Постанова
Іменем України
27 травня 2021 року
м. Київ
справа № 711/10059/17
провадження № 61-2935св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
Усика Г. І. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Ступак О. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - ОСОБА_2,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційні скарги ОСОБА_2 на постанову Апеляційного суду Черкаської області від 10 січня 2019 року у складі колегії суддів: Бондаренка С. І., Храпка В. Д., Новікова О. М., та ОСОБА_1 на рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 04 червня 2018 року у складі судді Колода Л. Д. та постанову Апеляційного суду Черкаської області від 10 січня 2019 року у складі колегії суддів: Бондаренка С. І., Храпка В. Д., Новікова О. М.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У листопаді 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до
ОСОБА_2 про припинення дії, що порушує право та відновлення становища, що існувало до його порушення.
На обґрунтування позовних вимог зазначала, що згідно з рішенням виконкому Черкаської міської ради депутатів трудящих № 269 від 20 квітня 1966 року громадянам ОСОБА_3 (дідові позивача) та ОСОБА_4 (батькові позивача) виділено земельну ділянку під сумісне будівництво двоквартирного житлового будинку, площею 800 кв. м. Будівництво розпочалося в 1967 році і закінчилось в 1970 році.
Будинок був побудований за спільні кошти сім`ї, а тому оскільки частки кожного співвласника будинку не були виділені в натурі, кожний із співвласників має право на користування будь-якою частиною будинку.
Вона та її мати ОСОБА_5 проживали однією сім`єю, користувалися всіма приміщеннями 1/2 частини домоволодіння, що була єдиним цілим і складалася з чотирьох суміжних кімнат розмірами 7,6 кв. м, 8,6 кв. м, 15,5 кв. м, 6,4 кв. м, загальною площею 38,1 кв. м. Також вони спільно користувалися земельною ділянкою, що не є приватизованою та надвірними спорудами, вели спільне господарство та мали спільний бюджет. Вона та її сини за свій рахунок здійснювали поточний ремонт будинку та надвірних споруд, забезпечували схоронність будинку, міняли паркан, утримували в порядку прибудинкову територію, сплачували комунальні платежі, як самостійно так і відшкодовуючи матері їх частину.
На підставі договору дарування від 30 жовтня 2008 року ОСОБА_2 стала співвласницею 5/12 частин будинку, однак, з моменту набуття права власності на зазначену частину будинку у ньому не проживає, земельною ділянкою не користується, натомість вчиняє протиправні дії щодо неї та членів її сім`ї, зокрема:
- 01 листопада 2008 року, без погодження з нею та членами її сім`ї, о
11:00 год. самовільно замінила дерев`яні двері, які слугували єдиним входом до спільної частини будинку на металеві, але ключа від дверей не надала, чим обмежила їх доступ до кухні і користування газовою плитою для приготування їжі та газовим котлом для опалення 1/2 частини будинку;
- 01 листопада 2008 року о 13:00 год. відповідач почала розбирати дерев`яний сарай, яким позивач користувалася, палити її речі, які там знаходилися, а знайшовши там наркотики викликала міліцію та прокуратуру;
- протягом опалювального сезону 2008-2009 років відповідач постійно прикручувала газ для опалення 1/2 частини будинку, у зв`язку із чим у приміщеннях було холодно, температура не піднімалася вище 4 - 5 градусів;
- 09 березня 2009 року відповідач відключила газовий котел повністю і злила воду з системи опалення, через що система стала непридатна до використання;
- не робила поточного ремонту, що теж призвело до псування житла, несучі конструкції даху згнили через потрапляння на них дощу та снігу, стеля в приміщеннях, які відповідач закрила на ключ, частково обвалилася.
Посилаючись на наведене, просила: встановити факт наявності протиправних дій і протиправної поведінки відповідача щодо її прав, інтересів, свободи та гідності, визнати дії та поведінку відповідача неправомірними; притягнути до відповідальності відповідача за недодержання нею при вчиненні своїх дій вимог, встановлених частинами другою-четвертою, шостою статті 13 ЦК України; заборонити відповідачу зловживати своїми правами, та застосувати до ОСОБА_2 інші заходи, встановлені законом; зобов`язати відповідача відновити систему опалення в 1/2 частині будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 ; зобов`язати відповідача не перешкоджати позивачу користуватися підсобними приміщеннями (кухнею, коридором) в 1/2 частині житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 ; зобов`язати відповідача виконувати обов`язки щодо збереження будинку, здійснення поточного і капітального ремонту будинку та надвірних споруд, утримання в порядку прибудинкової території.
Короткий зміст рішення судів попередніх інстанцій
Рішенням Придніпровського районного суду м. Черкаси від 04 червня 2018 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із недоведеності позовних вимог ОСОБА_1 . Частки співвласників не виділені, є ідеальними, порядок їх користування ні договором, ні рішенням не встановлений. Позовні вимоги про встановлення факту протиправності дій відповідача, притягнення її до відповідальності та заборону зловживати своїми правами суд вважав такими, що заявлені без конкретної вказівки яким чином та в який спосіб слід відновити права позивача. Позовні вимоги про зобов`язання відповідача відновити систему опалення були предметом судового розгляду у справі № 711/4237/14-ц за позовом ОСОБА_6 (син позивача) до ОСОБА_2, за результатами розгляду якої ухвалено рішення про відмову у задоволенні позову. Під час розгляду зазначеної справи встановлено, що відключення газового котла відбулось у зв`язку з відмовою ОСОБА_1 сплачувати кошти за використаний газ. Укласти договір на постачання природного газу відповідач немає можливості, оскільки позивач, як співвласник будинку, не погоджується на його укладення разом із відповідачем. Решту позовних вимог суд вважав такими, що не підтверджені належними, допустимими та достовірними доказами.
Постановою Апеляційного суду Черкаської області від 10 січня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково, рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 04 червня 2018 року скасовано та ухвалено нове судове рішення про часткове задоволення позову.
Зобов`язано ОСОБА_2 не перешкоджати ОСОБА_1 користуватись кухнею літ.2.2 та коридором літ.2.1 в будинку, розташованому за адресою:
АДРЕСА_1 .
У задоволенні іншої частини позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.
Вирішено питання розподілу судових витрат.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що суд першої інстанції не урахував, що частки кожного співвласника будинку не виділені в натурі, майно яке перебуває в спільній частковій власності сторін не поділено, порядок володіння та користування майном не встановлений, у зв`язку із чим кожний із співвласників має право на користування будь-якою частиною будинку в тому числі приміщеннями загального користування. Оскільки відповідачка, замінила вхідні двері до приміщення 2-1 - 2-5 будинку і не надала ключі від вказаних дверей позивачці, чим чинить їй перешкоди у доступі до місць загального користування в яких знаходиться газовий котел, газова плита для приготування їжі та прилад обліку газу, позовні вимоги ОСОБА_1 у цій частині є обґрунтованими та підлягають задоволенню. Натомість вимогу позивачки про зобов`язання ОСОБА_2 відновити систему опалення, суд вважав необґрунтованою у зв`язку з відсутністю укладеного співвласниками будинку договору на постачання природного газу. Вимогу ОСОБА_1 про встановлення фактів протиправних дій сторін, апеляційний суд визнав безпідставною, оскільки зазначені факти встановлюються при розгляді справи та відображаються у мотивувальній частині судового рішення, окреме встановлення таких фактів у резолютивній частині судового рішення не передбачено цивільним процесуальним законодавством. Вимога ОСОБА_1 про заборону відповідачу зловживати своїми правами передбачає захист прав на майбутнє, що суперечить завданням цивільного судочинства. Належних та допустимих доказів на підтвердження невиконання ОСОБА_2 обов`язку щодо утримання будинку позивачка не надала.
Узагальнені доводи касаційної скарги та аргументів інших учасників справи
У лютому 2019 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга
ОСОБА_2, у якій заявник просила скасувати постанову Апеляційного суду Черкаської області від 10 січня 2019 року, а рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 04 червня 2018 року залишити без змін, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга ОСОБА_2 мотивована посиланням на те, що скасовуючи рішення суду першої інстанції, апеляційний суд помилково вважав позовні вимоги
ОСОБА_1 про зобов`язання відповідача не чинити перешкод у користуванні кухнею та коридором такими, що підтверджені належними, допустимими та достовірними доказами. Апеляційний суд не урахував, що позивач не надала документи, які підтверджують її право власності на частину спірного будинку. Будинок складається із трьох окремих ізольованих квартир, кожна з яких має окремий вхід, а також облаштовані кухню, коридор та житлові кімнати. Зазначений порядок користування був встановлений ще до 2008 року, за життя матері позивача - ОСОБА_5, у своїй частині будинку позивач встановила електроплиту, облаштувала електричне опалення, оформила будинкову книгу та зареєструвала місце проживання членів своєї родини. Позивач фактично займає площу 24,3 кв. м, яка є значно більшою від розміру її ідеальної частки. Зобов`язавши її надати позивачці ключі від вхідних дверей до її частини будинку, апеляційний суд, порушив її право на володіння та користування тією частиною спільного майна в натурі, яка відповідає її частці у праві спільної часткової власності. Висновок суду, що спірні кухня і коридор є місцями загального користування є помилковими, оскільки позивач не користувалась зазначеними приміщеннями ще з часу проживання у них її матері, яка проживала окремо від неї у зв`язку з поганими стосунками між ними. Використання позивачем газового опалення неможливо, оскільки постачання газу до будинку припинено ще у
2014 році. Апеляційний суд не застосував до спірних правовідносин положення частини третьої статті 50 Житлового кодексу Української РСР (далі - ЖК УРСР), згідно якої не допускається заселення квартири, збудованої для однієї сім`ї, двома і більше сім`ями або двома і більше одинокими особами. Також суд не урахував, що сторони не є родичами, квартири ізольовані, мають окремі входи та не мають місць спільного користування.
У лютому 2019 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга
ОСОБА_1 на рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від
04 червня 2018 року та постанову Апеляційного суду Черкаської області від
10 січня 2019 року.
Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована посиланням на те, що суд першої інстанції не урахував її право, як співвласника майна, вимагати усунення перешкод шляхом відновлення становища, яке існувало до порушення. Зазначала, що вона є власником 1/6 частини будинку, право власності на який після смерті батька (обов`язкова частка у спадщині) не зареєстровано, що не позбавляє її права на володіння та користування успадкованим майном шляхом отримання ключів від вхідних дверей до кухні та коридору.
У березні 2019 року до Верховного Суду надійшов відзив ОСОБА_2 на касаційну скаргу ОСОБА_1, у якому заявник просила задовольнити касаційну скаргу ОСОБА_1 в частині скасування постанови Апеляційного суду Черкаської області від 10 січня 2019 року, в іншій частині вимог - залишити без задоволення, посилаючись на те, що позивач не надала доказів на підтвердження порушення її прав, як співвласника спірного домоволодіння, її позовні вимоги є надуманими та необґрунтованими. Вона не чинить перешкод ОСОБА_1 у користуванні спірним домоволодінням, позивачка проживає у відокремлених приміщеннях з окремим входом зі сторони двору. Такий порядок користування спірним домоволодінням було встановлено ще до 2008 року. ОСОБА_1 не здійснює утримання будинку у зв`язку з відсутністю коштів та бажання, а тому стан приміщень, у яких вона проживає, є прямим наслідком її бездіяльності.
У березні 2019 року до Верховного Суду надійшов відзив ОСОБА_1 на касаційну скаргу ОСОБА_2, у якому заявник зазначала, що доводи касаційної скарги ОСОБА_2 є аналогічними доводам відзиву на позовну заяву та апеляційну скаргу позивача, свої доводи щодо яких вона надала у відповідях на зазначені відзиви, які містяться в матеріалах справи. Додатково вказала, що одним із співвласників спірного будинку - ОСОБА_7, укладено договір про постачання природного газу, а вона у жовтні 2018 року, відповідно до пунктів 2, 10 Правил постачання газу, затверджених постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання в сферах енергетики та комунальних послуг від 30 вересня 2015 року № 2496, написала заяву про приєднання до зазначеного договору.
Рух справи у суді касаційної інстанції
Ухвалами Верховного Суду від 18 лютого 2019 року відкрито касаційні провадження за касаційними скаргами ОСОБА_2 та ОСОБА_1, витребувано справу з місцевого суду.
Матеріали справи надійшли до Верховного Суду 26 лютого 2019 року.
Згідно з частиною другою статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), у редакції, чинній на час подання касаційних скарг, підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до вимог частини першої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Установлені судами фактичні обставини справи
Судами попередніх інстанцій установлено, що домоволодіння, розташоване за адресою: АДРЕСА_1, належить на праві часткової власності ОСОБА_2 (частка 5/12), ОСОБА_7 (частка 1/2),
ОСОБА_1 (частка 1/12). Частки співвласників в натурі не виділені, порядок користування житловим будинком не встановлено.
Між співвласниками склався фактичний порядок користування будинком, відповідно до якого ОСОБА_2 користується приміщеннями 2-1 - 2-5, загальною площею 42,3 кв. м; ОСОБА_7 користується приміщенням 1-1 - 1-7, загальною площею 60,6 кв. м; ОСОБА_1 користується приміщеннями 3-1 - 3-3, загальною площею 24,3 кв. м.
Приміщення 3-1, 3-2, якими користується ОСОБА_1, не мають природного освітлення.
Будинок обладнаний системою опалення, яка працює від природного газу, котел знаходиться в приміщенні, яке перебуває в користуванні ОСОБА_2 .
З моменту набуття ОСОБА_2 права власності на 5/12 частки домоволодіння (30 жовтня 2008 року) між нею та ОСОБА_1 постійно виникають суперечки щодо користування приміщеннями 2-1 - 2-5.
Рішенням Апеляційного суду Черкаської області від 22 липня 2016 року, залишеним без змін ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 21 грудня 2016 року, у справі 711/5443/14 у задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1, ОСОБА_7 про встановлення порядку користування домоволодінням та земельною ділянкою відмовлено у зв`язку з неможливістю встановити порядок користування спірним будинком та земельною ділянкою відповідно до заявлених вимог, оскільки законодавством не передбачено встановлення порядку користування виключно 1/2 частиною майна, у той час коли будинок не поділений та не виділено частку із майна, що є у спільній частковій власності. Відмовлено також у задоволеннізустрічного позову ОСОБА_1 до ОСОБА_8, ОСОБА_2, приватного нотаріуса Михайлівської А. А., треті особи: служба у справах дітей Черкаської міської ради, ОСОБА_6, ОСОБА_7, про визнання недійсним договору дарування, з підстав відсутності порушень норм Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) при його укладенні.
Позиція Верховного Суду та нормативно-правове обґрунтування
Установлено й це вбачається з матеріалів справи, що оскаржуване судове рішення суду апеляційної інстанції, ухвалене з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, доводи касаційних скарг
ОСОБА_2 та ОСОБА_1 висновків суду не спростовують.
Згідно зі статтею 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України, частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення. Загальний перелік способів захисту цивільних прав та інтересів передбачено статтею 16 ЦК України.
Правом на звернення до суду за захистом наділена особа у разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Вирішуючи переданий на розгляд спір по суті, суд повинен встановити наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист якого подано позов, тобто встановити чи є особа, за позовом якої (або в інтересах якої) порушено провадження у справі, належним позивачем. При цьому обов`язком позивача є доведення/підтвердження в установленому законом порядку наявності факту порушення та/або оспорювання його прав та інтересів.
Відсутність порушеного права й інтересу встановлюється при розгляді справи по суті та є самостійною підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові.
Поняття спільної часткової власності визначено у частині першій статті 356 ЦК України, як власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності. Отже, право спільної часткової власності - це право двох або більше осіб за своїм розсудом володіти, користуватися і розпоряджатися належним їм у певних частках майном, яке складає єдине ціле.
Кожен учасник спільною часткової власності володіє не часткою майна в натурі, а часткою в праві власності на спільне майно у цілому.
Ці частки є ідеальними і визначаються відповідними відсотками від цілого чи у дробному виразі.
Частинами першою-третьою статті 358 ЦК України визначено, що право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю. Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації.
Якщо договір між співвласниками про порядок володіння та користування спільним майном відповідно до їхніх часток у праві спільної часткової власності посвідчений нотаріально, він є обов`язковим і для особи, яка придбає згодом частку в праві спільної часткової власності на це майно (частина четверта статті 358 ЦК України).
Аналіз зазначеної правової норми дає підстави для висновку, що ця норма (стаття 358 ЦК України) регулює саме порядок здійснення права часткової власності, тобто порядок користування спільною частковою власністю без її поділу в натурі, наслідком якого є припинення права спільної часткової власності. Зокрема при встановленні порядку користування будинком кожному із співвласників передається в користування конкретна частина будинку, виходячи із його частки в праві спільної власності на будинок. Разом з тим виділені у користування приміщення можуть бути і неізольовані і не завжди точно відповідати належним співвласникам часткам, оскільки встановлення порядку користування майном не припиняє право спільної часткової власності на це майно.
Зазначений правовий висновок викладений Верховним Судом України у постанові від 03 квітня 2013 року у справі № 6-12цс13.
Згідно зі статтею 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна.
Відповідно до частини першої статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.
Відповідно до статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.
Системний аналіз зазначених норм матеріального права дає підстави для висновку, що хоча при визначенні порядку користування майном у праві спільної часткової власності і не припиняється право спільної часткової власності, такий порядок не повинен порушувати чи обмежувати право власника на користування належним йому майном.
Ураховуючи, що будинок АДРЕСА_1 в натурі не поділений, частки із майна, що є у спільній сумісній власності ОСОБА_1, ОСОБА_2 та ОСОБА_7 не виділені, порядок користування між співвласниками не встановлено, правильними є висновки апеляційного суду, що кожний із співвласників спірного будинку має право користуватися будь-якою частиною будинку, у тому числі приміщеннями загального користування.
Судами установлено, що 1/2 частина спірного житлового будинку, яка перебуває у фактичному користуванні ОСОБА_1 та ОСОБА_2, обладнана однією системою опалення, газовий котел, прилад обліку природного газу та газова плита знаходяться у приміщенні, яке перебуває у користуванні
ОСОБА_2 .
Зважаючи на наведене та, що для забезпечення нормального та безперебійного функціонування всього будинкунеобхідний вільний доступ співвласників будинку до спільних інженерних мереж (газовий котел, прилад обліку постачання природного газу та газова плита), однак ОСОБА_2 чинить перешкоди ОСОБА_1 у доступі до них, правильними є висновки апеляційного суду про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 щодо зобов`язання ОСОБА_2 не перешкоджати їй у доступі до приміщень, у яких розташовані зазначені інженерні мережі.
Доводи касаційної скарги ОСОБА_2 про те, що вона не чинить позивачу перешкод у користуванні належною їй частиною будинку, оскільки такий порядок користування був встановлений до 2008 року є безпідставними, оскільки судами установлено, що приміщення, якими фактично користується ОСОБА_1, не мають автономного газового опалення та можливості установлення газової плити, а всі інженерні мережі, які забезпечують отримання опалення, знаходяться у приміщеннях, які перебувають у користуванні ОСОБА_2 та закриті нею на ключ.
Посилання відповідача на встановлення позивачем у належних їй приміщеннях автономного електричного опалення спростовується установленими судами обставинами наявності у спірному будинку лише газового опалення. Припинення постачання газу до будинку, у зв`язку з несплатою коштів за спожитий природний газ, не свідчить про неможливість відновлення такого опалення, а відтак не є підставою для відмови у забезпеченні доступу співвласника будинку до газового котла, газової плити та приладу обліку природнього газу.
Необґрунтованими є також твердження ОСОБА_2 про порушення її права власності на частину будинку якою вона користується, оскільки суд зобов`язав її не чинити перешкод позивачці у користуванні лише тими приміщеннями, у яких знаходяться інженерні комунікації та мережі, що не суперечить положенням частин п`ятої, сьомої статті 319 ЦК України, відповідно до яких власник не може використовувати право власності на шкоду правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію та природні якості землі, а тому його може бути зобов`язано допустити до користування його майном іншими особами у випадках та в порядку, встановлених законом.
Посилання касаційної скарги ОСОБА_2 на відсутність у ОСОБА_1 правовстановлюючих документів на частину будинку, якою вона користується, не є підставою для відмови у захисті її прав, оскільки судами установлено, що позивач користується приміщеннями 3-1 - 3-3, отриманими нею у спадщину після смерті її батьків. Відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину (частина третя статті 1296 ЦК України).
Доводи касаційної скарги ОСОБА_1 про те, що суд першої інстанції не урахував її право як співвласника майна, вимагати усунення перешкод шляхом відновлення становища, яке існувало до порушення є безпідставними, оскільки апеляційний суд переглядаючи справу в апеляційному порядку, скасував рішення суду першої інстанції та частково задовольнив позовні вимоги ОСОБА_1 відновивши її право на доступ до приміщень, у яких містяться інженерні мережі, що забезпечують нормальне функціонування всього будинку.
Щодо іншої частини позовних вимог ОСОБА_1, апеляційний суд дійшов правильного висновку про відсутність підстав для їх задоволення у зв`язку з їх необґрунтованістю та недоведеністю.