Постанова
Іменем України
19 травня 2021 року
м. Київ
справа № 199/696/20
провадження № 61-1315св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Синельникова Є. В.,
суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М., Сакари Н. Ю. (суддя-доповідач), Шиповича В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - товариство з обмеженою відповідальністю "ОТП Факторинг Україна",
представник відповідача - Коробка Віталій Володимирович,
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - ОСОБА_2,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника товариства з обмеженою відповідальністю "ОТП Факторинг Україна" - Коробки Віталія Володимировича на рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 12 серпня 2020 року у складі судді Подорець О. Б. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 23 грудня 2020 року у складі колегії суддів: Пищиди М. М., Ткаченко І. Ю., Каратаєвої Л. О.,
ВСТАНОВИВ:
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У лютому 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до товариства з обмеженою відповідальністю "ОТП Факторинг Україна" (далі - ТОВ "ОТП Факторинг Україна"), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - ОСОБА_2, про визнання припиненим договору поруки.
Позовна заява мотивована тим, що 26 травня 2008 року між акціонерним товариством "ОТП Банк" (далі - АТ "ОТП Банк") і ОСОБА_2 було укладено кредитний договір, за умовами якого останній отримав кредит у розмірі 57 400,00 швейцарських франків з кінцевим терміном повернення кредиту до 26 травня 2023 року.
З метою забезпечення виконання зобов`язань за вказаним кредитним договором 26 травня 2008 року між нею і АТ "ОТП Банк" було укладено договір поруки, згідно з яким вона поручилася перед кредитором за належне виконання усіх зобов`язань ОСОБА_2 як солідарний із позичальником боржник.
Листом від 09 липня 2012 року кредитор повідомив її про відступлення права вимоги за договором поруки, а саме: право вимоги основної суми боргу, нарахованих до сплати процентів та інших витрат, що підлягають сплаті боржником/поручителем відповідно до умов договорів кредиту та поруки, на користь ТОВ "ОТП Факторинг Україна".
25 березня 2013 року ТОВ "ОТП Факторинг" направило їй досудову вимогу про дострокове погашення заборгованості за кредитним договором у повному обсязі; останній платіж на погашення кредитної заборгованості позичальником було сплачено у червні 2014 року, а із позовом до суду про стягнення заборгованості за кредитним договором кредитор звернувся лише у лютому 2016 року, тобто за межами строку пред`явлення вимог до поручителя, встановленого частиною четвертою статті 559 ЦК України.
На підставі вказаного ОСОБА_1 просила суд визнати припиненим договір поруки від 26 травня 2008 року, укладений між нею і АТ "ОТП Банк".
Короткий зміст судових рішень
Рішенням Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 12 серпня 2020 року, залишеним без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 23 грудня 2020 року, позов ОСОБА_1 задоволено частково.
Визнано поруку ОСОБА_1 за договором поруки від 26 травня 2008 року, укладеним між АТ "ОТП Банк" і ОСОБА_1, припиненою.
Стягнуто з ТОВ "ОТП Факторинг Україна" на користь держави судові витрати у розмірі 2 102,00 грн.
У задоволенні інших вимог ОСОБА_1 відмовлено.
Частково задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й суд апеляційної інстанції, виходив із того, що 09 липня 2012 року ТОВ "ОТП Факторинг Україна" звернулося до поручителя з досудовою вимогою про дострокове виконання зобов`язань позичальника за кредитним договором у повному обсязі протягом тридцяти календарних днів з дати отримання вимоги, що свідчить про зміну кредитором строку виконання основного зобов`язання, а тому останній мав право пред`явити позов до поручителя протягом шести місяців від дня порушення поручителем встановленого строку для дострокового повернення кредиту, однак із позовом до суду ТОВ "ОТП Факторинг Україна" звернулося лише у лютому 2016 року, тобто за межами строку пред`явлення вимог до поручителя, встановленого частиною четвертою статті 559 ЦК України, що є підставою для визнання поруки ОСОБА_1 за договором поруки від 26 травня 2008 року припиненою.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
У січні 2021 року до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду надійшла касаційна скарга представника ТОВ "ОТП Факторинг Україна" - Коробки В. В. на рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 12 серпня 2020 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 23 грудня 2020 року.
Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 10 лютого 2021 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано цивільну справу і надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 11 травня 2021 року справу призначено до розгляду у складі колегії з п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.
Аргументи учасників справи
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі представник ТОВ "ОТП Факторинг Україна" - Коробка В. В., посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить судові рішення скасувати і ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити.
Підставою касаційного оскарження є неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 червня 2018 року у справі за позовом № 758/6863/14-ц (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
Касаційна скарга мотивована тим, що судами першої та апеляційної інстанцій при ухваленні оскаржуваних судових рішень не враховано, що сторонами кредитного договору було погоджено, що кінцевий строк повернення кредиту становить 26 травня 2023 року. При цьому відповідно до правового висновку, висловленого у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 червня 2018 року у справі за позовом № 758/6863/14-ц, у разі пред`явлення вимоги до поручителя більше ніж через шість місяців після настання строку для виконання відповідної частини основного зобов`язання, в силу положень частини четвертої статті 559 ЦК України порука припиняється в частині певних щомісячних зобов`язань щодо повернення грошових коштів поза межами цього строку. Разом з тим правовідносини поруки за договором не можна вважати припиненими в іншій частині, яка стосується відповідальності поручителя за невиконання боржником окремих зобов`язань за кредитним договором про погашення кредиту до збігу шестимісячного строку з моменту виникнення права вимоги про виконання відповідної частини зобов`язань. Таким чином, враховуючи, що кредитним договором передбачено виконання грошових зобов`язань щомісячними, рівними частинами, то судами не встановлено за якими платежами порука припинилася, а за якими ще діє.
Відзиву на касаційну скаргу учасниками справи не подано
Фактичні обставини справи, встановлені судами
26 травня 2008 року між АТ "ОТП Банк" і ОСОБА_2 було укладено кредитний договір, за умовами якого останній отримав кредит у розмірі 57 400,00 швейцарських франків із встановленням плаваючої процентної ставки в розмірі 6,49 % річних + FIDR, з кінцевим терміном повернення кредиту до 26 травня 2023 року.
З метою забезпечення виконання зобов`язань за вказаним кредитним договором, 26 травня 2008 року між АТ "ОТП Банк" і ОСОБА_1 було укладено договір поруки, за умовами якого остання зобов`язалася перед кредитором нести солідарну з позичальником відповідальність за повне і своєчасне виконання зобов`язань за кредитним договором від 26 травня 2008 року.
27 червня 2012 року між АТ "ОТП Банк" і ТОВ "ОТП Факторинг Україна" було укладено договір купівлі-продажу кредитного портфелю, за умовами якого АТ "ОТП Банк" відступило ТОВ "ОТП Факторинг Україна" право вимоги за договорами кредиту та поруки від 26 травня 2008 року.
09 липня 2012 року та 25 березня 2013 року ТОВ "ОТП Факторинг Україна" направило ОСОБА_1 досудові вимоги про повне погашення заборгованості за кредитним договором від 26 травня 2008 року та виконання зобов`язань за договором поруки від 26 травня 2008 року.
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
У частині третій статті 400 ЦПК України визначено, що суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення не відповідають.
У частині першій статті 526 ЦК України визначено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).
Відповідно до частин першої та другої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит і сплатити проценти.
За частиною першою статті 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Виконання зобов`язання може забезпечуватися порукою (частина перша статті 546 ЦК України).
Відповідно до частини першої статті 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником.
Частиною четвертою статті 559 ЦК України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобовʼязання не предʼявить вимоги до поручителя.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала про те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17, від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16, від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц.
За висновками Верховного Суду України, сформульованими в постанові від 21 листопада 2012 року у справі 6-134цс12, згідно з пунктом 1 частини другої статті 16 ЦК України одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є визнання права, що в рівній мірі означає як наявність права, так і його відсутність.
При цьому у постанові від 26 січня 2021 року у справі № 522/1528/15-ц Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на те, що визнання права як у позитивному значенні (визнання існуючого права), так і в негативному значенні (визнання відсутності права і кореспондуючого йому обов`язку) є способом захисту інтересу позивача у правовій визначеності.
Для належного захисту інтересу від юридичної невизначеності у певних правовідносинах особа може на підставі пункту 1 частини другої статті 16 ЦК України заявити вимогу про визнання відсутності як права вимоги в іншої особи, що вважає себе кредитором, так і свого кореспондуючого обов`язку, зокрема у таких випадках:
- кредитор у таких правовідносинах без звернення до суду з відповідним позовом може звернути стягнення на майно особи, яку він вважає боржником, інших осіб або інакше одержати виконання поза волею цієї особи-боржника в позасудовому порядку;
- особа не вважає себе боржником у відповідних правовідносинах і не може захистити її право у межах судового розгляду, зокрема, про стягнення з неї коштів на виконання зобов`язання, оскільки такий судовий розгляд кредитор не ініціював (наприклад, кредитор надсилає претензії, виставляє рахунки на оплату тощо особі, яку він вважає боржником).
Задоволення позову про визнання відсутності права вимоги в особи, що вважає себе кредитором, і відсутності кореспондуючого обов`язку особи-боржника у відповідних правовідносинах є спрямованим на усунення правової невизначеності. Тобто, відповідне судове рішення має забезпечити, щоби обидві сторони правовідносин могли у майбутньому знати про права одна одної та діяти, не порушуючи їх. А тому такий спосіб захисту є виключно превентивним.
Якщо кредитор, який діяв в умовах правової невизначеності, у минулому порушив права особи, яку він вважає боржником, то для останнього ефективним способом захисту буде той, який спрямований на захист порушеного права, а не на превентивний захист інтересу. Тобто звернення з позовом для усунення правової невизначеності, яка існувала у минулому, в означеній ситуації не є ефективним способом захисту.
Зокрема, якщо суд розглядає справу про стягнення з боржника коштів, то останній має захищати свої права саме в цьому провадженні, заперечуючи проти позову та доводячи відсутність боргу, зокрема відсутність підстав для його нарахування, бо вирішення цього спору призведе до правової визначеності у правовідносинах сторін зобов`язання.
Наявність відповідного боргу чи його відсутність, як і відсутність підстав для нарахування боргу, є предметом доказування у спорі про стягнення з боржника коштів незалежно від того, чи подав останній зустрічний позов про визнання відсутності права кредитора, зокрема про визнання поруки припиненою. Тому для захисту права відповідача у ситуації, коли кредитор вже звернувся з вказаним позовом про стягнення коштів, не потрібно заявляти зустрічний позов, а останній не може бути задоволений.
Аналогічно після звернення кредитора з позовом про стягнення коштів боржник не може заявляти окремий позов про визнання відсутності права вимоги в кредитора та кореспондуючого обов`язку боржника. Такий окремий позов теж не може бути задоволений, оскільки боржник має себе захищати у судовому процесі про стягнення з нього коштів, заперечуючи проти відповідного позову кредитора, наприклад, і з тих підстав, що порука припинилася.
Застосування боржником способу захисту інтересу, спрямованого на усунення правової невизначеності у відносинах із кредитором, є належним лише в разі, якщо така невизначеність триває, ініційований кредитором спір про захист його прав суд не вирішив і відповідне провадження не було відкрите (постанова Великої Палати Верховного Суду від 26 січня 2021 року у справі № 522/1528/15-ц).
Таким чином, у разі, якщо кредитор уже ініціював судовий процес, спрямований на захист порушеного, на його думку, права, або такий спір суд уже вирішив, звернення боржника з позовом про визнання відсутності права вимоги у кредитора та кореспондуючого обов`язку боржника не є належним способом захисту.
Отже, ефективність позовної вимоги про визнання відсутності права чи про визнання права припиненим має оцінюватися, виходячи з обставин справи залежно від того, чи призведе задоволення такої вимоги до дійсного захисту інтересу позивача без необхідності повторного звернення до суду (принцип процесуальної економії).
У справі, що переглядається, судами установлено, що 26 травня 2008 року між АТ "ОТП Банк" і ОСОБА_2 було укладено кредитний договір з кінцевим терміном погашення заборгованості до 26 травня 2023 року.
У лютому 2016 року ТОВ "ОТП Факторинг Україна" звернулося до суду із позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Вирішуючи спір у справі, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, зазначив, що 09 липня 2012 року ТОВ "ОТП Факторинг Україна" направило поручителю досудову вимогу про дострокове виконання зобов`язань за кредитним договором у повному обсязі протягом тридцяти календарних днів з дати отримання вимоги, що свідчить про зміну кредитором строку виконання основного зобов`язання, а тому останній мав право пред`явити позов до поручителя протягом шести місяців від дня порушення поручителем встановленого строку для дострокового повернення кредиту, однак із позовом до суду звернувся лише у лютому 2016 року, тобто за межами строку, встановленого частиною четвертою статті 559 ЦК України, що є підставою для визнання поруки ОСОБА_1 за договором поруки від 26 травня 2008 року припиненою.
При цьому суди попередніх інстанцій не врахували, що необхідною умовою задоволення позову є наявність спору. Зокрема, у справі про визнання поруки припиненою позивач має довести, що відповідач вважає наявним своє право вимоги і кореспондуючий обов`язок позивача, який не був установлений судовим рішенням або не є предметом розгляду в іншій справі.
Водночас позивач не довів, а суди не встановили, що відповідач вважає наявними будь-які свої права, крім тих, за захистом яких у лютому 2016 року ТОВ "ОТП Факторинг Україна" звернулося до суду із позовними вимогами про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Отже, ОСОБА_1 має захищати свій інтерес під час судового розгляду у справі за зазначеними позовними вимогами, а не ініціювати окрему судову справу.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на важливість дотримання принципу процесуальної економії, відповідно до якого штучне подвоєння судового процесу є неприпустимим (пункт 58 постанови від 28 січня 2020 року у справі № 50/311-б, пункт 63 постанови від 22 вересня 2020 року у справі № 910/3009/18).
У цій справі позивач не довела наявності окремого спору, а отже, і наявності свого правомірного інтересу в правовій визначеності, у зв`язку з чим Верховний Суд вважає, що позивач не довела порушення свого права або інтересу, у зв`язку із чим позов не підлягає задоволенню.
Відповідно до статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Зважаючи на викладене, Верховний Суд вважає, що суди попередніх інстанцій дійшли помилкових висновків про наявність підстав для задоволення позову ОСОБА_1, а тому оскаржувані судові рішення підлягають скасуванню з ухваленням нового судового рішення про відмову в задоволенні цього позову.