Постанова
Іменем України
20 травня 2021 року
м. Київ
справа № 233/6932/19
провадження № 61-3403 св 21
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Луспеника Д. Д. (суддя-доповідач), Гулька Б. І.,
Коломієць Г. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
представник позивача - адвокат Байгуш Олексій Юрійович,
відповідач - приватне акціонерне товариство "АПК-Інвест",
третя особа - Друга покровська державна нотаріальна контора,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу приватного акціонерного товариства
"АПК-Інвест" на рішення Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області від 30 вересня 2020 року у складі судді Бєлостоцької О. В.
та постанову Донецького апеляційного суду від 09 лютого 2021 року
у складі колегії суддів: Кішкіної І. В., Азевича В. Б., Гапонова А. В.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У жовтні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до приватного акціонерного товариства "АПК-Інвест" (далі - ПрАТ "АПК-Інвест"), третя особа - Друга покровська державна нотаріальна контора, в якому,
з урахуванням зміни предмета позову, просила: витребувати від ПрАТ "АПК-Інвест" належну їй на праві власності земельну ділянку, площею 6,9000 га, кадастровий номер 1422484400:12:000:0014, розташовану на території Софіївської (колишньої Новоартемівської) сільської ради Костянтинівського району Донецької області (далі - Софіївська сільська рада), та зобов`язати ПрАТ "АПК-Інвест" повернути їй земельну ділянку у стані, придатному для її використання за цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва; скасувати запис від 02 липня
2016 року № 15265854 про державну реєстрацію права оренди вказаної земельної ділянки, внесений на підставі додаткової угоди від 01 квітня
2016 року до договору оренди землі від 11 березня 2010 року, укладеного між нею та ПрАТ "АПК-Інвест".
В обґрунтування позовних вимог зазначала, що їй на праві власності належить земельна ділянка, кадастровий номер 1422484400:12:000:0014, площею 6,90 га, розташована на території Софіївської сільської ради,
що підтверджується державним актом про право власності на земельну ділянку серії ДН № 013070.
11 березня 2010 року між нею та ПрАТ "АПК-Інвест" було укладено договір оренди вказаної земельної ділянки строком на 10 років. Державна реєстрація договору оренди землі була проведена 11 березня 2010 року, тобто строк його дії до 11 березня 2020 року.
У зв`язку із наміром самостійно господарювати на власній земельній ділянці 22 травня 2019 року вона направила на адресу орендаря лист-повідомлення про припинення договору оренди землі після закінчення строку, на який його було укладено. Листом від 11 червня 2019 року № 727 ПрАТ "АПК-Інвест" повідомило її про те, що відповідно до додаткової угоди договір оренди землі діє до 11 березня 2035 року.
Вказувала, що не укладала та не підписувала жодних додаткових угод
до договору оренди землі від 11 березня 2010 року.
З урахуванням наведеного, посилаючись на правовий висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 16 червня 2020 року
у справі № 145/2047/16-ц (провадження № 14-499цс19), про те,
що правочин, який не вчинено не підлягає визнанню недійсним, а власник земельної ділянки вправі захищати своє порушене право на користування земельною ділянкою у мотивах негаторного позову та виходячи з дійсного змісту правовідносин, які склалися у зв`язку із фактичним використанням земельної ділянки, ОСОБА_1 просила суд позов задовольнити.
Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Ухвалою Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області
від 15 жовтня 2019 року відкрито провадження в указаній справі.
Ухвалою Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області
від 19 грудня 2019 року клопотання представника ОСОБА_1 - адвоката Байгуша О. Ю., про призначення судово-почеркознавчої експертизи задоволено. Призначено у справі судово-почеркознавчу експертизу, на час проведення якої зупинено провадження у справі.
Ухвалою Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області
від 12 травня 2020 року поновлено провадження у вказаній справі.
Рішенням Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області
від 30 вересня 2020 року, залишеним без змін постановою Донецького апеляційного суду від 09 лютого 2021 року, позов ОСОБА_1 задоволено. Витребувано у ПрАТ "АПК-Інвест" земельну ділянку, площею 6,90 га, розташовану на території Софіївської сільської ради, належну ОСОБА_1
на праві власності на підставі державного акта серії ДН № 013070. Зобов`язано ПрАТ "АПК-Інвест" повернути ОСОБА_1 належну їй на праві власності на підставі державного акта серії ДН № 013070 земельну ділянку, площею 6,90 га, розташовану на території Софіївської сільської ради,
у придатному для її використання за цільовим призначенням стані -
для ведення товарного сільськогосподарського виробництва. Скасовано запис від 02 липня 2016 року № 15265854 про державну реєстрацію права оренди, яке виникло на підставі додаткової угоди від 01 квітня 2016 року
до договору оренди земельної ділянки, укладеного 11 березня 2010 року між ОСОБА_1 та ПрАТ "АПК-Інвест", щодо земельної ділянки, площею 6,90 га, кадастровий номер 1422484400:12:000:0014. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
Суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, задовольняючи позов ОСОБА_1, виходив із того, що наявність волевиявлення учасника правочину на укладання угоди, вільність такого волевиявлення і відповідність його внутрішній волі є необхідною умовою дійсності правочину. Висновком судово-почеркознавчої експертизи
від 24 квітня 2020 року № 210-211 встановлено, що підпис від імені ОСОБА_1 у додатковій угоді від 01 квітня 2016 року до договору оренди землі
від 11 березня 2010 року виконаний не ОСОБА_1, а іншою особою.
Суди попередніх інстанцій зробили висновок про те, що ОСОБА_1 додаткову угоду до договору оренди землі не підписувала та відповідно умов цієї додаткової угоди щодо продовження терміну дії договору оренди землі
та зміни розміру орендної плати не погоджувала, тобто додаткова угода
від 01 квітня 2016 року до договору оренди землі від 11 березня 2010 року
є неукладеною.
При цьому державна реєстрація права оренди на підставі неукладеного правочину (додаткової угоди) не відповідає вимогам закону, порушує права та інтереси ОСОБА_1, як власника земельної ділянки, дії якої спрямовані
на повернення її земельної ділянки, яка знаходиться у фактичному користуванні ПрАТ "АПК-Інвест".
Крім того, судами враховано правові висновки Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду у подібних справах, зокрема, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц (провадження № 14-499цс19).
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі, поданій у березні 2021 року до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, ПрАТ "АПК-Інвест", посилаючись
на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення й ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1 .
Підставами касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає те, що суди застосували норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених
у постановах Верховного Суду. Крім цього, судами належним чином
не досліджено зібрані у справі докази, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи (пункти 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України).
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 19 березня 2021 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі,витребувано цивільну справу№ 233/6932/19
із Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області. Надіслано іншим учасникам справи копію касаційної скарги та доданих до неї документів, роз`яснено право подати відзив на касаційну скаргу та надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.
У березні 2021 року справа надійшла до Верховного Суду.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій зробили помилковий висновок про наявність правових підстав для задоволення позову ОСОБА_1 . При цьому суд апеляційної інстанції формально переглянув рішення суду першої інстанції, не обґрунтував свої висновки, не врахував прецедентну практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) щодо уникнення судами надмірного формалізму.
Зазначає, що ПрАТ "АПК-Інвест", як належний орендар спірної земельної ділянки, виконував обов`язки, покладені на нього договором оренди землі та додатковою угодою до нього, зокрема, щодо сплати орендної плати, розмір якої збільшився, починаючи із дати набрання чинності додаткової угоди до договору оренди землі. ОСОБА_1 була обізнана щодо вказаних змін і дала на них свою згоду, а звернення до суду із даним позовом суперечить її попередній поведінці та принципу добросовісності. Крім того, не можна вважати неукладеним договір після його повного чи часткового виконання сторонами.
Вважає, що ОСОБА_1 обрала неналежний спосіб захисту свого порушеного права, що мало бути підставою для відмови у позові. Також вказує,
що судами застосовано норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених
у постановах Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду.
Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
У березні 2021 року до суду касаційної інстанції надійшов відзив
на касаційну скаргу від представника ОСОБА_1 - адвоката Байгуша О. Ю.,
в якому вказується, що доводи касаційної скарги є безпідставними та не підлягають задоволенню, оскільки оскаржувані судові рішення ухвалено
з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові
рішення- без змін.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження
в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України. Зокрема, підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті,
є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Касаційна скарга ПрАТ "АПК-Інвест"задоволенню не підлягає.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального
чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог
і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону судові рішення судів попередніх інстанцій
відповідають.
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
Частиною першою статті 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Суд також може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (стаття 16
ЦК України).
Згідно зі статтею 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Відповідно до частини першої статті 627 ЦК України, статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча
б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (частина перша статті 638
ЦК України).
Згідно з частиною першою статті 14 Закону України "Про оренду землі"
(тут і даліу редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) договір оренди землі укладається в письмовій формі, а за статтею 18 цього Закону договір оренди набирає чинності після його державної реєстрації.
Істотні умови договору оренди землі встановлені частиною першою
статті 15 цього Закону. Відсутність у договорі оренди землі однієї з істотних умов, передбачених цією статтею, а також порушення вимог статей 4-6, 11, 17, 19 цього Закону є підставою для відмови в державній реєстрації договору оренди, а також для визнання договору недійсним відповідно
до закону (частина друга цієї ж статті).
У разі ж якщо сторони такої згоди не досягли, такий договір є неукладеним, тобто таким, що не відбувся, а наведені в ньому умови не є такими,
що регулюють спірні відносини.
Судами встановлено, що 11 березня 2010 року між ПрАТ "АПК-Інвест"
та ОСОБА_1 був укладений договір оренди землі, площею 6,90 га, кадастровий номер 1422484400:12:000:0014, строком на 10 років, який у цей самий день зареєстрований за № 041015700108 у Костянтинівському районному відділі Донецької регіональної філії державного підприємства "Центр державного земельного кадастру" при Державному комітеті України по земельним ресурсам (а. с. 8, 9-10, т. 1).
Листами від 22 травня 2019 року та від 22 червня 2019 року ОСОБА_1 просила ПрАТ "АПК-Інвест" після спливу строку оренди 11 березня
2020 року повернути їй земельну ділянку (а. с.11, 13, т. 1).
Листом від 11 червня 2019 року № 727 ПрАТ "АПК-Інвест" повідомило
ОСОБА_1 про те, що строк дії договору оренди землі від 11 березня 2010 року складає 25 років, договір діє до 11 березня 2035 року (а. с. 12, т. 1).
У матеріалах справи наявна додаткова угода від 01 квітня 2016 року
до договору оренди землі від 11 березня 2010 року, відповідно до якої сторони дійшли згоди продовжити термін дії вказаного договору на 15 років та змінити розмір орендної плати (а. с. 15, 40, т. 1).
02 липня 2016 року зареєстровано право оренди ПрАТ "АПК-Інвест" щодо земельної ділянки, площею 6,90 га, кадастровий номер 1422484400:12:000:0014, строком до 10 березня 2035 року на підставі додаткової угоди від 01 квітня 2016 року до договору оренди землі
від 11 березня 2010 року (а. с. 16-18, 22, 38, т. 1).
Звертаючись до суду із вказаним позовом, ОСОБА_1 посилалася на те,
що додаткову угоду від 01 квітня 2016 року до договору оренди землі
від 11 березня 2010 року вона не підписувала та її умови не погоджувала, що свідчить про відсутність волевиявлення власника землі на укладення правочину.
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).
Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Частиною шостою статті 81 ЦПК України передбачено, що доказування
не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані,
на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України). Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України). Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).
За змістом частин першої-третьої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку
як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення
або врахування кожного доказу (групи доказів).
Висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили
і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 89 цього Кодексу. Відхилення судом висновку експерта повинно бути мотивоване в судовому рішенні (стаття 110 ЦПК України).
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені
в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
У постанові Верховного Суду від 22 січня 2020 року у справі № 674/461/16-ц (провадження № 61-34764св18) зроблено висновок, що підпис є обов`язковим реквізитом правочину, вчиненого в письмовій формі. Наявність підпису підтверджує наміри та волю й фіксує волевиявлення учасника (-ів) правочину, забезпечує їх ідентифікацію та цілісність документу, в якому втілюється правочин. Внаслідок цього підписання правочину здійснюється стороною (сторонами) або ж уповноваженими особами.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц (провадження № 14-499цс19) відступила від висновку, висловленого в постанові Верховного Суду України від 22 квітня 2015 року у справі № 6-48цс15, зазначаючи, що правочин, який не вчинено (договір, який не укладено) не підлягає визнанню недійсним. У такому випадку власник земельної ділянки вправі захищати своє порушене право на користування земельною ділянкою, спростовуючи факт укладення ним договору оренди земельної ділянки у мотивах негаторного позову
та виходячи з дійсного змісту правовідносин, які склалися у зв`язку
із фактичним використанням земельної ділянки.
У цій постанові Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що згідно з частиною першою статті 15 Закону України "Про оренду землі" істотними умовами договору оренди землі є: об`єкт оренди (місце розташування
та розмір земельної ділянки); строк дії договору оренди; орендна плата
із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату; умови використання та цільове призначення земельної ділянки, яка передається в оренду; умови збереження стану об`єкта оренди; умови і строки передачі земельної ділянки орендарю; умови повернення земельної ділянки орендодавцеві; існуючі обмеження (обтяження) щодо використання земельної ділянки; визначення сторони, яка несе ризик випадкового пошкодження або знищення об`єкта оренди чи його частини; відповідальність сторін; умови передачі у заставу та внесення до статутного фонду права оренди земельної ділянки. Відсутність у договорі оренди землі однієї з істотних умов, передбачених цією статтею, а також порушення вимог статей 4-6, 11, 17, 19 цього Закону є підставою для відмови в державній реєстрації договору оренди, а також для визнання договору недійсним відповідно до закону (частина друга цієї ж статті). У разі ж якщо сторони такої згоди не досягли, такий договір є неукладеним, тобто таким, що не відбувся, а наведені в ньому умови не є такими, що регулюють спірні відносини. Правочин, який не вчинено (договір, який не укладено), не може бути визнаний недійсним. Наслідки недійсності правочину також не застосовуються до правочину, який не вчинено. Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що такий спосіб захисту, як визнання правочину неукладеним, не є способом захисту прав та інтересів, установленим законом. Разом із цим суд може застосувати не встановлений законом спосіб захисту лише за наявності двох умов одночасно: по-перше, якщо дійде висновку, що жодний установлений законом спосіб захисту не є ефективним саме у спірних правовідносинах, а по-друге, якщо дійде висновку, що задоволення викладеної в позові вимоги позивача призведе до ефективного захисту його прав чи інтересів. У справі, що розглядається, позивачі звернулися з вимогою про визнання недійсними додаткових угод до договорів оренди, посилаюсь на те, що ці додаткові угоди не підписували, умови їх не погоджували, тож відповідач безпідставно відмовляє в поверненні використовуваних земельних ділянок позивачу як власнику цих земельних ділянок, покликаючись до умов договорів, підписаних невстановленими особами замість позивачів.
У справі, яка переглядається, ухвалою Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області від 19 грудня 2019 року було задоволено клопотання представника ОСОБА_1 - адвоката Байгуша О. Ю., про призначення судово-почеркознавчої експертизи та призначено у справі відповідну експертизу
(а. с. 86, 93, т. 1).
Висновком судово-почеркознавчої експертизи від 24 квітня 2020 року
№ 210-211, проведеної старшим судовим експертом Луганського відділення Донецького науково-дослідного інституту судових експертиз
Буняченко Г. В., встановлено, що підпис від імені ОСОБА_1 у додатковій угоді
до договору оренди землі від 11 березня 2010 року, укладеній між ОСОБА_1 (орендодавець) та ПрАТ "АПК-Інвест" (орендар) від 01 квітня 2016 року,
в графі "Орендодавець" в рядку " ОСОБА_1" виконаний не ОСОБА_1, а іншою особою (а. с. 106-110, т. 1).
Таким чином, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, обґрунтовано виходив із того, що правочин, а саме додаткова угода від 01 квітня 2016 року до договору оренди землі
від 11 березня 2010 року, є такою, що неукладена, а тому наявні правові підстави для задоволення позову ОСОБА_1 .
Суди попередніх інстанцій зробили правильні висновки про те, що ОСОБА_1 обрала ефективний спосіб захисту свого порушеного права, оскільки її дії спрямовані на повернення власної земельної ділянки, яка знаходиться
у фактичному користуванні ПрАТ "АПК-Інвест". При цьому державна реєстрація права оренди на підставі неукладеного правочину (додаткової угоди) не відповідає вимогам закону, порушує права та інтереси власника земельної ділянки.
Суди першої та апеляційної інстанцій врахували правові висновки Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду, які є релевантними для цієї справи й обов`язковими (частина четверта статті 263 ЦПК України), а тому відповідні доводи касаційної скарги є безпідставними. Підстав для відступлення від застосованих правових позицій колегія суддів не вбачає.
Крім того, під час вирішення тотожних спорів суди мають враховувати самеостанню правовупозицію Великої Палати Верховного Суду (постанова
Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі
№ 755/10947/17, провадження № 14-435цс18).
Посилання касаційної скарги про те, що ОСОБА_1 була обізнана щодо умов додаткової угоди і дала на них свою згоду спростовуються матеріалами справи, зокрема, висновком судово-почеркознавчої експертизи
від 24 квітня 2020 року № 210-211.
При цьому в силу положень частини третьої статті 89 ЦПК України судами всебічно, повно та об`єктивно надано оцінку як зібраним у справі доказам
в цілому, так і кожному окремому доказу, а підстави їх врахування
чи відхилення є мотивованими.
Інші доводи, наведені в обґрунтування касаційної скарги, не можуть бути підставами для скасування оскаржуваних судових рішень, оскільки вони
не підтверджуються матеріалами справи й зводяться до переоцінки судом доказів, що у силу вимог статті 400 ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції.
ЄСПЛ вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини
і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно
від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді,
та відмінності, які існують у держава-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України,
№ 63566/00, § 23, ЄСПЛ від 18 липня 2006 року).
Оскаржувані судові рішення відповідають критерію обґрунтованості судового рішення.
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу ПрАТ "АПК-Інвест" без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів
не спростовують, на законність та обґрунтованість судових рішень
не впливають.
Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду