Постанова
Іменем України
26 травня 2021 року
м. Київ
справа № 364/1159/19
провадження № 61-18344св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Червинської М. Є.,
суддів: Жданової В. С., Зайцева А. Ю. (суддя-доповідач), Коротенка Є. В., Коротуна В. М.
учасники справи:
позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю "Сільгосптехніка Нова",
відповідачі: ОСОБА_1, Фермерське господарство "Макове",
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Сільгосптехніка Нова" до ОСОБА_1, Фермерського господарства "Макове" про визнання договору оренди землі поновленим та визнання недійсним договору про право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (договору емфітевзису)
за касаційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Мохонька Костянтина Миколайовича та доповненнями до неї на постанову Київського апеляційного суду від 24 листопада 2020 року у складі колегії суддів: Семенюк Т. А., Кирилюк Г. М., Рейнарт І. М.,
ВСТАНОВИВ:
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У вересні 2019 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Сільгосптехніка Нова" (далі - ТОВ "Сільгосптехніка Нова", товариство) звернулося до суду з позовом, у якому просило визнати поновленим на тих самих умовах і на той самий строк договір оренди землі від 21 листопада 2012 року, укладений між ним та ОСОБА_1, щодо земельної ділянки площею 4,24 га, кадастровий номер 3221687200:02:005:0039, розташованої на території Рудосільської сільської ради Володарського району Київської області (далі - Рудосільська сільська рада); визнати недійсним договір про право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (договір емфітевзису) від 14 травня 2019 року, укладений між ОСОБА_1 та Фермерським господарством "Макове" (далі - ФГ "Макове") щодо зазначеної земельної ділянки.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, ТОВ "Сільгосптехніка Нова" посилалося на те, що 21 листопада 2012 року між ним і ОСОБА_1 був укладений договір оренди землі строком на п`ять років. Зазначений договір був зареєстрований державним реєстратором Володарського управління юстиції Київської області 02 листопада 2013 року.
24 квітня 2018 року, тобто за шість місяців до закінчення договору, товариство надіслало ОСОБА_1 лист-повідомлення про бажання скористатися переважним правом на поновлення строку дії договору оренди. Не отримавши відповіді на зазначений лист-повідомлення, воно продовжувало використовувати земельну ділянку за цільовим призначенням, сплачувати орендну плату після закінчення строку дії договору оренди землі, при цьому не отримуючи жодних вимог від власника щодо повернення земельної ділянки за актом приймання-передачі.
У подальшому товариство дізналося, що 14 травня 2019 року ОСОБА_1 уклала договір оренди землі з ФГ "Макове". Таким чином, ОСОБА_1 безпідставно та незаконно позбавила його переважного права на поновлення договору оренди, і це право підлягає захисту в судовому порядку.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Володарський районний суд Київської області рішенням від 18 лютого 2020 року в задоволенні позову відмовив.
Суд першої інстанції мотивував рішення тим, що реалізація переважного права орендаря на поновлення договору оренди, яка передбачена статтею 33 Закону України "Про оренду землі", можлива лише за умови дотримання встановленої цією статтею процедури і строків.
Враховуючи, що ТОВ "Сільгосптехніка Нова" не надало належних і допустимих доказів повідомлення орендодавця про намір скористатися переважним правом укладення договору на новий строк до закінчення строку дії договору ані в строки, установлені частиною третьою статті 33 Закону України "Про оренду землі", ані в строки, визначені пунктом 8 договору оренди землі від 21 листопада 2012 року, а ОСОБА_1 наступного дня після закінчення строку дії спірного договору оренди землі (03 листопада 2018 року) направила орендареві лист-повідомлення із запереченнями проти поновлення договору від 21 листопада 2012 року, який товариство отримало 07 листопада 2018 року, суд першої інстанції дійшов висновку про безпідставність позовних вимог про пролонгацію договору оренди землі.
У зв`язку з відмовою у задоволенні вимоги про визнання поновленим на тих самих умовах і на той самий строк договору оренди землі від 21 листопада 2012 року місцевий суд дійшов висновку про відмову і в задоволенні вимоги про визнання недійсним договору про право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (договір емфітевзису) від 14 травня 2019 року, як похідної від первісної вимоги.
Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції
Київський апеляційний суд постановою від 24 листопада 2020 року рішення Володарського районного суду Київської області від 18 лютого 2020 року скасував та ухвалив в цій частині нове рішення, яким позов задовольнив частково. Вважав пролонгованим на тих самих умовах та на той самий строк договір оренди землі б/н від 21 листопада 2012 року, укладений між ОСОБА_1 і ТОВ "Сільгосптехніка Нова" щодо земельної ділянки площею 4,24 га кадастровим номером 3221687200:02:005:0039. Визнав недійсним договір про право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (договір емфітевзису) від 14 травня 2019 року, укладений між ОСОБА_1 та ФГ "Макове".Вирішив питання про розподіл судових витрат.
Апеляційний суд мотивував судове рішення тим, що жодна зі сторін за три місяці до закінчення строку дії договору (02 листопада 2018 року) не заявляла бажання про розірвання цього договору, тому договір оренди землі від 21 листопада 2012 року є пролонгованим на той самий строк та на тих самих умовах.
Також суд виходив з того, що укладення договору про право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (договір емфітевзису) від 14 травня 2019 року між ОСОБА_1 та ФГ "Макове" відбулося внаслідок недодержання відповідачами в момент його вчинення вимог законодавства України, оскільки один об`єкт оренди під час дії відповідного договору не може бути об`єктом оренди за іншим договором, укладеним пізніше, адже це унеможливлює реалізацію права користування цим об`єктом. У зв`язку з цим суд дійшов висновку про визнання зазначеного договору недійсним.
Короткий зміст касаційних скарг та їх узагальнені аргументи
У грудні 2020 року представник ОСОБА_1 адвокат Мохонько К. М. подав до Верховного Суду касаційну скаргу та доповнення до неї, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати постанову Київського апеляційного суду від 24 листопада 2020 року та залишити в силі рішення Володарського районного суду Київської області від 18 лютого 2020 року. Вирішити питання про розподіл судових витрат.
Підставою касаційного оскарження вказує те, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норми права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 10 квітня 2018 року у справі № 594/376/17-ц, від 07 жовтня 2020 року у справі № 670/183/18, від 23 червня 2020 року у справі № 696/1693/15-ц та від 29 вересня 2020 року у справі № 378/596/16-ц.
Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції не врахував того, що законодавство не передбачає автоматичного продовження або поновлення договору оренди землі, оскільки існує законодавчо визначений порядок поновлення договору оренди землі та зобов`язання учасників такого договору щодо здійснення певних дій задля продовження або припинення дії договору. Апеляційний суд не звернув уваги, що позивач не надав належних та допустимих доказів відправлення орендодавцю відповідних листів-повідомлень з проектом додаткової угоди. Водночас ОСОБА_1 наступного дня після закінчення строку дії договору оренди землі (03 листопада 2018 року) направила позивачу лист-повідомлення із запереченнями проти поновлення договору від 21 листопада 2012 року. Крім того, позивач припинив користування земельною ділянкою після закінчення строку оренди та 25 вересня 2019 року уклав з ФГ "Макове" договір тимчасового обміну земельними ділянками. Також скарга містить доводи про те, що позивач не провів державної реєстрації договору оренди землі, а 02 листопада 2013 року здійснив державну реєстрацію речового права - права оренди за вказаним договором. Таким чином, позивач не виконав передбачений законом і договором обов`язок щодо проведення державної реєстрації договору оренди землі, а тому договір оренди землі, укладений 21 листопада 2012 року між ТОВ "Сільгосптехніка Нова" та ОСОБА_1, не може вважатись таким, що набрав чинності.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 29 грудня 2020 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.
26 січня 2021 року справа № 364/1159/19 надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 17 травня 2021 року справу призначено до судового розгляду.
Фактичні обставини справи
Апеляційний суд встановив, що ОСОБА_1 є власником земельної ділянки площею 4,24 га, кадастровий номер 3221687200:02:005:0039, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташованої на території Рудосільської сільської ради, що підтверджується державним актом на право власності на земельну ділянку від 24 грудня 2003 року, виданим Володарською районною державною адміністрацією Київської області на підставі розпорядження Володарської районної державної адміністрації від 09 грудня 2003 року № 456, який зареєстрований у Книзі записів державних актів на право власності на землю за № 113, та витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
21 листопада 2012 року між ТОВ "Сільгосптехніка Нова" і ОСОБА_1 був укладений договір оренди землі, за умовами якої орендодавець надав, а орендар прийняв в строкове платне користування зазначену земельну ділянку.
Пунктом 8 договору оренди землі визначено, що він укладений на п`ять років. Коли жодна із сторін не пізніше як за три місяці до закінчення строку дії цього договору не заявила про бажання його розірвати, договір вважається пролонгованим на тих самих умовах та на той самий строк.
Речове право - право оренди земельної ділянки за цим договором зареєстроване 02 листопада 2013 року, що підтверджено копією витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію прав та їх обтяжень від 09 листопада 2013 року.
Протягом строку дії зазначеного договору, тобто з 2012 року до 2018 року, позивач сплачував орендну плату, що підтверджено копіями довідок про доходи та не заперечується сторонами.
За 2019 рік (після спливу зазначеного 5-річного строку дії договору оренди землі) позивач сплатив орендну плату в розмірі 6 054,53 грн, що підтверджується довідкою про доходи.
24 квітня 2018 року з метою продовження строку дії договору оренди землі направив ОСОБА_1 лист з відповідним проектом додаткової угоди, на підтвердження направлення цього листа додано копію фіскального чека, однак матеріали справи не містять доказів на підтвердження отримання зазначеного листа ОСОБА_1
03 листопада 2018 року ОСОБА_1 направила позивачу лист-повідомлення про заперечення у поновленні договору оренди земельної ділянки. Цей лист одержано товариством 07 листопада 2018 року, що підтвердив представник позивача. Листом від 08 листопада 2018 року позивач запропонував ОСОБА_1 переукласти договір оренди земельної ділянки на новий строк.
Обставини щодо листування в листопаді 2018 року визнані учасниками справи.
Крім того, 02 листопада 2018 року між ОСОБА_1 і ОСОБА_2 був укладений договір про право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (договір емфітевзису), який був припинений за згодою сторін 25 березня 2019 року.
25 березня 2019 року між ОСОБА_1 і ФГ "Макове" був укладений договір про право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (договір емфітевзису).
25 вересня 2019 року між ТОВ "Сільгосптехніка Нова" і ФГ "Макове" був укладений договір тимчасового обміну земельними ділянками, зокрема щодо належної ОСОБА_1 земельної ділянки.
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду, перевіривши правильність застосування судами норм права в межах касаційної скарги, дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з огляду на таке.
Мотиви і доводи Верховного Суду та застосовані норми права
Згідно зі статтями 263-265 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Під час ухвалення ріш