Постанова суду № 201/4364/19 від 26.05.2021 про скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, скасування реєстраційного запису про право власності та...

Постанова

Іменем України

26 травня 2021 року

м. Київ

справа № 201/4364/19

провадження № 61- 4338 св 20

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д. (суддя-доповідач),

суддів: Воробйової І. А., Гулька Б. І., Коломієць Г. В., Лідовця Р. А.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - товариство з обмеженою відповідальністю "Аста",

представник відповідача - адвокат Іванова Таїса Михайлівна,

третя особа - приватний нотаріус Дніпропетровського міського нотаріального округу Лещенко Ольга Володимирівна,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська у складі судді Ткаченко Н. В. від 15 жовтня 2019 року та постанову Дніпровського апеляційного суду у складі колегії суддів: Ткаченко І. Ю., Деркач Н. М., Каратаєвої Л. О. від 29 січня 2020 року,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У квітні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю "Аста" (далі - ТОВ "Аста"), третя особа: приватний нотаріус Дніпропетровського міського нотаріального округу (далі ? ДМНО) Лещенко О. В., про скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, скасування реєстраційного запису про право власності та поновлення відомостей у державних реєстрах речових прав на нерухоме майно.

Позовна заява мотивована тим, що за договором купівлі-продажу від 10 липня 2007 року, посвідченого приватним нотаріусом ДМНО Русловою Н. Б. за реєстром № 7209, він придбав у приватну власність 1/4 частини квартири АДРЕСА_1 .

Вказував, що 08 лютого 2008 року між ним та закритим акціонерним товариством "Хоум КредитБанк" (далі - ЗАТ "Хоум КредитБанк") було укладено кредитний договір № 10.840.08.40, за яким він отримав кредитні кошти в сумі 110 700 доларів США для придбання решти 3/4 частини вказаної квартири. За договором купівлі-продажу від 08 лютого 2008 року, посвідченого приватним нотаріусом ДМНО Кошляк Н. Є. за реєстром № 965, він придбав у приватну власність 3/4 частини квартири АДРЕСА_1 . На забезпечення виконання кредитних зобовʼязань 08 лютого 2008 року було укладено іпотечний договір № 10.840.08.40.01, згідно з яким в іпотеку ЗАТ "Хоум КредитБанк" він передав вказану квартиру.

Зазначав, що 12 березня 2008 року до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна було внесено запис номер 19287067 про реєстрацію за ним права власності на зазначену вище квартиру, загальною площею 70,9 кв. м, житловою площею 36,6 кв. м. Таким чином, він набув право власності на квартиру в цілому.

У подальшому на квартиру, як на предмет іпотеки, якою забезпечувалось його кредитне зобов`язання, та у зв`язку з невиконанням ним належним чином своїх зобов`язань за кредитним договором, за яким 28 березня 2011 року було відступлено право вимоги від ЗАТ "Хоум КредитБанк" публічному акціонерному товариству (далі-ПАТ) "Платинум Банк", рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 09 квітня 2013 року у справі № 412/15902/2012, позовну заяву ПАТ "Платинум Банк" задоволено. У рахунок погашення його заборгованості перед ПАТ "Платинум Банк" за кредитним договором від 08 лютого 2008 року у сумі 2 223 176,39 грн звернуто стягнення на предмет іпотеки, а саме на квартиру АДРЕСА_1, житловою площею 36,6 кв. м, загальною площею 70,9 кв. м, що належить йому на праві власності, шляхом реалізації з публічних торгів за ціною, яка встановлюється на рівні цін, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб`єктом оціночної діяльності/незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій.

Проте зазначене рішення суду не було виконане, а виконавчі листи у цій справі повернуті стягувачу на підставі пункту 9 частини першої статті 47 Закону України "Про виконавче провадження" у зв`язку з набранням 07 червня 2014 року чинності Закону України від 03 червня 2014 року № 1304-VII "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого для забезпечення кредитів в іноземній валюті". При цьому зазначав, що відповідно до вказаного Закону України встановлена заборона звернення стягнення на належну йому на праві власності квартиру, як таку, що є його єдиним житловим нерухомим майном.

Після цього, у січні 2018 року його було повідомлено про те, що 26 грудня 2017 року між ПАТ "Платинум Банк" і ТОВ "Аста" укладено договір про відступлення (купівлі-продажу) прав вимоги, за яким банк відступив право вимоги товариству за укладеним з ним кредитним та іпотечним договорами, договром поруки. Вважав, що електронні торги, на яких було укладено вказаний договір про відступлення (купівлі-продажу) прав вимоги, є недійсним і він 12 лютого 2018 року оспорив їх у Жовтневому районному суді м. Дніпропетровська (справа № 199/168/18), справа ще не розглянута.

Незважаючи на те, що вказаний договір про відступлення (купівлі-продажу) прав вимоги він оспорює в судовому порядку, 24 липня 2018 року приватним нотаріусом ДМНО Лещенко О. В. проведено державну реєстрацію прав та їх обмежень, індексний номер 27257228, якою право власнсті на належну йому квартиру за ТОВ "Аста". Тобто відбулося примусове стягнення іпотечного майна без згоди власника, незважаючи на зоборону, встановлену Законом України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого для забезпечення кредитів в іноземній валюті".

Ураховуючи викладене, ОСОБА_1 просив суд його позов задовольнити.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 15 жовтня 2019 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що зміст умов кредитного та іпотечного договорів, укладених позивачем з банком, містять істотні умови кредитування (суму кредиту, порядок видачі, строк та порядок погашення, розмір, порядок нарахування та сплати відсотків, відповідальність за прострочення строків повернення кредиту та сплати відсотків тощо), у тому числі забезпечення основного кредитного зобов`язання іпотекою за рахунок нерухомого майна - квартири АДРЕСА_1 .

Підписуючи іпотечний договір, позивач, як іпотекодавець, за власним волевиявленням надав згоду на перехід права власності на предмет іпотеки до іпотекодержателя за рішенням іпотекодержателя. У разі незгоди позивача з умовами іпотечного договору позивач мав можливість звернутися до банку та до відповідача, як правонаступника, за будь-якими розʼясненнями, пропозиціями щодо внесення змін до іпотечного договору. З моменту його укладення, а саме з 08 лютого 2008 року та до часу звернення з позовом до суду, позивач своєї незгоди з іпотечним договором не зазначав та не заперечував його чинність.

Отже, вимоги Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого для забезпечення кредитів в іноземній валюті" розповсюджуються на примусову реалізацію майна, а стягнення на предмет іпотеки було реалізовано в позасудовому порядку.

При цьому ТОВ "Аста", з яким на електронних торгах ПАТ "Платинум Банк" уклало договір про відступлення (купівлі-продажу) прав вимоги, є належною стороною договору, як новий кредитор.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 29 січня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 15 жовтня 2019 року залишено без змін.

Судове рішення апеляційного суду мотивовано тим, що, дослідивши всебічно та об`єктивно наявні у справі докази, оцінивши їх належність, достовірність і взаємний зв`язок у їх сукупності, з`ясувавши всі обставини справи, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність підстав для відмови у задоволенні позовних вимог та ухвалив обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам закону.

При цьому позивач з вересня 2007 року був власником іншого приватного домоволодіння, яке знищено, про що 16 травня 2018 року проведено відповідну реєстрацію знищення обʼєкта нерухомого майна.

Крім того, суд апеляційної інстанції зазначив, що стягнення на предмет іпотеки було звернуто у позасудовому порядку відповідно до умов іпотечного застереження, добровільно погодженого сторонами при укладенні іпотечного договору від 08 лютого 2008 року, а Закон України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого для забезпечення кредитів в іноземній валюті" поширюється лише на примусову реалізацію майна.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій уберезні 2020 року до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, ОСОБА_1, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення й ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити його позов.

Надходження касаційної скарги до Верховного Суду

Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду

від 19 березня 2020 року касаційну скаргу ОСОБА_1 залишено без руху з наданням строку для усунення її недоліків, а саме запропоновано заявнику доплатити судовий збір та надати до суду документ, що підтверджує доплату судового збору.

У наданий судом строк заявник направив усунення недоліків, визначений ухвалою Верховного Суду від 19 березня 2020 року.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 квітня 2020 року відкрито касаційне провадження в указаній справі, витребувано цивільну справу № 201/4364/19 із Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська, у задоволенні клопотання ОСОБА_1 про зупинення дії рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 15 жовтня 2019 року відмовлено, надіслано іншим учасникам справи копію касаційної скарги та доданих до неї документів й роз`яснено право подати відзив на касаційну скаргу.

У травні 2020 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного судувід 10 грудня 2020 року цивільну справу призначено до судового розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами у складі колегії з пʼяти суддів.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 17 грудня 2020 року клопотання

ОСОБА_1 про зупинення дії рішення Жовтневого районного суду

м. Дніпропетровська від 15 жовтня 2019 року задоволено. Зупинено дію рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 15 жовтня

2019 року у цій справі до закінчення його перегляду в касаційному порядку.

Розпорядженням заступника керівника апарату Верховного Суду - керівника секретаріату Касаційного цивільного суду від 13 січня 2021 року

№ 38/0/226-21 призначено повторний автоматизований розподіл судової справи між суддями у зв`язку зі звільненням у відставку судді

ОСОБА_2, на підставі службової записки секретаря Третьої судової палати Висоцької В. С.

Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 13 січня 2021 року справу призначено судді-доповідачеві Луспенику Д. Д., судді, які входять до складу колегії: Гулько Б. І., Коломієць Г. В.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Підставами касаційного оскарження судових рішень Нікітенко Ю. М. зазначає те, що: суди попередніх інстанцій в оскаржуваних судовому рішеннях застосували норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду України від 02 березня 2016 року у справі № 6-1356 цс 15, Верховного Суду

від 31 жовтня 2018 року у справі 465/1310/17, Великої Палати Верховного Суду від 19 квітня 2019 року у справі № 726/1538/16-ц, від 30 січня 2019 року у справі № 755/10947/17, від 29 травня 2019 року у справі № 310/11024/15-ц (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Заявник посилається на те, що всупереч практиці Верховного Суду суди не застосували до спірних правовідносин Закон України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого для забезпечення кредитів в іноземній валюті", який поширюється й на відносини позасудового звернення стягнення на предмет іпотеки. Він не давав згоди на вчинення таких дій. Крім того, на предмет іпотеки державним виконавцем було накладено арешт, що унеможливлювало державного реєстратора на вчинення оскаржених дій.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У червні 2020 року до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу від ТОВ "Аста", в якому вказується,

що оскаржувані судові рішення є законними та обґрунтованими, просить залишити їх без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

10 липня 2007 року між продавцем ОСОБА_3, яка діяла за себе та як законний представник ОСОБА_4, та покупцями ОСОБА_1 і ОСОБА_5 було укладено договір купівлі-продажу квартири, за яким ОСОБА_1 придбав 1/4 частку, а ОСОБА_5 - 3/4 частки квартири АДРЕСА_1, посвідченого приватним нотаріусом ДМНО Сусловою Н. Б., з реєстрацією права власності в електронному Реєстрі прав власності на нерухоме майно 24 липня 2007 року (т. 1, а. с. 22-23).

08 лютого 2008 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_1 укладено договір купівлі-продажу належної ОСОБА_5 3/4 частки квартири АДРЕСА_1, посвідчений приватним нотаріусом ДМНО Кошляк Н. Е., з реєстрацією права власності в електронному Реєстрі прав власності на нерухоме майно 12 березня 2008 року (т.1, а. с. 24-25).

08 лютого 2008 року між ЗАТ "Хоум Кредит Банк", правонаступником усіх прав і обов`язків ЗАТ "Агробанк", та фізичною особою ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 10.840.08.40., згідно з яким останній отримав цільовий кредит на придбання нерухомого майна в розмірі 110 700 доларів США строком до 07 лютого 2038 року (т. 1, а. с. 26-28), та іпотечний договір № 10.840.08.40.1, реєстраційний № 973, виданий 08 лютого 2008 року, приватним нотаріусом ДМНО Кошляк Н. Е., за яким ОСОБА_1 на забезпечення вимог іпотекодержателя, що випливають з вказаного вище кредитного договору, передав ЗАТ "Хоум Кредит Банк" квартиру

АДРЕСА_1 (т. 1, а. с. 29-31).

28 березня 2011 року між ПАТ "Хоум Кредит Банк" та ПАТ "Платинум Банк" укладено договір відступлення права вимоги № 20110328-Г, відповідно до умов якого ПАТ "Хоум Кредит Банк" відступив ПАТ "Платинум Банк" всі свої права вимоги за кредитними договорами згідно переліку, наведеному у додатку № 1 до договору. У цей же день між ПАТ "Хоум Кредит Банк" та

ПАТ "Платинум Банк" було укладено договір відступлення прав вимоги за іпотечними договорами, вказаними у Додатку № 1 до вказаного договору, зокрема, права вимоги за іпотечним договором № 10.840.08.40.1

від 08 лютого 2008 року.

У порушення умов кредитного договору ОСОБА_1 не повертав кредит

у строки, зазначені в кредитному договорі та додатковій угоді № 1, а також не сплачував відсотки за користування кредитом, у звʼязку з чим

ПАТ "Платинум Банк" звернувся до суду.

20 березня 2012 року ОСОБА_1 під підпис особисто отримав листа

ПАТ "Платинум Банк" від 13 березня 2012 року вих.№60-15/5829 з вимогою протягом 30 днів з дня отримання даної вимоги погасити загальну суму заборгованості за кредитним договором у сумі 153 582,32 доларів США,

а також штрафні санкції (т. 1, а.с. 142).

Рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 09квітня 2013 року у справі № 412/15902/2012 було задоволено позовну заяву

ПАТ "Платинум Банк" до ОСОБА_1 та стягнуто з останнього в рахунок погашення його заборгованості перед ПАТ "Платинум Банк" за договором від 08 лютого 2008 року № 10.840.08.40 усумі 2 223 176,39 грн, шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки квартиру АДРЕСА_1, шляхом реалізації з публічних торгів (т. 1, а. с. 32-35).

17 вересня 2013 року відкрито виконавче провадження ВП №39816946 по виконанню вказаного рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська. Ухвалою Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 24 квітня 2018 року у справі № 412/15902/2012 за заявою ТОВ "Аста" було замінено сторону виконавчого провадження - стягувача уцивільній справі № 412/15902/2012 за позовом ПАТ "Платинум Банк" до ОСОБА_1 (т. 1, а. с. 43-44).

Станом на 10 квітня 2019 року дане виконавче провадження перебуває в стадії виконання (т. 1, а. с. 37-39).

26 грудня 2017 року між ПАТ "Платинум Банк" та переможцем електронних торгів ТОВ "Аста" було укладено Договір № 15-к про відступлення (купівлю-продаж) прав вимоги, згідно з яким відступлені права вимоги закредитним договором від 08 лютого 2008 року№ 10.840.08.40, укладеного між

ЗАТ "Хоум Кредит Банк" та ОСОБА_1, права вимоги за договором поруки від 08 лютого 2008 року№10.840.08.40.1, укладеного між ЗАТ "Хоум Кредит Банк", ОСОБА_1 та ОСОБА_6, а також Договір №15-і про відступлення (купівлі-продажу) прав вимоги банком ТОВ "Аста" прав вимоги згідно Іпотечного договору від 08лютого 2008 року№ 10.840.08.40.1, укладеного між ЗАТ "Хоум Кредит Банк" та ОСОБА_1 .

Згідно з Додатком № 1 до Договору №15-к про відступлення (купівлю-продажу) прав вимоги від 26 грудня 2017 року ТОВ "Аста" набув право вимоги на загальну балансову суму заборгованості на день підписання договору 247 418,10 доларів США, що складається з суми заборгованості за кредитом 107 907,00 доларів США, та суми заборгованості за нарахованими процентами, за відсотками 139 510,80 доларів США.

Таким чином, ТОВ "Аста" набуло прав кредитора (стягувача) до ОСОБА_1 на підставі кредитного договору, договору поруки та іпотечного договору від 08 лютого 2008 року.

Листом від 26 грудня 2017 року вих.№10/10736-Л ПАТ "Платинум Банк" було повідомлено ОСОБА_1 про відступлення банком прав вимоги за кредитним, іпотечним та договором поруки новому кредитору ТОВ "Аста",

з повідомленням реквізитів ТОВ "Аста" для здійснення усіх платежів за кредитним договором від 08 лютого 2008 року №10.840.08.40 (т. 1, а. с. 40).

30 липня 2018 року приватним нотаріусом ДМНО Лещенко О.В. проведено державну реєстрацію права власності на двокімнатну квартиру АДРЕСА_1 за ТОВ "Аста".

ОСОБА_1 був власником домоволодіння за адресою: АДРЕСА_3, яке він набув на підставі рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 11 вересня 2007 року внаслідок визнання дійсним договору купівлі-продажу (т. 1, а. с. 218-219).

Згідно з Актом про знесення домоволодіння по АДРЕСА_3 від 27 серпня 2008 року фахівцем комунального підприємства "Дніпропетровське міжміське бюро технічної інвентаризації" Дніпропетровської обласної ради (далі ? КП "ДМБТІ" ДОР) ОСОБА_7 згідно замовлення №1/3865 було проведено обстеження домоволодіння та на момент виходу встановлено, що житловий будинок літ. А-1 із прибудовою літ а-1 знесені (т. 1, а. с. 136).

Витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно підтверджено, що право власності на домоволодіння, розташоване

по АДРЕСА_3, було зареєстроване 22 січня 2018 року, а 16 травня 2018 року було проведено реєстрацію знищення об`єкта нерухомого майна (т. 1, а.с.137-139).

Згідно з реєстраційної справи вбачається, що приватному нотаріусу

ДМНО Лещенко О. В. для державної реєстрації права власності на підставі Іпотечного договору №10.840.08.40.1, серія та номер: реєстраційний №973, виданий 08 лютого 2008 року виданого приватним нотаріусом

ДМНО Кошляк Н. Е., за яким ОСОБА_1 на забезпечення вимог іпотекодержателя, що випливають з вказаного вище кредитного договору, передав ЗАТ "Хоум Кредит Банк" квартиру

АДРЕСА_1, були подані документи, необхідні для вчинення реєстраційних дій.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.

Підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, зокрема, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові ВерховногоСуду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Касаційна скарга ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Частиною першою статті 402 ЦПК України встановлено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону судові рішення не відповідають.

Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно з частинами першої, третьої статті 626, частини першої статті 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обовʼязками наділені обидві сторони договору. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обовʼязковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до пункту 3 частини першоїстатті 3, статті 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договорів та визначенні умов з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, вимог розумності та справедливості.

Отже, свобода договору означає право громадян або юридичних осіб вступати чи утримуватися від вступу у будь-які договірні відносини. Свобода договору проявляється також у можливості наданій сторонам визначити умови такого договору.

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 512 ЦК України, кредитор у зобовʼязанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). Положеннями статті 514 ЦК України встановлено, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобовʼязанні в обсязі та на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі статтею 516 ЦК України, заміна кредитора у зобовʼязанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобовʼязанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обовʼязку первісному кредиторові є належним виконанням.

Відповідно до положень статті 527 ЦК України, первісний кредитор у зобовʼязанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення.

Застосуваавши вказані норми матеріального права, суди вірно виходили з того, що договір є обовʼязковим до виконання ОСОБА_1 і що ТОВ "Аста" є належним відповідачем у справі, як новий кредитор позивача. На час вирішення цього спору позов ОСОБА_1 про оспорення укладеного 26 грудня 2017 року між ПАТ "Платинум Банк" і ТОВ "Аста" договову про відступлення (купівлі-продажу) прав вимоги на вирішено, а тому судами вірно на такі доводи позивача уваги не звернуто.

Разом з тим, суди не звернули уваги на таке.

Відповідно до статті 1 Закону України"Про іпотеку" іпотека - це вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Іпотека виникає на підставі договору, закону або рішення суду. До іпотеки, яка виникає на підставі закону або рішення суду, застосовуються правила щодо іпотеки, яка виникає на підставі договору, якщо інше не встановлено законом (стаття 3).

Відповідно до частини першої статті 35 Закону України"Про іпотеку" у разі порушення основного зобов`язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. У цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов`язань, вимога про виконання порушеного зобов`язання у не менш ніж тридцятиденний строк

та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі прийняти рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору.

Положеннями статті 37 Закону України "Про іпотеку" (у редакції, чинній на час укладення договору іпотеки) визначено, що іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, який передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання, є правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки.

Із внесенням змін до цієї норми згідно із Законом України від 25 грудня 2008 року № 800-VI "Про запобігання впливу світової фінансової кризи

на розвиток будівельної галузі та житлового будівництва" норми статті 37 Закону України "Про іпотеку" передбачають, що іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір

про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання.

Стаття 36 Закону України "Про іпотеку"(у редакції, яка діяла на час

укладення договору іпотеки) передбачала, що сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, який підлягає нотаріальному посвідченню і може бути укладений у будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки.

Після внесення Законом України "Про запобігання впливу світової фінансової кризи на розвиток будівельної галузі та житлового будівництва" змін до статті 36 Закону України "Про іпотекуʼїї нормами передбачено, зокрема, що сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором

між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Разом з тим відповідно до пункту 61 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року № 1127 (далі - Порядок), для державної реєстрації права власності на підставі договору іпотеки, що містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом набуття права власності на предмет іпотеки, також подаються:

1) копія письмової вимоги про усунення порушень, надісланої іпотекодержателем іпотекодавцеві та боржникові, якщо він є відмінним від іпотекодавця;

2) документ, що підтверджує наявність факту завершення 30-денного строку з моменту отримання іпотекодавцем та боржником, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмової вимоги іпотекодержателя у разі, коли більш тривалий строк не зазначений у відповідній письмовій вимозі;

3) заставна (якщо іпотечним договором передбачено її видачу).

Згідно з умовами іпотечного договору підставами для задоволення вимог іпотекодержателя шляхом позасудового врегулювання є надсилання іпотекодавцю письмової вимоги про дострокове виконання зобов`язання за кредитним договором.

Як установлено судом апеляційної інстанції, ОСОБА_1 отримав вимогу кредитора про сплату боргу за договором від 08 лютого 2008 року та його попереджено про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги.

07 червня 2014 року набрав чинності Закон України № 1304-VII "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті", підпунктом 1 пункту 1 якого передбачено, що не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно зі статтею 4 Закону України "Про заставу" та/або предметом іпотеки згідно зі статтею 5 Закону України "Про іпотеку", якщо таке майно виступає як забезпечення зобов`язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що:

- таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя або є об`єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває

в іпотеці, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно;

- загальна площа такого нерухомого житлового майна (об`єкта незавершеного будівництва нерухомого житлового майна) не перевищує 140 кв. м для квартири та 250 кв. м для житлового будинку.

Згідно з пунктом 23 частини першої статті 1 Закону України 12 травня

1991 року № 1023-XII "Про захист прав споживачів" (у редакції, що діяла на момент укладення кредитного договору та договору іпотеки) споживчий кредит - це кошти, що надаються кредитодавцем (банком або іншою фінансовою установою) споживачеві на придбання продукції.

Пунктом 4 Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" передбачено, що протягом дії цього Закону інші закони України з питань майнового забезпечення кредитів діють з урахуванням його норм.

Відповідно до частини третьої статті 33 Закону України "Про іпотеку" звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Отже, Закон України "Проіпотеку" прямо вказує, що договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження

в іпотечному договорі, є одним зі шляхів звернення стягнення на предмет іпотеки.

Підписавши іпотечне застереження, сторони визначили лише можливі шляхи звернення стягнення, які має право використати іпотекодержатель. Стягнення є примусовою дією іпотекодержателя, направленою до іпотекодавця з метою задоволення своїх вимог. При цьому до прийняття Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" право іпотекодержателя звернути стягнення на предмет іпотеки (як у судовому, так і в позасудовому порядку) залежало не від наявності згоди іпотекодавця, а від наявності факту невиконання боржником умов кредитного договору.

Водночас Закон України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" ввів тимчасовий мораторій на право іпотекодержателя відчужувати майно іпотекодавця без згоди останнього на його відчуження.

Кредитний договір є споживчим і спору з цього приводу немає.

Отже, у приватного нотаріуса ДМНО Лещенко О. В. були наявні підстави для відмови у проведенні державної реєстрації права власності на вказаний житловий будинок за ТОВ "Аста".

Аналогічний висновок щодо застосування положень Закону України

"Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого

як забезпечення кредитів в іноземній валюті" міститься у постановах

Великої Палати Верховного Суду: від 20 листопада 2019 року у справі № 802/1340/18-а, провадження № 11-474апп19; від 19 травня 2020 року

у справі № 644/3116/18-ц, провадження № 14-45цс20.

У частині четвертій статті 263 ЦПК України вказано про те, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Разом з тим, ухвалити нове рішення про задоволення позову, як просить позивач, Верховний Суд не може, оскільки поза увагою судів залишились інші доводи ТОВ "Аста", на які суди, пославшись на це лише як інформація (факт), не надали йому правової оцінки, а це впливає на правильне застосування Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті".

Встановлення і дослідження нових фактичних обставин знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції (стаття 400 ЦПК України).

Підпунктом 1 пункту 1 Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" передбачено, що не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно зі статтею 4 Закону України "Про заставу" та/або предметом іпотеки згідно зі статтею 5 Закону України "Про іпотеку", якщо таке майно виступає як забезпечення зобов`язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що:

- загальна площа такого нерухомого житлового майна (об`єкта незавершеного будівництва нерухомого житлового майна) не перевищує

140 кв. м для квартири та 250 кв. м для житлового будинку.

У відзиві на позовну заяву і в подальших поясненнях (а.с. 120-125, т.1)

ТОВ "Аста" посилалося на те, що у власності ОСОБА_1 станом

на 07 червня 2014 року і 30 липня 2018 року, крім спірної іпотечної квратири, належала інша нерухомість і спірна квартира не була його єдиним житлом.

Так, ОСОБА_1 був власником домоволодіння за адресою: АДРЕСА_3, яке він набув на підставі рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 11 вересня 2007 року внаслідок визнання дійсним договору купівлі-продажу.

по АДРЕСА_3, було зареєстроване 22 січня 2018 року, а 16 травня 2018 року було проведено реєстрацію знищення об`єкта нерухомого майна.

Указаним обставинам у порушення вимог статті 89 ЦПК України суди взагалі не надали жодної правової оцінки: не встановили, чи мав ОСОБА_1 на момент спірних правовідносин інше житло, яке він набув за власним позовом про визнання договору купівлі-продажу дійсним; чи має інже житло на цей час; якщо домоволодіння знесено у 2008 року, то чому реєстрація знищення обʼєкта проведена лише у 2018 року після судових спорів щодо невиконання договорів кредиту та іпотеки; що знаходиться на указаною адресою: АДРЕСА_3 ; чи не здійснювалася на тій земельній ділянці побудова будинку тощо.

Вказане впливає на правильне застосування Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті".

При новому розгляді суду необхідно врахувати вищенаведене та ухвалити законне і справедливе судове рішення.

Відповідно до пункту 1 частини третьої та четвертої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.

Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

Оскільки суди належним чином не встановили правовідносини, які виникли між сторонами, не з`ясували фактичних обставин справи щодо заявлених вимог, тому суд касаційної інстанції у силу своїх процесуальних повноважень не може ухвалити власне судове рішення.

За таких обставин оскаржувані судові рішення не відповідають вимогам статті 263 ЦПК України та ухвалені з порушенням норм процесуального права, що в силу пункту 1 частини третьої та четвертої статті 411 ЦПК України є підставою для їх скасування з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись статтями 400, 409, 411, 416, 418, 419, 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

................

Перейти до повного тексту