного рішення ВРП.
Як видно з тексту цього рішення, Рада зважила на такі аргументи скаржника й мотивовано їх відхилила, пославшись на те, що навантаження в роботі, на які покликався скаржник, не завадили йому оперативно й упродовж короткого проміжку часу розглянути названі цивільні справи. Понад те, у скарзі не наведено фактів, які б переконливо доводили, як саме і чому характер навантаження та кількість розглянутих справ спричинили до вчинення тих дій і настання від них наслідків, які дисциплінарний орган розцінив як дисциплінарне порушення.
23. Повторюючись зазначимо, що в скарзі суддя ОСОБА_2 покликався на те, що рішення суду під його головуванням у справі № 376/2301/18 не спричинило збитків сторонам, що члени ВРП упереджено до нього поставилися, що відтоді як відповідач у судовій справі № 376/2301/18 скористався своїм правом на оскарження судового рішення, права останнього були відновлені. Посилався також на ігнорування ВРП мотивів скарги ОСОБА_3, на неправильне підписання супровідного листа Ради про направлення копії оскарженого рішення та інші.
Велика Палата вважає, що на наведені доводи скарги містяться відповіді в цій постанові і що ці доводи не спростовують її правових висновків.
Стосовно тверджень скаржника про ненастання конкретної шкоди (збитків) від судових рішень, постановлених під його головуванням, через їхнє скасування в апеляційному порядку, чи через несвоєчасне виконання, чи тому, що не настала реальна шкода, чи через те, що вони незначні, чи через інші схожого вигляду обставини окремо треба зазначити, що такого змісту твердження (судження) скаржника не можуть впливати на правове (юридичне) оцінювання дисциплінарного правопорушення, оскільки вони мають факультативне значення і не охоплюються юридичним складом дисциплінарного проступку. Ненастання конкретної шкоди для сторін чи учасників справи внаслідок порушень заборон, яких суддя повинен дотримуватися відповідно до вимог статті 106 Закону № 1402-VIII, незалежно від суб`єктивних та об`єктивних чинників емоційного сприйняття наслідків порушень, допущених суддею, не означає, що суддя не вчинив дій (не вдавався до бездіяльності) (умисно або внаслідок недбалості), які через специфіку судового провадження в часі та просторі відбуваються раніше (ще до настання або загрози настання шкідливих наслідків) та які набувають рис (властивостей) дисциплінарного правопорушення лише тоді, коли суддя власне дією (бездіяльністю), певною послідовністю (черговістю) дій у межах судового провадження, а в окремих передбачених законом умовах - поза межами судового провадження, порушує заборони, передбачені цією нормою Закону, і вдається до діяння, достатнього для кваліфікації його як дисциплінарного правопорушення.
Протиправність дій (бездіяльності) судді, які надають їм ознак дисциплінарного правопорушення, визначається змістом порушення, його характером, істотністю, множинністю, силою (очевидністю) факту порушення.
Настання/ненастання шкідливих наслідків для конкретних осіб від порушень, які допустив суддя, перебувають поза межами цих дій; вони впливають на оцінку самого правопорушення, характеризують ступінь і рівень його небезпечності, можуть мати значення для вибору форми відповідальності, але не виправдовують його протиправності. Ненастання означених наслідків або настання результатів, які, приміром, скаржник ОСОБА_2 наводить на свій захист у цій справі, самі по собі не вказують на відсутність (не заперечують) факту (складу) дисциплінарного правопорушення, оскільки не спростовують того, що об`єктивно вже стало реальністю (дисциплінарним правопорушенням).
24. Підсумовуючи наведене, Велика Палата вважає, що Спірне рішення Ради, яка погодилася з рішення її дисциплінарного органу, не містять підстав для визнання цього рішення незаконним чи необґрунтованим, а звідси не можна визнати обґрунтованими, достатніми та переконливими доводи скарги судді ОСОБА_2 для скасування цього рішення. Отже, у задоволенні скарги ОСОБА_2 слід відмовити.
Керуючись статтями 243, 245, 266, 355, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Велика Палата Верховного Суду